Сергійчук І. Новітня історія країн Азії та Африки (1918 - кінець XX ст.)
Подождите немного. Документ загружается.
Поряд з державним сектором, якому належать провідні позиції в
промисловості, розгорнули свою діяльність приватний і змішаний
сектори. Створювались умови для залучення іноземних інвестицій. Були
створені спеціальні зони «економіко-тех-нологічного розвитку» з
особливими сприятливими умовами господарської діяльності.
Зацікавленість у вкладанні тут своїх капіталів виявили СІЛА, Японія,
країни АСЕАН, західноєвропейські держави. В цих зонах китайський
державний капітал співробітничає з іноземним.'Ліцензії надаються на
конкурсній основі з урахуванням національних інтересів.
Перебудова промисловості КНР відбувалась повільно. Держава
підтримує численні збиткові підприємства, боячись втратити контроль
над ситуацією.
Перетворення у виробничій сфері вимагали змін у галузі освіти,
науки, культури. Виникла гостра потреба у кваліфікованих спеціалістах із
ґрунтовними знаннями з економіки, маркетингу, іноземних мов тощо.
Складним виробництвам було не достатньо просто грамотних робітників і
службовців. Серйозною проблемою Стало подолання в суспільстві
негативного ставлення до інтелігенції, яка, відповідно до ідеологічних
установок попереднього періоду, хоч і давала певну користь, але була
ворожою силою і не заслуговувала на довіру, бо не працювала руками.
Збільшувались державні видатки на освіту, розширялась мережа
початкових і середніх шкіл, вищих навчальних закладів. Відкривались
приватні школи, курси і навіть інститути. Молодь здобувала дефіцитні
спеціальності за кордоном. У світлі нових вимог були розроблені
державні перспективні програми наукових досліджень.
В 1997 р. в різних освітніх закладах КНР навчалось 320 млн. чол.
Початкову школу відвідувало 140 млн. дітей. Понад мільйон молодших
школярів щорічно кидало навчання, щоб працювати і допомагати своїм
сім'ям матеріально. В середніх школах І ступеня навчалося 52,3 млн. чол.,
в середніх школах II ступеня - 8,5 млн. чол., в професійних середніх
школах -10,9 млн. чол. 52% підлітків і молодих людей вважають більш
раціональним здобувати середню освіту одночасно з професією і вчитися
в аналогах наших ПТУ. В 1978 р. в КНР 23,5% населення було
неписьменним, в 1997 р. таких залишилось 12%. Країна має 6,3 млн.
студентів вузів. 250 вищих навчальних закладів об'єднані в комп'ютерну
просвітницьку і науково-дослідну мережу. Всі ступені освіти в КНР
платні.
За останні 20 років Китай співпрацював у галузі освіти і науки із 154-
ма країнами, прийняв на навчання 250 тис. іноземних студентів, направив
на здобуття освіти за кордоном 300 тис. чол., із яких повернулось на
батьківщину 90 тис. чол. В
89
Академії інженерних наук Китаю 52% академіків вчились за
кордоном і повернулись у країну в останні 10 років. За час існування
КНР 55% академіків АН Китаю здобули базову освіту або
вчений ступінь за кордоном.
У складі Академії наук Китаю налічується понад 120 науково-
дослідних .інститутів. Існують галузеві Академії наук:
Академія сільськогосподарських наук. Академія лісівництва,
Академія традиційної китайської медицини. Розробляється 430 тис.
наукових тем, 80% результатів наукових досліджень продаються
виробництву через технологічні чи технічні ринки,
яких налічується близько 14 тис.
Модернізація армії почалася зі скорочення її чисельності
на 1 млн. чол. Зараз збройні сили КНР налічують 3-3,2 млн. чол.
Створена система «армія - ополчення - запас», яка дає можливість у
разі необхідності довести чисельність військовослужбовців до ЗО
млн. чол. Армія переоснащується новими видами озброєнь на основі
власних науково-технічних розробок. Значно підвищилися вимоги до
офіцерськогота особового складу. Реорганізовано систему підготовки
офіцерського корпусу. Витрати на утримання і переозброєння армії в
1990-1998 рр. збільшились утричі. За рахунок власних науково-
технічних розробок і закупок за кордоном армія переоснащується
найпередовішими видами зброї. За 1993-1997 рр. Китай закупив
озброєння більш
ніж на 5 млрд. дол.
