Ріяка В.О. Конституційне право зарубіжних країн (укр. мова)

Подождите немного. Документ загружается.

в'ята — "Місцеві органи народної влади", десята — "Суди та

прокуратура", глава одинадцята — "Виборча система" і, нарешті,

заключна — дванадцята — глава присвячена конституційній

реформі.

Як уже зазначалося, Конституція 1976 року була прийнята

референдумом. Вона не могла бути прийнята іншим шляхом. У цей

період не існував орган, який міг би виконати цю функцію —

Національна Асамблея народної влади була утворена після

прийняття Конституції.

Глава дванадцята регулює питання повної або часткової реформи

Конституції. Основний закон може бути переглянутий тільки

Національною Асамблеєю народної влади на основі рішення,

прийнятого поіменною більшістю — не менш як двома третинами

загальної кількості її депутатів.

Якщо реформі підлягає вся Конституція або склад і

повноваження Національної Асамблеї народної влади, або її

Державної Ради, або права і обов'язки, закріплені Конституцією,

потрібно також ствердження позитивним голосуванням більшістю

громадян, які володіють виборчим правом на референдумі, який для

цих цілей призначається тільки Асамблеєю.

Ні Конституція, ні Регламент Національної Асамблеї народної

влади не передбачає, хто може ініціювати перегляд Конституції. На

думку Фернандо Альвареса Табіо — автора "Комментария к

социалистической Конституции Республики Куба" ( М.: Прогресс,

1986. — С. 325), ними можуть бути ті суб'єкти права законодавчої

шіціативи, про які йдеться в ст. 86 Конституції.

§ 2. Вищі органи державної влади

Глава сьома закріпила принципи організації та діяльності

державних органів, що утворюються і розвивають свою діяльність

на основі принципів соціалістичної демократії, єдності влади (тобто

Конституція 1976 року відмовилася від принципу розділення влади,

який був передбачений Основним законом 1959 року і який на

думку колишніх державо-знавців був притаманний для буржуазної

держави), демократичного централізму. Ці принципи виявляються у

виборності всіх органів державної влади, контролі народних мас за

діяльністю державних органів, депутатів і посадових осіб;

обрані особи повинні звітувати про свою діяльність перед виборцями, а

останні мають право відкликати їх, якщо вони не виправдовують їх

довір'я.

Конституція 1976 року внесла істотні зміни у систему вищих

державних органів. Рада Міністрів, яка до прийняття тепер діючої

Конституції виконувала разом з Президентом виконавчу владу,

перетворилася на вищий орган державної адміністрації. Інститут

Президента був скасований, була утворена Державна Рада. Була

утворена також Національна Асамблея народної влади, яка є верховним

органом державної влади. Вона репрезентує і виражає волю всього

трудового народу, є єдиним органом, якому належить установча та

законодавча влада Республіки (статті 67, 68 Конституції).

Правове становище Національної Асамблеї народної влади

регулюється Конституцією, Регламентом Національної Асамблеї

народної влади від 18 липня 1977 року і частково Виборчим законом

від 7 липня 1977 року.

Національна Асамблея народної влади складається з депутатів, які

обираються загальними виборами. Право голосу мають усі кубинські

громадяни, які досягли 16 років, а бути обраним — 18 років; вибори є

рівними — кожний громадянин має один голос; виборці беруть участь у

виборах на рівних засадах; голосування на виборах депутатів є таємним.

Вибори депутатів є прямими. Депутати Національної Асамблеї народної

влади обираються громадянами безпосередню.

Депутати Національної Асамблеї народної влади обираються по

одному від кожних 20 тисяч мешканців або від залишку, який перевищує

10 тисяч мешканців, тобто кількісний склад не є постійним. Він

збільшується під час нових виборів у зв'язку зі зростанням населення

країни.

Національна Асамблея народної влади обирається строком на п'ять

років; вона ж має право продовжувати цей строк у зв'язку з іншими

винятковими обставинами, які перешкоджають нормальному

проведенню виборів до того часу, поки не зникли такі умови.

