Реферат - Електричний струм у газах

Подождите немного. Документ загружается.

Електричний струм у газах. Самостійний і несамостійний

розряди. Застосування струму в газах у побуті, в промисловості,

техніці.

Мета уроку: пояснити природу виникнення струму в газах, сформувати

уявлення про самостійний і несамостійний розряди, показати практичне

застосування газового розряду.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

План уроку.

Етапи Час Прийоми та методи

І. Перевірка домашнього

завдання

10-15 хв Робота з підручником; відповіді

біля дошки та з місця; експрес-

контроль знань

ІІ. Вивчення нового

матеріалу

20-25 хв Пояснення вчителя; відповіді учнів;

записи на дошці та в зошитах

ІІІ. Закріплення нового

матеріалу

5-7 хв Бесіда; робота з підручником

ІV. Домашнє завдання 3 хв Коментар учителя; записи на дошці

та в щоденниках

Хід уроку.

І. Організаційний момент.

Оголошення теми і мети уроку.

ІІ. Перевірка домашнього завдання.

1. Властивості напівпровідників.

2. Будова напівпровідників.

3. Власна провідність.

4. Домішкова провідність.

5. Електронно-дірковий перехід.

6. Будова напівпровідникових приладів.

7. Застосування приладів.

ІІІ. Пояснення нового матеріалу.

За звичайних умов гази майже повністю складаються із нейтральних атомів

чи молекул, тому є діелектриками. Для того, щоб газ почав проводити

електричний струм, його потрібно забезпечити вільними електричними

зарядами. Для цього можна:

1) нагріти газ (З підвищенням температури теплові рухи молекул газу

призведуть до втрати електронів молекулами, а отже, й утворення позитивно

заряджених іонів. Деякі нейтральні молекули приймуть вільні електрони і

стануть негативно зарядженими іонами, крім того, самі вільні електрони

зможуть створити струм. Чим вища температура, тим більше вільних

електронів.);

2) помістити в газ джерело радіоактивного випромінювання;

3) помістити в газ нагріту металеву нитку, з якої будуть випаровуватись

вільні електрони, які і створять струм.

Отже, щоб газ проводив електричний струм, в нього треба помістити

іонізатор. Завдяки іонізації в газі утворюються вільні носії електричного

заряду - іони та електрони.

Процес проходження електричного струму через газ називають газовим

розрядом.

Після припинення дії іонізатора газ перестає бути провідником. Струм

припиняється після того, як усі іони й електрони досягнуть електродів. Крім

того, під час зближення електрон і позитивно заряджений іон можуть знову

втратити нейтральний атом. Такий процес називають рекомбінацією

заряджених частинок.

Помістимо в газ два металеві електроди, до яких прикладено напругу U. Тиск

газу в трубці бажано знизити. Помістимо в трубці іонізатор, який буде

утворювати певне число вільних зарядів за одиницю часу (рис. 4.3.5).

Постійно підвищуючи напругу, будемо вимірювати силу струму в колі.

Результати нанесемо на графік (рис. 4.3.6).

Значення сили струму в газі буде зростати зі збільшенням прикладеної

напруги, згідно із законом Ома для ділянки кола, а коли досягне деякого

значення, стане незмінним, що вкаже на стан насиченості в трубці. Це

означає, що всі носії, які утворює іонізатор, беруть участь у створенні

струму. Якщо дію іонізатора припинити, то припиниться і розряд, оскільки

інших джерел іонів немає. Тому такий розряд називають несамостійним.

Будемо і далі продовжувати підвищувати напругу на електродах. За деякої

граничної напруги в трубці знову почне зростати сила струму (рис. 4.3.7).

Це означає, що в газі з'являються додаткові іони до тих, що утворилися

внаслідок дії іонізатора. Сила струму при цьому може зрости в сотні разів, а

число іонів, які виникнуть у процесі розряду, може стати таким великим, що

зовнішній іонізатор буде вже непотрібним для підтримання розряду. Якщо

забрати зовнішній іонізатор, то розряд не припиниться. Розряд, який може

існувати без зовнішнього іонізатора, називають самостійним розрядом.