У 80-х роках китайське керівництво висунуло нову пер- І
елективну програму соціально-економічного розвитку. Вона кон- д
статувала, що країна знаходиться на початковій стадії будівниц- | тва
«соціалізму з китайською специфікою» і має здолати три | етапи
соціалістичної модернізації, кожен з яких приурочений | до визначної
історичної події. Перший етап розпочався у 50-х | роках, а закінчився у
2000 р. За цей період необхідно було знач- | но збільшити об'єм валової
продукції промисловості і сільське- І го господарства і забезпечити
заможне життя народу. Другий | етап триватиме з 20,00 цо 2021 роки
(дата 100-ліття КПК), за цей | час необхідно підняти Китай до рівня
середньорозвиненої дер-1 жави. На третьому етапі з 2021 по 2049 роки
(дата 100-ліття | КНР) Китай повинен стати сучасною високорозвиненою
соціа-Ц
лістичною державою. | Після успіхів 1979-1985
рр. темпи реформ у Китаї почаЛи||
знижуватися. Поряд з безсумнівними досягненнями стали прф"|
являтися і їх негативні наслідки та суперечності (інфляція, коді|
трабанда, корупція, зловживання владою, соціальна напруженісті|
між багатими і бідними, особливо на селі, та ін.). Нинішня поК|
ітико-адміністративна система і монополія на владу вже не відя<|
відає інтересам економічного розвитку країни. В 1989 р. в КиЯЙІ
90
відбулися мирні студентські виступи під лозунгами демократизації
країни і дотримання прав людини. Вони були придушені із
застосуванням військової сили з жорстокістю, яка викликала подив і
обурення в цивілізованому світі. Проблема політичних перетворень
залишається головною в подальшому розвитку КНР.
За 20 років економічних реформ КНР досягла вражаючих успіхів.
Середньорічний рівень приросту виробництва складав 9,8%. У 1998 р. її
ВВП становив 7,96 трлн. юанів (961,9 млрд. дол.) і зріс у 6 разів у
порівнянні з 1979 р. За загальними валовими обсягами виробництва
Китай вийшов на сьоме місце у освіті. Він займав перше місце по
кількості виробленого зерна, м'яса, бавовни, сталі, кам'яного вуплля,
цементу, хімволокна, пряжі, тканин, одягу, телевізорів. ,3а рівнем
виробництва електроенергії і хімдобрив він посідав друге місце, за
видобутком нафти - п'яте. Китай зміг забезпечити продовольством своє
населення, яке складає 22% всього населення Землі, маючи лише 7%
орних земель планети. Повністю ліквідовано товарний дефіцит. У 1998
р. обсяг експортно-імпортної торгівлі становив 323,9 млрд. дол. Китай
перейшов з 31-го місця у світовій торгівлі (1978) на 10-те (1998). З 1993
р. Китай перебуває на другому місці у світі за обсягами залучення
іноземних інвестицій. В 1999 р. там діяло і будувалось 330 тис.
господарських об'єктів з участю іноземного капіталу. 30% ВВП
виробляють малі волосноселйппгі підприємства. Валютні резерви КНР
зросли з 170 млн. дол. у 1978 р. до 150 млрд. дол. на кінець 90-х років.
Підчас фінансово-економічної кризи в Швденно-Східній Азії 1997-1998
рр. Китай не лише не девальвував свою валюту, але й надав
Міжнародному валютному фонду 4 млрд. дол. для стабілізації становища
в цьому регіоні.
Помітно підвищився добробут китайців. У містах середній прибуток
на душу населення зріс із 343,4 юаня (46,8 дол.) у 1978 р. до 5 160,3 юаня
(622 дол.) у 1997 р. На селі середній дохід на жителя відповідно становив
у 1978 і 1997 рр. 133,6 юаня (17,7 дол.) і 2 090,1 юаня (252 дол.). У кінці
90-х років на середньостатистичного мешканця КНР припадало 400 кг
зерна, 43 кг м'яса, 28,8 кг риби і мОрепрбдуктів.
