Рибаков М.О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва

Подождите немного. Документ загружается.

Рибаков М. О.

Додаток

ПРОТОКОЛ ЗАСЕДАНИЯ

КИЕВСКОГО ГУБЕРНСКОГО

СТАТИСТИЧЕСКОГО КОМИТЕТА

11 июля 1869 года

В заседании Киевского Губернского Статистического Коми-

тета под председательством губернатора М. К. Катакази, при-

сутствовали члены Комитета: Н. П. Гессе, П. Д. Перевозщиков,

Н. Н. Афанасьев, Н. М. Колмаков, Б. Я. фон Гюббенет, Ф. И. Вой-

тенко, А. П. Вальтер, П. Г. Лебединцев, Н. М. Сементовский,

Д. С. Филонович, А. С. Проскуряков и секретарь Комитета

К. Я. Попов и приглашенные: С. П. Алферьев, А. И. Линниченко,

Г. К. Градовский, Н. А. Фаворов, И. Лукашевич, Н. Ф. Попов,

Н. С. Балабуха, Д. П. Савицкий и Г. К. Гудим-Левкович.

В заседании этом доложен проект Комиссии, назначенный

заседанием Киев. Губ. Стат. Комитета 19 минувшего июня, со-

гласно предложению генерал-губернатора о переименовании

улиц, площадей и переулков г. Киева. Из проекта этого видно,

что Комиссия по надлежащем обсуждении предложенного ей

дела в виду того, что настоящие названия улиц, площадей и

спусков существуют издавна и укоренились в народе обычаем

и употреблением, а потому переименование значительного

количества улиц произвело бы неминуемую путаницу в наз-

ваниях, и поэтому скорее затрудняло бы, чем облегчало приис-

кание местностей, определила:

1) Дать названия улицам и площадям вовсе их не имеющим;

2) Разделить некоторые длинные улицы;

3) Некоторые улицы, имеющие несвойственные, странные

и вовсе неподходящие названия — назвать другими названиями;

4) Названия давать в память разных исторических событий

и замечательных государственных и общественных деятелей;

і ДАКО,— Ф. 2, оп. 197, сир. 426, арк. 6—12 ли.; Дин також: ДАК —

Ф. 17, оп. 4, спр. 974, арк. 70—70 зв. Протокол вндруковапий в газетах «Паровоз»,

1869, 21 июля, № 76 та в «Киевлянине», 1869. 14 августа, Мі. 146

І9К

Про деякі особливості розвитку міського господарства Києва

5) Переименовать как можно меньшее количество улиц и

площадей, имеющих или вовсе несвойственные, или двойные,

или как оказывается, даже тройные названия.

На этом основании предположено наименовать:

а) Площади:

1) Перед строящимся императорским дворцом — Двор-

цовою.

2) На Крещатике, около Европейской гостиницы, где фон-

тан «Иван» — Царскою, Царя-Освободителя, в память чудес-

ного спасения которого 4.04.1866 г., и воздвигается часовня

на этой площади, и к ней примыкает Царский сад.

3) На Крещатике, где фонтан «Урод» — Крещатикс-

кою, так как она находится в центре Крещатика.

4) В конце Крещатика, где базар и фонтан «Моряк» —

Богдана Хмельницкого, которому предполагается поставить

на этой площади памятник, как положившему начало вос-

соединения Юго-Западного края с Московским государством.

5) У церкви Св. Троицы — Лыбедскою, так как вблизи

протекает речка Лыбедь и вообще часть эта называется

Лыбедскою.

б) У церкви Св. Владимира — Новостроенскою, так как

местность ее окружающая называется Новым строением.

7) Перед Университетом — Университетскою.

8) Перед театром — Театральною.

9) Около Золотых ворот — Золотоворотскою.

10) Перед церковью Михайловского монастыря —Михай-

ловского.

11) Перед Софиевским собором — Софиевскою.

12) Около вновь строящегося Владимирского собора —

Владимирскою.

13) Около Стретенской церкви, где производится продажа

сена —Львовскою, в память того, что здесь были в древности

Львовские ворота и находившийся на них образ Божией Матери

всех скорбящих перенесен в церковь на этой площади по-

ставленную;

14) Перед выездом в Житомир, где новый базар —Галич-

скою, так как отсюда идет дорога в Галицию,— древнее до-

стояние Руси и Киева.

199

Рыбаков М. О.

15) Площадь у старой Житомирской почтовой дороги, где

Дегтярные лавки — Лукьяновской, так как эта местность

называется Лукьяновка.

16) За Тюремным замком —Древлянскою, по имени сла-

вянского колена древлян.

17) Вокруг Гостинного двора на Подоле — Алексан-

дровской.

18) Между Подольской и Плоской частью, где базар —

Житнеторжскою.

19) Внизу Илларионовского спуска между Глубочицким

шоссе, Кожемякою и Воздвиженскою улицами и Воздви-

женским переулком — Кожемякскою, так как эта местность

называется издревле Кожемяками.

20) Перед Кирилловскими богоугодными заведениями —

Кирилловскою.

21) Бульвар посредине Бульварной улицы, ведущей от Кре-

щатика мимо Университета до выезда в Житомир, назвать

Бибиковским, в честь бывшего замечательного для края госу-

дарственного деятеля Д. Г. Бибикова, который провел этот

бульвар.

