Реферат - Надання першої долікарської допомоги

Подождите немного. Документ загружается.

Надання першої долікарської допомоги

Основні теоретичні положення

Перша допомога - це сукупність простих, доцільних дій, спрямованих на

збереження здоров’я потерпілого. По-перше, якщо є потреба і можливість, треба вивести

потерпілого з місця події. По-друге, оглянути стан потерпілого, зупинити кровотечу і

обробити ці ділянки. Потім імобілізувати переломи і запобігти травматичному шокові.

При наданні першої долікарської допомоги треба керуватися такими

принципами: правильність і доцільність; швидкість; продуманість, рішучість. спокій.

Той, хто надає першу допомогу, повинен знати: основні ознаки порушення

життєво важливих функцій організму людини, загальні принципи надання долікарської

допомоги та її прийомів щодо характеру отриманих потерпілим пошкоджень.

Людина, яка надає першу допомогу повинна вміти: оцінити стан потерпілого і

визначити, якої допомоги, в першу чергу, той потребує; забезпечити штучне дихання "з

рота в рот" або "з рота в ніс", зовнішній масаж серця і оцінити їх ефективність; тимчасово

припинити кровотечу накладанням джгута, щільної пов'язки, пальцевим притисканням

судин; накласти пов'язку при пошкодженні (пораненні, опіку, відмороженні, ударі);

імобілізувати пошкоджену частину тіла при переломі кісток, важкому ударі, термічному

враженні; надати допомогу при тепловому і сонячному ударах, утопленні, нудоти, втраті

свідомості; використати підручні засоби для перенесення, навантаження і

транспортування потерпілого; визначити потребу вивезення потерпілого машиною

швидкої допомоги чи попутним транспортом; користуватися аптечкою першої допомоги.

Послідовність надання першої допомоги: усунути вплив на організм факторів, що

загрожують здоров'ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму,

винести із зараженої зони, загасити палаючий одяг, витягти із води), оцінити стан

потерпілого; визначити характер і важкість травм, що становлять найбільшу загрозу для

життя потерпілого і послідовність заходів щодо його врятування; виконати потрібні

заходи щодо врятування потерпілого в порядку терміновості (вивільнити прохідність

дихальних шляхів, здійснити штучне дихання, зовнішній масаж серця, припинити

кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов'язку і т. ін.); підтримувати

основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника; викликати

швидку медичну допомогу чи лікаря або вжити заходи для транспортування потерпілого в

найближчу медичну установу.

"Зробити висновок про смерть потерпілого має право лише лікар". У місцях

постійного чергування медичного персоналу мають бути аптечки і плакати з правилами

надання першої допомоги, виконання прийомів штучного дихання і зовнішнього масажу

серця, вивішені на видних місцях.

Для правильної організації надання першої медичної допомоги повинні

виконуватися такі умови: на кожному підприємстві, в цеху, відділенні повинні бути

відповідальні особи за належний стан пристосувань та засобів для надання допомоги, що

зберігаються в аптечках і сумках першої допомоги і за систематичне їх поповнення. На

цих самих осіб покладається відповідальність за передачу аптечок і сумок по зміні з

позначкою в спеціальному журналі; керівник лікувально-профілактичного закладу, що

обслуговує дане підприємство, повинен організувати суворий щорічний контроль

застосування правил першої медичної допомоги, а також стану і поповнення аптечок і

сумок потрібними пристосуваннями і засобами для надання першої допомоги; допомога

потерпілому, яка надається не медичними працівниками, повинна суворо обмежуватися

певними видами (заходами) оживлення за "видимої" смерті, тимчасового зупинення

кровотечі, перев’язки ран, опіку чи відмороження, іммобілізації перелому, перенесення і

транспортування потерпілого; в аптечці, яка зберігається в цеху чи в сумці першої

медичної допомоги, повинні міститися медикаменти і засоби, перелічені в таблиці.

Перелік медичних засобів першої допомоги

Медичні засоби Призначення Кількість

Власні перев'язочні

антисептичні засоби

Для накладання пов'язок 5 шт.

Бинти -//-//- 5 шт.

Вата -//-//- 5 пач.

Ватно-марлевий бинт Для бинтування при переломах 3 шт.

Джгут Зупинка кровотечі 1 шт.

Шини Закріпити кінцівки при

переломах і вивихах

3-4 шт.

Гумовий міхур для льоду Охолодження пошкод-женого

місця при переломах і ударах

1 шт.

Чайник Приймати ліки і промивати очі 1 шт.

