Протченко П.З. Загальна мікробіологія, вірусологія та імунологія

Подождите немного. Документ загружается.

199

5. ХАРАКТЕРИСТИКА АЛЕРГІЧНИХ

РЕАКЦІЙ І–ІІІ ТИПІВ

Реакції І типу носять назву анафілактичних (атопічних). Вони

спричинюються парентеральним введенням чужорідних сирова-

ток, антибіотиків, інших лікарських засобів (анафілактичні) або

контактом з екзогенними алергенами.

Анафілаксія

Анафілаксія — підвищена чутливість організму на повтор-

ний парентеральний контакт з антигеном.

Класична модель анафілаксії — анафілактичний шок у морсь-

кої свинки на введення кінської сироватки. Якщо тварині ввести

спочатку малу (0,01–0,0001 мл) сенсибілізуючу дозу, а через 2–

3 тиж — велику, вирішальну дозу сироватки, то у неї розвиваєть-

ся анафілактичний шок. У тварини з’являється збудження, шерсть

стовбурчиться, бо настає спазм гладкої мускулатури шерстних

волосків. Морські свинки стають неспокійними, чхають, труть

носа (виникає свербіж). Згодом тварини кашляють, випускають

сечу і важко дихають. Всі ці симптоми — результат спазму глад-

кої мускулатури. За кілька хвилин тварини починають робити

колові рухи, коли починається параліч задніх лапок, тоді як пе-

редніми свинка швидко перебирає. Потім свинки падають на бік,

параліч посилюється, дихання стає слабким. Вони швидко ги-

нуть від браку кисню при явищах зниження температури тіла,

зменшення кількості комплементу і зниження згортання крові.

Розтин виявляє емфізему легень, незгортання крові, гіперемію і

крововиливи у слизовій оболонці шлунка, кишок та інших органів.

Сенсибілізуючу дозу вводять парентерально, вирішальну —

краще вводити у плин крові (внутрішньовенно, внутрішньосер-

цево).

Якщо свинка не гине від шоку, розвивається стан антианафі-

лаксії, коли повторне введення вирішальної дози не дає ефекту,

оскільки антитіла прореагували і зв’язались при введенні анти-

гену, відбулася десенсибілізація. Через кілька днів стан сенси-

білізації відновлюється.

Пасивна анафілаксія. Підвищену чутливість можна відтвори-

ти у інтактних морських свинок пасивним способом — через

ін’єкцію сироватки сенсибілізованих тварин. Стан сенсибілізації

200

настає у них не відразу, а через 24 год при підшкірному, через

12 год — при внутрішньочеревинному і через 4 год — при внутрі-

шньовенному введенні. Підвищена чутливість може зберігатися

у тварин 3–8 тиж.

У людини анафілактичний шок може настати при введенні

гетерологічних лікувально-профілактичних сироваток (проти-

правцевої, протидифтерійної тощо), пеніциліну та інших анти-

біотиків і лікарських препаратів. Настає ядуха, частішає пульс,

знижується артеріальний тиск, температура тіла, виникають су-

доми, спазм бронхів, набряки, біль у суглобах, висипи на тілі та

ін. Інколи людина гине.

Атопія

Одним із видів гіперчутливості негайного типу є атопія (грец.

atopos — незвичайний, дивний). Атопія — це генетично обумов-

лена схильність до патологічних імунних процесів у відповідь на

дію алергену (атопену), який не є шкідливим для більшості лю-

дей. Її можна вважати спадковою формою алергії.

Атопени поділяють на побутові та епідермальні (пил пухових

перин, подушок, епідерміс шкіри, шерсть свійських тварин —

котiв, собак, хатній пил (особливе значення має наявність в пилу

екскрементів домового кліща Dermatophagoides pteronyssimus і

D. farinae) та ін.), виробничі (бібліотечний пил, бавовна, барвни-

ки, мила, мийні засоби, лаки, синтетичні речовини тощо), рос-

линні (пилок квітучих трав, садових і кімнатних рослин), харчові

(яйця, раки, полуниця, цитрусові, кава, какао та ін.), лікарські

(антибіотики, сульфаніламідні препарати, ацетилсаліцилова кис-

лота та ін.). Це — неінфекційні алергени.

