Рудик С.К., Павловський Ю.О., Криштофорова Б.В. та ін. Анатомія свійських тварин

Подождите немного. Документ загружается.

270

Роз

іл

m. thyreopharýngeus — починається на бічній поверхні щитоподібного хря-

ща гортані і закінчується на глотковому шві.

Перснеглотковий м’яз 12

— m.

cricopharýngeus — відходить від перснеподібного хряща гортані і спрямову-

ється до глоткового шва.

Каудальний шилоглотковий м’яз 6

— m. stylopharýngeus caudális — розши-

рює глотку після ковтання. Він починається на медіальній поверхні стилогіої-

да і спрямовується в дорсальну стінку глотки та до щитоподібного хряща.

великої рогатої худоби

глотка відносно коротка, широка і стиснена з

боків. Отвори слухових труб невеликі і розміщені глибоко біля дорсальної

стінки хоан. Вхід у глотку з ротової порожнини широкий. Глотковий мигда-

лик лежить у дорсальному відділі верхньої стінки глотки поблизу хоан і

представлений 20 складками слизової оболонки, які звисають у порожнину

глотки (В. Т. Хомич, 1992).

коня

глотка за формою нагадує конус, верхівка якого спрямована в бік

гортані. Косі щілиноподібні отвори слухових труб близько 5 см завдовжки

знаходяться біля хоан на рівні латеральних кутів ока. Отвори ведуть у роз-

ширення слухових труб — повітроносні мішки. В медіальних стінках слухо-

вих труб закладені хрящові пластинки та трубні мигдалики — tonsílla

tubária.

свині

межі глотки чітко виділяються завдяки горизонтальному поло-

женню м’якого піднебіння. Над входом у стравохід знаходиться заглоткова

заглибина — recéssus retropharýngeus, яка утворена випинанням слизової

оболонки носоглотки.

собаки

косі щілиноподібні отвори слухових труб знаходяться біля хоан.

Дещо каудальніше від отворів розміщений глотковий мигдалик. Від вільно-

го краю м’якого піднебіння відходять подвійні піднебінно-глоткові дуги.

Нерви:

n. glossopharýngeus, n. vágus.

Судини:

a. pharýngea ascéndens, a. palatína ascéndens.



ПЕРЕДНЯ КИШКА



Стравохід

Стравохід — oesóphagus — є продовженням травної трубки. Через страво-

хід їжа надходить у шлунок. Глотка, переходячи в стравохід, різко звужуєть-

ся на рівні перших кілець трахеї. Межу переходу чітко видно завдяки по-

здовжнім складкам слизової оболонки стравоходу та її білуватому кольору.

Стравохід належить до трубчастих органів (рис. 5.18) і поділяється на ший-

ну, грудну й черевну частини (pars cervicális, thoracíca et abdominális).

У шийній ділянці стравохід лежить між вентральними м’язами шиї і тра-

хеєю, створюючи стравохідно-трахейну борозну, в якій проходять судини та

нерви. У нижній третині шиї стравохід зміщується на ліву поверхню трахеї,

створюючи невеликий вигин. Саме в цій частині можна пропальпувати

стравохід і спостерігати проходження кормової грудки. При вході в грудну

порожнину стравохід випрямляється і розміщується на дорсальній поверхні

трахеї. Грудна частина стравоходу розміщується на дорсальній поверхні

трахеї, потім у верхній частині середостіння, між тупим краєм легень і аор-

тою. Черевна частина стравоходу коротка (кілька сантиметрів), відразу за

діафрагмою відхиляється вліво і входить у шлунок.

271

НУТРОЩІ

Стравохід має неоднаковий про-

світ і товщину стінок на всьому

протязі. Слизова оболонка страво-

ходу (див. рис. 5.18,

) вистелена

багатошаровим плоским епітелієм,

білуватого кольору. На поверхні

слизової оболонки відкриваються

численні слизові залози, які роз-

міщені не лише у верхній частині

стравоходу (травоїдні), а й по всій

його довжині (собака, свиня). Під-

слизова основа

добре розвинута.

М’язова оболонка

досить товста і

складається в основному з двох

шарів: внутрішнього — колового і

зовнішнього — поздовжнього. Бу-

вають й інші перехідні шари (до чотирьох). Особливо складне розміщення

м’язових волокон у початковій частині стравоходу.

