Ріяка В.О. Конституційне право зарубіжних країн (укр. мова)
Подождите немного. Документ загружается.
356
Глава 20
Якщо до проведення повторного голосування залишився один з
кандидатів на посаду Президента, за рішенням Центральної виборчої
комісії, другим кандидатом для проведення повторного голосування
визнається кандидат, який дістав на загальних виборах найбільшу
кількість голосів виборців після кандидатів, по яких Центральна
виборча комісія спочатку призначила повторне голосування.
Обраним за підсумками повторного голосування вважається
кандидат на посаду Президента, який одержав при голосуванні
більшу кількість голосів виборців, що брали участь у голосуванні,
по відношенню до кількості голосів, які були подані за другого
кандидата. Федеральний закон про вибори Президента передбачає
повторні вибори. Вони можуть відбутися тоді, коли вибори
Президента визнані такими, що не відбулися, недійсними або якщо
жоден з кандидатів не був обраний Президентом. Рада Федерації
Федеральних зборів призначає повторні вибори Президента.
Вибори відбуваються за таких самих принципів, що й попередні,
але кандидатами на посаду Президента не можуть бути висунуті
особи, яві стали причиною для оголошення за^ гальних виборів або
виборів при повторному голосуванні недійсними.
Під час виборчої кампанії 1996 року Президент РФ був обраний
при повторному голосуванні, а В. Путін 2000 року був обраний
Президентом у першому турі, набравши 53 відсотки голосів
виборців, які брали участь у голосуванні.
Конституція передбачає, що одна й та сама особа не може
займати посаду Президента більше двох строків підряд. Президент
РФ Б. М. Єльцин був вперше обраний до прийняття Конституції
1993 року, коли функціонувала Конституція 1978 року, а держава
офіційно мала назву РСФСР, у другий раз — 1996 року на основі
Конституції 1993 року, коли російська держава стала іншою, що
знайшло своє відобра
1
ження навіть у її назві. Прихильники екс-
Президента розв'язали дискусію: Президента обрано перший раз, а
не другий. Це б дало екс-Президенту можливість балотуватися на
цю посаду ще один раз. Врешті-решт Конституційний Суд РФ
прийняв рішення, що теперішній Президент займає посаду не один, а
два строки, а тому не може балотуватися на третій строк.
Повноваження Президента Російської Федерації.
Повноваження Президента випливають з його статусу як глави
держави. Вони зумовлені формою правління та політичними,
економічними й іншими обставинами, за яких була прийнята
Конституція.
Повноваження Президента РФ закріплюються статтями 83—90 та
іншими статтями Конституції РФ, які, наприклад, регулюють діяльність
Уряду Російської Федерації.
Президент РФ призначає за згодою Державної Думи Голову Уряду
РФ, приймає рішення про відставку Уряду РФ; Конституція РФ не
передбачає умови, за якими Президент може приймати рішення про
відставку Уряду РФ; за пропозицією Голови Уряду РФ призначає на
посаду і звільняє з посади заступників Голови Уряду РФ,
федеральних міністрів; має право головувати на засіданнях Уряду.
Президент має ряд повноважень, поєднаних з формуванням інших
державних органів: подає Державній Думі кандидатуру для
призначення на посаду Голови Центрального банку; ставить перед нею
питання про звільнення з посади Голови Центрального банку; подає Раді
Федерації кандидатури для призначення на посади суддів
Конституційного Суду РФ, Верховного Суду РФ, Вищого
Арбітражного суду РФ, а також кандидатуру Генерального прокурора
РФ; вносить до Ради Федерації пропозицію про звільнення з посади
Генерального прокурора РФ; призначає суддів інших федеральних судів
(військових судів військових округів, армій, гарнізонів, флотилій);
призначає та звільняє повноважних представників Президента РФ (у
Державній Думі, Конституційному Суці, в суб'єктах федерації...).
Президент РФ має право зупинити дію актів органів виконавчої
влади суб'єктів федерації у випадках, коли вони суперечать Конституції
РФ та федеральним Законам, міжнародним зобов'язанням Російської
Федерації або порушують права та свободи людини і громадянина, до
вирішення цього питання відповідним судом.
