Посібник українського хлібороба за 2011 р. Научно-практическое издание

Подождите немного. Документ загружается.

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

на конкретній культурі. Стосовно опадів, то їх, зазвичай, бе-

руть з матеріалів найближчої метеостанції в середньому за

багаторічний період по декадах потрібних місяців. Для визна-

чення показників поливних норм (нетто) при традиційних спо-

собах поливу можна скористатися даними таблиці 2.

На системах краплинного зрошення поливні норми пови-

нні враховувати площу зволоження, а також періодичність

проведення поливів (щодобово, через 2-3 доби, через тиж-

день тощо). Відомо, що залежно від фізичних властивостей

різних ґрунтів оптимальні умови для розвитку рослин ство-

рюються при вологості 85-90% від найменшої вологоємності у

розрахунковому шарі на важкосуглинкових і середньосуглин-

кових ґрунтах. На легкосуглинкових і супіскових ґрунтах такі

умови складаються при вологості 70-80% НВ. В зв'язку з цим

при краплинному зрошенні, саме при таких показниках воло-

гості ґрунту необхідно планувати початок вегетаційних поли-

вів або поновлювати їх після великих дощів, які зволожують

розрахунковий шар ґрунту до найменшої вологоємності. На

ранніх етапах розвитку культур, коли середньодобове випа-

ровування незначне, поливи, здебільшого, проводять раз на

тиждень. В критичні щодо водоспоживання періоди, при висо-

ких температурах і низькій вологості повітря, коли середньо-

добове випаровування збільшується до 60-70 м

/га і погір-

шення водозабезпеченості рослин призводить до суттєвого

недобору врожаю, поливи у бездощову погоду необхідно

проводити щодобово.

Визначившись з вище переліченими показниками, присту-

пають до розрахунків планової зрошувальної норми, а також

розподілу її по декадах і місяцях поливного сезону. Розрахун-

ки проводяться таким чином: витратна частина визначається

за показниками середньодобового випаровування конкретної

культури, а приходна – за вихідними показниками вмісту лег-

кодоступної вологи в ґрунті і прогнозною (середньобагаторіч-

ною) кількістю опадів. Якщо вихідні запаси вологи попередньо

не визначені, то можна скористатися наведеними вище дани-

ми дефіциту вологи під час сходів конкретної культури.

Приклад розрахунків. Вихідні дані: площа поля 100 га,

культура – кукурудза, гібрид – середньостиглий, рівень ґрун-

тових вод – глибокий (більше 6 м), прогнозні дати отримання

сходів 11 травня і настання фази молочної стиглості (строк

припинення поливів) – 10 серпня; розподіл опадів за декада-

ми по місяцях за даними метеостанції – друга декада травня

14,1 мм, третя – 5,7; перша декада червня – 18,6 мм, друга –

9,3 і третя – 11,5 мм; перша декада липня – 9,9 мм, друга –

18,3 і третя – 11,8 мм; перша декада серпня – 3,7 мм; вихідні

запаси вологи не визначалися, планова поливна норма – 500

/га, полив дощуванням ДМ «Фрегат», термін проведення

поливу – 8 діб.

Проведення розрахунків:

• від запланованої поливної норми 500 м

/га відіймаємо не-

стачу вологи в ґрунті на час сходів (100 м

/га) і отримуємо ре-

зультат 400 м

/га – вихідні запаси ефективної вологи;

• проводимо розрахунки витрат вологи (табл. 5) за показни-

ками, що відповідають глибокому рівню ґрунтових вод, і над-

ходження за рахунок опадів, встановлюємо, що протягом 2 і 3

декад травня та першої декади червня сума опадів і вихідні

запаси вологи переважають витрати води кукурудзою (400

/га + 384 - 596 = 188 м

/га);

• у другій декаді червня витрати вологи (328 м

/га) перева-

жають суму залишку вологи з першої декади і суму опадів,

тому виникає потреба у проведенні поливу, строк якого при-

падає на 19 червня ( термін проведення 15-22.06);

• продовжуючи розрахунки подібним чином встановлюємо

строки послідуючих поливів, враховуючи при цьому і поливну

норму (нетто) – 500 м

/га; вони становлять – другого 6 липня

(2-9.07), третього 18 липня (14-21), четвертого 30 липня

(26.07-2.08) і п'ятого 11 серпня (7-14.08);

• згідно розрахунків за вегетацію треба провести 5 вегета-

ційних поливів зрошувальною нормою (нетто) 2500 м

/га і

2875 м

/га – нормою брутто (для розрахунків прийнято, що

середні втрати води за добу становлять 15%);

• на 100 гектарну площу посіву для кожного поливу треба

замовляти 57500 кубічних метрів у строки, які наведені у лап-

ках після терміну кожного поливу.

