Решетило В.П. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

211

на замовлення контролює і аналізує фінансову діяльність підприємств і

організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти й баланси.

Вона здійснює консультування з питань бухгалтерського обліку та контролю

фінансової діяльності щодо проведення господарсько-фінансових ревізій;

управління через систему обліку; готує висновки щодо достовірності

фінансового звіту фірм, які підлягають аудиторському контролю. Свої послуги

аудиторські фірми здійснюють за вказівкою державних органів або на

замовлення підприємств і організацій. Аудиторським фірмам надаються для

контролю й аналізу всі потрібні документи бухгалтерської звітності. За

результатами перевірки, якщо вони виявилися позитивними, господарським

суб’єктам видається свідоцтво про достовірність їхнього продекларованого

фінансового стану. Такий контроль здійснюється з метою зменшення

економічного ризику при укладанні відповідних фінансових угод з даними

суб’єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових

операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами

державних законів, на так званому чорному ринку.

Інформаційні центри й агентства, рекламні агентства, навчальні заклади

по вивченню ринкових відносин, як елементи інфраструктури, сприяють

науково-дослідному та інформаційному забезпеченню трансформаційного

розвитку економіки України і відіграють значну роль.

Отже ринкова інфраструктура є важливим і складним структурним

утворенням ринкової економіки. Від того, наскільки добре вона розвинута,

залежить, у кінцевому підсумку, ефективність функціонування економіки.

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі функції:

здійснює правове й економічне консультування підприємців і захист їх

інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку,

кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських

формувань тощо; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації

продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для

ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та

212

рекламне обслуговування, що в кінцевому результаті забезпечує більш

швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача. Крім загальної

інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує

спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування

окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін. Так, ринок капіталу

обслуговують фондові біржі, страхові й аудиторські компанії, брокерські

контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди

регіонального регулювання, страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними

паперами, валютні біржі; ринок товарів – товарні біржі, торговельні дома й

торгово-посередницькі фірми, комерційні центри бізнесу, лізингові компанії,

аукціони, ярмарки; державні резерви праці – біржі праці, центри підготовки

кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва, пенсійні фонди,

фонди зайнятості. До інфраструктурних ланок функціонування позичкового

капіталу також входять страхові компанії і пенсійні фонди, а також всілякі

інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди , тобто всі ті,

хто бере участь у формуванні і функціонуванні позичкового капіталу .

Таким чином, функціонування ринку, що об’єднує інтереси людей, які

ніколи не бачили один одного, забезпечує виробництво саме того, що потрібно,

безпосередньо не опитуючи при цьому кожного споживача, досконало

розподіляє ресурси і неупереджено ставиться до людей, незалежно від їхнього

рангу, безпосередньо залежить від розвитку інфраструктури. Саме

інфраструктура забезпечує життєдіяльність, стійкість, інформаційне та наукове

забезпечення, страховий та правовий захист суб’єктів ринку. Функціонування і

дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною

умовою реальної трансформації економіки будь-якої країни, в тому числі й

України. Розвиток інфраструктури вимагає відповідного законодавства,

юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового

забезпечення. Держава, значною мірою впливаючи на стан конкурентного

середовища, перебираючи на себе виконання таких функцій, які ринок

відмовляється виконувати, розробляє спільні для всіх суб’єктів господарювання

213

правила гри, слідкує за їхнім дотриманням та створює механізми, що

регламентують відповідальність тих, хто порушує законодавчо встановлені

правила гри на ринку.

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

Основні поняття: інфраструктура; функції інфраструктури;

організаційно-технічна, фінансово-кредитна, державно-регуляторна, науково-

дослідна й інформаційна інфраструктури ринку; біржі: товарні, фондові,

фрахтові, валютні, праці, універсальні, спеціалізовані; цінні папери: акції,

облігації, векселі, варранти, ваучери, сертифікати, коносаменти; первинний і

вторинний ринки цінних паперів; посередники біржової торгівлі: маклери,

брокери, дилери, джобери, „бики”, „ведмеді”.