Президент формує Адміністрацію Президента РФ; формує та
очолює Раду Безпеки РФ, до складу якої крім Президента входять
керівники палат Федеральних зборів, Голова Уряду РФ, деякі федеральні
міністри (оборони, внутрішніх справ, іноземних справ та інші);
Президент затверджує військову доктрину; є Верховним
Головнокомандуючим
358
Глава 20
Збройних сил, призначає і звільняє вище керівництво Збройних сил,
присвоює вищі військові звання.
У випадку агресії або загрози агресії вводить на території Росії або
в окремих її місцевостях воєнний стан (ст.87 Конституції), вводить
на всій території Росії або в окремих її місцевостях надзвичайний
стан (ст.88 Конституції), підписує та обнародує федеральні закони.
Президент РФ здійснює низку повноважень, пов'язаних з
діяльністю Державної Думи і прийняттям федеральних законів
(ст.84 Конституції РФ). Він призначає вибори до Державної Думи;
розпускає Державну Думу у випадках і в порядку, передбачених
Конституцією, і призначає референдум у порядку, встановленому
федеральним Конституційним законом; вносить законопроекти до
Державної Думи (у світі небагато держав, конституції яких надають
президентові таке ефективне право брати участь у нормотворчій
діяльності парламенту як право законодавчої ініціативи).
Президент РФ може внести до Державної Думи не тільки
звичайні законопроекти, а й пропозиції про поправки та перегляд
положень Конституції. Він має змогу впливати на зміст
законопроектів шляхом використання права вето, не ставлячи
підпису під законом, відхилити його. Екс-Прези-дент РФ Б. Єльцин
користувався цим правом дуже часто. Тільки 1997 року,
застосовуючи право вето, він повернув до Федеральних зборів 38
законів. Дуже часто відхилення закону Президентом зумовлено
політичними мотивами, відмінною оцінкою одного і того самого
закону Федеральними зборами і Президентом (наприклад, суперечки
про власність на землю).
Президент протягом 14 днів підписує федеральний закон і
обнародує його, він має право звертатися до Конституційного Суду з
запитаннями про відповідність Конституції нормативних актів, про
тлумачення Конституції (ст. 125 Конституції РФ).
Президент здійснює свої функції та повноваження з допомогою
прийняття указів і розпоряджень. Конституція не конкретизує, по
яких питаннях приймаються ці нормативні акти. Вона тільки
констатує, що вони не повинні суперечити Конституції (ст. 90). Така
невизначеність створює умови для того, що екс-Президент РФ Б. М.
Єльцин з допомогою указів втручався у сферу законодавчої
діяльності Федеральних
Зборів. Так, під час кампанії по виборах Президента 1996 року Б. М.
Єльцин сказав, що він вибере 250 із 500 законопроектів, які надійшли
до Державної Думи, і урегулює їх указами. Він дуже часто приймав
укази за питаннями, які підлягали урегулюванню Федеральними
Зборами. А чого вартий Указ № 1400 про розпуск парламенту Росії?
Вперше в історії Росії був "розстріляний" парламент.
Президент відповідно до Конституції РФ і федеративних законів
визначає основні напрями зовнішньої політики. Він як глава держави
представляє Російську Федерацію в міжнародних зносинах, веде
переговори та підписує міжнародні договори, здійснює керівництво
зовнішньою політикою; приймає вірчі та відкличні грамоти
акредитованих при ньому дипломатичних представників.
Після консультації з відповідними комітетами чи комісіями палат
Федеральних Зборів призначає та відкликає дипломатичних
представників Російської Федерації в іноземних державах і
міжнародних організаціях.
До компетенції Президента входять питання громадянства, надання
політичного притулку, нагородження державними нагородами,
присвоєння почесних звань, здійснення помилування.
Конституція передбачає кілька підстав для припинення строку
повноважень Президента: у зв'язку із закінченням строку його
перебування на посаді; у зв'язку із стійкою нездатністю за станом
здоров'я здійснювати повноваження; усунення з посади.
У випадках, коли Президент не може виконувати свої обов'язки, їх
тимчасово виконує голова Уряду РФ.
Екс-Президент під час своєї хвороби передав указом свої
повноваження Голові Уряду РФ, за виключенням права розпуску
Державної Думи, призначення референдуму, а також пропозиції про
поправки і перегляд положень Конституції.
