Рудик С.К., Павловський Ю.О., Криштофорова Б.В. та ін. Анатомія свійських тварин

Подождите немного. Документ загружается.

280

Роз

іл

cecális. Клубовій кишці властиве значне скупчення в її стінках лімфоїдних

елементів, які у багатьох тварин утворюють угруповання лімфоїдних вузли-

ків (пейєрові бляшки). Ворсинки в ній рідкі й слабко виражені.

великої рогатої худоби

дванадцятипала кишка 90–120 см завдовжки.

Спочатку вона йде від пілоруса вперед і вгору до печінки. В правому підре-

бер’ї, біля воріт печінки, вона формує сигмоподібний згин — flexúra duodéni

craniális. Далі кишка дорсокаудально проходить по печінці, вентрально —

від правої нирки до входу в тазову порожнину, потім повертає медіально,

утворюючи каудальний згин — flexúra duodéni caudális, і знову спрямовуєть-

ся вперед до печінки, де, утворюючи дванадцятипало-порожнистий згин —

flexúra duodenojejunális, переходить у порожню кишку. Жовчна протока від-

кривається на відстані 50–70 см від пілоруса сичуга на невеликому сосочку.

Протока підшлункової залози відокремлена від печінкової і відкривається

каудальніше на 30–40 см.

Порожня кишка розміщена в правому підребер’ї, правій клубовій і пах-

винній ділянках. Вона довга (до 40 м) й огинає собою лабіринт ободової киш-

ки, утворюючи навколо останньої гірлянду. Порожня кишка підвішена на

короткій брижі, яка спускається спочатку на товсту кишку, а з останньої —

на порожню кишку.

Клубова кишка спрямована майже прямолінійно від останнього витка гір-

лянди порожньої кишки вперед і вгору до вентральної стінки сліпої кишки,

на рівні 4-го поперекового хребця. Її отвір —óstium ileá le (див. рис. 5.22,

)

визначає межу між сліпою і ободовою кишками, а слизова оболонка клубової

кишки формує між ними заслінку — válvula ileocoecocolí ca.

коня

(див. кольорову вклейку, рис. ІХ,

) дванадцятипала кишка біля

пілоруса грушоподібно розширюється, утворюючи ампулу — ampúlla duo-

déni, потім утворює на печінці сигмоподібний згин, огинаючи тіло підшлун-

кової залози. Цю частину кишки виділяють як низхідну — pars descéndens.

Потім по правій частині печінки кишка піднімається до правої нирки як

висхідна частина — pars ascéndens. Позаду нирки, на рівні 2–3-го попереко-

вого хребця, дванадцятипала кишка повертає вліво, утворюючи каудальний

згин, і далі продовжується як поперечна частина — pars transvérsa — між

брижами з правого боку на лівий, де продовжується в порожню кишку. Два-

надцятипала кишка з’єднується зв’язками: 1) з печінкою — lig. hepatoduo-

denále; 2) з ниркою і сліпою кишкою — lig. renocecoduodenále; 3) з малою обо-

довою кишкою — lig. duodenocolícum. Сосочок дванадцятипалої кишки зна-

ходиться на відстані 10–12 см від пілоруса (див. рис. 5.19,

), в ньому від-

криваються протоки печінки й підшлункової залози.

Петлі порожньої кишки (див. кольорову вклейку, рис. ІХ,

) підвішені

на довгій брижі

, що дає змогу робити значні перистальтичні рухи. Кишка

лежить у заглибленні, яке утворене сліпою й більшою ободовою кишками, і

займає в лівій половині черевної порожнини верхню і середню третини. Дов-

жина порожньої кишки у коня до 30 м. Поодиноких лімфоїдних вузликів і

пейєрових бляшок багато, вони добре розвинуті.

Клубова кишка за будовою стінки не відрізняється від порожньої кишки.

