Ріяка В.О. Конституційне право зарубіжних країн (укр. мова)

Подождите немного. Документ загружается.

дерального верховного суду, Генерального прокурора, гене* ральногр

атррнея (свого роду "державного" адвоката), голову Центрального

банку і деяких інших високих посадових осіб, частину членів Ради

республіки.

Президент представляє Парламенту перспективні плани, головує в

Раді Республіки і в Раді національної оборони* оголошує війну і

підписує мир (в обох випадках це затверджує Національний конгрес).

Президент присуджує почесні-звання, відзнаки, нагороди.

Президент несе відповідальність за злочини, спрямовані проти

існування федерації, проти здійснення громадянами своїх

конституційних прав, проти підтримання миру. 1992 року під

загрозою імпічменту за хабарництво та інші злочини пішов у

відставку і представ перед судом Президент Ф. Колор (однак

Федеральний верховний суд виправдав його),

Поряд з Віце-президентом і міністрами Президенту допомагають

у роботі два важливих дорадчих органи: Рада республіки та Рада

національної оборони.

Рада республіки — це вищий консультативний орган

Президента республіки. До його складу входять Віце-президент

республіки, голова Палати депутатів, голова Федерального сенату,

лідери більшості та меншості в Палаті депутатів і в Сенаті, міністр

юстиції, а також шість відомих громадян, два з яких призначаються

Президентом республіки, два — обираються Федеральним сенатом і

два — Палатою депутатів. Усі вони призначаються і обираються

терміном на три роки без права перепризначення або переобрання.

Раді республіки належить право висловлюватися у відношенні

федерального втручання, введення стану захисту і воєнного

положення, а також важливих питань, що відносяться до

стабільності демократичних інститутів. Президент може

запрошувати державних міністрів взяти участь у засіданні Ради,

якщо вважає, що питання, яке обговорюється, належить до

компетенції відповідного міністерства.

Рада національної оборони являє собою консультативний

орган Президента республіки з питань, пов'язаних з національним

суверенітетом і захистом демократичної держави. До складу Ради

входить Віце-президент республіки, голова Палати депутатів, голова

Сенату, міністр юстиції, міністр оборони, командуючі Військово-

морськими, Сухопутними та Військово-повітряними силами, голова

військового

кабінету Президента республіки, міністр зовнішніх зносин, міністр

планування. Рада обговорює питання національної безпеки, оборони і

висловлює своє бачення проблеми при введенні надзвичайних заходів

оборони країни.

§ 4. Конституційний нагляд

Бразильська Конституція регулює організацію та компетенцію судів

більш детально, ніж будь-яка інша конституція у світі. Судові органи є

незалежними і підпорядковані вони тільки закону. Конституція 1988 року

посилила цю незалежність, встановивши принцип адміністративної та

фінансової автономії судової влади (ст. 99). Суди фінансуються за

особливою статтею бюджету, а кошти в рамках цієї статті суди

розподіляють самі.

У Бразилії існує дві судові системи — федеральна і штатів, проте

вони централізовані. Відповідно до Конституції (ст. 92), органами

судової влади в Бразилії є: Федеральний Верховний суд; Вищий суд

правосуддя; федеральні регіональні суди та федеральні судді; трудові

суди та трудові судді; виборчі суди та виборчі судді; військові суди та

військові судді; суди та судді штатів, федерального округу і територій.

Глава VIII розділу Конституції, що присвячена організації влади, являє

собою своєрідний судовий міні-кодекс. Засновники кодексу включили до

цієї глави норми не тільки про судову систему у власному її значенні, а й

про прокуратуру, публічну адвокатуру, звичайну адвокатуру та

Публічний захист.

Вищим органом судової системи є Федеральний Верховний суд, що

складається з 11 членів, призначених Президентом республіки і

узгоджених з Федеральним Сенатом. Відповідно до ст. 102 Конституції

(з урахуванням Конституційної поправки № 23 1999 p.), головна

функція суду — конституційний контроль по відношенню до законів

та інших актів Союзу і штатів. Право оскарження в порядку конститу-

ційності мають Президент республіки; президії обох палат

Національного конгресу, президії законодавчих зборів штатів,

губернатори штатів. Генеральний прокурор Республіки, політичні партії,

які представлені в Національному конгресі, профспілки або професійні

національні асоціації.

