Реферат - Перша Опіумна війна

Подождите немного. Документ загружается.

Перше бойове зіткнення відбулося вже 3 листопада 1839 р. —

обстрілом англійським флотом китайських суден в гирлі річки Сіцзян.

Початок власне війни затримався до липня 1840 р., до отримання

наказу з метрополії і підготовки флоту.

Основою тактики англійської сторони був маневр флотом (уздовж

побережжя Східнокитайського моря, вгору від дельти Янцзи до

Імператорського каналу), бомбардування укріплень лінійними

кораблями з подальшим швидким десантом, і блокада Імператорського

каналу (однієї з найголовніших транспортних артерій країни). Всі

сухопутні дії англійців не віддалялися від моря або річок, і велися за

підтримки флоту. Основою тактики китайської армії була оборона

укріплених фортець, оснащених численною, хоча і застарілою

артилерією, побудова захисних укріплень на річках, атаки англійського

флоту брандерами.

Восени 1840 р. Лінь Цзесю звинуватили в тому, що іноземці

опинилися практично біля стін столиці імперії. Він був зміщений з

власного поста і відправлений у вигнання (правда, після закінчення

першої «опіумної війни» його помилували і йому були повернені

попередні державні пости). На переговорах маньчжурський двір

представляв одного з членів урядового клану, який прагнув відвести

англійську небезпеку методом поступок і компромісів. Він пообіцяв

задовольнити грошові вимоги британців, передати їм півострів

Гонконг, повністю відновити торгові зв'язки і встановити між двома

країнами рівноправні відносини. Таким чином, вимоги, висунуті

англійцями кілька місяців тому і які повергнули цінський двір і самого

правителя в стан кошмару, були прийняті китайською стороною.

В липні-серпні 1840 р. англійські війська після нетривалих боїв

захопили о. Дінхай і Сяминь (Амой) на побережжі провінції Фуцзянь.

Одночасно англійська ескадра з'явилася поблизу р. Тяньцзіня,

загрожуючи спустошенням столичної провінції Чжілі. Намісник цієї

провінції вступив в переговори з англійцями і прийняв всі їх умови.

Проте цінський уряд відмовився затвердити цю угоду, і військові дії

розвернулися з новою силою. Англійські війська захопили Нінбо,

Чжоушаньські острови, Шанхай і ряд важливих пунктів на підступах до

Гуанчжоу. Китайські війська і добровольчі загони, створені населенням

приморських районів, чинили героїчний опір і неодноразово завдавали

ворогу часткової поразки. В районі Гуанчжоу місцеве населення

організувало добровольче військо «пін інь туань» («загони

утихомирення англійців»). 30 травня 1841 р. вони оточили і трохи не

знищили в районі села Сань-юанлі великий англійський загін на чолі з

уповноваженим англійським урядом Еліотом. Проте цінські урядовці

допомогли Еліоту вибратися з оточення.

Аж до серпня 1841 р. головні події, пов'язані з англо-китайським

конфліктом, розвивалися в районі Гуанчжоу. Переговори переривалися

спалахами військових дій, англійцям вдалося навіть перекрити столицю

провінції Гуандунь, захопивши укріплення, що знаходилися на

підступах до неї. Англійський десант, що налічував більш чим 2 тис.

людей, оточив одне з найвеличезніших міст Китаю, в якому був

розміщений гарнізон, що перевищував 20 тис. чоловік, не рахуючи

місцевого населення, готового взятися за знаряддя і взяти участь в

опорі англійському вторгненню.

Населення, розташованих поблизу Гуанчжоу сіл, організоване

місцевими шеньші, без допомоги інших виступило проти англійців і

майже розгромило англійський десант. Але цінська влада, боячись, що

боротьба проти іноземців може вилитися в повстання проти цінського

правління, не підтримали цей опір.

Англійці, зрозумівши, що, навіть захопивши Гуанчжоу, їм навряд

чи вдасться примусити центральний уряд піти на поступки, в серпні

1841 р. перенесли головні військові дій в приморські провінції нижньої

течії річки Янцзи. Весною 1842 р. експедиційний корпус англійців

отримав новітні підкріплення: з Індії прибули 20 військових суден у

супроводі десятків кораблів, на борту яких до берегів Китаю були

доставлені більше 10 тис. британських сипайських військ. Лягли Нінбо,

Шанхай, Чженьцзян, до серпня англійські судна знаходилися на рейді

Нанкіна, і загроза захоплення іноземцями старої столиці Китаю ставала

реальністю.