Починається кишка без помітної межі від порожньої кишки, переходить на

правий бік і на рівні 3–4-го поперекових хребців вступає в меншу кривину

281

НУТРОЩІ

сліпої кишки. Кишка невелика (до 30 см), розміщується в лівому підребер’ї й

лівій клубовій ділянці.

свині

(див. рис. ІХ,

) дванадцятипала кишка від пілоруса шлунка в

правому підребер’ї проходить по печінці в правій дорсальній частині черев-

ної порожнини каудально до заднього кінця правої нирки. За правою нир-

кою кишка повертає вліво і переходить у порожню кишку.

Протока печінки відкривається на відстані 2–5 см, протока підшлункової

залози — на відстані 15–25 см від пілоруса. Порожня кишка лежить між пе-

чінкою і конусом ободової кишки. Порожня кишка має довжину 15–20 м,

утворює багато кишкових петель. Пейєрові бляшки (6–38) стрічкоподібні, дов-

гі. Клубова кишка спрямовується вгору і вправо до сліпої кишки. На слизо-

вій оболонці сліпої кишки місце входження клубової кишки чітко виступає,

утворюючи сосочок

— papílla ileális.

собаки

(див. рис. 5.25,

) дванадцятипала кишка відносно коротка,

підвішена на довгій брижі і за діаметром майже така, як і товста кишка.

Вона відходить від пілоруса у правому підребер’ї і як низхідна частина —

pars descéndens — проходить вподовж печінки, потім управо, дорсально й

каудально по правій стінці черевної порожнини до заднього кінця правої

нирки. В ділянці 5–6-го поперекових хребців повертає вліво, огинає сліпу

кишку і початок ободової і як висхідна частина — pars ascéndens — тягнеть-

ся медіально від лівої нирки краніально майже до пілоруса, переходячи в

порожню кишку. Слизова оболонка має довгі ворсинки. Протока печінки ра-

зом з протокою підшлункової залози відкривається на відстані 3–8 см від

пілоруса.

Порожня кишка прилягає до черевної стінки, її довжина — 2–7 м, формує

велику кількість петель. З вентральної поверхні кишка прикрита більшим

сальником. Клубова кишка в ділянці 1–2-го поперекового хребця підніма-

ється дорсально і відкривається сосочком на межі сліпої й ободової кишок.

Пейєрові бляшки (11–25) округлої і овальної форми, до 3,5 мм завдовжки. У

клубовій кишці молодих тварин їх довжина сягає 100–400 мм.

Нерви:

n. vágus, n. splánchnicus májor.

Судини:

a. celiáca, a. mesentérica craniális.



Застінні залози

Печінка — hépar (рис. 5.23) — надзвичайно великий своєрідний паренхі-

матозний орган буро-червоного кольору. Печінка виробляє і виділяє жовч,

яка сприяє перетравленню жирів. У м’ясоїдних вона розвинута сильніше,

ніж у травоїдних. Жовч утворюється в печінці постійно, проте виділяється

періодично. За добу у коня і великих жуйних виділяється близько 6 л, у со-

баки — 300 мл жовчі. Крім участі в процесі травлення печінка виконує цілу

низку життєво необхідний функцій: 1) відіграє захисну роль і знешкоджує

отруйні речовини, які заносяться кров’ю з кишок; 2) є депо тваринного крох-

малю (глікогену); 3) бере участь в обміні білків, утворенні сечовини; 4) ви-

конує кровотворну функцію у плода; 5) відіграє важливу роль у теплорегу-

ляції організму завдяки інтенсивним обмінним процесам у ній; 6) є депо

крові (до 20 %) тощо.

282

Роз

іл

Печінка — це щільний, сплющеної форми орган, з гострими нижнім і біч-

ними краями. Краї печінки внизу розсічені на частини (частки). Отже, печі-

нка є частковим органом.

На печінці розрізняють опуклу діафрагмальну — fácies diaphragmática —

і ввігнуту нутрощеву — fácies viscerális — поверхні. Остання звернена до

кишок і шлунка. Приблизно у центрі її є ворота печінки — pórta hépatis, міс-

це, куди входять судини, нерви і звідки виходить печінкова протока.