482

Глава 25

Федеральний Верховний суд розглядає суперечки між Союзом і

штатами, Союзом і федеральним округом, штатами і округом. До

його компетенції входять також питання екстрадиції злочинців,

суперечки з іноземною державою, міжнародною організацією та

федерацією, штатом, федеральним округом або територією.

У першій інстанції Федеральний Верховний суд розглядає

справи про кримінальні злочини, скоєні Президентом республіки,

Віце-президентом, членами Конгресу, своїми суддями і генеральним

прокурором республіки; про кримінальні злочини, які скоїли

міністри держави, члени вищих судів, Федерального Рахункового

трибуналу і главами дипломатичних місій; справи про політичні

злочини, а також деякі справи в порядку habeas corpus та habeas

data.

Конституція 1988 року заснувала Вищий суд правосуддя,

передавши йому частину повноважень, які раніше належали

Федеральному верховному суду. Члени цього трибуналу (числом

33) призначаються Президентом і затверджуються Сенатом. Вищий

суд правосуддя у першій інстанції розглядає кримінальні справи по

відношенню до губернаторів штатів і федерального округу, а також

великої групи членів судів, членів трибуналів правосуддя штатів і

федерального округу, членів рахункових трибуналів штатів та округу

та інші справи при здійсненні процедури habeas data по відношенню

до актів міністрів штатів і власних рішень.

Цей самий суд розглядає суперечки про підсудність між

федеральними трибуналами, між судовою та адміністративною

владами федерації, перевіряє кримінальні справи, які розглядали

федеральні судові органи і може анулювати рішення обласних

судів.

Конституція 1988 року реформувала проміжні ланки судової

влади. Вона скасувала Федеральний апеляційний трибунал, судді

якого були переведені до створеного Вищого трибуналу правосуддя, і

заснувала такі судові органи, як федеральний обласний

(регіональний) трибунал.

Регіональні суди відтворюють судову владу на територіях

спеціальних округів. Вони розглядають у першій інстанції певні

категорії справ, зокрема справи, що стосуються федеральних суддів і

прокурорів, а також виступають як апеляційна інстанція.

Регіональні суди формуються як мінімум із

семи суддів. їх добирають, по можливості, у відповідних регіонах і

призначає їх Президент республіки.

Нижча інстанція федеральних судів — федеральні судді, розглядають

більшість кримінальних і цивільних справ за федеральними законами і

законами штатів.

Нарешті, найнижчу ланку загальних судів складають професійні та

непро(ресійні федеральні судді у штатах (на кожний штат припадає

один або кілька судових округів), які розглядають у першій інстанції

невелику кількість кримінальних і цивільних справ з можливістю

подати апеляцію в суди першої інстанції. Закон про створення таких

судів був прийнятий 1995 року.

На федеральному рівні в Бразилії діє розвинена система

спеціалізованих судових органів — трудові, виборчі, військові

трибунали і судді. Кожна із названих гілок юстиції має свою власну

компетенцію, визначену в федеральній Конституції.

Органами трудової юстиції є: Вищий трудовий трибунал; обласні

трудові трибунали; жунти (колегії) з примирення і вирішення спірних

питань. Вищий трудовий трибунал складається з 17 професійних суддів

("міністрів"), яких призначає Президент довічно і затверджуються вони

Федеральним сенатом. 11 чоловік призначаються з числа професійних

суддів трудової магістратури, троє — з адвокатів і троє — з трудової

прокуратури (ст. 1 і 1 Конституції в ред. Конституційної поправки № 24

1999 року). Ця Конституційна поправка заснувала замість жунт з

примирення і вирішення трудових спорів інститут трудових старійшин,

що діє як одноосібний суддя з трудових справ у місцевостях, де немає

відповідних юрисдикційних органів.

