Реферат - Легка атлетика

Подождите немного. Документ загружается.

Міністерство освіти і науки України

Дніпродзержинський державний технічний університет

Кафедра фізичного виховання

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

« Л е г к а а т л е т и к а »

 біг на короткі дистанції

 біг на середні дистанції

Виконав:

студент групи ТМ 09 1д

Полтавець А.Є.

Перевірив:

викладач кафедри

фізичного виховання

Скабицький М.В.

Дніпродзержинськ

2009

Зміст

Введення

..................................................................................................................................................................................

Історії легкої атлетики

............................................................................................................................................

Становлення легкої атлетики як спорту

................................................................................

Особливості перегонів на короткі дистанції

...............................................................................

Техніка перегонів на короткі дистанції

...................................................................................

Старт

......................................................................................................................................................................

Стартовий розбіг

.....................................................................................................................................

Біг по дистанції

.........................................................................................................................................

Біг по віражу

.............................................................................................................................................

Фінішування

...............................................................................................................................................

Методика перегонів на середні дистанції

..................................................................................

Тактична боротьба на дистанції

.............................................................................................................

Відновлення в спринтерському бігу

...................................................................................................

Висновок

...............................................................................................................................................................................

Список літератури

....................................................................................................................................................

Введення

Легка атлетика - один з основних і найбільш масових видів спорту,

що поєднує ходьбу й біг на різні дистанції, стрибки в довжину й висоту,

метання диска, списа, молота, гранати (штовхання ядра), а також

легкоатлетичного багатоборства - десятиборство, п’ятиборство й ін. У

сучасній спортивній класифікації налічується понад 60 різновидів

легкоатлетичних вправ.

У програмі сучасних

Олімпійських ігор легка атлетика

представлена 24 номерами для

чоловіків і 14 - для жінок.

Легкоатлетичні змагання входять у

програми найбільших

континентальних спортивних

змагань: чемпіонатів Європи,

Африканських, Азіатських,

Балканських, Британських,

Панамериканських ігор і ін.

Основою легкої атлетики є природні рухи людини. Заняття легкою

атлетикою сприяють всебічному фізичному розвитку, зміцненню здоров'я

людей. Популярність і масовість легкої атлетики пояснюються

загальнодоступністю й великою розмаїтістю легкоатлетичних вправ,

простотою техніки виконання, можливістю варіювати навантаження й

проводити заняття в будь-який час року не тільки на спортивних

площадках, але й у природних умовах.

Легка атлетика - частина державної системи фізичного виховання.

Легкоатлетичні вправи входять у програми фізичного виховання школярів,

учнів всіх типів навчальних закладів, у плани тренувальної роботи у всіх

видах спорту, у заняття фізичною культурою працюючих старших віків, є

одною з основних частин всіх щаблів всесоюзного фізкультурного

комплексу «Готовий до праці й оборони» (ГПО). Легкоатлетичні секції

займають провідне місце в діяльності колективів фізкультури, спортивних

клубів, добровільних спортивних суспільств.

Звернемося до історії цього виду спорту. Історії, насиченої цікавими

подіями, знайомство з якими допоможе нам одержати подання про те,

якими були фізичні можливості людини в древні часи і які висоти щодо

цього досягли наші сучасники.

У великому літописі легкоатлетичного спорту багато славних імен, з

якими зв'язані голосні перемоги й видатні рекордні досягнення. Чемпіони й

рекордсмени минулого, скоряючи час і простір, прокладали дорогу для своїх

послідовників, намічали орієнтири для подальшого просування по шляху

фізичного вдосконалювання - одного зі складових загального прогресу

людства.

– 2 –

Легкоатлетичний спорт поєднує такі широко розповсюджені й

природні для людини види фізичних вправ, як ходьба, біг, стрибки й

метання. Крім того, окремим видом легкої атлетики є багатоборство, яке

складаються з ряду легкоатлетичних вправ у різному їхньому сполученні.