Дорсальний край (див. рис. 5.23,

) — márgo dorsális — тупий, по ньому

проходить, зростаючись із печінкою, каудальна порожниста вена

, в яку

відкриваються печінкові вени. Ліворуч від вени знаходиться стравохідне

втиснення

— impréssio оesophágea. Правий, лівий і вентральний краї

—

márgo déxter, siníster et ventrális — гострі. Печінка по вентральному гостро-

му краю міжчастковими вирізками — incisúrae interlobáres — ділиться на

частки. На печінці розрізняють чотири частки: праву— lóbus hépatis déxter

Рис. 5.23. Печінка:

— коня;

— собаки;

— великої рогатої худоби;

— свині;

— lóbus hépatis siníster (laterális);

— lóbus

hépatis siníster (mediális);

— lóbus hépatis quadrátus;

— lóbus hépatis déxter (mediális);

— lóbus hépatis

déxter (laterális);

— lóbus hépatis caudátus;

— proc. caudátus hépatis;

— proc. papilláris hépatis;

—

márgo dorsális;

— márgo acútus;

— vésica féllea;

— dúctus cholédochus;

— dúctus cýsticus;

— v. pórtae;

— v. cáva caudális;

— dúctus hepáticus commúnis;

— impréssio renális;

— lig. téres

hépatis;

— impréssio oesophágea;

— lig. trianguláre siníster et déxter;

— a. hepática

283

НУТРОЩІ

ліву — lóbus hépatis siníster

, квадратну — lóbus hépatis quadrátus

3 —

хвостату — lóbus hépatis caudátus

. Розміщення і межі часток краще роз-

глядати з нутрощевої поверхні. На правій частці печінки розміщується жовч-

ний міхур — vésica féllae

. Між жовчним міхуром і круглою зв’язкою — lg.

téres hépatis

— або вирізкою лежить квадратна частка. Остання відділя-

ється від хвостатої частки воротами печінки, в центрі яких знаходиться ворі-

тна вена — v. pórtae

. Решту печінки займає ліва частка.

На печінці розрізняють круглу зв’язку (залишок пупкової вени плода),

яка на діафрагмальній поверхні печінки переходить у серпоподібну зв’язку —

lig. falcifórme hépatis. Остання входить до складу вінцевої зв’язки печінки —

lig. coronárium hépatis. Вінцева зв’язка утримує печінку на діафрагмі і по

боках переходить у праву й ліву трикутні зв’язки — lig. trianguláre déxtrum

et sinístrum

. Крім того, печінка зв’язками з’єднується з правою ниркою

(lig. hepatorenále), шлунком (lig. hepatogástricum), дванадцятипалою кишкою

(lig. hepatoduodenále).

Печінка побудована за типом паренхіматозного органа. Зовні вона вкри-

та нутрощевим листком очеревини. Під мезотелієм очеревини знаходиться її

сполучнотканинна основа, яка являє собою єдине ціле з дуже тонкою капсу-

лою печінки. Від капсули, особливо в ділянці воріт, сполучна тканина про-

никає з судинами в товщу печінки і тут формує її сполучнотканинний кар-

кас, заповнений паренхімою. Паренхіма складається з печінкових клітин,

що формують печінкові часточки, головним елементом яких є печінкові клі-

тини й печінкові капіляри. Печінкові клітини багатогранні і однією своєю

поверхнею дотикаються до синусоїдних капілярів, другою прилягають до

сусідніх парехніматозних клітин, а третьою утворюють жовчні щілини між

стінками клітин. Жовч, яка виділяється печінковими клітинами, надходить

у щілини (капіляри), що об’єднуються в більші праву й ліву печінкові прото-

ки — dúctus hepáticus déxter et siníster. Останні зливаються в загальну печі-

нкову протоку — dúctus hepáticus commúnis

, яка виходить з воріт печінки

і спрямовується до дванадцятипалої кишки або за наявності жовчного міху-

ра сполучається з міхуровою протокою — dúctus cýsticus

13 —

і продовжуєть-

ся вже як жовчна протока — dúctus cholédochus

. Кінцева частина жовчної

(або печінкової) протоки містить оддіїв стискач — sрhíncter Oddi.

