Сергійчук І. Новітня історія країн Азії та Африки (1918 - кінець XX ст.)
Подождите немного. Документ загружается.
вив питання про незалежність. Керівну роль відіграла індійська
національна буржуазія та її партія Індійський національний конгрес на
чолі з Махатмою Ганді. Антианглійські виступи охопили різні провінції
Індії. В 1946 р. відбулося повстання на військовому флоті, яке було
придушене силою зброї.
Британські власті змушені були розпочати переговори з лідерами
ІНК і Мусульманської ліги. В 1947 р. єдина Британська Індія
розділялась на два домініони - Індію і Пакистан. Розподіл територій
здійснювався за релігійною ознакою. При цьому не враховувались ні
економічні зв'язки між різними регіонами, ні національний склад
населення, ні географічні рубежі. Домініон Пакистан складався із
західної частини (нині Пакистан) та східної (нині Бангладеш), які
віддалені одна від одної більш ніж на тисячу кілометрів. Князівствам
надавалось право самим вирішувати, до якого домініону вони відійдуть.
Попередня процедура розділу супроводжувалась рядом політичних
конфліктів та індо-мусульманських погромів. Кількість біженців
перевищила 12 млн. чол., близько 1 млн. чол. загинуло. '
В січні 1948 р. Махатма Ганді оголосив безстрокове голодування на
знак протесту проти індо-мусульманської різні, закликаючи релігійні
общини до терпимості і примирення. Під час цієї акції він був убитий
індусом-екстремістом. Махатма Ганді, який все своє життя боровся
проти насильства в будь-якій формі, сам став його жертвою.
26 січня 1950 р. Індія проголосила себе республікою. Була
прийнята її конституція. Індія - це федеральна республіка, об'єднання
штатів і Окремих територій. Законодавча влада належить двопалатному
парламенту (Народна палата і Рада штатів), а в штатах - Законодавчим
зборам. Виконавча влада знаходиться в руках загальноіндійської ради
міністрів у Делі і урядів штатів на чолі з головними міністрами.
Офіційно президент вважається главою виконавчої влади, фактично
влада перебуває в руках прем'єр-міністра. Проведене чітке
розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади, функцій центру
і місцевих органів. У конституції закріплені демократичні свободи,
проголошується рівність громадян перед законом незалежно від
національності, раси, статі, касти, релігії. Індійська конституція містить
положення про «відсталі класи», які мають знаходитись під опікою
державій. До них належать зареєстровані касти (колишні недоторкані),
зареєстровані племена, інші слабкі класи (нижчі соціальні верстви,
жінки). За поправкою 1951 р. до статті 15, пункту 4 держава може
«видавати особливі постанови, які стосуються розвитку якихось
соціальне чи культурно відсталих прошарків громадян».
139
«Курс Неру» (1950-1964)
, ;
Уряд Республіки Індії очолив лідер ІНК Джавахарлал Неру, який
перебував на цьому посту з 1950 по 1964 рік. Його політика дістала назву
«курс Неру». В економіці провідна роль відводилася сильному
державному сектору. Він створювався шляхом націоналізації за викуп
ряду галузей і окремих підприємств, що належали англійському капіталу,
а також внаслідок індустріалізації. Це були авіалінії, військове
виробництво, атомна енергетика, вугільна і нафтова промисловість,
важке машинобудування, зв'язок. Держава брала на себе здійснення
складних дорогих програм і проектів. Робилась установка на
застосування різних форм контролю, регулювання приватного сектора.
Вводилась система планування і програмування. Індійська національна
буржуазія в цілому підтримувала державну політику індустріалізації. Її
сферою діяльності залишилась легка, харчова, обробна промисловість,
торгівля.
Уряд прийняв ряд пільг для дрібних товаровиробників, яким
надавались кредити, закріплювалося право на випуск певних товарів.
Стосовно іноземного капіталу проводилась подвійна політика. З одного
боку, його діяльність обмежувалась, з іншого - він залучався в економіку
на певних умовах, як правило, для створення підприємств важкої
індустрії, а також тих, продукція .яких була необхідна в Індії.
Велика увага приділялась сільському господарству. Комісія уряду і
комісії штатів з аграрної реформи виробили рекомендації щодо
проведення аграрних перетворень в інтересах селянства. Було проведено
ліквідацію системи посередників між власниками землі та орендарями,
обмежено поміщицьке землеволодіння. Частина земель забиралась у
поміщиків за викуп і передавалась селянам. Встановлювався максимум
орендної платні, яка не повинна була перевищувати третину врожаю.
