Сергійчук І. Новітня історія країн Азії та Африки (1918 - кінець XX ст.)
Подождите немного. Документ загружается.
став першим президентом, обраним демократичним шляхом. На
чергових виборах 2000 р. Гоміндан вперше зазнав поразки. Президентом
був обраний представник Демократичної прогресивної партії Чень
Шуньбянь, який після інаугурації оголосив про вихід з її рядів і свою
позапартійність.
Після 1971 р. Тайвань не визнається світовимспівтоварис-твом як
окрема держава і знаходиться в дипломатичній ізоляції. Незважаючи на
специфіку такого становища, він має дипломатичні відносини з 30-ма
країнами. Це невеликі держави Карибського басейну. Південної
Америки, Африки. Неофіційні зв'язки він підтримує зі 120-ма країнами,
в т.ч. з Україною.
В 1991 р. нове керівництво Тайваню зняло попередню установку
щодо розколу Китаю. Режим більше не претендував на відновлення
своєї юрисдикції на материку і визнавав, що з КНР потрібно
співпрацювати і шукати шляхи для відновлення єдності Китаю.
Можливість входження до складу КНР за концепцією «одна держава -
дві суспільні системи» тайванські лідери поки що рішуче відхиляють,
вважаючи цей варіант «поглинанням» з боку комуністичного Китаю. З
їх точки зору, приклад Гонконгу і Аоминя неприйнятний для Тайваню,
бо ці території були колоніями, тому їх доля вирішилась без участі
народних мас, шляхом передачі юрисдикції держав-метрополій КНР.
Тайванська сторона пропонує вести переговори за формулою «одна
країна - два уряди, два рівні суверенні партнери»', які рівноправно
здійснюють контроль над «відповідними-територіями». Між КНР і
Тайванем розширюються економічні і гуманітарні відносини.
Громадяни Тайваню здобули право відвідати родичів на материку, а
також сімейні усипальниці на кладовищах; Так, усипальниці Чан Кайші
і Цзян Цзинго в Тайбеї вважаються тимчасовими, бо за багатовіковими
моральними законами ці діячі' мають бути поховані на родинному
кладовищі в повіті Фенхуа провінції Чжецзянь в КНР. З 1992 р. тай-
ванські організації Асоціація з розвитку відносин між двома сторонами
протоки і Фонд обміну між берегами Тайванської протоки ведуть
торгівлю і налаїоджують ділові контакти з материком. Переговори
офіційних делегацій КНР і Тайваню відбуваються з перервами.
Зближення позицій сторін поки що не спостерігається.
18, АвОНГОЛІЯ
«Будівництво соціалізму» в Монголії
В 1940-1960 рр. відповідно до концепції некапіталістичного
розвитку в Монголії тривав «соціалістичний етап революції» і
будувались «основи соціалізму». Велика увага радянським і
99
монгольським керівництвом надавалась індустріалізації. За і допомогою
СРСР були введені в дію вугільні шахти в Налайха, ! аймачні
електростанції, об'єкти гірничорудної галузі. З 1 січня ;
1956 р. почала працювати трансмонгольська залізниця, яка зв'язала
Москву, Улан-Батор, Пекін. В 1959 р. була завершена суцільна
колективізація сільського господарства, в ході якої усуспільнювалась
худоба. Створювалось 390 сільськогосподарських об'єднань. В
середньому в одне таке господарство входило 475 аратських дворів і 59
тис. голів худоби (43,4 тис. громадської, 15,6 тис. особистої). В 1959-
1960 рр. розпочалось освоєння цілинних земель. Виникла нетрадиційна
галузь сільського господарства - рослинництво. Держава почала
вирощувати хліб.
З 1960 р. МНР приступила до будівництва «розвинутого со-
ціалізму». Були створені такі галузі економіки, як паливно-енер-
гетична, гірничовидобувна, будівельна, легка, харчова. У 80-х роках
монгольська промисловість виготовляла продукцію 2 500 найменувань,
в т.ч. 80 - на експорт. В порівнянні з 1960-м р. національний доход зріс
у 8 рази, зовнішньоторговий оборот - у
7 разів, доходи населення - у 2 раая.
