Ріяка В.О. Конституційне право зарубіжних країн (укр. мова)

Подождите немного. Документ загружается.

470 Глава 25

внутрішньому та міжнародному порядку з мирним вирішенням

розбіжностей...". Республіканська президентська форма правління,

федеративна форма територіального устрою примат особистих прав і

свобод перед іншими — все це було запозичене із конституційної

системи США.

У той самий час до акта 1988 року увійшли деякі інститути з

європейського конституційного права. Спеціальні глави і частини

присвячені економічному порядку, соціальному порядку, міській

політиці, аграрній політиці, охороні здоров'я, спорту, проблемам

науки й техніки. Усі вони мають відношення до відповідних положень

конституцій Португалії (1976 p.), Іспанії (1978 p.), Греції (1975 р.) та

Франції (1958 p.).

Композиційно Конституція 1988 року побудована за

європейським зразком: вона відкривається преамбулою, за якою

йдуть розділи про основні принципи, права і гарантії, організація

держави, захист держави і демократичних інститутів, про податки та

бюджет, економічна й фінансова політика, соціальний устрій, і

наприкінці — загальні конституційні положення.

Форма правління спочатку визначалася Конституцією як

тимчасова. Справа в тім, що відповідно до ст. 2 перехідних положень

на 7 вересня 1993 року був призначений плебісцит про форми

правління (республіка або монархія) та про "систему правління"

(парламентська чи президентська). Ці положення були включені до

Конституції у зв'язку з тим, що протягом практично 25 років у країні

правили військові й народ повинен був звикнути до демократичних

відношень і свідомо відреагувати на це. Плебісцит пройшов 21

квітня 1993 року. У голосуванні взяли участь 90 млн виборців. 66

відсотків висловилися за республіканську форму правління, 5 —

проголосували за президентську форму правління.

Конституція Бразилії — найвищий закон у країні, і ця обставина

закріплює таку важливу рису, як система контролю

конституційності. Разом з тим, акт 1988 року (ст. 59) визначив

ієрархію нормативних актів, що видаються федеральною

законодавчою владою: на першому місці стоять поправки до

Конституції, далі — додаткові закони, нижче — звичайні закони,

делегуючі закони, тимчасові заходи, законодавчі декрети, резолюції.

Визначаючи характер зовнішньополітичних відносин бразильської

держави, Конституція дає перелік загальновизна-

них принципів міжнародного права (незалежність, рівність,

невтручання у внутрішні справи і т. ін., а також неприймання

тероризму та расизму і надання політичного притулку).

Відбиваючи сучасні тенденції конституційного розвитку, Основний

Закон детально обговорює економічну структуру суспільства, виходячи

з постулатів ринкової, соціально зорієнтованої економіки. Конституція

встановлює, що "економічний порядок в країні базується на праці і

вільній ініціативі, його мета — забезпечити всім гідне існування

відповідно до принципу „соціальної справедливості". Економічний

устрій Бразилії спирається на суверенітет держави, приватну власність

та її соціальні функції, свободу конкуренції, захист прав споживачів,

пошук шляхів повної зайнятості тощо. У Конституції також йдеться і

про перспективи планування, однак, держава практично не має права

втручатися в економічну сферу. її втручання можливе лише в деяких

випадках, зокрема, для національної безпеки або в публічних інтересах.

У Конституції також говориться і про можливість націоналізації

підприємств (після прийняття Основного Закону націоналізація в

країні проводилася), а також дуже гостру для Бразилії проблему —

земельну реформу. В загальному плані це питання вирішено на

користь землевласників, однак по суті аграрна проблема залишається

не вирішеною.

Конституція регулює відносини і з аборигенами країни. Вона визнає

за ними право на соціальну організацію, звичаї, віросповідання, а також

право на землю, яку вони постійно займали. Але земля племен

вважається не їхньою власністю, а федеральним майном. Кордони

земель встановлює уряд, експлуатація річних ресурсів і мінеральних

родовищ племен можлива тільки з дозволу Парламенту. Парламент

може надати такий дозвіл лише після консультацій з племенами, а у

випадках, коли держава експлуатуватиме природні ресурси, що

належать племенам, певна частка прибутку відраховується останнім.