Кінцеві гілки ворітної вени проходять між печінковими часточками і на-

зиваються міжчасточковими венами — vv. interlobuláres. На внутрішній сті-

нці кровоносних капілярів містяться зірчасті (купферові) клітини, які вико-

нують фагоцитарну функцію. Через ці капіляри проходить змішана кров.

Саме тут кров, протікаючи між печінковими клітинами, розміщеними ряда-

ми (балками), взаємодіє з ними. Кров, пройшовши капіляри, збирається в

центрі кожної часточки в загальну (центральну) вену. Центральні вени — vv.

centráles — всіх печінкових часточок зливаються між собою в печінкові вени,

які відводять кров з печінки в задню порожнисту вену.

Печінка — масивний орган, її маса у коня становить близько 1,2 % маси

тіла (5000 г), у

великої рогатої худоби

— 1,1 (4500), у

свині

— 2,5 (2400), у

собаки

— 2,8–3,4 % (400–500 г). Маса печінки залежить від її кровонапов-

нення й індивідуально дуже мінлива.

284

Роз

іл

Жовчний міхур — vésica féllea (див. рис. 5.23,

) — являє собою грушопо-

дібної форми резервуар для жовчі, де жовч згущується приблизно в 3–5 ра-

зів внаслідок всмоктування води його слизовою оболонкою. Саме тому жовч,

що надходить у кишки, має різний склад залежно від того, звідки вона на-

дійшла (загальна печінкова протока чи жовчний міхур). Жовчний міхур

може бути розділений внутрішньою перетинкою (лев) або його зовсім може

не бути (кінь, верблюд, олень, слон, пацюк). Стінка жовчного міхура склада-

ється із слизової, м’язової й серозної оболонок.

великої рогатої худоби

(див рис. 5.23,

) печінка відносно невелика, бу-

ро-червоного кольору із слабко вираженими частками. Лише між лівою

квадратною

частками виділяється невелика вирізка, де проходить кругла

зв’язка

. Хвостата частка

, крім хвостатого відростка

— proc. caudátus

hépatis — має ще сосочковий відросток

— proc. papilláris hépatis. На хвос-

татому відростку та правій частці печінки

є ниркове втиснення

—

impréssio renális.

Жовчний міхур

опускається значно нижче від вентрального краю пе-

чінки. Лежить він у сегментальній площині, проведеній через десятий між-

реберний простір справа. Печінкова протока

, з’єднуючись із міхуровою

протокою

жовчного міхура, утворює загальну жовчну протоку

, яка від-

кривається в дванадцятипалу кишку на відстані 50–70 см від пілоруса.

коня

(див. рис. 5.23,

) печінка плоска, видовжена, поділяється на част-

ки неглибокими вирізками. Ліва частка поділяється на дві частки: латераль-

ну

і медіальну

. Квадратна частка

відділяється вирізкою від правої час-

тки. Жовчного міхура немає. Жовч із печінки надходить у дванадцятипалу

кишку по печінковій протоці і відкривається разом з протокою підшлункової

залози на сосочку дванадцятипалої кишки, утворюючи фатерів випин — di-

vertículum Fateri. Більша частина печінки розміщується в правому підре-

бер’ї, досягаючи 16-го ребра, у лівому підребер’ї знаходиться в ділянці 7–12-го

ребра.

свині

(див. рис. 5.23,

) печінка велика, поділена на частки глибокими

вирізками. Ліва і права частки поділяються на латеральні

і медіальні

частки. Квадратна

і хвостата

частки слабко розвинуті. Ниркового втис-

нення немає. Жовчний міхур

розміщений на правій медіальній частці

ямці жовчного міхура. Жовчна протока

відкривається у дванадцятипалу

кишку на відстані 2–5 см від пілоруса. Печінкові часточки великі (1,5–2 мм)

і добре помітні. Печінка лежить у правому підребер’ї, досягаючи 14-го ребра.