Але деякі алергени можуть бути інфекційними. Це продукти

апатогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів — плісенних

грибів, стафілококів, стрептококів та ін. Інфекційні алергени, як

правило, менш здатні спричинити атопічні хвороби, але відігра-

ють велику роль у розвитку атопічних процесів як фактор спри-

яння.

До атопічних хвороб належать деякі форми бронхіальної аст-

ми, алергічний нежить, кропивниця, поліноз, харчова алергія та

ін.

Особливою формою атопічних хвороб є алергії від укусу ко-

мах (бджола, оса тощо). Під час укусу в організм людини по-

трапляє кілька протеїнів та ферментів (фосфоліпаза, гіалуроні-

201

даза, фосфатаза). Повторний укус гіперчутливої людини спри-

чинює небезпечні реакції, які можуть бути смертельними.

Атопічний процес розвивається після контакту з екзоалерге-

нами, з якими зустрічаються всі люди, але тільки у осіб зі спад-

ковою схильністю до надлишкової продукції ІgЕ такий контакт

призводить до алергічного захворювання. У кожнiй родинi

схильність до атопічних хвороб обумовлена успадкуванням пев-

ного HLA-гена, але й дотепер невідомо, якого конкретно. Існує

припущення про меншу вірогідність розвитку пухлин у хворих

на атопію.

Механізм алергічних реакцій І типу: алерген реагує з ан-

титілами ІgЕ (їх називають цитофільними, гомоцитотропними,

реагінами), фіксованими за допомогою свого цитофільного ком-

понента до мембран клітин-мішеней (базофілів, тучних клітин,

які інколи називають алергоцитами), це призводить до деграну-

ляції клітин і викиду медіаторів (гістаміну, гепарину, серотоні-

ну, еозинофільного хемотаксисного фактора, простагландинів

та ін.), серед яких головну роль відіграє гістамін. Основні про-

яви пов’язані з порушенням проникності капілярів (набряки), а

також зі спазмом гладкої мускулатури бронхів і судин (бронхо-

спазм, порушення кровообігу) (рис. 10.1).

Боротьбу з алергічними захворюваннями проводять комплекс-

но. Виявляють, до якого алергену існує алергія (внутрішньошкірні

проби, тести іn vitro, серед яких найінформативнішим є ІФА з

виявленням ІgЕ — антитіл до алергену), запобігають контакту з

цим алергеном, блокують викид медіаторів стабілізаторами мем-

бран, наприклад, інталом (кромоглікат натрію), призначають

антигістамінні засоби (димедрол, супрастин, діазолін, тавегіл та

ін.). Іноді тривале поліпшення настає лише після специфічної

десенсибілізуючої імунотерапії алергеном, коли в результаті три-

валої імунізації малими дозами алергену виробляються ІgG —

антитіла, що нейтралізують алерген до його контакту з анти-

тілами на клітинах-мішенях.

Профілактика анафілактичного шоку при введенні лікарсь-

ких препаратів полягає у внутрішньошкірній пробі перед пер-

шим введенням медикаменту. У разі виявлення сенсибілізації цей

препарат не застосовують. Профілактика анафілактичного шоку

при введенні гетерологічних сироваток є такою: роблять внутріш-

ньошкірну пробу 0,1 мл розведеною в 100 разів сироваткою; якщо

через півгодини розмір гіперемії не перевищує 10 мм, що свідчить

про відсутність сенсибілізації до кінського білка, продовжують

202

Алерген

Антитіло

до алергену

Молекули

зв’язуються

з рецепторами

базофілів

і мастоцитів

-рецептор

для IgE

Тучна

клітина

Алерген

реагує з IgE

Алергічна реакція

– розширення капілярів

– вихід рідини в тканини

– спазм гладкої мускулатури

Звільнення медіаторів

(гістаміну та ін.)