В економічній і політичній сферах нагромаджувались негативні
явища. Склався культ особи X. Чойбалсана (1939-1952). В 50-60-х роках
тривали репресивні кампанії, звинувачення тисяч членів МНРП і рядових
громадян у різних антипартійних, антидержавних ухилах. Спеціальним
рішенням Політбюро МНРП був засуджений відомий учений, ос-
новоположник сучасної монгольської художньої літератури, академік Ц.
Дамдинсурен за видання російсько-монгольського словника (1968).
Додана до нього хроніка історичних подій була оцінена як політичне
шкідлива. З усіх своїх посад був знятий вчений-історик, перший
президент Академії наук МНР, академік АН СРСР Б. Ширендиб за
«націоналізм і антирадянські настрої». Вся влада зосередилась у руках
Ю. Цеденбала, який 44 роки очолював МНРП (1940-1984), займав посади
глави держави і глави уряду. Здійснювалась русифікація монгольського
суспільства, не схвалювались і забувались національна специфіка,
народні традиції. Головною умовою для висування на керівні посади
було знання ;
російської мови. В більшості вузів російською мовою викладались
навіть спеціальні предмети.
Наприкінці 80-х - у 90-х роках стали до ладу нові струк-| турні
підрозділи флагмана монгольської індустрії - гірничозба-*|
гачувального комбінату «Ерденет», два рудники плавиковогод шпату,
Баганурський вугільний розріз, килимова фабрика в Ер»| денеті,
трикотажна фабрика в Улан-Баторі та ін. На побудованиаД за
радянського техніко-економічного сприяння підприємства
100
вироблялось 95% електроенергії, 92% вугілля, 70% будівельних
матеріалів, 100% мідного і молібденового концентрату, митої вовни,
пряжі, трикотажних виробів, комбікормів. Між СРСР і МНР була
підписана програма економічного і науково-технічного співробітництва
на 1985-2000 рр. На 1990 р. державний борг Монголії СРСР оцінювався в
10 млрд. руб. Радянська сторона сприяла появі в МНР
висококваліфікованих кадрів з різних спеціальностей. У 1972 р. була
заснована Асоціація випускників радянських навчальних закладів. У 80-х
роках у 20-ти містах України навчалось півтори тисячі монгольських
студентів у 84-х вузах і технікумах.
До кінця Другої світової війни міжнародно-правовий статус
Монголії був невизначеним. Коли на Кримській конференції лідерів
СРСР, США, Великобританії (лютий 1945 р.) виникло питання про вступ
Радянського Союзу у війну проти Японії, Й.В. Сталін поставив умову
збереження МНР як незалежної держави. В 1949 р. перед приходом КПК
до влади Мао Цзедун поцікавився точкою зору Сталіна на приєднання
Монгольської Народної Республіки до Китаю. Й.В. Сталін відповів, що
«керівники Радянського Союзу не думають, що Монгольська Народна
Республіка піде на відмову від своєї незалежності на користь автономії в
складі Китайської держави, навіть якщо всі монгольські регіони
будутьОб'єднані в автономну одиницю, а вирішальне слово в цій справі
має належати самій МНР».
У зовнішній політиці МНР дотримувалась односторонньої
орієнтації на Радянський Союз і залишалась у міжнародній ізоляції. Її
визнавали на початку 60-х років тільки соціалістичні країни і близько 20
колишніх колоній і деяких непровідних капіталістичних держав. В 1946-
1961 рр. Монголія 13 разів подавала заяву про вступ до 00Н, яка
відхилялась США і представником Тайваню в Раді Безпеки. У 1961 р.
МНР вдалося подолати їх право вето і вступити до світового
співтовариства. Після цього її визнали Англія (1963), Франція (1965),
Японія (1972). На початку 90-х років Монголія підтримувала диплома-
тичні зв'язки з 90-ма країнами світу.
