Розрахункова робота - Оцінка хімічної обстановки і захист населення після аварії на обєкті з виливом (викидом) сдор

Подождите немного. Документ загружается.

розрахункова робота

З ДИСЦИПЛІНИ: «ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ»

НА ТЕМУ: « ОЦІНКА ХІМІЧНОЇ ОБСТАНОВКИ І ЗАХИСТ

НАСЕЛЕННЯ ПІСЛЯ АВАРІЇ НА ОБ’ЄКТІ З ВИЛИВОМ

(ВИКИДОМ) СДОР»

ВСТУП

У світі використовується у промисловості, сільському господарстві і для

побутових цілей близько 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. із яких

виробляється у великих кількостях, в тому числі більше 500 речовин, які

відносяться до групи сильно діючих отруйних речовин (СДОР) — найбільш

токсичних для людей.

Сильнодіючими отруйними речовинами називають такі речовини, або

сполуки, які при певній кількості, що перебільшує гранично допустимі

величини концентрації, проявляють шкідливу дію на людей, тварин і рослин і

викликають у них ураження різного ступеня важкості.

У господарстві України функціонує більше 1500 хімічно небезпечних

об'єктів, в зоні розміщення яких проживає близько 22 млн. осіб. На кожному

ХНО знаходиться в середньому 3-15-ти добовий запас СДОР, що може

зберігатися в місткостях під великим тиском (до 100 атм.), в ізотермічних

сховищах, або в закритих ємностях під атмосферним тиском і температурі

навколишнього середовища.

Хімічна обстановкою називається обстановка, яка складається на

території адміністративного району, населеного пункту чи об’єкту

народного господарства внаслідок викиду (виливу) СДОР, або застосування

ворогом хімічної зброї, яка істотно впливає на боєздатність формувань ЦО,

роботу підприємств, життєдіяльність населення і потребує вжиття заходів

захисту. Методика оцінки хімічної обстановки опрацьована штабом ЦО

України.

Є два способи оцінки хімічної обстановки:

- за формулами – математичні розрахунки;

- за таблицями складеними відповідно до основних видів СДОР.

Під оцінкою хімічної обстановки розуміють:

- визначення масштабів і характеру хімічного зараження приземних

шарів атмосфери і місцевості;

- аналіз їх впливу на життєдіяльність населення, роботу об’єктів і дію

формувань ЦО;

- висновки і заходи по зниженню (запобіганню) можливих втрат,

найбільш цілеспрямовані дії в даній ситуації.

Завдання, які вирішуються при оцінці хімічної обстановки:

- визначення розмірів району аварії (умови виходу СДОР у

навколишнє середовище, площу зараження, глибину і ширину зони

зараження);

- визначення числа потерпілих людей;

- визначення стійкості СДОР в навколишньому середовищі;

- визначення допустимого часу перебування людей в засобах захисту;

- визначення часу підходу зараженого повітря і часу уражаючої дії

СДОР;

- визначення зараженості систем водопостачання, продуктів

харчування та ін.

Для прогнозування масштабів зараження після аварії беруть

конкретні дані, реальні метеоумови.

Оскільки за мирного часу режим хімічного захисту № 1 не

застосовується, а викиди (розлиття) СДОР на хімічно небезпечних

підприємствах не мають нервово-паралітичної дії, для захисту робітників і

службовців застосовується режим захисту № 2 (надіти протигази і

продовжувати працювати).

Роботи з ліквідації аварії на хімічно небезпечних об’єктах виконують в

основному аварійно-технічні групи підприємств. При цьому перекриваються

ушкоджені комунікації, СДОР із пошкоджених ємкостей по можливості

перекачують у неушкоджені, а ділянки розлиття обваловують. Для зменшення

глибини поширення зараженого повітря формування, що беруть учать у

знезаражуванні, ставлять відсічні вертикальні водяні завіси, які розсіюють

хмару парів СДОР на шляху їх поширення. Водяні завіси ставлять на кількох

рубежах перпендикулярно осі поширення хмари зараженого повітря. Перший

рубіж визначають у зоні зі смертельними концентраціями СДОР.

При цьому також відбувається часткова нейтралізація СДОР. Дегазація

(знезаражування) СДОР в місцях аварії провадиться розчинами речовин, які

вступають з ними в хімічну реакцію з утворенням нетоксичних продуктів.

Основний принцип знезаражування СДОР полягає в тому, що речовини

кислого характеру дегазуються речовинами, що мають лужну реакцію (гашене

вапно, розчин соди, їдкого натру), і навпаки.