Бразильська Конституція — демократична. Вона передбачає

багатопартійність, політичний плюралізм, розділення влади, певні

заходи проти концентрації влади, послаблює повноваження Президента

і посилює роль Парламенту, передбачає місцеве самоврядування,

зрівнює положення штатів і територій, закріплює широкі права

громадян, особливо

472

Глава 25

"права трудящих",.встановлює систему судових органів, у тому

числі і спеціальних судових установ, які б захищали права

громадян і конституційний порядок.

Деякі частини і розділи Конституції Бразилії носять

декларативний характер. В Основному законі є певна кількість

принципів, ідеологічних положень, гасел, які позбавляють окремі

статті юридичної визначеності, заважає її прямому використанню і

застосуванню. У зв'язку з цим Конституція передбачає видання

"додаткових законів" — актів конституційного характеру, а також

інших законів.

Конституція змінюється внесенням в неї поправок (ст. 60).

Поправки у Конституцію можуть бути запропоновані третиною

кожної з двох палат Парламенту, Президентом, двома третинами

законодавчих зборів штатів. Вони повинні бути прийняті двічі обома

палатами Парламенту, кожного разу більшістю в 3/5 їхнього складу.

Після цього поправки промульгуються президіями палат

Парламенту (Палати депутатів і Сенату), а не Президентом.

Конституція не може змінюватися в умовах надзвичайного стану,

а також в умовах федерального втручання у справи штатів —

інституту, передбаченого Конституцією. Не можуть переглядатися

також: федеративна форма устрою держави, демократичні принципи

виборчого права, положення про розподіл влади, норми й особисті

права і гарантії людини і громадянина.

§ 2. Основи правового статусу особи

Конституція Бразилії містить певну кількість положень, що

належать до прав людини і громадянина. Цілком імовірно, що це

найбільш деталізоване регулювання прав і свобод різних категорій

населення (у тому числі трудящих, пенсіонерів, дітей) серед усіх

конституцій країн світу. До Конституції включені такі права особи,

які раніше звичайно не розглядалися на конституційному рівні,

наприклад, право на 13-ту заробітну плату, право на безкоштовну

допомогу дітям до шести років, право пенсіонерів на індексацію

пенсій у зв'язку з інфляцією і т. ін.

Конституція 1988 року надала правам і свободам виключне місце.

їм присвячений спеціальний другий розділ, який має назву

"Основні права і гарантії". Цей розділ включає

кілька глав: 1 — "Про індивідуальні і колективні права і обов'язки"; 2 —

"Про соціальні права"; 3 — " Про громадянство"; 4 — "Про політичні

права"; 5 — "Про політичні партії"".

Конституція Бразилії не обмежується правами,

свободами/гарантіями і обов'язками, які в ній записані. Надзвичайно

важлива норма міститься в параграфі 2 ст. 5: "Права і гарантії, що

містяться в Конституції, не виключають інших прав і гарантій, котрі

випливають з устрою і принципів, які вона закріпила, або міжнародних

договорів, учасником яких є Федеративна Республіка Бразилія". У

даному положенні містяться два розряди прав і свобод: перший

охоплює права і свободи, на котрі спирається сама Конституція, і

розвивається у звичайному законодавстві й судовій практиці; другий

має своїм джерелом міжнародне право.

Іншими словами, визнаються права і свободи, що регулюються

міжнародним правом, акти якого ратифікувала Бразилія.

Конституція закріплює принцип рівноправності індивідів. У ній

говориться про традиційні аспекти рівноправності перед законом,

незалежно від статі, раси та національності, а також незалежно від

професії, освіти та інших характеристик особи. Принцип

рівноправності у сфері певних особистих прав Конституція поширює і

на іноземців. У статтях 5, 12 Конституції говориться, що всі, бразильці

та іноземці, рівні перед законом, якщо це стосується права на життя,

безпеку і власність.

Особливо широко представлені в Конституції норми соціально-

економічних прав, котрі також поширються не тільки на громадян

Бразилії. До них відносять право на працю, відпочинок, освіту, охорону

здоров'я, соціальне забезпечення, соціальний захист. Особливу групу

соціальних прав складають права трудящих. Сюди відносяться право

на страйки (робітники самі приймають рішення про час страйку і про

свої вимоги), право на створення профспілок, право трудящих на 13-ту

заробітну плату до Різдва, на участь в управлінні підприємствами і

участь в розподілі прибутків, право на соціальне забезпечення. Окремо

йдеться про права пенсіонерів: пенсія не повинна бути нижча за

прожитковий мінімум, вона повинна підвищуватися з урахуванням

інфляції, пенсіонер також повинен отримувати 13-ту пенсію на*

прйкінці року. Однак, слід мати на увазі, що при реформах

474

Глава 25

ОСНОВИ

(ревізіях) Конституції в 1994—1999 pp. деякі з цих положень,

рівно як і деякі положення економічного характеру, були виключені

з тексту Основного закону, оскільки виконати їх було неможливо.