Конституція не передбачає дострокового припинення строку

повноважень Національної асамблеї народної влади. Національна

Асамблея народної влади працює у сесійному порядку. На 30-й день

після виборів усіх депутатів Національна Асамблея народної влади

збирається на сесію за власним правом. На цій сесії підтверджується

дійсність обрання депутатів, які приносять присягу;

496

Глава 26

обираються керівні та допоміжні органи: Голова, Заступники Голови

та Секретар Національної Асамблеї народної влади.

Національна Асамблея народної влади скликається Головою на

дві чергові сесії щорічно; позачергові сесії — на вимогу однієї

третини депутатів Асамблеї; вони можуть скликатися Державною

Радою.

Національна Асамблея народної влади обирає з числа своїх

депутатів Державну Раду, яка складається з Голови, Першого

заступника Голови, п'ятьох заступників Голови; призначає за

пропозицією Голови Державної Ради Першого заступника Голови,

заступників Голови та інших членів Ради Міністрів; обирає Голову та

інших суддів Народного Верховного суду; Генерального прокурора і

його заступників.

Основні повноваження Національної Асамблеї народної влади

передбачає стаття 73 Конституції. Перелік повноважень свідчить

про те, що Національна Асамблея народної влади є дійсно

найвищим органом, яка володіє установчою та законодавчою

владою.

Головною, але не єдиною рисою діяльності Національної

Асамблеї народної влади є прийняття законів: вона схвалює,

скасовує або змінює їх, внесе їх на попереднє обговорення, коли

вона це доцільним.

Специфічною формою законодавства Національної Асамблеї

народної влади є відкликання цілком або частково декретів-законів,

які приймаються Державною Радою, що свідчить про верховенство

її в законодавчій сфері.

Право законодавчої ініціативи, тобто право на внесення

пропозиції про прийняття нового закону або внесення змін у старий

закон, яку обов'язково повинна розглянути Національна Асамблея

народної влади, мають: депутати Національної Асамблеї народної

влади; Державна Рада; Рада Міністрів; Комісії Національної

Асамблеї народної влади; Національний Комітет Профцентру

трудящих Куби і національні керівні органи інших масових

громадських організацій; Народний Верховний Сул з питань, що

відносяться до-здійо-нення правосуддя; Генеральна прокуратура

республіки з питань, що відносяться до її відання, і не менш як десять

тисяч громадян, які користуються правом голосу.

Проекти законів передаються в письмовому вигляді Голові

Асамблеї, а останній — відповідній постійній комісії. У розгляді

проектів законів бере участь Комісія з конститу-

ційних та юридичних питань, яка перевіряє їх з точки зору відповідності

Конституції та вимогам законодавчої техніки.

Закони та рішення приймаються звичайною більшістю голосів

депутатів Національної Асамблеї народної влади; закони про реформу

Конституції приймаються не менш як двома третинами всіх голосів

депутатів. Закони підписуються Головою Національної Асамблеї

народної влади і набувають чинності в день, зазначений у кожному

випадку в самому тексті.

За Конституцією, Голова Державної Ради не має права підписувати

закони, а тим більше права вето.

Конституція надала Національній Асамблеї народної влади ряд

повноважень по здійсненню контролю за виконанням прийнятих нею

рішень. Вона приймає рішення про конститу-ційність законів, декретів-

законів, декретів, повністю або частково скасувати декрети-закони,

прийняті Державною Радою.

Вищий представницький орган державної влади здійснює також

контроль за діяльністю Державної Ради, Ради Міністрів, Верховного

Народного Суду, Генеральної прокуратури республіки безпосередньо

або через постійні комісії, депутатські запитання на адресу Державної

Ради, Ради Міністрів; скасовує або вносить зміни в рішення або в

розпорядження місцевих органів народної влади, які суперечать

Конституції, законам, декретам-законам, декретам та іншим актам або

які торкаються інтересів інших територій чи спільних інтересів

країни.

Національна Асамблея народної влади обговорює та схвалює

національні плани економічного та суспільного розвитку; державний

бюджет; схвалює принципи планування і управління народним

господарством; вирішує питання полі-тико-адміністративного поділу

країни.

Крім цих повноважень Національна Асамблея народної влади

проголошує стан війни у разі воєнної агресії і схвалює договори.

