Рудик С.К., Павловський Ю.О., Криштофорова Б.В. та ін. Анатомія свійських тварин

Подождите немного. Документ загружается.

290

Роз

іл

ці містяться численні слизові залози,

що виділяють велику кількість слизу. В

підслизовому шарі є багато венозних

сплетень.

Пряма кишка й відхідник прикріп-

люються м’язами і зв’язками до перших

хвостових хребців і кісток таза (прямо-

кишково-хвостовий м’яз, м’яз — підій-

мач відхідника, підвішуюча зв’язка від-

хідника).

У тазовій порожнині пряма кишка

дещо розширюється і утворює ампулу

прямої кишки — ampúlla récti, яка слаб-

ко розвинута у великої рогатої худоби.

Відхідниковий (анальний) канал —

canális anális — пристосований для за-

тримання калових мас. Він утворений

коловим шкірно-м’язовим валиком і

відхідниковим отвором. Шкіра відхідника не має волосся, на ній багато по-

тових і сальних залоз. Вона звернена в середину відхідника і утворює шкір-

ну зону — zóna cutánea, яка переходить у слизову оболонку проміжної зо-

ни — zóna intermédia

. Остання вистелена багатошаровим плоским епітелі-

єм, не містить залоз і відділена від шкірної зони відхідниково-шкірною ліні-

єю — línea anocutánea

, а від слизової оболонки прямої кишки — відхід-

никово-ректальною лінією — línea anorectális

. На проміжній зоні виділя-

ється стовпчаста зона відхідника — zóna columnáris á ni — з поздовжніми

складками.

Відхідник має два стискачі: внутрішній — m. sphíncter áni intérnus — з

непосмугованої м’язової тканини — і зовнішній — m. sphíncter áni extérnus —

з посмугованої м’язової тканини.

великої рогатої худоби

м’язова оболонка прямої кишки товща, ніж у

попередніх відділах, і має кілька кільцевих перехватів, що слід враховувати

під час обстеження корови (ректально) на тільність. Стовпчастої зони немає.

коня

відхідник втулкоподібно виділяється каудально на 3–4 см. Стовп-

частої зони немає.

свині

відхідник розміщений на рівні 3–4-го хвостового хребця.

собаки

в шкірній зоні відкриваються численні отвори залоз відхідника —

gll. análes

. На латеральній стінці відхідника розміщена відхідникова пазу-

ха — sínus anális

. В останню відкриваються отвори привідхідникових залоз

— gll. paranális, які виділяють темно-сіру рідину з неприємним запахом.

Нерви:

n. pudéndus, nn. pelvíni.

Судини:

a. mesentérica caudális, a. rectális craniális et caudális.

Рис. 5.26. Пряма кишка і відхідник со-

баки:

— intestínum réctum;

— m. sphíncter áni

extérnus;

— túnica mucósa;

— zóna cutánea;

— línea anocutánea;

— zóna intermédia (zóna

columnáris áni);

— línea anorectális;

— gll.

análes;

— sínus anális

291

АПАРАТ ДИХАННЯ



ОЗВИТОК

ОРГАНІВ

ДИХАННЯ



ІС І НОСОВА

ПОРОЖНИНА



ОРТАНЬ



РАХЕЯ



ЕГЕНІ

парат дихання — apparátus respiratoríus

— виконує багато функцій: здійснює га-

зообмін організму із зовнішнім середо-

вищем, тобто бере участь в обміні речо-

вин; є голосовим апаратом; у носовій по-

рожнині знаходиться орган нюху; через легені ви-

паровується з організму вода; утримує речовину

сурфактант, що сприяє проникненню повітря в ди-

хальні шляхи; легені виділяють імуноглобулін А,

який виконує захисну функцію; в альвеолах відбу-

ваються зміни деяких вазоактивних речовин. Ос-

новна функція апарату дихання — здійснення об-

міну газів між зовнішнім середовищем і кров’ю.

Завдяки контакту крові з повітрям між ними від-

бувається газообмін (дифузія газів) крізь тонку ен-

дотеліальну стінку — венозна кров віддає вуглеки-

слий газ (кінцевий продукт окисних процесів у

тканинах) і одночасно збагачується киснем, який

використовується в тканинах для внутрішнього

газообміну.