Селяни, які обробляли свої ділянки п'ять і більше років, дістали право їх
викупити. В результаті аграрної реформи кількість дрібних зем-
левласників збільшувалась до 70-80% усього селянства. Основна частина
населення, Індії отримала засоби до існування.
Держава здійснила ряд заходів по створенню сильного ринкового
сектора в сільському господарстві, які дістали назву «зеленої революції».
Передбачалось освоєння цілинних земель і пустищ, будівництво
зрошувальних каналів, використання сучасних агротехнічних методів.
Створювалися кооперативи і ферми, де застосовувалась техніка і
наймана праця.
Уряд Дж. Неру провів серію соціально-культурних реформ,
спрямованих на ліквідацію пережитків середньовіччя в суспільному
житті країни. Було ліквідовано кастову систему, будь-які обмеження за
релігійними, національними і расовими ознаками. Жінкам надавались
рівні права з чоловіками. Здійснювались
140
заходи з подолання неграмотності, створення висококваліфікованих
національних кадрів. В 1956 р. була проведена адміністративно-
територіальна реформа з урахуванням національного і мовного факторів.
Не всі народи Індії виявилися задоволеними її результатами, що
призвело до деяких нових конфліктів.
Незалежна Індія одразу ж почала відігравати важливу роль в
міжнародних відносинах на основі ідей ненасильвицтва, неприєднання
до військових блоків, солідарності народів колишніх колоній і
напівколоній в боротьбі за свої права. Дж. Неру виступив одним з
ініпіаторій скликання Міжнародної конференції країн Азії та Африки в
Бандунзі (Індонезія) в 1955 р. В документах конференції були
проголошені 5 принципів мирних взаємовідносин «Панча шила»: 1)
повага суверенітету і територіальної цілісності; 2) взаємний ненапад; 3)
невтручання у внутрішні справи; 4) рівноправність; 5) мирне
співіснування. Надалі ці принципи стали основою взаємовигідних
стосунків Індії з іншими країнами. В 1961 р. Ійдія відновила суверенітет
над португальськими колоніями Гоа.Діу.'Даман на своїй території.
Напруженими залишалися відносини Індії з Пакистаном з питання про
статус штату Кашмір. Прикордонні сутички кілька разів переростали в
бойові дії. В 1962 р. Індія зазнала нападу з боку КНР. Індійські війська
були розбиті, китайська сторона окупувала ряд гірських районів Індії, які
утримує &аараз.
Індія прагнула розвивати дружні відносини з усіма країнами. Вона
залишилася в «окладі Британської співдружності націй і повною мірою
скористалася а національних інтересах тими перевагами, які давало це
членство. Індія встановила тісні зв'язки з СРСР, ефективно
використовувала радянську допомогу для
своєї індустріалізації.
В 1964 р. помер видатний державний діяч Індії Дж. Неру. Він
проводив курс політичного і соціального компромісу, знаходив основу
для об'єднання'інтересів різних класів, суспільних груп, релігійних
общин, народів. Дж. Неру належить заслуга проведення масштабних
економічних і політичних перетворень,
141
Джавахарлал Неру
які зробили Індію країною, що динамічно розвивалась і зайняла;
гідне місце в регіоні і світі. В той же час у країні тривало розмел
жування сил, склалася нова ситуація, яку повинен був враховувати ІНК
у своїй політиці.
Соціально-економічний і політичний розвиток Індії в другій '
половині 60-х — 80-х рр. XX ст. Етнорелігійні конфлікти
Лідером Індійського національного конгресу стала дочка Дж. Неру
Індіра Ганді, яка очолювала уряди з 1966 р. по 1984 р. з перервою в
1977-1979 рр».Наприкінці 60-х рр. в ІНК загострилася суперечка з
питання ййбору шляху розвитку країни, яка привела до виникнення двох
угруповань. Більшість на чолі з прем'єр-міністром І. Ганді наполягала на
розширенні соціально-економічних реформ. Опоненти виступали проти
незмінності «курсу Неру» в економіці, проти обмеження великого
капіталу, за скорочення державного сектора і пільг для нього. В 1969 р.,
незважаючи на опір опозиції, в Індії була проведена націоналізація 14
провідних банків і створені спеціальніоргани з інвестування державних
галузей. В ІНК відбувся перший розкол. Частина керівництва вийшла з
неї і створила нову партію Індійський національний конгрес
(організація).
