Сергійчук І. Новітня історія країн Азії та Африки (1918 - кінець XX ст.)
Подождите немного. Документ загружается.
' В КНДР склалася система господарства мобілізаційного типу.
економіка розвивалась по екстенсивному шляху постійного роз-
гйирення виробництва, а не його модернізації, універсального
самозабезпечення, створення нових галузей і підприємств. Переваги
надавались капітальному будівництву. В 1978-1984 рр. було збудовано
17,8 тис. нових господарських об'єктів: гідроелектростанцій, рудників і
шахт, металургійних заводів і цехів, підприємств машинобудівної і
хімічної галузей, іригаційних споруд. За допомогою СРСР було
споруджено 64 об'єкти.
В рамках третьої семирічки (1987-1993) ставилась мета досягти «10
висот соціалістичного будівництва» за трьома програмами -
енергосировинною, транспортною, «харчування, одягу і житла».
Намічалось щорічно виробляти 10 млрд. кВт-год електроенергії, 120
млн. т вугілля, понад 10 млн. т сталі, 1,7 млн. т кольорових металів, 22
млн. т цементу, 7 млн. т добрив, 1,5 млрд. м тканин, 15 млн. т зерна, 11
млн. т морепродуктів. Планувалось на 25% збільшити площу
оброблюваних земель за рахунок терасування схилів сопок, осушення
боліт і введення в обіг солончаків тощо. Для роботи на будівництві всіх
цих об'єктів здійснювались трудові мобілізації. В КНДР будували «всією
країною, всім народом, всією армією» - до участі в будівництві широко
залучалась Корейська народна армія, діяли також постійні молодіжні
будза-гони. Матеріальні стимули до праці практично не застосовува-
лись, зате величезна увага надавалась моральним стимулам.
З 1972 р. почала набувати небаченого розмаху кампанія вихваляння
Кім Ір Сена, який зусиллями північнокорейської пропаганди
перетворився на найбільш возвеличуваного лідера сучасності. Всі
повнолітні громадяни були зобов'язані носити значки із зображенням
Кім Ір Сена. Його день народження (15 квітня) став головним
державним святом КНДР, кожен кореєць цього дня повинен був
покласти квіти особисто від себе до підніжжя одного з численних
пам'ятників вождю. Вихованці дитсадків перед обідом мали хором
дякувати Кім Ір Сену за своє щасливе дитинство. В 1980 р. на VI з'їзді
ТПК син Кім Ір Сена Кім Чен Ір був проголошений «великим
наступником всесвітньої чучхейської революційної справи», а засоби
масової інформації почали вихваляти його надприродну мудрість і велич
з тією ж силою, їно й подвиги його батька. У 80-х роках почали
споруджуватись «грандіозні монументальні будівлі» -архітектурно-
меморіальнйіінсамблі, присвячені діяльності ТПК і її лідерів:
Тріумфальні ворота, монумент ідей чучхе, Виставка міжнародної
дружби, кладовище революціонерів тощо.
В 90-ті роки в Північній Кореї почалися серйозні труднощі. Далися
взнаки технічна і технологічна відсталість промисловості і сільського
господарства; обмеженість розвитку на базі
109
жорсткого централізованого планування; економічна ізоляція;)' неврожайні роки
(1995-1997). Розпад СРСР і соціалістичної си-/ стеми позбавив КНДР значної
допомоги. За оцінками 00Н і міжнародних фінансово-економічних організацій,
виробництва валового національного продукту в Північній Кореї скоротилось з
20,8 млрд. дол. в 1992 р. до 14 млрд. дол. в 1998 р. Дохід н^і душу населення
знизився за цей час з 1 005 дол. до 429 дол. В 1997-1998 рр. ВНП КНДР складав
близько 5% цього показника для сусідньої Республіки Кореї. В порівнянні з
1989-1990 рр. в країні вдвічі скоротився видобуток корисних копалин і вироб-
ництво електроенергії. Різко зменшились закупки нафти у Росії і Китаю. При
річній потребі в 4 млн. т Північна Корея ввозить близько 1 млн. т. Це призвело
до помітного скорочення виробництва. Найбільш важке становище склалося в
сільському господарстві. Руйнівні повені 1995-1996 рр. завдали збитків на 17
млрд. дол., знищили врожай, вивели з обороту земельні угіддя. Збори
сільськогосподарської продукції зменшились у 2,5 рази (з 4,6 млрд. дол. в 1992 р.