Монгольська Народна Республіка, де утвердився прорадянсь-кий
варіант «державного соціалізму», залишалась відсталою навіть у
порівнянні з великою групою країн регіону, які звільнились від
колоніалізму після Другої світової війни. Країна перебувала в стадії
затяжної кризи. Керівництво МНРП не поспішало виробити національну
концепцію реформ, за звичкою збираючись вводити деякі елементи
радянської «перебудови». В МНР почали виникати опозиційні організації
і партії, які вимагали активних дій щодо виводу країни з кризи.
101
Ліберальні реформи 90-х років XX ст.
Під безпосереднім впливом радянської перебудови, «оксамитових
революцій» у Східній Європі в 1990 р. в Монголії відбулася мирна
демократична революція. Свою роль відіграли і внутрішні суперечності, які
накопичились за час «будівництва соціалізму». ^
В 1990 р. в країні була введена багатопартійність. МНРП залишилась
однією з найбільш впливових партій. Вона реорганізувалась і задекларувала такі
нові засади своєї діяльності:
«МНРП із партії теоретичного догматизму, що застиг в рамках однобокого
мислення, зробила крок до перетворення у творчо мислячу організацію, яка
підтримує плюралізм; від державної надцентралізованої партії, яка спиралась на
адміністративні методи керівництва, вона переходить до основ істинно
демократичної партії». Виникли нові партії - Монгольська національно-
демократична партія. Монгольська соціал-демократична партія, Монгольська
нова соціал-демократична партія. Монгольська партія громадянської мужності
та інші. Соціал-демократи підкреслюють, що саме їхні ідеї найповніше
відповідають психології кочового народу.
Прийнята нова конституція країни (1992), яка проголосила Монголію
суверенною незалежною республікою, що ставить своєю метою побудову
гуманного громадянського демократичного суспільства. Держава підтримує всі
форми суспільної і приватної власності і здійснює регулювання економіки,
забезпечує національну безпеку і соціальний захист. У конституції Монголії
окремо зазначено, що худоба є національним багатством країни і знаходиться
під її захистом. Введена приватна власність на землю, винятком є пасовища,
землі спільного користування і землі спеціального державного призначення.
Іноземці не мають права придбавати землю у приватну власність, а можуть лише
орендувати її на термін до 100 років. МНРП програла парламентські вибори
1996 р. і перейшла в опозицію, а при владі в 1996-2000 рр. знаходився блок
нових партій - національно-демократичної і соціал-демократичної. На виборах
до Великого державного хуралу 2000 р. МНРП здобула переконливу перемогу,
діставши 72 місця з 76. Нині вона знову одноосібне управляє країною.
Перехід до ринкових відносин викликав поглиблення економічної кризи,
падіння виробництва, інфляцію, безробіття, зниження життєвого рівня народу. У
важкому становищі опинилося сільське господарство, особливо рослинництво.
Були лібералізовані ціни, розпочалась приватизація державної і кооперативної
власності. На 2000 р. було роздержавлено близько 90% нерухомості, 95% малих
і середніх підприємств і 70% - великих. У приватному секторі працює 480 тис.
чол., або
102
60% економічно активного населення. В сільському господарстві кооперативи
розпускались, худоба переходила до приватних господарів. За 1990-1999 рр.
поголів'я худоби зросло з 25,9 млн. голів до 33,6 млн. голів, тобто майже на
30% . Однак взимку 2000 р. в країні загинуло близько 3 млн. голів худоби, а
збитки досягли 80 млн. тугриків (8 млн. дол.), бо не вдалося заготовити потрібну
кількість кормів. Виробництво м'яса на душу населення залишилось попереднім
- 120 кг, виробництво молока збільшилось на 30% і досягло 200 л. В той же час
вирощування зерна зменшилось у 5 разів, картоплі - в 2,5 рази, овочів - на 20%.
