Реферат “Михайло Грушевський - видатний український історик та громадсько-політичний діяч”

Подождите немного. Документ загружается.

РЕФЕРАТ

на тему:

“Михайло Грушевський – видатний український

історик та громадсько-політичний діяч”

Виконав:

Київ–2009

ЗМІСТ

1 ОСНОВНІ ЖИТТЄВІ ЕТАПИ.........................................................................2

1.1 Походження.................................................................................................2

1.2 Навчання та робота в університетах.........................................................3

1.3 У Центральній Раді.....................................................................................4

1.4 Грушевський — академік...........................................................................4

1.5 Перебування у Москві. Смерть Грушевського........................................5

1.6 Міф про президентство Грушевського.....................................................6

2 ГРУШЕВСЬКИЙ - ІСТОРИК..........................................................................7

3 ГРУШЕВСЬКИЙ - ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ..........................9

4 ГРУШЕВСЬКИЙ ТА УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ...................................11

5 ВИСНОВКИ....................................................................................................16

6 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.................................................................................17

«Я сам прийшов до політики через історію, і сей шлях вважаю

нормальним – тільки він мусить бути проведений відповідно широко…».

(М.С.Грушевський)

1 ОСНОВНІ ЖИТТЄВІ ЕТАПИ

1.1 Походження

Народився Михайло Сергійович Грушевський 29 вересня 1866 року.

Виріс на Кавказі — спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Проте

Сестринівка стала його духовною батьківщиною: тут народилася та виросла

його мати Глафіра Захарівна і 17-річною вийшла заміж за професора

Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського; у Сестринівці

провів своє життя батько Глафіри — місцевий священик Захарій Опоков. У

своїй короткій “Автобіографії” славетний історик згодом відзначав, що його

родина з XIII століття “загніздилася” в Чигиринському повіті – в самому

серці України. Багато з його пращурів Грушів (згодом Грушевських) були

церковними службовцями, допоки його дідові Федору не вдалося

перебратися під Київ, до села Лісники.

Батько майбутнього історика, Сергій Федорович (1833-1901), здобув

світську освіту в Києві, викладав славістику. Його підручник

церковнослов’янської мови став офіційним виданням, ним широко

користувалися в усій Російській імперії. Мати – Глафіра Опакова – також

походила з родини служителів культу. 1869 року трьох річний Михайло

разом з батьками переїздить на Кавказ, у 1880-1886 рр. навчається у

Тифліській гімназії.

Дід Михайла Грушевського, який благословив онука на навчання у

Києві в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двома

орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом святого

рівноапостольського Володимира, — і йому було подаровано дворянство.

Саме дід навчався у Тифліській гімназії і в Київському університеті на

історико-філологічному факультеті.

У гімназичні роки Грушевський зачитувався книгами М. Костомарова,

П. Куліша, М. Максимовича, які йому діставав батько – шкільний інспектор.

У липні 1886 р. він звертається з листом до ректора Університету Святого

Володимира, що в Києві, з проханням зарахувати його на історичне

відділення історико-філологічного факультету.

1.2 Навчання та робота в університетах

В університеті Михайло Грушевський працював під керівництвом

Володимира Антоновича.

1890—1894 — професорський стипендіат Університету Св.

Володимира. У травні 1894 захистив магістерську дисертацію «Барское

староство. Исторические очерки».

1894 року Михайло Грушевський очолює щойно утворену кафедру

всесвітньої історії у Львівському університеті, яка зосереджує свої науково-

педагогічні зусилля на вивченні проблем історії Східної Європи.

1894—1914 — професор Львівського університету, головний редактор

«Літературно-Наукового Вісника». Засновник і голова Українського

Наукового Товариства.

На початку першої світової війни Грушевський приїхав до Києва.

Влада була вороже настроєна до вченого — засилає його до Симбірська як

українського сепаратиста і «мазепинця». Волю принесла Лютнева революція

в Петрограді.

1.3 У Центральній Раді

4 березня в Києві утворюється Українська Центральна Рада, головою

якої заочно обрано Михайла Грушевського. Викликаний телеграмою, 12

березня він повертається з Москви до Києва.

Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було

проголошено автономію України в складі Російської федеративної

республіки. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську

Народну Республіку, а 22 січня 1918 Четвертим Універсалом — повну

політичну незалежність України від Росії.

29 квітня 1918 в Києві вже відбувся державний переворот і влада

перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського.

Після падіння Центральної Ради Грушевський деякий час (у лютому —

березні 1919 року) перебував у Кам'янці-Подільському, де редагував газету

«Голос Поділля», пізніше — у Празі, Відні, Женеві.

1.4 Грушевський — академік

Протягом 20-х років навколо М. Грушевського створюється школа

дослідників різних напрямків історії, культури, літератури українського

народу, відтворюються академічні інституції.