На початку 70-х років Індія надала допомогу національно-виз-
вольному руху Східної Бенгалії в боротьбі за незалежність і оголосила
війну Пакистану, в якій здобула перемогу. Виникла нова держава -
Бангладеш. Ці події зміцнили позиції уряду І. Ганді.
В 1971-1973 рр. був установлений державний контроль над
системою страхування, відмінені пенсії та привілеї князів, на-
ціоналізовані виробництво кольорових металів, видобуток вугілля,
частина текстильної галузі. Активізувалось проведення «зеленої
революції». Уряд прийняв соціальні програми, спрямовані на
поліпшення життя нижчих верств населення. Намічені плани ве були
реалізовані через відсутність необхідних коштів і помилки уряду І.
Ганді. Політика сприяння державному сектору господарства за рахунок
приватного привела до уповільнення темпів економічного розвитку. На
загальну ситуацію вплинула одночасна дія таких факторів, як
підвищення світових цін на нафту, війна з Пакистаном, необхідність
забезпечувати мільйони біженців з Бенгалії, демографічний вибух.
Життєвий рівень населення, і без того низький, падав і далі,
збільшувалось безробіття, зростали ціни на продовольство і товари
першої необхідності. Це викликало масові антиурядові виступи в різних
кінцях країни, які використали противники ІНК. Під час передвиборної
компанії 1977 р. опозиційні партії створили єдиний блок Джаната парті
(«Народна партія»), який переміг на парламентсь-
142
жих виборах і сформував уряд на чолі з М. Десаї. Він знаходився при
владі 28 місяців, але не зміг виробити ефективної політики і оволодіти
ситуацією. В 1978 р. в ІНК стався другий розкол» Основна частина
підтримала І. Ганді і дістала назву ІНК(І). Партія заявила про свою
вірність ідеям Ма-хатми Ганді і Дж. Неру. На позачергових
парламентських виборах 1980 р. ІНК(І) здобув переконливу перемогу і
повернувся до влади. І. Ганді знову стала прем'єр-міністром.
На початку 80-х років до попередніх складних внутрішніх проблем
Індії додалися гострі релігійні, і •національні конфлікти. Розпочалися
сутички між мусульманами та індусами в штаті Джамму і Кашмір.
Екстремістські ісламські націоналістичні організації висунули гасло
віддалення від Індії і приєднання до Пакистану. В штаті Ассам місцеві
жителі активно протидіяли розселенню біженців із Бангладеш- Часто
сутички на релігійному ґрунті відбувалися в штатах УттартДрадещ,
Біхар та ін.
На півдні Індії виникла складна ситуація, пов'язана з подіями в
Шрі-Ланці. В цій країні
національна меншість — таміли —
вела боротьбу за створення
незалежної держави на частині території. Націоналістична організація
«Тигри визволення таміл ілама» розпочала бойові дії проти урядових
військ. Свою діяльність вона перевесла і на південний індійський штат
Таміл-над, де мала чимало Врихильників. Індія намагалася стати посе-
редником у розв'язййні конфлікту шляхом переговорів.
Надзвичайно загострилася ситуація в Пенджабі, де склався рух
релігійної общиви: сикхів під керівництвом партії Акалі дал («Партія
безсмертних»),-який боровся за широку політичну автономію штату.
Найбільш екстремістські елементи висунули лозунг відокремлення від
Індії і створення незалежної держави Халістан. Вони провели серію
терористичних актів, переважно на транспорті, жертвами яких отали
тисячі людей. Уряд І. Ганді робив спроби домовитися а представниками
сикхів, та, коли це не дало позитивних наслідків, застосував силу. В
1984 р. екстремісти захопили найбільшу сикхську святиню - Золотий
храм у
143
Індіра Ганді
місті Амрітсарі, до якого не можна заходити представникам/ інших
релігій. І. Ганді проігнорувала це і наказала військам! взяти,храм
штурмом. На знак помсти їй було винесено смерт-' ний вирок. 31 жовтня
1984 р. Індіру Ганді розстріляли з автоматів її особисті охоронці - сикхи.
Між індусами і сикхами розпочалися криваві сутички в Пенджабі.