Політичні права, закріпленні в бразильській Конституції,

мають в основному традиційний характер: виборче право, свобода

слова, зборів, об'єднань і т. ін., — але деякі з них трактуються

значно ширше, ніж у попередніх бразильських конституціях.

Наприклад, "створення об'єднань і право проводити збори в місцях,

відкритих для публіки, тепер не вимагає дозволу".

У сферу особистих прав і свобод Конституція включає як

традиційні права, так і деякі з тих, що є новими для конституційного

права. До числа традиційних належать: недоторканність особи,

житла, таємниця листування, право habeas corpus та інші

процесуальні права (арешт за судовим рішенням або на місці

злочину, право обвинуваченого на захист тощо). Деякі

процесуальні права отримали в Конституції деталізацію

(наприклад, коли йдеться про затримання людини, необхідна

присутність адвоката). До числа нетрадиційних норм права, які, до

речі, зустрічаються і в інших нових конституціях, належить і право на

інформацію й поширення інформації, процедура habeas data —

право бразильських громадян і іноземців, які проживають у країні,

отримувати всю інформацію про себе, яка знаходиться у державних

установах, права споживачів, право кожного на збалансовану

екологію.

Колективні права також сформульовані в Конституції досить

широко. У ній збережені положення, які раніше були закріплені в

основних законах Бразилії, мається на увазі право на "народну

дію": колективні вимоги трудящих про відміну актів державних

органів, що зазіхають на національну мораль, навколишнє

середовище, охорону здоров'я. У Конституції також йдеться про

права політичної опозиції (зокрема, вона повинна мати доступ до всіх

офіційних документів Уряду, а її представник може увійти до деяких

дорадчих органів при найвищих посадових особах держави),

вводиться поняття колективної безпеки, говориться про право на

самовизначення.

Норми про права особи є також і в конституціях штатів, але в них,

головним чином, йдеться про традиційні права в соціальній сфері

(освіта, доступ до культури, спорту і т. ін.).

§ 3. Вищі органи державної влади

Національний конгрес. Статус бразильського парламенту —

Національного конгресу — визначено в главі 1 "Про законодавчу

владу" розділу IV Конституції країни.

Національний конгрес складається з двох палат: Палати депутатів

(513 осіб), яка є органом загальнонаціонального представництва, і

Федеральний сенат (81 сенатор) — палата представництва суб'єктів

федерації.

Нижня палата Національного конгресу — Палата депутатів

обирається терміном на чотири роки за пропорційною виборчою

системою, і на відміну від США, у відповідності до Конституції Бразилії,

у виборах бере участь населення федеральної території і федерального

округу на рівних підставах. У результаті використання пропорційної

системи виборів у палаті депутатів представлені кілька партій, більшість

з яких має невелике представництво. Однак, слід зауважити, що така

роздрібненість при даній формі правління об'єктивно послаблює

Парламент і посилює владу Президента.

Сенат складається з представників штатів і федерального округу,

сенаторів і їх заступників (по три сенатори і по два заступники

кожного сенатора). Території в сенаті не повинні бути представлені.

Правове положення депутатів, сенаторів та їхніх заступників

відповідає принципам парламентаризму (вільний мандат, імунітет,

індемнітет). Судити членів Парламенту за скоєні злочини може тільки

Верховний федеральний суд, під час війни їх можна призивати в армію,

але тільки з дозволу відповідної палати, депутатам і сенаторам, а також

їхнім заступникам заборонено займатися комерційною діяльністю, вони

не мають права поєднувати свій пост з посадою міністра, губернатора,

секретаря штату, префекта федерального округу. Член Парламенту

Бразилії отримує за свою роботу зарплатню в розмірі 150 тис. дол.

США на рік.

Кожна палата створює свої керівні та внутрішні органи, приймає свій

регламент; крім того, існує ще спеціальний регламент засідання обох

палат.