Причиною різкого збільшення сили струму у разі великих напруг (рис. 4.3.7)

є зростання кінетичної енергії електронів, що утворилися внаслідок дії

зовнішнього іонізатора. На своєму шляху електрон зіштовхується з іонами і

нейтральними атомами. Кінетична енергія електрона перед черговим

зіткненням пропорційна напруженості поля і довжині вільного пробігу

електрона (шляху між двома послідовними зіткненнями):

Якщо кінетична енергія електрона більша за роботу іонізації Ai, яку треба

виконати, щоб іонізувати нейтральний атом, тобто:

то під час зіткнення електрона з атомом відбувається іонізація. Кількість

заряджених частинок швидко наростає, виникає електронна лавина. Цей

процес називають іонізацією електронним ударом. Однак цього замало. Для

підтримання такого розряду потрібна емісія електронів з катода. Цьому

сприяють швидкі позитивні іони, що утворюються після зіткнення електронів

з нейтральними атомами і внаслідок дії електричного поля вдаряються об

катод.

Залежно від властивостей і стану газу, а також від якостей і розміщення

електродів, прикладеної до них напруги виникають різні види самостійного

розряду в газах. Якщо тиск низький, виникає тліючий розряд. За

атмосферного тиску можна отримати електричну дугу, коронний та іскровий

розряди.

Тліючий розряд використовують у газоосвітлювальних лампах. Електрична

дуга є потужним джерелом світла і широко використовується в прожекторах,

установках для зварювання і різання металів тощо. Прикладом велетенського

іскрового розряду є блискавка. Іскровий розряд використовують для

запалення суміші палива і повітря у двигунах внутрішнього згоряння, для

точної обробки металів тощо.

Коронний розряд, що виникає за атмосферного тиску поблизу загострених

ділянок провідника, у разі великого заряду має вигляд корони, що світиться

навколо вістря. Його використовують в електричних фільтрах для очищення

промислових газів від домішок.

Якщо температури досить високі, розпочинається іонізація газу через

зіткнення атомів чи молекул, які швидко рухаються. Речовина переходить в

новий стан - плазму.

Плазма - це частково чи повністю іонізований газ, в якому густини

позитивних і негативних зарядів майже збігаються. Плазма вважається

четвертим станом речовини. У повністю іонізованій плазмі електрично

нейтральних атомів немає, тому плазма дуже добре проводить струм. У

цілому плазма являє собою електрично нейтральну систему.

Поряд з нагріванням іонізація газу і утворення плазми можуть бути

викликані різними способами, наприклад, бомбардуванням атомів газу

швидкими зарядженими частинками. При цьому утворюється

низькотемпературна плазма.

Через велику рухливість заряджених частинок у плазмі, вони легко

переміщуються під дією електричного і магнітного полів, тому будь-які

локальні порушення електронейтральності плазми швидко ліквідуються.

На відміну від нейтрального газу, між молекулами якого є короткодіючі

сили, між зарядженими частинками плазми діють кулонівські сили, які

порівняно повільно зменшуються з відстанню. Кожна частинка взаємодіє

одночасно з багатьма навколишніми частинками. Завдяки цьому частинки

можуть брати участь не тільки в хаотичному тепловому русі, а і в

упорядкованих (колективних) рухах. У плазмі легко збуджуються різні

коливання й хвилі.

Провідність плазми підвищується зі зростанням ступеня іонізації. За високої

температури повністю іонізована плазма за своєю провідністю наближається

до надпровідників.

У стані плазми перебуває близько 90 % речовини Всесвіту (Сонце, зорі,

міжзоряний простір).

Плазма оточує нашу планету. Верхній шар атмосфери на висоті 100 - 300 км

є іонізованим газом - іоносферою. Полум'я запаленого сірника це також

плазма.

Плазма виникає при всіх видах розряду в газах: тліючому, дуговому,

іскровому тощо. Таку плазму називають газорозрядною. Її використовують у

лазерах.

Струмінь плазми застосовують у магнітогідродинамічних генераторах,

плазмотронах. Потужні струмені плазми застосовують для різання і

зварювання металів, буріння свердловин, прискорення перебігу хімічних

реакцій тощо.

Найбільші перспективи фізики вбачають у застосуванні високотемпературної

плазми (T > 108 К) для створення керованих термоядерних реакцій.

ІV. Закріплення нового матеріалу.

1. У результаті якого процесу газ стає електропровідним?

2. Що називають іонізацією газу?

