Реферат - Богдан Хмельницький - полководець і державний діяч
Подождите немного. Документ загружается.
Бездіяльність володаря Криму дала можливість королю перехопити
ініціативу і розпочати наступ. Татарии, раптово, залишили поле бою, навіть
не зіткнувшись з противником, крім того одночасно всією ордою, що
засвідчує її готовність до цього маневру. Українська армія одразу ж
потрапила у катастрофічне становище.
Хан затримав при собі Хмельницького (який прибув до нього, щоб
переконати у необхідності повернутися назад) до кінця першої декади липня,
що вкрай негативно позначилося на боєздатності українського війська. На
чолі війська став Джеджелій, який прагнув згрупувати селянсько-козацькі
сили на подальшу боротьбу з насідаючими поляками. Проте, козацьке
військо зазнало поразки. Але завдяки вмілому керівництву Івана Богуна, який
змінив Джеджелія, основну частину військ вдалося вивести з оточення і
врятувати.
Поразки переслідували в цей рік селянсько-козацьке військо не лише
під Берестечком, а й у Литві, куди Хмельницький відправив 20-тисячний
загін під начальством Небаби. Литовський гетьман Радзивілл, розгромивши
Небабу, підступив до Києва, взяв його і став просуватися далі. Таким чином,
небезпека загрожувала Україні з обох боків. І це добре розумів Богдан
Хмельницький. Тільки що визволившись із татарського полону, він
організував козаків, селян, міщан і чинив ворожим військам героїчний опір, а
потім зупинив їх під Білою Церквою. Потоцький погодився на переговори.
Укладена у вересні 1651 р. Білоцерківська угода зводила нанівець
автономію держави. Її територія обмежувалася Київським воєводством,
кількість козаків зменшувалася до 20 тис., пани одержали право повертатися
до маєтків, гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана тощо.
Ці положення угоди викликали неабиякі хвилювання в козацькому
таборі. Козаки бажали миру лише на умовах Зборівського договору. Вони не
бажали бути підлеглими, втікали на слободи, що в той час були у володінні
Московської держави.
Ті ж, хто залишалися на місці, не припиняли боротьби. Поява на
початку березня 1652 р. на Лівобережжі підрозділів польської армії
викликали тут новий спалах боротьби - Україна знову палала у вогні.
Серед радикального угруповання старшини визріває задум про
зміщення Богдана Хмельницького. Хоча задум був викритий і за рішенням
ради у середині травня 1652 р. було страчено групу полковників і сотників,
розвиток подій виходив з-під контролю уряду. Виникла загроза вибуху
громадянської війни.
Гетьман вчасно зрозумів цю страшну небезпеку. Тому з кінця квітня
1652 р. він розпочав мобілізацію козацьких полків для наступу проти
ворожого війська, яке стояло табором під Батогом.
На початку другої декади травня Хмельницький вирушив у похід,
заручившись при цьому підтримкою Криму, невдоволеного політикою
Варшави. 1 червня авангард українсько-татарського війська під проводом
гетьманського сина Тимофія розпочав бої з противником. Наступного дня
підійшов Хмельницький. Оглянувши величезний табір поляків, він зрозумів,
що у польного гетьмана Калиновського замало сил для його одночасного
захисту по всьому периметру. Тому було прийнято рішення застосувати
проти ворожих сил двобічний обхват і оточення. Битва закінчилася 2 червня
1652 року перемогою героїчного війська Богдана Хмельницького. За всю
свою середньовічну історію Польща не зазнавала такого страшного
розгрому.
Переможна битва під Батогом викликала масове повстання козацької
України проти шляхти, і до початку липня на всій території повністю
відновлюється функціонування національних органів влади. Українська
держава виборола фактичну незалежність. У джерелах знаходимо згадку про
карбування восени 1652 р. власної української монети. Гетьман почав думати
про створенням 50-тисячної регулярної армії. Зміцнювалася його влада.