до 1,6 млрд. дол. в 1996 р. і до 1,9 млрд. дол. в 1997 р.). З 1995 р. продовольчу
допомогу КНДР почали надавати Міжнародний Червоний Хрест, ЮНІСЕФ,
Південна Корея, СІЛА, КНР, Японія, країни Західної Європи. Після усунення
найбільш тяжких наслідків стихійних лих сільське господарство Північної Кореї
зможе виробляти лише 34-35% продовольства від потреби. Ситуація в
економічній сфері вимагає проведення радикальних реформ.
«Економічне диво» в Республіці Корея. Перехід до демократії
Після розколу в Республіці Корея встановився військовий режим Лі Син
Мана (1948-1960), який орієнтувався на СІЛА. 1 жовтня 1953 р. дві країни
підписали Договір про спільну оборону, що надавав американській стороні
право мати на південно-корейській території військові бази і розміщувати
війська. Демократичний рух режимом придушувався, опозиційна діяльність
заборонялась. Проводились репресії проти лівих сил. В 1960 р. Лі Син Мав був
усунутий від влади в результаті народного повстання. Незабаром управління
країною перейшло до рук чергового диктатора Пак Чжон Хі (1961-1979). Саме
він при антидемократичній внутрішній політиці організував успішні економічні
реформи, що вивели Південну Корею в групу «нових індустріальних держав».
На рубежі 50-60-х рр., Республіка.Корея була надзвичайно бідною і
відсталою країною, ВНП якої складав усього 87 дол. на душу населення.
Економічне відродження здійснювалось під жорстким контролем держави і було
спрямоване на формування і розширення ринкових відносин, завоювання
зовнішніх
110
ринків. Накопичення капіталів розпочалося зі створення текстильної
промисловості з експортною орієнтацією. Зароблені на зовнішніх операціях
кошти південнокорейські бізнесмени під наглядом держави вкладали в
машинобудування, суднобу-д звання, сталеливарну, електронну, хімічну
промисловість. Ре-»иму і приватним підприємцям вдалося добитися підтримки іі
оземних інвесторів, широко залучити у пріоритетні вироб-н: їцтва кредити і
передові технології. Держава підтримувала і з: охочувала національне
підприємництво через систему субсидій і податків, контроль за цінами і шляхом
прямого втручання в економічні процеси. В південнокорейській економіці
виникло близько 100 фінансово-промислових груп, найбільш впливовими з яких
були «Х'юнде», «Самсунг», «ЕлДжі», «Деу», «ЕсКей». На світовий ринок почала
поставлятися дешева і якісна високотехнологічна продукція. Розпочавши вивіз
автомобілів лише у 80-ті роки, південнокорейські фірми в 1987 р. продали за
кордон 300 тис. автомашин, в т.ч. майже половину - в США. Почалося вкладення
капіталів у видобувну промисловість країн Південно-Східної Азії, Латинської
Америки, Австралії. Однією з причин економічних успіхів Республіки Корея
була вкрай низька зарплата. Протягом майже 25-ти років вона штучно
утримувалась на рівні в 9-10 разів нижчому, ніж у СЩА, і в 4-5 разів нижчому,
ніж в Японії. Так, робітнику в промисловості в середньому платили 1,55 дол. на
годину (в Японії - 9,5 дол., в США - 13,1 дол.). Навіть інженер у Південній Кореї
отримував у 5 разів менше, ніж спеціаліст такого рівня у США. Робочий тиждень
тривав 54,4 години при 11-годинному робочому дні і двох вихідних на місяць.