Настойка йоду Змащувати навколо рани; свіжі

синяки, подряпини

10 ампул

Нашатирний спирт Для приведення в свідомість при

обмороках, втраті свідомості

1 флакон або 10

ампул

Краплі валеріани Для захисту нервової системи і

серцевої нестачі

1 тюб.

Валідол Застосовувати при сильних

болях в області серця по 1 табл.

під язик

1 пак.

Борна кислота Для приготування розчинів 1 пак.

Сода питна Для приготування розчинів 1 пакет

Розчин борної кислоти (2-

4%)

Для промивання очей,

полоскання рота

250 мл.

Розчин питної соди

(2-4%)

Промивати очі і полоскати рот

при опіках кислотою

500 мл.

Розчин оцтової кислоти

(3%)

Промивати шкіру при опіках

лужною содою

500 мл.

Марганцевокислий калій Промивати шкіру при опіках

кислотою і лужними содами,

промивати шлунок при отруєнні

15 г.

Вазелін Змащувати шкіру при опіках І

ступеня

2 короб.

Борна мазь Змащувати обморожені ділянки

шкіри

1 банка

Мило і рушник

Примітки:

1. Розчин соди і борної кислоти передбачаються тільки для робочих місць, де

проводяться роботи з кислотою і лугами.

2. В цехах та лабораторіях, де не виключена можливість отруєння і враження газами і

шкідливими речовинами, склад аптечки повинен бути відповідно доповнений.

3. У набір засобів для сумок першої допомоги не входять шини, гумовий пузир для

льоду, чайна ложка, борна кислота і питна сода. Інші медикаменти комплектуються

в кількості 50 %, що зазначені у списку.

4. На внутрішній дверцятах аптечки слід чітко вказати, які медикаменти

використовуються при тих чи інших травмах (наприклад, під час кровотечі із носа -

3 %-ний розчин перекису водню та ін.).

Пароксизмальна тахікардія

Це раптове порушення серцевої діяльності у вигляді сильного прискорення ритму

серцевих скорочень з раптовим початком і закінченням. Може виникати у абсолютно

здорових людей внаслідок сильних емоцій, страху й ін., а також після прийому міцного

чаю, кофе, міцних спиртних напоїв. Найчастіше виникає у хворих тиреотоксикозом, при

ураженні міокарду запального, дегенеративного або склеротичного характеру, вагітних

жінок і у жінок в клімактеричному періоді.

Клінічні ознаки. Хворий напружений, наляканий, блідий і збуджений. Шкіра

волога, покрита потом. Частота пульсу сягає 160 і більше ударів за хвилину при

абсолютно правильному ритмі, слабкого наповнення. Пульс ледве відчутний, тому погано

підраховується. Спостерігаються часті позиви до сечовиділення і виділяється велика

кількість світлої сечі. Хворий відчуває раптовий початок сильного серцебиття, потім

раптову зупинку серцебиття з відчуттям зупинки серця та наступного сильного поштовху

в ділянці серця, відчуття важкості та стискання у грудній клітці, нудоту, важкість у

шлунку, темні кола перед очима, запаморочення, зомління. Можуть бути прояви

декомпенсації серця - кашель, задишка.

Перша допомога та дії до прибуття лікаря. Перша допомога і лікування

полягає в механічному або медикаментозному збудженні блукаючого нерва та

пригніченні збудливості міокарду. Допомогу може надавати тільки лікар або фельдшер.

Тільки у крайньому випадку, при тривалій відсутності лікаря можна проводити заходи з

механічного збудження блукаючого нерва.

Спосіб 1. Хворий займає горизонтальне положення і закриває очі. Після цього

необхідно рівномірно натискувати на обидва очні яблука протягом 1-5 секунд.

Натискування проводять кінчиками великих пальців рук на закриті очі хворого,

безпосередньо під надочними дугами до заду. При відсутності ефекту пробу можна

повторити декілька разів після перерви у декілька хвилин. При очних хворобах, сильній

короткозорості проба протипоказана.

Інші способи - повільне та глибоке дихання хворого; ковтання шматочків твердої

їжі; пиття холодних газованих напоїв; тривала затримка дихання в горизонтальному

положенні; штучне викликання блювоти; сильне тиснення на верхню частину живота;

згинання та притискання ніг до живота; холодні обтирання шкіри.

Епілептичний напад

Епілепсія - одне з поширених хронічних захворювань головного мозку, яке

характеризується періодично виникаючими корчовими, безкорчовими, або змішаними

нападами з емоційними та психопатологічними нападами. Епілептичний напад, як

правило, виникає раптово, в деяких випадках хворий відчуває виникнення нападу. До

числа факторів, які провокують напад, відносять страх, емоційний стрес та інші

екстремальні ситуації. Розрізняють корчові (судорожні) та безкорчові напади.