Часто хвороба екс-Президента Б. М. Єльцина непокоїла
громадськість. Навіть голова нижньої палати Федеральних Зборів
звертався до нього з проханням добровільно залишити посаду або
виступити з ініціативою про скасування інституту президентства
Президент може бути усунений з посади у спосіб, який передбачає
ст. 93 Конституції РФ. Він дуже складний. Вини-
360
Глава 20
кають сумніви у можливості здійснити ці положення статті, якщо
буде необхідність, на практиці.
Відповідно до ст. 93 Конституції РФ, Президент може бути
усунений з посади на підставі висунутого Державною думою
обвинувачення в державній зраді або вчиненні іншого тяжкого
злочину,, підтвердженого висновком Верховного Суду РФ про
наявність у діях Президента ознак злочину та висновком
Конституційного Суду РФ про додержування установленого порядку
висунення обвинувачення.
Рішення Державної думи про висунення обвинувачення та
рішення Ради Федерації про усунення Президента з посади мають
бути прийняті двома третинами голосів від загальної кількості в
кожній з палат за ініціативою не менш як однієї третини депутатів
Державної думи і за наявності рішення спеціальної комісії, утвореної
Державною думою.
Рішення Ради Федерації про усунення Президента РФ з посади
має бути прийнято не пізніше тримісячного строку після висунення
Державною думою обвинувачення проти Президента. Якщо у цей
строк рішення Ради Федерації не буде прийнято, обвинувачення
проти Президента вважається відхиленим.
Як кажуть, коментарій не потрібний. Не дивно, що ліва більшість
Державної думи є ініціатором внесення поправок, спрямованих на
спрощення порядку усунення Президента від влади. Він може бути
відправлений у відставку рішенням Державної думи, яке
підтверджується висновком Конституційного Суду, який лише
слідкує за додержуванням процедурної формальності.
Дострокове усунення Президента РФ, згідно зі ст. 93
Конституції, практично неможливе.
Конституція РФ передбачає, що Президент РФ припиняє
виконання повноважень у разі його відставки, стійкої нездатності за
станом здоров'я здійснювати належні йому повноваження... (п. 2 ст.
92 Конституції). Хто повинен вирішувати питання про стійку
нездатність Президента за станом здоров'я здійснювати належні
йому повноваження, ця стаття відповіді не дає.
За цих умов дострокове припинення повноважень Президента
може відбутися тільки в разі його добровільного відмовлення від
влади, що і зробив Б. М. Єльцин у грудні 1999 року.
Державна дума утворила 1998 року Комісію з імпічменту Президента
Б. М. Єльцина. На її думку, підставою для імпічменту Президента було
укладення БІловезької угоди, розстріл Верховної Ради 1993 року...
Розмови депутатів про імпічмент Президента почалися разом з
утворенням Інституту президентства у колишньому Радянському Союзі.
Слід мати на увазі, що, згідно із законом про утворення посади
Президента СРСР і внесення змін і доповнень до Конституції СРСР,
процедура усунення Президента з посади не була дуже складною, як це
передбачає Конституція РФ 1993 року. Президент міг бути усунений
з'їздом народних депутатів СРСР у випадку порушення Конституції і
законів СРСР. Таке рішення могло бути прийнятим не менш як двома
третинами голосів загальної кількості депутатів з ініціативи самого
з'їзду або Верховної Ради СРСР, враховуючи висновок Комітету
Конституційного нагляду СРСР.
Однак Президент СРСР був усунений від влади своєрідно, шляхом
ліквідування держави за принципом: немає держави, немає і
Президента.
Які висновки про правове становище Президента роблять
державознавці Росії з його повноважень?
На думку співавтора підручника "Конституційне право" (М.: БЕК,
1996) Ю. І. Скуратова, інститут президентства у Російській Федерації
об'єднує риси як президентської, так і напівпрезидентської республіки;
співавтор підручника "Конституційне право Росії" (М.: Юристъ, 1996)
Е. І. Козлова вважає, що Президент посідає особливе місце у системі
органів державної влади, не входить безпосередньо до жодної з її
гілок.
Насправді творці Конституції 1993 року скористалися дуже
складною ситуацією в Росії на початку 90-х років і взяли з Конституцій
президентської та напівпрезидентської форм правління все те, що
посилює владу Президента. Більш того, Конституція РФ надала
Президентові РФ такі повноваження (наприклад, право законодавчої
ініціативи), які не обмежені ніякими умовами. Президент США, до речі,
має право законодавчої ініціативи тільки про бюджет.