1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із

сім'єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському

державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії

наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну

комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису

видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI-XVIII

століттях. При цій комісії у зв'язку з 350-річчям друкованої справи в Україні

був створений комітет, секретарем якого був призначений В. Барвінок.Через

шість років його обрали дійсним членом Академії наук СРСР. У 1924—1931

роках очолював історичні установи ВУАН.

1.5 Перебування у Москві. Смерть Грушевського

Від 1931 року змушений був жити в Москві. У січні 1934 року

Володимир Затонський виступив на сесії ВУАН, зробивши основний акцент

на критиці академіка Грушевського. Близькість до російських кадетів,

орієнтація на німецький імперіалізм у боротьбі з «навалою більшовизму»,

звинувачення у дворушництві, сумнівність наукової порядності — далеко не

повний перелік «гріхів», які посипалися на вченого.

Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з

кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул. Втрутилися

хірурги. Однак хвороба тільки посилилася, оскільки лікування було

некваліфіковане. Грушевський помер.

Наступного дня газета «Вісті» від Ради Народних Комісарів УСРР

вмістила повідомлення про смерть. У постанові Раднаркому зазначалося:

«Зважаючи на особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною

Республікою академіка Грушевського М. С., Рада Народних Комісарів УСРР

постановила: Поховати академіка Грушевського М. С. в столиці України —

Києві. Похорон взяти на рахунок держави. Для організації похорону

утворити урядову комісію в такому складі: тт. Порайко (голова), Богомолець,

Палладін, Корчак-Чепурківський. Призначити сім'ї академіка Грушевського

М. С. персональну пенсію 500 крб. на місяць».

1.6 Міф про президентство Грушевського

У спадок від української зарубіжної історіографії сучасній українській

спільноті дістався міф про Грушевського — президента УНР. Запроваджену

Дмитром Дорошенком ще в 1930-х легенду, напрочуд легко сприйняли на

віру. Міф міцно прижився не тільки в публіцистиці, політикумі, а й у

науковій літературі.

Лише у середині 1990-х, коли стало зрозуміло, що документи

Української Центральної Ради не підтверджують цей факт, міф починає

руйнуватися. Зокрема, у виданій до 130-річчя від дня народження

Грушевського хроніці його життя, в передмові та переліку подій 29 квітня

1918 дані про обрання Грушевського президентом не наводяться. Серйозний

удар по міфу завдано і на державному рівні. Ні на стелі біля зведеного 1999

пам'ятника Грушевському, ні в промові Президента України при його

відкритті про «першопрезидентство» Грушевського не йшлося.

З погляду формального, юридичного, а відтак і наукового,

Грушевський не був президентом Української Народної Республіки. Такої

посади в УНР не існувало, не передбачала її й ухвалена в останній день

функціонування Центральної Ради Конституція. Невідомий жодний акт,

учинений Грушевським як президентом УНР.

Водночас кваліфікація Грушевського «президент Ради» була тоді

досить поширеною, особливо в газетних публікаціях. Це ймовірно пов'язане з

тим, що ще одне значення слова президент — голова (рос. председатель).

Зокрема Грушевський послуговувався візиткою, де був напис французькою

мовою «President du Parlament D'Ukraine» (президент парламенту України —

тодішній відповідник сучасного Голови Верховної Ради України), а також

пізніше підписувався «бувший президент Української Центральної Ради». В

протоколах засідань Ради він називався українським словом "голова". Таким

чином Грушевський був не головою УНР, а головою Центральної Ради УНР.

2 ГРУШЕВСЬКИЙ - ІСТОРИК

Як історик М. Грушевський прагнув з'ясувати питання ролі держави в

історичному плані. Тут значення мало, чи держава відповідала чи не

відповідала потребам народу. Саме у цій сфері М. Грушевський шукав

ілюстрації своїм поглядам. Першим чинником стала Руська держава з

центром у Києві, а згодом зі своїм продовженням у Галичі XII—XIV ст.

Важливо було довести, що Київська держава виникла на своєму рідному

ґрунті І не була принесена варягами. Цій меті учений присвятив розділ

аналізу норманської теорії походження Київської держави.

У наукових працях М. Грушевського «народ» і «держава» нерозривно

поєднані з «героєм в історії». Щоправда, М. Грушевський виставляв на

перший план народ, а не особу. За його словами, свою книгу про Богдана

Хмельницького він хотів би присвятити не йому — вождеві, а творчим

стражданням українських мас, усім, хто болів тілом. і духом, напружував

сили фізичні й інтелектуальні, лив свою кров і бився в тенетах ситуації,

перетворюючи це велике потрясіння, викликане «героєм Богданом» і його

компанією, в динаміку життя цілої України.