У лівому підребер’ї знаходиться менша частина печінки (див. рис. 5.25,

досягає 10-го ребра. В ділянці мечоподібного відростка печінка торкається

черевної стінки.

собаки

(див. рис. 5.23,

) печінка велика, з глибокими вирізками. Пра-

ва й ліва частки поділені на латеральні

і медіальні

частки. Хвостата

частка

має добре виражений хвостатий

і сосочковий

відростки. Квад-

ратна частка

відділена глибокими вирізками. Жовчна протока відкрива-

ється разом з протокою підшлункової залози на відстані 3–8 см від пілоруса.

Печінка розміщена у правому й лівому підребер’ї і в ділянці мечоподібного

відростка. Серпоподібна зв’язка слабко розвинута, а правої трикутної зв’яз-

285

НУТРОЩІ

ки немає. Ниркове втиснення

добре виділяється. Жовчний міхур

міс-

титься між квадратною

і правою медіальною

частками.

Нерви:

n. vágus, n. splánchnicus májor.

Судини:

a. hepática, vv. hepáticae.

Підшлункова залоза — páncreas (рис. 5.24) — великий пухкий паренхі-

матозний орган, що складається з окремих часточок, зв’язаних між собою

пухкою сполучною тканиною. Залоза з подвійною секрецією: зовнішньою і

внутрішньою. Одна частина клітин виділяє секрет — панкреатичний сік,

має часточки і протоки. Друга частина паренхіми представлена дрібними

клітинами, що нагромаджуються у вигляді острівців (острівці Лангерганса).

Вони не мають проток і виділяють у кров гормони (інкрет).

Підшлункова залоза розміщена в початковій звивині дванадцятипалої

кишки і за будовою належить до трубчасто-альвеолярних залоз. У залозі

немає спеціальної капсули. Маса залози у коня становить 250–350 г, у вели-

кої рогатої худоби — 350–500, у свині — 100–150, у собаки — 40–108 г. зало-

за поділена на середню (тіло)

, ліву

і праву

частки. Протока підшлунко-

вої залози, або вірзунгова протока,

відкривається у дванадцятипалу ки-

шку самостійно або разом із жовчною протокою. Інколи буває додаткова, або

санторінієва, протока — dúctus pancreáticus accessórius

, яка впадає в два-

Рис. 5.24. Підшлункова залоза:

— великої рогатої худоби;

— коня;

— свині;

— собаки;

— intestínum duodénum;

— lóbus

pancréatis médius;

— lóbus pancréatis siníster;

— lóbus pancréatis déxter;

— v. pórtae;

— a. mesentérica

craniális;

— pylórus;

— mesoduodénum;

— v. cáva caudális;

— dúctus pancreáticus;

— papílla

duodéni;

— dúctus pancreáticus accessórius

286

Роз

іл

надцятипалу кишку самостійно. У ссавців дуже часто є додаткова підшлун-

кова залоза на дванадцятипалій кишці, на пілоричній частині шлунка, на

порожній і клубовій кишках.

великої рогатої худоби

(див. рис. 5.24,

) підшлункова залоза сірого ко-

льору, розміщена вздовж дванадцятипалої кишки, від рівня 12-го грудного до

4-го поперекового хребця, під правою ніжкою діафрагми, частково на лабі-

ринті ободової кишки. Залоза складається з лівої частки

, що прилягає до

дорсального мішка рубця, правої

і середньої

часток, які прилягають до

дванадцятипалої кишки

. Протока підшлункової залози відкривається са-

мостійно в дванадцятипалу кишку на відстані 30–40 см від жовчної протоки.