Контрольні запитання:

1. Дайте визначення поняття „інфраструктура ринку”.

2. Назвіть та охарактеризуйте основні елементи інфраструктури ринку.

3. Визначте функції інфраструктури ринку.

4. Визначте посередників біржової торгівлі й охарактеризуйте їх діяльність.

5. Що являє собою товарна біржа, які її основні функції?

6. Яку роль відіграє фондова біржа як елемент інфраструктури?

7. Покажіть значення ринкової інфраструктури в реальній трансформації

економіки України.

8. Визначте і охарактеризуйте найважливіші етапи в історії біржової діяльності

України.

9. Визначте і проаналізуйте кількісну динаміку бірж в Україні за останнє

десятиліття.

10. Визначте основні складові фінансово-кредитної інфраструктури й

охарактеризуйте їх особливості в Україні.

Тести для самоперевірки:

1. До організаційно-технічної підсистеми інфраструктури ринку не відносять:

А. Товарні біржі.

214

Б. Аукціони.

В. Транспортні комунікації.

Г. Фондові біржі.

2. Що з переліченого не включає фінансово-кредитна підсистема

ринкової інфраструктури?

А. Товарні біржі.

Б. Фондові біржі.

В. Ощадні каси.

Г. Валютні біржі.

3. Що не належить до основних складових державно-регуляторної

підсистеми ринкової інфраструктури:

А. Оподаткування.

Б. Ріелтерські фірми.

В. Біржі праці.

Г. Митна система.

4. Елементами інфраструктури ринку є:

А. Науково-дослідне й інформаційне забезпечення.

Б. Державно-регуляторна підсистема.

В. Організаційно-технічна підсистема.

Г. Усе перелічене.

5. Документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк з

правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов’язання про

повернення суми боргу у визначений строк, має назву:

А. Варрант.

Б. Коносамент.

В. Облігація.

Г. Сертифікат (депозитний).

6. Що з переліченого не включає науково-дослідна та інформаційна

підсистема ринкової інфраструктури?

А. Консалтингові компанії.

215

Б. Інформаційні центри та агентства.

В. Рекламні агентства.

Г. Брокерські контори.

7. Біржова торгівля в Україні започаткована відкриттям біржі:

А. У м. Харкові.

Б. У м. Києві.

В. У м. Одесі.

Г. У м. Львові.

8. Перша товарна біржа у Україні була відкрита у:

А. 1901 році.

Б. 1931 році.

В. 1834 році.

Г. 1796 році.

9. Угоди про купівлю-продаж фінансових інструментів або товарів

обумовленої марки на біржі за умови оплати їх за узгодженою ціною через

певний проміжок часу після укладання угоди називаються:

А. Брокерські угоди.

Б. Форвардні угоди.

В. Ф’ючерсні угоди.

Г. Онкольні угоди.

10. Незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення

контролює і аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних

форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти й баланси, має назву:

А. Брокерська фірма.

Б. Страхова фірма.

В. Маркетингова фірма.

Г. Аудиторська фірма.

216

Розділ 8. ДЕРЖАВНІСТЬ І ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

8.1. Державність і державний суверенітет в розвитку національної

економіки.

8.2. Державне регулювання як головна функція державного управління

економікою, його форми й методи.

8.3. Сутність, характерні риси, принципи побудови і завдання системи

державного управління.

8.4. Система органів державного управління національною економікою

та її функції.

Навчальний тренінг

8.1. ДЕРЖАВНІСТЬ І ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ В РОЗВИТКУ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Серед цілого ряду ознак розвитку національної економіки на першому

місці знаходиться верховенство і суверенітет державної влади. Суть його

полягає в тому, що держава при всьому соціальному, культурному,

національному, конфесійному та інших формах плюралізму існує як одна єдина

влада, на території, що підпадає під юрисдикцію даної держави, не може бути

іншої владної структури. Це питання зачіпає не тільки ієрархію владних

структур в рамках конкретної держави, але і місце саме цієї держави у ряді

інших держав світової спільноти.

