Реферат - Кримінальна психологія

Подождите немного. Документ загружается.

Відмінність злочинної поведінки від правомірної «корениться в системі

ціннісних орієнтації, поглядів і соціальних установок, тобто в змістовній стороні

свідомості»

. Саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості і

соціального середовища, їхній взаємодії треба шукати безпосередні причини

злочинної поведінки.

Механізм соціальної детермінації злочинності, на думку Л. Котлярова,

вимагає «сполучення двох підходів при вивченні особистості: соціально-

типологічного й соціально-рольового». При соціально-типологічному підході

аналізуються насамперед соціальна позиція особистості, відповідні їй соціальні

норми, їхнє сприйняття й виконання. У другому випадку особистість

розглядається як активний діяч, суб'єкт суспільних відносин. Соціально-рольовий

підхід дозволяє побачити позиції й функції, які об'єктивно криміногенні, тому що

вони накладають на особистість обов'язки, що суперечать діючому праву, і вона

може їх виконати тільки ціною правопорушення; пред'являють до неї

взаємовиключні вимоги, що призводить до соціально-правових конфліктів,

виводять особистість із необхідної для неї сукупності позитивних впливів і т.п.

У кримінальній психології одне з основних питань - виділення внутрішніх

особистісних передумов, які у взаємодії насамперед мотиваційної сфери

особистості з певними факторами зовнішнього середовища можуть створити для

даної особистості криміногенну ситуацію.

Психологічна залежність злочинців відрізняється за своїм характером від

аналогічної особливості, що властива більшості людей. Уже в силу соціального

характеру її розвитку й виховання кожній людині властиве прагнення до

об'єднання з іншими людьми для задоволення своїх потреб, досягнення особистих

і спільних цілей. У цих об'єднаннях людина неминуче займає певну позицію, у

тому числі й залежну, підпорядковану. Однак на відміну від убивць

правослухняні люди при несприятливо складних обставинах здатні вийти із

Там само, с. 139.

Криминальная психология: учеб. пособие / Российская академия образования; Московский психолого-

социальный ин-т / Д.И. Фельдштейн (гл.ред.)Александр Иванович Ушатиков (авт.-сост.), Олег

Геннадьевич Ковалев (авт.-сост.). — М. : МПСИ, 2007. — с.145.

групи, уникнути незадовольняючого їх контакту або будуть намагатися змінити

внутрішню позицію до таких обставин.

Особистість насильницького злочинця характеризується, як правило,

низьким рівнем соціалізації, що відбиває прогалини й недоліки основних сфер

виховання: сім'ї, школи, виробничого колективу.

При з'ясуванні механізму формування злочинного наміру необхідно

сполучати знання загальних закономірностей злочинності із глибоким вивченням

особистості злочинця. Для цього вивчаються соціальні групи, членом яких є

даний індивідуум. Вивчення структур взаємин, що існують у найближчому

середовищі цієї особи, знання психології соціальних груп, членом яких є ця

особистість, необхідні для розкриття зв'язку особистості й суспільства, зв'язки

індивідуальної й суспільної свідомості. Поведінка людини багато в чому

обумовлена змістом її мікросвіту, психологічна структура якого служить

потужним каталізатором індивідуальної поведінки. Часто характер поведінки

залежить від змісту відповідних норм поведінки навколишнього середовища.

Злочин розглядають як відхилення від норми у взаємодії особистості з

навколишнім соціальним середовищем. При здійсненні насильницьких злочинів

порушення нормальної взаємодії із соціальним середовищем пов'язане з гострою

конфліктною ситуацією. Часто відбувається «зараження» конфліктною ситуацією

й участь у групових хуліганських діях і масових безладдях великих груп осіб.

Подібний вид конфліктів характерний для осіб з нестійкою психікою, низькою

правосвідомістю, слабким рівнем загальної культури, легко збудливих, схильних

до конформізму з особами, що знаходяться у натовпі. Хуліганські прояви однієї

людини можуть служити емоційним сигналом і прикладом для наслідування

іншими особами.