В грудні 1984 р. відбулися вибори до парламенту, на яких ІНК(І)
переміг. Уряд очолив син І. Ганді - Раджив Ганді, представник
четвертого покоління сім'ї Неру в політичній еліті Індії. Він вніс помітні
зміни в економічний курс держави стосовно приватного та іноземного
капіталу. Для їх діяльності створювались сприятливі умови і однакові з
державним сектором можливості в ринковій конкуренції. Індія успішно
розвивала сучасну металургію, енергетичну базу, обробну, харчову,
фармацевтичну промисловість, необхідну інфраструктуру. Програма
уряду передбачала підвищення життєвого рівня народу, боротьбу з без-
робіттям, неграмотністю тощо.
Уряд Р. Ганді виступив проти дій сепаратистських і екстре-
містських сил. У 1985 р. були підписані угоди з регіональними партіями
в штатах Ассам і Пенджаб про нормалізацію становища. Там відбулися
вибори в законодавчі збори, в результаті яких до влади прийшли місцеві
впливові партії і політики. Однак повної стабілізації в Пенджабі досягти
не вдалося. Окремі сепаратистські угруповання продовжують свої
виступи, неодноразово провокуються сутички і хвилі насильства.
У 1987 р. Індія ввела війська в Шрі-Ланку з метою припинення
громадянської війни між тамілами і сингалами. Ця акція викликала
обурення і відкритий опір тамілів у обох державах, осуд індійської
громадськості.
Індія в 90-х роках XX ст.
На початку 90-х років XX ст. Індія переживала тяжку економічну
кризу в умовах політичної нестабільності. Авторитет ІНК (І) швидко
падав. Конгрес близько 40 років був правлячою партією, якій
протистояла слабка неорганізована опозиція. На нього покладалась
відповідальність за всі гострі невирішені проблеми суспільства. Багато
його членів, що займали високі посади, звинувачувались у корупції,
зловживанні службовим становищем, кримінальних злочинах. 21 травня
1991 р. лідер ІНК(І) Раджив Ганді був убитий тамільською терористкою.
Партія залишилась без авторитетних керівників.
Головним політичним суперником ІНК(І) стала Бхаратія джаната
парті, створена в 1980 р. на базі іншої маловідомої партії. На
парламентських виборах 1984 р. вона змогла провести в
144
Народну палату лише 2-х депутатів. ВДП висунула ідею хіндутви і -
індуської нації в розумінні перетворення індуської релігійної більшості в
привілейовану категорію населення, а індуїзму - в державну релігію з
одночасним обмеженням прав релігійних меншин, в першу чергу
мусульман. Різкої критики зазнало положення про рівність громадян
незалежно від віросповідання, зафіксоване в конституції. Бхаратія
джаната парті закликала трансформувати суспільство на засадах
класичного індуїзму. Вона апелювала до релігійних почуттів індусів і
розробила ефективну тактику релігійно-націоналістичної пропаганди. В
1992 р. лідери БДП спровокували зруйнування мусульманської мечеті
засновника імперії Великих Моголів Бабура в м. Айодх'я (штат Уттар-
Прадеш) на тій підставі, що вона нібито розташована на місці
народження бога Рами. Вони звернулися до жерців усіх індуїстських
храмів із закликом надіслати в Айодх'ю по одній цеглині для будівництва
там храму на честь Рами замість мечеті. Завдяки цьому заходу БДП стала
широко відома в Індії як захисниця древньої віри предків, що виступає
проти агресивного ісламу і експансії західного способу життя. Вона
закликала також «звільнити» місця народження бога Крішни в Матхурі і
бога Вішванатха в Бенаресі (штат Уттар^Прадеш), де теж були
побудовані мечеті. Кількість прихильників партії почала неухильно
зростати, її підтримують висококастові індуси, які орієнтуються яа
традиційні культурно-релігійні цінності, велика буржуазія, бюрократія,
інтелігенція, більша частина середнього класу. В 1996'р. Бхаратія
джаната парті перемогла на парламентських' виборах і сформувала
коаліційний уряд, який проіснував 13 днів. Партії важко було знайти
союзників по коаліції. Вона зняла деякі положення у своїй платформі і
продовжувала завойовувати електорат. В 1998 р. БДП і блок очолюваних
нею партій удруге перемогли на парламентських виборах і сформували
уряд. йїтуючись до позачергових парламентських виборів 1999 р., войа
залучила на свій бік регіональні партії і впливові релігійно+ббщинні
організації. Її підтримали Союз добровільних служителі» яа.цц\
Всесвітня рада індусів. Індійський робітничий союз, Всеіндійська
студентська рада, Платформа агітації за свадеші. Вона залучила до
співпраці 23 партії і створила Національний демократичний альянс під
лозунгом «За горду і процвітаючу Індію», який завоював у Народній
палаті 297 місць із 537. Із 175-ти зареестроваиіи'к партій в парламент
пройшли 39. Блок на чолі з ІНК(І) отримав 133 мандати. Комуністична
партія Індії (марксистська) *м32, Самандваді парті - 26, Партія більшості
народу - 14. ІНЇЄ(І) втретє підряд зазнав поразки на виборах і мусить
серйозно переглянути свої лозунги і методи роботи з виборцями.