Активну допомогу Монголії в реформуванні господарства надають
іноземні інвестори. В 1991 р. за ініціативою Японії був створений міжнародний
рух на підтримку монгольських реформ. За 10 років (1991-2000) країни-учасниці
і міжнародні організації надали їй субсидій і пільгових позик на суму 1,7 млрд.
дол. За участю іноземного капіталу із 60-ти країн, головним чином Китаю,
Японії, Росії, СІЛА, створюється 1 200 підприємств.
Монгольський народ стійко переживає соціальні наслідки перетворень. За
1990-2000 рр. ціни зросли в 90 разів. Нині мінімальна зарплата працівників
бюджетної сфери становить 36 тис. тугриків (36 дол.) на місяць, мінімальна
пенсія - 16 тис. тугриків (16 дол.). Кожен третій монгол живе за офіційною ме-
жею бідності, яка становить 13-17 тис. тугриків (13-17 дол.). На даний момент в
Монголії зареєстрований лише один хворий на СНЩ, але це не означає, що
такою е реальна ситуація.
Реформовано систему освіти. Дещо зросла кількість загальноосвітніх шкіл,
однак тільки 80% дітей шкільного віку вчиться, а кількість учителів зменшилась
з 20,6 тис. до 18,5 тис. Найбільші зміни сталися у сфері професійно-технічної і
вищої освіти. Відкриваються приватні школи і вузи. Нині в країні працюють 8
державних університетів - національний, технічний, педагогічний,
сільськогосподарський, музичний, культури і мистецтва та ін. Навчання у всіх
вищих навчальних закладах платне. Діє державний фонд освіти, який надає
студентам пільгові кредити з їх подальшим поверненням. Держава щорічно виді-
ляє 2 млрд. тугриків (2 млн. дол.) на підготовку магістрів і докторів наук в
Японії, СІЛА, Великобританії, Німеччині, Росії та інших країнах.
Монголія відмовилась від односторонньої орієнтації на якусь країну і
проводить «багатовекторну» зовнішню політику. Відповідно до Концепції
зовнішньої політики (1994) пріоритетними є відносини з двома великими
сусідами - Росією і Китаєм, а також з іншими впливовими державами світу,
такими, як СІЛА, Японія, Німеччина та ін. Нині вона має дипломатичні
відносини
103
зі 140 країнами і є членом 48 міжнародних організацій. В економіці
Монголії помітно ослабли зв'язки з Росією і посилились позиції Китаю.
Росія зараз зберігає провідні позиції в монгольському імпорті (29,2%),
але 58% необхідних товарів Монголія ввозить з Китаю. З КНР досягнута
домовленість про вихід до моря через порт Тяньцзин. Монголія розвиває
міжнародні гуманітарні зв'язки. В 1998 р. під егідою ЮНЕСКО в Улан-
Баторі відкрито Міжнародний інститут по вивченню кочових
цивілізацій. Міжнародні археологічні експедиції продовжують пошук
легендарної могили Чингізхана.
19. КОРЕЙСЬКА НАРОДНО-ДЕМОКРАТИЧНА
РЕСПУБЛІКА. РЕСПУБЛІКА КОРЕЯ
Поділ Кореї на дві держави
В результаті анексії Кореї японським імперіалізмом (1910) в країні
встановився режим національного гноблення і військово-поліцейського
терору, так званий «шабельний режим». Законодавча, виконавча і судова
влада належала японському генерал-губернатору, який призначався з
числа найбільш впливового генералітету. Колоніальний порядок
забезпечували дві дивізії регулярних військ, ескадри бойових кораблів,
понад 1,5 тис. жандармсько-поліцейських установ. Корейці не мали
права займатися будь-якою громадською діяльністю, крім релігійної. За-
боронялось вивчення корейської мови, літератури, історії. Посилено
насаджувались ідеї покірного служіння і відданості «великій Японії».
Корейські патріоти створювали підпільні організації, партизанські
загони, боролись проти японського мілітаризму за межами країни.