Рис. 10.1. Схема реакції гіперчутливості І типу

203

вводити сироватку за Безредкою дрібними порціями, згідно з

інструкцією.

При дрібному введенні навіть за наявності сенсибілізації (проба

іноді дає неточні результати) анафілактичний шок не розвиваєть-

ся, оскільки відбувається зв’язування антитіл до алергену мали-

ми дозами алергену без видимих проявів.

Реакції ІІ типу (цитотоксичні і цитолітичні) зумовлені взаємо-

дією фіксованих на мембранах клітин антигенів (це можуть бути

клітинні антигени, наприклад, ізоантигени при переливанні не-

сумісної крові або автоантигени, а також адсорбовані на кліти-

нах чужорідні антигени, наприклад, лікарські речовини) з цир-

кулюючими антитілами (рис. 10.2). Внаслідок активації комп-

лементу відбувається ушкодження і лізис клітин.

До реакцій другого типу належить, наприклад, гемолітична

хвороба новонароджених (резус-конфлікт). Якщо у резус-нега-

тивної матері буде резус-позитивний плід, то виникають умови

для проникнення еритроцитів плода в організм матері. Ці ерит-

роцити стимулюють синтез антитіл до них. IgG-антитіла, на

відміну від iнших імуноглобулінів, можуть проходити крізь пла-

центарний бар’єр і ушкоджувати еритроцити резус-позитивного

плода при наступнiй вагітності. Тому після пологів резус-нега-

тивним матерям треба вводити антирезусний імуноглобулін, який

дія комплемента дія К-клітини дія макрофага

Рис. 10.2. Схема реакції гіперчутливості ІІ типу

антиген (клітинний або адсорбований

клітиною);

антитіло до антигену; С5–С9 — активовані

компоненти комплементу; К — лімфоцит-кілер,

який здійснює антитілозалежну цитотоксич-

ність; МФ — макрофаг;

рецептор до Fc-фрагмента імуноглобуліну,

розташований на макрофагу або К-клітині

Fc –

–

204

знищує резус-позитивні клітини у кровотоку матері й пригнічує

утворення антирезусних антитіл.

Лікарська алергія ІІ типу. Лікарські засоби інколи можуть бути

гаптенами, що приєднуються до поверхні клітини і стимулюють

продукцію антитіл, які будуть токсичними для комплексу ліки–

клітина (за умов активування комплементу). Так розвиваються

деякі випадки лікарської гемолітичної анемії, агранулоцитозу та

тромбоцитопенічної пурпури.

Автоімунні хвороби. В організмі людини протягом життя по-

стійно синтезуються автоантитіла, які мають властивість знешко-

джувати і зв’язувати продукти розпаду й метаболізму клітин. Ці

антитіла відіграють важливу роль у життєдіяльності людського

організму. Але інколи розвивається автоагресія імунної систе-

ми проти своїх антигенів, розмiщених на поверхні клітин за ме-

ханізмом реакції гіперчутливості ІІ типу.

До утворення автоагресії призводять різні зовнішні та

внутрішні фактори. Існує п’ять можливих шляхів цього.

1. Розвивається реакція до так званих прихованих антигенів,

антигенів забар’єрних органів при їхньому ушкодженні (до про-

теїнів кришталика ока, антигенів статевих органів, тиреогло-

булiну щитоподібної залози тощо).

2. Хімічні, біологічні чи фізичні фактори можуть змінити при-

роду своїх антигенів так, що імунні клітини розпізнають їх як

чужі і реагують на такі змінені антигени.

