Ріяка В.О. Конституційне право зарубіжних країн (укр. мова)

Подождите немного. Документ загружается.

має повноваження ввести воєнний стан на частині або на всій

території країни, оголосити часткову чи загальну мобілізацію, ввести

надзвичайний стан.

Посада Президента стає вакантною внаслідок його смерті,

відмови від посади; недійсності виборів Президента; рішення

Національних зборів про визнання нездатності тривалий час

виконувати свої обов'язки за станом здоров'я. Постанова

приймається не менш як двома третинами голосів у присутності не

менш як половини всіх членів Національних зборів.

Президент звільняється з посади постановою Державного

трибуналу. Тимчасово, до зайняття посади новообраним

Президентом, його функції виконує Маршал Сейму, а якщо він не

може їх виконувати, — Маршал Сенату (ст. 131 Конституції).

За порушення Конституції або законів, а також за вчинення

злочину Президент може бути притягнутий до відповідальності

Державним трибуналом. Постанова про притягнення Президента до

відповідальності може бути прийнята Національними зборами не

менш як двома третинами голосів від законної кількості членів і за

умови, що пропозиція про це буде внесена не менш як однією

чвертю всіх членів Національних зборів. Від моменту прийняття

постанови про висунення обвинувачення проти Президента він

відсторонюється від виконання своїх функцій.

Рада міністрів. Компетенція Ради міністрів. Конституція

передбачає порядок формування, повноваження та відповідальність

Ради міністрів. Право формування уряду доручається тій політичній

партії або партійній коаліції, яка перемогла на виборах і дістала

більшість депутатських мандатів у Сеймі (парламентський спосіб

формування Уряду).

Схематично Конституція передбачає такий порядок формування

уряду: Президент доручає сформувати Уряд лідеру партії або

партійної коаліції, яка має більшість депутатів у Сеймі, —

майбутньому кандидату на посаду Голови Ради міністрів. Утворений

Уряд подає Сейму програму своєї діяльності, яка повинна бути

схвалена абсолютною більшістю депутатів. Якщо уряд не дістав

вотуму довіри, призначення кандидатури на посаду Голови Ради

міністрів, якому доручається формування Уряду, переходить від

Президента до Сейму. Склад такого Уряду також вимагає абсолютної

більшості

голосів депутатів. А якщо й цей Уряд не дістав вотуму довіри, право

рекомендувати кандидатуру на посаду Голови Ради міністрів знову

переходить до Президента. Утворений в такий спосіб Уряд може бути

затверджений не абсолютною, а простою більшістю голосів депутатів.

Такі самі вимоги пред'являються Конституцією і до Уряду, що створений

Головою Ради міністрів, кандидатура якого висунута Сеймом.

Якщо Уряд не створений, Президент розпускає Сейм і призначає

нові вибори.

Сейм за пропозицією не менш як 46 депутатів (одна десята частина

всього складу) може прийняти вотум недовіри Уряду абсолютною

більшості голосів й одночасно обрати нового Голову Ради міністрів,

якому Президент доручає створити Уряд. Президент, приймаючи

відставку Ради міністрів, доручає голові виконувати обов'язки до часу

призначення нової Ради міністрів.

На відміну від конституцій, наприклад Франції, Італії, Іспанії та

інших країн, які лаконічно закріплюють компетенцію Уряду,

Конституція Польщі закріплює її дуже докладно (ст. 146).

Рада міністрів здійснює внутрішню та зовнішню політику, керує

всією державною адміністрацією, схвалює рішення з питань державної

політики, якщо Конституція не відносить останні до компетенції

Президента або іншого державного органу чи територіальних органів

самоврядування; забезпечує виконання законів; приймає постанови;

здійснює законодавчу ініціативу відносно бюджетного законодавства,

закону про тимчасовий бюджет і т. п.

До компетенції Ради міністрів входить також керівництво,

координація та контроль за діяльністю всіх органів державної

адміністрації, одночасно Рада міністрів несе відповідальність за їх

діяльність перед Сеймом.