Органи виборчої юстиції — це Вищий виборчий трибунал; обласні

виборчі трибунали; виборчі судді; виборчі жунти. Основне завдання

виборчих трибуналів — розглядати виборчо-правові спори. Вищий

виборчий трибунал складається із семи членів, три з яких обираються

таємним голосуванням зі складу Федерального верховного трибуналу, два

— таким самим чином зі складу Вищого трибуналу правосуддя; інші двоє

суддів призначаються Президентом із шести відомих адвокатів.

Військова юстиція представлена Вищим військовим трибуналом,

військовими трибуналами та суддями. Він

484

Глава 25

включає 15 судців ("міністрів"), призначених довічно Президентом і

затверджених Федеральним сенатом; троє суддів обираються з

числа адміралів Військово-морського флоту, четверо з числа

генералів Сухопутних військ і троє з числа генералів Військово-

повітряних сил, п'ятеро суддів призначаються з числа цивільних осіб,

троє з них — адвокати, один — військовий суддя, один — військовий

прокурор. Військова юстиція компетентна розглядати і вирішувати

справи про військові злочини, встановлені законом.

Конституція Бразилії містить також положення про прокуратуру,

котра, як і в деяких інших країнах романської системи права,

перекладається як "публічне міністерство", хоча перебуває у складі

не виконавчої влади, а судової. Прокуратура є постійно діючим

незалежним інститутом, зобов'язаним захищати правовий порядок,

демократичний режим, суспільні й особисті інтереси (ст. 127

Конституції). Вона складається з прокуратури Республіки та

прокуратури штатів. Прокуратура Республіки, своєю чергою,

складається з Федеральної прокуратури, військової прокуратури,

трудової прокуратури, прокуратури федерального округу і територій.

Прокуратура являє собою єдину систему під керівництвом

Генерального прокурора, який призначається Президентом після

затвердження абсолютною більшістю депутатів Федерального

Сенату терміном на два роки. Конституція Бразилії передбачає

отримання прокурорами довічного поста після двох років

перебування на цій посаді.

Основні функції прокуратури такі: збудження кримінальних

справ; забезпечення урядовими органами та службами прав,

гарантованих Конституцією, призначення цивільних розслідувань і

подання публічних цивільних позовів для захисту державної і

суспільної власності, навколишнього середовища та інших

індивідуальних і колективних інтересів; встановлення зовнішнього

контролю за діяльністю поліцейських; сприяння проведенню

слідства і поліцейського розслідування. При цьому слід зауважити,

що прокуратурі заборонено юридично представляти і консультувати

державні органи.

Генеральна адвокатура Бразилії відповідно до ст. 131

Конституції є інститутом, котрий безпосередньо або через

відповідні органи представляє Республіку в судовому засіданні і за

його межами. Вона відповідає за юридичну консультацію і

допомогу виконавчим органам. Головою Гене-

ральної адвокатури є Генеральний адвокат, якого призначає Президент

країни.

§ 5. Бразильський федералізм

Традиції існування федеративної форми держави в Бразилії почали

діяти лише з 1890 року, коли Установчі збори обговорювали це питання

і внесли його до проекту нової Конституції 1891 року. Федеративна

модель політико-тери-торіального устрою створювалася під впливом

США. Разом з тим, увагу спеціалістів привертали й деякі аспекти

швейцарського федералізму. На відміну від США, Швейцарія об'єднала

у складі федерації штати, які вже там існували і були республіками, тоді

як Бразилія перетворювалася на федерацію з унітарної монархії.

Бразильська федерація (у Конституції найчастіше згадується термін

"союз") має свої особливості: в якості її складових частин називають не

тільки штати і федеральний округ, а й адміністративно-територіальні

одиниці, на які розділені штати — муніципії. Згідно зі ст. 1 Конституції,

Бразилія — "непорушна єдність" штатів, федерального округу і муніци-

пій. Федеральний закон передбачає також можливість створення

федеральних територій, які б управлялися з центру. Після прийняття

Конституції 1988 року дві федеральні території були перетворені на

штати або приєднані до них. Сьогодні у Бразилії 26 штатів і

федеральний округ (остання територія Фернамбуку теж перетворена на

штат, хоча в Конституції зберігаються норми, які детально регулюють

правове положення територій), а також приблизно 4300 муніци-пій,

поділених на штати.