коня

(див. рис. 5.24,

) залоза трикутної форми, жовтого кольору. Ліва

частка

розвинута сильніше за інші і лежить на меншій кривині шлунка.

Права частка

підіймається від дванадцятипалої кишки до правої нирки.

Середня частка

прилягає до ворітного згину дванадцятипалої кишки.

Підшлункова протока

відкривається разом з жовчною протокою на сосоч-

ку

дванадцятипалої кишки, утворюючи фатерів випин. Часто є додаткова

протока

свині

(див. рис. 5.24,

) підшлункова залоза велика, сіро-жовтого ко-

льору. Середня частка

залози лежить дорсально на дванадцятипалій киш-

ці і вентрально від ворітної вени. Права частка

тягнеться по дванадцяти-

палій кишці до середини медіального краю правої нирки. Ліва частка

ме-

жує із селезінкою й лівою ниркою. Залоза розміщена приблизно в межах

двох останніх грудних і двох перших поперекових хребців. Протока залози

відкривається на 13–20 см каудальніше від жовчної протоки.

собаки

(див. рис. 5.24,

) підшлункова залоза має вигляд зігнутої під

кутом, довгої пластинки червоного кольору. Ліва частка

більша, лежить на

меншій кривині шлунка і досягає селезінки й лівої нирки. Права частка

тя-

гнеться до дванадцятипалій кишці і підіймається до правої нирки. Середня

частка

добре виражена. Підшлункова протока відкривається разом з жов-

чною протокою у дванадцятипалу кишку. Іноді є додаткова протока.

Нерви:

n. vágus, n. splánchnicus májor.

Судини:

rámi a. celíaca, a. mesentérica craniális.



ЗАДНЯ КИШКА



Товста кишка

Товста кишка — intestínum crássum — має цілу низку відмінностей від

тонкої кишки (див. кольорову вклейку, рис. ІХ): 1) більший діаметр; 2) наяв-

ність на межі з тонкою кишкою особливого сліпого виросту — сліпої кишки;

3) значну складчастість кишок; 4) відсутність ворсинок.

Товста кишка поділяється на три — сліпу, ободову й пряму кишки. Всі

три кишки, як правило, чітко відмежовані одна від одної, різко відрізняють-

ся за формою й положенням. У цих кишках закінчується всмоктування по-

живних речовин, розщеплюється клітковина і формуються калові маси.

Слизова оболонка вистелена циліндричним облямівковим епітелієм. Ки-

шкових залоз багато. Якщо діаметр кишок значний (у коня, свині), поздовж-

ні пучки м’язової оболонки концентруються в стрічки, або тенії — téniae.

287

НУТРОЩІ

Сліпа кишка (див. кольорову вклейку, рис. ІХ,

) — intestínum cаécum —

це сліпий виріст на межі тонкої й товстої кишок. У травоїдних тварин вона

велика, різної форми, у м’ясоїдних — невелика.

великої рогатої худоби

(див. рис. ІХ,

) сліпа кишка циліндричної

форми, 30–70 см завдовжки. Верхівка спрямована в тазову порожнину, а вся

кишка міститься в правій клубовій ділянці черевної порожнини, зверху від

лабіринту ободової кишки. Передній кінець сліпої кишки знаходиться на

рівні 3-го поперекового хребця.

коня

(див. рис. ІХ,

) сліпа кишка значних розмірів, має форму ве-

ликої коми. На ній розрізняють: основу — básis céci, що має вигляд шлунко-

подібного розширення з більшою й меншою кривинами — curvatúra céci

májor et mínor, тіло — córpus céci — і верхівку — ápex cé ci. На дорсальній по-

верхні меншої кривини розміщені два отвори, більший з яких є початком

ободової кишки — сліпоободовий отвір — óstium cecocolícum (див. рис. 5.22,

який утворює сліпоободовий кишковий клапан — válva cecocólica. Останній

обмежений стискачем сліпої кишки — m. sphíncter céci. Другий отвір є міс-

цем входження клубової кишки — óstium ileále (див. рис. 5.22,

), обмежений

стискачем — m. sphíncter ileí — і утворює сосочок клубової кишки — papílla

ileális.