Голова Ради міністрів пропонує Сейму розпустити компетентний

орган місцевого самоврядування, якщо він грубо порушує Конституцію

або закони (ст. 171 Конституції).

Члени Ради міністрів несуть відповідальність перед Державним

Трибуналом за порушення Конституції або законів, а також за

злочини, учинені у зв'язку із займаною посадою.

400

Глава 21

§ 3. Конституційний трибунал,

державний трибунал,

найвища палата контролю.

Уповноважений з прав громадян

Ррзділи VIII-—IX Конституції закріплюють, зокрема, групу

органів, покликаних забезпечити законність у діяльності державних

органів, посадових осіб та охорону прав і свобод громадян. Серед

них такі, як Конституційний трибунал, державний трибунал.

Конституція закріплює найвищу палату контролю, яка є найвищим

органом державного контролю та Уповноваженого з прав

громадян.

Важливою властивістю Конституції є її главенство в правовій

системі, інституції притаманна вища юридична сила порівняно з

іншими правовими актами. Це означає, що всі інші юридичні акти

повинні їй відповідати. Юридичний акт, що суперечить їй,

вважається недійсним і не може бути застосований.

Конституційний контроль — це перевірка нормативних актів з

точки зору їх відповідності Конституції, особлива форма діяльності

спеціальних органів і одна з ознак правової держави.

Таким органом у Польщі є Конституційний трибунал. Він почав

діяти з 1966 року. Членів Конституційного трибуналу обирає Сейм на

дев'ять років з осіб, які володіють високими правовими знаннями.

Повторне обрання до складу Конституційного трибуналу не

допускається. Члени Конституційного трибуналу незалежні, підлеглі

лише Конституції.

Конституційний трибунал видає рішення про відповідність

Конституції законів, міжнародних договорів та інших нормативних

актів центральних державних органів, про відповідність цілей і

діяльності політичних партій; вирішує спори про компетенцію між

центральними органами, розглядає скарги громадян, якщо права

останніх порушені рішенням судових органів або діями публічних

влад, а також здійснює загальнообов'язкове тлумачення законів.

Прийняте Конституційним трибуналом рішення є остаточним.

Конституція визначає коло суб'єктів, які мають право клопотати

про відповідність нормативних актів законів або Конституції. Таким

правом володіють Президент Республіки, Маршал Сейму, Маршал

Сенату, не менш як 50 депутатів

Сейму, ЗО сенаторів, Голова Найвищої палати контролю, Голова Ради

Міністрів, Уповноважений з прав громадян, Перший Голова Верховного

суду. Голова Верховного Адміністративного суду, Генеральний

прокурор, органи територіального самоврядування, Всепольські

профспілки.

На відміну від Конституційного суду, наприклад Австрії, який не

тільки вирішує питання відповідності законів та інших нормативних

актів Конституції, а й розглядає справи вищих посадових осіб федерації

та її суб'єктів за допущені ними порушення у зв'язку з офіційною

діяльністю, в Польщі для цієї мети утворено Державний трибунал.

Державний трибунал вирішує справи про відповідальність осіб, які

займають визначені законом вищі державні посади і які порушили

Конституцію чи закони. Такими особами можуть бути Президент,

Голова Ради міністрів, міністри. Голови комітетів і комісій Ради

міністрів, Голова Найвищої палати контролю. Голова Польського

Національного банку. Державний трибунал може прийняти вирішення

про кримінальну відповідальність зазначених осіб за кримінальний

злочин, вчинений у зв'язку із зайняттям вказаних посад. За порушення

Конституції або законів, які не є злочином. Державний трибунал може

позбавити особу активного та пасивного виборчого права, заборонити

посідати керівні посади, позбавити орденів і медалей, почесних відзнак.

Державний трибунал може позбавити мандата депутата Сейму,

якщо депутат порушує закон, обмежуючий господарську діяльність зі

здобуттям користі з державного майна.

Державний трибунал обирається Сеймом на строк його

повноважень з осіб, які не є депутатами і сенаторами.

Головою Державного трибуналу є Перший Голова Верховного

Суду.