У тварин, в яких їжа може повертатися назад із шлунка в ротову порож-

нину (жуйні, собака), м’язова оболонка складається переважно з посмугова-

ної м’язової тканини. А у тварин, яким не властива така функція, посмуго-

вана м’язова тканина є лише в шийній частині стравоходу (кінь, свиня), ін-

ша частина складається з непосмугованої м’язової тканини. У шийній час-

тині стравохід вкритий адвентицією

, у грудній і черевній порожнинах —

серозною оболонкою.

великої рогатої худоби

стравохід відносно широкий, однак стінки його

тонкі. Перед входженням у рубець він розширюється. Обидва шари м’язової

оболонки добре розвинуті і взаємно переплітаються.

коня

стравохід вузький, має товсті стінки, які особливо потовщуються

перед входом у шлунок. Стравохід на рівні 13-го ребра проходить крізь отвір

діафрагми в черевну порожнину і входить у шлунок, не розширюючись.

свині

стравохід широкий, у початковій і кінцевій частинах дещо роз-

ширений. В місці переходу в шлунок він лійкоподібно розширюється.

собаки

стравохід починається від глотки добре вираженим стравохід-

ним присінком з дрібними поздовжніми складками. На своєму протязі він

формує два звуження і два розширення. Залози стравоходу — gll. оesophá-

geae — добре виражені на всьому протязі.

Нерви:

гілки trúnсus vagosympáthicus.

Судини:

a. carótis commúnis, a. оesophágea, a. gastríca sinístra.



Шлунок

Шлунок — ventrículus, s. gáster — це мішкоподібне розширення травної

трубки, де нагромаджується їжа. Шлунок виконує механічну функцію: пе-

ремішує і переміщує вміст. Під дією шлункового соку, який виділяється за-

лозами шлунка, їжа перетворюється на кашоподібну масу (хімус), що періо-

дично надходить у тонку кишку. У шлунку деякі речовини можуть всмокту-

Рис. 5.18. Стравохід (схема):

— слизова оболонка;

— підслизова основа;

—

м’язова оболонка;

— адвентиція

272

Роз

іл

ватися, хоча і в незначній кількості. Шлунок може мати неоднакову внутрі-

шню будову і зовнішній вигляд.

Залежно від кількості мішкоподібних утворів (камер) розрізняють однока-

мерні (кінь, свиня, собака) і багатокамерні (жуйні, верблюди) шлунки. За

характером будови слизової оболонки однокамерні шлунки поділяють на

шлунки стравохідного, кишкового та стравохідно-кишкового типу. У шлун-

ках

стравохідного типу

(кенгуру) слизова оболонка вистелена багатошаро-

вим плоским епітелієм, як і в стравоході. Такий шлунок називають ще без-

залозистим, він не має шлункових залоз і є місцем нагромадження їжі. Сли-

зова оболонка шлунка

кишкового типу

(собака) вистелена циліндричним

епітелієм, який властивий кишкам. Такі шлунки найбільш функціонально

активні і складні в гістоструктурному плані. Вони невеликі і характерні для

тварин, які поїдають концентровану їжу. У шлунках

стравохідно-кишкового

типу

(кінь, свиня, жуйні) слизова оболонка на вхідній ділянці шлунка стра-

вохідного типу, а на вихідній — кишкового. Остання відрізняється від пер-

шої темно-рожевим кольором і бархатистістю. Обидва типи слизової оболон-

ки можуть займати в шлунку різні за розміром ділянки, проте слизова обо-

лонка стравохідного типу завжди займає меншу частину. Межа між обома

ділянками слизової оболонки добре помітна.

У багатокамерному шлунку передшлунки чітко відділені від залозистого

шлунка. Значення передшлунків надзвичайно велике. Вони є резервуаром

для великої кількості трав’янистої їжі, і завдяки наявності мікрофлори тут

відбуваються складні бродильні процеси, в результаті яких розщеплюється

груба клітковина їжі. Отже, в передшлунках відбувається підготовка і бакте-

ріально-хімічна обробка їжі.

Однокамерний шлунок (рис. 5.19) властивий більшості ссавців і має

відносно просту будову. Він являє собою видовжений мішок з нижнім опук-

лим краєм — більша кривина

— curvatúra ventrículi májor — і верхнім угну-

тим краєм — менша кривина

— curvatúra ventrículi mínor. В початкову,

розширену частину шлунка, ліворуч на меншій кривині входить стравохід

крізь вхідний, або кардіальний, отвір — óstium cardíacum. Кінцева, права

частина шлунка має вихідний, або пілоричний, отвір — óstium pylóricum— у

дванадцятипалу кишку. Середню частину шлунка з боку великої кривини

називають дном шлунка

— fúndus ventrículi.