б) Улицы, названий не имеющие:

1) Улицу, неустроенную еще, между 2-й Гимназией и строя-

щимся Владимирским собором назвать Гимназической;

2) Такую же улицу по другую сторону собора — Несто-

ровскою, в память св. Нестора-летописца;

3) Переулок около Университетского спуска — Крутым

спуском, потому что он в одном конце не проезжий, по кру-

тизне горы;

4) Переулок у Васильковской заставы, около усадьбы

Чернышева назвать Лыбедским, по близости его к речке

Лыбеди;

5) Улицу на Подоле наименовать Туровскою, в память

того, что вблизи была Туровская божница или церковь и про-

текает речка Турец;

В предместье Лукьяновке предположено образовать

несколько кварталов под застройку домов и проектированные

улицы еще не имеют названий, и поэтому предполагается

назвать их по местностям, к которым они прилегают, или по

городам и местечкам вблизи этой местности, пли по направ-

200

Про деякі особливості розвытку міського господарства Кыева

лению чрез нее лежащим, как-то: 6) Бердичевской, 7) Малою-

Дорогожицкою, 8) Малою Юрковскою, 9) Овручскою,

10) Макаровскою, 11) Белгородскою, 12) Лагерною, 13) Тю-

ремного, 14) Радомысльскою, 15) Коростышевскою, 16) Бру-

силовскою, 17) Ясногородскою, 18) Полевым переулком,

19) Загородного Малою, 20) Загородного Среднею, 21) Заго-

родного Большою, 22) Дачного, 23) Подгорного, 24) Печенег-

скою, 25) Подлесною и 26) переулок от дома Денисова к дому

Мосоловой против Дворцовой площади назвать Крепостным,

так как он находится вблизи крепости.

Незначительные переулки в местности, называемой Коже-

мяками, назвать 27) Большим Глубочицким, 28) Малым Глу-

бочицким, 29) Кожемякским, 30) Глухим, 31) Мало-Дех-

тярным, 32) Ремесленным, 33) Овчинным, 34) Воздвиженским,

35) переулок около церкви Покрова назвать Покровским,

36) переулок от Спасской улицы на Хоревую мимо церкви

Воскресенской назвать Воскресенским. Переулки около мест-

ности называемой Щекавикою, наименовать: 37) Кладбищен-

ским, 38) Прорезным, 39) Новым, 40) улицу в конце города

назвать Мало-Кирилловскою, так как она прилегает к Кириллов-

ским богоугодным заведениям.

в) Улицы длинные, которые предполагается разделить:

1) Часть Владимирской улицы и Андреевского спуска до

Присутственных мест назвать Десятинного, по уважению, что

Владимирская улица, имея слишком большое протяжение и в

народе здесь не называется Владимирскою, и в этой местности

находится Десятинная церковь;

2) часть Владимирской от Шулявской улицы до речки

Лыбеди назвать Нижне-Владимирскою

;

3) часть Житомирской улицы от Львовской площади до

Лукьяновской площади назвать Львовскою

;

4) часть этой же улицы от Лукьяновской площади вправо

от старой почтовой Житомирской улицы — Дорогожиц-

кою

, так как эта местность в древности называлась Дорого-

В 1901 році ці вулиці знову були об'єднані в одну — Володимирську.—

ДАК.— Ф. 163, он. 7. сир. 1625, арк. 4.

' Сучасна імені Артема.

•' Сучасна імені іо. Мельнікова

201

Рыбаков М. О.

жичью и были тут укрепления, остатки которых сохранились

до сих пор.

д) Улицы, предположенные к переименованию:

1) Больничную, которая обстроена только с одной стороны,

мало известна под сим названием и нет на этой улице никакой

больницы, ни даже проезда чрез нее к больнице, а проходит

она близ Анатомического театра, назвать Пироговскою, в честь

известноо педагога и анатомиста, бывшего попечителя Киев-

ского учебного округа Н. И. Пирогова.

2) Кадетскую улицу по которой нет вовсе Кадетского

корпуса, назвать Фундуклеевскою в честь бывшего Киевского

губернатора И. И. Фундуклея, основавшего на этой улице жен-

скую гимназию и пожертвовавшего для этого свои дома;

3) улицу, ведущую к вокзалу Киево-Балтской ж. д. и часть

которой называется Игнатьевскою, наименоватьБезаков-

скою в честь генерал-адьютанта А. П. Безака, ходатайству

которого Киев обязан разрешением означенной дороги;

4) Загородную улицу около Кадетского шоссе, т. к. есть

несколько улиц этого названия, переименовать в Злато-

устовскую, потому что она прилегает к площади, на которой

строится церковь во имя Иоанна Златоуста;

5) Малую Васильковскую улицу, т. к. уже есть Мало-

Васильковская переименовать в Предславинскую в память

села Предславина, бывшего над Лыбедью, в коем жила Рогнеда,

одна из жен Владимира;

6) Экспланадную в Лыбедской части, т. к. есть Экспланадная

улица на Печерске, переименовать в Прозоровскую, вслед-

ствие того, что она идет пониже Прозоровской башни;

7) Мало-Владимирскую улицу в Лыбедской части, т. к. в

Старокиевской части есть уже улица этого названия, назвать

Лыбедско-Владимирской;

8) улицу, идущую от Васильковской, против дома Фалера,

к крепостному провалью, называемую Бульонскою, какого

названия есть другая улица, переименовать в Рогнединскую;

9) Никольскую, так как есть уже улица сего названия на

Печерске, назвать Ботаническою, по уважению, что она при-

легает к Ботаническому саду;

10) Виноградную улицу в Дворцовой части, малоизвестную

под сим названием, назвать Елисаветскою в память импе-

202

Про деякі особливості розвитку міського господарства Києва

ратрицы Елисаветы, в царствование которой построен на этой

улице Кловский дворец, где ныне помещается Женское Духов-

ное училище;

