Сергійчук І. Новітня історія країн Азії та Африки (1918 - кінець XX ст.)
Подождите немного. Документ загружается.
етнічні групи Бірми - шани, карени, качини, ва, палауни та ін., створили
повстанські збройні загони. Комуністична партія влаштувала опорні
бази у важкодоступних районах. Вона орієнтувалась на ідеологію КПК і
отримувала допомогу з Китаю.
У політичній сфері Бірми утвердилась парламентська демократія.
Проте правляча Антифашистська ліга народної свободи не змогла
забезпечити стабільності в країні. Нездатність демократичного режиму
позитивно вирішувати нагальні проблеми призвела до його падіння.
«Бірманський соціалізм»
2 березня 1962 р. в Бірмі відбувся військовий переворот. Вся
повнота влади перейшла до рук Революційної Ради на чолі з Не Віном.
Конституція 1947 р. відмінялась. Нове військове керівництво обрало
цілях соціалістичної орієнтації. Революційна Рада оприлюднила
декларацію «Бірманський шлях до соціалізму». Була створена Партія
бірманської соціалістичної програми. її завданкябули сформульовані у
філософському документі «Система взаємовідносин людини і довкілля».
Наголос робився на специфіку розвитку і побудову соціалізму
«бірманським шляхом». У кр(йні була проведена непродумана
націоналізація іноземного ^англійського, індійського, китайського) і
місцевого капіталу, здр призвело до дезорганізації господарського
життя, товарного дефіциту. Країну покинуло близько 100 тис.
кваліфікованих спеціалістів. Налагодити ефективне виробництво в
рамках командно-адміністративної системи не вдалось. У 70-ті роки
режим піщов ца поступове відновлення діяльності приватного сектори у
сфері послуг, торгівлі, виробництва товарів масового споживання,
'Влада не змогла організувати видобуток нафти навіть для власних
потреб, нафтопродукти довелося імпортувати. За оцінкою Всесвітнього
банку щорічний обсяг контрабанди товарів досяг 3 м^ірд. дол. і в 5 разів
перевищував обсяг офіційної зовнішньої торгівлі Бірми.
У сільському господарстві було проведено націоналізацію землі,
ліквідовано поміпіїйЩ^ке землеволодіння, передано землю селянам.
Проте спроби кооперування сільського господарства виявилися
невдалими. Й і)їасщтабі країни утворилося всього близько 100
кооперативів, які,,давали 5% продукції аграрного сектора.
Взаємовідносини військової влади і сільського населення будувались на
принципі продрозкладок - кампаній з насильницького вилучення
продукції.
Під контроль держави було поставлене суспільне життя. Закон про
національну єдність (1964) забороняв діяльність усіх політичних партій,
крім ПБСЇЇ. Незважаючи на значну чисельність (2,5 млн. чол.), соціальна
база партії була дуже вузькою.
729
В ЦК Партії Бірманської соціалістичної програми, в парламент, в
центральні і місцеві владні структури ве потрапляли робітники, селяни,
інтелігенція, молодь. Генерали та офіцери після 1962 р. займали всі
більш-менш важливі посади від менеджерів фабрик до дипломатичних
представників.
В 1974 р. набрала чинності нова конституція. Революційна Рада
припинила своє існування. Відбулися вибори в парламент - Народні
збори. Формально на зміну військовому режиму прийшло громадянське
суспільство. Однак вищі пости в державі і партії продовжували займати
ті самі діячі на чолі з Не Віном, які просто пішли у відставку. За
партійно-бюрократичним фасадом, як і раніше, стояло армійське
командування.
Конституція 1974 р. зняла принцип самовизначення народностей і
фактично закріпила інший, унітарний, характер держави. Бірма стала
поділятися на 7 адміністративних і 7 національних областей. Боротьба з
повстанським рухом здійснювалась силовими методами і вимагала
великих зусиль і значних коштів. На бойові дії проти заколотників у
окремі періоди витрачалось до 40% державного бюджету. Вдалося
ліквідувати бази компартії в центральних районах країни. Прикордонні
території й надалі залишались під контролем різних угруповань
бойовиків. Багато з них включились у прибуткову контрабанду
наркотиків у знаменитому Золотому трикутнику на кордонах Лаосу,
Бірми і Таїланду. Відомим наркобароном став Кхун Са, який створив
могутні збройні загони під назвою Шанська об'єднана армія. В 1967 р.