Клінічні ознаки. Передвісниками нападу можуть бути біль голови,

запаморочення, дратівливість та інші патологічні стани. Хворий раптово втрачає

свідомість, падає, може отримати значні тілесні пошкодження. Зіниці нерухомі,

розширені, не реагують на світло, з рота виділяється піниста слина. Дихання відсутнє. Ця

фаза триває від декількох секунд до півхвилини, після чого дихання відновлюється, ціаноз

поступово зникає. Наступає клонічне скорочення м'язів, при якому можливе

прикушування язика, іноді досить сильне, мимовільне сечовипускання внаслідок

скорочення сечового міхура. Ця фаза продовжується від півхвилини до 5 хвилин і

змінюється посткорчовим станом. Напад може закічуватись епілептичною комою, яка

переходить у сон, після виходу з якого спостерігається амнезія - хворий не пам'ятає, що з

ним сталось. В інших випадках може розвинутись психомоторне збудження або інші

психічні розлади.

Перша допомога та дії до прибуття лікаря. Під час епілептичного нападу

перша допомога полягає в тому, щоб максимально оберігати хворого від можливого

пошкодження (травми). Хворого кладуть на ліжко, на підлогу, за можливістю на бік. Під

голову кладуть подушку, або інший м'який предмет, для попередження травмування

голови. Якщо напад стався на вулиці, голову притримують руками, не протидіючи корчам.

Для попередження прикушування язика непотрібно вставляти між щелепами будь-який

предмет. Під час клонічних судом можуть зламатись зуби і попасти в дихальні шляхи, що

небезпечніше, ніж прикушування язика.

Гіпертонічний криз

В умовах надзвичайних ситуацій, аварій і катастроф, коли психоемоційне навантаження

на постраждалих надзвичайно високе, може виникнути ускладнення гіпертонічної

хвороби у вигляді гіпертонічного кризу.

Клінічні ознаки. Нарівні з підвищенням артеріального тиску у хворого

виникають сильний головний біль, запаморочення, шум у вухах, починають мигтіти

«мушки» в очах або гіршає зір, з'являються нудота, блювота, серцебиття, болі в ділянці

серця. Обличчя червоніє або блідне. Видно неспокій хворого або його

заторможеність.Нерідко наступає розлад мозкового кровообігу з втратою свідомості й

розвитком паралічів або розвиваються стенокардія, інфаркт міокарда.

Перша допомога і дії до прибуття лікаря. У випадку гіпертонічного кризу

потрібно негайно викликати лікаря. Хворому необхідний фізичний і емоційний спокій,

суворий постільний режим, холод на голову. Порядок і необхідність транспортування

хворого в лікарню (на носилках лежачи), особливо коли у нього можливі порушення

мозкового кровообігу, вирішує тільки лікар.

Інсульт (крововилив у мозок)

Крововилив у мозок може виникнути раптово, часто без усяких попередніх ознак,

серед дня або під час сну, як наслідок ускладнень гіпертонічної хвороби і атеросклерозу

головного мозку.

Клінічні ознаки. Хворий втрачає свідомість, може початись блювота,

мимовільне виділення сечі і калу. Порушується дихання, настає різка задишка з голосним

хрипким диханням, яа змінюється затримкою дихання, або рідким поодиноким

вдиханням. Дуже часто відразу паралізуються кінцівки, стає асиметричним обличчя

(параліч мімічної мускулатури половини обличчя). Інколи інсульт протікає не так

бурхливо, але завжди спостерігається параліч кінцівок і порушення мови.

Перша допомога і дії до прибуття лікаря. Хворого кладуть на рівну поверхню,

послаблюють ремінь, краватку. Голову обкладають міхурами з льодом, або рушником,

змоченим холодною водою, до ніг прикладають грілки з гарячою водою. Хворому

створюють абсолютний спокій, якщо він може ковтати - дають заспокійливі і знижуючі

артеріальний тиск ліки. Необхідно слідкувати за його диханням, видаляти слиз і блювотні

маси з ротової порожнини, попереджувати западіння язика. Перекладати хворого з ліжка

на ліжко і транспортувати його в медичний заклад можна тільки з дозволу лікаря.

Діабетична кома (гіперглікемічна)

Втрата свідомості хворим на цукровий діабет внаслідок нестачі інсуліну в

організмі, одне з найважчих ускладнень цукрового діабету.