11) Экспланадную улицу в Дворцовой части, в отличие от

Экспланадной на Печерске назвать Виноградною, вследствие

того, что по одной стороне этой улицы были прежде вино-

градные сады;

12) Липскую улицу, малоизвестную под этим названием,

переименовать в Екатериненскую в память императрицы Ека-

терины II, в царствование которой распланированы Липки;

13) Шелковичную назвать Левашовской, так как она и

теперь большей частью называется в народе и в честь бывшего

генерал-губернатора графа Левашова, при котором совершилось

устройство местности, называемой Липками;

14) Подсадный переулок, идущий от Институтской улицы

к Царскому саду назвать Садовым;

15) Кирилловскую улицу около церкви царя Константина

назвать Константиновскою;

16) Константиновскую в Плоской части и на Подоле назвать

Межигорской т. к. она вовсе не проходит близ церкви царя

Константина, а ведет в м. Межигорье, известное по истории

заселение;

17) Владимирскую улицу на Подоле, так как в городе есть

уже несколько улиц сего названия назвать Братскою, потому

что она упирается в Братский монастырь;

18) Трех-Святительскую улицу на Подоле за Рождествен-

скою церковью, мало известную под сим названием, именовать

Боричев взвоз, каковым она была в древности, и с этого

места Перун был низвергнут в Днепр;

19) Переулок Михайловский на Подоле, так как на Старом

городе есть Михайловский переулок, назвать Игоревским, в

память великого князя Игоря;

20) Николаевскую на Подоле, так как есть улица этого

названия — наименовать Набережно-Николаевскую, ибо

она ведет к Набережной над Днепром;

21) Загородную Лукьяновскую в Плоской части, так как

уже есть названия и Лукьяновской и Загородной — назвать

Половецкою;

22) Погребальную улицу па Щскавице назватьОлеговою;

203

Рыбаков M. О.

23) Плоской улице, ведущей к Кирилловским Богоугодным

заведениям, дать более соответственное название Кирил-

ловской;

24) Лукьяновскую улицу в Плоской части для различия от

другой улицы этого названия и как она составляет только

небольшой переулок назвать Лукьяновским переулком;

25) Загородную в Плоской части, т. к. есть уже Загородная

улица в другой части, переименовать вТупталовскую в честь

родителя св. Дмитрия Ростовского Саввы Тупталло — сотника

войска малороссийского, бывшего ктитора Кирилловского

монастыря, в нем же погребенного.

Печерская часть в Высочайше утвержденный план не внесе-

на, потому что находится среди крепости и состоит

относительно построек в заведывании военного начальства;

но из списка, доставленного старшим полицмейстером видно,

что в ней нахо-дятся следующие улицы, а именно: Московская,

Никольская, Гейсовская, Экспланадная, Резницкая, Рыбальская,

Миллион-ная, Кловская, Большая Шияновская, Малая

Шияновская, Немецкая, Аптечная, Наводницкая, Арсенальная

и переулки: Бутышев, Крестовый, Кловский, Аароновский,

Госпитальный и Мало-Шияновский. Комиссия предложила из

этих улиц переи-меновать:

1) Гейсовскую в Левандовскую, в память знаменитого

киевского оратора, жившего на Печерске, протоирея Леванды;

2) Немецкую назвать Бухтеевскою, в честь бывшего в

Киеве городским Головою А. Н. Бухтеева, приобревшего здесь

всеобщее уважение;

3) Аптечную улицу назвать Петро Могилянскою, в память

достославного киевского митрополита Петра Могилы;

4) Аароновский переулок назвать Ипсилантьевским в

честь князя Ипсиланти, поселившегося в г. Киеве и отличив-

шегося здесь разными богоугодными делами, памятными киев-

лянам, при том же и дом, принадлежавший князю Ипсиланти,

в коем он жил, находится близ этого переулка.

Что же касается Куреневского и Зверинского пред-

местий, то первое еще не распланировано и об этом теперь

только составляется предположение, а второе, состоя в районе

крепости, имеет только одну проезжую дорогу в Саперные

бараки и один переулок.

201

Про деякі особливості розвитку міського господарства Києва

Статистический Комитет постановил:

Определение Комиссии о наименовании улиц, площадей и

переулков г. Киева и переименовании некоторых — утвердить

со следующими дополнениями:

Улицу Елисаветинскую на Старом городе для различия от

Елисаветской в Липках наименовать Ново-Елисаветинскою

а улице Подвальной, ведущей от Золотых ворот к Бульварно-

Кудрявской, не так давно еще образованной, а потому название

ее не укоренилось еще в народе, дать более соответственное

название Ярославов Вал, который до проведения этой улицы

здесь существовал и остатки его и теперь еще видны.

Затем дальнейшее распоряжение по приведении в испол-

нение предположенного наименования и переименования

площадей, улиц и переулков в Киеве предоставить распоря-

жению Председателя Комитета г. Губернатора

Подписи. Оригинал.

Сучасна Пуііікіпська.

Протокол затверджено генерал-губернатором князем О. М. Донду-

ковим-Корсаковпм, а 31 линия 1869 року — царем Олександром II. (Див.:

ДЛК. Ф. 17, он. 4, сир. 974, арк. 69—69 зв.; ДЛКО.— Ф. 804, он. 1, сир.

196, арк. 79 79 зв.

206

ДО ІСТОРІЇ ОДНІЄЇ З ІМПЕРСЬКИХ

СТРУКТУР В УКРАЇНІ

(Губернаторська влада в Києві 1700—1917 рр.)

Процес перетворення України на провінцію, точніше коло-

нію Російської імперії, почався у другій половині XVII ст. і

особливо посилився у XVIII ст. за часів Петра І та Катерини II.