Проте, з весни 1653 р. почало ускладнюватися міжнародне становище
України. Справа в тому, що Хмельницький, намагаючись прилучити
Молдавію до антипольського союзу, домігся одруження сина Тиморія з
донькою молдавського воєводи В.Лупу Розандою, не передбачивши при
цьому негативних наслідків цієї акції. Тоді Молдавія перебувала в складі
Османської імперії, яка протидіяла включенню її у сферу політичних
інтересів України. Крім того українсько-молдавський союз насторожив
володарів Валахії й Трансільванії, що зумовило їх зближення з Річчю
Посполитою. Внаслідок нерозважливих дій Тимофія Хмельницького у
Молдавії на початку червня 1653 р. розпочалося оформлення антиукраїнської
коаліції у складі Польщі, Валахії й Трансільванії, до якої згодом приєдналася
і Молдавія.
Влітку 1653 р. гетьман припускається нової помилки у молдавській
політиці, внаслідок якої близько 18-19 серпня українське військо під
проводом Тимофія було оточене у Сочаві молдавсько-валасько-
трансільвансько-польськими підрозділами. Ця помилка призвела також до
погіршення відносин з Кримом і Портою.
Цією сприятливою для себе ситуацією вирішив скористатися
польський уряд. 22 серпня 1653 р. армія, очолювана Яном Казимиром
вирушила у похід. Дізнавшись про це, гетьман намагався якомога швидше
завершити мобілізацію козацьких полків і заручитися допомогою Криму.
Лише на початку жовтня він виступив у похід. Об'єднавшись у дорозі з
татарами, поперед себе направив до Сочави авангард, який незабаром
повернувся назад, оскільки обложені українські загони добилися почесної
капітуляції й вирушили в Україну.
Діставши звістку про смерть Тимофія, наприкінці другої декади
жовтня, Богдан Хмельницький подався до Кам'янця, щоб перехопити на
марші польське військо. 21 жовтня розпочалися воєнні дії.
Хмельницький спочатку стояв табором під Шаргородом, а потім
підійшов до Бара. Маючи дані про важке становище противника (голод,
епідемія, дезертирство) він вирішив відмовиться від проведення вирішальної
битви й досягти капітуляції поляків шляхом їх облоги. І вже на початку
листопада вони опиняються майже у повному оточенні. До середини грудня
становище поляків стає катастрофічним.
За таких обставин король пішов на переговори з ханом (в яких
українській стороні відводилася роль статистів), і 15 грудня вони
завершуються укладенням (в усній формі) Кам'янецької угоди. Щодо
України вона передбачала відновлення не умов Зборівського договору, а
лише прав і вільностей козацтва. Всі інші аспекти договору відкидалися.
Тому не випадково Крим погодився на негайну окупацію козацької України
польським військом, повернення туди панів, відновлення повинностей селян
і міщан. Отже, політичні наслідки Жванецької кампанії виявилися
катастрофічними: не передбачалося навіть автономії Української держави в
складі Речі Посполитої. Воєнно-політичний союз з ханством ставав
фатальним.
Гостро постає проблема пошуку міцної, концентрованої воєнно-
політичної допомоги ззовні. У контексті цього особливого значення набула
справа українсько-московського союзу. В результаті тривалих переговорів 11
жовтня 1653 р. Земський собор вирішив прийняти Військо Запорозьке "під
свою государеву руку" й розпочати війну проти Речі Посполитої. 29 жовтня
посольство В.Бутурліна виїхало в Україну для юридичного оформлення
цього акту з боку гетьмана й старшини. У такий спосіб Московія прагнула
запобігти небезпечному для себе зближенню України з Портою і небажаному
зміцненню Польщі у разі поразки України.
Після рішення Переяславської ради від 18 січня 1654 р. переговори
продовжуються і завершуються укладенням наприкінці березня договору.