На початку реформ для звичайної сім'ї показником достатку
вважалась наявність «трьох речей, що крутяться» (годинника, швейної
машини і велосипеда), і «однієї речі, що розмовляє» (радіоприймача).
Вартість кожного з цих предметів складала приблизно 100 юанів, а гроші
на їх придбання потрібно було заощаджувати 5-6 років. У 80-х роках
китайські сім'ї почали купувати холодильники, чорно-білі телевізори,
пральні машини. Кожен з цих товарів коштував близько 1 000 юанів, а
для накопичення такої суми достатньо було року роботи. На початку 90-
х років зріс попит на Кольорові телевізори, кондиціонери,
97
відеотехніку, стільникові телефони, комп'ютери. Кожен з них у
середньому коштує 5 000 юанів, проте в умовах стабільності цін на їх
купівлю можна досить швидко заробити потрібну суму. В кінці 90-х
років на 100 міських сімей в Китаї припадало 80 велосипедів, 90
пральних машин, 73 холодильники, 100 кольорових телевізорів, 166
вентиляторів, 34 фотокамери, 16 кондиціонерів, 3 комп'ютери. На селі в
користуванні 100 сімей знаходилось 142 велосипеди, 64 швейні
машини, 27 кольорових телевізорів, 22 пральні машини, 8
холодильників.
За статистичними даними, в країні налічується 3 млн. багатих людей,
1 млн. чол. володіє майном вартістю понад 1 млн. юанів. В кінці 90-х
років межа бідності становила 1 671 юанів (22,3 дол.) на рік. Нижче цієї
межі проживало 58 млн. чол. (в 1978 р. - 250 млн. чол.).
Зовнішня політика КНР
У зовнішній політиці Китайської Народної Республіки можна
виділити декілька періодів. До 60-х років комуністичний Китай перебував
у міжнародній ізоляції. Його виникнення було вороже зустрінуте
головними капіталістичними державами, які втратили значні економічні
можливості й не хотіли рахуватись з новим співвідношенням сил у
регіоні. Лідери КПК постійно виступали з погрозами на адресу
міжнародного імперіалізму і його головної сили - США, які мають бути
знищені.
В головних питаннях міжнародного життя китайське керівництво
орієнтувалось на СРСР, звідки одержувало економічну і військову
допомогу. Проте через нетривалий час почали проявлятися й розбіжності
в розумінні певних проблем. Мао Цзедун негативно сприйняв рішення XX
з'їзду КПРС і критику культу особи Й.В. Сталіна, бо вони нібито «дали
козирі в руки реакційних сил і внесли смуту і розгубленість у ряди
комуністів». На початку 60-х років почалася гостра полеміка між
керівництвом КІЇРС і КПК з питань війни і миру, впливу на міжнародний
комуністичний рух, шляхи будівництва «соціалізму» і наявність
радянських «закономірностей», обов'язкових для всіх, та китайської
«специфіки». В 1960 р. М,С. Хрущов, прагнучи натиснути на Китай,
наказав відкликати звідти радянських спеціалістів. Китайська сторона
висунула до СРСР територіальні претензії. Розпочалися прикордонні
сутички, які в період «культурної революції» постійно загрожували
перерости у військові дії.
Змінився характер офіційної китайської пропаганди. Радянський
Союз оголошувався «ворогом № І», більш небезпечним, ніж
американський імперіалізм. Маоїсти розпочали боротьбу з СРСР за
лідерство в комуністичному русі країн, що розвиваються. їм вдалося в
ряді комуністичних партій створити
92
опозиційні групи, які знаходились під впливом їх ідеології і стояли на
екстремістських позиціях. «Ідеї Мао Цзедуна» сприйняла компартія
Індонезії.
КНР прагнула впливати на державну політику країн Азії та Африки,
надала військову допомогу різним угрупованням у громадянських війнах і
збройних конфліктах в Афганістані, Шрі-Ланці, Судані, Сомалі й т.д.