він провів «опіумну війну» проти залишків колишніх 3 і 5 армій
Гоміндану, що були витіснені в Бірму після перемоги китайської
революції. Через контрольовані ними райони Кхун Са зумів з бойовими
діями провести в Лаос караван із 200 коней, навантажений опіумом-
сирцем. Лаоські збройні сили мусили застосувати авіацію, напалм,
увести в бій елітні частини регулярної армії, щоб припинити на своїй
території війну нар-комафії. На початку 80-х років Кхун Са став
основним постачальником опіуму Золотого трикутника.
Режим Бірми усвідомлював серйозну соціальну небезпеку
незаконного розповсюдження наркотиків. У 1974 р. було прийнято
законодавство, спрямоване на стримування наркомафії. З 1975 р.
регулярна армія почала проводити, під кодовою назвою «Мохейн»,
операції проти повстанських угруповань, що займались виробництвом і
контрабандою наркотичних речовин. У 1975-1988 рр. було знищено
близько 2 тис. акрів плантацій опіумного маку, спалено понад 9 т
опіуму, героїну і морфіну, зруйновано 15 лабораторій з переробки
опіуму.
Зовнішня політика Бірми значною мірою визначалась її гео-
політичним становищем на межі з сусідами-гігантами - Індією
130
і Китаєм. Бірманське керівництво відмовилось увійти в Британську
співдружність націй. В умовах «холодної війни» воно проводило курс
на нейтралітет, неприєднання, «рівновіддаленість» від обох наддержав -
СРСР і США та очолюваних ними блоків. У 1961 р. представник Бірми
У Тан був обраний Генеральним секретарем 00Н.
Після військового перевороту 1962 р. лідери країни намагались
обмежити зовнішньополітичний вплив і забезпечити стабільність.
Регіональні процеси («культурна революція» в Китаї, війна у В'єтнамі
та ін.) вплинули на вибір політики самоізоляції. Бірма вийшла з руху
неприєднання, ставши єдиною державою, яка здійснила такий
безпрецедентний крок (1979). ..,
У зв'язку з обранням соціалістичної орієнтації були зроблені певні
кроки щодо налагодження відносин з СРСР. У 1963 р. Рангун відвідав
міністр оборони СРСР Р.Я. Малиновський. Голова Революційної Ради
Не Він під час офіційного візиту до Москви (1965) вів переговори з
радянськими керівниками Л.І. Брежнєвим, О.М. Косигіним, А.І.
Мікояном. В 1967 р. за допомогою радянської сторони було завершено
будівництво великої іригаційної системи Чемолтау. Майже 200
бірманців отримали в 60-ті роки вищу освіту в СРСР. Надалі політика
самоізоляції була поширена і на стосунки з Радянським Союзом.
У 1976-1988 рр. Бірма співробітничала з Фондом 00Н з контролю
над наркотиками, отримувала від нього фінансову допомогу, яка
використовувалась для заміни вирощуваного населенням опіумного
маку іншими сільськогосподарськими культурами, для лікування
наркоманів. Із залученням коштів Фонду було відкрито 6 госпіталів, 19
пунктів невідкладної допомоги, де пройшли лікування близько 7 тисяч
наркоманів. Після припинення співпраці і фінансування боротьба з
наркоманією ослабла. З Бірми на світовий ринок почало надходити до 2
500 т опіуму на рік.
Переворот 1988 р. Внутрішня і зовнішня політика військового
режиму
В середині 80-х роавів у Бірмі загострилися соціальні, політичні,
економічні проблеми. В 1987 р. 00Н включила її в список найменш
розвинених країн світу з річним доходом нижчим ніж 200 дол. на душу
населення. Зовнішній борг Бірми досяг 4 млрд. дол. Виплати процентів
поглинали основну частину бюджету. Влітку і восени 1988 р. в країні
відбулися потужні народні виступи проти правління ПБСП, в яких
взяли участь студенти, робітники, торговці, чиновники, інтелігенція,
буддійські монахи. Демонстранти вимагали ліквідації режиму ПБСП,
131
передачі влади тимчасовому уряду, негайного проведення загальних
виборів на багатопартійній основі. Голова Партії Бірманської
соціалістичної програми Не Він і президент Сан Ю пішли у відставку.
Протягом двох місяців змінилось три уряди.