До повноважень Національної Асамблеї народної влади належить

прийняття рішення про референдум. Останній проводиться у двох

випадках:

а) обов'язково, коли йдеться про реформу всієї Конституції, або

складу і повноважень Національної Асамблеї народної влади, або її

Державної Ради, або прав і обов'язків, вис-

498

Глава 26

вітлених у Конституції. Референдум призначає сама Національна

Асамблея народної влади (п. "а" ст. 73, ст. 141 );

б) на розсуд самої Національної Асамблеї народної влади. У

цьому випадку Державна Рада приймає протягом трьох днів

розпорядження, необхідні для проведення референдуму, у тому числі

призначає Національну виборчу комісію. Під час проведення

референдуму відповідним чином діють норми Виборчого закону.

Національна Асамблея народної влади виконує інші

повноваження, що надаються їй Конституцією.

Ефективність роботи вищого представницького органу значною

мірою залежить від діяльності допоміжних органів, якими є постійні

та тимчасові комісії.

Регламент Національної Асамблеї народної влади від 18 липня

1977 року (статті 20—40) закріплює принцип утворення комісій по

галузях виробництва і послуг чи по сферах діяльності та їх

повноваження. Вони сприяють Національній Асамблеї народної

влади і Державній Раді у виконанні нагляду за державними та

адміністративними органами, в підготовці законопроектів і рішень, а

також висловлюють думку про проекти законів, які направлені

комісіям на їх розгляд, вивчають питання, які їм доручено.

Конституція та розділ XIII Регламенту Національної Асамблеї

народної влади закріпляють правове становище депутатів Асамблеї.

Зокрема, вони виконують свої депутатські повноваження без відриву

від основної роботи; звітують про свою працю перед виборцями і

перед Національною Асамблеєю народної влади, коли вона цього

зажадає. Конституція закріплює принцип імперативного мандату

(ст. 83).

Конституційний контроль. Перевірка конституційнос-ті

законів та інших нормативних актів згідно з Основним законом

Республіки Куба від 7 лютого 1959 року була покладена на одну з

Палат Верховного Суду — Палату конституційних та соціальних

гарантій. Головою цієї палати був Голова Верховного суду. Право

звернення в Палату конституційних і соціальних гарантій належало

Президентові Республіки, членам Ради Міністрів, уповноваженим

провінцій і муніципалітетів, суддям і судам, прокуратурі, фізичним та

юридичним особам, якщо вони вважали такий акт неконституційним.

Питання про неконституційність законів, декретів-зако-нів fa інших

нормативних актів розглядали суди і судді. Якщо нормативний акт

визнавався неконституційним, то суд або суддя припиняв його дію і

передавав його на розгляд Палати, рішення якої було остаточним.

Конституція Республіки Куба 1976 року скасувала Палату

конституційних і соціальних гарантій і передала рішення питання про

конституційність нормативних актів безпосередньо до Національної

Асамблеї народної влади.

Відповідно до п. "в" ст. 73 Національна Асамблея народної влади

приймає рішення про конституційність законів, декретів-законів,

декретів та інших нормативних актів.

Регламент Національної Асамблеї народної влади від 18 липня

1977 року закріплює коло суб'єктів, яким надається право внесення

питання про конституційність нормативних актів. Це Державна Рада,

Виконавчий Комітет Ради Міністрів, депутати, місцеві органи народної

влади, Народний Верховний Суд, Генеральна прокуратура республіки,

а також не менш як 25 кубинських громадян.

Питання про конституційність має бути викладено письмово і

направлено до Асамблеї через Голову. Після розгляду цього листа

комісією з конституційних та юридичних питань воно включається до

порядку денного засідання Національної Асамблеї народної влади.

Асамблея приймає рішення, що заява про неконституційність не мала

місця в дійсності або — рішення, в якому оголошується

неконституційність закону, декрету-закону, декрету, загального акту.

Серед перерахованих в п. "в" ст. 73 об'єктів конституційного

контролю немає законів, які приймаються референдумом. Це свідчить

про те, що ці закони не можуть бути об'єктом перегляду Національною

Асамблеєю народної влади. Вони можуть бути скасовані повністю або

частково тільки всенародним волевиявленням.