Бразильська федерація, з одного боку, побудована на основі концепції

кооперативного федералізму, однак, з іншого — особливо на практиці —

це висококонцентрована федерація. Перше знаходить своє відбиття у

"триелементному" підході до структури федерації в розширенні

повноважень її суб'єктів і прагненні встановити в Конституції широке

коло питань сумісної компетенції. Друге відбивається в організації

федерації, в концепції федеральної інтервенції, у "жорсткому" порядку

взаємовідносин федеральних органів і органів штатів.

486

Глава 25

Найважливіше питання всякої федерації — розмежування

компетенції між центром і суб'єктами — у Бразилії був вирішений

за європейською схемою, а саме — на прикладі ФРН. В основу був

покладений принцип кооперативного федералізму. Сьогодні у

Бразилії розрізняють три основні сфери компетенції: виключна

компетенція союзу, спільна компетенція союзу, штатів, федерального

округу і муніципій, і остання, спільна компетенція союзу, штатів і

федерального округу (без муніципій)

. Остання характеризується

в Конституції як спільна компетенція цих утворень (союзу, штатів,

округу) згідно "із законодавством" (муніципальні органи законів не

видають, хоча в окремих місцях об'ємної бразильської Конституції є

згадки про закони муніципій, під якими розуміється скоріше їх

нормативно правові акти). Крім того, поряд із загальним

положенням про компетенцію союзу в Конституції йдеться також про

виключну компетенцію союзного законодавства. Штати мають

залишкову компетенцію: вони самостійно вирішують питання, які не

входять у виключну федеральну компетенцію та спільну

компетенцію. Однак, якщо з питань ведення спільної компетенції,

виданий федеральний закон, він має силу закону порівняно із

законом штату.

Виключна компетенція союзу викладена в 24 пунктах, деякі з

яких розділені на підпункти. Це взаємини з іноземними державами й

міжнародними організаціями, питання війни та миру, оборони

країни, податки, управління зв'язком і багато інших питань. До

виключної компетенції союзу слід також віднести цивільне,

торговельне, кримінальне, процесуальне, виборче, аграрне, морське,

повітряне і трудове право, цивільна і військова реквізиція в

надзвичайних умовах і під час війни, вода, енергія, інформатика, теле-

і радіомовлення, поштова служба, організація судів, прокуратури і т.

ін.

Спільна компетенція союзу, штатів, федерального округу,

муніципій викладена в 12 пунктах, серед яких: захист Конституції,

законів, демократичних інститутів; охорона публічної власності;

збереження культурних цінностей та іс-

Цікаво, що Б. О. Страшун у підручнику "Конституційне (державне) право

зарубіжних країн" дає чотири сфери компетенції: загальносоюзну, спільну, конкуруючу

та залишкову, яка належить штатам.

торичних документів; забезпечення доступу до науки й освіти;

збереження лісів, фауни та флори. Детальне розмежування

повноважень також здійснюється додатковим законом.

Третя сфера — спільна компетенція союзу, штатів і

федерального округу — містить: податкове, фінансове, пенітенціарне

право, освіту, культуру, соціальне забезпечення, захист юнацтва тощо

(всього 16 пунктів). У цій сфері союз встановлює тільки загальні

принципи, а детальне регулювання здійснюється штатами та

федеральним округом.

У питаннях про власність союзу, штатів, федерального округу,

муніципій при розмежуванні їх компетенції Конституція виходить з ідеї

їх співробітництва (однак це не стосується територій, оскільки

власність територій — федеральна власність). Союз, штати, округ,

муніципії мають свою власність. Конституція встановлює також, що

штати, федеральний округ, муніципії беруть участь в експлуатації та

отриманні прибутку від федеральної власності, однак податкові частки

штатів і муніципій невеликі.