Суверенітет держави має на увазі, що всі громадські організації, партії,

сім’ї, асоціації тощо позбавлені влади і займають підпорядковане державі

положення. Суверенітет включає такі принципи, як єдність і неподільність

території, недоторканність територіальних меж і невтручання у внутрішні

справи. Причому якщо яка-небудь сусідня держава претендує на частину

території цієї держави або прагне ущемляти її інтереси, то вважається, що дана

держава не володіє повним суверенітетом. Один з батьків-засновників теорії

національного або державного суверенітету Ж. Боден навіть стверджував, що

217

без суверенітету не має і не може бути держави. І дійсно, суверенітет складає

одну з основоположних характеристик держави. Його значущість полягає в

тому, що державі цілком і виключно належить верховна влада над всіма

іншими конкретними формами і проявами влади на всій території.

Суверенна влада не залежить від якої-небудь іншої влади, навпаки, решта

всіх влад залежать від неї. Держава може бути тільки суверенною. Суверенітет

визначає саму наявність держави. Причому в демократичній правовій державі

він належить виключно народу. Тому і говорять про суверенний народ, від

якого виходить вся владна система в державі.

З суверенітету випливає такий важливий принцип держави, як

загальність, який полягає в тому, що закони, які приймаються вищим

керівництвом держави, однаково обов’язкові для всіх громадян. Для держави не

мають значення соціальне походження, національність, суспільний статус того

або іншого громадянина. Її завдання полягає в тому, щоб захищати інтереси і

права всіх громадян всіма наявними в її розпорядженні засобами. Володіючи

досконалою внутрішньою організацією, держава може домогтися ефективного

підпорядкування справі, реалізації своїх цілей.

У всіх цих аспектах основоположними ознаками сучасної демократичної

держави є її абстрактність, безособовість й анонімність. Дані аспекти дають

державі можливість об’єктивно відноситися до всіх громадян, не допускати

особистих симпатій і антипатій при вирішенні найважливіших завдань, що

зачіпають ті або інші групи населення. Поєднання суверенітету й правового

характеру забезпечує єдиний, обов’язковий для всіх правовий порядок, рівність

всіх громадян і принцип рівного забезпечення їх прав. Держава і право завжди

взаємообумовлені і знаходяться в залежності від рівня духовного, соціально-

політичного, етичного і економічного розвитку даного суспільства.

Держава виступає найважливішим чинником соціально-економічного і

духовного розвитку суспільства, інтеграції різних груп навколо

загальновизнаних цілей національного економічного розвитку і ефективним

механізмом їх реалізації.

218

Одне з головних призначень держави з самого початку полягало в

забезпеченні незалежності й територіальної недоторканості країни для

збереження її матеріальних багатств.

Держава є продукт розвитку суспільства, вона виникає в результаті

істотної соціальної диференціації суспільства, коли вже самі суспільні

структури не в змозі забезпечити єдність і необхідний порядок. Найважливіша

її мета – примирити суперечності й конфлікти, що виникають між різними

угрупуваннями або просто окремо взятими індивідами. Суспільство створює

спеціальний інститут для захисту своїх інтересів від внутрішніх і зовнішніх

ворогів. Цей орган є державна влада. Остання набуває публічного характеру,

оскільки вона, принаймні в теорії, виражає інтереси всього суспільства, або тих,

кого вважають громадянами цього суспільства.

З самого свого виникнення держава виконувала функції узгодження і

об’єднання інтересів і відносин своїх членів, забезпечення порядку і

запобігання порушенню тими або іншими членами загальноприйнятих норм

поведінки і життєвих правил. Ця роль держави постійно підвищувалася в міру

зростання складності суспільства, диференціації соціальних зв’язків і появи

різних видів людської діяльності, спеціалізації функції і розподілу праці,

зростання знань і навиків, виникнення відмінностей суспільного й

індивідуального інтересів, прав і обов’язків, а також соціальної нерівності й

приватної власності.