На останньому етапі Другої світової війни в серпні 1945 р.
Радянська Армія звільнила Корею від японського панування. Відповідно
до постанов Ялтинської (лютий 1945 р.) і Потсдамсь-;
кої (липень-серпень 1945 р.) конференцій великих держав Корея ^ була
поділена по 38-й паралелі на зони відповідальності СРСР і | США. На
Московській нарада міністрів закордонних справ СРСР, І СІЛА і
Великобританії в грудні 1945 р. було прийнято рішення' про
встановлення опіки над Кореєю на 5 років і сприяння політичним силам
країни у створенні єдиної демократичної незалежної держави. Втілення
цих постанов у життя покладалось на комісію з представників
радянського і американського командування, яка працювала в 1946-1947
рр. Одночасно створювалась Тимчасова комісія 00Н по Кореї, якій
доручався контроль за:
веденням вільних демократичних виборів у обох зонах.
104
І радянська, і американська військові адміністрації проводили у
своїх частинах Кореї перетворення в дусі своєї ідеології і моделі
розвитку, шукали союзників серед різних прошарків корейського
суспільства. Формувалися органи місцевої влади, сили правопорядку,
збройні загони. Спроби радянської сторони домовитися з місцевими
націоналістичними угрупованнями, що вийшли з підпілля, зазнали
невдачі. Їх лідер Чо Ман Сик заявив, що він не бачить різниці між
радянською і японською окупацією, яка заважає корейцям взяти власну
долю у свої руки. Корейські комуністи, які в період Другої світової війни
воювали проти японців у збройних формуваннях КПК, теж здавалися
ненадійними і занадто самостійними. Вибір радянського керівництва для
просування на пост лідера Кореї впав на командира партизанського
загону в Маньчжурії, пізніше капітана Радянської Армії Кім Ір Сена і ту
групу комуністів, яка жила в еміграції в СРСР. Американські власті
активно залучали до співробітництва військових. Вони зробили ставку
на Лі Син Мана, який багато років прожив у США і навіть створив «уряд
Кореї в еміграції». Початок «холодної війни» і суперництво наддержав
завадили демократичному об'єднанню Кореї. США і СРСР перейшли до
сепаратних дій у своїх зонах відповідальності.
10 травня 1948 р. під патронатом американської військової
адміністрації в Південній Кореї відбулися вибори в Національні збори.
15 серпня 1948 р. в Сеулі була проголошена Республіка Корея. Залежний
від США режим очолив Лі Син Ман. 9 вересня 1948 р. була створена
Корейська Народне-Демократична Республіка із столицею в Пхеньяні.
Главою її комуністичного уряду став Кім Ір Сен.
Наприкінці 1948 р. СРСР вивів війська з Кореї. В 1949 р.
американські збройні сили теж залишили Південну Корею, проте
залишились військові бази США.
Корейська війна та її наслідки
Обидва корейські режими, спираючись на підтримку наддержав-
покровителів, проголосили курс на об'єднання країни і її подальший
розвиток «правильним шляхом». У районі 38-ї паралелі сторони
провокували численні прикордонні сутички.
25 червня 1950 р. північнокорейська армія вторглась на територію
Корейської Республіки і розгорнула успішний наступ на південь. Вже
на 3-й день вона зайняла Сеул. Війна розпочалась з ініціативи Кім Ір
Сена за підтримки Й.В. Сталіна і мала за мету об'єднання Кореї під
комуністичною владою. В перебіг подій втрутилися США та їх
союзники. Використавши відсутність радянського представника в Раді
Безпеки 00Н, який міг би накласти вето, 27 червня 1950 р. США
провели резолюцію, що
105
засуджувала КНДР як агресора. 7 липня 1950 р. Рада Безпеки 00Н постановила
ввести в Корею війська 00Н. Вони на 90% формувались із американських частин.
Невеликі контингенти направили ще 17 держав. Головнокомандувачем був
призначений американський генерал Д. Макартур.