Штати мають свої конституції, а система їх органів нагадує

федеральну систему. В штатах створюються органи законодавчої влади

(однопалатні законодавчі збори), органи виконавчої влади (губернатор та

віце-губернатор, які обираються терміном на п'ять років), органи судової

влади (суди штатів). Суверенітету штати не мають і права виходу з

федерації вони теж не мають. Питання про створення нових штатів (а

також територій), їх розподіл вирішується федеральним законом, їх

кордони затверджуються сенатом, штати мають право тільки

висловлювати свою думку.

Положення федерального округу практично таке саме, як і

положення штатів, проте округ очолює не губернатор, а обраний

префект. Відповідно до Конституції федеральна територія має власну

адміністрацію, суди, які, однак, призначаються з центру. Якщо

населення якоїсь території перевищує 100 тисяч, воно обирає

територіальні збори з консультативною функцією при губернаторі.

§ 6. Місцеве самоврядування і управління

Штати складаються з муніципій, яких у країні нараховується

близько 5 тисяч. Вони мають право самостійно-

488

Глава 25

го управління в усіх сферах, що стосуються їхніх інтересів.

Наприклад, відповідно до ст. 144 Конституції штату Сан-Паулу

1989 року, муніципії мають "політичну, адміністративну та

фінансову автономію, а також мають право самоорганізації згідно із

законом на основі принципів, встановлених федеральною та чинною

Конституцією". Федеральна ж Конституція встановлює для

муніципіїв, як і для штатів, достатньо жорсткі вимоги по відношенню

до принципів організації, управління, іноді дуже деталізовані. В

конституціях зарубіжних країн відносно місцевого самоврядування

звичайно встановлюються лише загальні норми, без будь-яких

подробиць. Проте Конституція Бразилії не копіює ці загальні

тенденції.

Створення муніципій, входження одної до складу іншої, злиття чи

відокремлення з інших регулюється законом штату в рамках періоду,

визначеного федеральним додатковим законом, і залежить від

попереднього плебісциту, який проводиться в даних муніципіях після

розповсюдження матеріалів про муніципальну життєздатність, що

друкуються відповідно до закону (ст. 18 параграф 4 Конституції в

редакції Конституційної поправки № 15 1996 року).

Статус муніципії детально регулюється її органічним законом.

Однак своє положення муніципії визначають самі. Головне — цей

статус не повинен вступати в протиріччя з федеральним

законодавством.

До компетенції муніципії входять такі повноваження, як

законодавча ініціатива з проблем, що являють собою зацікавленість

місцевої влади, доповнення законодавства федерального і штатів,

якщо в цьому є необхідність, встановлення і збір податків у межах

своєї компетенції, створення, організація і скасування округів згідно

із законом штату.

Муніципія обирає законодавчий орган — муніципальну палату,

що складається з радників. їх кількість залежить від чисельності

населення муніципії і може коливатися від 9 в муніципіях, де

кількість населення не перевищує одного мільйона, до 55, де кількість

населення перевищує 5 мільйонів.

Центральною фігурою в муніципальному управлінні є префект —

голова місцевої адміністрації. Префект, віце-пре-фект і муніципальні

радники обираються терміном на чотири роки шляхом прямих

виборів одночасно по всій країні.

На місцевому рівні, як і в центрі, діє така сама демократична

норма про винагороду посадовим особам, оскільки ви-

нагорода префекта, віце-префекта та муніципальних радників

встановлюється муніципальною палатою протягом кожної легіслатури

на наступну легіслатуру, а не на поточну. Винагорода радникам

регулюється все тією ж Конституційною поправкою №19 1998 року, а

також Конституційною поправкою № 25 2000 року. Муніципальні

радники користуються недоторканністю і не несуть відповідальності

за свої

думки й виступи.

Муніципальна палата сама організовує свою законодавчу та

наглядову діяльність. Федеральна Конституція зобов'язує її

співпрацювати з представницькими органами інших рівнів у

муніципальному плануванні, а також передбачити у статусі муніципії

діяльність інституту народної ініціативи по відношенню до проектів

закону, що становляють особливий інтерес для муніципії, міста чи

округу.