Психологія осіб, що скоїла вбивства, виявляє в них сильну залежність від

іншої особи. Убивці в цілому належать до такої категорії людей, для яких вільна й

самостійна адаптація до життя - завжди важка проблема. Факт злочину ілюструє,

що вихід з контакту з жертвою для них - практично неможливий спосіб

поведінки. Ця залежність може реалізовуватися не тільки в контакті з жертвою,

але й з ким-небудь іншим, тоді злочин виявляється опосередкованим залежністю

від третьої особи.

Убивство виникає як дія, спрямована на збереження автономної

життєздатності злочинця, як би розриває зв'язок з фактором життєзабезпечення,

що перестав виконувати цю притаманну йому функцію. Основним у походженні

вбивств є онтогенетичний фактор - блокування здатності до автономії в результаті

ігнорування потенційного злочинця іншими особами. Переважна більшість

убивств відбувається з прямим наміром, третина з них обмірковується заздалегідь.

Таким чином, програма вивчення особистості злочинця складається з

наступних груп ознак:

- соціально-демографічні: стать, вік, освіта, соціальний стан, спеціальність,

шкала ролей тощо;

- соціально-психологічні: інтелектуальні, вольові, моральні якості, риси

характеру тощо;

- психофізіологічні: темперамент (сила, рухливість і врівноваженість

нервової діяльності), спеціальний тип вищої нервової діяльності, а також

дані про патологічні відхилення особистості

Однією з найважливіших соціально-демографічних ознак, які

характеризують особистість злочинця, є вік. Спеціалісти-психологи розглядають

його як якісно визначений етап становлення і розвитку особистості, як період із

притаманними йому психологічними особливостями сприйняття людиною

навколишнього світу. Через це вікові особливості не можуть не впливати н

злочинну поведінку. Вікові особливості повинні цікавити слідчого, суддю,

адвоката, прокурора та інших юридичних працівників як результат соціальних

змін особистості, її соціальних функцій, соціального досвіду, способів реагування

на конфліктні ситуації та ін.

Відповідно, соціально-психологічні особливості того чи іншого віку так чи

інакше виявляються в певних формах злочинної поведінки, що передбачає

Криминальная психология: учеб. пособие / Российская академия образования; Московский психолого-

социальный ин-т / Д.И. Фельдштейн (гл.ред.)Александр Иванович Ушатиков (авт.-сост.), Олег

Геннадьевич Ковалев (авт.-сост.). — М. : МПСИ, 2007. — с.150-152.

необхідність диференційованого вивчення певного контингенту правопорушників

з віковою структурою.

Дуже важливою характеристикою особистості злочинця є освіта. Прямої

кореляційної залежності між рівнем освіти і формою антигромадської поведінки

немає, однак рівень освіти впливає і на правосвідомість, і на формування

світоглядних поглядів, і на здатність вибору того чи іншого варіанта поведінки.

Оскільки освітній рівень населення в цілому в країні постійно підвищується, то це

стосується і осіб, які причетні до злочинних діянь.

Значний інтерес представляє питання про співвідношення пізнавального і

морального моментів у процесі формування особистості, про те, що є носієм

цілісності людської особистості - знання чи моральність. Практика свідчить, що

«висока освіченість не є бар'єром, який розділяє правопорушників і

законослухняних громадян, і не гарантує соціально схвальної поведінки».

Найчіткіше це проявляється в екстремальних умовах криміногенної ситуації, яка

впливає не лише на свідомість особистості, її раціональні елементи, й н глибинні

емоційні компоненти психіки. Таким чином, не слід переоцінювати освіченість,

набагато важливіше світоглядна і моральна спрямованість знань (особливо гостро

ця проблем постає перед молоддю). Отже, стає зрозумілим, чому особи з

порівняно високим рівнем освіти можуть скоювати злочини. Найперспективніший

шлях розв'язання цієї проблеми - забезпечення (посилення) моральної,

гуманістичної спрямованості освіти як єдності знань, моралі, інтересів і поведінки

особистості.