Він передбачав: збереження за Українською державою витвореної форми
правління (республіканської) й устрою інституцій політичної влади
(унітарного); території, суду й судочинства; армії (у 60 тис. козаків);
фінансової системи; територіально-адміністративного устрою; нової моделі
соціально-економічних відносин; повної незалежності у проведенні
внутрішньої політики. Її суверенітет частково обмежувався: у сфері
зовнішньополітичної діяльності (відносинах із Річчю Посполитою і Портою),
а також зобов'язанням сплачувати певну суму данини до московської
скарбниці. За своїми формально-правовими ознаками договір скоріше
нагадував акт про встановлення відносин номінального васалітету чи
протекції, а за змістом передбачав створення під верховенством корони
Романових конфедерації, спрямованої проти зовнішнього ворога.
Не всі були задоволені переяславськими рішеннями і "Березневими
статтями". У числі їх були і представники вищого православного духовенства
на чолі з Сільвестром Косовим. Воно насамперед боялося своєї залежності
від московського патріарха. Були незадоволені й представники інших станів.
Не все задовольняло в договорі й Богдана Хмельницького, але він
добре розумів, що для блага України саме він зараз найпотрібніший і мусив
підтримувати його.
У 1654 р. Московія розпочала війну проти шляхетської Польщі, якій
тепер доводилося вести бойові дії на два фронти. Влітку 1654 р. між Кримом
і Річчю Посполитою укладається "Вічний договір" про взаємну допомогу.
Намагання Б.Хмельницького скористатися смертю хана для відновлення
українсько-кримського союзу успіху не мали, і новий хан Магомет-Гірей 22
листопада ратифікував договір з Польщею.
Усвідомлюючи страшну небезпеку удару 30-40 тисячного польського
війська із заходу і 30-40 тисячної орди з півдня, гетьман прагне добитися від
Москви допомоги. Але бюрократичний апарат Московії виявлявся
неспроможним реально оцінити воєнно-політичну ситуацію і вчасно
переорієнтуватися та надіслати додаткові сили. Тому Хмельницький втратив
кілька місяців часу, сприятливого для наступу проти ворога. Цим
скористалося польське командування, і в листопаді 1654 р. 30-тисячна армія
вторглася у Брацлавщину. До кінця лютого 1655 р. 50 міст Подільського
краю були повністю зруйновані, десятки тисяч подолян загинули у боротьбі,
інші - масово переселилися у Молдавію та Лівобережну Україну.
Після об'єднання на початку 1655 р. з татарською ордою польське
командування продовжило наступ до Умані. Кровопролитна війна не виявила
переможця, жодна з сторін не могла провести рішучий наступ.
Московія, налякана успіхами Швеції у Прибалтиці, вирішила піти на
зближення з Річчю Посполитою. І наприкінці травня наступного року цар
оголосив війну Швеції. Дізнавшись про зміну зовнішньополітичного курсу
Олексія Михайловича, гетьман зрозумів, що московське-польське замирення
можливе лише за рахунок українських інтересів. Так воно і сталося, коли у
1667 році Московія і Річ Посполита підписали Андрусівське перемир'я, яким
фактично була анульована переяславсько-московська угода.
Аналіз воєнних дій дозволяє виявити системність у воєнному мистецтві
Богдана Хмельницького з такими закономірностями: 1.прагнення
українського полководця розгромити ворога у генеральній битві;
2. застосування маневрування військ на оперативно-стратегічному рівні.
Якщо під час козацьких повстань здійснювалося маневрування у районі
воєнних дій, то у Визвольній війні маневрування такого рівня здійснювалося
частиною війська (авангардом, загоном особливого призначення) у складі 4-5
козацьких полків (15-20 тис. чол.); 3. застосування маневрування військ на
оперативно-тактичному рівні. Під час козацьких повстань 1591-1636 рр.