Найвища палата контролю. Правовий статус найвищої палати

контролю переглядався кілька років. Найвища палата контролю була

підпорядкована Сейму і Державній Раді, Раді міністрів. У минулому

вона була позбавлена властивих їй функцій.

Тепер, згідно з Конституцією, Найвища палата контролю (НПК) є

вищим органом державного контролю.

НІШ контролює діяльність органів державної адміністрації,

Польського Національного банку, державних юридичних

402

Глава 21

осіб та інших державних організаційних одиниць з точки зору

законності, економічності, доцільності та сумлінності.

Найвища палата контролю підпорядковується Сейму, вона

вносить пропозицію щодо звітів Ради Міністрів про виконання

державного бюджету. Сейм приймає постанову про довіру Раді

Міністрів після заслуховування думки НІЖ, викладеної її Головою.

Голову НПК призначає Сейм за згодою Сенату строком на шість

років. Він може бути призначений повторно тільки один раз. Голова

НПК не може обіймати другої посади, окрім посади професора вищої

школи і не може займатися іншою професійною діяльністю. Він не

може належати до політичної партії, професійного союзу, займатися

публічною діяльністю, несумісною з гідністю його посади.

Уповноважений з прав громадян. Уповноваженого з прав

громадян обирають строком на п'ять років за пропозицією Маршала

Сейму або групи не менш як з 35 депутатів. Призначення

відбувається за згодою Сенату (ст. 27, п. 2 Регламенту Сенату).

Конституція лаконічно визначає функції Уповноваженого: він

стоїть на сторожі прав і свобод громадян, передбачених

Конституцією та іншими нормативними актами.

Кожний громадянин має право звернутися до Уповноваженого зі

скаргою. Уповноважений розглядає ці скарги, передає їх до органу,

що винен у порушенні прав громадянина або до вищестоящого

органу. Він вносить у Сейм певні питання, які торкаються його

діяльності, та може виступати з ініціативою перед Конституційним

трибуналом.

Діяльність Уповноваженого з прав громадян нагадує діяльність

інституту омбудсмена в деяких країнах.

§ 4. Зміна Конституції

Проект Закону про зміну Конституції може бути внесений не

менш як однією п'ятою передбаченою законом кількістю депутатів

Сенатом, або Президентом.

Перше читання проекту закону про зміну Конституції може

відбуватися лише на 13-й день після внесення Сейму законопроекту.

Закон про зміну Конституції приймається Сеймом не менш як двома

третинами голосів у присутності не менш як половини передбаченої

законом кількості депутатів,

а також Сенатом — абсолютною більшістю голосів у присутності не

менш як половини передбаченої законом кількості сенаторів.

Після прийняття закону, який вносить зміни до розділів І

(Республіка), II (Свободи, права й обов'язки людини та громадянина),

XII (Зміна Конституції), суб'єкти, яким надано право внесення проекту

закону про зміну Конституції, можуть зажадати проведення

референдуму із затвердження цього закону.

Прийнятий закон про зміну Конституції Маршал Сейму передає

Президентові Республіки для підпису. Президент Республіки підписує

закон протягом 21 дня з дня його отримання і дає розпорядження про

його публікацію.

§ 5. Місцеве самоврядування

Конституція Республіки Польща виокремлює спеціальну главу

"Місцеве самоврядування".

Місцеве самоврядування виконує суспільні завдання, не закріплені

Конституцією чи законом за іншими органами державної влади.

Стаття 16 Конституції приписує, що всі жителі одиниць основного

териториального поділу (воєводства, міста та гміни) складають в силу

закону самоврядувальну спільність. Місцеве самоврядування бере

участь у виконанні державної влади. Належну йому в межах законів

більшу частину суспільних завдань самоврядування виконує від свого

імені та несе за це особисту відповідальність.

Конституція визначає, що основною одиницею самоврядування є

гміна (ст. 164). Інші одиниці регіонального та місцевого

самоврядування визначаються законом. Гмінний рівень складає основу і

практично на його долю місцевого самоврядування випадає найбільше

завдань з питань, що не закріплені за іншими одиницями місцевого

самоврядування. Кожна одиниця місцевого самоврядування володіє

правоздатністю; їм належать право власності та інші майнові права;

самостійність цих одиниць підлягає правовому захисту (ст. 165).