Передня, діафрагмальна, або пристінкова, поверхня — fácies parietális —

прилягає до печінки й діафрагми, а задня, нутрощева — fácies viscerális —

до кишок.

Слизова оболонка шлунка

— túnica mucósa ventrículi — має залози на

всьому протязі (собака) або лише в залозистій частині (кінь, свиня). Саме в

цій частині слизової оболонки розрізняють кардіальні залози (gll. cardíacae),

шлункові, або власні, або донні (gll. gastrícae, s. própriae), і пілоричні залози

(gll. pilóricae). Слизова оболонка у ділянці залоз дна шлунка дещо відрізня-

ється від інших ділянок. Вона товща і має більш червонувате забарвлення,

борозни і шлункові ямки — fovéolae gástricae, куди відкриваються залози.

У ненаповненому шлунку слизова оболонка збирається в складки — plícae

gástricae.

273

НУТРОЩІ

М’язова оболонка шлунка

— túnica musculáris ventrículi — побудована з

непосмугованої м’язової тканини і складається з трьох шарів: поздовжнього,

косого і колового. Поздовжній шар м’язових волокон — strátum longitudinále —

тонкий, розміщений поверхнево на більшій та меншій кривинах і спрямова-

ний від стравоходу до пілоруса. Циркулярний, або коловий, шар м’язових

волокон

— strátum circuláre — знаходиться в ділянці розміщення донних

і пілоричних залоз. Косий шар м’язових волокон

— strátum oblíquum —

розміщений здебільшого в лівій половині шлунка.

Серозна оболонка шлунка

— túnica serósa ventrículi — з меншої кривини

переходить у менший сальник — oméntum mínus, який у вигляді печінково-

шлункової зв’язки — lig. hepatоgástricum — з’єднує шлунок з печінкою. Ліво-

руч сальник зливається з печінково-стравохідною зв’язкою — lig. hepatoeso-

phágeum, праворуч — з печінково-дванадцятипалою — lig. hepatoduodenále.

Рис. 5.19. Однокамерний шлунок:

— коня;

— свині;

— собаки;

— esóphagus;

— cárdia;

— pylórus;

— curvátura ventrículi mínor;

— curvátura ventrículi májor;

— duodénum;

— fúndus ventrículi;

— divertículum ventrículi;

— sáccus

cécus;

— márgo plicátus;

— пілорична частина зі стискачами;

— papílla duodéni májor;

— strátum

oblíquum;

— strátum circuláre

274

Роз

іл

Серозна оболонка шлунка з більшої кривини переходить у більший саль-

ник — oméntum május, який містить сальникову сумку — búrsa omentális.

Вхід у сальникову сумку (отвір) — for. epiplóicum — знаходиться справа від

медіальної площини між каудальною порожнистою і ворітною венами меді-

ально від правої нирки. Між листками більшого сальника лежить селезінка,

яка з’єднується з більшою кривиною шлунка шлунково-селезінковою зв’яз-

кою — lig. gastrolienále.

коня

(див. рис. 5.19,

) шлунок однокамерний, стравохідно-киш-

кового типу, відносно невеликої місткості (6–15 л). На лівій частині шлунка

виділяється сліпий мішок

— sácus cécus. Слизова оболонка сліпого мішка

вистелена багатошаровим плоским епітелієм. Внаслідок доброї виразності

сліпого мішка, що виступає дорсально, стравохід

входить у шлунок косо.

Менша кривина

коротка і утворює кутову вирізку — incisúra anguláris.

В ділянці пілоричного отвору виділяється борозна — súlcus pylorícus — з

м’язовим кільцем і стискачем

Слизова оболонка стравохідного типу відділяється від залозистої частини

складчастим краєм

— márgo plicátus, вздовж якого розміщена незначна

ділянка кардіальних залоз. Ділянка власних залоз шлунка на слизовій обо-

лонці чітко виділяється темним забарвленням і наявністю ямок. Ділянка

пілоричних залоз виділяється жовтуватим кольором.