3. Що називають рекомбінацією атомів?

4. Що називають електричним струмом у газах?

5. Які заряди є носіями струму в газах?

6. Що являє собою газовий розряд? Побудуйте схему експерименту з

вивчення закономірностей струму в газах і поясніть особливості

несамостійного розряду в газах.

7. Поясніть особливості самостійного газового розряду, побудувавши повну

вольт-амперну характеристику газового розряду.

8. Який процес називають іонізацією електронним ударом?

9. Назвіть і опишіть види самостійних розрядів у газах?

10. Що таке плазма? Які її особливості? Які види плазми існують?

V. Домашнє завдання: §

Додатковий матеріал.

За звичайних умов (не занадто високі температури; тиски, близькі до

атмосферного) гази складаються з нейтральних атомів і молекул і не

містять вільних зарядів (електронів та іонів). Тому струм вони не

проводять, іншими словами, є ізоляторами. Наприклад, якщо в сухе

атмосферне повітря помістити заряджений електрометр із доброю ізоляцією,

то його заряд довго залишається незмінним.

Щоб газ почав проводити електричний струм, потрібно створити в ньому

вільні носії заряду, тобто заряджені частинки. Цей процес називається

іонізацією газу. При цьому в газі відбувається розщеплення нейтральних

атомів і молекул на іони і вільні електрони.

Іонізувати газ можна двома шляхами:

1) заряджені частинки вносяться в газ ззовні або створюються дією

якого-небудь зовнішнього фактора;

2) заряджені частинки створюються в газі дією електричного поля.

У залежності від способу іонізації електропровідність газів (розряд у

газах) називається несамостійною (1) і самостійною (2).

Під дією іонізатора з електронної оболонки атома або молекули

виривається один або кілька електронів. Атом (або молекула)

перетворюється на позитивний іон (катіон), і утворюються вільні

електрони. Вони, у свою чергу, приєднуються до нейтральних молекул і

атомів, перетворюючи їх на негативні іони (аніони). Таким чином, в

іонізованому газі Містяться катіони, аніони і вільні електрони.

Часто катіони та аніони являють собою не з'єднані іонізовані молекули, а

групи молекул, що «прилипли» до негативного або позитивного іона. Тому

їхня маса набагато більша, ніж маса окремого атома або молекули.

Для опису іонної провідності не можна використовувати ані закони

Фарадея, ані закон Ома.

Закони Фарадея для газів утрачають зміст у силу того, що в розчинах

електролітів частинки являють собою або певні атоми, або певні групи

атомів, а в газах конгломерати частинок можуть бути якими завгодно.

Закон Ома для газів виконується тільки при малих напругах. Тоді, як і у

випадку провідників, що підкоряються законові Ома, залежність сили

струму від напруги (тобто вольтамперна характеристика) для них матиме

вигляд:

Зі збільшенням напруги вольтамперна характеристика для газів набуває

складнішого вигляду:

Проаналізуємо цю криву.

На ділянці ОА (малі напруги) графік показує, що сила струму пропорційна

напрузі. На цьому проміжку відбувається збільшення кількості іонів, що

проходять за одиницю часу через перетин розряду, а отже, збільшується і

сила струму, оскільки швидкість заряджених частинок зростає з посиленням

поля. Але незалежно від швидкості руху, кількість частинок, що проходить

через розряд за одиницю часу, не може бути більшою за кількість

частинок, що утвориться в газі під впливом іонізатора. Ця величина і

визначає значення струму насичення. Наведемо приклад розрахунку струму

насичення (Iнас). Нехай іонізатор створює за 1 секунду 2 мільйони пар

іонів, кожен із яких має заряд 1,5·10-19 Кл. Тоді величина струму

насичення дорівнюватиме найбільшому зарядові, що проходить через газ за

1 секунду:

Як бачимо, величина струму насичення залежить від іонізуючої здатності

іонізатора, а не від напруги.

Трапляються випадки, коли струму насичення немає. Це відбувається, якщо

іонізуюча здатність іонізатора настільки велика, що навіть при великих

напругах електричне поле не встигає відводити всі утворені іони. Подібну

картину ми можемо спостерігати в розчинах електролітів, коли швидкість

утворення іонів у результаті електричної дисоціації дуже велика.