Таким чином, Національна Асамблея народної влади безпосередньо

здійснює конституційний контроль поруч з іншими своїми

повноваженнями.

Політичну форму контролю здійснюють Державна Рада, Рада

Міністрів і провінціальні асамблеї народної влади. Так, Державна Рада

припиняє акти Ради Міністрів, рішення і розпорядження місцевих

Асамблей народної влади, які не відповідають Конституції або законам,

або торкаються інте-

500

Глава 26

ресів інших місцевостей, або загальних інтересів країни і інформує

про це Національну Асамблею народної влади. Таке саме право має

Державна Рада відносно рішень розпоряджень виконавчих комітетів

місцевих органів влади (пункти "с", "т" ст. 88).

Рада Міністрів відкликає і оголошує недійсними розпорядження

міністрів, керівників центральних адміністративних органів і

адміністративних управлінь місцевих органів народної влади, якщо ці

акти суперечать нормам, прийнятим вищими державними органами;

вносить пропозицію до Національної Асамблеї народної влади про

відкликання або до Державної Ради про припинення рішень і

розпоряджень асамблей місцевих органів народної влади, які

суперечать законам та іншим діючим нормативним актам або

торкаються інтересів інших місцевостей чи спільних інтересів країни

(пункти "р", "с" ст. 96).

Політичний контроль за конституційністю та законністю

здійснюють місцеві органи народної влади, які відкликають або

змінюють, залежно від обставин, постановил розпорядження

підпорядкованих їм органів, якщо ці рішення суперечать

Конституції, законам, декретам-законам, декретам-резолюціям

вищих органів державної влади (п. "в" ст. 105).

Державна Рада. Як вже було зазначено, Конституція закріпила

новий для Республіки Інститут — Державну Раду. Утворення

Державної Ради зумовлено сесійним порядком діяльності

Національної Асамблеї народної влади та необхідністю постійного

виконання функцій вищої державної влади.

Принципи утворення, склад, повноваження та деякі інші питання

діяльності передбачені Конституцією, Виборчим законом від 7 липня

1976 року та Регламентом Національної Асамблеї народної влади від

17 липня 1977 року. Національна Асамблея народної влади обирає з

числа своїх депутатів Державну Раду. Остання складається з Голови,

Першого заступника Голови, п'яти заступників Голови, Секретаря та

ще 23 членів (ст. 72 Конституції). Вибори Державної Ради

відбуваються засобом, який визначено Національною Асамблеєю

народної влади. Згідно з її Регламентом для обрання Державної Ради

утворюється комісія, яка пропонує список кандидатів на посади у

Державну Раду. Депутати мають право цілком або частково вносити

зміни до запропонованого списку, заміняти окремих кандидатів.

Обрання складу Державної Ради відбувається таємним

голосуванням депутатів Національної Асамблеї народної влади, але вона

продовжує діяти до обрання новим складом Національної Асамблеї

народної влади своєї Державної Ради.

Функції членів Державної Ради припиняються внаслідок відставки,

хвороби, яка не дозволяє виконувати їм свої обов'язки, відкликання,

закінчення строку, на який вони були обрані, смерті або за будь-яких

інших обгрунтованих обставин.

Державна Рада є органом Національної Асамблеї народної влади,

яка представляє її в період між сесіями, виконує її рішення і здійснює

інші функції, надані їй Конституцією. Вона має колегіальний характер

діяльності і здійснює верховне представництво кубинської держави у

внутрішніх справах і зовнішніх відношеннях.

Компетенцію Державної Ради закріплюють Конституція та інші

закони.

Як орган Національної Асамблеї народної влади Державна Рада

призначає чергові вибори до Національної Асамблеї, видає

розпорядження, які необхідні для проведення референдуму, якщо

Національна Асамблея народної влади прийняло про це рішення;

утворює Національну виборчу комісію; приймає рішення щодо

проведення позачергових сесій Національної Асамблеї народної влади;

дає в необхідних випадках тлумачення діючих законів; в період між

сесіями Національна Асамблея народної влади приймає декрети-

закони. Ці декрети-закони займають щабель, нижчий від законів

Національної Асамблеї народної влади, і вони повинні відповідати

Конституції та законам.