Серед хімічних факторів слід звернути увагу на лікарські за-

соби гаптенової природи. Біологічно змінені антигени можуть

утворюватися внаслідок мутацій або появи вірусних антигенів

на поверхні інфікованих ними клітин. Під дією світла, холоду,

радіації антигени можуть здобути нові антигенні детермінанти

чи виявити інтрамолекулярні приховані епітопи, «чужі» або не-

відомі для імунних клітин. Незначних змін «своїх» антигенів до-

статньо, щоб вони сприймались як чужі. Створені проти них ан-

титіла реагують не тільки зі зміненими клітинними антигенами,

але також перехресно атакують незмінені антигени, що призво-

дить до автоімунних хвороб.

3. Досить часто існує антигенна спорідненість між антигена-

ми мікроорганізмів і антигенами тваринних клітин. Такі спорід-

нені антигени можуть спричинювати автоімунні хвороби, оскіль-

ки антитіла до деяких бактерійних антигенів можуть перехресно

реагувати з антигенами хазяїна і вбивати його клітини. Наприк-

205

лад, доведено антигенну спорідненість між тканинами серця і

стрептококом, що має значення в патогенезі ревматизму.

4. Причиною автоагресії може бути також ненормальна іму-

норегуляція. За надмірної активізації Т-хелперів чи Т-контрсу-

пресорів, а також при зменшенні кількості чи активності Т-су

пресорів деякі свої антигени здаються «чужими» для імунних

клітин, що може спричинити автоімунну хворобу.

5. Може відігравати роль також мутація імунних клітин, що

спричинює продукцію змінених антитіл, здатних реагувати зі свої-

ми антигенами. Така можливість існує, хоча ще не доведена.

Алергічні реакції ІІ типу не піддаються ефективній терапії

антигістамінними засобами, деякий ефект дають інгібітори про-

теаз (контрикал, трасилол, амінокапронова кислота та ін.).

Реакції ІІІ типу — імунокомплексні, розвиваються внаслідок

ушкодження тканин комплексом антиген–антитіло (рис. 10.3).

Циркулюючі антитіла утворюють з циркулюючими антигенами

комплекси, які разом з активованим комплементом осідають на

стінках дрібних судин, ушкоджуючи ендотелій, що призводить

до розвитку тромбозів і порушення кровообігу.

Феномен Артюса. Повторне підшкірне введення кролям анти-

гену (наприклад, чужорідної сироватки) з інтервалом у кілька

Комплемент

Нейтрофіли

Базофіли

Лімфоцити

Тромбоцити

Активація

Комплекс АГ–АТ

Запальні ефекти

Порушення проникності судин, тромбоз,

цитоліз, ушкодження тканин

Рис. 10.3. Схема реакції гіперчутливості ІІІ типу

206

діб може поступово призвести до тяжких ушкоджень — некрозу

та виразковості. Реакція потребує високого рівня преципітую-

чих антитіл, взаємодія антитіл з антигеном вiдбувається на місці

введення антигену. Ушкодження буде локальним, оскільки імунні

комплекси швидко преципітуються і токсично впливають на

клітини й тканини в цьому місці. Найбільше ушкоджуються стінки

кровоносних судин. Феномен Артюса інколи (досить рідко) ви-

никає у людини при щепленні антирабічною вакциною.

Сироваткова хвороба розвивається, як правило, на 8–12-й день

після введення кінської сироватки майже у 50 % людей у вигляді

дрібного висипу з сильним свербежем, підвищенням температу-

ри тіла, набряклістю, болем у суглобах, збільшенням лімфатич-

них вузлів, порушенням функції органів кровообігу, спочатку

лейкоцитозом, потім лейкопенією і відносним лімфоцитозом, ура-

женням нирок.

Введення сироватки за Безредкою не запобiгає розвитку си-

роваткової хвороби. Для зниження небезпеки алергічних усклад-

нень необхідно очищувати сироватки від баластних білків, замі-

нювати нативні сироватки імуноглобулінами із них, а замість

гетерологічних сироваток вводити сироватки з крові людини.

Реакції типу сироваткової хвороби. Тривала медикаментозна

терапія препаратами типу пеніциліну і сульфаніламідів призво-

дить до появи таких симптомів, як і при сироватковій хворобі.