Суттєве значення для характеристики особистості злочинця мають

відомості про його соціальний стан і рід занять. Ці відомості дозволяють

встановити, в яких соціальних прошарках найбільш розповсюджені злочини. Не

можна просто пов'язувати характер праці та протиправну поведінку. Необхідно

враховувати складну взаємодію виділених факторів з іншими - культурно-освітній

рівень, потреби, інтереси тощо. Особливої уваги заслуговують ті особи, які на

момент скоєння злочину ніде не працювали і не навчалися. Негативне ставлення

до праці та схильність до паразитичного існування негативно відбиваються на

розвитку їхньої особистості, загострюють відносини з оточуючими і певною

мірою зумовлюють виникнення криміногенної ситуації.

Значний інтерес представляє вивчення особистості злочинця в системі

конкретних форм її соціальної діяльності. Утверджений в психології дієвий підхід

у вивченні явищ психічного життя особистості дозволяє вивчити її в певному

здійснюваному процесі життєдіяльності, який стосується саме її. Це дає змогу

виявити, які суспільні процеси і форми безпосередньо впливають на формування

особистості і з'ясувати роль особистості в становленні свого "Я".

Злочинцям властиве суперечливе поєднання негативних і позитивних рис

особистості і таке ж суперечливе з своїм змістом поєднання форм соціальної

діяльності. А це означає, що при вивченні способу життя злочинця слід уникати

однозначних характеристик і прагнути вивчення в системі його різних з

соціальною значущістю видів діяльності.

Вузьке розуміння діяльності може призвести до теоретичних помилок у

дослідженні особистості злочинця, які, в свою чергу, можуть потягнути з собою

помилки в практиці боротьби зі злочинністю, зокрема в роботі щодо виправлення

і перевиховання злочинців.

У соціальній дійсності життєдіяльність людини представляє собою

сукупність різноманітних форм рольової і нерольової поведінки. Причому перші

становлять більшість форм соціальної активності особистості, в тому числі й

особистості злочинця.

У структурі особистості злочинця особливий інтерес представляють

психічні властивості, які дають найбільш повне уявлення про глибинні процеси,

які безпосередньо визначають її поведінку, і серед них провідною є соціальна

спрямованість особистості.

У злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості

особистості, як соціальна установка. За результатами досліджень, заснованих на

загально-психологічному понятті соціальної установки, до наукового обігу

введено поняття антигромадської установки як одного з факторів, що визначає

злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна

установка на злочинну діяльність (в особи з викривленими потребами,

антигромадськими поглядами і звичками). Особистісна установка на злочинну

діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь агресивного,

насильницького спрямування. Прояв агресивності цих осіб не є реакцією на

обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи

реалізувати агресивні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні.

Багато злочинів скоюються особами, які мають ситуативну установку на

злочинну діяльність. Вона виражається в емоційній обумовленості особи до

конфліктного реагування на певні життєві обставини, за яких стикаються

протилежні потреби та інтереси конфліктуючих. Ситуативна установка найбільш

властива для правопорушників підліткового і молодого віку, що є відображенням

їхньої загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоційно-

вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи на об'єктивні

обставини.

ВИСНОВКИ

Кримінальна психологія вивчає психічні закономірності, пов'язані з

формуванням злочинної установки особистості, утворенням злочинного наміру,

підготовкою й здійсненням злочину, а також створенням злочинного стереотипу

поводження. Вона досліджує особистість злочинця, а також шляхи й способи

виховного впливу на цю особистість і групу в психологічному аспекті.

Диктується необхідність вивчення особистості злочинця насамперед потребами

практики боротьби зі злочинністю. У рамках кримінальної психології

досліджуються психологічні особливості особистості не тільки насильницьких,

але й корисливих злочинців, структура й психологічні особливості злочинних

груп.