145
У 1991 р. в Індії розпочалась економічна реформа, спрямована на
розширення ринкових відносин. Країна відмовилась від програми і від
фінансової допомоги Міжнародного валютного фонду і Міжнародного
банку реконструкції і розвитку, посилаючись на специфіку національної
економіки. Індійська модель базувалась на 4-х принципах. У ході реформи
необхідно було вивести господарство з кризового стану («стабілізація»),
створити умови для піднесення («реструктуризація»), розширити ринкові
механізми всередині країни («лібералізація»), глибше інтегрувати
індійську економіку у світове господарство («глобалізація»). В Тядії, як і
раніше, зберігалась змішана економіка, співіснування державного і
приватного секторів. Залишилась державна монополія в стратегічно
значущих галузях виробництва. Приватизація стосувалась лише збиткових
об'єктів господарювання. Держава не допускала неконтрольованого
надходження на індійський ринок закордонних товарів. Головна увага
зосереджувалась на залученні прямих іноземних інвестицій у внутрішнє
виробництво і на підтримці тих підприємців, які випускали продукцію на
експорт. Були надані численні пільги і знижені податки експортерам.
Знімались обмеження для приватного сектора в банківській справі,
страхуванні, енергетиці, на транспорті. Створювалось дев'ять вільних
економічних зон. Інвестиції направлялись в сільське господарство.
Проведені заходи дали позитивні результати. На 1997 р. приріст
ВВП досяг 7,5% і більш ніж у 2 рази перевищив середні темпи зростання
за три попередні десятиріччя. Обсяги промислового виробництва
збільшувались на 12-13% на рік. На експорт направлялось 18-20%
випущених товарів. Інфляція знизилась з 13,6% до 5% на рік. Обсяги
іноземних інвестицій зросли із 155 мли.дол. в 1991 р. до 3,1 млрд. дол. в
1997 р. З 1998 р. темпи економічного розвитку почали знижуватись.
Слабкими сторонами індійської господарської системи є низька продук-
тивність праці, втручання держави у виробництво, численні виплати і
субсидії з бюджету на користь «слабких» і «відсталих» груп населення,
підтримка дрібних товаровиробників із соціальних мотивів для
забезпечення зайнятості. Відчутного удару завдала господарству
фінансово-економічна криза 1997-1998 рр. у
Південно-Східній Азії. ;
Незважаючи на певні обмеження, великий іноземний капітал
скористався частковим відкриттям індійського ринку і почав активно
його завойовувати. Використавши право вкладання прямих інвестицій і
право купівлі індійських підприємств, транснаціональні корпорації взяли
під свій-контроль прибуткові галузі по випуску товарів масового
споживання, витіснивши більш слабких місцевих виробників. Такі ТНК,
як «Хіндустан Девер», «Про->
146
' ктор енд Гембл», «Кетбері», «Нестле», «Пепсі» та інші переважа-\ ють у
виробництві безалкогольних напоїв, продуктів швидкого приготування,
миючих засобів, косметики, товарів для гігієни. Для проникнення на
індійський ринок іноземні монополії запрошували місцевиХібізнесменів
створювати змішані підприємства, звідки індійські учасники потім були
витіснені. На практиці з'ясувалось, що іноземний бізнес мав більш широкі
права, ніж національний. Він не платив податків на підтримку соціальної
сфери, міг проводити неконтрольовані звільнення робочої сили і повністю
або частково змінювати профіль виробництва.