Інтенсивність дихання залежить від розміру

тварин: чим менша тварина, тим відносно більша

дихальна поверхня легень. Дихальна поверхня

легень на 1 г маси тіла становить: у коня — 11 см

у кози — 21, у кішки — 28, у щура — 35, у миші —

54, у людини — 7 см

Апарат дихання неможливо розглядати без тіс-

ного зв’язку з нервовою системою, яка зумовлює ри-

тмічну роботу окремих органів дихання. Не менш

тісний функціональний зв’язок апарату дихання з

локомоторним апаратом, що створює необхідні умо-

ви для надходження в легені повітря.



РОЗВИТОК ОРГАНІВ ДИХАННЯ

У процесі історичного розвитку органи дихання

пройшли надзвичайно складний шлях. Напевно,

первинні організми не мали спеціальних органів

дихання. Газообмін у них відбувався безпосередньо

через поверхню кожної клітини. В умовах водного

середовища газообмін здійснювався шляхом дифузії.

Розділ

292

Роз

іл

У багатьох

безхребетних

тварин

(губки, кишковопорожнинні, плоскі чер-

в’яки) обмін газів здійснюється через усю поверхню тіла шляхом дифузії.

Чинниками, що поліпшують обмін газів, є або ритмічні рухи тварин зага-

лом, або ритмічні рухи війок, що вкривають тіло. Специфічні дихальні рухи —

ритмічні рухи певних ділянок тіла, що не стосуються загальної локомоції

тварин і тісно пов’язані з обміном газів, вперше з’являються у кільчастих

черв’яків (п’явки, поліхети).

Спочатку дихання здійснювалось через усю поверхню тіла або через киш-

кову трубку. Пізніше з шкіри й кишкової трубки диференціювались різні,

надзвичайно складні органи дихання.

нижчих комах

газообмін відбувається переважно через шкіру. У вищих

представників цієї групи з’являється спеціалізована дихальна система —

трахейна. Трахейна система через систему складної сітки трахейних гілок,

що пронизують усе тіло, безпосередньо забезпечує киснем клітини й ткани-

ни (бджоли, таргани). Це система ектодермального походження.

Спеціальними пристосуваннями комах для дихання у воді є «фізичні зяб-

ра». Під ними розуміють зовнішні запаси повітря, які розміщені у водяних

комах під надкрильцями (плавунці) або на черевній поверхні тіла. Ці запа-

си повітря утримуються завдяки особливій гідрофобній поверхні тіла і воло-

сяним гребінцям.

З виникненням порожнини глотки у

водяних тварин

утворились зяброві

щілини, в стінках яких густою сіткою розмістились кровоносні судини.

ланцетника

органи дихання представлені зябровим апаратом.

круглоротих

(

мінога

) у зябрових щілинах розвиваються зяброві мішки

ектодермального походження. Внутрішня поверхня зябрових мішків утво-

рює численні складки слизової оболонки, в яких розміщена густа сітка капі-

лярів. Кожний зябровий мішок (всього їх 7 пар) відкривається назовні само-

стійним отвором.

Дещо ускладнюється зябровий апарат у

селахій

(

акула

), у яких п’ять пар

зябрових щілин, проте між останніми розміщуються хрящові зяброві дуги.

До зябрових дуг прикріплюються шкірні міжзяброві перетинки. На кожному

боці перетинки розміщені численні пластинчасті зяброві пелюстки.

Кількість зябер (до 4) зменшується у

кісткових риб

. Хоча для риб харак-

терним є зяброве дихання, проте у певних видів воно доповнюється шкірним

і кишковим диханням. Так, у деяких видів в’юнів, які проковтують повітря

для кишкового дихання, стінка кишок у певних місцях біля шару епітелі-

альних клітин має надзвичайно густу сітку капілярів. У цих місцях не роз-

виваються ворсинки і виключається функція всмоктування, а відбувається

газообмін. Для в’юнів характерне й шкірне дихання (до 80 %) у разі виклю-

чення зябрового дихання.