До речі, тільки в деяких випадках Державна Рада повідомляє

Національну Асамблею народної влади про прийняті нею рішення.

Конституція передбачає відкликання Національною Асамблеєю

народної влади повністю або частково декретів-законів, але не жадає,

щоб вони обов'язково пере-ддвалися на її затвердження.

Державна Рада оголошує загальну мобілізацію, коли цього

вимагають інтереси оборони країни, оголошує війну в разі воєнної

агресії та укладає мир, коли її Національна Асамблея народної влади

не може бути терміново скликана на засідання.

502 Глава 26

Державна Рада здійснює поточний контроль за діяльністю

державних органів: припиняє рішення та декрети Ради Міністрів,

рішення і розпорядження місцевих асамблей народної влади, якщо

вони суперечать Конституції або законам, порушують інтереси

інших місцевостей або загальні інтереси країни; припиняє рішення та

розпорядження виконавчих комітетів місцевих органів народної

влади, які суперечать нормативним актам вищого рівня; розробляє

інструкції, які регулюють діяльність Народного Верховного Суду та

Генеральної прокуратури; нагороджує та присвоює почесні звання.

Державна Рада здійснює право законодавчої ініціативи;

призначає додаткові вибори з обрання депутатів, замість тих, які

вибули, приймає свій Регламент.

Державній Раді належить ряд повноважень з виконання функцій

міжнародного характеру, це: ратифікація і денонсація міжнародних

договорів, вручення агреману дипломатичним представникам

іноземних держав або відмова в його врученні.

Державна Рада відповідальна перед Національною Асамблеєю

народної влади і звітує перед нею в усій своїй діяльності. Регламент

Національної Асамблеї народної влади зобов'язує (ст. 112) Державну

Раду надавати Національній Асамблеї народної влади звіти про свою

діяльність кожного року.

Голова Державної Ради. Голова Державної Ради стоїть на чолі

цього колегіального органу; він обирається Національною Асамблеєю

народної влади разом з усіма його членами на строк її повноважень на

першій сесії знов обраного верховного представницького органу.

Якихось особливих вимог до кандидата на посаду Голови, крім того,

що він повинен бути депутатом, Конституція не передбачає.

Повноваження Голови Державної Ради викликані до життя

тим, що він одночасно є головою держави та головою уряду. Його

повноваження в основному закріплені в ст. 91 Конституції. Він

пропонує Національній Асамблеї народної влади кандидатури усього

складу уряду — Першого заступника і заступників Голови Ради

Міністрів, міністрів та інших членів уряду. Національна Асамблея

народної влади затверджує склад уряду. Голова Державної Ради

організовує діяльність Державної Ради і Ради Міністрів, скликає їх

засідання та керує ними; приймає відставку членів Ради Міністрів;

під-

писує декрети-закони та інші рішення Державної Ради і віддає

розпорядження про їхню публікацію у офіційному віснику республіки;

здійснює верховне головнокомандування революційними збройними

силами; приймає ввірчі грамоти від глав іноземних дипломатичних

місій.

У разі відсутності, хвороби або смерті Голови Державної Ради його

функції виконує Перший заступник Голови.

Таким чином, правове становище Державної Ради дуже своєрідне.

Вона з'єднує деякі риси колегіального й одноособового органу

державної влади, органу державної влади й органу вищої

адміністративної влади; вона обирається Національною Асамблеєю

народної влади, що властиво порядку обрання Президента в

парламентарних республіках, складається з числа депутатів у той час,

як обраний парламентом Президент не може надалі бути депутатом.

Голова Державної Ради є головою держави та уряду, що властиво

президенту президентської республіки, і в той самий час він займе

посаду Голови Ради Міністрів. Цієї посади, як відомо, немає у

президентській республіці. Державна Рада є колегіальним органом, яким

була Президія Верховної Ради під час радянського ладу; повноваження

Голови Державної Ради нагадують деякі повноваження президентів, які

закріплені конституціями ряду американських держав. Це свідчить про

те, що при підготовці кубинської Конституції оригінальне був

використаний не тільки національний, а й міжнародний досвід

державного будівництва.