Такі речовини, як хлор, аміак, знезаражуються великою кількістю води

(1:10). Роботи провадяться з повітряного боку з використанням поливальних і

пожежних машин, засобів захисту органів дихання та шкіри.

Після закінчення робіт провадиться спеціальна обробка техніки і

санітарна обробка людей, що брали участь у знезаражуванні СДОР. Дегазація

одягу, засобів індивідуального захисту здійснюється на станціях

знезаражування одягу.

За аварії з викидом СДОР, наслідки якої виходять за межі підприємства,

черговий диспетчер негайно сповіщає чергові зміни аварійних служб (газо

рятівної, протипожежної, медичної), штаб ЦО міста (району), а також

керівників підприємств, установ і організацій відповідно із заздалегідь

розробленою схемою оповіщення, текстом звернення, який передається після

сигналу «Увага Всім» із включенням об’єктових електричних сирен.

Для захисту робітників і службовців на хімічно небезпечному об’єкті

використовуються промислові протигази або респіратори спеціального

призначення типу РПГ-67, РУ-60, а також захисні споруди, які обладнані ІІІ

режимом вентиляції. Люди, які знаходяться в житловому секторі, в будинках,

повинні зачинити вікна й кватирки, вимкнути опалювальні прилади, загасити

вогонь у печах, надіти протигази а підручні засоби захисту шкіри й швидко

вийти із зони хімічного зараження.

Напрямок виходу населення, як правило, указують представники органів

ЦО або міліції. У будь-якому разі виходити треба перпендикулярно до

напрямку руху зараженого повітря, бажано на підвищену й добре провітрювану

ділянку місцевості.

За відсутності протигазів під час виходу із зони зараження необхідно

періодично затримувати на кілька секунд дихання, для захисту органів дихання

використовувати тканини, змочені водою, та ватні частини одягу. Завдяки

цьому значно знижується кількість повітря, що потрапляє до легенів, а

відповідно зменшується ступінь ураження.

Після виходу із зони зараження люди, які отримали незначне ураження

(кашель, нудота), повинні вернутись до медичних установ для отримання

необхідної допомоги.

Про усунення небезпеки ураження населення сповіщають органи ЦО. У

всякому разі вхід у житлові й виробничі будинки дозволяється тільки після

контрольної перевірки вміст СДОР у повітрі приміщень. Дозвіл на вхід у

приміщення дає безпосередній керівник робіт з ліквідації наслідків аварії з

викидом СДОР.

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

За останні десятиріччя людство зазнає катастроф, які виникають

внаслідок технологічних аварій, руйнування підприємств хімічної

промисловості, порушення правил зберігання СДОР, а також аварій на

транспорті.

Масові отруєння на виробництві мають певні особливості, які залежать

від характеру виробництва. Передусім це тяжкі ураження великої кількості

людей, які перебували в безпосередній близькості до осередку ураження, у

закритому приміщенні та поблизу нього. Через відсутність вентиляції

заражених приміщень створюються так звані не вентильовані зони, де

концентрація токсичних речовин найвища, і люди одержують дуже тяжке

отруєння.

Винесення токсичних речовин у навколишнє середовище призводить до

масових уражень населення.

Варто пригадати кілька великих хімічних катастроф, які

супроводжувалися масовим ураженням людей і важкими екологічними

наслідками. У 1984 р. у Бхопалі (Індія) на хімічному підприємстві стався вибух

50-тонного резервуара з технічним метилізоціанатом, внаслідок якого

постраждали близько 50 тис. осіб, причому близько 3 тис. людей загинули в

перші години після аварії. Цей рік став трагічним і для Мексики (Іонава), де

вибух сховища зріджених вуглеводнів призвів до загибелі близько 500 людей і

ураження понад 5 тис. осіб.

Слід зауважити, що велика кількість хімічних підприємств, які мають

різні технічні цикли і виробляють різноманітні хімічні речовини, сприяє

унікальності кожної аварійної ситуації, зумовленої можливим викидом

проміжних продуктів і продуктів розкладу СДОР. Ця особливість разом з

іншими характерними особливостями катастроф на хімічних підприємствах

(руйнування, пожежі, вибухи тощо) зумовлює високу ймовірність розвитку у

потерпілих комбінованих (отруєння та опіки, отруєння і травми) і поєднаних

(отруєння СДОР) уражень.

З аналізу діяльності Всесвітнього центру лікування отруєнь випливає, що

найчастіше трапляються масові отруєння хлором, аміаком та іншими типовими

токсичними агентами подразнювальної, задушливої (пари різних кислот) та

загально токсичної дії (сірководень, суміш вуглеводню і меркаптанів).