Завдяки політичному та стратегічному значенню, історич-

ному минулому Києву надавали великої уваги. «Але царському

уряду Київ був потрібний не як давня столиця, а як оплот

проти козацтва», стверджує український історик, етнограф і

мистецтвознавець К. Шероцький'. Уряд мав на меті тісніше

зв'язати, підкорити Київ Росії, перетворити його на російське

місто, а головним засобом цього служило призначення прави-

телів — воєвод, пізніше перейменованих на губернаторів та

генерал-губернаторів

Від часів царювання Петра І до Катерини II не існувало

чіткого розподілу обов'язків між губернатором, віце-губерна-

тором та товаришем губернатора. Петро І насамперед покладав

на губернатора військові та фінансові обов'язки, пізніше

губернаторська влада значно розширилась: вони стали займа-

тися господарськими справами, втручалися в судові справи, їм

підкорялася поліція тощо

. Пізніше на київського губернатора

Шероцький К. В. Киев. Путеводитель.— К.. 1918.— С. 241.

Щербина В. И. Киевские воеводы, губернаторы и генерал-губернаторы

с 1654 по 1775 г. // Чтения в историческом обществе Нестора-Летописца.—

К., 1892.— Кн. VI.— С. 123—139.

Андреевский И. О наместниках, воеводах и губернаторах.— СПб,

1864,— С. 114—116.

206

До історії однієї з імперських структур в Україні

покладався важкий обов'язок ведення зносин з Кримом, Туреч-

чиною, Польщею. Для зміцнення його влади, за наказом Сенату

1713 р. у Київській губернії було утворено п'ять полків ланд-

міліції'.

Першим київським губернатором став у 1700 р. Ю. Фа-

мендін (фон Менгден), хоча Петро І ввів губернський поділ

лише у 1708 р. Вищу владу в губернії репрезентували генерал-

губернатор, губернатор, віце-губернатор, губернська канцелярія.

Щодо перших двох, то спочатку вживалися обидва терміни,

різниці між ними не було. М. Берлинський, наприклад, називає

обох Голіциних і генерал-губернаторами, і губернаторами

. Що

ж до того, хто перший обійняв посаду генерал-губернатора,

існують розбіжності. Так, у скарзі гетьмана І. Скоропадського

Петру І значиться П. О. Голіцин; у списку А. Наковальніна

(див. нижче) — І. Ю. Трубецькой; у М. Берлинського — Д. М. Го-

ліцин та П. О. Голіцин; у В. Іконнікова — М. О. Матюшкін. Крім

того, до 1730-х років київською губернією управляла одна особа,

яка називалася губернатор чи генерал-губернатор. На початку

1730-х років бачимо правителями губернії вже двох осіб —

генерал-губернатора Матюшкіна і губернатора Шереметьева.

Час правління двох осіб міг збігатись повністю або частково.

Пізніше таке становище не було обов'язковим, на чолі губернії

могла стояти одна або дві особи. Але не це було головним: як

би не називалися київські можновладці і скільки б їх не бу-

ло — вони провадили політику поневолення України та її на-

роду, пограбування її ресурсів, перетворення на провінцію, на

колонію царської Росії.

У 1775 р. Катерина II затвердила «Учреждения для управ-

ления губерниями Всероссийской империи», за кілька років

поширені на Україну. Запроваджувалася система поділу на

намісництва, зі збереженням губерніального поділу. Київське

намісництво існувало з 1781 по 1796 рр. Губернією (наміс-

ництвом) керував «государев наместник или генерал-губер-

натор» та «правитель наместничества или губернатор», які

Танашенко В. В. Політичний лад України в другій половині XVII—

XVIII ст. // Історія України. Курс лекцій,— К., 1991.— С. 293.

' Берлинський ЛІ, Історія міста Киева.— К., 1991.— С. 133.

207

Рибаков М. О.

призначалися верховною владою

. Намісник звітував тільки

перед царицею, мав необмежені повноваження: командував

військами, керував поліцією, здійснював загальний нагляд над

чиновниками, становими органами, місцевим самоврядуванням,

фінансами, над усім апаратом управління й суду, за ним було

останнє слово щодо судових рішень тощо

. За умов придушення

всіляких спроб самостійності України, уряд зміцнював держав-

ний апарат шляхом централізації влади та встановлення суво-

рого поліцейського режиму.

«Наместник не есть судья, но ...ходатай за пользу общую

и Государеву... Должен он показать в поступках своих добро-

хотство, любовь и соболезнование к народу» — читаемо в

законах імперії

. Хіба це не знущання й відверте блюзнірство?

Саме намісники, всі ці губернатори й інші колонізатори,

завдяки здійсненню ними суцільного пограбування народу на

утримання російської армії — постачання провіанту й фуражу,

мобілізації людей, відбирання коней, волів, всілякі побори —

довели до того, що, як писав М. Грушевський, «через се всі

загалом обивателі українські, а особливо козаки і мужики

прийшли до крайньої нужди і бідності»

Отже, у XVIII ст. за допомогою імперських структур царат

поширив на Україні імперські закони, перетворивши її на

звичайну провінцію імперії. Це дало можливість поневолити

волелюбний український народ, повністю використати мате-

ріальний та людський потенціал України і нав'язати їй коло-

ніальне рабство.

Павло І відмінив поділ України на три намісництва, відновив

генерал-губернаторську владу, в листопаді 1796 р. у Петербурзі,

Москві та Києві запровадив посаду військового губернатора,

ІПСЗ Росс, империи с 1649 г.— СПб, 1830.— Т. XX.— № 14392.—

С. 231—232, 234; Блинов И. Губернаторы. Историко-юридический очерк.—

СПб, 1905,— С. 154.