Рада Міністрів є вищим виконавчим та адміністративним органом.

її повноваження регулюються ст. 96 Конституції та Законом "Про

організацію центральної державної адміністрації" від ЗО листопада

1976 року.

До складу Ради Міністрів входять Голова держави, який, як вже

зазначалося, є й Головою Ради Міністрів, Перший заступник Голови,

заступники, Голова Центральної Ради планування, голови державних

комітетів, Голова Національного банку, міністри і Секретар Ради.

Членами Ради Міністрів можуть бути особи, старші від 18 років, яким

належать політичні права в повному обсязі. Членами Уряду можуть

бути як депутати Національної Асамблеї народної влади, так і особи,

які не є депутатами. Згідно з Конституцією, Голова, Перший заступник

Голови і заступники Голови Ради Міністрів утворюють його

Виконавчий комітет, який, якщо цього

504

Глава 26

вимагають невідкладні обставини, може виконувати питання, які

належать до відання Ради Міністрів.

У міжсесійний період Державна Рада може призначати та

звільняти від посади членів Уряду. Це рішення передається на

затвердження Національній Асамблеї народної влади.

Уряд функціонує протягом п'яти років. Він продовжує свою

діяльність до часу, коли знову обрана Національна Асамблея

народної влади не утворить новий склад уряду.

Рада міністрів є відповідальною перед Національною Асамблеєю

народної влади і їй підзвітною. Один раз на рік Уряд звітує про свою

діяльність перед Національною Асамблеєю (ст. 112 Регламенту

Національної Асамблеї народної влади).

Рада Міністрів має широку компетенцію, що закріплена ст. 96

Конституції: вона організовує діяльність у політичній, економічній,

культурній, науковій, соціальній і оборонній сферах; розробляє

проекти загального плану соціально-політичного розвитку країни,

державного бюджету і вносить їх на розгляд Національної Асамблеї

народної влади; забезпечує національну оборону; підтримує

внутрішній порядок; і внутрішню безпеку; охороняє права громадян;

користується правом законодавчої ініціативи; виконує закони і

рішення Національної Асамблеї, а також декрети-закони і

розпорядження Державної Ради; приймає декрети і розпорядження

на основі діючих законів; організовує і перевіряє їх виконання;

вносить пропозицію до Національної Асамблеї народної влади про

відкликання або Державної Ради про припинення рішень і

розпоряджень асамблей місцевих органів народної влади, які

суперечать законам та іншим діючим актам; скасовує або проголошує

недійсними акти міністерств і адміністративних управлінь місцевих

органів влади.

Рада Міністрів керує зовнішньою політикою та відносинами з

урядами інших держав; керує зовнішньою торгівлею та контролює

її.

Рада Міністрів виконує також інші повноваження, передбачені

Конституцією та законами.

§ 3. Місцеві органи народної влади

Основні засади, на яких грунтуються місцеві органи народної

влади, закріплені Конституцією, Виборчим законом

від 7 липня 1976 року, Законом від 3 липня 1976 року "Про політико-

адміністративний поділ", Регламентними нормами провінціальних

Асамблей народної влади від 19 липня 1977 року та Регламентними

нормами муніципальних Асамблей народної влади від 22 липня 1977

року.

Національна територія поділяється на провінції і муніци-пії, як

закріплює ст. 100 Конституції, а Закон "Про політико-адміністративний

поділ" деталізує: утворення 14 провінцій, які поділяються на таке число

муніципій, яке залежить від кількості населення тієї чи іншої

провінції.

Асамблеї народної влади, утворення яких передбачено Конституцією

та Законом "Про політико-адміністративний поділ", є вищими органами

державної влади на місцях. Це муніципальні та провінціальні Асамблеї

народної влади.

Муніципальні та провінціальні Асамблеї народної влади обираються

на засадах загального, рівного і прямого виборчого права при таємному

голосуванні.

Місцеві органи народної влади мають широку і різноманітну

компетенцію. Вони керують на своїй території планомірним розвитком

економічного, соціально-культурного та іншими сферами життя

суспільства.