476

Глава 25

Палати обирають головуючих (як правило, з найбільш

численної фракції) та їхніх заступників (з інших фракцій),

секретарів, галузеві постійні комісії, інколи створюють і тимчасові

комісії (у тому числі об'єднані комісії палат), слідчі комісії. Комісії

створюються пропорційно чисельності партій і блоків. Вони мають

право запрошувати для звіту міністрів, вони знайомляться з річними

звітами різних міністерств і відомств, приймають петиції та заяви від

громадян про свавілля влади, обговорюють законопроекти і

державні програми, однак ніяких вказівок міністрам вони не мають

право давати.

Відповідно до традицій, запозичених з Конституції США, чинна

бразильська Конституція спеціально встановлює повноваження

Національного конгресу. Компетенції Національного конгресу

розподіляються на дві групи повноважень.

Перша група — це такі повноваження, які Національний конгрес

вирішує із санкції Президента (Бразилія — президентська

республіка). Вони визначені в 14 пунктах ст. 48 Конституції

(система податків, збір і розподіл прибутків, державні фінанси,

кордони, власність Союзу, чисельність Збройних сил, національні

плани, створення міністерств та інших органів публічної

адміністрації, створення прокуратури, адміністративних судів,

амністія тощо). Реалізуються ці повноваження в основному через

закон.

Друга група — це виключно повноваження Національного

конгресу, які визначені в 17 пунктах ст. 49 Конституції (рішення про

міжнародні договори, дозвіл Президенту на певні дії, пов'язані з

питаннями зовнішньої політики та оборони, схвалення декрету про

стан захисту або федерального втручання, заборона нормативних

актів виконавчої влади, , які виходять за рамки регламентної влади

або делегованого законодавства, затверджує ініціативи державної

влади по ядерних програмах, дає дозвіл Президенту і Віце-президенту

залишати країну на термін до 15 днів, призначає грошове утримання

Президенту, Віце-президенту, міністрам і т. ін.). Значна частина цих

повноважень реалізується через індивідуальні акти.

Крім повноважень Національного конгресу в цілому Конституція

визначає також виключні повноваження кожної з його палат.

Палата депутатів (як і Сенат) вирішує питання своєї внутрішньої

організації, приймає регламент, обирає частину членів Ради

республіки (дорадчий орган при Прези-

дентові). Більшістю голосів у 2/3 свого складу Палата депутатів може

розпочати імпічмент проти Президента та Віце-президента, після чого

справа для юридичної кваліфікації передається до Федерального

верховного суду, а потім до Сенату ( ст. 51 Конституції).

Коло виключних повноважень Федерального сенату (ст. 52 в ред;

Конституційної поправки № 23 1999 р.) значно ширші: 14 позицій

проти п'яти у Палати депутатів. Сенат 2/3 голосів приймає висновок

про винність Президента, Віце-президента, міністрів і звільняє їх з

посади, після цього вони підлягають суду як звичайні громадяни країни.

Сенат також обирає частину Ради республіки, дає дозвіл на зовнішні

фінансові операції держави, штатів, міст і муніципій. Однак міністри, на

відміну від США, не затверджуються сенатом.

Конгрес збирається на свої сесії двічі на рік в терміни, вказані в

Конституції: з 15 лютого по ЗО червня та з 1 серпня по 15 грудня.

Встановлені дати та терміни сесій в Конституції спрямовані в Бразилії

проти президентського свавілля. У період сесій, як правило, палати

засідають окремо. Спільні засідання проводяться тільки у випадках,

оговорених в Конституції: при відкритті сесії (Конституція не

передбачає цього для надзвичайних сесій), коли приймається або

змінюється регламент спільного засідання палат, при заслуховуванні

послання Президента, а також при розгляді питання про вето

Президента.

Надзвичайні сесії Парламенту скликаються головою Сенату у

випадках, коли приймається декрет про стан захисту або про

федеральне втручання, на вимоги Президента республіки, головуючих

палат, більшістю членів будь-якої Палати. На надзвичайних сесіях

розглядаються тільки ті питання, за ради яких був скликаний

Національний конгрес. Конституційна поправка № 19 1998 року

заборонила в цих випадках підвищувати винагороду парламентаріям.

Національний конгрес бере активну участь у законодавчому процесі.

Конгрес приймає значну кількість законів, які мають різні назви і статус.