Клінічні ознаки. Розвивається повільно, протягом тривалого часу. Почуття

голоду відсутнє, може бути спрага. Шкіра суха, гаряча. Ознобу не буває. Дихання

уповільнене, з рота відчувається запах фруктів. Хворий стає млявим, сонним, потім

втрачає свідомість.

Перша допомога і дії до прибуття лікаря. Ввести інсулін. Зазвичай хворий знає,

скільки йому треба вводити інсуліну. Як правило, у нього є інсулін і спеціальний шприц.

У кожного хворого повинна бути картка диспансерного спостереження, в якій

відмічається кількість інсуліну, необхідного для введення. Не можна залишати хворого

одного до прибуття лікаря або родичів.

Діабетична кома (гіпоглікемічна)

Втрата свідомості внаслідок надлишку інсуліну в організмі. Зустрічається

частіше, ніж гіперглікемічна кома.

Клінічні ознаки. У хворого з'являється почуття голоду, він починає бліднути,

потіти, мерзнути, тремтіти. Шкіра стає вологою. Часто у хворого виникає поверхневе

дихання, неспокій, в очах двоїться. Хворий втрачає свідомість.

Перша допомога і дії до прибуття лікаря. Зазвичай такі хворі носять в кишенях

цукор, цукерки і браслет або картку з написом "діабет" та номером телефону. Хворому

необхідно дати що-небудь солодке: 1-2 шматочки цукру, цукерки, солодкий напій,

шматочок хліба. Важким хворим доводиться вводити глюкозу внутрішньовенно. Через 30-

60 секунд хворий приходить до тями. Якщо визначення типу коми викликає труднощі,

спочатку потрібно дати цукор або шматочок хліба, а потім терміново викликати лікаря.

Колапс

Колапс - найважчий ступінь гострої судинної недостатності, при якому

порушення судинного тонуса настільки значні, що призводять до різкого падіння

артеріального тиску і діяльності серця. Колапс може виникнути в результаті важкого

шоку, великої крововтрати, сильного удару в сонячне сплетіння або промежину.

Клінічні ознаки. Шкіра хворого бліда з синюшним відтінком, покрита холодним

потом. Свідомість інколи порушена, пульс ниткоподібний, артеріальний тиск падає нижче

60 мм рт.ст. Хворий потребує негайної допомоги лікаря, подальше погіршення стану

загрожує летальним наслідком.

Перша допомога і дії до прибуття лікаря. Для збільшення притоку крові до

головного мозку, хворому піднімають ноги, на кінцівки накладають тугі пов'язки і в

такому положенні його негайно транспортують до лікувального закладу.

Термінальні стани.

Сучасні міри надання допомоги бувають ефективними навіть при дуже важких

станах, що об’єднуються під назвою “термінальні”. До них відносяться предагональний

стан, агонія клінічна смерть.

При передагональному стані свідомість хворого збережена чи затемнена, дихання

різко порушене, пульс на кінцівках часто не визначається.

При агонії свідомість зникає, дихання рідке, пульс відсутній.

Клінічна смерть – це відсутність зовнішніх ознак життя: зупинення дихання і

серцебиття. При такому стані хворого ще можна спасти, якщо негайно надати йому

допомогу, тому що тільки через 4-6 хвилин після настання клінічної смерті остання

переходить у біологічну в наслідок кисневого голодування головного мозку і загибелі

нервових клітин, що управляють життєво важливими функціями організму.

Термінальні стани можуть виникнути при важкому шоку, інсульті (крововиливі у

мозок), інфаркті міокарду, важких отруєннях, ураженнях електричним струмом, утопленні

та ін. станах, що потребують негайної допомоги.

Перша допомога. При термінальних станах основне завдання першої допомоги –

підтримання життя хворого до прибуття швидкої допомоги. Заходи повинні проводитися

одразу ж після розвитку важкого стану.

Допомога при термінальних станах (реанімація) – це перш за все заходи,

направлені на усування розладів серцевої діяльності та дихання (непрямий масаж серця,

штучне дихання методом із рота у рот або із рота у ніс).

Реанімацію проводять на протязі не менше 40 хвилин або до прибуття швидкої

допомоги, або до появи у хворого самостійного серцебиття, або до появи ознак

біологічної смерті (появи трупних плям).

Лікування опіків, перша допомога та протишокові заходи

Термічні опіки.

Лікування термічних опіків складається з подання першої допомоги потерпілим

на догоспітальному етапі та лікування в хірургічних спеціалізованих закладах.

Від якості першої допомоги часто залежить подальша доля хворого. Вона полягає в

зупинці дії термічного агента, забезпеченні потерпілого свіжим повітрям та запобіганні

забрудненню рани мікрофлорою.