В ході економічних перетворень зміцнювались позиції великої буржуазії і
середнього класу, які прагнули брати участь в управлінні державою. Змін
вимагала наймана робоча сила. Відсутністю демократичних свобод була
незадоволена інтелігенція. Найбільшу політичну активність проявляло студент-
ство, яке неодноразово проводило антиурядові мітинги і демонстрації, йшло на
сутички з силами правопорядку. В кінці 70-х — на початку 80-х років нові
суспільні сили почали створювати опозиційні партії, які спочатку заборонялися,
а потім почали діяти напівлегальне. Після вбивства Пак Чжон Хі (1979) владу
захопило чергове військове угруповавия, очолюване Чон Ду Хваном. В умовах
наростання виступів опозиції його адміністрація пішла на поступки, ,
У грудні 1987 р. відбулися прямі президентські вибори, на яких переміг
відставний генерал Ро Де У. На парламентських виборах більшість депутатських
мандатів здобула опозиція. У 1988 р. набрала чинності нова конституція
Республіки Корея,
111
яка розширила права парламенту, обмежила повноваження {
президента, зокрема, скоротила термін його перебування на цьому)
посту з семи до п'яти років, закріпила демократичні свободи, в
конституцію включений пункт про небажаність участі армії х політиці.
В 1992 р. пост президента вперше зайняв не колишнії і або нинішній
військовий, а дисидент Кім Єн Сам. Південнокс-рейське суспільство
вступило в період демократичних перетвс -рень. Після парламентських
виборів 2000 р. правлячою партіє» стала Демократична партія нового
тисячоліття, а її лідер Кін Де Чжун є президентом Республіки Корея з
1997 р. ;
У результаті економічного ривка Південна Корея перетворилась у
«нову індустріальну країну» з розвинутою промисловістю і могутнім
експортним потенціалом. На середину 90-х років вона займала друге
місце у світі в будівництві суден; третє - напівпровідників; п'яте -
продукції електроніки, нафтохімії і текстилю; шосте - автомобілів і
продукції металургії. Середні темпи економічного зростання за 1962-
1996 рр. складали 7,4% на рік, в окремі періоди вони досягали до 10-11%.
Вартість експорту виросла з 14 млн. дол. до 130 млрд. дол. (в 3 170 разів).
Головною проблемою південнокорейської економіки є її висока
залежність від кон'юнктури зовнішніх ринків і курсів валют.
Помітно зріс життєвий рівень південнокорейців. На початку 90-х років
купити автомобіль міг собі дозволити кожен 23-й громадянин країни, а в
1997 р. - кожен п'ятий. В середині 90-х років у користуванні мешканців
Південної Кореї знаходилось 10 млн. автомашин при населенні в 45,7
млн. чол. Нові моделі побутової техніки жителі країни прагнули швидко
обміняти на новітні. Середній американець купував собі автомобіль раз на
7-8 років, південнокореєць - раз на 3-4 роки. Період користування
холодильником в Республіці Корея становив 7 років, пральної машини - 6
років, кольорового телевізора - 7 років (у США
- відповідно 15,13,11 років).
В 1997-1998 рр. господарство країни зазнало негативного
впливу кризи в Південно-Східній Азії. Внутрішній валовий продукт на
душу населення знизився з 10 548 дол. в 1996 р. до 9 511 дол. в 1997 р. і
6 664 дол. в 1998 р. За роки кризи збанкрутувало 4 640 підприємств, а
також відомі концерни «Хамбо», «Кіа», «Халла», один з лідерів
«великої п'ятірки» концерн «Деу». Національна валюта була
девальвована більш ніж на 50%. Понад 1 млн. чоловік втратили роботу.
Для подолання кризи проводилась реформа діяльності фінансово-
промислових груп і банків, розширялись права дрібних акціонерів,
змінювався порядок найму робочої сили. МВФ виділив Південній Кореї
стабілізаційний кредит у сумі 57 млрд. дол., а також переніс на більш
пізні терміни виплату позик на суму 22 млрд. дол.