Вздовж усієї кишки тягнуться чотири тенії — té nia dorsá lis, ventrális,

mediális et laterális — і чотири ряди випинів — háustra céci. Останніх на ос-

нові сліпої кишки немає.

Основа сліпої кишки розміщена в правій клубовій ділянці, тіло — у пуп-

ковій ділянці, а верхівка закінчується поблизу мечоподібного хряща груд-

нини, відділяючись від останнього вентральним діафрагмальним вигином

більшої ободової кишки. Зв’язками сліпа кишка з’єднана з ободовою (lig. ce-

cocolícum) і клубовою (lig. ileocecále) кишками.

свині

(див. рис. ІХ,

) сліпа кишка відносно коротка, але широка.

На поверхні сліпої кишки видно три ряди теній і три ряди випинів. Сліпа

кишка розміщена каудально в поперековій ділянці, а її верхівка спрямована

вентрокаудально і трохи вправо від серединної лінії.

собаки

(див. рис. ІХ,

) сліпа кишка підвішена на короткій брижі

між 2–4-м поперековими хребцями, утворює два-три випини.

Ободова кишка — intestínum cólon — основна частина товстої кишки. Во-

на має різну довжину (найкоротша у м’ясоїдних, найдовша у травоїдних) і

форму.

собаки

(рис. 5.25,

) ободова кишка має найпростішу форму, що нагадує

підкову. Із сліпої кишки вона спочатку спрямовується краніально як права,

або висхідна, частина ободової кишки — cólon ascéndens — до правої нирки,

де повертає вліво, роблячи правий згин — flexúra cóli déxtra, — і переходить

у коротку поперечну частину ободової кишки — cólon transvérsum. Позаду

лівої нирки кишка робить лівий згин — flexúra cóli sinístra — і спрямовуєть-

ся як ліва, або низхідна, частина ободової кишки — cólon descéndens — до

тазової порожнини, де переходить у пряму кишку.

В інших тварин висхідна частина ободової кишки сильно розвинена й

утворює довгу закрутку — товста ободова кишка, яка складається у вигляді

підкови у

коня

або скручується у вигляді спіралі у

великої рогатої худоби

чи у

288

Роз

іл

вигляді конуса у

свині

. Отже, у різних тварин виникає свій, типовий хід

ободової кишки.

великої рогатої худоби

(див. кольорову вклейку, рис. ІХ) ободова кишка

скручена в спіраль в одній площині (диск) і розміщена в правій клубовій ді-

лянці черевної порожнини,

справа від рубця. В ободовій

кишці розрізняють початкову,

або проксимальну, петлю —

ánsa proximális cóli; спіраль-

ну петлю — ánsa spirális cóli

— і кінцеву, або дистальну,

петлю — ánsa distális cóli.

Проксимальна петля спо-

чатку спрямовується крані-

ально до початку порожньої

кишки, потім повертає дор-

сально і назад, на лівому

боці сліпої кишки знову ро-

бить згин і спрямовується

краніально, де, звужуючись,

переходить у спіральну пет-

лю. В спіральній петлі видно

1,5–2 доцентрові закрутки —

gýri centripetáles — за годин-

никовою стрілкою. У центрі

диска кишка утворює цент-

ральний згин — flexúra cent-

rális, потім робить 1,5–2 від-

центрові закрутки — gýri

centrifugáles — проти годин-

никової стрілки. Далі спіра-

льна петля досягає прокси-

мальної петлі і на рівні

першого поперекового хреб-

ця переходить у дистальну

петлю. Остання лежить між

початком ободової і кінцем

дванадцятипалої кишки і

відповідає поперечній і низ-

Рис. 5.25. Топографія внутрішніх

органів:

— великої рогатої худоби;

— коня;

— свині;

— собаки;

— cór;

— púlmo;

— diaphrágma;

— rúmen;

— retí-

culum;

— jejúnum;

— тонка ободова

кишка;

— cólon dorsále sinístrum;

—

cólon ventrále sinístrum;

— flexúra pel-

vína;

— ren;

— lien;

— oméntum

május;

— cécum;

— intestínum

cólon;

— hépar;

— vésica urinária;

— ovárium;

— intestínum duo-

dénum;

— réctum;

— оesóphagus

289

НУТРОЩІ

хідній ободовій кишці собаки. Без помітної межі дистальна петля перехо-

дить у пряму кишку.