Повноваження провінціальних та муніципальних Асамблей народної

влади закріплюються 105 та іншими статтями Конституції. Вони

виконують закони й акти загального характеру, втілюють у життя

рішення вищестоящих державних органів; приймають рішення і

розпорядження; мають право скасовувати, припиняти або змінювати

постанови та розпорядження підлеглих їм органів, що порушують

Конституцію, закони, декрети-закони, декрети або резолюції, прийняті

вищестоящими органами державної влади, або порушують інтереси

інших територій, або інтереси країни; обирають свої виконавчі органи;

утворюють робочі комісії з різноманітних галузей промисловості та

послуг або сферах діяльності, в обов'язки яких входять проведення

контролю за діяльністю адміністративних управлінь та підприємств

місцевого підпорядкування і т. ін.

Провінціальні і муніципальні Асамблеї обирають та відкликають

суддів народних судів; розглядають звітні доповіді виконавчих комітетів

і судових органів; охороняють права громадян.

Вони здійснюють інші повноваження, передбачені Конституцією та

законами.

Література

Конституции зарубежных государств. — М., 1997. — Изд. 2.

Конституции государств Европейского Союза. — М., 1997.

Конституции государств Центральной и Восточной Европы. — М.,

1997.

Новые конституции стран СНГ и Балтии: Сб. документов. — М.,

1999.

Конституции зарубежных стран: Сборник. — М., 2000.

Алебастрова И. А. Конституционное право зарубежных стран:

Учеб. пособие. — М., 2001.

Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран: Учеб.

пособие. — М., 1999.

Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия

конституционного права. — М., 1998.

Григонис Э.П., Григонис В.П. Конституционное право зарубежных

стран. — СПб., 2002.

Иностранное конституционное право / Под ред. В.В. Мак-лакова. —

М., 1997.

Конституционное право: Энциклопедический словарь / Под ред.

С.А. Авакьяна. — М, 2000.

Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов /

Под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. — М.

(

1999.

Конституционное право: Учебник для вузов / Под ред. А.Е.

Козлова. — М., 1996.

Михалева НА. Конституционное право зарубежных стран СНГ. —

М., 1998.

Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных

стран. — М., 1999.

Правовые системы стран мира / Под ред. А.Я. Сухарева. — М.,

2000.

Чиркин В.Е. Основы сравнительного государствоведения. — М.,

1997.

Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник.

— М., 1997.

Чудаков М.Ф. Конституционное (государственное) право

зарубежных стран. — Минск, 2001.

Шаповал В.М. Державний лад країн світу. — К., 1999.

Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник.

— К, 1997.

Зміст

Вступ................................................................................. З

Загальна частина

Глава 1. Поняття конституційного права

зарубіжних країн..................................................................... 5

§ 1. Конституційне право як галузь права

в зарубіжних країнах......................................................... 5

§ 2. Конституційне право зарубіжних країн

як наука............................................................................. 9

§ 3. Конституційне право зарубіжних країн

як навчальна дисципліна................................................... 11

Глава 2. Конституції зарубіжних країн................................... 13

§ 1. Поняття конституції.................................................. 13

§ 2. Зміст конституцій....................................................... 16

§ 3. Форма і структура конституцій................................. 18

§ 4. Підготовка, прийняття, зміна і скасування

конституції........................................................................ 19

Глава 3. Конституційно-правові основи суспільного ладу ... 22

§ 1. Форми власності........................................................ 24

§ 2. Соціальна структура суспільства............................... 29

§ 3. Політична система..................................................... 31

Глава 4. Політичні партії і партійні системи.......................... 33

§ 1. Партійні системи........................................................ 34

§ 2. Функції політичних партій......................................... 37

§ 3. Класифікація політичних партій................................. 37

§ 4. Інституціоналізація політичних партій...................... 41

§ 5. Підприємницькі організації........................................ 43

Глава 5. Політичний режим.................................................... 47

§ 1. Поняття політичного режиму..................................... 47

§ 2. Демократичний режим............................................... 50

§ 3. Авторитарний режим................................................. 55

Глава 6. Конституційно-правовий статус людини

і громадянина.......................................................................... 62