Конституційне право Республіки Куба

491

Глава 26. Конституційне право Республіки

Куба

1 січня 1959 року Повстанська армія вступила в столицю

республіки і скинула диктаторський режим президента Ф.

Батісти. Влада перейшла до повстанців.

Завершилася довголітня боротьба кубинського народу проти

колоніального панування Іспанії та імперіалістичних і феодальних

сил за незалежність. Революція на Кубі перемогла без якої-небудь

зовнішньої підтримки. Куба, — говорив Ф. Кастро, — не є однією з

тих країн, де соціалізм був установлений внаслідок приходу дивізій

Червоної Армії. На Кубі соціалізм був утворений самими кубинцями

у справжній і героїчній боротьбі.

Нині діюча Конституція закріплює політичну владу і політичну

систему. Республіка Куба, — констатує стаття її Конституції, — є

соціалістичною державою робітників, селян та інших робітників

фізичної та розумової праці. Вся влада в республіці Куба, згідно із

ст. 4 Конституції, належить трудовому народові, який здійснює її

через Асамблеї народної влади та інші утворювані ними державні

органи або безпосередньо.

Конституція закріплює політичну систему, серед якої домінуюче

положення належить Комуністичній партії Куби, яка є керівною і

спрямовуючою силою суспільства та держави. У країні існує тільки

одна політична партія, а керівництво партії та держави

неодноразово заявляло, що не буде допущено ні багатопартійності,

ні політичного плюралізму.

Конституція відносить до політичної системи Спілку молодих

комуністів, кубинську державу, а також такі масові громадські

організації, як Профцентр трудящих, Комітети захисту революції.

Федерацію кубинських жінок та інші громадські організації. Вона

закріплює завдання держави в сучасний період розвитку Куби, серед

яких на перше місце поставлене завдання будівництва соціалізму.

Якщо перші після революції роки економіка країни розвивалася

більш-менш позитивно, завдяки допомозі колишніх Радянського Союзу

та інших соціалістичних країн, і за життєвим рівнем Куба посідала одне

з перших місць, то тепер, позбавлена цієї допомоги, спустилася до

одного з останніх місць на американському континенті. Навіть у цих

важких соціально-економічних і політичних умовах кубинське

керівництво не відмовляється від будівництва соціалізму і не стало на

шлях розвитку ринкової економіки.

§ 1. Конституція Республіки Куба

Діюча Конституція Республіки Куба була прийнята шляхом

референдуму 7 лютого 1976 року і введена в дію 24 лютого 1976 року в

день 81-ї річниці початку війни за незалежність 1895 року проти

іспанських колонізаторів, перетворення Куби на демократичну

республіку та повне відділення від Іспанської монархії.

На підставі одноразово діючого закону від 29 грудня 1975 року

про референдум проект конституції був переданий на схвалення всього

населення. У референдумі взяли участь понад 5 млн 600 тис. (95

відсотків всіх виборців). За схвалення конституції віддали свої голоси

майже 5,5 млн виборців, тобто 97,7 відсотка. За роки існування Куби

це була шоста Конституція. Політичній історії відомі тимчасові

(1895, 1897 років) Конституції, прийнята під тиском іноземної держави

Конституція 1901 року.

В умовах піднесення демократичного руху в країні була прийнята

Конституція 1940 року. Це була типово буржуазно-демократична

Конституція, яка проголошувала принцип народного суверенітету,

закріплювала основні права та свободи громадян, рівноправність їх

перед законом, забороняла всяку дискримінацію. Законодавча влада

належала двопалатному парламенту, в якому сенат посідав провідне

місце; виконавча влада була у Президента Республіки та Ради міністрів.

Ця Конституція мала прогресивний характер. 1952 року внаслідок

державного перевороту, зробленого диктатором Президентом Ф.

Батістою, вона була скасована і замінена Конституційним Статусом

1952 року, який наділив президента диктаторськими повноваженнями;

права і свободи гро-

492

Глава 26

мадян були дуже обмежені. У політичному житті панувало

свавілля.

Внаслідок демократичної, антиімперіалістичної революції, яка

розпочалася наприкінці 1956 року, 1 січня 1959 року Повстанська

армія повалила прогнилий режим Батісти і взяла владу в свої руки.