Причини злочинності, безумовно, є однією з найгостріших проблем на

стику таких наук як кримінологія, кримінальне право, криміналістика, психологія

й інших наук. В умовах загострення соціально-економічних і політичних процесів

у країні, зростання числа зареєстрованих злочинів, занепаду моральних цінностей,

нівелювання морально-етичних норм вивчення причин злочинності стає більш

ніж актуальним. У цілому сукупність цих умов націлюють науку й наявну

кримінально-правову практику на широке й всебічне дослідження причинних та

інших залежностей злочинності стосовно до наявних у суспільстві змін.

Вивчення процесу детермінації злочинності припускає урахування

відносності, умовності розподілу явищ і процесів на причини й умови. Певні з них

в окремих випадках виступають як причина, в інших - як умова злочинності. У

той же час загальним для всіх детермінант злочинності є те, що в їхній основі

завжди лежать об'єктивні соціальні фактори. Психологічне вивчення особистості

обвинувачуваного, а потім підсудного містить у собі дослідження його

внутрішнього світу, потреб, спонукань, що лежать в основі вчинків, емоційно-

вольової сфери, здібностей, індивідуальних особливостей інтелектуальної

діяльності (мислення, сприймання, пам'яті й інших пізнавальних процесів).

Таким чином, найбільш важливе завдання кримінальної психології -

виділити внутрішні особистісні передумови, які у взаємодії з певною зовнішньою

ситуацією можуть створити криміногенну ситуацію, тобто визначити

криміногенні особистісні якості й передумови. Далі, у рамках кримінальної

психології встановлюються специфічні особливості особистості, які причино

обумовлюють у ній криміногенні передумови (дефекти правосвідомості,

моральності, культури емоцій і т.д.), а також встановлюється причинний зв'язок

між виявленими дефектами й схильністю до здійснення певної категорії злочинів.

Кримінальна психологія досліджує механізм імунітету особистості до

криміногенної ситуації й через пізнання закономірностей цього явища розробляє

рекомендації із профілактики злочинності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Актуальные проблемы криминологии и криминальной психологии : сб. науч.

ст. / Одес. нац. юрид. акад., Криминол. ассоц. Украины, Координац. бюро по

криминологии Акад. правовых наук Украины; [под ред. М. Ф. Орзиха, В. Н.

Дрёмина] — Одесса: Фенікс, 2007. — 354 с.

2. Бедь В.В. Юридична психологія. - К. : Каравел, 2003. – 376 с.

3. Зелинский А.Ф. Криминальная психология / [Ред. В.С.Ковальский] — К.:

Юринком Интер, 1999. — 236 с.

4. Коновалова В.О. Юридична психологія : [підруч. для студ. юрид. вищ. навч.

закл.] / В. О. Коновалова, В. Ю. Шепітько; М-во освіти і науки України, Нац.

юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — 2-е вид., переробл. і допов. —

Х.: Право, 2008. — 238 с.

5. Медицький І.Б. Співвідношення соціального і біологічного як детермінантів

злочинної поведінки // Актуальні проблеми вдосконалення чинного

законодавства України: Зб. наук. ст. – м. Івано-Франківськ, 2007. – Вип. VI. –

С.151-157.

6. Орбан-Лембрик Л.Е. Юридична психологія : навч. посіб.: [для студ. вищ. навч.

закл.] / Л. Е. Орбан-Лембрик. — Чернівці: Книги-XXI, 2007. — 447 с.

7. Пирожков В.Ф. Криминальная психология — М.: Ось-89, 2001. — 702 c.

8. Рущенко І.П. Соціологія злочинності. – Харків: Національний ун-т втутрішніх

справ, 2004. – 370 с.

9. Шиханцов Г.Г. Юридическая психология: Учебник для вузов. - М. : Зерцало-

М, 2003. – 272 с.

10.Юридична психологія : словник: навч. посіб. / [Д.О.Александров,

В.Г.Андросюк, Л.І.Казміренко та ін.]; за заг. ред. Л.І.Казміренко,

Є.М.Моісеєва; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т внутр. справ. —

Вид. 2-е, уточн. та допов. — К.: КНТ, 2008. — 222 с.