18 вересня 1988 р. командування збройних сил здійснило
військовий переворот. Владу взяла у свої руки Рада з відновлення
законності і правопорядку на чолі з начальником генерального штабу,
міністром оборони старшим генералом Со Маунгом. Конституція 1974
р. припинила свою дію. Бірманський Союз був перейменований у Союз
М'янма. Військові оголосили про демократичну реорганізацію суспіль-
ства. Була дозволена багатопартійність. За короткий час утворилось 237
партій і організацій. Лідером демократичного руху стала До Аун Сан Су
Чжи - дочка національного героя Бірми Аун Сана, яка організувала
партію Національна ліга за демократію. Генерали сподівались привести
до влади Партію національної єдності, що складалась переважно з
відставних офіцерів. Су Чжи була поміщена дід домашній арешт «за
порушення законів надзвичайного стану», який тривав в років (1989-
1995), і у виборах участі не брала.
27 травня 1990 р. у М'янмі відбулися вибори в Народні збори.
Національна ліга за демократію здобула 80% голосів і 322 місця в
парламенті, залишивши далеко позаду всі інші партії. Генерали
відмовились передати владу парламенту, заявивши, що це станеться
тільки тоді, коли буде вироблена, обговорена і затверджена нова
конституція. На їх думку, в м'янманському суспільстві, де занадто
багато різних суперечностей, лише армія здатна забезпечити
стабільність і єдність. Вони запропонували закріпити в конституції
положення про особливу роль армії як гаранта стабільності, безпеки і
єдності країни. Частина обраних у-парламент депутатів створила так
званий «національний коаліційний уряд у вигнанні » на чолі з Сейн
Віном.
Для розробки Основного закону М'янми скликана Національна
конституційна конференція, яка працює з перервами. Опозиція
вимагала негайно розпочати роботу законно обраних Народних зборів.
У січні 1991 р. європарламент нагородив Су Чжи як борця за права
людини і демократію престижною премією ім. академіка А. Сахарова.
Їй була також присуджена Нобелівська премія миру 1991 р. В рішенні
Нобелівського комітету підкреслювалось, що діяльність Су Чжи є
одним з най-видатніших прикладів; громадянської мужності в Азії за
останні десятиріччя. У свою чергу, військові стверджують, що вона,
проживши 28 років за кордоном, маючи чоловіка-іноземця, погано
розбирається в реаліях країни і не має права претендувати на роль
національного лідера. В 1995 р. Су Чжи і 600 інших
132
діячів опозиції були звільнені з-під арешту. Представники від Народної
ліги за демократію зробили спробу бойкотувати роботу конституційної
комісії, були виключені з її складу і втратили можливість впливати на
процес вироблення основного закону країни. Режим звинувачує
прихильників Су Чжи в де-структивності і антим'янманській діяльності.
Керівництво Ліги створило парламентський представницький комітет
(1998), який заявив, що діє від імені всіх обраних у 1990 р. депутатів. У
його складі було 10 профільних комісій. Су Чжи підготувала свій
проект конституції,
15 листопада 1997 р. Державна Рада з відновлення законності і
правопорядку була реорганізована в Державну Раду миру і розвитку.
Нині пост голови Держради, а також прем'єр-міністра і міністра
оборони займає старший генерал Тан Шве. Уряд складається з 28
офіцерів і 12 цивільних осіб, в основному відставних військових.
Тримаючи під жорстким контролем політичне життя, військова
адміністрація досягла помітних успіхів у вирішенні інших гострих
проблем суспільства. Припинили бойові дії проти центру ї. підписали
угоди 17 із 18-ти повстанських організацій. З останнім - корейським
угрупованням - ведуться переговори. Опорні пункти комуністів
знищені силою (1989). В 1995 р. властям здалися наркобарон Кхун Са і
14 тис. його бойовиків. Лідери заколотників склали зброю в обмін на
гарантії властей не втручатися в питання місцевого самоврядування.
Хоча, національна проблема не вирішена, вперше за 50 років на
території М'янми припинилась громадянська війна.
Держрада заявляє про неприйнятність для М'янми західних
пріоритетів і апелює до цінностей традиційної культури, патріотичних
почуттів. Особлива увага приділяється зміцненню позицій буддизму.
Реставруються старі і будуються нові храми, проводяться релігійні
церемонії. Буддизму відводиться і об'єднуюча ролі. В країні
налічується понад 47 тис. монастирів і 300 тис. ченців, ,
В економіці проір-ррщений принцип відкритості для капіталів,
переходу до ракових відносин. Проводиться приватизація. В 1993-1996
рр. щррічний приріст ВНП складав, за офіційними даними, 8,2%.
В,економіку було залучено 3,5 млрд. дол. іноземних інвестицій.