Подібні розрахунки виконуються для кожної культури сіво-

зміни і потім складається загальний план спеціального водо-

користування господарства.

ТАБЛИЦЯ 6. СЕРЕДНЬОДОБОВЕ ВИПАРОВУВАННЯ ЛЮЦЕРНИ

МИНУЛИХ РОКІВ (ВРАХОВАНЕ) ЗАЛЕЖНО ВІД РІВНЯ ҐРУНТОВИХ

ВОД, М

/ГА

Рівень ґрунтових вод, м

Місяць Декади

>3,0 2-2,5 1-1,5

Березень 3 15,0 9,8 6,0

1 29,0 18,8 11,6

2 22,9 14,9 9,2

Квітень

3 26,6 17,3 10,6

1 40,9 24,5 12,3

2 40,5 24,3 12,2

Травень

3 41,8 25,1 12,5

1 48,2 28,9 12,0

2 41,3 24,8 10,3

Червень

3 55,7 30,6 13,9

1 49,3 27,1 12,3

2 51,9 28,5 13,0

Липень

3 46,7 25,7 11,7

1 48,9 26,9 12,2

2 43,1 23,7 10,8

Серпень

3 46,9 25,8 11,7

1 35,6 19,6 10,8

2 32,1 17,7 9,6

Вересень

3 22,9 12,6 6,7

Середнє 38,9 22,5 11,0

ТАБЛИЦЯ 7. СЕРЕДНЬОДОБОВЕ ВИПАРОВУВАННЯ ОЗИМОЇ

ПШЕНИЦІ (ВРАХОВАНЕ) ЗАЛЕЖНО ВІД РІВНЯ ҐРУНТОВИХ ВОД,

/ГА

Рівень ґрунтових вод, м

Місяць Декади

>3,0 2-2,5 1-1,5

2 18,7 18,7 16,8

Березень

3 19,3 19,3 17,4

1 22,9 20,6 18,3

2 28,9 26,0 23,1

Квітень

3 35,1 31,6 25,3

1 37,7 33,9 30,2

2 40,0 36,0 32,0

Травень

3 46,2 37,0 27,7

1 50,3 40,2 30,2

2 35,7 28,6 21,4

Червень

3 30,2 21,1 15,1

1 27,4 19,2 13,7

Липень

2 28,0 19,8 14,0

Середнє 32,3 27,1 21,9

ТАБЛИЦЯ 8. СЕРЕДНЬОДОБОВЕ ВИПАРОВУВАННЯ СЕРЕДНЬО-

ПІЗНІХ ГІБРИДІВ КУКУРУДЗИ (ВРАХОВАНЕ) ЗАЛЕЖНО ВІД РІВНЯ

ҐРУНТОВИХ ВОД, М

/ГА

Рівень ґрунтових вод, м

Місяць Декади

>3,0 2-2,5 1-1,5

2 14,8 14,1 11,8

Травень

3 17,6 16,7 14,1

1 25,4 24,1 20,3

2 32,8 31,2 25,2

Червень

3 37,9 36,0 30,3

1 48,4 36,3 26,6

2 59,6 44,7 32,8

Липень

3 55,2 41,4 30,4

1 49,2 36,9 27,1

2 38,8 29,1 17,5

Серпень

3 32,2 24,2 17,7

1 29,0 21,8 16,0

Вересень

2 26,7 20,0 20,2

Середнє 36,0 29,0 22,3

ТАБЛИЦЯ 9. СЕРЕДНЬОДОБОВЕ ВИПАРОВУВАННЯ РІЗНИХ ЗА

СКОРОСТИГЛІСТЮ СОРТІВ СОЇ З ШАРУ ҐРУНТУ 0-100 СМ, М

/ГА

Група стиглості (кількість років досліджень)

Місяць Декада

дуже ранньостиглі

(середнє за 3 роки)

ранньостиглі

(середнє за

6 років)

середньостиглі

(середнє за

5 роки)