Суспільні завдання, пов'язані з задоволенням потреб са-

моврядованої спільності, виконує одиниця місцевого само-

404

Глава 21

врядування як свої власні задачі. Закон може доручити виконання

інших завдань, якщо це випливає з обгрунтованих потреб держави.

Суперечки про Компетенцію між органами місцевого

самоврядування і урядовою адміністрацією вирішуються

адміністративним судом.

Усім одиницям місцевого самоврядування Конституцією

забезпечується участь у державних доходах, виходячи з обсягу

покладених на них завдань. Доходи одиниць місцевого

самоврядування, а також спільні та цільові дотації за рахунок коштів

державного бюджету, є їх власними доходами. Одиниці місцевого

самоврядування мають право встановлювати розмір місцевого

оподаткування і місцевих зборів в межах, визначених законом.

У структуру самоврядування входять розпорядчі і виконавчі

органи, що формуються шляхом виборів. Вибори є загальними,

рівними, прямими і проводяться голосуванням.

Члени гмінних та інших спеціальностей можуть вирішувати

шляхом референдуму питання, які стосуються цієї спільності, в тому

числі питання щодо відкликання обраного на прямих виборах органу

місцевого самоврядування.

Діяльність органів місцевого самоврядування підлягає нагляду з

точки зору її законності. Органами, що наглядають за діяльністю

одиниць місцевого самоврядування, є Голова Ради Міністрів і

воєводи, а з фінансових питань — регіональні рахункові палати.

Сейм за пропозицією Голови Ради Міністрів може розпустити

розпорядчий орган місцевого самоврядування, якщо той порушує

Конституцію або закони (ст.,171}.

Одиниці місцевого самоврядування співпрацюють між собою та

навіть створюють різного роду спілки. Крім того, мають право

вступати в міжнародні об'єднання місцевих та регіональних спілок, а

також співпрацювати з місцевими та регіональними спілками інших

держав.

Глава 22. Основи конституційного права Чеської Республіки

§ 1. Конституція

Сучасна Конституція Чеської Республіки була прийнята 16 грудня

1992 року. Це перша Конституція незалежної Чеської держави. Остання

виникла внаслідок порозуміння двох слов'янських народів чехів та

словаків, які тривалий час проживали у спільній чехословацькій

державі.

Відомо, що протягом кількох століть ні чехи, ні словаки не мали

самостійної держави і були примусово включені до складу Австро-

Угорської Імперії.

Поразка Німеччини та її союзника Австро-У горської Імперії під час

першої світової війни, піднесення національно-визвольного руху,

Жовтнева революція в Росії та інші обставини сприяли утворенню

самостійної чехословацької держави як держави для двох слов'янських

народів. У той час ідейною основою державності стала теорія

"чехословакіз-му", тобто теорія єдиної чехословацької нації, в якій не

було окремого місця чеській і словацькій націям.

28 жовтня 1918 року утворилася Чехословацька Республіка як

незалежна держава.

Протягом більш як 50 років конституційне законодавство було тісно

пов'язане з позитивним відношенням правлячих кіл до цієї теорії. Воно

знайшло свій відбиток у Конституції Чехословацької Республіки 1920

року, яка не згадувала у своїх статтях про існування чеського і

словацького народів, а проголошувала про чехословацький народ і про

чехословацьку мову.

У роки другої світової війни Чехословаччина стала жертвою

фашистської Німеччини. При потуранні Великобританії, Франції і

Сполучених Штатів Америки Чехословаччина змушена була віддати

Німеччині прикордонні території, населені німцями (1938 р.), а в

березні 1939 року вона припинила

406

Глава 22

своє існування як самостійна держава: Словаччина була

проголошена "незалежною державою", а остання територія стала

"протекторатом Чехії і Моравії".

Відродження Чехословаччини розпочалося з моменту її звільнення

Радянською Армією. Цьому процесу сприяла Ко-шицька урядова

програма 1945 року, яка проголосила установлення взаємовідносин

між чехами і словаками на основі принципу "рівний з рівним". Проте

ця ідея зустріла негативне ставлення колишнього президента Є.