ЙахідВіі партнери реалізують близько 170 проектів, пов'язаних із
розвідкою і видобутком нафти і газу. Найбільшу зацікавленість
виявили Франція, Великобританія,
ФРН, Японія.
Після військового перевороту 1988 р. у зовнішньополітичному
курсі відбулися радикальні зміни і почався перехід від самоізоляції до
політики «відкритих дверей». Головною суперечністю сучасності
режим вважає глобалізацію, протистояння між
133
Північчю і Півднем, тобто між високорозвиненими країнами і рештою
світу. Держави Заходу звинувачують власті М'янми у порушенні прав
людини, придушенні демократії, утисках національних меншин,
недостатньо ефективній боротьбі з контрабандою наркотиків у
Золотому трикутнику. Проти неї приймаються відповідні резолюції
00Н. Керівництво М'янми з цими претензіями не згодне і оцінює їх як
«необ'єктивні» та «упереджені».
М'янма встановлює тісні зв'язки з КНР,особливо в політичній,
військовій, торгово-економічній сфері. Зміцнюються контакти з
сусідніми країнами - В'єтнамом, Лаосом, Камбоджею. В 1997 р. М'янма
стала членом АСЕАН, незважаючи на спроби Заходу не допустити
цього.
23. ІНДОНЕЗІЯ
Національно-визвольний рух. Проголошення республіки
У 1942 р. Індонезію окупували японські війська. Незважаючи на
переслідування й терор, у країні розгорнувся широкий антйяпонський
рух, що переріс у збройні виступи. В кінці Другої світової війни
японське командування розпочало маневри по створенню в Індонезії
маріонеткової держави. Організувався Дослідницький комітет з
підготовки незалежності (1945). До його роботи залучались відомі
політичні діячі, які використали свою участь у ньому в інтересах
індонезійського народу.
На пленарному засіданні комітету 1 червня 1945 р. з великою
промовою виступив Сукарно. Він оголосив документ «Пан-ча шила»
(«П'ять принципів»). Були висунуті 5 основних принципів організації і
діяльності індонезійської держави в такому трактуванні: 1) націоналізм
- об'єднання всіх народностей архіпелагу в єдину націю; 2)
інтернаціоналізм - встановлення рівноправного співробітництва з
народами світу; 3) демократія - введення демократичних прав і свобод
для громадян, представницьких інститутів у державі; 4) соціальне
благоденство - рівноправність у розподілі суспільного продукту, ство-
рення Справедливого і процвітаючого суспільства; 5) віра в єдиного
бога - віротерпимість, рівноправність усіх релігій. «Панча шила» стали
ідеологією антиколоніальної буржуазно-демократичної революції.
17 серпня 1945 р. була проголошена незалежність Індонезії.
Голландія за допомогою великих імперіалістичних держав організувала
колоніальну війну, яка завершилась перемогою індонезійського народу.
134
Режим особистої влади президента Сукарно
Народ Індонезії відстояв свою незалежність і свою республіку,
проголошену 17 серпня 1945 р. Набрала чинності конституція 1945 р.
Відповідно до її положень президент наділявся великими
повноваженнями - він був главою держави, прем'єр-міністром і
головнокомандувачем збройних сил. Президентом став лідер
національно-визвольного руху Сукарно.
Обстановка в країні характеризувалась політичною нестабільністю,
часто змінювалися уряди. В кінці 50-х років почав складатися режим
особистої влади президента Сукарно. Він висунув концепцію
«керованої демократії», суть якої полягала в розширенні функцій
виконавчої влади і безпосередньо глави держави. Сукарно заявив, що
самобутнє специфічне індонезійське суспільство у світовій історії йде
своїм шляхом, а основою його розвитку є функціональні групи - &рмія,
профспілки, селянські, жіночі, молодіжні та інші громадські
організації.
В 1960 р. Сукарно призупинив дію конституції, розпустив парла-
мент і ввів одноосібне президентське правління. Діяльність політичних
партій була поставлена під контроль держави. Створювався На-
ціональний фронт, очолюваний президентом. Його програмою став
Політичний маніфест, в Якому декларувалися 5 принципів розвитку
Індонезії: конституція 1945 р., індонезійський соціалізм, керована
демократія, керована економіка, індонезійська самобутність. Кінцевою
метою проголошувалась побудова «індонезійського соціалізму» на
основі класового миру, соціальної справедливості і національної
єдності. Основою нового політичного режиму президент назвав «союз
трьох найважливіших сил країни - націоналізму, релігії і комунізму» ,
що відповідало реальному співвідношенню сил у суспільстві.