Загасити палаючий одяг краще шляхом накривання потерпілого ковдрою чи

плащем (пальто) або ж водою. При цьому його треба покласти, щоб полум'я,

піднімаючись угору, не перекинулось на голову та обличчя. Не можна бігти в палаючому

одязі — це тільки роздмухує полум'я. Після загашення полум'я одяг негайно треба зняти,

перед цим обливши холодною (але не крижаною) водою. Це ж саме робиться і тоді, коли

опік стався під дією окропу чи гарячої рідини.

Але в жодному разі не можна допускати переохолодження хворого, бо це сприяє

розвиткові шоку. Обливання холодною водою є також лікувальним засобом — знеболює

та запобігає поширенню опікової деструкції тканин углиб, зокрема переходу ІІІА ступеня

в ІІІБ, а також набряку і нагноєнню. З цією метою особливо доцільно обливати водою під

час надання першої допомоги (але не пізніше ніж через 30 хв. після опіку) у разі

непоширених опіків (особливо опіків кінцівок). Охолодження водою опікової поверхні

триває впродовж 2 год.

Для забезпечення свіжого повітря потерпілого переміщують з місця пожежі

(чи заповненої димом та отруйними газами кімнати) на відкритий простір чи в

приміщення з чистим повітрям. Після цього його зігрівають. При асфіксії хворому роблять

штучну вентиляцію легень (рот до рота чи рот до носа).

Останній акт першої допомоги — запобігання зараженню опікової поверхні —

здійснюють шляхом загортання потерпілого в чисте простирадло, марлю чи

поліетиленову плівку (великі опіки) або накладання бинтової асептичної пов'язки при

обмежених опіках. Внутрішньовенно вводять аналгетики і негайно перевозять

потерпілого до лікарні.

Особам з поширеними глибокими опіками, яким загрожує розвиток шоку чи які

перебувають у стані шоку, в машині "швидкої допомоги" розпочинають введення

протишокових розчинів (сольові розчини або реополіглюкін, розчин лактату чи

Рінгера— Локка тощо).

Під час надання першої допомоги з рук потерпілого треба зняти всі дорогоцінні

речі (обручки, персні, браслети тощо) з метою запобігання турнікетному ефекту.

У лікувальному закладі (це переважно спеціалізовані опікові відділення) хворого бажано

покласти на спеціальне ліжко з повітряною подушкою. У нього передусім перевіряють

стан дихальних шляхів. У разі порушення їх прохідності (задишка, синюшність, кашель,

хриплість голосу) роблять інтубацію трахеї.

Потерпілим з обмеженими поверхневими та глибокими опіками без загрози

розвитку шоку проводять під знеболюванням (переважно внутрішньовенним введенням

морфіну гідрохлориду чи неопіоїдних аналгетиків або ж наркотиків) обробку опікової

поверхні.

Госпіталізації підлягають: хворі з поширеними опіками, опіками дихальних

шляхів і з обмеженими опіками II—IV ступеня площею понад 3—5 % поверхні тіла та з

поширеними опіками І ступеня площею понад ЗО % у дітей, а також хворі з опіками II—

IV ступеня ділянки голови, обличчя, промежини, кистей та стіп незалежно від площі

ураження.

Хворих з обмеженими поверхневими опіками, крім зазначених локалізацій, після

подання їм допомоги (обробки опікової поверхні) направляють на лікування у поліклініку.

У разі поширеного опіку, який спричинив шок або може зумовити його, розпочинають або

продовжують протишокову терапію з одночасним проведенням досліджень гемодинаміки

(артеріальний тиск, пульс, ЦДВ), складу крові

(гемограма, гемотокрит, рівні електролітів, сечовини тощо) та сечі

(погодинний діурез через уведений у сечовий міхур катетер; склад сечі), визначають

температуру тіла та проводять заходи із запобігання інфікуванню.

Обробку опікової поверхні у таких хворих не проводять до повної ліквідації шоку

і його загрози.

Терапія у разі розвитку шоку полягає в ліквідації гіповолемії (дефіциту

ОЦК) й гідроіонних порушень: введення збалансованих розчинів електролітів, особливо

лактату Рінгера, спеціальних розчинів (реополіглюкін тощо) та білкових субстанцій

(плазма, альбумін, протеїн, через 24 год — кров).

Їнфузійні розчини обов'язково повинні містити натрій, бо у хворих з опіками часто

спостерігаються гіпонатріємія (внаслідок підвищення секреції антидіуретичного гормону

вазопресину та затримки натрію в інтерстиціальному просторі).