Незважаючи на те що плавальний міхур пов’язаний в основному з реф-

лекторною регуляцією координації рухів риби, він є ще додатковим органом

дихання. При цьому риб поділяють на відкритоміхурових і закритоміхуро-

вих. У відкритоміхурових риб (форель) плавальний міхур з допомогою про-

токи з’єднується із стравоходом або шлунком. При цьому під час проковту-

вання повітря кисень надходить у міхур. У стінці міхура закритоміхурових

риб (живородні риби) є «червоне тіло», яке є газовидільною залозою, що сек-

ретує гази в міхур.

293

АПАРАТ ДИХАННЯ

В умовах повітряного середовища з’являються легені (рис. 6.1). Так, у

амфібій

у дихальну систему входять провідні шляхи повітря і легені. Гор-

танна щілина, яка відмежована від ротової порожнини кількома хрящами,

веде в невелику порожнину — гортань. Гортанна щілина може відкриватися

й закриватися за допомогою спеціальних дорсальних м’язів. На внутрішній

поверхні черпакуватих хрящів розміщені голосові зв’язки, під час поливан-

ня яких виникають звуки (квакання), що підсилюються резонаторами. Два

невеликих отвори в порожнині гортані ведуть безпосередньо в парні легені.

Легені розміщені збоку від серця і являють собою тонкостінні мішки, зовні

ніздрюваті. Така будова зумовлена невеликими виростами (септами) на

внутрішній поверхні стінки легень. Надходження повітря в легені зумовлю-

ється не зміною об’єму грудної клітки, а ритмічним підійманням і опускан-

ням дна ротової порожнини. Проте значення шкіри у амфібій для дихання

велике: поверхня шкіри більша від поверхні легень (2 : 3), тоді як у ссавців

поверхня легень у 50–100 разів більша від поверхні шкіри.

Шкіра як орган дихання особливо велике значення має в період збіль-

шення потреби в кисні. Так, у самців волосатої жаби (рис. 6.2) в період ста-

тевої активності дихальна поверхня шкіри різко збільшується — утворюють-

ся особливі тонкі виступи на шкірі у вигляді численних волосоподібних сосоч-

ків.

Дихальна система

рептилій

починається ніздрями. Повітря через носо-

вий хід і хоани надходить у ротову порожнину. В глибині ротової порож-

нини розміщена гортань, яка складається з трьох хрящів. Трахея являє

собою довгу трубку, в стінці якої знаходяться хрящі. Трахея ділиться на

два коротких бронхи. Легені — тонкостінні порожнисті мішки, внутрішні

стінки яких губчасті. Акт дихання відбувається розширенням і стиснен-

ням грудної клітки. Отже, органи дихання рептилій подібні до органів

дихання

птахів

ссавців

Рис. 6.1. Схема будови легень:

—

протеї;

—

саламандри;

—

ящірки;

—

черепахи;

—

трахея;

—

бронх

294

Роз

іл

Виникнення носової порожнини пов’язують не з функцією дихання, а

з органами нюху. Вже у безхребетних організмів (поліпів) на передньо-

му кінці голови є ямки, в яких знаходяться первинночутливі клітини

(аурикулярні органи). Проте чітко виражені головні нюхові ямки у пер-

винноротих у вигляді черепашкоподібних заглиблень, розміщених по

боках голови. Епітелій заглиблень має чутливі, залозисті й миготливі

клітини, останні створюють вир води, спрямовуючи її в ямку. В подаль-

шому ямки поглиблювались і видовжувались, утворюючи дві борозни

(акула), закривались, формуючи короткий чи довгий канал з вхідним і

вихідним отворами (кісткові риби). Передні кінці борозен протягуються

вперед і вниз ближче до входу в ротову порожнину і, зростаючись, утво-

рюють прототип зовнішнього носа з двома ніздрями. Задні кінці борозен

відкриваються в ротову порожнину через первинні хоани (дводишні ри-

би). Під час дихання повітрям нюхові борозни залишаються і їх вхідні

отвори — ніздрі ведуть у примітивну носову порожнину, де міститься

орган нюху, а вихідні отвори ще відкриваються в первинні хоани (амфі-

бії). Лише у крокодилів з’являється вторинне кісткове піднебіння і утво-

рюються вторинні хоани, які характерні також для птахів і ссавців.