На рубежі 60-70-х років китайське керівництво почало шукати
можливості для виходу з міжнародної ізоляції. КНР вимагала визнати її
права як єдиного законного представника китайського народу в 00Н,
зокрема в Раді Безпеки. На засіданні Генеральної Асамблеї 00Н 1971 р. 80
країн підтримали її позицію, визначивши лінію США і їх союзників як
«політичну змову» проти великої суверенної держави. Китайська Народна
Республіка була прийнята в члени 00Н, одночасно представники
гомінданівського Тайваню усувались із цієї організації та усіх її органів.
Розпочалися контакти з СІЛА і Японією, в яких попередньою
умовою нормалізації відносин і дипломатичного визнання китайська
сторона висувала розрив офіційних зв'язків з Тайванем. Китай відвідала
японська делегація, президенти США Р. Ніксон, Дж. Форд, Р. Рейган.
Після довгих дебатів попередня умова була прийнята. В 1972 р.
встановлювались дипломатичні відносини КНР з Японією, в 1978 р. вони
підписали мирний договір, який остаточно підводив підсумки Другій
світовій війні і відкривав можливості для співробітництва на новій
основі. 1 січня 1979 р. були встановлені дипломатичні відносини між
КНР і США.
В той же час політика конфронтації з СРСР продовжувалася. Китай
зайняв непримиренну позицію, наполягаючи на задоволенні всіх своїх
претензій. Він відмовився продовжити договір про дружбу з СРСР,
термін якого закінчився в 1980 р. На початку 80-х років були
сформульовані «три великі перепони» з радянського боку, які, з точки
зору китайської сторони, заважали нормалізації стосунків. «Перепонами»
були: 1) підтримка В'єтнаму і його політики в Камбоджі, зокрема,
присутності там в'єтнамських збройних формувань; 2) присутність
радянських військ в Афганістані; 3) велика концентрація радянських
військ на території вздовж китайського кордону і радянська присутність у
Монголії. Усунення «перепон», які в принципі не стосувалися
двосторонніх відносин, китайське керівництво вважало обов'язковою
умовою для вирішення будь-яких інших питань. СРСР і КНР багато разів
робили офіційні заяви про необхідність іти на взаємні поступки, але це не
дало ніяких практичних результатів. Після розпаду Радянського Союзу
КНР пішла на нормалізацію відносин з Росією. Були врегульовані
прикордонні питання,
93
підписано кілька десятків угод про економічне, науково-технічне, культурне
співробітництво.
Важливим питанням зовнішньої політики КНР є проблема
одночасного існування Китайської Народної Республіки і Китайської
Республіки на о. Тайвань. Ден Сяопін висунув концепцію: «одна держава
- дві суспільні системи». На її основі було вирішене питання про
англійську колонію Гонконг (Сянган) і португальську колонію Макао
(Аоминь). Вони увійшли до складу КНР (Гонконг у 1997 р., Макао у 1999
р.), але упродовж 50 років зберігатимуть нинішню економічну систему і
спосіб життя. Таким же чином пропонується приєднати до КНР і Тайвань.
Проте, незважаючи, на заклики, погрози, демонстрацію військової сили з
боку континентального Китаю, Тайвань ідею об'єднання з КНР
рішуче відкидає.
17. СЯНГАН (ГОНКОНГ). АОМИНЬ. ТАЙВАНЬ
Сянган (Гонконг) - спеціальний адміністративний район КНР
За Нанкінським договором 1842 р. між Великобританією і Китаєм острів
Сянган (Гонконг) переходив у довічне володіння англійської королеви. В
1898 р. землі на узбережжі навпроти острова були взяті Великобританією
в оренду на 99 років. Острів і материкова ділянка становили єдине
економічне ціле і функціонувати окремо не могли. Гонконг управлявся
англійським губернатором. У 1982 р. представники китайських і англійсь-
ких властей розпочали переговори про статус Гонконгу після закінчення
терміну оренди (1997). Китайська сторона пропонувала вирішити його,
виходячи з концепції Ден Сяопіна «одна держава - дві суспільні системи».
В 1984 р. між Великобританією і КНР була підписана угода про перехід
Гонконгу під суверенітет Китаю на основі яієї концепції.