Залежно від дистанції й швидкості біг по-різному впливає на людину. Біг на

короткі дистанції сприяє вихованню швидкості, на середні й довгі дистанції -

переважно витривалість, бар'єрний біг - спритність і швидкість.

До занять з легкої атлетики підходять уже в ранньому віці – саме тоді

треба вкласти технічні основи обраного виду. Спортивна техніка, спосіб

виконання досліджуваної вправи, що повинна вдосконалюватися із

тренування до тренування, урок до уроку.

Технічний рівень більшість легкоатлетів (бігунів) не відповідає тим

правилам і нормам, які з погляду фізіології й аеродинаміки дозволяють бігти

правильно й рівномірно для досягнення поставлених результатів.

Протягом всієї підготовки бігуни вивчають техніку, тактику перегонів

під час змагань, проводять фізичну, емоційну підготовку, відновлення після

тренувань і змагань.

Історії легкої атлетики

Становлення легкої атлетики як спорту

Ще в далекій давнині людині було необхідно вміти швидко бігати,

спритно переборювати різні перешкоди, метати різного роду снаряди. Від

уміння людини наздогнати й влучно вразити здобич, від здатності бути

стійким і загартованим у боротьбі з таємничими силами природи залежала

його мисливська удача, а значить і життя.

Отже, уже первісній людині були знайомі біг, стрибки й метання –

вправи, що становлять фундамент сучасного легкоатлетичного спорту.

Археологи, розкопуючи стоянки древньої людини, знаходять багато

красномовних свідчень тому, що вже на зорі цивілізації ці навички

відігравали величезну роль у повсякденному житті людини. Звичайно, у ту

пору про спорт у сучасному його розумінні й мові йти не могло. Народився

він набагато пізніше. Батьківщиною спорту можна вважати Древню Грецію.

Програма цих змагань була в основному легкоатлетичною. Спочатку

їхні учасники змагалися лише в бігу на

дистанції, рівній довжині стадіону (192м

27см), що називалася «стадій». Звідси,

власне, і виникло слово «стадіон».

Більше півстоліття цей вид перегонів

стадіодром залишався єдиним видом

змагань на еллінських олімпійських

святах. На Іграх 14-ї Олімпіади (724 р.

до н.е.) уперше були розіграні призи в

– 3 –

бігу на дистанції, рівним двом стадіям. На Іграх 15-ї Олімпіади з'явився біг на

витривалість від 7 до 25 стадіїв.

Уже в ту пору учасники ігор спеціалізувалися в окремих видах

програми змагань. Наприклад, бігуни на довгі дистанції, як правило, дуже

рідко стартували в бігу на короткі дистанції. Зате дуже часто той самий

атлет виступав на двох коротких дистанціях і нерідко виявлявся

найсильнішим на обох відразу.

На олімпійських святах проводилися також змагання бігунів, що

виступали в повному бойовому спорядженні. Атлет, що перемагав на

коротких дистанціях, а також у цьому виді змагань, одержував почесне

звання «триаст», тобто трьох-кратний переможець. Двічі такої честі

вдостоювався Лео Нідас із острова Родос.

Переможців змагань ушановували тоді дуже пишно. Їх увінчували

вінками з оливи, гілки для яких зрізали спеціальним золотим ножем зі

старих священних дерев. Коли чемпіони верталися додому, їх зустрічали

юрби радісних співвітчизників. Поети складали на честь переможців

хвалебні гімни. Імена чемпіонів висікалися на кам'яних плитах, а деяким з

них навіть ставилися пам'ятники. Саме завдяки цьому до нас і дійшли їхні

імена...

Розвиток сучасної легкої атлетики почалося в 40-і рр. XIX ст. (перші

змагання в коледжі м.Регбі в Англії в 1837); в 90-і рр. в багатьох країнах

були організовані аматорські клуби, ліги й ін.

Розвиток сучасної легкої атлетики тісно пов'язаний з олімпійським

рухом.