2 16,7 17,7 18,5 Травень

3 23,2 25,0 27,0

1 32,5 29,8 41,3

2 37,4 41,4 48,6

Червень

3 41,9 42,8 58,8

1 48,2 52,7 63,5

2 54,0 55,9 62,2

Липень

3 47,5 52,7 58,5

1 42,5 43,9 51,9

2 41,5 43,4 41,1

Серпень

3 34,9 33,5 32,8

1 31,9 24,3 21,1 Вересень

2 15,0 15,1 13,6

Середнє 36,5 38,6 41,4

Для розрахунків витрат поливної води у таблицях 6, 7, 8,

9, 10, 11, 12 і 13 наведено показники сумарного випаровуван-

ня різних культур за декадами вегетаційного періоду для

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

площ з різними рівнями залягання прісних і слабомінералізо-

ваних ґрунтових вод. Це зроблено для зручності розрахунків

водокористувачам. Однак, при підвищенні мінералізації ґрун-

тових вод використання їх рослинами зменшується і за таких

умов слід користуватися поправочними коефіцієнтами, які на-

ведені у спеціальній літературі. Якщо ґрунтові води сильно

мінералізовані, то вони, взагалі, не використовуються культу-

рами, незалежно від глибини залягання та біологічних особ-

ливостей рослин.