Бенеша. Та й самі комуністи були непослідовними прихильниками

втілення у життя цього принципу. Про це свідчила Конституція

Чехословаччини 1948 року, яка проголосила Чехословаччину

унітарною державою двох рівноправних народів — чехів і словаків,

але у дійсності не закріпила цей принцип. Хоч у Словаччині були

створені законодавчі та виконавчі державні органи (Словацька '

національна рада — СНР, Колегія уповноважених), але "їхні

повноваження обмежувалися значною мірою загальнодержавними

органами: Національними зборами. Президентом та урядом країни.

Конституція 11 липня 1960 року зробила подальший крок у

позбавленні Словаччини самостійності в рішенні своїх внутрішніх

проблем, особливо господарських. Словацька Національна рада була

проголошена національним органом державної влади й управління,

тобто була ліквідована Колегія уповноважених як орган управління, а

окремі уповноважені були підпорядковані безпосередньо уряду

Чехословаччини. СНР за Конституцією 11 липня 1960 року, була

перетворена на "декораційний" орган, позбавлений влади. Це,

природно, зумовило непорозуміння між чехами та словаками.

Установленню справедливих відносин між чехами та словаками у

державно-правовій сфері був покликаний Конституційний закон від

27 жовтня 1968 року "Про чехословацьку федерацію". Зокрема, він

передбачав утворення чехословацької федерації, суб'єктом якої стали

чеська та словацька республіки.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років розпочалася боротьба

політичних сил як в Чехії, так і в Словаччині за скасування федерації і

утворення Словацької та Чеської незалежних держав.

Федеральні збори Чехословаччини прийняли кілька десятків

законодавчих актів, спрямованих на ліквідацію феде-

рації чехів та словаків і утворення самостійних незалежних держав.

На території Словаччини відбувся референдум. За ліквідацію

федерації і утворення самостійної словацької держави висловилися 95

відсотків усіх виборців, які взяли участь у референдумі. Так

демократичним шляхом було вирішено питання про ліквідацію

федерації та утворення замість неї двох самостійних національних

держав.

Протягом 1992 року були прийняті Конституція Словацької

Республіки (1 вересня) і Конституція Чеської Республіки (16 грудня

1992 року). Остання набула чинності 1 січня 1993 року

Утворення двох самостійних національних республік, які раніше

складали чехословацьку федеративну республіку, є визнанням права

чеського та словацького народів да самовизначення.

Чехословацька федерація припинила своє існування.

Відповідно до ст. 1 Конституції, "Чеська Республіка є суверенною,

єдиною, а також демократичною правовою державою, заснованою на

повазі до прав і свобод людини і громадянина". Чехія є республікою з

парламентарною формою правління.

Конституція Чеської Республіки від 16 грудня 1992 року складається

з короткої преамбули, що має декларативний характер. У преамбулі,

зокрема, нагадується історія Чеської державності. Громадяни Чеської

республіки в Богемії, Моравії та Сілезії вирішили спільно захищати і

розвивати успадковане природне, культурне, матеріальне та духовне

багатство, а також додержуватися всіх випробуваних часом принципів

правової держави. У преамбулі записано прийняття Конституції ЧР

вільно обраними представниками.

Конституція ЧР складається з восьми розділів.

Розділ перший "Основні положення" має 14 статей, в яких дається

характеристика принципів державного устрою, здійснення народом

державної влади через законодавчі, виконавчі та судові органи;

належність влади усім громадянам; принципи політичної та економічної

системи.

Див.: Конституції нових держав Європи та Азії. — К.: Українська правнича фундація,

1996.

408 Глава 22

Складовою частиною конституційного порядку Чеської

Республіки є Хартія основних прав і свобод, яка була опублікована

Президією Чеської Національної ради 16 грудня 1992 року, тобто

до набрання чинності Конституції. Вона включає главу першу

"Загальні положення", главу другу "Права людини та основні

свободи", яка, своєю чергою, складається з розділу першого "Основні

права і свободи людини", розділу другого "Політичні права"; главу

третю "Права національних і етнічних меншостей", главу четверту

"Економічні, соціальні та культурні права", главу п'яту "Право на

судовий та інший правовий захист" та заключну главу шосту

"Загальні положення".