112
Проблема об'єднання Кореї. Міжкорейський діалог
\ Корейський півострів понад 50 років є джерелом напруги в іАзіатсько-
Тихоокеанському регіоні. Тут сходяться геополітичні іта економічні
інтереси таких країн, як США, Японія, Китай, Ро-;ія, зосереджені великі
військові контингенти, існує небезпека зозповсюдження ядерної зброї.
Корейські держави розвивають-;я за різними моделями, мають великі
розбіжності в економіч-їих, політичних, ідеологічних системах. Лідери і
КНДР, і РК неодноразово Заявляли про свою готовність до співпраці у
розв'язанні проблеми об'єднання Кореї.
Ще в 60-х роках КНДР висунула ідею конфедерації, яка тоді
означала об'єднання шляхом проведення загальних виборів. У 1980 р. ця
ідея була конкретизована, зміст її зводився вже до створення
конфедеративної держави, в якій кожна частина розвивалась би своїм
шляхом, і в той же час вирішувались би спільні проблеми. З другої
половини 80-х років Північна Корея пропонувала ввести заходи довіри
на Корейському півострові, які б включали обмеження військових на-
вчань, заборону маневрів іноземних військ. Південнокорейські ініціативи
зводились до розширення економічних і гуманітарних контактів. В 1990-
1992 рр. міжкорейський діалог успішно розвивався, відбулося 8 зустрічей
на рівні прем'єр-міністрів двох держав. КНДР відмовилась від тези «дві
делегації - одне місце», після чого обидві корейські держави були
прийняті в 00Н (вересень 1991 р.). КНДР і РК підписали Угоду про
примирення, ненапад, обміни і співробітництво (грудень 1991 р.) і
Спільну декларацію про без'ядерний статус Корейського півострова
(лютий 1992 р.). Почало налагоджуватись економічне співробітництво. В
цей час США звинуватили Північну Корею в розробці ядерної зброї
(1993), хоча підтвердити факт наявності в неї військової ядерної програ-
ми не змогла жодна міжнародна інспекція, включаючи МАГАТЕ. США
виходили з того, що країна мала ядерні реактори на АЕС і теоретично
могла виготовити атомну бомбу. Конструктивні міжкорейські контакти
було перервано, багато спільних проектів заморожено.
У 1993 р. Кім Ір Сен висунув «Програму великої національної
консолідації всієї нації для об'єднання батьківщини» з 10-ти пунктів.
Пропонувалось створити Демократичну Конфедеративну Республіку
Коре, в якій співіснували б різні соціально-економічні, ідеологічні,
політичні системи Півночі й Півдня. На чолі об'єднання, мала стати
Верховна національна конфедеративна рада з рівної кількості
представників КНДР і РК та певної кількості співвітчизників із-за
кордону. Спільний уряд координував би роботу обох регіональних
урядів. Це
113
об'єднання повинне було мати без'ядерний статус, на його території
заборонялось розміщення іноземних військ, військових баз,
виробництво, ввезення, застосування ядерної зброї. Корейський
півострів навічно перетворювався в зону миру.
Офіційні власті Південної Кореї виступали за попередню
уніфікацію двох систем перед об'єднанням, що означало б поглинання
однієї держави іншою. Вони вважали, що після введення політики
відкритості їхня система буде добровільно сприйнята на Півночі.
Лідер південнокорейської опозиції, нинішній президент Республіки
Корея Кім Де Чжун запропонував програму «Три принципи і три
етапи». Трьома принципами об'єднання він назвав «мирне
співіснування, мирні обміни і мирне об'єднання». Створення спільної
корейської держави, на його думку, має відбуватися в три етапи, по
мірі створення необхідних умов: 1) конфедерація двох незалежних
держав; 2) федерація двох регіональних частин; 3) об'єднання, при
якому утворюється «одна країна, одна нація, один уряд». Перший етап
проекту Кім Де Чжуна близький до ідеї створення Демократичної
Федеративної Республіки Коре. Виникла основа для пошуку
компромісів і співпраці.