В ході війни англійські війська продемонстрували значну перевагу

свого флоту і артилерії, високу маневреність і організацію. Китайські

війська, у тому числі і елітні маньчжурські загони, не змогли чинити

серйозного опору, що було викликане недостатнім володінням

артилерією (особливо польовий), слабкістю загальновійськової

підготовки і низьким моральним духом армії. Більшість великих битв в

ході війни відбувалася при відносно невеликих втратах з боку англійців

убитими і пораненими, проте більш значні втрати останні несли від

жаркого клімату і тропічних хвороб (особливо в частинах, прибулих

безпосередньо з метрополії). Втрати китайської армії були значно

більшими.

3. Нанкінський договір та результати Першої Опіумної

війни

Боячись спертися на народні маси в боротьбі проти англійських

агресорів, цінський уряд зраджував інтереси країни, всіляко

перешкоджаючи озброєнню народу, шукав шляхів погодження з

англійцями. Він фактично піддав опалі Лінь Цзесю, зняв заборону на

ввезення опіуму і неодноразово намагався вступити в переговори з

англійцями. Влітку 1842 р., коли англійська ескадра, піднявшися вгору

по р. Янцзи, захопила м. Чженьцзян і просунулася до Нанкіну, цінський

уряд прийняв всі вимоги англійців.

Переможеному Китаю був нав'язаний Нанкінський договір 1842,

підписаний 29 серпня на борту англійського корабля «Корнуолліс».

Нанкінський мирний англо-китайський договір означав по суті

капітуляцію китайських правителів перед англійцями. Відповідно до

договору цінський уряд відкрив для англійської торгівлі п'ять портів

Китаю — Гуанчжоу, Сяминь, Фучжоу, Нінбо і Шанхай — з правом

встановити в них англійські консульства, зобов'язалося сплатити

велику контрибуцію, передати острів Сянган (Гонконг) у вічне

володіння Англії, ліквідовувати монопольну купецьку організацію

кохонг. Китаю були також нав'язані низькі митні збори на англійські

товари (не вище 5% їх вартості), що створювало сприятливі умови для

захоплення китайського ринку англійськими торговцями.

Таким чином, Англія отримала широкий доступ до Китаю і

придбала важливу військову базу, що дозволила їй здійснювати і надалі

агресію проти Китаю.

Нанкінський договір виявився першим договором, що поставив

Китай в нерівноправне положення в його відносинах з

капіталістичними державами. За ним послідувала серія подібних ж

нерівноправних договорів. Через рік Англія примусила цінський уряд

підписати так званий «додатковий протокол», згідно з яким

англійським підданим надавалися в Китаї права екстериторіальності

(неосудності китайської влади). Англія отримала право створити в

«відкритих портах» сетльменти (території, на яких іноземці мали своє

управління, війська і поліцію). Китай прийняв відносно Англії принцип

найбільшого сприяння, тобто зобов'язався автоматично поширювати на

неї всі права і привілеї, що надаються якій-небудь іншій державі.

Головна мета, якої прагнули досягнути англійці, була ними

досягнута: Китай узяв на себе зобов'язання виплатити величезну на ті

часи контрибуцію – 21 млн. лянів срібла. Врешті-решт, в контракт була

включена стаття, що торкалася регламентації митного обкладення

британських продуктів.

Положення Нанкінського договору означали не лише встановлення

міжнародно-правових основ відносин між Китаєм і Заходом,

представленим в даному випадку Англією, що вийшло вперше в

китайській історії, але і конструювало тип цих відносин в майбутньому.