Заслуговує на увагу такий епізод олімпійських змагань. На старт

дистанції 100 м більшість бігунів вийшли в коротких білих штанях і чоботах

з короткими халявами. І тільки один спортсмен американець Томас Берк був

у трусах і у легшому взутті, що нагадувало сучасні шипівки. Якщо його

суперники приймали старт стоячи, то Берк опустився на одне коліно й

уперся в землю руками. Глядачі навіть посміювалися над цим оригіналом.

Але яке ж було їхнє здивування, коли саме Берк фінішував першим. З тих

часів низький старт став загальноприйнятим у змаганнях спринтерів.

Техніка перегонів в ті часи мало чим нагадувала відточені рухи

сучасних бігунів. Спортсмени бігли сковано, напружено. І лише згодом стало

ясно, що швидкість несумісна з напруженими м'язами, що, ніж вільніше біг,

тим вище швидкість. Уже на II Олімпіаді в Парижі (1900 р.) американець

Френсіс Джервіс набагато поліпшив олімпійський рекорд, переборовши 100

м за 10,8 с.

За останнє двадцятиліття наука про спорт, у тому числі й теорія, і

методика перегонів, почала розвиватися швидкими темпами. Якщо раніше

вона в основному займала пояснювальну функцію й мало допомагала

практиці, то в цей час її роль істотно змінилася. Спортивні змагання - це вже

не просто індивідуальні двобої й не тільки змагання команд, це, насамперед

демонстрація сили й уміння спортсмена, високого тактичного мислення

викладача-тренера.

– 4 –

Кожний, хто починає займатися бігцем, ставить перед собою певну

мету: один хоче стати чемпіоном, інші - просто сильніше й витриваліше,

третій прагне за допомогою ходьби на лижах схуднути, четвертий -

зміцнити волю. І все це можливо. Потрібно лише регулярно, не роблячи собі

потурань і знижок, завзято тренуватися.

Біг містить у собі кілька самостійних видів спорту: спринт, стаєр,

легка атлетика, п’ятиборство, а також і інші. По цих видах спорту є правила

проведення змагань і передбачене присвоєння розрядів і звань відповідно

до вимог єдиної спортивної класифікації. Це стимулює систематичні заняття

й ріст спортивних досягнень бігунів. Названі види перегонів включені в

програми чемпіонатів і Кубків світу на короткі дистанції (спринт) умовно

підрозділяється на чотири фази: початок перегонів (старт), стартовий

розбіг, біг по дистанції, фінішування.

Особливості перегонів на короткі дистанції

Техніка перегонів на короткі дистанції

Навіть самий здатний спринтер не може домогтися видатних

досягнень, якщо він буде розраховувати тільки на свої природні якості.

Відносно короткочасний характер зусиль, що проявляються в бігу на короткі

дистанції, не звільняє бігунів від необхідності здійснювати тренування із

застосуванням навантажень, значних по обсягу й інтенсивності. Звичайно,

швидкісні якості мають найважливіше значення для спринтера, але в

досягненні високих результатів не меншу роль грає розвиток витривалості.

Прояв швидкості тісно зв'язано зі значною силою скорочення м'язів, а

також з довершеною координацією рухів, що дозволяє використовувати

силу в найкоротший проміжок часу. Щоб успішно виступати в спринті,

спортсмен повинен мати високий рівень розвитку сили. Під час перегонів

посилено працюють і розгинаючі й згиначі стегна, а також м'яза тулуба й

рук. По суті, у бігу на короткі дистанції досить активну роль виконують всі

м'язи тіла, тому кращі спринтери мають добре розвинену мускулатуру не

тільки ніг, але й рук, плечей, тулуба.

Важливе значення для спринтера має наявність високого рівня

спеціальної витривалості, тобто здатності підтримувати високу швидкість

перегонів до кінця дистанції. Біг на короткі дистанції протікає майже в

безкисневих умовах. Продукти обміну, не відновлювані киснем, швидко

накопичуються в м'язах і різко скорочують тривалість роботи. У цьому

своєрідність фізіологічних процесів при спринтерському бігу й одночасно

своєрідність витривалості спринтера. Рядом наукових досліджень

встановлено, що найбільш сприятливим для розвитку швидкості (переважно

максимальної частоти рухів) є вік від 9 до 13 років. Тільки за умови

систематичного розвитку швидкості (починаючи з 8 - 9-літнього віку), у

єдності з розвитком інших фізичних якостей і оволодінням спортивною

технікою можна домогтися високих результатів у бігу на короткі дистанції.