В 1995 р. «корейська ядерна криза» була врегульована. США зняли
свої звинувачення в обмін на заміну північноко-рейськйх реакторів
АЕС на ядерні легководневі реактори, що не здатні виробляти плутоній
для ядерної зброї. Велику активність у розширенні господарських
зв'язків виявляють найбільші корпорації Республіки Корея. Розпочато
створення на території КНДР індустріальних комплексів. Компанія
«Х'юнде» планує побудувати в провінції Хванхе-Намдо комплекс, де
розмістяться об'єкти 850 південнокорейських фірм. Концерн «Самсунг»
збирається випускати в Північній Кореї на базі новітніх технологій
стереосистеми та іншу продукцію, використовуючи місцеву дешеву
робочу силу. У свою чергу, Республіка Корея готова імпортувати з
КНДР метали, сталь,, морепродукти, лікарські рослини. Триває
міжкорейське співробітництво у сфері транспорту і торгівлі. Відкрите
регулярне, сполучення між південнокорейським портом Пусан і портом
Наджином на Півночі, де планується створити спеціальну економічну
зону. Розвиваються контакти в галузі туриз-^ му і спорту. Концерн
«Х'юнде» будує в Пхеньяні спортивний комплекс загальною вартістю
57 млн. дол. Планується ствод | рення міжнародного курорту
Кимгансан в Алмазних горах...„|
В червні 2000 р. відбувся міжкорейський саміт на найвищск| му
рівні в Пхеньяні, в ході якого лідер КНДР Кім Чен Ір і пр^»| зидент РК
Кім Де Чжун обговорювали подальші перспектиЗДЬ<|
співробітництва. „.^
"• ї ^•
яя
114
20. СІНГАПУР
Суспільно-політичний лад
Назву Сінгапур одночасно носять острів, країна, місто і ріка.
Сінгапур був колонією Португалії, Голландії, а потім Великобританії. В
1959 р. він добився самоврядування в рамках Бри-їанської
співдружності, в 1963-1965 рр. входив до складу Федерації Малайзії, 9
серпня 1965 р. проголошена державна незалежність Сінгапура.
Сінгапур - республіка з парламентською формою правління.
Однопалатний парламент обирається за мажоритарною системою
прямим голосуванням на 5 років. Президент раніше обирався
парламентом на 4 роки. В рамках багатопартійної системи діє 20 партій,
які не відіграють у політиці помітної ролі. Правлячою партією, яка всі
роки з моменту отримання незалежності має абсолютну більшість у,
парламенті і формує уряд, є Партія народної дії. Її лідер і незмінний
прем'єр-міністр з 1959 р. по 1990 р. Лі Куан Ю був прихильником ідеї
«керованої демократії» і вважав, пю демократичні свободи західного
зразка можна запроваджувати після створення ефективної економіки і за-
безпечення достойного рівня життя. Режим має авторитарний характер,
права і свободи громадян певною мірою обмежуються і поетапно
розширюються. В 1991 р. до конституції була внесена поправка, за якою
президент почав обиратись шляхом загальних прямих виборів на 6 років.
На парламентських виборах 1997 р. Партія народної дії завоювала 81
місце, а опозиція - 2.
Сінгапурське суспільство багатонаціональне і багатоконфесійне.
Тут проживає 77,3% китайців, 14,1% малайців, 7,3% індійців, а також
вірмени, індонезійці, араби, японці, корейці, європейці та інші
національні меншини. Буддизм сповідують 29% населення,
християнство - 19%, іслам - 16%, таоїзм - 13%. Влада приділяє велику
увагу узгодженню інтересів етнічних і релігійних общин та їх співпраці.
Державними е китайська, англійська, малайська, тамільська мови.
Правляча еліта прагне об'єднати всіх громадян навколо ідеї єдиної нації,
синтезуючи все краще з їх традицій і не зачіпаючи основ культур певних
народів. Поставлено мету до 2030 р. сформувати «велику малу націю» —
побудувати розвинуте індустріальне суспільство.