ТАБЛИЦЯ 10. СЕРЕДНЬОДОБОВЕ ВИПАРОВУВАННЯ РАННЬОЇ

КАРТОПЛІ (ВРАХОВАНЕ) ЗАЛЕЖНО ВІД РІВНЯ ҐРУНТОВИХ ВОД,

/ГА

Рівень ґрунтових вод, м

Місяць Декади

>3,0 2-2,5 1-1,5

1 24,0 24,0 21,6

2 24,5 23,3 22,1

Травень

3 27,4 26,0 24,7

1 30,2 25,7 19,6

2 35,8 30,4 23,3

Червень

3 42,9 36,5 27,9

1 43,6 37,1 28,3

2 43,0 36,6 28,0

Липень

3 37,5 31,9 24,7

Серпень 1 28,3 24,1 18,4

Середнє 33,7 29,6 23,9

ТАБЛИЦЯ 11. СЕРЕДНЬОДОБОВЕ ВИПАРОВУВАННЯ БУРЯКІВ

КОРМОВИХ (ВРАХОВАНЕ) ЗАЛЕЖНО ВІД РІВНЯ ҐРУНТОВИХ ВОД,

/ГА

Рівень ґрунтових вод, м

Місяць Декади

>3,0 2-2,5 1-1,5

1 17,7 17,7 15,9

2 20,5 20,5 18,4

Травень

3 24,5 24,5 22,0

1 29,0 26,1 23,2

2 40,2 36,2 32,2

Червень

3 46,3 32,4 20,8

1 55,4 38,8 24,9

2 60,9 42,6 27,4

Липень

3 61,3 42,9 27,6

1 49,4 34,6 22,2

2 43,0 30,1 19,4

Серпень

3 38,6 27,0 17,4

1 29,2 20,4 13,1

2 24,4 17,1 11,0

Вересень

3 22,5 15,8 10,1

Жовтень 1 20,8 14,6 9,4

Середнє 36,5 27,6 19,7

ТАБЛИЦЯ 12. СЕРЕДНЬОДОБОВЕ ВИПАРОВУВАННЯ БУРЯКІВ ЦУ-

КРОВИХ (ВРАХОВАНЕ) ЗАЛЕЖНО ВІД РІВНЯ ҐРУНТОВИХ ВОД,

/ГА

Рівень ґрунтових вод, м

Місяць Декади

>3,0 2-2,5 1-1,5

1 20,7 18,6 16,6

2 22,1 20,0 17,7

Травень

3 22,9 20,6 18,3

1 29,8 26,8 23,8

2 37,2 26,0 16,7

Червень

3 46,3 32,4 20,8

1 49,3 34,5 22,2

2 51,3 35,9 23,1

Липень

3 53,1 37,2 23,9

1 50,6 35,4 22,8

2 45,8 32,1 20,6

Серпень

3 43,5 30,4 19,6

1 32,3 22,6 14,5

2 22,7 15,9 10,2

Вересень

3 16,5 11,6 7,4

1 17,1 12,0 7,7

Жовтень

2 16,6 11,6 7,5

Середнє 34,0 24,9 17,3

ТАБЛИЦЯ 13 – СЕРЕДНЬОДОБОВЕ ВИПАРОВУВАННЯ ТОМАТІВ

РАННІХ З ШАРУ ҐРУНТУ 0-100 СМ ЗАЛЕЖНО ВІД УМОВ ВОЛОГО-

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, М

/ГА

Умови вологозабезпечення

Місяць Декада

сухі

серед-

ньосухі

середні

середньово-

логі

вологи

Серед-

нє

1 9,6 15,9 3,8 4,5 4,9 7,7

2 28,2 30,3 15,3 17,4 20,1 22,3

Травень

3 43,4 42,0 29,7 31,2 32,6 35,8

1 56,4 51,9 42,1 42,9 43,0 47,3

2 64,8 58,2 50,2 50,2 49,6 54,6

Червень

3 69,8 61,9 55,4 54,6 53,4 59,0

1 71,7 63,0 57,6 55,8 54,3 60,5

2 70,2 61,4 56,9 54,0 52,5 59,0

Липень

3 65,4 57,3 53,2 49,2 47,9 54,6

1 56,4 49,8 45,7 40,3 39,5 46,3

2 44,8 40,2 35,7 29,0 31,4 36,2

Серпень

3 29,8 28,0 22,9 23,1 15,7 23,9

Умови вологозабезпечення

Місяць Декада

сухі

серед-

ньосухі

середні

середньово-

логі

вологи

Серед-

нє

1 9,6 11,6 15,4 14,2 11,7 12,5

Вересень

2 – – 5,1 7,4 8,9 7,7

Середнє 47,7 44,0 34,9 33,8 33,3

Для кукурудзи, крім даних середньодобового випарову-

вання при різних рівнях ґрунтових вод, наведено показники

для груп стиглості гібридів при глибокому рівні ґрунтових вод

(табл. 14).

При плануванні режимів зрошення розрахунки традиційно

проводяться на середньопосушливий рік (75% забезпеченос-

ті), а в таблицях наведено середньобагаторічні дані за якими

пропонується визначати строки і норми поливів. При підгото-

вці цих методичних вказівок визначені показники середньодо-

бового випаровування культур для різних за погодними умо-

вами років.

ТАБЛИЦЯ 14. СУМАРНЕ (

) І СЕРЕДНЬОДОБОВЕ (Е) ВИПАРО-

ВУВАННЯ РІЗНИХ ЗА СКОРОСТИГЛІСТЮ ГІБРИДІВ КУКУРУДЗИ,

/ГА

ФАО 250-350 (середньоранні і се-

редньостиглі гібриди)

ФАО 400-600 (середньопізні)

Місяць Декади

2 130 13,0 110 11,0

Травень

3 174 15,8 190 17,2

1 224 22,4 255 25,5

2 345 34,5 362 36,2

Червень

3 462 46,2 368 36,8

1 469 46,9 481 48,1

2 501 50,1 559 55,9

Липень

3 518 47,1 536 48,9

1 426 42,6 462 46,2

2 357 35,7 414 41,4

Серпень

3 285 28,5 354 35,4

1 231 23,1 300 30,0

Вересень

2 - - 242 24,4

Середнє 343,5 33,8 356,4 35,2

Наведені показники в окремі декади різняться, але прове-

дені розрахунки з планування режимів зрошення показують,

що кількість поливів і зрошувальні норми, практично, однакові

при визначенні їх за середніми показниками, порівняно з роз-

рахованими за даними для посушливих років. Крім того, в ма-

сиві експериментальних даних важко знайти необхідну кіль-

кість років (10-12) подібних за погодними умовами. Здебіль-

шого, таких даних менше і це негативно впливає на якість

розрахунків і призводить до певних помилок. Тому автори

пропонують користуватися середньобагаторічними показни-

ками, які відповідають вимогам математичного аналізу.

ФОРМУВАННЯ ФАКТИЧНОГО РЕЖИМУ

ЗРОШЕННЯ КУЛЬТУРИ

Принцип розрахунків при формуванні режиму зрошення

культури у конкретному році має багато загального з його

плануванням, однак має і відмінності, які, в першу чергу, сто-

суються кількості опадів і розподілу їх під час вегетації рос-

лин.