§ 1. Способи набуття і втрати громадянства.................... 62

§ 2. Проблема подвійного громадянства,

апатриди, правовий статус іноземних громадян............... 65

§ 3. Рівність і заборона дискримінації.............................. 68

508

509

§ 4. Конституційні права та свободи................................ 70

§ 5. Судовий та інший юридичний захист

прав і свобод..................................................................... 76

Глава 7. Політико-територіальний устрій держави................. 79

§ 1. Поняття політико-територіального устрою................. 79

§ 2. Унітарна форма політико-територіального устрою . . 79

§ 3. Федеративна форма

політико-територіального устрою...................................... 81

§ 4. Автономні утворення у зарубіжних державах.......... 87

Глава 8. Вибори і референдум у зарубіжних країнах............. 92

§ 1. Вибори: поняття, соціальне призначення

та політична роль. Конституційно-правове регулювання . . 92

§ 2. Виборче право та його основні принципи................. 94

§ 3. Виборчий процес, його основні стадії.

Гарантії законності виборчих дій...................................... 98

§ 4. Виборчі системи......................................................... 102

§ 5. Референдум у зарубіжних країнах............................ 106

Глава 9. Форми правління...................................................... 108

§ 1. Поняття форми правління......................................... 108

§ 2. Монархія.................................................................... 108

§ 3. Республіка.................................................................. 116

§ 4. Змішані форми правління.......................................... 124

Глава 10. Парламент............................................................... 127

§ 1. Поняття парламенту та парламентаризму................. 127

§ 2. Компетенція парламенту............................................ 135

Глава 11. Глава держави......................................................... 141

§ 1. Поняття інституту глави держави............................. 141

§ 2. Порядок заміщення посади глави держави............... 143

§ 3. Повноваження глави держави................................... 149

Глава 12. Уряд........................................................................ 156

§ 1. Місце уряду в системі вищих органів

державної влади................................................................ 156

§ 2. Порядок формування і структура урядів.................... 158

§ 3. Функції урядів............................................................ 165

Глава 13. Конституційний контроль

у зарубіжних країнах.............................................................. 168

§ 1. Поняття конституційного контролю (нагляду)........... 168

§ 2. Види конституційного контролю................................ 171

§ 3. Органи конституційного контролю............................ 172

§ 4. Компетенція органів конституційного контролю. ... 176

§ 5. Порядок розгляду та вирішення справ

в органах конституційного контролю................................ 178

Особлива частина

Глава 14. Основи конституційного права Сполучених Штатів

Америки................................................................................... 181

§ 1. Соціально-економічна система США......................... 181

§ 2. Конституція США...................................................... 190

§ 3. Білль про права. Поправки........................................ 193

§ 4. Вищі органи державної влади.................................... 195

§ 5. Судова влада.............................................................. 206

§ 6. Американський федералізм........................................ 208

§ 7. Місцеве самоврядування та управління.................... 209

Глава 15. Основи конституційного права

Федеративної Республіки Німеччини...................................... 211

§ 1. Конституція................................................................ 213

§ 2. Партії та вибори......................................................... 217

§ 3. Основи державного ладу........................................... 222

§ 4. Вищі органи державної влади.................................... 224

§ 5. Федералізм і самоврядування..................................... 231

§ 6. Судова система.......................................................... 233

Глава 16. Основи конституційного права Франції.................. 234

§ 1. Конституція Франції.................................................. 234

§ 2. Правове регулювання громадських об'єднань........... 241

§ 3. Вибори і референдум................................................. 244

§ 4. Вищі органи державної влади.................................... 249

§ 5. Регіональне і місцеве управління

-ifа самоврядування............................................................ 261

§ 6. Судова влада . ,......................................................... 265

Глава 17. Основи конституційного права Великобританії. . . 267

§ 1. Конституція Великобританії...................................... 267

§ 2. Конституційно-правовий статус людини

і громадянина.................................................................... 270

§ 3. Політичні партії та партійна система........................ 273

§ 4. Вищі органи державної влади.................................... 275

§ 5. Судова система.......................................................... 284