Онтогенез. У ранній період онтогенезу у зародка активно росте голова.

На лицевій частині голови виділяються отвори з нюховими ямками, отвір

ротової порожнини і два носових. Нюхові ямки сполучаються з ротовою по-

рожниною первинними хоанами. Передні кінці верхньощелепних відростків

також з’єднуються і формують тверде піднебіння, яке відділяє ротову порож-

нину від носової. Остання поділяється хрящовою носовою перегородкою на

дві половини і сполучається з глоткою дефінітивними хоанами. Гортань,

трахея й легені розвиваються з вентраль-

ної стінки головної (зябрової) кишки; гор-

тань і трахея розвиваються з непарної бо-

розни, позаду останньої пари зябрових

кишень. Утворена трубка одним кінцем

з’єднується з глоткою і перетворюється на

гортань, а задня її частина розростається і

перетворюється на зачаток трахеї, видов-

жується на кінці у вигляді парних міхур-

ців — зачатків легень. Останні тягнуться

назад у грудну порожнину. Надгортанник

і черпакуваті хрящі розвиваються з мезен-

хіми, інші хрящі — з елементів зябрових

дуг. Бронхи і альвеоли заглиблюються в

сполучнотканинну основу, в якій є багато

кровоносних судин і нервів, і утворюють

легені. Легені спрямовуються в грудну

порожнину, вкриваються нутрощевою

пластинкою плеври.

Рис. 6.2. Розвиток капілярної системи шкіри самця

волосатої жаби в період розмноження. Шкіра вкри-

та волосоподібними сосками

295

АПАРАТ ДИХАННЯ



НІС І НОСОВА ПОРОЖНИНА

Носова порожнина — cávum nási — початок провідних повітряних шля-

хів. У носовій порожнині знаходиться орган нюху, завдяки якому повітря

обстежується на запах. Тут же повітря зігрівається або охолоджується, очи-

щається від механічних частинок, зволожується. Входом у носову порожнину

є ніздрі (див. рис. 5.6), а виходом — хоани (рис. 6.3).

Носова порожнина знаходиться в лицевому відділі черепа і зовні формує

ділянку голови тварини, яка називається носом — násus. На носі розрізня-

ють спинку, бічні стінки, корінь та верхівку.

Спинка носа

— dórsum nási — верхня частина носової порожнини, обме-

жена передніми відділами лобових кісток, носовими кістками та хрящами

носа. Спинка носа латерально переходить у

бічні стінки,

які сформовані

відростками верхньощелепних і різцевих кісток та хрящами носа. Каудаль-

но спинка й бічні стінки носа продовжуються в

корінь носа

— rádix nási,

який обмежений решітчастою пластинкою.

Верхівка носа

— ápex nási —

розміщена над верхньою губою, на ній є два отвори —

ніздрі

— náres, які

ведуть у носову порожнину. Ніздрі обмежені рухливими парними

крилами

носа

— ála nási, в основі яких знаходяться крилові хрящі носа — cartilágo

aláris (рис. 6.4). Хрящі захищають ніздрі від спадання під час дихання, особ-

ливо посиленого, хоча рухливість крил при цьому зменшується.

Рис. 6.3. Поздовжній (

) і поперечний (

) розрізи голови великої рогатої худоби:

— séptum nási;

— meátus nási dorsális;

— cóncha nasális dorsális;

′ — plíca récta;

— meátus nási

médius;

′ — meátus nási commúnis;

— cóncha nasális ventrális;

′ — plíca aláris;

— meátus nási ventrális;

— cóncha nasális média;

— cónchaе ethmoídeae;

— sínus frontális;

— pars nasális pharýngis;

— cávum

pharýngis;

— pars orális pharýngis;

— pars linguális pharýngis;

— оesóphagus;

— lábium supérius;

— lábium inférius;

— língua;

— frenúlum línguae;

— palátum dúrum;

— palátum mólle;

—

sínus palatínus;

— epiglóttis;

— m. genioglóssus;

— m. geniohyoídeus;

— basihyoíd;

— cartilágo thyreoídea;

— lárynx;

— pléxus venósus nási;

— sínus maxilláris;

— cávun óris

próprium;

— vestibúlum buccále

296

Роз

іл

Форма ніздрів різна (див. рис. 5.6): округла (свиня), округла з вирізкою

збоку (собака), неправильноовальна (велика рогата худоба), щілиноподібна

у вигляді перевернутої коми (кінь, верблюд).