Навіть у цей час представники буржуазії намагалися утримати

владу. Посади Президента та Голови Ради міністрів деякий час були

в їхніх руках. Але реальна влада зосереджувалася в центрі та на

місцях у Повстанської армії. Було розпущено колишній конгрес,

стару армію, поліцію, губернаторів провінцій, реорганізовано

судовий апарат і т. ін.; частково проведена аграрна реформа. Посади

Прем'єр-міністра перейшли до керівництва Повстанської армії.

7 лютого 1959 року Революційний уряд прийняв Основний

закон Кубинської Республіки (див.: Основные законодательные

акты Кубинской Республики. — М., 1962).

Основний закон і закони, що істотно його доповнюють, значною

мірою відтворили текст Конституції 1940 року, яка в період

диктатури Батісти навіть формально не додержувалася, а

незабаром була скасована.

Не всі положення Конституції 1940 року були відновлені. Це

стосувалося конгресу, власності на великі латифундії та інших

положень, які суперечили демократичним перетворенням

Революційного уряду та перспективам подальшого розвитку

країни.

Важливі зміни були внесені в частину їх Конституції 1940

року. Основний закон передбачав утворення Ради Міністрів, яка

здійснювала законодавчу владу. Президент — голова держави —

представляв націю. Він здійснював виконавчу владу спільно з

Радою Міністрів.

Основний закон Кубинської республіки діяв майже 20 років. У

цей час до нього були внесені численні доповнення, зумовлені

проведенням суспільно-економічних перетворювань, які вже не

відповідали змінам у класовій структурі суспільства, формах

власності та у політичному житті країни. Настала потреба нової

Конституції, і вона, про що вже йшлося, була прийнята

референдумом 15 лютого 1976 року.

Конституція невелика за обсягом. Вона складається з

Преамбули, дев'яти частин, які, своєю чергою, поділяються на

глави, а ті — на 141 статтю.

У Преамбулі дається характеристика боротьби кубинського народу

за національну незалежність проти іспанського полонізму,

імперіалістичного панування деяких великих держав, політичної

корупції, безробіття, експлуатації, за завоювання національної

незалежності та проведення демократичних перетворень. Сучасна

Конституція — йдеться в кінці Преамбули — приймається вільним

волевиявленням шляхом референдуму.

У главі "Політичні, соціальні та економічні основи держави", яка

складається з 27 статей, закріплюється класова суть та республіканська

форма правління, національні символи, столиця, політична, соціальна та

економічна основи держави; функції держави та її завдання у сучасний

період розвитку. Стаття 4 Конституції закріплювала керівну роль

Комуністичної партії. У новому варіанті Конституції 1992 року

Марксизм—Ленінізм замінено на ідеї Хосе Марті, класову боротьбу —

на суспільство рівних прав, а авангард пролетаріату — на кубинську

націю. Тут же закріплюються суспільно-політичні та громадські

організації, форми власності на знаряддя та засоби виробництва.

Глави друга — "Громадянство", третя — "Родина", четверта —

"Освіта та культура" формально мають багато спільного з

аналогічними главами Основного закону 1959 року. В главі

"Громадянство" регулюються питання набування громадянства по

народженню або по натуралізації, а також позбавлення громадянства.

Окрема (п'ята глава) висвітлює "Рівність", а шоста — "Основні права

та обов'язки громадян".

Глава сьома "Принципи організації та діяльності державних органів"

закріплює, що державні органи утворюються та діють на основі

принципів демократії, єдності влади і демократичного централізму, Ця

глава має особливе значення. Відомо, що в силу історичних обставин у

республіці не було представницьких органів на вищому і нижньому

щаблях влади. Лише 1974 року в провінції Матансасі були проведені

перші вибори місцевих органів народної влади, досвіт яких було

використано під час загальних виборів асамблеї народної влади.

Глава восьма "Верховні органи народної влади" регулює правове

становище органів держави: Національної Асамблеї Народної Влади,

Державної влади, Ради Міністрів; глава де-

494

Глава 26