коня

(див. рис. 5.25,

) ободова кишка сильно розвинута і поділяється

на товсту й тонку ободові кишки. Товста відповідає висхідній, а тонка —

низхідній ободовій кишці собаки. Товста ободова кишка має значні розміри і

за формою нагадує подвійний обід або підкову. Займає всю нижню половину

черевної порожнини. Вона починається від малої кривини сліпої кишки і

спрямовується краніально до діафрагми як права вентральна ободова киш-

ка — cólon ventrále déxtrum. Потім повертає вліво як груднинний згин —

flexúra sternális — і спрямовується каудально як ліва вентральна ободова

кишка

— cólon ventrále sinístrum. Біля входу в тазову порожнину ободова

кишка згинається, утворюючи тазовий згин

— flexúra pelvína, і спрямову-

ється краніально як ліва дорсальна ободова кишка

— cólon dorsále siní-

strum. Біля діафрагми кишка утворює діафрагмальний згин — flexúra dia-

phragmática — і по правому боці продовжується каудально як права дорса-

льна ободова кишка — cólon dorsále déxtrum. Біля основи сліпої кишки обо-

дова кишка повертає вліво як поперечна ободова кишка — cólon transvérsum

— і переходить у тонку ободову кишку. Права дорсальна ободова кишка збі-

льшується в діаметрі і перед тонкою ободовою кишкою утворює ампулу обо-

дової кишки — ampúla cóli, проте при вході в тонку ободову кишку різко

звужується.

Вентральне положення товстої ободової кишки має чотири стрічки —

ténia cóli (дорсальну, вентральну і дві бічні) і чотири ряди випинів — háust-

raе cóli. В ділянці тазового згину кишка різко звужується і втрачає тенії. До-

рсальні положення товстої ободової кишки мають три стрічки і три ряди ви-

пинів.

Тонка ободова кишка утримується на довгій брижі. Вона має дві стрічки і

два ряди випинів, утворює петлі і розміщена між правими і лівими поло-

женнями товстої ободової кишки (див. рис. 5.25,

свині

ободова кишка згорнута у вигляді конуса і її широка основа ле-

жить у ділянці попереку, а вершина торкається черевної стінки в ділянці

пупка (див. рис. 5.25,

). Ободова кишка, виходячи із сліпої кишки, має дві

стрічки, два ряди випинів і утворює доцентрові закрутки — gýri centri-

petáles. На верхівці конуса кишка звужується, утворює центральний згин —

flexúra centrális — і переходить у відносно тонкі, без стрічок і випинів відцент-

рові закрутки — gýri centrafugáles, які розміщуються всередині конуса.

Остання закрутка утворює дистальну петлю — á nsa distális cóli, яка відпові-

дає поперечній ободовій кишці собаки, повертає каудально і переходить у

пряму кишку.

Пряма кишка — intestínum réctum (рис. 5.26) — це короткий кінцевий

відділ товстої кишки. Лежить під крижовою кісткою та першими хвостовими

хребцями і закінчується відхідником — ánus. Підвішена на короткій брижі.

Її початкова частина вкрита серозною оболонкою, а кінцева — адвентицією,

що з’єднує пряму кишку з прилеглими органами. Слизова оболонка прямої

кишки в кінцевій частині вистелена багатошаровим плоским епітелієм і,

переходячи на стінки ануса, утворює поздовжні складки. В слизовій оболон-