Іонізаторами газів можуть виступати різні зовнішні впливи. Наприклад, у

результаті сильного нагрівання швидкість молекул зростає, і їхні

зіткнення стають настільки сильними, що вони розбиваються на іони. Таким

чином, іонізатором виступає сильне нагрівання. Крім того, іонізувати газ

може короткохвильове електромагнітне випромінювання (УФ, рентгенівське,

у-випромінювання), корпускулярне випромінювання (потоки електронів,

протонів, а-частинок) тощо.

Для того щоб вибити з молекули або атома один електрон, треба витратити

певну енергію, необхідну для здійснення роботи іонізації — роботи проти

сил взаємодії між електроном, що виривається, та іншими частинками атома

або молекули. Вона називається енергією іонізації. Зазвичай її значення

коливається для різних атомів у межах від 4 до 25 еВ. Величина роботи

іонізації залежить від хімічної природи газу й енергетичного стану

електрона, що виривається, в атомі або молекулі.

Процес іонізації має кількісну характеристику — інтенсивність іонізації.

Вона вимірюється числом пар іонів, протилежних за знаком, що виникають в

одиниці об'єму газу за одиницю часу.

У газах одночасно з процесом іонізації протікає конкурентний процес —

рекомбінація. Він полягає в тому, що позитивні і негативні іони (або

позитивні іони й електрони) при зіткненні з'єднуються між собою. При

цьому утворюються нейтральні атоми або молекули. Процес рекомбінації

відбувається тим інтенсивніше, чим більше іонів виникає в процесі

іонізації. Якщо припинити дію іонізатора, то незабаром кількість іонів у

газі зменшуватиметься і зрештою іони зникнуть практично повністю.

При рекомбінації частинок вивільняється певна енергія, що дорівнює

енергії, витраченій на іонізацію. Частково вона випромінюється у вигляді

світла, тому рекомбінація іонів супроводжується свіченням (свічення

рекомбінації).

Електропровідність газів ніколи не дорівнює нулю, тобто вільні заряди в

газі є завжди. Іонізаторами в цьому випадку є випромінювання

радіоактивних речовин, що є на поверхні Землі, і космічне

випромінювання. Інтенсивність іонізації під впливом цих факторів

невелика. Але навіть така незначна електропровідність призводить до

серйозних наслідків, наприклад витоку зарядів наелектризованих тіл

навіть при добрій їх ізоляції.

Самостійний розряд

Самостійним розрядом у газі називають такий розряд, що зберігається

після припинення дії зовнішнього іонізуючого фактора.

Самостійний розряд виникає в газі за певних умов. Якщо напругу між

електродами постійно підвищувати, то у певний момент сила струму різко

зросте.

Такий стрибок кривої пояснюється таким фактом: число іонів у газі різко

зростає, тому що зі збільшенням напруги поле передає іонам настільки

велику енергію, що при зіткненні таких іонів із нейтральними молекулами

останні

розбиваються на іони та електрони. При цьому загальна кількість іонів

буде визначатися дією самого поля. Цей процес називається ударною

іонізацією.

Але однієї тільки ударної іонізації для підтримки розряду буде

недостатньо, якщо усунути зовнішній іонізатор. Необхідно, щоб у газі

постійно протікали процеси, що призводять до виникнення нових

електронів.

Як правило, під дією електричного поля катіони прискорюються до такого

ступеня, що здатні вибити електрони з катода при зіткненні з ним. Це

один зі шляхів утворення вільних електронів. Інший шлях включає кілька

етапів. Спочатку катіони зіштовхуються з нейтральними молекулами газу,

після чого останні переходять у збуджений стан. Повертаючись до

стаціонарного стану, збуджена молекула випускає фотон. Фотони, що

виникають у такий спосіб, здатні іонізувати молекули газу (фотонна

іонізація молекул). Крім того, можливим є вибивання електронів із катода

під дією фотонів.

Типи самостійних газових розрядів

Тип самостійного газового розряду насамперед залежить від властивостей і

стану газу, а також від конфігурації електродів і прикладеної до них

напруги. Усього існує 4 типи самостійного розряду: іскровий, дуговий,

тліючий і коронний.

Іскровий розряд

Іскровий розряд виникає, якщо через газовий проміжок за короткий час

протікає обмежена кількість електрики. Цей процес відбувається при великих

напругах електричного поля (?3·106 В/м) у газі, тиск якого

близький до атмосферного.