Вже на третьому курсі М.Грушевський пише наукову роботу «История

Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку було удостоєно

золотої медалі.

1898 року нарешті з’являється перший том фундаментальної “Історії

України-Руси”, невдовзі виходить друком том другий, 1900 року – третій…

Він закінчує X том “Історії України-Руси” у 1931 році. Рукопис XI тому

зник з Центральної наукової бібліотеки АН УРСР уже в повоєнні роки при

загадкових обставинах.

У 1917 році Грушевський готував до друку дві книги. Перша — «3

історії українознавства і національного усвідомлення (Українознавство ХІХ

в. Українська історіографія і М. Костомаров, В. Антонович, Ол.Лазаревський

й ін.)».Друга -— «Розвідки й причини до української історії» (Вступний

виклад з історії України. Звичайна схема «рускої історії». Етнографічні

категоріі. Спірні питання староруської етнографії. Нові спроби конструкції

початків слов'янського й українського життя. Анти й ин.)". Це була перша

частина задуманої публікації.

Спроектував автор і другу частину останнього твору, де мав намір

вмістити дослідження «3венигород галицький. Волинська справа 1098—

1102. Хронологія галицько-волинської літописи. Чи маємо грамоти кн. Льва

й ин.»

У 1918 р. М. Грушевський підготував до нового видання і

«Ілюстровану історію України», доповнивши її аналізом подій аж до кінця

квітня 1918 р. Можна, очевидно, помітити, що останні відтинки україської

історії відтворено дещо схематично, але цьому є й цілком зрозумілі

пояснення: над науковим підходом превалював політичний, а історичнмй

матеріал (часу на збір якого, природно, бракувало) ще раз слугував

аргументам для продовження ідеологічної полеміки. 3 цього погляду і

«Ілюстрована історія України» (1919 р, видання) теж дуже важлива для

розуміння ряду важливих аспектів концепції украінської революції, особливо

таких, як її причини, розстановка сил, тощо.

Науково-педагогічна й публіцистична спадщина М. Грушевського не

обмежується його капітальними працями, трактатами, статтями, численними

курсами лекцій, які він читав з університетських кафедр. Дбаючи про

поширення історичних знань, учений поряд з уже згадуваним вузівським

підручником написав ще й дві книжки для школярів. Перша з них – “Про

старі часи на Україні. Коротка історія України” – відразу витримала кілька

видань і дійшла до нас у вигляді бібліографічного раритету. Друга – “Історія

України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів

шкіл середніх” – побачила світ 1920 року, але значного поширення не набула.

Майже весь тираж цього видання був знищений ще за життя автора.

3 ГРУШЕВСЬКИЙ - ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ

Обрання Михайла Сергійовича Головою Центральної Ради було,

звичайно, визнанням передусім його величезних наукових заслуг, його

беззастережного авторитету серед українства. 1, очевидно, вибір загалом був

вдалим.

Розмірковуючи рівно через рік над своїм життям, над новітніми

подіями, Михайло Сергійович напише: «Я сам прийшов до політики через

історію, і сей шлях вважаю нормальним — тільки він мусить бути

проведений відповідно широко.»

Звичайно, цитується лише перша частина наведеної думки, хоч не

менш знаменна, варта уваги, практичного застосування і друга її частина —

як досить повчальний висновок —- урок видатного вченого, мислителя, що

через певні обставини змушений був стати біля державного, політичного

керма країни в розбурханому океані революції.

У поглядах на державу М. Грушевський дотримувався думки, що

національним інтересам України найбільш відповідає статус автономії в

складі Російської Федерації. Він вирізняв два шляхи становлення федерації

— через об'єднання двох і більше держав з їх ініціативи або з ініціативи

зверху, коли унітарна держава стає федерацією, поділивши суверенітет з

територіями. Правда, після ліквідації УНР більшовицькою Росією, М.

Грушевський визнавав необхідність існування української незалежної

держави, але лише тимчасово, орієнтуючись у майбутньому на входження

Росії й України в загальноєвропейську федерацію.

У 1917 він випустив книгу «3 політичного життя старої України,

Розвідки, статті, промови». До неї ввійшли праці вченого з української історії

ХІІ—ХУІІ століть, видруковані свого часу в «3аписках наукового товариства

ім. Т.Шевченка» і «Літературно-науковому віснику (1891—1912 рр.). Звертає

на себе увагу проблематика відібраних розвідок. Поряд з двома статтями про

ранні періоди українства («Громадський рух на Вкраїні-Руси в ХІП віці» і

«Галицьке боярство ХП—ХШ в.») автор вмістив у книгу матеріали про ті

політичні моменти, які в попередні часи та й в 1917 р. поставали в