Особливості хімічних катастроф визначають своєрідну організацію

допомоги, основною метою якої є забезпечення виживання людей в умовах

викиду СДОР. Досвід ліквідації наслідків хімічних катастроф свідчить, що

найбільша кількість тяжких уражень спостерігається у персоналу, який

перебуває в безпосередній близькості до епіцентру аварії. Тільки негайна

медична допомога може врятувати життя таким ураженим.

В інших зонах ураження переважають середній і легкий ступінь

отруєння. Однак через кілька годин після аварії або й одразу за рахунок

подальшого розвитку інтоксикації питома вага тяжкоуражених може

підвищитися. За таких умов спеціалізована допомога повинна бути забезпечена

протягом перших двох годин. Через відсутність невідкладної спеціалізованої

допомоги евакуація потерпілих стає прогностичне небезпечною.

У медичних закладах, які обслуговують працівників хімічних

підприємств, чітко опрацьовані етапи подання допомоги в разі аварійних

ситуацій, готовність до виконання аварійних робіт, допомога на місці аварії

(само- та взаємодопомога в осередку, на межі осередку і під час

транспортування потерпілих), невідкладна госпіталізація, інтенсивна терапія. У

кожному конкретному випадку масового отруєння хімічними речовинами

необхідно передбачити заходи щодо подання невідкладної допомоги.

Перша медична допомога полягає у вивезенні потерпілих з ураженої

території, безперервній інгаляції кисню протягом кількох годин.

Осіб, які постраждали від отруєння СДОР середнього і тяжкого ступенів,

необхідно госпіталізувати.

Вплив СДОР на оточуюче середовище, населення та особовий склад

військ можливий при руйнуванні ХНО внаслідок аварійних ситуацій,

стихійних лих, а також під час військових дій.

Під хiмiчно небезпечним об’єктом (ХНО) розуміють об’єкт народного

господарства, де виробляються або зберігаються СДОР, при аварії або

руйнуванні якого можуть виникнути масові ураження людей і тварин, а

також пошкодження рослинності. В мирний час усі ці об’єкти належать до

потенційно небезпечних хiмiчних виробництв, а у воєнний час – до

додаткових джерел хiмiчної небезпеки для вiйськ та цивiльного населення.

Усього в Україні функціонує більше 2000 об’єктів промисловості, на яких

виробляється, зберігається або використовується в виробничій діяльності

більше 300 тис. тон СДОР, у тому числі близько 10 тис. тон хлору та 180

тис. тон аміаку.

До ХНО відносяться:

- підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегонної, целюлозно-

паперової, текстильної, металургійної та ін. видів промисловості.

- підприємства, обладнані холодильними установками, водопровідні

станції та водоочисні споруди, що використовують аміак і хлор,

трубопроводи.

- залізничні станції що мають для відстою рухомий потяг, який

перевозить СДОР, транспортні засоби.

- склади і бази з запасом речовин для дезинфекції, дезинсекції та

дератизації сховищ з зерном та продовольством.

- склади і бази з запасами отрутохімікатів, що використовуються у

сільському господарстві.

- дослідницькі центри, термінали.

- військові хімічні об’єкти (склади і полігони, заводи по знищенню

хімічних боєприпасів, спецтранспорт, склади і об’єкти ракетних палив).

Хімічно-небезпечні об’єкти характеризуються ступенем хімічної

небезпеки.

Так за кількістю населення, що проживає у зонах можливого

хімічного зараження виділяють 4 ступені хімічної небезпеки об’єкту.

1 ступінь хімічної небезпеки - у зонах можливого хімічного зараження

від кожного з них мешкає більше 75 тис. чол.;

2 ступінь хімічної небезпеки - у зонах можливого хімічного зараження

від кожного з них мешкає від 40 до 75 тис. чол.;

3 ступінь хімічної небезпеки - у зонах можливого хімічного зараження

від кожного з них мешкає менше 40 тис. чол.;

4 ступінь хімічної небезпеки - не виходить за межі об’єкту.

Всього в зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктів мешкає

близько 22 млн. чол.

В місті Києві всього нараховується 40 ХНО, серед них 8 – відносяться

до І ступеню небезпеки.

Для характеристики ХНО, де використовуються інші СДОР

застосовується коефіцієнт еквівалентності токсичної речовини до І тони

хлору: аміак - 10, сірководень - 10, окисли азоту - 6, синильна кислота - 2,

фосген - 0,75.

Крім того, ступінь хімічної небезпеки об’єкту визначають за

показниками токсичності СДОР, які зберігаються на ХНО. За цією

класифікацією виділяють 4 ступені небезпечності ХНО.