1 липня 1997 р. відбулася передача Гонконгу під юрисдикцію КНР.
Протягом 50-тй років (1997-2047) він матиме статус спеціального
адміністративного району. Його соціально-еконо-мічна система
залишилась незмінною. Китайською стороною підтверджено дію близько
І
40
законів Великобританії, які раніше поширювались на Ц» територію, На
Сянган поширюється також дія більш як 200 міжнародних конвенцій у сфері
торгівлі, дипломатичних і консульських відносин, цивільної авіації, податків,
охорони здоров'я, прав людини тощо. Зберігається членство району в
більш ніж 100 міжнародних організаціях.
Вищою посадовою особою в спеціальному адміністративному районі є
Глава виконавчої влади. Цю посаду обіймає великий
судновласник Дун Цзяньхуа, обраний у грудні 1996 р. При ньому працює
дорадчий орган - Виконавча рада в складі 60 чоловік, яка обирається
населенням. У березні 1998 р. 36 депутатів від Сянгана увійшли до
Всекитайських зборів народних представників. Місцева поліція має
репутацію однієї з найбільш досвідчених і ефективних служб
правопорядку Азії.
Економіка Сянгана складалась під впливом його історичноїролі
«торгової факторії» і повної відсутності природних ресурсів. Продукти
харчування і вода ввозяться. Промисловість працює на привізши сировині
і енергоресурсах. Економіка орієнтована на реекспорт у Китай і з Китаю в
треті країни. Сянган -торговр-промисловий і фінансовий центр не лише
регіонального, а й світового значення. Наприкінці 90-х років тут діяло 110
тисяч торгових фірм, 924 регіональні штаб-квартири і 1 606 регіональних
офісів іноземних компаній. Тут працює 537 комерційних та інвестиційних
банків із більш ніж 40 країн. Валютна біржа має щоденний оборот до 90
млрд. дол. У порту перевантажується за день більше вантажів, ніж в усіх
портах Великобританії, разом узятих. Новин аеропорт, введений у дію в
1998 р., розрахований на річне перевезення 35 млн. пасажирів і 3 млн. т
вантажів з наступним розширенням обсягів у 2040 р. до 87 млн. пасажирів
і 9 млн. т вантажів.
Сянган активно працює на економіку КНР. Через район проходить
50% китайського експорту. Він дає 35% валютних доходів КНР і 55%
іноземних інвестицій в її господарство. Китайські капіталовкладення в
Сянгані перевищують 25 млрд. дол.
Повернення Аоминя під суверенітет Китаю
Протягом кількох століть Аоминь був португальським володінням на
території Китаю. Він межує з провінцією Гуандун і знаходиться в 40
морських милях від Сянгана. В 1557 р. португальці створили тут постійну
торгову факторію, в 1842 р. - встановили колоніальний режим. В І887 р.
Португалія змусила пінський уряд підписати дві угоди, в яких говорилось,
що вона «займає Аоминь навічно, управляє ним і тими територіями, що в
нього входять, без якоїсь різниці з іншими колоніями Португалії». Після
перемоги португальської революції в 1974 р. Аоминю була надана
адміністративна, економічна і фінансова автономія. Створювалась
законодавча асамблея (1976), яка працювала під головуванням
губернатора і виконувала дорадчі функції. 16 її членів обирались, 7 -
призначались губернатором. Виникло дві політичні партії:
Демократичний центр Аоминя і Асоціація захисту прав Аоминя. Після
чотирьох раундів переговорів 1986-1987 рр. між Португалією і Китаєм
відбулося підписання угоди
95
про відновлення суверенітету КНР над Аоминем за концепцІі|ір Ден
Сяопіна «одна держава - дві суспільні системи». У'"
20 грудня 1999 р. Аоминь став особливим адміністратпЙ-ним
центром КНР із збереженням соціально-економічної сійі-теми і способу
життя населення протягом 50 років і права окщ-мого представництва в
міжнародних організаціях. Він має пбів-ну внутрішню автономію. Влада
перейшла від португальської» губернатора до Виконавчої ради,
очолюваної Хе Хоухуа, банй|-ром, представником молодого покоління
адміністраторів. ;"
Аоминь - відкритий порт, фінансовий центр, великий не;Л&-гальний
центр торгівлі золотом і опіумом. У регіоні і світі в& славиться своїми
казино, нічними клубами, іподромом, ігорниїй^и закладами. Це приваблює
щорічно до 8 млн. туристів. Ігорнгій бізнес дає половину робочих місць і
2/3 прибутків району. Че'^із Аоминь у КНР в'їжджає близько 1 млн.