На кінець серпня 1950 р. північнокорейська армія контролювала 95%
території півострова. Збройні сили Південної Кореї воювали неохоче і невміло.
Режим Лі Син Мана перебував на грані падіння. Американські частини
висадились в тилу військ КНДР і розгромили їх. Далі вони перетнули 38-му
паралель, захопили Пхеньян і вийшли до кордонів КНР.
25 жовтня 1950 р. в бойові дії на боці Північної Кореї вступили китайські
війська («китайські народні добровольці») під командуванням Пен Дехуая.
Радянський Союз підтримував китайсько-корейські сили зброєю, боєприпасами,
транспортом, пальним, продовольством, медикаментами. Його авіаз'єднання
прикривали важливі об'єкти в Північно-Східному Китаї і Північній Кореї. На їх
території перебували радянські військові радники. СРСР у разі погіршення
ситуації збирався ввести в Корею п'ять дивізій.
ЗО листопада 1950 р. президент СІЛА Г. Трумен заявив про можливість
застосування в Кореї атомної зброї. Д. Макартур пропонував скинути 30-50
атомних бомб на військово-повітряні бази і тилові об'єкти КНР і КНДР. Він
наполягав також на введенні в Корею 500-тисячної армії Чан Кайші. Головним
фактором, який завадив виконанню цих планів, був страх перед адекватними
діями СРСР.
Після тривалих і жорстоких боїв «китайські народні добровольці»
відтіснили сили 00Н до 38-ої паралелі. Північнокорейська армія діяла на
другорядних ділянках фронту, забезпечувала охорону тилу. Війна набула
характеру американсько-китайського конфлікту на корейській території. Жодна
із сторін не змогла досягти повної перемоги.
27 липня 1953 р. в Пханмунджомі між китайсько-корейськими
представниками і командуванням сил 00Н була підписана угода про перемир'я.
Бойові дії припинялись. Встановлювалась демаркаційна лінія по 38-й паралелі з
невеликими відхиленнями відповідно до фактичного розташування військ. По
обидві сторони від цієї лінії вводилась двокілометрова демілітаризована зона.
Узгоджувався порядок обміну полоненими. Ство-;
рювалась комісія з перемир'я з представників сторін і спостережна комісія щодо
виконання умов із представників Польщі, Чехословаччини, Швеції і Швейцарії.
Передбачалось через три місяці скликати політичну конференцію з проблеми
об'єднання Кореї і виведення з її території іноземних військ. (
106
У ході корейської війни 1950-1953 рр. загинуло близько 935 тис. корейців,
900 тис. китайців, 330 тис. американців. Війна завдала величезних матеріальних
збитків і відволікла від вирішення першочергових економічних і соціальних
проблем величезні кошти. Було зруйновано 8 700 підприємств, 600 тис. жит-
лових будинків, десятки тисяч закладів освіти, культури, охорони здоров'я. Поділ
Кореї на дві держави призвів до розриву господарських зв'язків, сформованих у
попередній період. Наявні галузі промисловості - видобувна, хімічна,
металургійна -розвивались на Півночі, південні райони спеціалізувались на ви-
робництві сільськогосподарської продукції. Загалом Північ і Південь Кореї мали
приблизно однакові умови для відбудови і подальшого розвитку економіки.
Тяжкими були гуманітарні наслідки поділу. Десятки тисяч сімей виявилися
розділеними. Між КНДР і РК розпочалась непримиренна ідеологічна кон-
фронтація і військове протистояння.