Труднощі, з якими зіткнулась Індія в ході проведення економічної
реформи, не ставлять під сумнів ц' необхідність. Триває доопрацювання
ряду конкретних аспектів і виправлення помилок. В 1999 р. було
оголошено про початок проведення економічних перетворень «другого
покоління». Їх завдання - подальше залучення іноземних інвестицій з
одночасним захистом національних товаровиробників, прискорений
розвиток інформаційних технологій, модернізація сільського
господарства, зменшення безробіття. Правляча еліта продекларувала
необхідність підвищення життєвого рівня 300 млн. індійців, які
знаходяться за офіційною межею бідності (100 дол. на рік). Президент
К.Р. Нараянан назвав становище жінок в Індії «найбільшим
національним недоліком», а становище колишніх недоторканих (далітів)
- «найбільшою національною ганьбою».
Головною зовнішньополітичною проблемою Індії й надалі
залишається протистояння з Пакистаном, що спонукає країну
нарощувати військовий потенціал. У 1998 р. Індія випробувала власну
ядерну зброю, проте добровільно встановила мораторій на подальші
ядерні випробування. В середині 90-х років XX ст. індійська армія була
оснащена на 70% військовою технікою радянського і російського
виробництва, в т.ч. військово-повітряні сили - на 80%, а.військово-
морські сили - на 85%. У 2000 р. Індія продовжила дію, Комплексної
програми співробітництва з Росією в галузі науки і техніки до 2010 р.
29. ПАКИСТАН
Виникнення і розбудова держави
Держава Пакистан утворилась 14 серпня 1947 р. шляхом виділення з
Британської Індії територій, населених переважно мусульманами. Вона
складалася із західної (нині Пакистан) і східної частини (нині
Бангладеш), які знаходились на відстані 1600 км одна від одної. До
Пакистану відійшли такі колишні
147
території Британської Індії, як Панджаб, Сінд, Велуджистан, Північно-
Західна прикордонна провінція, Східна Бенгалія. До нової держави
увійшло також 45 князівств. Князівство Кашмір з переважанням
мусульманського населення за рішенням правителя-індуса
приєдналося до Індії. Намагання Пакистану збройним шляхом здобути
Кашмір закінчилося невдачею (1947). Князівство поділене на дві
частини, одна з яких перебуває у складі Індії, інша - у складі
Пакистану. Виник затяжний конфлікт,
який триває до наших днів.
У 1947-1956 рр. Пакистан мав статус домініону і управлявся
генерал-губернатором, призначеним Великобританією. Першим цю
посаду зайняв лідер національно-визвольного руху, засновник
незалежного Пакистану Мухаммад Алі Джинна, який зробив значний
внесок у розробку концепції мусульманської держави. Для вироблення
конституції скликались Установчі збори. Вона набрала чинності в
березні 1956 р. Конституція проголосила Ісламську Республіку
Пакистан. Державною мовою
стала мова урду.
Наприкінці 40-х років у Пакистан переселилось з Індії 6 млн.
біженців. Особлива ситуація виникла в провінції Сінд. Її залишило
близько 1 млн. немусульман, а приїхало 1,1 млн. чол. із Західної і
Північної Індії, рідною мовою абсолютної більшості яких була урду.
Прибульці отримали назву мухаджири (буквально - біженці), які не
змішалися з місцевим населенням, а сформували свою общину. Це
призвело до радикальної зміни національного складу жителів міст,
таких як Карачі, Хайдара-бад, Саккар та інших, де мухаджири почали
переважати. Серед них було багато представників вищих торгових каст
із достатніми капіталами, які зайняли поважне місце в економіці Паки-
стану. Знамениті мухаджирські «22 сім'ї» володіли в 50-х роках 2/3
акцій промислових підприємств, 4/5 активів банків і 3/4 страхових
компаній. Велика мухаджирська буржуазія Сінду в союзі з
поміщицькою і підприємницькою верхівкою Панджа-бу складали
правлячу еліту країни в 50-х роках. Мухаджирами були перший
губернатор Пакистану Мухаммад Алі Джинна, перший прем'єр-міністр
Ліакат Алі Хан, ще один глава уряду І. Чундрігар, багато високих
чиновників і військових. Надалі розгорнулося суперництво за владу і
вплив між цією общиною і представниками місцевих національних еліт
- панджабської і пуштунської, які поступово відтісняли переселенців на
другорядні ролі. Виникли передумови для етнічних конфліктів.
Абсолютна більшість населення Пакистану (97%) сповідувала
іслам, в т.ч. близько 80% віруючих були сунітами і майже 17% -
шиїтами. Однак єдина віра не забезпечила релігійногої миру. Обидва
напрямки поділялися на велику кількість течій»
148