Базальна мембрана ниркових гломерул високо сприйнятлива до

ушкодження імунними комплексами. Багато видів нефритів є

результатом ушкодження такого типу (нефрити, супровідні

стрептококовiй інфекції, інфекційному ендокардиту, системно-

му червоному вовчаку та ін.). Імунні комплекси характерні для

багатьох мікробних процесів, спричиняють ушкодження тканин

типу петехій при інфекційному ендокардитi, шкірному васкулітi,

нодозному періартеріїтi, багатьох інфекційних хворобах.

Хоча термiн настання реакції після контакту сенсибілізова-

ного організму з алергеном при описаних типах гіперчутливості

може бути різним, реакції І–ІІІ типів слід вважати реакціями

гіперчутливості негайного типу, оскільки механізм цих реакцій

пов’язаний з дією антитіл. За реалізацію ГНТ відповідає В-сис-

тема лімфоїдної тканини.

У чистому вигляді кожен із цих типів зустрічається рідко, за-

звичай йдеться лише про переважну роль певного типу реакції.

Можливо, тільки при атопічній формі бронхіальної астми спосте-

рігається реакція І типу в чистому вигляді.

207

6. АЛЕРГІЧНІ РЕАКЦІЇ IV ТИПУ

До них належать реакції гіперчутливості уповільненого типу

(ГУТ). Їх ще називають реакціями туберкулінового типу (впер-

ше описані Р. Кохом, який відкрив інфекційну алергію, вивчаю-

чи реакції інфікованих туберкульозом морських свинок на пре-

парат з мікробактерій туберкульозу). Реакції ГУТ відбуваються

внаслідок взаємодії алергену з рецепторами сенсибілізованих до

нього Т-лімфоцитів — ефекторів ГУТ (рис. 10.4). Розрізняють

медіатори, що спричинюють бласттрансформацію лімфоцитів,

проліферацію клітин з розвитком гіперергічного запалення, при-

тягують і активують макрофаги. Цей тип реакції, по суті, є про-

явом клітинного імунітету, оскільки антитіла не беруть участi в

ГУТ.

Окрім інфекційної алергії, ГУТ сприяє розвитку контактних

дерматитів. При контакті з багатьма хімічними речовинами на

виробництві і в побуті відбувається зв’язування цих речовин з

клітинами шкіри та утворення нових антигенів, розвиток ГУТ до

них, що призводить до ураження шкіри у вигляді дерматиту.

Алергенами можуть бути, наприклад, пікрилхлорид, динітро-

фторбензол, компоненти деяких косметичних сполук, солі ніке-

лю (наприклад, контакт з нікельованими деталями ювелірних ви-

робів).

Трансплантаційний імунітет (відторгнення трансплантата) обу-

мовлений саме клітинною реакцією, розвитком гіперергічного

запалення.

Протипухлинний імунітет, якщо він розвивається, реалізується

також через реакцію ГУТ до неоантигенів. Антитіла при транс-

плантаційному й протипухлинному імунітеті не тільки не підси-

люють реакцію організму, а навіть дають феномен захисту транс-

плантата або пухлини за рахунок того, що вони блокують анти-

гени, роблячи їх недоступними для рецепторів сенсибілізованих

Т-лімфоцитів.

Роль лімфоцитів у реакції відторгнення трансплантата вияв-

ляється також здатністю антилімфоцитарних сироваток гальму-

вати відторгнення. Антилімфоцитарний імуноглобулін, набутий

внаслідок імунізації коней суспензією клітин селезінки людини,

застосовується при трансплантації органів. Застосовують також

моноклональні антитіла проти окремих субпопуляцій Т-лімфо-

цитів.

208

Алерген

Після

кількох годин

Т-ефектори

гіперчутливості

уповільненого типу

(сенсибілізовані

Т-лімфоцити)

Виділення

лімфокінів

Макрофаги і Т-кілери

активуються лімфокінами

Гіперергічне

запалення

Рис. 10.4. Схема реакції гіперчутливості IV типу