Існують кілька способів зберігання СДОР:

– в резервуарах під високим тиском (до 100 атм);

– в ізотермічних сховищах під тиском;

– в закритих ємностях без тиску при t

оточуючого середовища.

При всіх способах зберігання можливе руйнування ємності з СДОР і

вихід його в оточуюче середовище.

При прогнозуванні наслідків аварії прийнято, що в мирний час можливе

руйнування однієї ємності, а у воєнний час одночасне руйнування всіх

ємностей, що знаходяться на ХНО.

В Україні найбільш потенційно небезпечними СДОР вважаються хлор

та аміак.

За будовою і фізико-хімічними властивостями група СДОР неоднорідна.

Біологічні ефекти отрут багатозначні. Таким чином, класифікувати їх можна

на основі первинного синдрому, який виникає при гострій інтоксикації. А

тому речовини, якi можуть викликати масовi отруєння при руйнуваннi

хiмiчних об’єктiв, розподіляють (за синдромологічною класифікацією) на такі

групи:

1. Речовини з домінуючою задушливою дiєю

а) з вираженою припікаючою дією (хлор, оксихлорид фосфору, 3-х

хлористий фосфор);

б) з слабкою припікаючою дією (хлорид фосфору, хлорид сірки,

метилізоцианат).

2. Речовини з домінуючою загальноотруйною дiєю (динітрофенол,

етиленхлоридгідрин, етиленфторидгідрин).

3. Речовини, якi володiють задушливою та загальноотруйною дiєю:

а) із вираженою припікаючою дiєю (акрилонiтрил, азотна кислота);

б) iз слабкою припікаючою дiєю (сiрчистий ангiдрид, сiрководень,

оксиди азоту, фтористий водень).

4. Речовини, що порушують генерацiю, проведення та передачу

нервового iмпульсу (сiрковуглець, фосфорорганічні сполуки (ФОС).

5. Речовини, якi володiють задушливою та нейротропною дiєю (амiак).

6. Цитотоксичні (метаболічні) отрути (оксид етилену, метилбромід,

діхлорметилбромiд, метилхлоргiдрин, етан, діметилсульфат, діоксин,

галогенiзовані вуглеводні).

Таким чином, висока потенційна загроза яку складають ХНО і

токсичність СДОР вимагають від лікарів досконалих знань їх токсикології,

яка буде розглянута в наступному питанні.

Сірководень (H

S) Утворюється при гнитті продуктів рослинного і

тваринного походження. Токсичні концентрації можуть виникати у вугільних

шахтах, сірчаних копальнях тощо. Може бути побічним промисловим

продуктом при виробництві віскози, целюлози, при рафінуванні нафти.

Сірководень – безбарвний газ, який має запах протухлих яєць.

Температура кипіння мінус 60,8

С, температура затвердіння мінус 85,7

С.

Важчий за повітря (густина 1,1). У повітрі горить, а в суміші з ним – вибухає з

утворенням сірчистого ангідриду. Особливо небезпечний в закритих

приміщеннях.

Швидкодіюча отрута, утворює нестійкі вогнища ураження.

Механізм дії та патогенез інтоксикації: загальнотоксична дія обумовлена

взаємодією його з атомами заліза цитохромів У, С, А, гальмуванням ферменту

цитохромоксидази, що спричиняє гістотоксичну гіпоксію.

Уражаюча токсодоза 16,1 мг•хв/л, смертельна токсодоза 25,0 мг•хв/л.

Клініка уражень: Основний шлях надходження в організм інгаляційний,

але не виключений і шлях інтоксикації через шкіру.

Клініка отруєння розвивається при вдиханні протягом години пари

сірководню в концентрації 0610

-2

г/м

. При цьому з’являються різь в очах,

головний біль, сльозотеча, світлобоязнь, нежить.

При більш високих концентраціях – біль в очах, подразнення слизових

оболонок очей, носоглотки, світлобоязнь, блефароспазм, нежить, металевий

присмак у роті, головний біль, стиснення за грудиною, нудота. Можливий

бронхіт зі слизовим, інколи кров’янистим харкотинням.

Продовження інгаляцій призводить до формування токсичного набряку

легень.

При вдиханні сірководню в концентраціях понад 0,9 г/м

розвивається

клініка, яка обумовлена загальнорезорбтивною дією. Можливий розвиток

апоплексичної форми (миттєвий розвиток судом і смерть протягом декількох

хвилин), а також судомно-коматозної форми (прояви отруєння розвиваються

більш повільно).

Сьогоднi в основу органiзацiї медичної допомоги постраждалим в

надзвичайних ситуацiях, зумовлених викидом СДОР, покладена двохетапна