У розділі першому Конституції ЧР "Основні положення"

закріплюється порядок доповнення та зміни Конституції; столиця та

державні символи тощо.

Розділи другий, третій і четвертий регулюють правовий статус

органів держави (відповідно до законодавчої влади, виконавчої

влади, судової влади), розділи п'ятий і шостий присвячені

Контрольній палаті та Чеському Національному банку; розділ сьомий

— місцевому самоврядуванню, восьмий — "Тимчасовим та

прикінцевим положенням".

Законодавча влада у Чеській республіці, згідно з розділом другим

"Законодавча влада", належить парламенту, який складається з двох

палат — Палати представників і Сенату.

До Палати представників входять 200 депутатів, які обираються

строком на чотири роки.

До Сенату входить 81 сенатор; вони обираються строком на шість

років. Одна третина сенаторів переобирається кожні два роки.

Згідно з Хартією основних прав і свобод, кожний громадянин

має право брати участь у вирішенні державних справ як

безпосередньо, так і через вільно обраних своїх представників (ст.

21, п.1).

Депутати до Палати представників обираються на основі

загального, рівного та прямого виборчого права таємним

голосуванням згідно з принципами пропорційного представництва.

Активне виборче право має кожний громадянин Чеської

Республіки, який досяг 18-річного віку, а депутатом Палати

представників може бути обраний кожний громадянин ЧР, який має

право голосу і досяг 21-річного віку.

Під час виборів депутатів Палати представників 1996 року, які

традиційно відбувалися протягом двох днів (31 травня і 1 червня),

тільки шість політичних партій і коаліцій (проти дев'яти на минулих

виборах) подолали 5-відсотковий бар'єр і дістали депутатські мандати.

Серед них Громадянська демократична партія, яка разом з двома своїми

партнерами по коаліції одержала 90 мандатів з 200; Чеська соціал-

демократична партія — 61 мандат. ЧСДН — одна із найстаріших

партій, яка відіграла суттєву роль у політичному житті в міжвоєнні

роки. 1948 року вона примусово була об'єднана з Комуністичною

партією і протягом наступних 40 років зникла з політичної арени.

Третю сходинку посіла спадкоємниця Комуністичної партії

Чехословаччини з 10,4 відсотками голосів виборців Компартія Чехії і

Моравії, і на останньому місці — екстремістська Республіканська партія,

яка, до речі, пропонує вислати всіх циган із Чехії до Індії.

Сенатори також обираються на основі рівного та прямого

виборчого права таємним голосуванням, однак на засадах мажоритарної

системи. До Сенату може бути обраний кожний громадянин Чеської

республіки, який має право голосу й досяг 40-річного віку.

Ніхто не може бути членом обох палат парламенту одночасно.

Знов обраний депутат повинен скласти присягу на першій сесії

Палати представників, в якій він бере участь. Такі самі вимоги

передбачає Конституція від сенатора. Депутат (чи сенатор), який

відмовився скласти присягу або склав її із застереженням, втрачає

мандат. Окрім цього мандат депутата чи сенатора втрачає чинність у

разі закінчення строку повноважень, відмови від мандату, втрати права

перебування у парламенті, виконання повноважень Президента, суддів

та інших функцій, визначених законом. Депутат втрачає мандат у

зв'язку з розпуском Палати представників.

За формою державного устрою Чехія є унітарною державою. З метою

урядування її територія поділена на області і муніципалітети. Населення

відповідних адміністративно-територіальних одиниць строком на

чотири роки обирає представницькі органи — асамблеї. Останні, в

свою чергу, на такий самий строк формують виконавчі органи — ради

— на чолі з мером.

410

Глава 22

§ 2. Конституційно-правові основи суспільного

ладу

Політична система. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років

Чеська Республіка увійшла в нову фазу політичного розвитку, зросла

політична активність народу, що знайшло свій відбиток в утворенні

великої кількості політичних партій (1993 року було зареєстровано

70 переважно невеликих партій, що примусило Уряд Республіки

звернутися до Верховного суду з питанням про розпуск дрібних

партій).