Косий шар м’язових волокон розділяється на зовнішні й внутрішні косі

пучки. Внутрішні косі пучки утворюють передню й задню ніжки, які обме-

жують вхід у шлунок, утворюючи петлю кардії. Петля, а також вузький з

товстим м’язовим шаром стравохід, кінець якого не розширюється, утворю-

ють пристосування, що виконує функцію стискача. Чим сильніше наповню-

ється шлунок, тим більше стягується петля і зворотне надходження вмісту в

стравохід у нормі неможливе. Більший сальник із шлунка переходить на

початок дванадцятипалої, ободову кишки та підшлункову залозу. Шлунок

повністю розміщується в лівому підребер’ї і лише пілорична частина його

заходить у праве підребер’я. Основна частина шлунка лежить дорсально на

ободовій кишці. Сліпий мішок підходить до лівої ніжки діафрагми на рівні

14–15-го ребра.

свині

(див. рис. 5.19,

) шлунок однокамерний, стравохідно-кишкового

типу, великий. Незначних розмірів слизова оболонка в ділянці кардії висте-

лена багатошаровим плоским епітелієм. На зовнішній поверхні шлунка, по-

близу кардії, виділяється дивертикул

— divertículum ventrículi — з верхів-

кою, спрямованою каудально і вправо. Ділянка кардіальних залоз велика,

займає ділянку дивертикулу і лівої частини шлунка. Ділянка власних залоз

шлунка заходить у пілоричну частину, пілоричні залози займають невелику

ділянку. Коловий шар м’язової оболонки розміщений в пілоричній і донній

частинах шлунка. В пілоричній частині він формує стискач у порожнину

пілоруса, з боку більшої кривини входить півмісяцевої форми валик, а з боку

меншої кривини — потовщення (подушка) — tórus pylóri.

Більший сальник вкриває з вентральної поверхні всі кишки. Менший са-

льник з’єднує шлунок з печінкою. Шлунок лежить упоперек переднього від-

ділу черевної порожнини, більше зміщений у ліве підребер’я, хоча пілорич-

на частина заходить у праве підребер’я. Коли шлунок заповнений кормом,

275

НУТРОЩІ

більша кривина дотикається до черевної стінки в ділянці мечоподібного

хряща груднини.

собаки

(див. рис. 5.19,

) шлунок відносно об’ємний і належить до шлун-

ків кишкового типу. Ділянка кардіальних залоз проходить вузькою стрічкою

біля кардії. Ділянка власних залоз дна шлунка займає велику площу, роз-

діляючись на світлу й темну частини; ділянка пілоричних залоз займає

праву половину шлунка. Поздовжній шар м’язів, крім більшої й меншої

кривин, займає всю пілоричну частину шлунка. Коловий шар м’язів поши-

рюється майже по всьому шлунку; в ділянці дна шлунка він знаходиться

між двома пучками косого шару, а в ділянці пілоруса формує стискач.

Шлунок лежить у лівому підребер’ї в площині між 9–12-м ребрами; в

праве підребер’я заходить лише пілорична частина шлунка. Коли шлунок

заповнений кормом, він дотикається до черевної стінки в ділянці мечоподіб-

ного відростка груднини.

Нерви:

n. vágus, n. splánchnicus májor.

Судини:

a. celíaca.

Багатокамерний шлунок. Шлунок жуйних багатокамерний, стравохі-

дно-кишкового типу (рис. 5.20). Перші три камери — рубець, сітка, книжка —

передшлунки — proventricúlum — і їх слизові оболонки вистелені багатоша-

ровим плоским епітелієм, не мають травних залоз. Четверта камера — сичуг

— має слизову оболонку кишкового типу з розвинутою системою залоз.

Рубець

— rúmen — у вигляді видовженого мішка розміщується в лівій

половині черевної порожнини від діафрагми (рівень шостого міжреберного

простору) до тазової порожнини, заходячи частково в задню праву половину

черевної порожнини. Своєю пристінковою поверхнею — fácies parietális —

рубець на всьому протязі прилягає до лівої черевної стінки, а нутрощевою —

fácies viscerális — до кишок. Дорсальним краєм рубець прикріплюється до

діафрагми і поперекових м’язів. Вентральний край рубця прилягає до ниж-

ньої стінки черевної порожнини.