Іскровий розряд розвивається поступово. Для його пояснення користуються

стримерною теорією. Відповідно до неї, виникненню каналу іскри (яскраво

сяючого, розгалуженого і вигнутого) передує утворення стримера — сильно

іонізованого провідного каналу, що виникає з окремих потоків електронів.

Це відбувається в такий спосіб. При досить високій напруженості

електричного поля вільний електрон встигає прискоритися до енергії,

достатньої для іонізації атомів, якщо вони зустрічаються електронові на

шляху, меншому за довжину його вільного пробігу. У результаті

з'являються лавини електронів та іонізованих атомів. Ці лавини,

наздоганяючи одна одну, утворюють провідні містки зі стримерів, уздовж

яких і проходять великі кількості електронів, що утворюють канали

іскрового розряду.

Свічення газу при іскровому розряді відбувається за рахунок виділення

великої кількості енергії й нагрівання газу в іскровому проміжку до дуже

високої температури (близько 104 К). Нагрівання газу відбувається

швидко, тому різко зростає і тиск газу, що призводить до виникнення

ударних хвиль. Це є причиною появи різних звукових ефектів при іскровому

розряді: від неголосного потріскування в слабких розрядах до гуркотів

грому при спалахах блискавки. Слід зауважити, що блискавка — це також

іскровий розряд, що виникає або між двома грозовими хмарами, або між

хмарою та землею.

Іскровий розряд широко застосовується як у техніці (запалення горючої

суміші у двигунах внутрішнього згоряння, іскрові розрядники для

запобігання перенапруження ліній електропередачі), так і на виробництві

(електроіскрова точна обробка металів). Крім того, він використовується

в спектральному аналізі для реєстрації заряджених частинок.

Дуговий розряд

Дуговий розряд виникає між електродами, що контактують між собою, якщо

їх почати повільно віддаляти один від одного, коли вони підключені до

потужного джерела струму. Нагрітий світний газ ніби «провисає» між

електродами, тому явище й одержало назву дугового розряду.

При виникненні дугового розряду сила струму зростає до сотень амперів, а

напруга на розрядному проміжку падає до декількох десятків вольтів.

Завдяки потокові електронів, що випускаються нагрітим катодом,

підтримується висока провідність між електродами дуги. Цьому також

сприяє і термічна іонізація газу, коли атоми втрачають електрони,

зіштовхуючись один з одним, і стають носіями електричного струму.

На практиці дуговий розряд можна одержати, минаючи стадію іскри. Для

цього електроди зближають до зіткнення. При цьому вони сильно

розжарюються струмом. Потім їх розводять і одержують електричну дугу.

Зазвичай температура катода сягає 4000 К (атм. тиск). Якщо розглянути

цей процес на прикладі вугільних електродів, то з часом вугільний катод

загострюється, а на аноді з'являється кратер — заглиблення в

найгарячішому місці дуги.

Застосування дугового розряду широке й різноманітне. Так, ним

користуються при зварюванні й різанні металів, при виплавці сталі

високої якості (дугова піч) і для освітлення (прожектори, проекційна

апаратура). Існують дугові лампи з ртутними електродами у кварцових

балонах, де дуговий розряд виникає в ртутній парі при викачаному

повітрі. У такий спосіб влаштовані кварцові лампи. Справа в тому, що

дуга, яка виникає в ртутній парі, є потужним джерелом ультрафіолетового

випромінювання. Той самий заряд, але при низьких тисках, застосовується

в ртутних випрямлячах для випрямлення змінного струму.

Тліючий розряд

Тліючий розряд спостерігається тільки при низьких тисках (десяті й соті

частки мм рт. ст.). Для збудження тліючого розряду напруга між

електродами повинна складати всього лише кілька сотень вольтів, а іноді

й менше.

На практиці тліючий розряд можна одержати, якщо до електродів, впаяних у

скляну трубку, прикласти напругу. Поступово викачуючи повітря, можна

спостерігати тліючий розряд у вигляді світної звивистої нитки, що

простягнулася від катода до анода. Якщо тиск знижувати і далі, то нитка

ставатиме дедалі товщою, поки нарешті вся трубка, крім ділянки біля

катода, не буде заповнена однорідним свіченням, що зветься додатним

стовпом.