Політичні партії взяли активну участь у перших вільних,

багатопартійних виборах на підставі конкуренції політичних партій

до колишніх Федеральних зборів.

Продовжувалося зростання ролі політичних партій у житті

нової держави — Чеської Республіки, що зумовило регламентації їх

організації та діяльності у Конституції Чеської Республіки та

Хартії основних прав і свобод від 16 грудня 1990 року.

"Політична система, — закріплює ст. 5 Конституції, —

грунтується на вільних і добровільних засадах і вільному

конкуруванні політичних партій, які поважають демократичні

принципи та відмовляються від сили як засобу утвердження своїх

інтересів". Хартія основних прав і свобод гарантує право на свободу

асоціацій. Кожна людина має право разом з іншими утворювато-

спілки, товариства та інші об'єднання. Громадяни мають право на

заснування політичних партій і політичних рухів в інтересах розвитку

демократії, держави, безпеки, громадського порядку. Політичні партії

та політичні рухи, як і інші об'єднання, відокремлені від держави. Це

арена політичної боротьби, в якій кожний із учасників дбає про свої

інтереси. Політичні партії формують народну волю і беруть участь в

організації політичної влади, їхня діяльність повинна відповідати

демократичним принципам.

Партія (або коаліція політичних партій і політичних рухів), що

дістала найбільшу кількість депутатських мандатів, одержує

можливість формувати уряд. ЇЇ представники очолюють парламент,

найважливіші парламентські комітети та комісії.

Серед інших громадських організацій важливе місце в

суспільному житті посідають професійні спілки. Хартія основних

прав і свобод надає право кожному громадянинові

вільно об'єднуватися в професійні спілки для захисту своїх економічних

і соціальних інтересів. Професійні спілки є незалежними від держави,

мають право на страйк, на справедливу заробітну плату та інші

економічні й соціальні права. До речі, Чеська Республіка одна з

колишніх соціалістичних країн, яка більш-менш забезпечує життєвий

рівень, де зберігається невеликий рівень безробіття (близько 3 відсотків)

та інфляції (0,75 відсотка на місяць).

Конституційне регулювання економічних відносин. Незабаром

після поразки комуністичної влади до Конституції Чехословаччини 1960

року з доповненням 1968 року, яке перетворило унітарну державу на

федеративну, були внесені суттєві зміни у главу "Суспільний лад". Було

скасовано статті, що регулювали форми власності, основи статусу

державних господарських організацій і єдиних сільськогосподарських

кооперативів, положення про державне планування розвитку народного

господарства, про напрямки державної політики в різних сферах

суспільного життя.

Після скасування Чехословацької федерації у Чеській Республіці

була проведена економічна реформа. Зокрема, колишнім власникам було

повернуто понад 700 тисяч великих будов; муніципалітетам було

передано колишнє державне майно і права на володіння ним. Водночас

із передачею колишньої державної власності муніципалітетам

розпочалася мала приватизація шляхом викупу.

Протягом 1992—1995 pp. економічна реформа торкнулася і

кооперативного сектора. Реформатори не розігнали

сільськогосподарські кооперативи, які володіли більш як 60

відсотками землі та іншим майном. Вони перетворили їх на нові форми,

які були "очищені" від недоліків минулого господарювання. До речі,

приватизація сільськогосподарських кооперативів не набула

обвального характеру. 95 відсотків цих кооперативів були

реорганізовані у кооперативи нового типу — добровільні об'єднання

приватних земельних власників, які мають право вільного вступу та

виходу з кооперативу з поверненням земельного та майнового паю.

Велике значення для держави має приватизація середніх і великих

підприємств.

Чеська Республіка повільно перейшла від соціалістичної економічної

системи до ринкової економіки та зберегла частину соціальних

досягнень минулого суспільного ладу.