За роки незалежності значно зріс рівень життя сінгапурців. 70%
населення належить до середнього класу. Власне житло мають 90%
громадян, власний автомобіль - 35%. Рівень розлучень - 6% від кількості
зареєстрованих шлюбів, а це означає, що сім'ї там одні з найміцніших у
світі. Середня зарплата неквалі-фікованого робітника становить 630 дол.,
випускника університету — 1 730 дол., тобто в 2,7 рази вища.
Середньостатистичний
115
сінгапурець витрачає на харчування 34-35% прибутків, на житло - 20%,
на транспорт і зв'язок - 12%. Від громадян вимагається висока свідомість
і дисципліна. Заборонено грати в азартні ігри, жувати гумку, палити в
громадських місцях, смітити, забруднювати довкілля вихлопними газами
тощо. До поруш-/ ників правил, яких значною мірою виявляє саме
населення, зас-і
тосовуються високі штрафи.
Економічний розвиток
Англійські військово-морська і військово-повітряна бази, які до
1967 р. знаходились на території Сінгапура, давали заробіток 75%
працездатного населення. Після їх ліквідації гостро постала проблема
зайнятості і створення національної економіки. Керівництво держави,
підприємницькі кола зробили ставку на вигідне географічне
положення і потенційні можливості, пов'язані з кліматом. За короткий
час Сінгапур перетворився на регіональний і міжнародний торговий,
фінансовий і транспортний центр. Тут розвивалися наукоємні галузі і
налагоджувалось виробництво комп'ютерів і компонентів для них,
електронного і телекомунікаційного обладнання, лазерної оптики.
Розроблялись біотехнології. Створювались національні програми
комп'ютерної і робототехніки.
Сінгапур має значні суднобудівні і судноремонтні підприємства.
В 1997 р. його компанії, пов'язані з цим виробництвом, мали
замовлення на продукцію до 2005 р. Країна займає друге місце у світі
після США по виробництву пересувних бурових установок для
розробки покладів на морському дні. Сінгапур перебуває на третьому
місці у світі після Х'юстона і Роттердама за переробкою нафти
(близько 20 млн. т на рік). Високорозвинена військова промисловість
поставляє на експорт стрілецьку зброю, швидкісні патрульні морські
катери, радіоапаратуру, боєприпаси.
Сінгапур є важливим фінансовим центром. Щоденний оборот його
валютної біржі сягає до 160 млрд. дол., хоча ця сфера постраждала під
час кризи 1997-1998 рр. В економіку вкладено 10 млрд. дол., а
основними інвесторами є Великобританія, США, Японія. Через дефіцит
землі власне сільське господарство в країні практично відсутнє. Понад
90% продуктів харчування імпортується. Вся питна вода надходить
водопроводом з Малайзії. Розвивається виробництво на експорт
орхідей, оголошених національною квіткою Сінгапура. В 1995 р. за їх
продаж місцеві
компанії одержали 60 млн. дол.
Великі кошти вкладені в туристичний бізнес. Туризм дає" 25%
ВНП. Щороку країну відвідують до 7 млн. туристів, які* | приносять
прибуток в 7 млрд. дол. Створені такі екзотичні за- І повідники, як
Крокодиларіум, природний резерват Букит Тімах?
116
де збережений куточок первісних дощових лісів, найбільший
^океанаріум Азії «Підводний світ». Водний парк. Парк орхідей, ,Парк
метеликів. Музей риб тощо. Тут можна також відвідати ^селище перших
поселенців, форт Сілозо, Музей флоту, Музей ВПС, Меморіал Другої
світової війни, який включає фрагмент японського концтабору для
британських військовополонених. Щорічно проводиться продуктовий
фестиваль. Між собою змагаються представники китайської,
південноіндійської, малайської, корейської, японської, європейської,
американської кухні.
21. В'ЄТНАМ, ЛАОС, КАМБОДЖА
Війна Опору в Індокитаї (1946-1954). Женевські угоди
В роки Другої світової війни країни Французького Індокитаю -
В'єтнам, Лаос, Камбоджа - були загарбані Японією. Після капітуляції
Франції перед гітлерівською Німеччиною профашистський уряд
маршала Петена погодився на японську окупацію Індокитаю за умови
збереження там французької колоніальної адміністрації.