Готье Ю. История областного управления в России от Петра I до Ека-

терины II.— М., 1913.— Т. 1.— С. 130. Ерошкин Н. П. Очерки истории госу-

дарственных учреждений дореволюционной России.— М., 1960.—С. 160.

ІПСЗ Росс, империи с 1649 г.— СПб, 1830,— Т. XX, № 14392,

п. 82.— С. 236.

Грушевський М. С. Ілюстрована історія України.— Київ—Львів, 191 1.—

С. 498.

208

До історії однієї з імперських структур в Україні

а в серпні 1797 р. було відновлено Київську губернію. Війсь-

ковий губернатор призначався для управління губернією, облас-

тю, містом чи фортецею, а під час війни — для управління за-

хопленими територіями. В Києві ця посада існувала до 1832 р.

Військовий губернатор спочатку зосереджував у своїх руках і

військову, і цивільну владу. Але, мабуть, для чіткого поділу

повноважень з кінця XVIII ст. запроваджено посаду цивільного

губернатора. Було прийнято низку законодавчих актів: указ

Сенату від 12 грудня 1796 р. «Про новий поділ держави на гу-

бернії», від 29 серпня 1797 р. «Про встановлення кордонів

губернії... Києвської та про поділ їх на повіти», від ЗО листопада

1797 р. «Про відновлення в Малоросії правління й судочинства

згідно тамошнім правам і давнішним обрядам», від 17 березня

1798 р. «Про залишення цивільної частини Малоросійської

губернії під начальством тамошнього цивільного губернатора»

Першим обійняв цю посаду генерал-майор В. Красно-Ми-

лашевич десь наприкінці грудня 1796 р. або на початку січня

1797 р., бо відомо, що 7 січня 1797 р. він, вже на посаді київ-

ського цивільного губернатора, одержав чин дійсного статського

радника, а через три місяці — таємного радника

. Посада ци-

вільного губернатора існувала до 1864 р. включно, коли

начальники губерній, не зважаючі на цивільні та військові ранги,

стали називатись губернаторами, а назва «військовий губер-

натор» збереглася тільки за головними начальниками деяких

міст

Отже, у Києві, за часів існування губернаторської влади

(1700—1917 рр.), ми бачимо такі її структури:

1) Губернатори (деякі з них називалися генерал-губерна-

тори) (1700—1795 рр.).

2) Київські намісники (1781 —1796 рр.).

3) Київські військові губернатори (1796—1832 рр.).

4) Київські цивільні губернатори (1797 (1796)—1864 рр.).

' Рубинштейн С. Ф. Хроника указов и правительственных распоряжений

по губерниям Западной России, Белоруссии и Малороссии с 1652 по 1892 г.

Вильиа, 1894.— С. 183, 187, 194.

Сенатский архив — СПб, 1891.— Т. I.— С. 66—67, 144.

' Военная энциклопедия. / / Изд. И. Д. Сытина.— СПб, 1911.— Т. VIII.—

С. 522.

14 м РИОІКОІ

209

Рибаков М. О.

5) Київські військові, Подільські і Волинські генерал-

губернатори (1832—1865 рр.).

6) Київські, Подільські і Волинські генерал-губернатори

(1865—1914 рр.).

7) Київські губернатори (1864—1917 рр.).

Існувала ще одна структура, найвища, так звані рези-

денти-правителі Малоросії. їх діяльність — це тема окремого

дослідження.

Губернаторський корпус складався з вищої російської дво-

рянської аристократії (Голіцин, Трубецькой, Шереметьев, Сал-

тиков та інші), верхівки генералітету, осіб, наближених до

імператора. Військові губернатори та Київські, Подільські і

Волинські генерал-губернатори були рангом не нижче генерал-

лейтенанта чи генерала роду військ. Цивільні губернатори та

губернатори — не нижче дійсного статського радника або гене-

рал-майора. За національністю переважна більшість — росіяни,

більше десяти — німці, кілька українців, англієць, француз,

поляк, серб, грек, швед та ін.

Не можна, характеризуючи усіх київських губернаторів

(а за період 1700—1917 рр. їх було понад 85), змальовувати

їхні постаті тільки темною фарбою. Поряд із запеклими україно-

фобами, реакціонерами — Бібіковим, Дрентельном, Клейгель-

сом та іншими були й освічені, гуманні, ліберальні особистості,

благодійники, непогані адміністратори (Кутузов, Панкратьев,

Милорадович, Васильчиков, П. Гессе, Чертков, О. Ігнатьєв та

інші). Кутузов за невеликий час перебування у Києві встиг

зробити немало корисного для міста. Фундуклей видав книгу

«Обозрение Киева в отношении к древностям» (К., 1847), а

також відому капітальну працю, «Статистическое описание

Киевской губернии» (Ч. I—III, СПб, 1852), без якої й зараз

неможливо вивчати історію Киева тощо.

Однак все це не змінює загальної спрямованості політики

цієї імперської структури як антиукраїнської, репресивної. Ре-

зультат її здійснення — арешти й заслання видатних україн-

ських діячів, усунення з державних посад службовців-українців,

ганебний таємний обіжник міністра Валуєва 1863 р., яким

заборонялось друкувати книжки українською мовою, бо такої

мови «не було, немає, й бути не може», царський указ 1876 р.,

що не дозволяв ввозити в Україну літературу на «малорос-

сийском наречии».