жителів Тайваня на рій. Розвинуті також швейна і текстильна
промисловість, виробнйїі-тво електроніки, оптики, штучних квітів, іграшок,
сувенірів, шкірних виробів, продовольства. Вартість ВВП в кінці 90-х років
становила 16-17 тис. дол. ва душу населення. В колоніальні часи Китай мав
у Аомині торгову палату, відділення Народного банку, ще 5 банків, вів
через цей порт транзитну торгівлю. "
Від комерційних операцій, від закладів і підприємств, контрольованих
китайцями, КНР отримує щорічно до 500 млн. дол. Аоминь - єдине місце в
Китаї, де існує ігорний бізнес.
Економічний і політичний розвиток Тайваню в 50-90-х роках
Після розгрому в другій китайській громадянській війні (1946-1949)
гомінданівські власті і залишки армії перебралися на о. Тайвань. Туди ж
були перевезені видатні культурні цінності, партійні й урядові архіви.
Всього на Тайвань переїхало 2 млн.
чол. (при населенні острова 6 млн. чол.)
КНР мала всі об'єктивні можливості повністю розгромити Чан
Кайші. Проте після початку корейської війни (1950-1953) США надали
йому свою підтримку і військово-політичні гарантії. Всю другу
половину XX ст. Тайвань розвивався під американським захистом.
Тайванський режим залишив за собою назву Китайська Республіка.
І КНР, і КР визнавали єдність і цілісність Китаю. Проте кожна сторона
трактувала цей принцип на свою користь. Керівники КНР вважали
Тайвань складовою частиною материкової держави, що тимчасово
відділилася і яку слід приєднати. Лідери Тайваню Чан Кайші, Цзян
Цзинго підкреслювали узурпаторський, незаконний характер
комуністичного режиму на континенті і претендували на відновлення
своєї влади над усім Китаєм. За
96
допомогою провідних західних держав на чолі із США Китайська
Республіка зберегла міжнародні пріоритети. Саме вона представляла
Китай в 00Н, зокрема в Раді Безпеки, та в інших міжнародних
організаціях. Під впливом і з допомогою США та СРСР сторони почали
активно озброюватись. Військова доктрина КНР того періоду виходила з
неминучості нової світової війни, а Тайвань розглядався як база агресії
світового імперіалізму проти континентального Китаю. Збройне
протистояння створило небезпечну ситуацію в Азіатсько-
тихоокеанському регіоні.
На Тайвані зберігалася диктатура Гоміндану. Партія зробила
переоцінку минулої діяльності, проаналізувала допущені помилки і вела
пошук шляхів створення стійкої державності. Вона розглядала себе як
революційно-демократичну організацію, що базується на «трьох принципах
Сунь Ятсена», прагне до звільнення батьківщини і бореться проти світового
комунізму. Відповідно до конституції 1946 р. острів вважався республікою
на чолі з президентом. Його вищий представницький орган - Національні
збори - вирішував конституційні питання і обирав президента і віце-
президента. Адміністрація Тайваню складалась із б палат-юанів:
Законодавчого (однопалатного парламенту), Виконавчого (уряду).
Контрольного (контроль за роботою виконавчих органів), Судового
(розробка нових законів і доповнень до конституції). Екзаменаційний юань
організовував проведення екзаменів для чиновників при вступі в урядові
установи і просуванні по службі. Парламент не обирався. Він складався з
незмінних депутатів, обраних ще в кінці 40-х років на континенті, і мав
функціонувати «до повернення на материк». Його робота тривала 40 років.
Суспільно-політичне життя регламентував прийнятий в 1949 р.