Гіперкаліємії у хворих, незважаючи на значну загибель клітин, не

спостерігається через збільшене виведення його нирками під дією гіперкортицизму.

Обсяг розчинів розраховують на підставі багатьох критеріїв (гемодинаміки, величини

діурезу, результатів біохімічного дослідження тощо). На практиці користуються

переважно спрощеними формулами. Так, за однією з них — Парклендською — хворому в

першу добу вводять 4 мл лактату Рінгера на 1 кг маси тіла, помноживши цей показник на

площу опіку у відсотках. При цьому половину кількості вводять у перші 3 год, половину

— в наступні 16 год. Для визначення об'єму плазми та інших колоїдних розчинів

користуються, зокрема в Англії, формулою Мюйра—Барклея, за якою об'єм впорскуваної

плазми дорівнює площі опіку, помноженій на масу тіла (в кг) і поділеній на 2, тобто 0, 5

мл/кг на кожен відсоток.

Для поповнення дефіциту рідини вводять 5 % розчин глюкози

(внутрішньовенне), а за відсутності у хворого порушень функції травного каналу

рекомендують пити воду, чай, соки.

Для знеболювання внутрішньовенне вводять аналгетики (опіати — морфін,

омнопон, фентаніл та ін.), призначають значні дози (100—500 мл за добу) кортизолу

(гідрокортизону), енергетичні засоби — гіпертонічні розчини глюкози (10—20 %) з

інсуліном, кислотою аскорбіновою, вітаміном В1 серцево- судинні препарати (глікозиди

— строфантин, корглікон), адреноблокатори тощо.

Величезне значення для лікування хворих з опіками має адекватне енергетичне

забезпечення їх організму. Обмін речовин у цих хворих характеризується

гіперметаболізмом, переважно прискоренням катаболічних процесів. Гіперметаболізм

пов'язаний насамперед з подразненням і активізацію симпато-адреналової системи, а

також із втратою тепла через втрату значної площі шкіри. Проявляється він підвищенням

поглинання кисню, частоти серцевих скорочень та хвилинної вентиляції легень,

внутрішньої температури; гіперекскрецією азоту нирки. Тому харчування хворого

повинно бути калорійним. Однією з формул для розрахунку енергетичної місткості

раціону для хворого є формула Curreri, згідно з нею вона повинна складати

25 ккал на 1 кг маси тіла плюс 40 ккал, помножені на відсоток площі опіку.

Гілераліментації досягають інтестинальним чи внутрішньовенним шляхом, частіше

комбінацією їх, якщо у хворого нема ускладнень з боку травного каналу. У разі

внутрішньовенного живлення основу харчування складають гіпертонічні розчини глюкози

(не більше 3 г глюкози на 1 кг маси тіла), а також ліпідні емульсії. Хворому вводять 2 г

білка на 1 кг маси тіла. При виразках Керлінга хворим призначають блокатори Н2

рецепторів (циметидин, ранітидин, фаматидин тощо).

Хімічні опіки.

Виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіри і слизову оболонку

концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору. При загоранні або

вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки.

Ознаки - за глибиною ураження тканин хімічні опіки поділяються на 4 ступені:

1 - чітко виражене почервоніння шкіри, легкий набряк, що

супроводиться болем і почуттям опіку.

2 - великий набряк, утворення пухирів різного розміру і форми;

3 - потемніння тканин або побіління через кілька хвилин, годин.

Шкіра набрякає, виникають різкі болі;

4 - Глибоке змертвіння не лише шкіри, а й підшкірне жирової клітковини, м'язів,

зв'язкового апарату суглобів.

Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп. При опіку

лугами тканини вологі, тому ці опіки переносяться важче, ніж опіки кислотами.

Допомога. Якщо одяг потерпілого просочився хімічною речовиною, його треба

швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють

речовини, що потрапили на шкіру, енергійно змивають їх струменем води не менше як 10-

15 хв, поки не зникне специфічний запах. При попаданні хімічної речовини в дихальні

шляхи необхідно прополоскати горло водним 3% розчином борної кислоти, цим же

розчином промити очі. Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають

при дотиканні з вологою. Якщо не відомо яка хімічна речовина викликала опік і немає

нейтралізуючого засобу, на місце опіку необхідно накласти чисту суху пов'язку, після

чого треба спробувати зняти або зменшити біль.

Опіки дихальних щляхів

Опіки дихальних шляхів стали спостерігатися останнім часом нерідко.