Важливою складовою частиною «керованої демократії», її своє-
рідним втіленням у господарській сфері стала «керована економіка» .
Вона передбачала обмеження іноземного капіталу, створення сильного
державного сектора, проведення аграрної реформи. Державний сектор
економіки; формувався, в основному, не внаслідок будівництва
підприємств», створення нових і модернізації існуючих галузей, а
шляхом націоналізації іноземної власності. За 1958-1965 рр. було
націоналізовано або поставлено під контроль держави 70% іноземного
капіталу. В 1960 Р. були прийняті закон про розподіл урожаю і
основний .аграрний закон. Вони встановлювали максимум орендної
плати, обмежували поміщицьке землеволодіння, передбачали передачу
земельних лишків селянам. Створювався державний сектор у
сільському господарстві, на націоналізованих плантаціях
організовувались держгоспи. В обстановці політичної нестабільності
державний сектор Індонезії функціонував неефективно і сприяв
розвалу господарства. «Керована економіка» перетворилась у
некеровану.
135
Президент Сукарно прагнув відвернути увагу суспільства від
внутрішніх проблем і сконцентрувати її на зовнішній політиці. На
початку 60-х років Індонезія вела запеклу боротьбу проти Створення
федерації Малайзії з колишніх англійських колоній
— Малайї, Сінгапура, Сабаха, Саравака, Брунея. Свою позицію індо-
незійська сторона обґрунтувала тим, що нова держава буде вести
ворожу їй політику. Після створення федерації був висунутий лозунг
«Знищити Малайзію!». На знак протесту проти вступу нової держави в
00Н Індонезія вийшла з цієї організації. В прикордонних районах
відбувалися збройні сутички. В цій ситуації президент Сукарно знайшов
підтримку в маоїстського керівництва комуністичного Китаю.
Антималазійська кампанія загострила внутрішні суперечності
режиму «керованої демократії». Темпи приросту національного доходу
були в 1,5 рази нижчі, ніж темпи приросту населення. Основні галузі
промисловості працювали на 30-40% своїх потужностей. Зростали
інфляція, безробіття. Ціни на товари першої необхідності підвищились у
20 разів.
Державний переворот 1965 р. Розвиток країни у другій
половині 60-х — 90-х рр. XX ст.
В Індонезії зростало незадоволення авторитарним режимом
президента Сукарно. Комуністична партія і армія готувались захопити
владу. Посилаючись на зовнішню небезпеку і можливу агресію з боку
Малайзії, комуністи вимагали від президента створити п'ятий вид
збройних сил - народне ополчення (поряд із сухгігіутною армією,
авіацією, флотом і поліцією) і розраховували використати його в своїх
цілях. КПІ вела активну пропаганду в армії, мала особливий орган -
Спеціальне бюро по роботі у збройних силах. Комуністи зуміли
залучити на свій бік значну частину офіцерства. Був розроблений план
збройного повстання, що передбачав зайняття стратегічних об'єктів,
фізичне знищення генералітету, 'впливових політиків.
ЗО вересня 1965 р. в Індонезії рбзпочався комуністичний заколот,
який мав успішний початок. Повсталі створили керівний орган
- Революційну раду, захопили, ряд важливих пунктів, розстріляли шість
генералів, у тому числі командувача сухопутних військ. Президент
Сукарно зайняв нейтральну позицію, уникаючи відкритої оцінки подій.
Боротьбу проти комуністичного заколоту очолив генерал Сухарто,
командувач стратегічного резерву сухопутних військ. Армія взяла
ситуацію в країні під свій контроль.
Розпочалися масові акції по знищенню комуністів, КПІ була
розгромлена і заборонена. Військове керівництво звинуватило
президента Сукарно в злочинній бездіяльності під час комуністичного
повстання й усунуло його від влади.
136
В 1968 р. генерал Сухарто став президентом Індонезії, його режим
спирався на армію. Була офіційно прийнята концепція «подвійної
функції» збройних сил, відповідно до якої армія поряд зі своїми
основними обов'язками також керує всім суспільством і надає йому
стабільності. 15 тис. військовослужбовців направлялось для роботи в
держапараті, державних компаніях, фірмах. Армія також залучалась до
економічної діяльності. Військовим органам належали великі
підприємства і фірми в різних галузях господарства. В парламенті
країни військовим виділялось спочатку 100, а потім 75 місць.