Сторони, що підписали договір, були далеко не рівноправними для його

учасників. Суверенітет Китаю за Нанкінському угодою був ущемлений,

принаймні, двічі. Китайська держава була зобов'язана поступитися

іноземній державі частиної власної місцевості, а також втратила

безумовний контроль над своєю митною системою. Англійці ж, таким

чином, отримали основне, до чого вони прагнули - доступ на

китайський ринок в умовах, більш сприятливих для них. Конкретно та

ситуація, що суверенітет китайської держави був частково втрачений,

дає підстави говорити, що Нанкінський контракт був нерівноправним

для Китаю по суті, а не лише з погляду політичних умов його

підписання. Цією угодою розкривалася зовсім нова сторінка в історії

китайського країни – як частини залежної периферії світової

капіталістичної системи. Не рахуючи того, тим самим були закладені

передумови для формування китайського націоналізму, в базі якого

лежало прагнення до національного звільнення і відтворення повною

мірою суверенного країни.

Слід зазначити, що основне питання, що з'явилося передумовою

війни – легалізація торгівлі опіумом – було обійдено статтями

Нанкінського договору. Під час переговорів китайці наполягали на

припиненні торгівлі опіумом, англійці ж запропонували легалізувати її,

але, зрозуміло боячись публічного оголошення, у тому числі і в самій

Британії, заявили, що не наполягають на цьому. Проте, і без офіційного

дозволу китайської влади ввезення опіуму до Китаю тривало, і навіть у

величезних масштабах, ніж раніше.

В договорі, укладеному між Китаєм і Англією через рік, в жовтні

1843 р., були обумовлено ще декілька принципових для англійської

сторони принципів: вона отримала статус «найбільш прийнятної

держави», що означало автоматичне розповсюдження на неї всіх прав і

переваг, одержуваних іншими іноземними державами. Окрім цього, в

розвиток принципів, пов'язаних з питаннями митного обкладення,

закладених в Нанкінському договорі, були визначені межі для

привезених з інших країн мит на англійські продукти.

Скоро прикладу Великобританії послідувала і решта європейських

держав: в 1844 р. Угоди з Китаєм, відтворюючи головні положення

Нанкінського контракту, були підписані США і Францією. Правда, в

них містилися певні відмінності, що свідчили про прагнення іноземних

держав розширити свої права в Китаї. Американці добилися ухвалення

китайською стороною принципу консульської юрисдикції і

екстериторіальності, а французи отримали право на будівництво

церковних храмів в портах, відкритих для іноземної торгівлі, що потім

дало їм підставу вимагати надання свободи місіонерської діяльності у

всьому Китаї.

Висновки

Отже, в 1839 році китайці роблять першу рішучу спробу покласти

край опіумній торгівлі. Новий уповноважений імператора по

керівництву морськими силами провінції Гуандунь Лінь Цзесюй блокує

іноземні факторії (місця компактного проживання іноземців поряд з

Гуанчжоу) на півтора місяця, а також конфісковує більше 20 тис.

ящиків з опіумом на суму 3 млн. фунтів стерлінгів.

У відповідь в 1840 році Великобританія направляє до берегів

Китаю військово-морський флот, який отримує серію перемог над

китайськими озброєними силами. Результатом цих перемог стає

підписання в 1842 році Нанкінського договору, згідно з яким

Великобританія одержувала у вічне користування острів Гонконг, що

перетворився на десятиріччя в головну базу європейських і

американських торговців опіумом. Ще більш важливим проривом стало

відкриття для іноземців п'яти портів на території Китаю — Гуанчжоу,

Саменя, Фучжоу, Нінбо і Шанхаю.

Поставки опіуму до Китаю з Індії припинилися лише в 1917 році,

через п'ять років після падіння династії Цин. Повністю покінчити з

його вживанням вдалося лише після утворення нового, комуністичного

уряду Китаю в 1949 році.

Список використаної літератури

1. Дементьев Ю.П. Колониальная политика Англии в Китае и

Индокитае (1844—1862 гг.). – М., 1958.

2. Завадский М. Приход с профицитом //

http://www.expert.ru/printissues/expert/2009/01

3. Международные отношения на Дальнем Востоке. – Кн. 1. – М.,

1973.

4. Нанкинский договор и «дополнительный протокол» //

http:historic.ru/books/item/f00/z00000036/st272.stml.

5. Первая Опиумная война // http

://

www

wikipedia

org

wiki

6. Фицджералд Ч. История Китая / Л.А. Калашникова (пер.c англ.).

- М.: Центрполиграф, 1987. - 459с.