Рис. 5.20. Багатокамерний шлунок великої рогатої худоби:

— зовнішня;

— внутрішня поверхні;

— esophágus;

— rúmen;

— sáccus dorsális;

— sáccus ventrális;

— sáccus cécus caudo-dorsális;

— sáccus cécus caudo-ventrális;

— súlcus longitudinális déxter;

— súlcus coronárius dorsális et ventrális;

— súlcus caudális;

— átrium ríminis;

— retículum;

—

omásum;

— abomásum;

— súlcus retículi;

′ — lábium sinístrum et déxtrum;

— píla coronária dorsális

et ventrális;

— píla longitudinális déxtra;

— plíca ruminoreticuláris

276

Роз

іл

Рубець двома поздовжніми борознами

— súlcus longitudinális déxter et

siníster — поділяється на дорсальний

і вентральний

мішки — sáccus dor-

sális et ventrális. Краніальна борозна — súlcus craniális — відмежовує спере-

ду присінок рубця

— átrium rúminis, у який впадає стравохід. З проти-

лежного кінця рубця проходить каудальна борозна

— súlcus caudális, дор-

сально і вентрально від якої розміщені каудодорсальний

— sáccus cécus

cáudo-dorsális — і каудовентральний

— sáccus cécus cáudo-ventrális — сліпі

мішки. Останні відділяються від дорсального й вентрального мішків відпо-

відними вінцевими борознами

— súlcus coronárius dorsális et ventrális.

Рельєф внутрішньої поверхні рубця визначають відповідні борозни, яким

усередині відповідають складки стінки з потовщеним краєм у вигляді гла-

деньких світлих тяжів — права й ліва поздовжні складки

— píla longitu-

dinális déxtra et sinístra, дорсальна й вентральна вінцеві складки

— píla

coronária dorsális et ventrális.

Слизова оболонка рубця вистелена багатошаровим плоским зроговілим

епітелієм і густо всіяна рухливими сосочками (рис, 5.21,

) — papíllae rúminis

— до 1 см завдовжки. Усередині сосочків є м’язові волокна та густа сітка су-

дин. У присінку рубця від стравоходу починається сіткова (стравохідна) бо-

розна — súlcus retículi (див. рис. 5.20,

). Дещо каудальніше знаходиться

рубцево-сітковий отвір — óstium ruminoreticuláre, обмежений відповідною

складкою — plíca ruminoreticuláris (див. рис. 5.20,

М’язова оболонка рубця утворена зовнішніми поздовжніми і внутрішніми

коловими волокнами. В ділянці складок м’язова оболонка потовщена. Серозна

оболонка рубця в ділянці поздовжніх борозен переходить у більший сальник.

Сітка — retículum — має округлу форму і є продовженням уперед і вниз

присінка рубця. Вона розміщена спереду від рубця в ділянці мечоподібного

хряща, прилягає до вентральної частини діафрагми. Слизова оболонка сітки

зібрана в складки (до 12 мм заввишки), які формують своєрідні чотири-,

п’яти- або шестигранні великі комірки — céllulea retículi (див. рис. 5.21,

які нагадують комірки сітки, у зв’язку з чим цей орган і дістав таку назву.

На їхньому дні помітні такі самі дрібні комірки, вкриті сосочками — papíllae

retículi.

Від місця входу стравоходу в рубець до отвору в книжку по правій стінці

сітки згори вниз тягнеться особлива борозна — борозна сітки (стравоходу) —

súlcus retículi (див. рис. 5.20,

). Борозна обмежена губами — lábium

Рис. 5.21. Слизова оболонка рубця (

), сітки (

), книжки (

) і сичуга (

)

277

НУТРОЩІ

déxtrum et sinístrum (див. рис. 5.20,

′). Вони, як і дно борозни, мають

м’язову основу із складним розміщенням м’язових волокон. Губи борозни,

з’єднуючись між собою вільними краями, формують канал, по якому прохо-

дить рідина безпосередньо із стравоходу в книжку. Борозна сітки добре роз-

винута у телят, у дорослих тварин губи значно атрофуються.

З рубцем сітка сполучається великим рубцево-сітковим отвором — óstium

ruminoreticuláre, а з книжкою — щілиноподібним сітково-книжковим отво-

ром — óstium reticuloomásicum.

На сітці розрізняють діафрагмальну й нутрощеву поверхні — fácies dia-

phragmática et viscerális. М’язова оболонка сітки, на відміну від рубця, скла-

дається із зовнішнього колового і внутрішнього поздовжнього шарів м’язо-

вих волокон.

