Реферат - Сьогунат Іеясу Токугава

Іеясу Токугава був сьогуном недовго - у травні 1605 р. він відмовився від

титулу на користь свого сина Хідетада. Тим самим пост сьогуна закріпився за

будинком Токугава. Сам Іеясу віддалився в Сумпу, де жив самотньо, вивчав

історію, проводив час у бесідах зі знавцями старовини. Однак, він усунувся від

влади лише формально. Як і раніше жодне важливе справа не вирішувалося без

його участі.

Іеясу Токугава помер 17 квітня 1616 р. залишивши після себе своїм

спадкоємцям величезні володіння. Дім Токугава був найбагатим у країні. Крім

земель, йому належали золоті копальні на о-ві Садо і срібні рудники в Ікуно і

Оморі.

Висновки

Токугава був видатною політичною фігурою. Його вміння розраховувати ходи і

орієнтуватися в обстановці дозволили йому можливість поставити крапку в

міжусобній боротьбі і досягти успіху при сходженні до вершин влади. Він був

чудовим дипломатом і воєначальником, саме військово-політичні дії Іеясу

призвели до створення централізованої феодальної держави в Японії - те, чого

Ода Набунага так і не зміг досягти в своєму житті. Крім того, він заклав основи

виключно стабільної політичної системи: епоха, коли правили сьогуни з дому

Токугава тривала 264 року.

Іеясу Токугава провів цілий ряд заходів, які, по-перше, продемонстрували

реальну силу і владу, по-друге, сприяли економічному процвітанню його сім'ї та,

по-третє, стали першими кроками у становленні чіткої станово-політичної та

економічної системи, що одержала свою подальший розвиток при наступних

сьогунах.

Проте головне в політичній спадщині Іеясу було досягнення тривалого миру

в країні. Це забезпечило можливість швидкого економічного розвитку Японії в

XVII ст. Крім того, багато адміністративних заходів, наприклад, введення системи

заручнічества (санкін, кота), сприяли будівництву будинків в Едо, розвитку

транспорту, стимулювали розвиток торгівлі та сільського господарства. Політика

і економіка виявилися тісно пов'язані в тугий вузол.

Список використаної літератури:

1. Васильев Л. С. История Востока. Т. 1. – М.: Высшая школа, 1999. –

С. 300-356.

2. Всемирная история в 10-ти томах. Т. 4. //под ред. Жукова Е. М. –

М. – 1958. – С. 677-681.

3. Кузнецов Ю. Д., Навлицкая Г. Б., Сырицын И. М. История Японии.

– М.: Высшая школа, 1988. – С. 89-119.

4. Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу. – К.: Либідь, 1997. – С.

183-191.

5. История Японии. Т. 1. С древнейших до 1898 г./ под ред.

Жукова А. Е. – М. Институт востоковедения РАН. – С. 404-420.

6. Самураи. Полководцы, вожди кланов 1577-1638 гг. // Военно-

исторический альманах «Новый солдат». - №136. – 2002. – С. 8-13.