Протягом вегетаційного періоду конкретної культури може

скластися ситуація, коли випадає значна кількість опадів, яка

значно перевищує дефіцит вологи в розрахунковому шарі

ґрунту. На початку вегетації (перші 2-3 тижні) до розрахунку

береться тільки та кількість опадів, яка ліквідує наявний де-

фіцит вологи. Наприклад, 25 травня дефіцит вологи на посіві

кукурудзи складає 190 м

/га, а у цей день випав дощ 37,8 мм

(378 м

/га). У цьому випадку враховується тільки 190 м

/га

для ліквідації дефіциту вологи, а решта опадів не враховуєть-

ся, оскільки вона інфільтрується за межі активного шару ґрун-

ту.

В подальшому, коли коренева система рослин виходить

за межі розрахункового шару ґрунту, при великих опадах до

розрахунку береться не тільки та частка, яка ліквідує дефіцит

вологи, а й ще 150-200 м

/га додатково. Це обумовлено тим,

що частина вологи, що переміщується за межі розрахунково-

го шару, частково може використовуватися рослинами. В пе-

ршу чергу, це стосується культур, що формують глибоко про-

никаючу кореневу систему (люцерна, соняшник, буряки кор-

мові і цукрові, кукурудза, соя, помідори тощо). Таким чином,

якщо на посіві кукурудзи дефіцит вологи на початку липня

складав 170 м

/га, а випав дощ у кількості 37 мм (370 м

/га),

то він повністю береться на рахунок приходу вологи і приймає

участь у подальших розрахунках. З метою постійного контро-

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

лю за динамікою вологозапасів на конкретній культурі, або кі-

лькох у сівозміні, доцільно мати спеціальну відомість, в якій

цілодобово фіксують параметри витрат вологи рослинами та

надходження її на поле (табл. 15).

ТАБЛИЦЯ 15 – ВІДОМІСТЬ ЩОДО ДИНАМІКИ ЗАПАСІВ ЕФЕКТИВ-

НОЇ ВОЛОГИ НА ПОЛІ (ПОЛЯХ СІВОЗМІНИ)

Культура (№ поля, площа, га)

Мі-

сяць

Дека-

да

Число

вихідний запас

вологи м

/га

витрати во

ди,

/га

надійшло за рахунок

опадів, або поливу,

/га

залишилося

води, м

/га

11 400 14,8 – 385,2

12 14,8 – 370,4

13 14,8 – 355,6

14 14,8 – 340,8

15 14,8 80,0 406,0

16 14,8 – 391,2

17 14,8 – 376,4

18 14,8 60,1 421,7

19 14,8 – 406,9

Тра-

вень

20 14,8 – 392,1

В таблиці наведено приклад початку розрахунків на полі

кукурудзи, яке має глибокий рівень залягання ґрунтових вод.

Запланована поливна норма (нетто) становить 500 м

/га.

Враховуючи неможливість визначення вологості ґрунту по

сходах, прийнято дефіцит вологи – 100 м

/га. Таким чином,

вихідні запаси ефективної вологи склали 400 м

/га. Відіймаю-

чи від цього показника щодобові витрати води і добавляючи

надходження за рахунок опадів - отримується залишок легко-

доступної вологи в ґрунті.

При наближенні залишку води до нуля призначається

строк поливу. Проте, при встановленні строку першого поливу

необхідно витримати певні умови. Строк першого поливу в

значній мірі обумовлюється площею поля, способом поливу,

можливостями дощувальної техніки, біологією культури, по-

ливною нормою тощо. Слід враховувати, що термін прове-

дення поливу не повинен перевищувати термін міжполивного

періоду.

Нами пропонується перший полив розпочинати з таким

розрахунком, щоб залишок ефективної вологи при розрахун-

ках вичерпався, коли полито першу половину поля. Напри-

клад, на сьогодні залишок ефективної вологи (різниця між ве-

личиною поливної норми і розрахованими витратами вологи)

складає 120 м

/га, а за попередні 2-3 доби витрачалося по 25

/га. Таким чином, строк поливу настане приблизно через 4-

5 діб. Однак, площа поливається за 7 діб, тобто, щоб дійти до

середини поля, потрібно 3,5 доби. Тому полив доцільно роз-

починати завтра і якраз рештки ефективної вологи буде ви-

трачено, коли буде полито половину поля.