Незалежно від ступеня та площі ураження слизової оболонки ці опіки

зараховують до категорії тяжких, бо вони становлять значну загрозу для

життя потерпілих Особливо небезпечні опіки, що поширюються на підзв'язкову

ділянку гортані Опіки дихальних шляхів спостерігаються при пожежах у

житлових будівлях, на пароплавах, при вибухах парових котлів, загоранні

бензоцистерн, газопроводів тощо і зумовлені вдиханням потерпілими гарячих

повітря, пари та диму. Опіки дихальних шляхів нерідко комбінуються з

отруєнням потерпілих токсичними хімічними речовинами, що виділяються під

час горіння побутових приладів, які виготовляються переважно з пластмасових

компонентів.

Оскільки опіки дихальних шляхів майже завжди поєднуються з опіками шкіри,

які передусім привертають до себе увагу, своєчасна діагностика інгаляційних

опіків дуже важлива. Клінічна симптоматика цих опіків у ранній період (у

перші 8 год) обмежується спазмом м'язів гортані, а пізніше — набряком та

запаленням слизової оболонки дихальних шляхів, які зумовлюють порушення

прохідності дихальних шляхів та дихання Діагностика грунтується на таких

клінічних ознаках та симптомах:

1) наявність опіків голови та шиї,

2) спалене волосся в носі,

3) охриплість голосу,

4) задишка та ціаноз,

5) "трубний" кашель,

6) стискуючий біль вздовж груднини,

7) запалення ротоглотки,

8) виділення харкотиння з домішками сажі, кіптяви.

Різко підвищена кількість виділень із бронхів (бронхорея).

Всі такі хворі потребують обов'язкової госпіталізації Діагноз за потреби

може бути верифікований з допомогою фіброендобронхоскопії.

Лікування таких хворих полягає у диханні зволоженим киснем, туалеті

бронхів, іноді з ендоскопією, інгаляція та введення бронхолітичних та

муколітичних засобів. Призначають також кортизол чи преднізолон (50 мг на

добу) як протинабряковий та протизапальний засіб, антибіотики, у разі

наростання асфіксії роблять інтубацію трахеї та штучну вентиляцію легень. У

деяких випадках проводять трахеостомію, але вдаються до неї за суворими

показаннями, оскільки вона збільшує ризик розвитку сепсису. Зогляду на це

ускладнення багато авторів, зокрема американських, не рекомендують

застосовувати кортикостероїди. Проте вітчизняні комбустіологи не розділяють

цей погляд і застосовують такі препарати у великих дозах.

Отруєння

Отруєння загального характеру.

Причина - вживання несвіжих або заражених хвороботворними бактеріями

продуктів.

Захворювання, як правило, починається через 1...2 год. після вживання заражених

продуктів, інколи через 20...26 год. Ознаки - загальне знедуження, нудота, блювання

(неодноразове), перемистий біль у животі, часте рідке випорожнення, блідість,

підвищення температури до 58...40 С, частий слабий пульс, судоми. Блювання й понос

зневоднюють організм, сприяють втраті солей.

Допомога. Потерпілому кілька разів промивають шлунок (примушують випити

1,5...2 л води, а потім викликають блювання подразненням кореня язика) до появи чистих

промивних вод. Потім дають чай, каву, але не їжу. Потрібно постійно стежити за хворим

для запобігання зупинення дихання та кровообігу.

Отруєння лугами.

Причини - попадання лужних сполук натрію й калію у дихальні шляхи. Ознаки

– неприємний лужний присмак у роті, кашель, різка печія слизових оболонок очей і

гортані, біль за грудиною, розширення зіниць, різка слабкість, загальні судоми.

Допомога. Забезпечити потерпілому прилив свіжого повітря, вивільнити його від

одягу, який утруднює дихання, дати понюхати нашатирний спирт. У разі припинення

дихання треба зробити штучне дихання.

Отруєння окисом вуглецю.

Причини - вдихання чадного газу, генераторного газу, продуктів горіння, диму,

внаслідок чого в крові блокується зв’язок гемоглобіну з киснем і обмежуються умови для

його перенесення кров’ю від легень до тканин. Ознаки – шкіра яскраво-рожева,

запаморочення, шум у вухах, загальна слабкість, нудота, блювання, слабий пульс,

непритомність (при легкому отруєнні), нерухомість, судоми, порушення зору, дихання,

роботи серця, втрата свідомості протягом навіть діб (при тяжкому отруєнні).

Допомога. Аналогічна тій, що надається при отруєнні лугами.

Отруєння лікарськими препаратами у побуті

також зустрічаються доволі часто.

Найпоширенішим є вживання всередину медикаментозних засобів, призначених

для зовнішнього використання, або вживання надто великої дози препарату. Серед інших

причин — порушення строків зберігання, вживання ліків з алкоголем, помилкове

вживання одних препаратів замість інших.