«Тимчасовий закон про надзвичайний стан», який передбачав «мобілізацію
сил на придушення комуністичного повстання» і проіснував 38 років.
Заборонялась діяльність будь-яких угруповань, об'єднань, гуртків, які
могли б реорганізуватись у партії і створити опозицію Гоміндану. Чан
Кайші, а потім його син Цзян ; Цзинго довічно займали посаду президента.
У зовнішній політиці ^ тайванський режим орієнтувався на США,
розглядаючи їх як V стратегічного партнера. В 1954 р. між КР і США був
укладений
Договір про взаємну оборону, який мав захищати Тайвань від (
і
можливої
збройної агресії з боку комуністичного Китаю. В -ЇЛ97ІР. Генеральна
Асамблея 00Н прийняла резолюцію про д .відновлення законних прав КНР
в 00Н і виключення з усіх її ^органів тайванських представників. У світі
офіційно почав визнаватися один Китай - Китайська Народна Республіка.
,?^ В економічній сфері на Тайвані під контролем держави при-
йійкореними темпами формувались ринкові відносини. На початку і||
реформ ВНП складав 137 дол. на душу населення. На першому
97
етапі реформ до кінця 60-х років СІЛА надавали Тайваню допомогу. За
15 років (1950-1965) Тайвань одержав 2,5 млрд. дол. на військові
потреби і 1,5 млрд. дол. - на підтримку економіки. 80% економічної
допомоги вкладено в розвиток інфраструктури, в сільське господарство і
в підготовку кадрів, 20% - в промисловість. Держава надала великі
пільги промисловим інвесторам (низькі податки, виділення земель під
промислову забудову тощо)- За приватним сектором резервувались нові
сучасні галузі виробництва (електроніка, нафтохімія та ін.). В 1959 р.
для фінансування приватного підприємництва уряд заснував
«Корпорацію розвитку Китаю». В 60-ті роки держава вклала в підтримку
приватного сектора 1,8 млрд. дол. Дозволялось відкривати іноземні
банки. Для іноземних інвесторів засновувались «зони експортного
виробництва». Почався процес поступової приватизації державної
власності. В 1951-1964 рр. кількість приватних підприємств у
промисловості, торгівлі і сфері послуг збільшилась з 68 тис. до 227 тис.,
приватні капіталовкладення зросли на 1 млрд. 353 млн. дол., а державні
інвестиції - на 1 млрд. 253 млн. дол. Великі приватні корпорації не
створювались. Співіснували державні компанії (близько 300) і величезна
кількість приватних, переважно сімейних фірм, що надавало ви-
робництву гнучкості, можливості швидко реагувати на потреби
споживача. Тайвань зайняв передові позиції у світі з виготовлення
комп'ютерів, електронної побутової апаратури, одягу, взуття,
спортивних яхт. Він постачав на експорт електронні компоненти, меблі,
текстиль, продукцію металургії, хімії, точного машинобудування.
Помітно зріс життєвий рівень народу.
На середину 80-х років Китайська Республіка мала вражаючі
економічні успіхи, однак її політична система була тоталітарною,
антидемократичною. В останні роки життя президент Цзян Цзинго
(помер у 1988 р.) провів її реорганізацію. Було відмінено військовий
стан, введено багатопартійність і свободу преси, деполітизовано армію.
Новий лідер Гоміндану Лі Денхуей продовжив перетворення. Були
прийняті закони про загальнонародні вибори парламенту і президента,
про добровільну відставку попередніх членів парламенту, про
громадські організації та ін. Виникло близько 80 партій. Головною
опозиційною партією стала Демократична прогресивна партія. Вона
вимагала відмови Гоміндану від монополії на владу, поділу партійних і
державних структур і фінансових коштів, свободи критики і т.д. На
виборах 1991 р. в Національні збори ДПП завоювала 23% голосів. Зі
складу Гоміндану виділилась Нова партія (1993). XIV конгрес
Гоміндану (1993) ввів обрання керівництва партії шляхом таємного
голосування, а в програмних документах партія почала називатись не
революційною, а демократичною. В 1996 р. голова Гоміндану Лі
Денхуей
98