210

До історії однієї з імперських структур в Україні

Відбувалося навальне зросійщення так званого «Південно-

Західного краю». Олександр II у 1864 р. затвердив «Положення

про пільги та грошові позики, які надаються при купівлі казен-

них та приватних маєтків у Західних губерніях». «Положення»

поширювалося на дев'ять західних губерній, до нього додавалася

«Інструкція» 1865 р. (тому ці землі звалися «інструкційними».—

Авт.) «Про порядок продажу казенних земель у Західних губер-

ніях особам російського походження (виділено нами — Авт),

які працюють у тім краї або бажають оселитися на постійне

проживання».

Нам пощастило виявити ці документи і видрукувати їх

Вже у серпні 1865 р. до Київської губернії прибула група

російських чиновників та межовщиків для утворення продажних

ділянок

. Щоб виключити будь-яку можливість придбання землі

в обхід «Інструкції», Державна Рада постановила: казенні землі

в дев'яти губерніях Західного краю (в тому числі і в Київській)

поступають у продаж тільки з Височайшого дозволу. На цій

підставі Сенат видав указ № 37496 від 10 червня 1869 р.

А 27 грудня 1884 р. Олександр III підтвердив Указ 1864 р.

Підкреслювалося, що, в разі його порушення, маєтки будуть

вилучатися в казну без усякої винагороди

Протягом XIX ст. права і повноваження київських губер-

наторів невпинно зростали. Канцелярія губернатора, створена

у 1797 р. як апарат одноосібного управління цивільного губер-

натора, здійснювала керівництво і, в першу чергу, політичним

і економічним життям, діяльністю усіх закладів, поліції, військ.

З 1837 р. ці права щодо нагляду було розширено.

Крім канцелярії губернатора, з 1797 р. існувало губернське

правління — вища адміністративно-поліцейська установа в

губернії. Головою правління був губернатор, фактично воно

було його виконавчим органом. Крім цього, губернатор обіймав

посади: голови губернського Статистичного комітету, голови

ЦДІА України.— Ф. 491, оп. 94, сир. 102, арк. 1—8 зв.; Рибаков М.

Невідомий історичний документ.// «Архіви України».— 1993.— № 4—6.

ЧІДІА України — Ф. 491, оп. 94, спр. 102, арк. 6 зв.; див. с. 65—66 цієї

книги.

'•Киевские губернские ведомости».— 1869.— 28 июня.

'«Киевлянин».— 1885.— 13 января

И* 211

Рыбаков М. О.

Особливого комітету (питання, що стосувалися продажу спирт-

них напоїв), голови губернського Лісоохоронного комітету, голо-

ви губернського Розподільчого комітету (нагляд за надход-

женням і витратами доходів). Губернатор був також головою

так званих присутствій: щодо селянських справ, щодо міських

справ, щодо земських і міських справ, щодо справ про громадські

об'єднання, товариства й таке інше...

Отже, коли з другої половини XVII ст. Україна потрапила

в залежність від Москви, між ними почалася вперта боротьба.

За допомогою імперських структур, перш за все царських

воєвод, губернаторів, генерал-губернаторів, резидентів-наміс-

ників, царат різними засобами, різною зброєю підкоряв Україну,

намагався позбавити її властивих їй прикмет, звичаїв, законів,

навіть імені України не залишилося. Ще у XVIII ст. назва

Україна замінена була на Малоросію, а далі на Південно-

Західний край та Південноросійські губернії. З року в рік

обмежувалася суверенність Української держави, її автономія,

київська митрополія, автокефалія української церкви тощо. Але

народ зберіг ідею незалежності, яка не згасла в найтяжчі часи

і лягла підвалиною відродження України в XX ст.

Історіографія досліджуваного питання досить бідна. Узагаль-

нюючих праць стосовно історії такої імперської структури в

Україні, як губернатори, немає. Найцікавішими щодо цього є

деякі короткі відомості у працях М. Грушевського, В. Щербини,

О. Лазаревського. Окремі дані ми знаходимо також у таких

працях: А. Андриевский. Из жизни Киева в XVIII веке. (К.,

1894); В. И. Щербина. К истории воеводского правления в

Киеве (Киевская старина.— 1893.— № 8); Його ж.— Велико-

российские чиновники в Киеве в двадцатых годах XVIII ст.

(Там же.— 1891.— № 10); Його ж. Два київські генерал-

губернатори першої половини XVIII віку (Науковий збірник за

рік 1924. Харків, 1925); В. С. Иконников, А. А. Беклешов.

1743—1808 — малороссийский военный генерал-губернатор,

киевский военный генерал-губернатор, генерал-прокурор.

(«Киевская старина».— 1890.— Т. XXVIII — № 2). Деякі

відомості є у працях Д. Бантиш-Каменського, а також у збірці

«Воєнная галерея 1812 г.» (СПб, 1912) тощо. Ллє всі зазначені

212

До історії однієї з імперських структур в Україні

твори обмежені в часі і подають відомості лише про окремих

осіб. Із сучасних дослідників цього питання відмітимо роботу

відомого києвознавця С. Білоконя — Імперське управління

Україною 1794—1902 («Наше минуле».— 1993.— № 1).

Ми сподіваємось, що наша робота допоможе дослідникам

уникати помилок та більш глибоко висвітлювати політичну

історію України, зокрема Києва.

* *

Існує кілька списків правителів Київської губернії. Вони

різняться повнотою і, головне, достовірністю.

1. Список А. Наковальніна.