Діяльність держави як економічного суб’єкта ринкової системи

відображає її економічну роль в суспільстві, яку характеризують, по-перше,

соціальна спрямованість впливу на економіку; по-друге, основні напрями,

засоби й методи діяльності держави як суб’єкта економіки; по-третє, обсяг і

ступінь державного втручання в економічні процеси.

Соціальна спрямованість державного впливу на економіку відображає,

насамперед, загальносоціальну сутність держави, її призначення задовольняти

потреби всього суспільства, забезпечувати його цілісність і розвиток.

Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі управління

219

економікою, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та

якість життя: тривалість життя людини, валовий внутрішній продукт на душу

населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан

навколишнього середовища.

Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва.

Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносин власності й

підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального

виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку і

грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків,

природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять

головний зміст державного управління економіки. Водночас, з огляду на наявні

особливі умови реформування, вирішуються гострі економічні та соціальні

проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення,

подолання кризових явищ.

У країнах з розвиненою ринковою економікою наміри запровадження

прямого державного контролю втілюють у життя завжди, коли ймовірним стає

руйнування конкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси

окремих груп економічних суб’єктів, так і загальновизнані проблеми

суспільства у підтримуванні регульованого конкурентного порядку в країні.

Державне регулювання потрібне за таких обставин:

1. У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів

у галузі. Найчастіше цю обмеженість, покликану сформувати особливі

умови ринкової діяльності, штучно створюють підприємства, які

функціонують у цих галузях.

2. За ринкової монополії, коли йдеться про «неконкурентне ринкове

витіснення», тобто продавці через дискримінацію цін або їх агресивне

зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою

встановлення панівного ринкового середовища.

3. Коли спостерігається побічна дія, тобто коли у процесі виробництва або

споживання товарів з’являються недоліки в ціновій системі.

220

Параметри впливу держави на ринкові події класифікують за трьома

групами: регулювання процесу входження в ринок; регулювання ринкового

ціноутворення; регулювання ринкових обсягів виробництва.

8.2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ГОЛОВНА ФУНКЦІЯ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ, ЙОГО ФОРМИ Й

МЕТОДИ

Держава є активним економічним суб’єктом змішаної економіки,

діяльність якого в економічній сфері має дві складові. По-перше, економіка має

у своєму складі державний сектор, який можна визначити як сукупність

підприємств державної форми власності, і підприємств, у капіталі яких є

державна частка. Зазначені підприємства, як i приватні й колективні, є

суб’єктами підприємницької діяльності, активно діють у ринковій економіці

згідно з її законами. Так, сьогодні макроекономічна структура України налічує

близько 4100 державних підприємств, держава також є власником пакетів акцій

у 2263 суб’єктах господарювання, серед яких 2036 – відкриті акціонерні

товариства, 34 – державні акціонерні й холдингові компанії, 193 – закриті

акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші

суб’єкти підприємницької діяльності, де держава має свою частку. Економічна

діяльність державних підприємств як суб’єктів ринку визначається i

обмежується державою, яка спрямовує її, виходячи з державних інтересів. Отже

складовою економічної діяльності держави є безпосереднє управління

державним сектором економіки, так зване державне підприємництво.

Другою складовою діяльності держави як економічного суб’єкта в

ринковій системі є державне регулювання економіки – сукупність заходів

державного впливу на об’єкти й процеси з метою певного спрямування

господарської діяльності суб’єктів національної економіки, узгодження їхніх

інтересів i дій для реалізації суспільних цілей. При цьому слід розрізняти

державне регулювання економіки i державне регулювання діяльності

підприємств державного сектора економіки, якому значною мірою притаманні

риси підприємницької діяльності.