Відповідно до ст. 59 Конституції парламент розробляє і приймає такі

категорії законів:

— поправки до Конституції;

— доповняльні закони;

— звичайні (ordinarias) закони;

478

Глава 25

— делегуючі закони;

— тимчасові заходи;

— законодавчі декрети;

— резолюції.

Порядок розробки, редагування, внесення змін і кодифікації

законів регулюється відповідно до Конституції додатковим законом.

Такий закон, який був прийнятий 1995 року, спрямований у першу

чергу на зменшення кількості законів і увібрання одних законів

іншими.

Ініціатива внесення додаткових і простих законів належить

членам Конгресу, Президенту, Федеральному верховному суду,

Генеральному прокурору, а також громадянам у формі народної

законодавчої ініціативи. Однак з багатьох питань законопроекти

вносить тільки Президент: про чисельність Збройних сил, про

службові та адміністративні організації, про управління

федеральними територіями, про організацію прокуратури, про

створення міністерств та їх повноваження. Крім того, Президент має

право приймати тимчасові закони, але для цього він повинен отримати

згоду Парламенту.

Бюджетні та контролюючі повноваження Парламенту.

Відповідно до Конституції, Парламент приймає бюджет на основі

загальних правил законодавчого процесу. Президент представляє

проект бюджету одразу в обидві палати. Комісія Парламенту, яка

вивчає проект, може вносити до нього поправки. Однак для

прийняття деяких з них необхідна згода Президента. Тому право вето

практично не поширюється на закон про бюджет. Якщо Парламент не

прийме бюджет до початку фінансового року, в країні вводяться

тимчасові акти або продовжує діяти бюджет попереднього року.

Парламент також має контрольні повноваження по відношенню

до виконавчої влади, але ці повноваження незначні. Постійні комісії

палат і самі палати мають право вимагати інформацію від міністрів,

однак відповідальність міністрів перед Парламентом не передбачена.

Відповідно до Конституції, Парламент здійснює фінансовий і

нефінансовий контроль над іншими органами управління, і цей

контроль ведеться з точки зору не тільки законності актів управління,

а й їх ефективності. Формою контролю є парламентські слухання, які

організують постійні комісії палат.

Виконавча влада. Виконавча влада належить Президентові

республіки, котрому допомагають міністри, (ст. 76

Конституції). Ради міністрів як особливого органу в Бразилії не існує. Як

і в США, міністри створюють Кабінет, який працює під головуванням

Президента і є його дорадчим органом.

Президент — центральна фігура в державному механізмі, він

політичний лідер країни. Відповідно до латиноамериканської концепції

права він наділений дуже широкими повноваженнями, котрі ст. 84

Конституції відносить до виняткових.

Президент обирається терміном на чотири роки прямим

голосуванням громадян, за мажоритарною системою абсолютною

більшістю тільки на один термін і в подальшому він не може бути

обраний на цей пост протягом усього життя. Разом з Президентом

обирається Віце-президент, кандидатуру якого висуває та сама партія.

Обрання Віце-президента на другий термін також не передбачено.

Якщо Президент не може виконувати свої обов'язки, його послідовно

заміщують Віце-президент, головуючий Палати депутатів, Сенату,

Федерального верховного суду.

Виходячи з особистих повноважень Президента, які, до речі, ширші,

ніж у Президента США, він самостійно призначає міністрів, керує всією

федеральною адміністрацією, підписує і опубліковує закони, має право

вето, видає декрети і регламенти у сфері виконавчої діяльності, видає

акти, які мають силу закону, керує відносинами з іноземними

державами, підписує міжнародні договори (однак ратифікує їх

Парламент).

Після заслуховування думок Ради республіки і Ради національної

оборони Президент видає декрет про стан оборони та облоговий стан.

Стан оборони вводиться, коли в країні виникає стихійне лихо, при

постійній загрозі стабільності інститутам держави. У цих випадках

Президент може ввести обмеження деяких конституційних прав:

свободи зібрання, тайна перепису тощо. Облогове положення вводиться

коли виникають заворушення загальнодержавного характеру, при

іноземній агресії, стані війни, а також у випадках, коли в умовах стану

оборони, ці заходи виявилися неефективними. При облоговому стані

можливі значніші обмеження конституційних прав: обшуки, арешти,

реквізиції, контроль над засобами масової інформації з боку виконавчої

влади, а не судових органів.

Президент — верховний головнокомандуючий: він призначає

офіцерів. Разом із Сенатом він призначає членів Фе-

480

Глава 25