Федеральні Збори Російської Федерації. Федеральні Збори —
парламент Російської Федерації — є представницьким і законодавчим
органом Російської Федерації. Федераль-
362
Глава 20
ні Збори складаються з двох палат — Ради Федерації та Державної
думи. Двопалатна структура парламенту відбиває федеральний
устрій республіки. Нижня палата —Державна дума — повинна
бути виразником інтересів усіх верств суспільства, а верхня Рада
Федерації — специфічних рис федеративного устрою.
У Конституції РФ немає традиційної глави "Виборча система". У
главі 5 Конституції РФ закріплюються лише основні принципи
формування ради Федерації та порядок виборів депутатів Державної
думи.
Вибори депутатів Державної думи регулюються ст. 97
Конституції РФ і докладно Федеральним законом "Про вибори
депутатів Державної думи Федеральних Зборів Російської Федерації.
Депутати Державної думи обираються громадянами Російської
Федерації на принципах загального, рівного і прямого виборчого
права при таємному голосуванні. Право обирати мають громадяни
РФ, які досягли 18 років. Депутатом Думи може бути обраний
громадянин Російської Федерації, який досяг на день виборів 21
року.
Вибори депутатів Державної думи нового скликання
призначаються Президентом РФ після закінчення конституційного
строку повноважень Державної думи. Якщо Президент РФ до
закінчення строку розпустив Державну думу і не призначив виборів
депутатів нового скликання, вибори проводить Центральна виборча
комісія в першу неділю по закінченні трьох місяців з дня розпуску
Державної думи.
Згідно з Конституцією РФ, Державна дума обирається строком
на чотири роки. Вона складається з 450 депутатів: 225 із них
обираються на основі мажоритарної виборчої системи по
одномандатних (один округ — один депутат) виборчих округах на
основі єдиної норми представництва виборців. Єдина норма
представництва виборців установлюється шляхом поділу загальної
кількості виборців на 225 одномандатних виборчих округів; 225
депутатів Державної думи обираються по загальнофедеральному
виборчому округу пропорційно кількості голосів, поданих за
федеральні списки кандидатів у депутати, ці списки висуваються
виборчими об'єднаннями, виборчими блоками.
Право висування кандидатів в депутати належить безпосередньо
виборцям і виборчим об'єднанням, виборчим блокам.
Висування кандидатів в депутати в одномандатних виборчих
округах відбувається на з'їзді (конференції) виборчого об'єднання, де
вказується виборчий округ, в якому балотуватиметься кожний
кандидат. Виборче об'єднання, виборчий блок має право висувати в
одному виборчому округу не більше одного кандидата.
Федеральний список кандидатів в депутати Державної Думи для
балотування на виборах по федеральному округу висувається виборчим
об'єднанням на з'їзді (конференції) виборчого об'єднання. Рішення про
висування федерального списку кандидатів приймається таємним
голосуванням.
Право висування кандидата в депутати належить безпосередньо
виборцям.
Право висунути свою кандидатуру для балотування на виборах
депутатів Державної думи по одномандатному виборчому округу має
кожний громадянин федерації, якому належить активне виборче право і
якому виповнився на день виборів 21 рік.
Право висунення кандидата по одномандатному виборчому округу
належить також виборцям за місцем роботи, служби, навчання і
проживання на території цього виборчого округу.
Для підтримання кандидата в депутати за одномандатним
виборчим округом, для того щоб він був зареєстрований, треба зібрати
не менш як один відсоток підписів виборців від загальної кількості
виборців цього виборчого округу.
Кожне виборче об'єднання може висунути не більше одного
загальнофедерального списку кандидатів у депутати. Цей список може
бути зареєстрований, якщо на його підтримку було зібрано не менш як
100 тисяч підписів виборців. Під час виборчої кампанії в Державну
думу 1995 року 26 виборчих об'єднань і виборчих блоків не були
спроможні зібрати потрібну кількість підписів і вибули надалі з
боротьби за депутатські мандати.
Для обрання депутатів Державної думи Центральна виборча комісія
утворює 225 одномандатних виборчих округів приблизно з рівною
кількістю виборців; місцева адміністрація утворює виборчі дільниці
(статті 1, 12 Федерального закону про вибори) і виборчі комісії.