У випадку передозування жарознижувальних засобів (бутадіону, анальгіну,

аспірину тощо) хворий скаржиться на біль у верхній частині живота, нудоту, блювання

(можливо, з домішками крові), дзвін у вухах. Може спостерігатися марення.

Під час вживання великої кількості снодійних (еуноктину, ноксирону, нембуталу,

люміналу, реланіуму) та наркотичних речовин (морфіну, кокаїну та ін.) спостерігаються

запаморочення, звуження зіниць, сонливість, яка переходить у непритомність, поверхове

дихання, що може у будь-який час зупинитися, слабкий пульс.

Якщо притомність зберігається, допомога полягає у промиванні шлунка та його

очищенні (ліки вживаються перорально, тобто через рот). Хворому дають 0,03 г фенаміну,

30 крапель кордіаміну, 0,5 г броміду камфори, міцну каву. Кладуть його якомога далі від

джерел сильного шуму і світла, оскільки будь-які збуджувальні фактори можуть посилити

кризу. Рекомендується дихання чистим киснем. У випадку порушення дихання слід

провести штучне дихання і терміново доставити хворого у медичний заклад.

Людина під час роботи на виробництві контактує з різноманітними розчинниками,

фарбами, паливно-мастильними речовинами, препаратами побутової хімії, які можуть

бути токсичними і у разі потрапляння в організм спричинити отруєння.

Подання першої допомоги залежить від природи речовини та її дії на організм.

Але слід пам'ятати, що в усіх випадках отруєнь категорично забороняється вживати

всередину спирт і розчин соди!

Отруєння чадним газом можливе там, де він застосовується під час синтезу

органічних речовин, у гаражах, якщо погана вентиляція, в домашніх умовах. Ранніми

симптомами є головний біль, нудота, шум у вухах, важка голова. Пізніше спостерігаються

прискорення пульсу, блювання, виникають сонливість, судоми, задишка, дихання стає

поверхневим, навіть може настати його параліч, що призводить до смерті. Допомога

передбачає забезпечення надходження свіжого повітря, короткочасне вдихання пари

аміаку, розтирання тіла, прикладання грілки до ніг та гаряче пиття. Хворий потребує

госпіталізації, оскільки отруєння може негативно вплинути на легені та нервову систему.

Отруєння ацетиленом, що застосовується для газозварювальних робіт,

відбувається в основному внаслідок утворення побічного продукту — фосфіну.

Виникають синюшність обличчя, звуження зіниць, задишка, судоми, нервовий тик.

Потерпілому необхідне свіже повітря, але ні в якому разі не слід допускати

переохолодження організму. Якщо зупиняється дихання, потрібне штучне дихання,

бажано чистим киснем.

Нітросполуки спричинюють подразнення шкіри і слизових оболонок. У разі

потрапляння їх розчинів всередину слід викликати блювання, дати хворому проносне.

Неприпустиме вживання спирту, жиру, рослинної олії. Вдихаючи оксиди нітрогену,

людина починає кашляти, у неї з'являється відчуття страху, слабкість, сильна спрага, їй

необхідний повний спокій, вдихання чистого кисню.

Отруєння сірководнем спричинює почервоніння повік, світлобоязнь,

сльозовиділення. Подразнюються слизові оболонки. Потерпілого слід винести на свіже

повітря. Як екстрений захід можна запропонувати вдихати хлор, що міститься у хлорному

вапні та деяких вибілювальних засобах.

Галогени (хлор, бром, йод) спричинюють різь в очах, кашель, біль у грудях,

набряк слизових оболонок, задишку. У випадках отруєння ними необхідне дихання

чистим киснем, навіть за незначних отруєнь, а також повний спокій. Як екстрений захід

можна запропонувати вдихання сірководню чи пари аміаку. У разі потрапляння галогенів

всередину допомагає крохмальний клейстер. Подразнення очей парою йоду можна зняти,

промивши їх 1 % - ним розчином тіосульфату натрію (використовується як фіксаж для

фото).

При отруєнні альдегідами виникає різке подразнення слизових оболонок,

кашель. Потерпілому треба випити склянку 0,2 %-ного розчину аміаку, а через кілька

хвилин — склянку молока. Потрапляння всередину 25 г альдегідів спричинює смерть.

Вдихання пари чи вживання рідкого аміаку спричинює задуху, запаморочення, опіки

слизових оболонок, кашель, нежить. У тяжких випадках з'являються судоми, марення,

спазми голосової щілини. Потерпілому слід дати випити слабкий розчин оцту чи