Біг на короткі дистанції характеризуються відносною нетривалістю

роботи (6,5 - 50сек) при максимальній її інтенсивності (10-12 м/сек), що

– 5 –

висуває високі вимоги організму спортсмена. Загальний час перетинання

дистанції залежить насамперед від швидкості, що у стані розвити

спортсмен на дистанції стартового розбігу (як швидко досягається

максимальна швидкість перегонів), швидкісної витривалості (можливість

підтримувати досягнуту швидкість до кінця дистанції) і вміння швидко

реагувати на постріл стартера. Варто думати, що на перемогу в змаганнях

може розраховувати той спортсмен, що краще своїх супротивників виконає

більшість або все з перерахованих елементів.

У добре тренованих спортсменів латентний і моторний періоди

реакції на постріл стартера коливаються в межах від 0,3 до 0,4 сек.

(латентний 0,06-0,1 сек., моторний 0,24-0,3 сек.). За рахунок

удосконалювання елементів перегонів можливе поліпшення загального

результату на 0,05-0,08 сек. Для досягнення результату міжнародного

класу в бігу на 100 м спринтер повинен уміти розвивати швидкість не нижче

11,6-12 м/сек. Отже, одним з найважливіших завдань спринтера є

підвищення абсолютної швидкості перегонів. Загальний результат істотно

залежить від уміння швидко набирати швидкість. При гарному стартовому

розбігу швидкість на другій секунді перегонів наближається до 76% від

максимальної, на третій - до 91%, на четвертій - до 95%, на п'ятій, шостій -

до 100%. Успіх спортсмена визначається першими рухами зі старту.

Звичайно від 50-го до 85-го метра швидкість хвилеподібно змінюється,

досягаючи свого піка. Загальний результат залежить і від рівня швидкісної

витривалості спортсмена, про яку можна судити по величині приниження

швидкості перегонів на останніх метрах дистанції.

При оцінці швидкісної витривалості по зіставленню результатів у бігу

на 100 і 200 м можна вважати, що вона достатня. Якщо результат на 200 м

рівняється подвоєному результату на 100 м + 0,4 сек. при цьому потрібно

враховувати, що окремі спортсмени в силу своїх індивідуальних

особливостей мають переважну схильність до бігу на 100 або 200 м. Деякі

спортсмени здатні показувати високі результати на двох дистанціях.

Спринтерський біг - це цілісна вправа, але умовно можна розділити

його на 4 фази: Старт, Стартовий розбіг, Біг по дистанції, Фінішування.

Старт

У спринті застосовується низький

старт, що дозволяє швидше почати біг і

розвити максимальну швидкість на

короткому відрізку.

Для швидкого виходу зі старту

застосовуються стартовий верстат і

колодки.

Вони забезпечують тверду опору

для відштовхування, стабільність

розміщення ніг і кутів нахилу опорних

площадок. У розташуванні стартових колодок можна виділити три основних

варіанти:

– 6 –

1. При «звичайному» старті передня колодка встановлюється на

відстані 1-1,5 стопи спортсмена від стартової лінії, а задня колодка - на

відстані довжини гомілки (близько 2 стоп) від передньої колодки;

2. При «розтягнутому» старті бігуни скорочують відстань між

колодками до 1 стопи й менше, відстань від стартової лінії до передньої

колодки становить близько 2 стоп спортсмена.

3. При «зближеному» старті відстань між колодками також

скорочується до 1 стопи й менше, але відстань від стартової лінії до

передньої колодки становить 1-1,5 довжини стопи спортсмена.

Стартові колодки, розташовані близько друг до друга, забезпечують

одночасне зусилля обох ніг для початку перегонів й створюють більше

прискорення бігунові на першому кроці. Однак зближене положення

ступень і майже одночасне відштовхування обома ногами утрудняють

перехід до поперемінного відштовхування ногами на наступних кроках.