У 1777 р. граф П. О. Румянцев — президент Другої Мало-

російської колегії, наказав губернській канцелярії «...учи-

нить в архиве по делам ее вернейшие справки, с которого

времени учреждена Киевская губерния, с каким точно основа-

нием, кто были управляющие ею, какие от времени до времени

касательно сей губернии были установлены или в чем переме-

ны, даже до препоручения в мое ведомство и доставить мне

обстоятельное известие с приложением состоявшихся о том

указов и учреждений копий»

. Серед поданих відомостей була

копія записки, «партикулярно сочиненной бывшим в Киеве

надворным советником Антоном Наковальниным о бывших

киевских губернаторах и комендантах»

Цей список знайшов і видрукував у 1882 р. з деякими

уточненнями відомий дослідник О. А. Андрієвський. Список

охоплює період від 1700 до 1775 рр. і вказує час перебування

на посадах Київських губернаторів

. Список із вступною статтею

та зауваженнями знову був видрукований у 1892 р. істориком

В. І. Щербиною

Исторические материалы из архива Киевского губернского правле-

ния.— К., 1882.— Вып. 1.— С. 164.

'Там же.— С. 165.

Там же.— С. 170—172.

Щербина В. И. Киевские воеводы, губернаторы и генерал-губернаторы

от 1654 по 1775 гг. / / Чтения в историческом обществе Нестора Летопис-

ца.— К , 1802. кн. VI — С. 123—139.

213

Рыбаков М. О.

2. Дані М. Ф. Берлинського (період від 1700 до 1799 рр.).

Найдостовірніші, бо книга першого історика Киева «История

города Киева» (1820 р.) грунтується на багатих та різноманітних

джерелах: стародавніх літописах та хроніках, мемуарах, архів-

них документах, церковних рукописах. Значення архівних по-

шуків автора підкреслює відомий дослідник історії Києва

М. Ю. Брайчевський, бо вони «дали йому (Берлинському. —

Авт.) можливість... перерахувати всіх київських церковних та

державних діячів — митрополитів, воєвод, губернаторів, гене-

рал-губернаторів, комендантів київської фортеці тощо»

. Слід

зазначити, що і у Наковальніна, і у Берлинського, і у Щербини

відсутні прізвища кількох осіб, крім того, в даних цих авторів

існують деякі протиріччя.

3. Список М. В. Закревського.

В фундаментальній праці «Описание Киева» (М., 1868.—

У 2-х т.) наведено список київських губернаторів і генерал-

губернаторів від 1700 до 1864 рр.

. Цей список має великі

хиби: багато помилкових дат, не вказано час призначення або

усунення з посади багатьох губернаторів, пропущені деякі пріз-

вища, чітко не виділені Київські військові губернатори, Київські

військові, Подільські та Волинські генерал-губернатори тощо.

4. У зв'язку зі вступом на посаду генерал-губернатора

М. І. Драгомирова газета «Киевлянин» 3 січня 1898 р. видру-

кувала історичну довідку про всіх київських генерал-губерна-

торів від 1715 до 1897 рр. Всі відомості переписані у М. За-

кревського, тому хиби останнього потрапили в довідку.

5. Історична довідка: Київські генерал-губернатори 1701 —

1897 рр., надрукована в «Памятной книжке Киевской губернии

на 1897 год».

По-перше, назва довідки не зовсім відповідає її змістові:

вона не має чіткого розподілу на губернаторів, генерал-губер-

наторів, військових губернаторів. Крім того, багато неточних

дат, хоча й менше, ніж у М. Закревського.

Отже, користуватися матеріалами М. Закревського та «Па-

мятной книжкой» треба обережно, враховуючи вищезазначене,

це — неповноцінні джерела.

Берлынськый М. Ф. Історія міста Києва.— К , [991.— С. 8.

Т. II, Дополнение. М., 1868 — С. 891—896.

214

До історії однієї з імперських структур в Україні

6. Довідка «Сведения о лицах, занимавших должности Киев-

ского военного губернатора и генерал-губернатора Юго-Запад-

ного края». (Составлена Управляющим канцелярией Киевского,

Волынского и Подольского генерал-губернатора А. Н. Неве-

ровым в марте 1909 г.)

Хоча ця довідка складена обізнаним чиновником, в ній та-

кож трапляються помилки. Так, Б. Я. Княжнін призначений

губернатором не в 1831, а в 1829 р., І. Васильчиков не міг бу-

ти губернатором в 1863 р., бо помер 12 листопада 1862 р.,

М. Аннєнков призначений на посаду не в 1863 р., а 6 грудня

1862 р. тощо.

Отже, для отримання точних відомостей потрібна була

тривала, ретельна робота. Дані виявлялися та перевірялися за

багатьма джерелами, зокрема: Сенатского архива, СПб, 1891.

Т. І; архівних фондів ЦДІА України: Ф. 533 — Київський

військовий губернатор, Ф. 442 — канцелярія Київського, Во-

линського та Подільського генерал-губернатора; фондів ДАКО

(Ф. 1 — Київське губернське правління, Ф. 2 — канцелярія

Київського губернатора та інші); ДАК (Ф. 1, Київський місь-

кий магістрат); газетами «Киевские губернские ведомости»

(з 1838 р.) та «Киевлянин» (з 1864 р.), де друкувалися матеріали

про призначення та усунення з посад губернаторів.

Таким чином, результатом нашого дослідження є новий

список найвищих посадових осіб царської влади у Києві.

1. Київські губернатори та генерал-губернатори (Наво-

димо на підставі даних А. Наковальніна та М. Берлинського).

1) 1700—1704 рр.— генерал-майор Ю. А. Фамендін (фон

Менгден).

2) 1704—1707 рр.— генерал-майор А. А. Гулиць.