маневрування цього рівня здійснювалося з метою ухилення від битви шляхом
переходу повстанського війська до оборони українського "табору". У битвах
на Жовтих Водах, під Корсунем, Зборовом, Берестечком, Батогом з частини
українського війська створювався передовий загін (загін особливого
призначення), який напередодні битви мав на меті зустріти (наздогнати)
ворога, атакувати, виснажити його боєм і прикрити вихід головних сил у
район битви та введення їх у бій. Богданом Хмельницьким застосовувалася
своєрідна козацька тактика, що склалася ще за часів Петра Сагайдачного. В
ході оперативно-тактичного маневрування військ битва була одним з його
етапів, спрямованих на виснаження або вимотування ворога; 4. залучення до
боротьби проти ворога широких мас населення; 5. основними видами
стратегічних дій в період Визвольної війни українського народу середини
ХVІІ століття були наступ, оборона, контрнаступ, а також партизанська
боротьба проти ворога. Своєрідність української стратегії в цей час полягала
у поєднанні вищезазначених видів стратегічних дій з цілим комплексом
маневрування козацьких регулярних угруповань, а також повстанських
підрозділів.
Все це свідчить, що в ході Визвольної війни українського народу
середини XVII століття сформувалася своєрідна воєнна стратегія
Б.Хмельницького, як провідна складова частина воєнного мистецтва.
Розділ 3. Державотворча діяльність Богдана Хмельницького
Вивчення джерел свідчить, що гетьман у державотворчій практиці
використовував традиції Запорозької Січі, але не переносив їх механічно на
новий економічний і суспільно-політичний грунт. Особливо велику увагу він
приділяв проблемі влади, створенню ефективно функціонуючого державного
механізму. Враховуючи слабку дієвість чорної ради як загально
представницького органу, Хмельницький з початку 1649р. передав її функції
старшинській раді. Ухвали останньої надавали в очах козацтва характеру
легітимності рішенням, які приймалися гетьманом. Водночас він докладав
максимум зусиль до організації дійового функціонування всіх ланок
виконавчої влади. Важливу роль у цьому відіграли розробка й прийняття в
червні 1648р. „Статей про устрій Війська Запорозького”. Їх прерогативи
виходили за межі суто військового статуту й поширювалися на інші сфери
життя козацької України, виконуючи у такій спосіб роль першого
конституційного акта молодої держави. Спираючись на нього гетьман
домагався від полкових та сотенних органів виконавчої влади
беззастережного і вчасного виконання своїх наказів. Особливо пильно
Хмельницький дбав про зміцнення прерогатив гетьманської влади. Так, він
скликав ради, брав активну участь в обговоренні й ухваленні ними рішень;
очолював державну адміністрацію; не уникав роботи у сфері судочинства;
організовував фінанси; очолював військо; визначав зовнішньополітичний
курс уряду; вів рішучу боротьбу з найменшими виявами сепаратизму. За
таких обставин відбувається формування харизматичності постаті гетьмана,
що відігравало позитивну роль у консолідації національно-патріотичних сил.
Звертає на себе увагу і той факт, що Хмельницький зосередивши всю
повноту влади в своїх руках, з початку 1649р. став виявляти самодержавні,
монархічні устремління. Так було зроблено вирішальний крок на шляху
утвердження козацької монархії у формі спадкового гетьманства.
Незважаючи на програну через ханську зраду битву під Берестечком
(1651), Хмельницький виявив себе справжнім полководцем і знавцем
військової справи. Хмельницький виступив як новатор і носій передових ідей
у воєнному мистецтві. Його знамениті засади, демонстративні атаки, удавані
відступи та інші тактичні прийоми давалися взнаки не одному польсько-
шляхетському воєначальникові. Таким же новатором Хмельницький
виступив і в організації козацького війська, в державній діяльності.
Засновник Української держави, він став і першим організатором
адміністративного управління в ній.
Як визначний політик, він немало сил доклав до зміцнення
зовнішньополітичного становища України. Очевидно, ніхто ні до, ні після
нього не вмів так майстерно використовувати суперечності між Туреччиною,
Кримом та Польщею, між Польщею і Трансільванією та іншими країнами.
Що ж до проведення внутрішньої політики, то, незважаючи на його
намагання дещо ослабити гострі соціальні суперечності в країні та збільшити
козацький реєстр, Хмельницький, одначе, рішуче придушував всілякі спроби
протесту народних мас виступити проти гетьманської адміністрації і
козацької старшини, відстоював права церкви, наділяв земельними
маєтностями монастирі, зобов’язував селян виконувати феодальні повинності
тощо.