У політичному житті відбулися певні зміни, головну роль почало
відігравати об'єднання функціональних груп - Голкар, до якого ввійшло
близько 200 різних громадських організацій і спілок. У 70-х роках
організувалися основні опозиційні партії -Партія єдності та розвитку і
Демократична партія.
Новий режим докорінно змінив економічну політику, в основу якої
відтепер були покладені ідеї прискореного розвитку приватного
сектора, вдосконалення ринкових відносин, створень ня сприятливих
умов для національних підприємців та іноземних корпорацій. У 70-80-х
роках головна увага приділялась розвитку і модернізації
нафтовидобувної галузі. Держава змогла ефективно використати в
національних інтересах значні іноземні інвестиції. За короткий час
Індонезія увійшла в число 15-ти найбільших виробників нафти і
нафтопродуктів у світі, закріпилася на міжнародних ринках. У 1990-
1995 рр. прямі іноземні інвестиції в її економіку становили 35 млрд.
дол. Отримані чималі кошти вкладалися в гірничовидобувну
промисловість, лісорозробки, інфраструктуру. Помітно зріс життєвий
рівень народу. Національний доход у середині 90-х років становив 920
дол. на душу населення. Індонезія відставала у своєму розвитку від
передових країн регіону, але мала сприятливі перспективи.
Економічна модернізація не супроводжувалась поступовою
демократичною перебудовою політичної системи. Режим особистої
влади президента ЇЗухартр діяв у незмінному вигляді. Політичні вимоги
нових соціальних груп ігнорувались.
Криза кінця 90-х років. Початок демократизації
Фінансово-економічна криза в Південно-Східній Азії 1997-1998 рр.
завдала господарству Індонезії тяжкого удару. Збанкрутувало 70%
підприємств. Че^ез зииженяя експорту нафти і газу
впали прибутки держави Ч приватного бізнесу. З країни за короткий
термін було вивезено 20 млрд. дол. Зовнішній борг склав 138 млрд. дол.,
причому більшість позик підлягала поверненню в кінці 1998 р.
Кількість безробітних досягла 20 млн. чол., 50% населення опинилося
за межею офіційного рівня бідності.
137
Криза різко загострила політичну ситуацію. Сотні тисяч людей
вийшли на мітинги і демонстрації, вимагаючи відставки
Сухарто.,Головну роль у масових антисухартівських виступах відіграло
студентство. В травні 1998 р. режим багаторічного авторитарного лідера
впав. Посаду президента обійняв Б. Хабібі. Він оголосив про початок
демократичних реформ. Звільнялась велика група політв'язнів. Уряд
заявив про надання широкої автономії Східному Тимору - колишній
португальській колонії, приєднаній до Індонезії в 1987 р. всупереч
рішенням 00Н. Виникло понад 100 нових політичних партій,
найбільшими з яких є Партія національного мандату. Партія
національного відродження, Національний фронт. Ті кілька партій, що
існували раніше під контролем держави, істотно змінили свої програмні
вимоги.
Депутати Народного консультативного конгресу в листопаді
1998 р. на своїй позачерговій сесії під тиском масових народних
виступів прийняли рішення провести загальні вибори в
1999 р., розпочати розслідування справи про корупцію Сухарто,
скоротити представництво військових у парламенті, обмежити
перебування президента на своєму посту двома термінами.
Парламентські вибори в Індонезії відбулися в червні 1999 р.
Військовим було надано 38 місць замість 75. Вище командування
заявило про поступовий відхід армії від політики. У жовтні 1999 р. був
обраний новий президент - представник опозиції А. Вахід. У 1999-2001
рр. продовжувались зіткнення в різних регіонах на етнічному і
релігійному ґрунті. Розроблено програму «розширеної автономії», яка
передбачає розмежування повноважень центральних і місцевих органів
влади. Центр має повністю контролювати зовнішню політику, оборону,
безпеку, фінанси, юриспруденцію, питання релігії.
23 липня 2001 р. Народний консультативний конгрес змусив А.
Вахіда піти у відставку як діяча, який не зміг досягти стабільності у
країні і викликав масове незадоволення своєю політикою. Пост
президента зайняла віце-президент Мегаваті Сукарнопутрі, дочка
президента Сукарно.
24. РЕСПУБЛІКА ІНДІЯ
Піднесення національно-визвольного руху. Створення
Республіки Індія
В .боротьбі проти англійського колоніального панування
об'єднались основні верстви населення Індії. Після Другої світової війни
індійський національно-визвольний рух рішуче поста-
138