Послідуючі поливи призначаються тоді, коли, виходячи з

балансу залишок вологи буде складати величину, меншу за

добову витрату. Якщо з господарських причин полив затри-

мується на 2-3 доби, то треба збільшити поливну норму (нет-

то) на розраховану додаткову кількість витраченої вологи, а

якщо треба провести полив раніше – то планова поливна но-

рма зменшується.

В практиці досить часто зустрічається така ситуація, коли

під час поливу проходять інтенсивні опади (20-30 мм). За та-

ких умов можна прийняти такі рішення: припинити полив і по-

новити його через декілька днів або полив продовжувати, але

нормою, зменшеною на кількість опадів з урахуванням коефі-

цієнта їх використання. Здебільшого використовують останній

варіант, бо він дозволяє вирівняти запаси вологи по всьому

полю.

В умовах сільськогосподарського виробництва на зрошу-

ваних землях при застосуванні розрахункових методів дуже

важливим є отримання максимально точної інформації щодо

кількості опадів і фактичної поливної норми. Помилки при їх

визначенні можуть призвести до негативних наслідків. Конт-

ролювати вірність розрахунків, при потребі, можна за допомо-

гою інструментальних методів. Залежно від тривалості веге-

таційного періоду культури, визначення фактичних вологоза-

пасів достатньо проводити 1-2 рази.

Таким чином, наведена методика планування і управління

режимом зрошення польових культур розрахунковим мето-

дом за показниками середньодобового випаровування куль-

тур є інструментом оптимізації забезпечення рослин вологою,

виходячи з їх біологічних особливостей. Вона проста у вико-

ристанні, не потребує додаткової метеорологічної інформації,

як традиційні розрахункові методи, дисциплінує водокорис-

тувача.

Автори сподіваються на зворотній зв'язок з водокористу-

вачами щодо якості розрахунків і точності визначення строків

поливів, чекають їх побажань і пропозицій для подальшого

удосконалення нового розрахункового методу.

При необхідності отримання консультацій щодо застосу-

вання нового методу або підготовки даних середньодобово-

го випаровування по інших культурах, прохання звертатися

за адресою:

73483, м. Херсон, сел. Наддніпрянське

ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕРОБСТВА ПІВДЕННОГО РЕГІОНУ НААНУ

Тел. : (0552) 36-11-96, факс: 36-13-90

E-mail: izpr_ua@mail.ru.

П.В.Писаренко, Р.А.Вожегова, Ю.О.Лавриненко, С.В.Коковіхін

ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕРОБСТВА ПІВДЕННОГО РЕГІОНУ НААНУ

ВИМОГИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

ДО РЕЖИМУ ЗРОШЕННЯ

При проведенні поливів у виробничих умовах необхідно

виходити з вимог сільськогосподарських культур до умов во-

логозабезпеченості протягом вегетації, що є біологічною ос-

новою формування режимів зрошення.

ПШЕНИЦЯ ОЗИМА

Пшениця озима пред’являє високі вимоги до родючості

ґрунтів та оптимального вологозабезпечення. Інтенсивність

продукційних процесів залежить від потужності листкової ма-

си, зони розповсюдження кореневої системи, обводнення

тканин, термічного режиму тощо. Повне насичення водою ро-

слинних клітин необхідне для підтримання їх тургору, розтя-

гування, збільшення кількості зародків майбутніх колосків і

початку росту колоса. Це дуже відповідальний період щодо

забезпеченості рослин вологою. Тому за критичний період в

пшениці озимої приймається міжфазовий термін від виходу в

трубку до молочної стиглості зерна.

Ранній полив перед закладенням зародкових колосків збі-

льшує їх кількість у колосі, а полив на початку формування

квіток сприяє збільшенню кількості розвинених квіток у кож-

ному колосі. У фазі виходу в трубку швидко росте колос і сте-

бла, додатково утворюються листки та інтенсивно нагрома-

джується суха маса.

У період цвітіння і запліднення, коли посилюються витра-

ти органічної речовини на дихання, рослини особливо чутливі

до перегрівання і суховіїв. Оптимальна температура повітря в

цей період становить 14-19 °С, при температурі 35 °С у рос-

лин дуже знижується фотосинтез, урожайність зменшується

до 20, а при 40 °С – до 50%. Ідентично діє низька відносна

вологість повітря. Так, при вологості повітря нижче 24% і су-

ховіях спостерігається сильна череззерниця і пустоколос-

ність. Негативну дію високих температур і низької вологості

повітря слід послаблювати освіжаючими поливами.