Закон детально регулює порядок утворення та компетенцію
виборчих комісій (Центральної, окружної, дільничної), складання
списків виборців тощо.
364
Глава 20
Висунення і реєстрація кандидатів у депутати Державної думи за
одномандатними виборчими округами та за загаль-нофедеральним
виборчим округом різні. За одномандатним виборчим округом для
реєстрації кандидата підписні листи та заяву про згоду балотуватися
вносить сам кандидат або ініціатори його висунення до окружної
комісії; для реєстрації кандидатів за загальнофедеральним округом
вносять до центральної виборчої комісії уповноважені представники
виборчого об'єднання.
Голосування і визнання результатів виборів. Обраним по
одномандатному виборчому округу вважається кандидат, який
дістав більшу кількість голосів виборців, що були участь у
голосуванні. За однакової кількості голосів обраним вважається
кандидат, зареєстрований раніше (ст.61 Федерального закону про
вибори). Окружна виборча комісія визнає вибори за одномандатним
виборчим округом такими, які не відбулися, якщо в них взяли участь
менше 25 відсотків зареєстрованих виборців. Таким чином, обрання
депутатів за одномандатним виборчим округом відбувається за так
званою мажоритарною системою відносної більшості. Вони завжди
результативні і повторне голосування законом не передбачено. У
випадках дострокового припинення повноважень депутата, обраного
в одномандатному виборчому округу, Центральна виборча комісія
призначає додаткові вибори. Додаткові вибори не проводяться, якщо
до закінчення строку повноважень Державної думи залишається рік
або менше (ст.68 Федерального закону про вибори).
Інший критерій встановлення результатів виборів діє за
загальнофедеральним виборчим округом (ст.62 Федерального закону
про вибори). Центральна виборча комісія визначає на підставі
протоколів окружних виборчих комісій кількість голосів виборців, які
отримали списки кандидатів виборчих об'єднань, виборчих блоків.
Розподіл депутатських мандатів за загальнофедеральним округом
здійснюється на підставі пропорційної виборчої системи. У розподілі
225 депутатських мандатів беруть участь ті виборчі об'єднання,
виборчі блоки, які одержали 5 і більше відсотків дійсних голосів
виборців.
Виборчі об'єднання, виборчий блок, за федеральний список
кандидатів якого подано 5 і більше відсотків голосів ви-
борців, отримують депутатські мандати. їх кількість визначається
згідно зі ст.70 Федерального закону про вибори.
Центральна виборча комісія підраховує суму голосів виборців, які
подані за федеральним виборчим округом за федеральні списки
кандидатів виборчих об'єднань, виборчих блоків, які дістали 5 та
більше відсотків голосів виборців. Цю суму ділять на 225 — число
депутатських мандатів, які розподіляються за федеральним виборчим
округом. Отримують частку. Далі кількість голосів, одержаних кожним
федеральним списком кандидатів, які брали участь у розподілі
депутатських мандатів, ділять на частки. Одержане в такий спосіб
число і є кількість депутатських мандатів, яку отримує відповідний
федеральний список кандидатів.
Федеральний закон про вибори передбачає можливість висування
кандидата в депутати одночасно як по одномандатному виборчому
округу, так і по федеральному списку, З кожного федерального списку
кандидатів виключаються депутати, обрані в Державну Думу по
одномандатному виборчому округу.
У разі дострокового вибуття депутата, обраного за федеральними
списками кандидатів, дострокові вибори не проводяться. Його мандат, за
рішенням Центральної виборчої комісії, передається наступному
кандидату того самого федерального списку.
У виборах депутатів Державної Думи 1995 року брали участь 43
(1993 року — 13) виборчих об'єднань і виборчих блоків. І тільки чотири
з них подолали 5-відсотковий бар'єр; Це Комуністична партія Росії
(22,3%); Ліберально-демократична партія Росії (11,1%), Наш дім —
Росія (10,13%) і Яблуко (6,19%). Ці партії дістали 50,5% голосів
виборців. Застосування при розподілі депутатських мандатів за
пропорційною виборчою системою загороджувального бар'єру
допомогло цим партіям дістати всі 225 депутатських мандатів. Таким
чином, 49,5% виборців не були репрезентовані в парт ламенті.