Перші губернатори були з числа осіб, наближених до Пет-

ра І. Але перебувати поруч із царем і одночасно управляти

губернією було неможливо, тому вони найчастіше знаходились

у Петербурзі або «прилучались быть в армии». Цар вимагав

ділитися своїми прибутками, що губернатори й робили, піднося-

чи цареві подарунки вартістю від кількох десятків до багатьох

тисяч крб., регулярні та позачергові

. За висловом М. Гру-

ЦДІЛ України — Ф. 442, он. 638, ч. 1, спр. 1, арк. 351—352 зв.

Покровский М. II. Русская история с древнейших времен. Избр. произ-

вел в 4-х кн.— М.. 1966 — Кп 1, т. 2.— С. 574—575.

Рыбаков М. О.

шевського: «Крім великоросійського правління, тяжіла над

Україною також важка рука усякого воєнного начальства: київ-

ських губернаторів і начальників російських військ, які як хотіли

розпоряджалися в Україні з їх самовластієм, суворістю, підо-

зрілістю та неперебірчивістю в тяжких карах»

. Так, у 1712 р.

Київська губернія збільшила витрати на утримання військ та

духовенства на 172906 крб. У 1714 р. губернатор Д. Голіцин

зібрав 500 тис. крб. «излишних денежных сборов», а «от тех

тягостей и от излишних сборов в Киевской губернии учинилась

пустота»

3) 1707—1719 рр.— князь Д. М. Голіцин.

4) 18 квітня 1719—1722 рр.— князь П. О. Голіцин.

5) 1723—1729 рр. (1722—1730? рр.) — князь I. Ю. Трубепькой.

6) 1729—1730 рр.— губернатор, генерал-майор Шток.

7) 14 вересня 1730—1731 рр.— генерал-губернатор

М. А. Матюшкін

8) 1730—1737 рр. (1730—1736? рр.) — генерал-лейтенант

B. П. Шереметьев.

9) 1737—1740 рр. (1736?—1740 рр.) — генерал-майор

C. І. Сукін.

10) 19 листопада 1731 — 1735 рр.— генерал-губернатор

Й. Б. фон Вейсбах.

11) Граф, генерал-аншеф О. І. Рум'янцев, з 15 липня

1736 р.— головний начальник Малоросії (після князя І. Ф. Ба-

рятінського). Направлений з армії графом Мініхом до Киева,

«до определения в Киевской губернии губернатора», де з

21 грудня 1737 р. до 1738 р. був «управляющим губернскими

справами». 11 січня 1738 р. відбув на турецький фронт. 6 берез-

ня 1738 р. призначений Головним начальником Малоросії, в

лютому 1740 р. одержав титул «штатгальтера» (правителя.—

Авт.) України

Грушевський М. С. Назв. праця.— С. 443.

Милюков П. Н. Государственное хозяйство России в первой четверти

XVIII ст. и реформа Петра Великого.— СПб, 1905 — Изд. 2.— С. 354, 355.

Щербина В. наводить іншу дату — 14 жовтня 1730 р.

Бантыш-Каменский Д. Знаменитые полководцы и министры, служив-

шие в царствование Государя Императора Петра Великого.— М., 1813.—

Ч. 2,— С. 311, 313, 315, 317; Його ж. Словарь достопамятных людей русской

земли.— М., 1836 - Ч. IV — С. 333, 334, 335.

216

До історії однієї з імперських структур в Україні

12) 7 березня 1738—1752 рр.— генерал-лейтенант М. І. Ле-

онтьев — київський генерал-губернатор (у 1741 р. сім місяців

був Президентом Малоросійського правління, після чого знову

обійняв посаду генерал-губернатора).

13) 1 серпня 1740 р.— жовтень 1741 р.— губернатор контр-

адмірал І. І. Неплюєв.

Майже усі губернатори — великі землевласники, хазяї

українських земель та кріпаків. Так, багатьма селами на Україні

володів Київський губернатор граф Й. Б. фон Вейсбах. Губер-

натор І. І. Неплюєв одержав від цариці Анни цілу волость та

містечко Биково, загалом до 2000 дворів, що давало до 30 тис.

крб. прибутку на рік. Імператриця Єлизавета відібрала маєтки

у Неплюєва, але Катерина II подарувала йому дві волості з

селами та містечками з прибутком до 20 тис. крб. на рік

«Українська людність,— пише М. С. Грушевський,— бачила

в їх (губернаторів.—Лет.) особі хапуг та своєвільників, прой-

дисвітів, що лякали людей доносами і доводили до в'язниць і

заслань страшним «словом и делом государевым» та «тайной

канцелярией». Наприклад, у 1737 р. правитель Малоросії князь

Барятінський заарештував увесь Київський магістрат і разом з

ним усі грамоти, надані Києву, щоб магістрат не мав на що

посилатися на доказ своїх прав і вольностей. Того ж року

А. П. Волинський в листі до Бірона писав, що губернатори

довели Україну до того, що «вона пуста і стільки множество

тутешнього народу пропало, а й тепер вигнано (на війну), що

не зісталося й стільки хліборобів, щоб їм самим для себе збіжжя

посіяти...»

14) 29 вересня 1752—1758 рр.— керуючий справами в

Київській губернській канцелярії обер-комендант фортеці І. Ко-

стюрін.

15) 26 січня 1758—1760 рр.— обер-комендант В. Лопухін

та Чичерін*.

16) 21 вересня 1760—1766 рр.— генерал-аншеф І. Ф. Гле-

бов (прибув до Києва лише в березні 1762 р.).

Карнович Е. Замечательные богатства частных лиц в России — СПб

1874 — С. 242, 244, 245.

Грушевський М. Назв. праця.— С. 443, 445.

* Ініціали невідомі.

217