Японія встановила в країнах Індокитаю свій «новий порядок». Вона
вивозила рис, кукурудзу, вугілля, апатити, залізну і марганцеву руду
тощо. Були скорочені посівні площі під продовольчі культури і
примусово введене вирощування бавовни і джуту, яких гостро
потребувала японська промисловість. За рахунок різкого збільшення
податків з населення утримувалась окупаційна армія. Звичайним
явищем стали репресії проти мирних громадян, екзекуції, страти.
Народи В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі зробили свій внесок у боротьбу
проти японських загарбників. Важливу роль у цій боротьбі відіграла
Комуністична партія Індокитаю на чолі з Хо Ші Міном, яка виступала
під патріотичними лозунгами. 2 вересня 1945 р. була проголошена
Демократична Республіка В'єтнам, в якій встановився комуністичний
режим.
Після закінчення Другої світової війни Франція прагнула відновити
колоніальні порядки в країнах Індокитаю. Вона ввела війська в Лаос і
Камбоджу, окупувала південь В'єтнаму. Робилися спроби відвовити в
повному обсязі діяльність колоніальної адміністрації. Патріотичні сили
В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі піднялися на боротьбу за національну
незалежність.
В 1945-1946 рр. комуністичний уряд ДРВ, королівські уряди Лаосу
і Камбоджі вели складні переговори з Францією, добиваючись визнання
суверенітету своїх країн. Особливу активність виявив король Камбоджі
Нородом Сіанук (1941-1955), який
117
кілька разів особисто їздив у
/
Париж, зустрічався з французь- / ким
президентом, з політиками різних рангів і поглядів. Спо- і чатку
Франція зробила певні, поступки. В березні 1946 р. вона підписала
з ДРВ попередню угоду, яка ще підлягала ратифікації. Франція
визнавала незалежність ДРВ у рамках Французького Союзу. ДРВ
одержала право мати свій парламент, уряд, армію, фінанси.
Питання про статус Південного В'єтнаму, окупованого Францією,
мав вирішити всенародний референдум, результати якого Франція
зобов'язувалась визнати. ДРВ погоджувалась прийняти фран-
"'V""- ' цузькі війська
терміном на п'ять років у кількості 15 тис.
чол., які розміщувались не лише на півдні, але й на півночі
В'єтнаму. Представники Лаосу і Камбоджі також одержали
обнадійливі обіцянки.
Проте незабаром політична ситуація у Франції змінилась.
Велика буржуазія вимагала від уряду більш жорсткого курсу і
збереження колоній. Франція порушила попередні зобов'язання. У
грудні 1946 р. вона розв'язала колоніальну війну в Індокитаї, яка
дістала назву війна Опору (1946-1954). Народи Індокитаю вели її
спільно. Справедливу боротьбу у В'єтнамі очолювала Ліга неза-
лежності В'єтнаму (В'етмінь), у Лаосі - Фронт визволення Лаосу
(Нео Лао Ітсала), у Камбоджі - Єдиний національний фронт Кам-
боджі (Кхмер Іссарак). Пізніше був організований Єдиний націо-
нально-визвольний фронт (1951) для спільних дій.
У важко доступних районах створювались визволені райони
й опорні бази патріотів. Їх основною тактикою була партизансь-
ка. Бої набули затяжного характеру, французькі війська, про-
водячи операції в джунглях, несли значні втрати. В лютому 1949
р., прагнучи надати своїм діям видимість законності, Франція
створила маріонеткову Державу В'єтнам, очолювану імператором
Бао Даєм, від імені якого подавались тепер ті чи інші, рішення.
В'єтнам оголошувався привілейованою сферою вкладення
французьких капіталів.
1949 р. став переломним у війні Опору. Після виникнення,^
КНР змінилось співвідношення сил у регіоні, комуністи;
п я