1999 року 32 виборчих об'єднання взяли участь у висуванні
кандидатів у депутати Державної Думи. По виборах у Державну Думу
було висунуто 2300 кандидатів по одномандатним округам і 3736 — по
загальнофедеральному виборчому округу. Подолали 5-відсотковий
загороджувальний бар'єр тільки шість виборчих об'єднань.
366
Глава 20
Загороджувальний бар'єр запозичений з конституційного права
європейських країн. Його суть — забезпечити працездатний
парламент, утворити великі парламентські фракції опору виконавчої
влади.
Виборчі об'єднання, виборчі блоки, що зазнали поразки під час
виборів, почали виступати за скасування загороджувального бар'єра,
вважають його недемократичним фактором", який суттєво
перекручує волевиявлення виборців і навіть звернулися до
Конституційного Суду РФ з проханням скасувати 5-відсотковий
загороджувальний бар'єр і визнати його антиконституційним,
скасувати вибори за партійними списками і перейти до мажоритарної
системи виборів. Конституційний суд визнав 5-відсотковий бар'єр
відповідним Конституції.
Як показала світова практика застосування різних виборчих
систем, жодна з них не є ідеалом.
Рада Федерації. До Ради Федерації входять по два
представники від кожного суб'єкта Російської Федерації: по одному
від представницького і від виконавчого органів державної влади.
Порядок формування Ради Федерації встановлюється федеральним
законом.
Перший склад Ради Федерації був обраний 1993 року на основі
загального, рівного та прямого виборчого права при таємному
голосуванні. Від кожного суб'єкта федерації обиралися по два
депутати на основі мажоритарної виборчої системи по двомандатних
виборчих округах строком на два роки.
Рада Федерації другого скликання до 2000 року не обиралася як
перша, а формувалася з керівників законодавчих (представницьких) і
виконавчих органів державної влади, тобто Рада Федерації
складалася із керівників законодавчих (представницьких) та
виконавчих органів суб'єктів федерації, а тому Рада Федерації не
була спроможна працювати на постійній основі.
Прийнятий Державною Думою 19 липня 2000 року і схвалений
Радою Федерації 26 липня 2000 року Федеральний закон про
порядок формування Ради Федерації Федеральних Зборів Російської
Федерації, зберігаючи таку саму норму представництва від суб'єктів
федерації, яка закріплена п.2 ст. 95 Конституції РФ, передбачає
внесення суттєвих змін у порядок формування членів Ради
Федерації від зако-
нодавчого (представницького) і виконавчого органів суб'єктів
федерації.
Членом Ради Федерації може бути обраний (призначений)
громадянин Російської Федерації не молодший за 30 років, який
відповідно до Конституції РФ має право обирати і бути обраним до
органів державної влади (п. 32 ст. 1 Федерального закону).
Член Ради Федерації — представник від законодавчого
(представницького) органу державної влади суб'єкта Російської
Федерації — обирається законодавчим (представницьким) органом
державної клади суб'єкта Федерації строком на повноваження цього
органу, а при формуванні законодавчого (представницького) органу
суб'єкта Російської Федерації шляхом ротації на строк повноваження
одноразово обраних депутатів цього органу (ст.2 Федерального закону).
Кандидатура для обрання представника до Ради Федерації від
законодавчого (представницького) органу державної влади суб'єкта
Російської Федерації висувається на розгляд цього органу його
головою. Група депутатів (кількістю не менш як одна третина загальної
кількості депутатів) законодавчого (представницького) органу
державної влади може висунути на розгляд цього органу альтернативні
кандидатури для обрання представника до Ради Федерації.
Інший порядок висування представника до ради Федерації від
виконавчого органу державної влади суб'єкта Федерації.
Він (представник) призначається вищою посадовою особою суб'єкта
Російської Федерації (керівником вищого виконавчого органу державної
влади суб'єкта Російської Федерації) на строк його повноважень.
Рішення законодавчого (представницького) органу державної влади
суб'єкта Федерації про обрання представника до Ради Федерації від
законодавчого (представницького) органу державної влади суб'єкту
федерації приймається таємним голосуванням і оформлюється
постановою цього органу.
Рішення вищої посадової особи суб'єкта Російської Федерації
(керівника вищого виконавчого органу державної влади суб'єкта
Російської федерації) про призначення представника до Ради Федерації
від виконавчого органу державної влади суб'єкта Російської Федерації
оформлюється указом (постановою) вищої посадової особи суб'єкта РФ
(керівника вищого виконавчого органу державної влади суб'єкта РФ).