Шкірний покрив між ніздрями і навколо них формує

носове дзеркало

—

plánum nasále. У деяких тварин дзеркало під час нюхальних рухів дуже рух-

ливе (кролик). Носове дзеркало зливається з дзеркалом верхньої губи і утво-

рює носогубне дзеркало — plánum nasolabiále (

велика рогата худоба

). Дзер-

кало може видовжуватися у вигляді короткого хоботка або рильця, що міс-

тить невеличку опорну кісточку (

свиня

). Хоботок може бути великих розмі-

рів (

слон

). На дзеркалі немає волосся, проте є багато серозних залоз. Залози

виділяють велику кількість секрету, тому дзеркало завжди вологе і холодне.

Навколо дзеркала ростуть чутливі волосини.

Носовою перегородкою

— séptum nási — носова порожнина поділена на

праву і ліву порожнини. В основі носової перегородки закладений гіаліно-

вий хрящ — cartilágo sépti nási, який дорсально прикріплюється до носових і

частково до лобових кісток, а вентрально знаходиться в борозні лемеша. Ро-

стрально носова перегородка (див. рис. 6.4,

) виходить за межі носових кіс-

Рис. 6.4. Хрящі носа:

— великої рогатої худоби;

— коня;

— собаки;

— свині;

— séptum nási;

— cartilágo nási laterális

dorsális;

— cartilágo nasális accessória laterális et mediális (

′);

— cartilágo nási laterális ventrális;

—

cartilágo aláris;

— lamína cartilágo aláris;

— córnu cartilágo aláris;

— os róstri;

— os incisívum;

— os

maxilláre;

— os nasále

297

АПАРАТ ДИХАННЯ

ток і з’єднується з дорсальними

і вентральними

бічними хрящами носа —

cartilágo nási laterális dorsális et ventrális. У вентральному відділі крила роз-

міщений додатковий бічний хрящ

— cartilágo nasális accesória.

Ніздрі ведуть у

присінок носа

— vestibúlum nási, вкритий шкірою.

У нижньому куті присінка носа, на межі із слизовою оболонкою, розміщений

невеликий щілиноподібний носослізний отвір — óstium nasolacrimále. Ним

відкривається назовні носослізний канал — canális nasolacrimális, який від-

водить сльози із слізного мішка.

Власне носова порожнина вкрита слизовою оболонкою, що вкриває носові

раковини й лабіринт решітчастої кістки. Завдяки цьому загальна поверхня

слизової оболонки значно збільшується, що дуже важливо для проходження

повітря, яке зігрівається (охолоджується) і зволожується. Ця частина слизо-

вої оболонки вистелена миготливим епітелієм і утворює дихальну ділянку —

régio respiratória — носової порожнини. В глибині носової порожнини на

слизовій оболонці є нюхові клітини — нюхова ділянка — régio olfactória.

У дихальній ділянці розміщені дорсальна і вентральна носові раковини,

які поділяють носову порожнину на чотири носових ходи: дорсальний, серед-

ній, вентральний і загальний (див. рис. 6.3).

Дорсальний носовий хід 2

— meátus nási dorsális — найвужчий, веде в

глибину носової порожнини між кістковою основою носової порожнини і дор-

сальною раковиною

Середній носовий хід 4

— meátus nási médius — знаходиться між дор-

сальною

і вентральною

раковинами. Він веде до нюхового лабіринту і

хоан. У середній хід відкриваються вивідні протоки бічних носових залоз —

gll. laterális nási, які лежать або навколо входу до верхньощелепної пазухи

(кінь, свиня, дрібні жуйні), або в стінці самої пазухи (собака). У великої ро-

гатої худоби носових залоз немає.