Книжка — omásum (див. рис. 5.20,

) — округлої форми орган, дещо

сплющений з боків. Вона розміщена між сіткою і сичугом дорсально від них.

На книжці розрізняють пристінкову й нутрощеву поверхні. Верхній щілино-

подібний отвір веде в сітку, другий отвір, менших розмірів, веде вправо і

вниз, у передній кінець сичуга — ó stium omasoabomá sicum. Обидва отвори

розміщені поряд і між ними по нижній стінці проходить дно (основа) книж-

ки — básis omási. На дні розміщена борозна книжки — súlcus omási, яка спо-

лучає отвори.

Верхня частина порожнини книжки заповнена численними поздовжніми

листкоподібними пластинками (листочками) — lamínae omási (див. рис. 5.21,

) — різних розмірів із сосочками — papíllae omási. Пластинки розділені між-

листковими заглибинами — recéssus interlamináris. Між листочками книж-

ки кормова маса перетирається і віджимається. При розтині книжки видно,

що вона заповнена дрібно перетертим кормом, який знаходиться між листоч-

ками.

М’язова оболонка книжки складається із зовнішнього (поздовжнього) і

внутрішнього (колового) шарів м’язових волокон. Останній шар у ділянці

книжково-сичужного отвору утворює стискач. Зовні книжка вкрита серозною

оболонкою.

Сичуг — abomásum — значних розмірів, має форму витягнутої в довжину

груші (див. рис. 5.20,

). Потовщена основа його сполучається з книжкою, а

звужена, вигнута на кінці частина (пілорус) переходить у дванадцятипалу

кишку. Сичуг розміщений вентрально в правій половині черевної порожни-

ни, займає невеликий відділ правого підребер’я і ділянку мечоподібного

хряща. На ньому розрізняють, як і на однокамерному шлунку, вигнуту вен-

трально велику кривину і дорсально малу кривину, дно сичуга (fúndus

abomási), а також пристінкову і нутрощеву поверхні.

Слизова оболонка сичуга кишкового типу ніжна, бархатиста і зібрана в

довгі складки (12–16, близько 5 см заввишки), які беруть початок від отвору

книжки в сичуг, тягнуться спіралеподібно вздовж сичуга до пілоруса і тут,

зменшуючись по висоті, губляться (див. рис. 5.21,

). Ці складки називають-

ся спіральними — plícae spiráles abоmási, у книжково-сичужному отворі вони

утворюють сичужні паруси — véla abomásica. Останні не допускають надхо-

дження вмісту сичуга в книжку.

278

Роз

іл

Як і в однокамерному шлунку, в сичузі розрізняють залозисті ділянки йо-

го слизової оболонки: невелику кардіальну, пілоричну і власне шлунка.

Стискач пілоруса — sphíncter pylóri — утворює з боку меншої кривини потов-

щення, або подушку — tórus pylóricus.

М’язова оболонка сичуга складається з двох шарів; поздовжнього і коло-

вого. Сичуг зовні вкритий серозною оболонкою.

Нерви:

n. vágus, n. splánchnicus májor.

Судини:

a. celíaca.



СЕРЕДНЯ КИШКА



Тонка кишка

Тонка кишка — intestínum ténue — являє собою звужений відділ кишко-

вої трубки, в якому перетравлюється корм і всмоктуються в кров і лімфу по-

живні речовини. Слизова оболонка тонких кишок утворює численні колові

або злегка спіралеподібні складки, які особливо розвинуті у травоїдних тва-

рин. Вона ніжна, бархатиста, має ворсинки — vílli intestináles, які, скорочую-

чись, виконують ритмічні рухи (див. кольорову вклейку, рис. VIII). Їх кіль-

кість і форма по довжині тонких кишок неоднакові (в кінцевих відділах їх

менше). Ворсинки містять судини

, нерви

і м’язові волокна.

Ворсинки бувають неоднакових форми й розміру. Так, у

коня

кожна вор-

синка відділена, у

жуйних, свині

собаки

вони в основі з’єднані в складки.

Найдовші ворсинки у

собаки

кішки

(0,96 мм), у

коня

вони короткі і особ-

ливо короткі у

жуйних

свині

(0,36 мм). Ворсинки значно збільшують всмок-

тувальну поверхню кишок (до 20 разів).