Опорна площадка передньої колодки нахилена під кутом 45—50°,

задня 60—80°. Відстань (по ширині) між осями колодок звичайно дорівнює

18-20см. Залежно від розташування колодок змінюється й кут нахилу

опорних площадок: з наближенням колодок до стартової лінії він

зменшується, з віддаленням їх збільшується. Відстань між колодками й

віддалення їх від стартової лінії залежать від особливостей статури бігуна,

рівня розвитку його швидкості, сили й інших якостей.

По команді «На старт!» бігун стає поперед колодок, присідає й

ставить руки поперед стартової лінії. Із цього положення він рухом

попереду назад упирається ногою в опорну площадку стартової колодки, що

стоїть спереду, а іншою ногою - у задню колодку. Носки туфель торкаються

рантом доріжки або перші два шипи впираються в доріжку. Вставши на

коліно позад вартої ноги, бігун переносить руки через стартову лінію до

себе й ставить їх впритул до неї. Пальці рук утворять пружнне зведення між

великим пальцем і іншими, зімкнутими між собою. Прямі ненапружені руки

розставлені на ширину плечей. Тулуб випрямлено, голова тримається прямо

стосовно тулуба. Вага тіла рівномірно розподілена між руками, стопою ноги,

що стоїть спереду, і коліном іншої ноги.

По команді «Увага!» бігун злегка випрямляє ноги, відокремлює коліно

позад вартої ноги від доріжки. Ступні щільно впираються в опорні площадки

колодок. Тулуб тримається прямо. Таз піднімає на 10-20 см вище рівня

плечей до положення, коли гомілки будуть паралельні. У цій позі важливо

не перенести надмірно вагу тіла на руки, тому що це негативно

відбивається на часі виконання низького старту.

У позі готовності важливе значення має кут згинання ніг у колінних

суглобах. Збільшення цього кута (у відомих межах) сприяє більш швидкому

відштовхуванню. У позі стартової готовності оптимальні кути між стегном і

гомілкою ноги, що опирається об передню колодку, рівні 92—105°; ноги, що

опирається об задню колодку,— 115—138°, кут між тулубом і стегном

поперед вартої ноги становить 19—23°. Зазначені значення кутів можна

використовувати для побудови оптимальної стартової пози; спочатку за

допомогою транспортира розташувати тіло спортсмена відповідно до

– 7 –

оптимальних кутів згинання провідних ланок тіла, а потім «підставити»

йому стартові колодки.

Положення бігуна, прийняте по команді «Увага!», не повинно бути

зайво напруженим і скованим. Важливо тільки сконцентрувати увага на

очікуваному стартовому сигналі. Проміжок часу між командою «Увага!» і

сигналом для початку перегонів правилами не регламентований. Інтервал

може бути змінено стартером у зв'язку з різними причинами. Це зобов'язує

бігунів зосередитися для сприйняття сигналу.

Почувши постріл (або інший стартовий сигнал), бігун миттєво

спрямовується вперед. Цей рух починається з енергійного відштовхування

ногами й швидким змахом руками (згинання їх). Відштовхування від

стартових колодок виконується одночасно двома ногами значним тиском на

стартові колодки. Але воно відразу ж переростає в різночасну роботу.

Нога, що стоїть позаду, лише злегка розгинається й швидко

виноситься стегном уперед; разом із цим нога, що перебуває спереду, різко

випрямлюється у всіх суглобах.

Кут відштовхування при першому кроці з колодки становить у

кваліфікованих спринтерів 42—50°, стегно махової ноги наближається до

тулуба на кут близько 30°. Зазначене положення зручне для виконання

потужного відштовхування від колодок і збереження загального нахилу тіла

на перших кроках перегонів.

Стартовий розбіг

Щоб домогтися кращого результату в спринті, дуже важливо після

старту швидше досягти у фазі стартового розбігу швидкості, близької до

максимального.