У задній частині середнього носового ходу є отвір, що веде в порожнини

носових раковин і приносові пазухи — sínus paranasáles. Приносових пазух

чотири: верхньощелепна — sínus maxilláris, лобова — sínus frontális, клино-

подібна — sínus sphenoidális, піднебінна — sínus palatínus. Пазухи вкриті

дуже тонкою слизовою оболонкою.

Вентральний носовий хід 6

— meátus nási ventrális — широкий дихальний

хід, який веде прямо в хоани. Він міститься між вентральною раковиною і

дном носової порожнини.

Загальний носовий хід

— meátus nási commúnis — розміщений між стінкою

носової перегородки і раковинами. Він сполучає всі три ходи вузькою високою

щілиною.

Дорсальний носовий хід — нюховий, середній і загальний — змішані, а

вентральний — лише дихальний. Ці особливості виявляються і в характері

будови слизової оболонки, яка відповідно містить миготливий епітелій чи

нюхові клітини.

Слизова оболонка дихальної ділянки рожева, має велику кількість кро-

воносних судин, які анастомозують між собою у вигляді сітки (звідси легкі

носові кровотечі). У підслизовому шарі розміщені значні венозні сплетення,

які при наповненні можуть розширюватись. Тому слизова оболонка може

набрякати і під час застудних явищ потовщується. У задній частині носової

порожнини на оболонці можуть утворюватися патологічні розростання (по-

298

Роз

іл

ліпи). Слизова оболонка постійно зволожена секретом численних дрібних

серозно-слизових залоз, яких буває до 150 на 1 см

Слизова оболонка нюхової ділянки жовто-бурого кольору, потовщена,

вкрита слизом, містить нервово-епітеліальні утвори (орган нюху).

Слизова оболонка попереду дорсальної раковини утворює пряму складку —

plíca récta (див. рис. 6.3,

), а попереду вентральної раковини, дорсальніше —

крилову складку — plíca aláris

′ — і вентральніше — основну складку —

plíca basális.

У передній частині вентрального носового ходу розміщена різцева прото-

ка — dúctus incisívus (рис. 6.5,

), яка веде в ротову порожнину і відкрива-

ється збоку від різцевого сосочка

. У різцеву протоку відкривається леме-

шево-носовий орган

— órganon vomeronasális, який у вигляді тоненької

трубки тягнеться вздовж вентрального краю носової перегородки від рівня

ікла до 3–4-го корінного зуба. Орган заповнений рідиною і виконує нюхову

функцію, іннервується кінцевим нервом — n. terminális.

великої рогатої худоби

носова порожнина велика, об’ємна. Основа вер-

хівки носа складається з носової перегородки (див. рис. 6.4,

), яка на кінці

вентрально розходиться направо і наліво, закріплюючись на різцевій кістці.

Дорсальні

і вентральні

бічні хрящі зростаються і формують бічну стінку

носа. Носова перегородка каудально не розділяє повністю задній відділ но-

сової порожнини, внаслідок чого обидва вентральні носові ходи сполучають-

ся між собою. Крила носа потовщені і малорухливі. Венозне сплетення є

лише в слизовій оболонці носової перегородки і дна носової порожнини.

Верхньощелепна пазуха об’ємна, передня її межа проходить на рівні 3-го

кутнього зуба. Медіально вона широким отвором сполучається з піднебінною

пазухою, а дорсокаудально — з порожниною слізної кістки. Носощелепний

отвір знаходиться на рівні 5–6-го кутнього зуба. Лобова пазуха невеликим

отвором сполучається з середнім носовим ходом. Клиноподібна пазуха спо-

лучається з вентральним носовим ходом біля носової перегородки.

коня

ніздрі рухливі.

Шкіра медіального крила но-

са при переході з пластинки

крилового хряща на стінку

носової порожнини формує но-

совий випин — divertículum

nási — конусоподібної форми,

заввишки 5–7 см (фальшива

ніздря). В крилі носа є крило-

вий хрящ — cartilágo aláris

(див. рис. 6.4,

) — з пластин-

кою

і ріжком

. Пластинка

крилового хряща підтримує

передню половину латераль-

ного крила носа. Ніздрі можуть

широко розкриватися завдяки

вентральній вирізці випину і

відсутності бічних хрящів у

латеральній стінці носа.