У слизовій оболонці тонких кишок міститься значна кількість травних

залоз. Розрізняють кишкові (крипти), або ліберкюнові — gll. intestináles, — і

дванадцятипалі, або бруннерові — gll. duodenáles, залози. Кишкові залози —

це прості трубчасті залози, які розміщені між ворсинками. Кількість їх ве-

Рис. 5.22. Місце переходу тонкої кишки в товсту:

— свині;

— коня;

— великої рогатої худоби;

1, 4

— óstium ileále;

— limphonodúli aggregáti;

— cáe-

cum;

— óstium caecocolícum;

— papílla ileális

279

НУТРОЩІ

лика, на 1 см

знаходиться 10 тис. залоз. Загальна їх площа близько 14 м

за добу у травоїдних тварин залози виділяють кілька літрів соку.

Дванадцятипалі залози дрібні, трубчасто-альвеолярного типу. Вони мо-

жуть продовжуватись по кишках: у

свині

— на 4 м, у

великої рогатої худоби

—

на 4,5, у

коня

— до 10 м. У

собаки

, навпаки, залози концентруються лише в

передній частині дванадцятипалої кишки (на перших 1–2 см).

Між ворсинками помітні поодинокі лимфоїдні вузлики — limphonodúli

solitárii, які об’єднуються в більші утвори — лімфоїдні (пейєрові) бляшки,

або агрегатні лімфоїдні вузлики — limphonodúli aggregáti (рис. 5.22,

Останні розміщені на протилежному боці прикріплення брижі і являють со-

бою чітко обмежені ділянки слизової оболонки з великою кількістю ямок.

М’язова оболонка — túnica musculáris — утворена двома шарами м’язових

волокон: зовнішнім — поздовжнім і внутрішнім — коловим. Оболонка, крім

звичайних перистальтичних рухів, виконує ще маятникоподібні та ритмічні

сегментовані рухи. Маятникоподібні рухи полягають у тому, що на короткій

ділянці кишка спочатку вкорочується, а потім видовжується. Сегментовані

рухи спричинюються одноразовим скороченням колових волокон, і кишка

перехоплюється в кількох місцях (до 1000 разів за годину). Завдяки таким

рухам вміст перемішується, не просуваючись далі по кишках.

Серозна оболонка — tú nica serósa — переходить на кишки з брижі, на

якій вона підвішена.

До тонкої кишки належать три кишки: дванадцятипала, порожня і клу-

бова. У ссавців спостерігається чітка межа між тонкою і товстою кишками.

Дванадцятипала кишка — intestínum duodénum (див. кольорову вклей-

ку, рис. ІХ,

) — початковий відділ тонкої кишки, зв’язана з підшлунковою

залозою, має вигляд великої петлі. Вона відносно коротка і у тварин не від-

повідає назві (раніше вважали, що її довжина у людини дорівнює ширині

дванадцяти складених пальців). Вона часто ширша за інші кишки (собака).

Кишка підвішена на короткій брижі в правому підребер’ї і лише дистальним

кінцем входить у ниркову ділянку, де повертає справа наліво і переходить у

порожню кишку. В початковий відділ дванадцятипалої кишки відкриваєть-

ся протока печінки, а разом з нею і основна протока підшлункової залози,

утворюючи більший сосочок дванадцятипалої кишки — papílla duodéni májor

(див. рис. 5.19,

). Часто дещо каудальніше знаходиться менший сосочок

дванадцятипалої кишки — papílla duodéni mínor, в який відкривається про-

тока підшлункової залози. Це свідчить про те, що в ембріональний період

життя із стінки дванадцятипалої кишки розвивалися застінні залози (печі-

нка, підшлункова залоза), які залишилися зв’язаними з кишкою своїми ви-

відними протоками.

Порожня кишка — intestínum jejúnum (див. кольорову вклейку, рис. ІХ,

) — називається так тому, що при розтині трупа в ній майже не помітно

вмісту. Вона дещо ширша за клубову кишку і виділяється більш світло-

рожевим кольором. Кишка підвішена на довгій брижі й утворює численні

петлі — ánsae intestináles. Порожня кишка без помітних меж переходить у

клубову кишку.

Клубова кишка — intestínum í leum

— кінцева частина тонкої кишки,

з’єднується зі сліпою кишкою клубово-сліпокишковою складкою — plíca ileo-