Позитивний стовп не впливає на підтримку розряду. Це відбувається в

інших частинах трубки. На навколокатодному несвітловому проміжку

(катодному темному просторі) відбувається сильне прискорення заряджених

частинок (електронів і катіонів), що стають здатними вибивати електрони

з катода Електрони, що вилітають, іонізують молекули газу. Услід за цим

позитивні іони, що утворюються, спрямовуються до катода і вибивають із

нього все нові електрони. Таким чином, знову відбувається іонізація і т.

ін. Безперервність цих процесів дозволяє підтримувати тліючий розряд.

Якщо продовжувати викачувати із трубки повітря, то при тисках приблизно

1,3 Па свічення газу слабшає, але починають світитися стінки трубки.

Природа цього свічення така. При низьких тисках імовірність того, що

електрон зіштовхнеться з молекулою газу, дуже мала. Набагато частіше

відбуваються зіткнення електронів зі стінками трубки. Вдаряючись об

скло, електрони викликають свічення. Це явище називають

катодолюмінесценцією.

Тліючий розряд широко використовується в багатьох областях техніки, але

найактивніше — у виготовленні світних трубок для реклам, ламп денного

світла і при напилюванні металів.

При виготовленні світних трубок немаловажну роль відіграє той факт, що

кожен газ має специфічний колір позитивного стовпа. Якщо трубку

наповнити неоном, то свічення має червоний колір, якщо аргоном —

синювато-зелений.

Катодне напилювання металів здійснюють, поміщаючи різні предмети

поблизу

катода. Речовина катода сильно нагрівається в тліючому розряді та

переходить у газоподібний стан. Тоді всі предмети, що знаходяться

поблизу, вкриваються рівномірним шаром того металу, із якого

виготовлений катод.

Коронний розряд

Поблизу провідника з великою кривизною поверхні (наприклад, вістря)

спостерігається високовольтний електричний розряд. Тиск при цьому досить

високий, а поле поблизу провідника — неоднорідне. Коли напруженість поля

поблизу вістря сягає 30 кВ/см, то навколо нього виникає свічення у

вигляді корони, що й дало назву розрядові — коронний.

Корона може бути позитивною та негативною. Це залежить від знака

електрода, на якому виникає розряд (коронізуючого електрода). Знак

корони визначає спосіб утворення електронів, що викликають іонізацію

молекул газу. Так, у випадку негативної корони електрони вибиваються з

катода під дією позитивних іонів. Якщо корона позитивна, то газ

іонізується аніонами, а сама іонізація відбувається поблизу анода.

Напруженість поля при коронному розряді досить висока (близько

3·106В/м), тому іонізація відбувається при атмосферних тисках. З

віддаленням від поверхні провідника напруженість швидко зменшується.

Тому іонізація і пов'язане з нею свічення газу спостерігається в

обмеженій ділянці простору.

Під час грози хмари, заряджені певним чином, здатні індукувати під собою

електричні заряди протилежного знака. Дуже великий заряд накопичується

біля Поверхонь високого ступеня кривизни, особливо на вістрях. Тому

перед грозою 1 під час неї на гострих вершинах високо піднятих предметів

можна спостерігати конуси світла, схожі на пензлики. У давнину це явище

одержало назву вогнів святого Ельма. Часто свідками цього явища стають

альпіністи, коли навіть неметалічні предмети й кінчики волосся на голові

прикрашаються маленькими пензликами.

Коронний розряд, що виникає навколо дротів високовольтних ліній, може

призводити до виникнення струмів витоку. Щоб цього уникнути, дроти

високовольтних ліній роблять дуже товстими. Крім того, переривчастий

коронний розряд може викликати радіоперешкоди.

Коронний розряд широко використовується при очищенні промислових газів

від домішок. Агрегати, що використовуються для цього, називаються

електрофільтрами. Принцип їхньої дії такий. Рухаючись вгору в циліндрі,

по осі якого розташовується коронуючий дріт, домішки газу, що

очищається, укрупнюються. На них осідають іони зовнішньої частини

корони, які притягають частинки домішок до зовнішнього некоронуючого

електроду. У результаті цього домішки осаджуються, а газ очищається.

На цьому ж принципі ґрунтується застосування коронного розряду для

нанесення порошкових і лакофарбових покриттів.