412

Глава 22

Конституція та Хартія основних прав і свобод дуже коротко

закріпили питання економіки: "Держава повинна піклуватися про

економічне використання природних ресурсів і охорону природних

багатств" (ст. 7 Конституції ЧР).

Кожен має право на власність. Право власності для всіх

власників має однаковий зміст і захищається згідно із законом.

Успадкування гарантується. Закон встановлює, яке майно має

перебувати у власності держави суспільства, юридичних осіб або у

власності громадян.

Право власності накладає й обов'язки. Воно не повинно

обмежувати чи ущемляти права інших людей або суперечити

законам. Відчуження або примусове обмеження права власності

допускається лише в інтересах суспільства на підставі закону та з

відповідним відшкодуванням (ст. 11 Хартії основних прав і

свобод).

§ 3. Система вищих органів Чеської Республіки

Конституція Чеської Республіки закріпила принцип розподілу

влади. Відповідно до ст. 2, "народ є джерелом державної влади; він

здійснює її через законодавчі, виконавчі та судові органи".

Законодавча влада належить парламенту, який складається з

двох палат — Палати представників і Сенату (розділ 2 Конституції),

виконавча влада здійснюється Президентом Республіки та Урядом

(розділ 3 Конституції), судова влада — незалежними судами та

Конституційним судом (розділ 4 Конституції).

Зазначені палати мають різний строк повноважень: Палата

представників — чотири, Сенат — шість років. Якщо строк

повноважень Палати представників може бути скорочений

Президентом шляхом її розпуску, то у відношенні до Сенату

Президент такого права не має.

Законодавча влада у Чеській Республіці належить парламенту, —

закріплює ст. 15 Конституції, тобто сфера законодавчої діяльності не

обмежена ніякими рамками, як, наприклад, записано в конституціях

США або Франції.

Компетенція парламенту закріплена, головним чином, у розділі 2

"Законодавча влада", а також в інших розділах, у тому числі в

розділах, присвячених Президенту, Уряду, місцевим органам

самоврядування, судовим і контролюючим

органам. Компетенція парламенту є важливим критерієм для визначення

його правового положення у. .системі державних органів та його ролі у

державному, політичному та суспільно-економічному житті,

взаємовідносин з Іншими державними органами.

Важливою функцією парламенту є законодавство. Він приймає

Конституцію, конституційні закони, закони та інші нормативні акти.

Конституційний закон — закріпила ст. 2, п. 2 —-може

встановлювати випадки прямого здійснення народом державної влади

У прийнятті законів беруть участь Палата представників, (Зенат і

Президент Республіки, проте кожний з цих суб'єктів по-своєму. /......'..

Право законодавчої ініціативи мають відповідно до ст. 41 п. 2

Конституції депутати, група депутатів, Сенат, Уряд і члени

представницьких органів місцевого самоврядування вищого рівня, а

законопроект про державний бюджет і проект фінансового річного

балансу подаються Урядом. Ці проекти обговорюються, і відносно них

приймаються рішення тільки Палатою представників на відкритому

засіданні.

Палати працюють на сесіях Постійно. Сесія Палати представників і

сесія Сенату скликаються Президентом Республіки не пізніше як через ЗО

днів з дня виборів. Якщо Президент не прийняв такого рішення, палати

починають засідання на 30-й день після дня виборів (ст. 34, п. 1, ст. 107,

п. 2 Конституції). Сесія Палати представників закінчується із

закінченням строку, на який її обрано, або у зв'язку з її розпуском.

Палату представників розпускає Президент Республіки, коли вона

виражає вотум недовіри новопризначеному Уряду, якщо Прем'єр-

міністр був призначений Президентом за поданням Голови Палати

представників; якщо вона неспроможна протягом трьох місяців

прийняти рішення щодо урядового законопроекту, з обговоренням якого

Уряд пов'язує питання довіри; якщо не має кворуму більш як три

місяці (ст. 35 Конституції).

Палати правомочні приймати рішення, якщо присутня не менш як

одна третина її членів. Рішення може бути прийнятим за згодою

абсолютної більшості присутніх депутатів або сенаторів. Другі рішення

(про оголошення стану війни, присутність на території Чеської

Республіки іноземних військ)