Правильне й стрімке виконання перших кроків зі старту залежить від

виштовхування тіла під гострим кутом до доріжки, а також від сили й

швидкості рухів бігуна. Перший крок закінчується повним випрямленням

ноги, що відштовхується від передньої колодки, і одночасним підйомом

стегна іншої ноги. Стегно піднімається вище (більше) прямого кута стосовно

випрямленої опорної ноги. Надмірно високе піднімання стегна невигідно,

тому що збільшується підйом тіла нагору й утруднюється просування

вперед.

Особливо це помітно при бігу з малим нахилом тіла. При правильному

нахилі тіла стегно не доходить до горизонталі й у силу інерції створює

зусилля, спрямоване значно більше вперед, чим нагору.

Перший крок варто виконувати можливо швидше. При великому

нахилі тулуба довжина першого кроку становить 100- 130 см. Навмисно

скорочувати довжину кроку не треба, тому що при рівній частоті кроків

більша їхня довжина забезпечує більш високу швидкість, але й навмисно

подовжувати його нема рації.

– 8 –

Одночасно з наростанням швидкості й зменшенням величини

прискорення нахил тіла зменшується, і техніка перегонів поступово

наближається до техніки перегонів по дистанції. Перехід до бігу по

дистанції закінчується до 25-30 метра (13-15-й біговий крок), коли

досягається 90-95% від максимальної швидкості перегонів, однак чіткої

межі між стартовим розгоном і бігцем по дистанції немає. Варто

враховувати, що спринтери високого класу виходять на рубіж максимальної

швидкості на 50-60-му метрі дистанції, а діти 10-12 років на 25-30-му метрі.

Бігуни будь-якої кваліфікації й віку на 1-й секунді перегонів досягають 55%

від максимуму своєї швидкості, на -76%, на 3-й - 91%, на 4-й - 95%, на 5-й -

99%.

Швидкість перегонів в стартовому розгоні збільшується головним

чином за рахунок подовження кроків і незначно - за рахунок збільшення

темпу. Найбільш істотне збільшення довжини кроків спостерігається до 8-

10-го кроку (на 10-15 см), далі приріст менше (4-8 см). Різкі, стрибкоподібні

зміни довжини кроків свідчать про порушення ритму бігових рухів. Важливе

значення для збільшення швидкості перегонів має швидке опускання ноги

долілиць - назад (стосовно тулуба). При русі тіла в кожному кроці зі

швидкістю, що збільшується, відбувається збільшення часу польоту й

зменшення часу контакту з опорою. Велике значення мають енергійні рухи

рук уперед-назад. У стартовому розбігу вони в основному такі ж, як і в бігу

по дистанції, але з великою амплітудою у зв'язку із широким розмахом

стегон у перших кроках зі старту. На перших кроках зі старту стопи

ставляться трохи ширше, ніж у бігу по дистанції. Зі збільшенням швидкості

ноги ставляться все ближче до середньої лінії. По суті біг зі старту - це біг

по двох лініях, що сходиться в одну до 12- 15-го метра дистанції.

Якщо зрівняти результати в бігу на 30 м зі старту й з ходу, показані

одним і тим самим бігуном, то легко визначити час, затрачуваний на старт і

нарощування швидкості. У гарних бігунів воно повинне бути в межах 0,8-

1,0с.

Біг по дистанції

Якщо зрівняти бігові рухи, які робить стаєр (бігун на довгі дистанції) і

спринтер, то стане ясно, що різниця в техніці полягає лише в тім, що в

спринтера енергійніші рухи при виході зі старту й вище темп перегонів.

В основі техніки перегонів на будь-

яку дистанцію лежить так званий задній

поштовх, від сили й напрямку якого в

основному й залежить швидкість

перегонів. Важливий також і передній

поштовх, тому що при неправильній

постановці ноги на землю можуть

виникнути сили, що гальмують біг.

Відбувається це в тому випадку, коли

ступня ставиться на доріжку не

вертикально, а під гострим кутом до її

поверхні. Спортсмен як би натикається

на бігову доріжку й, природно, знижує

– 9 –