368 Глава 20
Указ (постанова) про призначання представника до Ради
Федерації від виконавчого органу державної влади суб'єкта
Російської Федерації набирає чинності, якщо під час чергового або
позачергового засідання законодавчого (представницького) органу
державної влади суб'єкта Російської Федерації дві третини не
проголосують проти призначення цього представника до Ради
Федерації від виконавчого органу державної влади суб'єкта
Російської Федерації.
Повноваження члена Ради Федерації, обраного (призначеного)
згідно з цим Федеральним законом, починаються в день набрання
чинності рішення про обрання (призначення) і припиняються в день
прийняття рішення про обрання (призначення) члена Ради Федерації
новим складом законодавчого (представницького) органу або вищою
посадовою особою.
Повноваження члена Ради Федерації можуть бути скорочені
достроково органом, який його обрав, або органом, який його
призначив.
Обрання (призначення) усіх членів Ради Федерації повинно
завершитися не пізніше 1 січня 2002 року. Новий порядок обрання
члена Ради Федерації, який не є посадовою особою у законодавчому
або виконавчому органі державної влади створює можливість для
ефективної праці Ради Федерації і забезпечує її роботу на постійній
основі.
Повноваження членів Ради Федерації, депутатів Державної думи
можуть бути достроково припинені у разі втрати громадянства або
набуття громадянства іноземної держави; набуття законної сили
обвинувачувального вироку суду; визнання недієздатним на підставі
рішення суду; смерті члена Ради Федерації або призову на військову
службу з їх згоди.
Повноваження депутата Державної думи припиняються на
підставі особистої заяви. Статут члена Ради Федерації і статут
депутату Державної думи передбачають також інші умови
дострокового припинення повноважень члена Ради Федерації і
депутата Державної думи. Вони можуть бути припинені достроково
державним органом, який його обрав (призначив). Законодавчий
(представницький), виконавчий органи суб'єкта федерації в силу
різних обставин можуть розпочинати свою діяльність у різні строки і
посилати своїх представників до Ради Федерації також у різні
строки, залежно від того, коли член Ради Федерації був обраним
(призначеним) законодавчим або виконавчим органом суб'єкта
федерації. Рішення про обрання (призначення) члена Ради Федерації
пересилається до Ради Федерації органом державної влади суб'єкта
федерації, який прийняв таке рішення, не пізніше п'яти днів після
набуття чинності. Ось чому строк повноважень мають окремі члени
Ради Федерації, а Рада Федерації у цілому строку повноважень не має.
Порядок формування депутатів Державної думи і членів Ради
Федерації впливають на деякі форми їх діяльності. Так, депутати
Державної думи зобов'язані підтримувати зв'язок з виборцями.
Члени Ради Федерації, депутати Державної думи мають право
парламентського запиту до Голови Уряду РФ, членів Уряду,
Генерального прокурора РФ, Голови Центрального банку РФ, Голови
Центральної виборчої комісії, Голови Рахункової палати РФ, керівників
федеральних органів державної влади, органів державної влади
суб'єктів федерації і органів місцевого самоврядування (ст. 13
Федерального закону "Про статус члена Ради федерації і депутата
Державної Думи).
Компетенція Федеральних Зборів і порядок їх діяльності. Як уже
було сказано раніше, ст. 10 Конституції РФ закріплює принцип
розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. До законодавчої
гілки влади Конституція РФ відносить Федеральні Збори — парламент
Російської Федерації, який є представницьким і законодавчим органом
держави.
Конституція, федеральні закони, федеральні конституційні закони
закріплюють компетенцію Федеральних Зборів.
Важливими повноваженнями Федеральних Зборів є їхнє право на
прийняття федеральних законів і федеральних конституційних законів.
Прийняття федеральних законів належить до компетенції
Державної думи як загальнопредставницького органу, обраного
безпосередньо шляхом прямих виборів.
Право законодавчої ініціативи належить Президентові РФ, Раді
Федерації, членам Ради Федерації* депутатам Державної думи. Член
Ради Федерації, депутат Державної Думи здійснює його у формі
внесення до Державної Думи законопроектів і поправок до них.
Група чисельністю не менш однієї п'ятої членів Ради Федерації або
депутатів Державної Думи можуть вносити про-
370 Глава 20