Не можна недооцінювати ролі великого гетьмана у формуванні
державної еліти. Геніальність гетьмана як державного діяча полягала і в
тому, що він спромігся поєднати реалізацію національної ідеї з соціально-
економічною політикою, яка, попри певну непослідовність і суперечливість,
у цілому відповідала інтересам більшості населення, насамперед козацтва і
селянства. Адже в жодному разі не можна забувати того, що період
Хмельниччини – це не лише час становлення незалежної держави, але й доба
глибоких соціальних потрясінь. На терені козацької України було знищено
велике й середнє феодальне землеволодіння, панщинно-фільваркову систему
господарства, ліквідовано кріпацтво, селянство вибороло особисту свободу,
утверджувалася дрібна, фермерського типу власність на землю. Не без
сприяння політики Хмельницького стався революційний прорив у
формуванні різних рівнів суспільної свідомості селян.
Після провалу намірів ( травень – серпень 1648 р. ) залучити на бік
національно – патріотичних сил українське панство гетьман змінює своє
ставлення до великого й середнього феодального землеволодіння. В
наступні роки йде на поступки магнатам і шляхті лише під тиском умов
Зборівського та Білоцерківського договорів, а після перемоги під Батогом
відмовляється від політики, спрямованої на відновлення дореволюційної
моделі аграрних відносин. Жорстку лінію проводив Богдан Хмельницький
щодо маєткових апетитів козацької старшини. Тому частина старшини,
невдоволена цим аспектом його політики, почала таємно добиватися від
московського царя грамот на маєтки. Інакше гетьман ставився до
володінь православної церкви. Розуміючи важливе значення релігійного
чинника у розгортанні визвольної боротьби, він одразу ж пішов на
захист церковного землеволодіння й не тільки суворо карав тих, хто
зазіхав на монастирське майно й землі, а й надавав монастирям у
володіння маєтки.
Ще один дуже важливий аспект соціальної політики
Хмельницького – намагання не допустити в Українській державі вибуху
громадянської війни. Загроза розвалу національно – патріотичного табору,
що виникла після укладення Зборівського і Білоцерківського договорів,
спонукала його, з одного боку, час від часу видавати грізні універсали,
які страхали “бунтівників “ смертною карою, а з другого – навіть під
тиском польського уряду ніколи не вдаватися до масових репресій
проти повстанців.
Прогресивний характер мали заходи гетьмана і в інших сферах
економічного життя країни. Відомо, що він з великою увагою ставився
до міст – захищав від свавільників, збільшував міські привілеї,
піклувався про міську земельну власність. Постійно дбав про розвиток
внутрішньої і зовнішньої торгівлі. В діяльності уряду окреслилася
тенденція до скасування внутрішнього торгового мита. Проводилася
політика захисту інтересів українських купців у міжнародній торгівлі.
Свідченням цього служить розроблений проект договору з Туреччиною
про торгівлю, що передбачав їх звільнення “ від всяких мит, оплат і
податків... на сто років...”. Водночас створювались сприятливі умови для
торгівлі іноземців на терені Української держави.
Серйозне піклування видатний гетьман виявляв щодо організації
фінансової справи. В джерелах є відомості про запровадження
карбування національної монети. Поповнення фінансів відбувалося
переважно з трьох джерел: земельного фонду, доходів від промислів та
торгівлі й податків. Набула поширення здача в оренду різних промислів.
Не залишався гетьман осторонь процесу становлення нової судової
системи. На місці станово – шляхетської системи земських, бродських і
підкоморських судів виростає нова система - козацьких судів:
сотенних, полкових і генеральних судових установ. Місце скасованого
домініального судівництва зайняли здебільшого сільські суди.
Найвищий суд перебував при гетьмані. Запроваджується практика
надсилання Богданом Хмельницьким судових комісій для розгляду справ
особливого значення.
Після втрати свого могутнього керманича, під проводом якого
український народ визволився від іноземного панування і створив незалежну