Розвиток КНДР «соціалістичним шляхом»
Лідери Корейської Народно-Демократичної Республіки обрали шлях
будівництва соціалістичного суспільства за радянською моделлю і за допомогою
СРСР. До середини 50-х років визначальну роль у житті країни відігравали
радянські політичні і військові радники. Так, навіть всі призначення офіцерів на
посади вище командира полку обов'язково узгоджувались з радянським
посольством. Трудова партія Кореї орієнтувалась на радянську схему
індустріалізації, кооперування сільського господарства, культурної революції за
«керівної і спрямовуючої ролі марксистсько-ленінської партії». Відновлювалось
зруйноване в ході війни господарство. Здійснювалась аграрна реформа на
користь селянства, націоналізація засобів виробництва, ліквідація приватного
сектора, в т.ч. і дрібнотоварного. В 1953-1958 рр. відбулось кооперування
сільського господарства. Основна увага керівництва країни зосереджувалась на
індустріалізації, розвитку важкої промисловості і технічній реконструкції
наявних підприємств. За 1953-1960 рр. КНДР було надано субсидій і без-
відплатної допомоги з боку соціалістичних країн на суму 750 млн. руб., в т.ч.
Радянським Союзом - на 292 млн. руб. Соціалістичні країни безоплатно
відбудували і побудували 50 великих підприємств. За 1961-1967 рр. в дію
буловведено 2,7 тис. промислових об'єктів. ,
В суспільно-політичній сфері формувався тоталітарний комуністичний
режим і культ особи Кім Ір Сена, які утверджувались у боротьбі з опозицією. В
північнокорейській політичній еліті існувало чотири угруповання: радянські
корейці, направлені
107
на роботу в державні, партійні і військові органи радянськими властями;
колишні підпільники, які діяли на території Кореї в умовах японського
панування; «яньаньці», або корейські комуністи, що перебували в
районах, контрольованих КПК; партизанське угруповання - учасники
партизанського руху 30-х років у Маньчжурії, до якого належав сам Кім
Ір Сен. Він послідовно під різними приводами знищив або відтіснив від
влади всі фракції, крім партизанської. Використавши погіршення ра-
дянсько-китайських відносин наприкінці 50-х років. Кім Ір Сен позбувся
радянського диктату і усунув з високих постів «радянських корейців»,
частково їх репресувавши, частково примусивши емігрувати.
В 1958 р. Кім Ір Сен увів поділ усього населення на три класи за рівнем
відданості режиму: основний; той, що хитається;
ворожий. Статус конкретної людини в північнокорейському суспільстві
залежав від особистої твердої віри в комуністичні ідеали, можливості
використати її на певних посадах; класового походження до третього
покоління; місця народження (Північ чи Південь Кореї, СРСР, Китай та
ін.). Основний клас складався з трьох підгруп. Вища включала в себе
Кім Ір Сена, його сина і наступника Кім Чен Іра, їх сімей і родичів. До
другої підгрупи були віднесені керівники високого рангу, до третьої -
«вірні послідовники» . Половина населення країни, «ті, що хиталися», з
точки зору режиму мали щось «порочне» в біографії, що ставило під
сумнів їхню цілковиту відданість правлячій еліті. Члени ворожого класу
чи їх найближчі родичі і друзі або раніше перебували в опозиції, або
мали зв'язки на Півдні чи за кордоном, або ж належали до «скинутих
класів». Для «перевиховання» підозрюваних в нелояльності існували
центри по виправленню, трудові табори, в'язниці. Практикувалась і
смертна кара за «ворожі погляди».
Діяла добре продумана система ідеологічного перевиховання
населення в потрібному напрямку і система виховання наступних
поколінь. Велась пропаганда ідей чучхе - самодостатності і
самозабезпеченосїі (чучхе - сам господар) північнокорейського народу.
Заохочувались колективні форми роботи і дозвілля. Для різних категорій
населення вводилась форма. Так, школярі носили синій одяг, студенти -
блакитний, будівельники - зелений і т.д. Всі діти, підлітки і молодь були
зобов'язані після навчання або роботи знайти собі корисне заняття І не
тинятись без діла.
V з'їзд ТПК (1970) констатував, що в результаті проведених
економічних і суспільно-політичних перетворень КНДР перетворилась у
соціалістичну індустріальну державу. Підсумки даного періоду
закріплялись у новій конституції Північної Кореї (1972). Розпочалось
будівництво «розвинутого соціалістичного суспільства».
108