Рис. 6.5. Лемешево-носовий орган свині:

— зонд, уведений в отвір різцевої протоки;

— різцева

протока;

— носова порожнина;

— зонд, уведений в ле-

мешево-носовий орган;

— лемешево-носовий орган;

—

вена;

— нерв;

— різцевий сосочок

299

АПАРАТ ДИХАННЯ

Верхньощелепна пазуха рострально доходить до рівня 2–3-го премоляра і

дорсально заходить у слізну й виличну кістки. На рівні 4–5-го кутнього зуба

пазуха поділяється перегородкою верхньощелепних пазух — séptum sínuum

maxillárium — на ростральну (меншу) і каудальну (більшу) щелепні пазухи.

Ростральна щелепна пазуха — sínus maxilláris rostrális — сполучається

через носощелепний отвір із середнім носовим ходом і заднім відділом вент-

ральної раковини.

Каудальна щелепна пазуха — sínus maxilláris caudális — в ділянці медіа-

льних країв орбіти сполучається широким отвором з раковинно-лобовою па-

зухою, клинопіднебінною пазухою, а на рівні 5–6-го кутнього зуба — носо-

щелепним отвором із середнім носовим ходом.

Раковинно-лобова пазуха — sínus conchofrontális — розміщена в лобовій

кістці й задньому відділі дорсальної носової раковини. Передня межа пазу-

хи досягає рівня 5-го кутнього зуба, а задня знаходиться на рівні щелепного

суглоба. Клинопіднебінна пазуха — sínus sphenopalatínus — розміщена в

тілі клиноподібної кістки та вентральній пластинці піднебінної кістки. Па-

зуха сполучається з вентральним носовим ходом.

свині

(див. рис. 6.4,

) носова порожнина відносно вузька, довга й дещо

розширена вентрально. Короткий хоботок містить кістку рила

, від дорсаль-

ної частини якої відходять дорсальні бічні хрящі

. Від вентральної частини

кістки рила у правий і лівий боки тягнуться додатково латеральні хрящі

які утворюють основу латерального крила носа.

Дорсальна раковина довга, вузька, вентральна — ширша. Незначний до-

рсальний носовий хід веде в лабіринт решітчастої кістки, середній носовий

хід утворює глибоку щілину, яка каудально ділиться на дві: дорсальна веде

в лабіринт, а вентральна, розширюючись, зливається з вентральним носо-

вим ходом. Останній — об’ємний і відкривається у відносно невеликі, але

довгі овальні хоани.

Верхньощелепна пазуха в старих тварин поширюється у піднебінну й ви-

личну кістки. Носощелепний отвір знаходиться на рівні 6–7-го кутнього зу-

ба. Клиноподібна пазуха велика і займає не лише тіло кістки, а й заходить у

вискові крила та крилоподібні відростки і сполучається з вентральним носо-

вим ходом. Лобова пазуха дрібними отворами сполучається з середнім носо-

вим ходом, вона простягається в порожнини потиличної й тім’яних кісток.

собаки

хрящі носа довгі (див. рис. 6.4,

), передній відділ носа рухли-

вий. Носова перегородка

рострально потовщується і переходить у чітко ви-

ражені бічні хрящі

. Вентральні бічні хрящі менші, але товщі від дорса-

льних. Додатковий бічний хрящ

має вигляд трикутної пластинки. Носова

порожнина об’ємна і заповнена складними складками слизової оболонки.

Дорсальний і вентральний носові ходи вузькі, останній каудально ділиться

на верхню й нижню гілки. У широкій різцевій протоці відкривається леме-

шево-носовий орган (2–3 см завдовжки). Верхньощелепної пазухи немає, її

заміняє верхньощелепна заглибина — recéssus maxilláris, розміщена між

решітчастою й верхньощелепною кістками. Лобова пазуха велика і поділя-

ється на передній і задній відділи.

Нерви:

nn. olfactórius, terminális, pterygopalatínus, infraorbitális.

Судини:

a. ethmoidális, a. maxilláris.