Транспіраційний коефіцієнт пшениці озимої залежно від

сорту, вологозабезпеченості, наявності в ґрунті елементів жи-

влення, погодних умов становить 450-500, коефіцієнт водо-

споживання, в середньому, 60-140 м

вологи на 0,1 т зерна.

Основою режиму зрошення пшениці озимої є вологозаря-

дковий полив, застосування якого забезпечує 40-63% прибав-

ки врожаю від зрошення, за рахунок отримання своєчасних

сходів, нормального розвитку і закалювання рослин в осінній

період. Зазвичай полив проводять на початку вересня полив-

ною нормою 500-700 м

/га.

При сівбі пшениці озимої після оптимальних строків воло-

гозарядковий полив не проводиться, а замінюється сходовик-

ликаючим поливом нормою 200-250 м

/га при глибокому рівні

ґрунтових вод. Це дозволяє на 5-7 днів раніше отримати схо-

ди і створити кращі умови для осіннього розвитку рослин.

За посушливої погоди восени, коли спостерігається швид-

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

ке висушування верхнього шару ґрунту і створюються не-

сприятливі умови для кущіння рослин, проводиться осінній

вегетаційний полив нормою 200-250 м

/га, який підвищує

врожайність зерна на 0,35-0,68 т/га.

Протягом весняно-літньої вегетації пшениці озимої найбі-

льшу прибавку врожаю забезпечують поливи, які проводяться

у міжфазовий період від виходу рослин в трубку і до початку

молочної стиглості зерна, при цьому вологість ґрунту необ-

хідно підтримувати на рівні 70 – 75% НВ у шарі 0,5 м. При цих

поливах у посушливі роки на кожні 100 м

поливної води до-

датково отримують 0,14-0,16 т/га зерна.

В роки з суховіями під час наливання та на початку дозрі-

вання зерна доцільно застосовувати освіжаючі поливи нор-

мою 100-150 м

/га, які дозволяють значно покращити фітоклі-

мат посівів та підвищити врожайність зерна.

ЯЧМІНЬ ОЗИМИЙ

Показники водоспоживання в озимого ячменю менші, ніж

в пшениці озимої, що пояснюється низкою його біологічних та

агроекологічних особливостей: інтенсивним ранньовесняним

ростом, кращим використанням ґрунтової вологи, більш коро-

тким весняно-літнім вегетаційним періодом, меншою площею

листя. Тому формування врожаю цієї культури залежить від

кількості продуктивних стебел і зерен у колосі, маси й фізіо-

логічного стану. Перезволожений ґрунт послаблює інтенсив-

ність багатьох фізіологічних процесів, негативно впливає на

продуктивність ячменю, що пояснюється погіршенням життє-

діяльності кореневої системи, її енергетичного обміну, погли-

нання поживних речовин і мобілізації мікроорганізмів.

Важлива біологічна особливість ячменю озимого – це еко-

номна витрата ґрунтової вологи, що пов’язано з формуван-

ням восени більш потужної, ніж у пшениці, кореневої системи.

Внаслідок цього рано навесні він інтенсивно розвивається і

більш повно використовує запаси ґрунтової вологи. До на-

стання високих температур і дефіциту вологи в ґрунті росли-

ни встигають створити основну масу врожаю. Хороший стан

посівів після виходу із зимівлі є надійним фактором одержан-

ня високого врожаю.

Осінній блок режиму зрошення ячменю озимого подібний

до пшениці озимої і, в першу чергу, це стосується вологоза-

рядкового поливу. Зважаючи на те, що оптимальні строки сів-

би ячменю озимого закінчуються пізніше, ніж у пшениці, треба

на максимальній кількості площ застосовувати саме волого-

зарядкові поливи. Однак, при сівбі по попередниках, які пізно

збираються (наприклад, соя, зернова кукурудза, буряки кор-

мові тощо) позитивні наслідки дає і сходовикликаючий полив.

Враховуючи більш стислі строки весняно-літньої вегетації

ячменю озимого, порівняно з пшеницею озимою, для отри-

мання високого врожаю у критичний період розвитку рослин

(вихід в трубку – наливання зерна) достатньо провести два

вегетаційних поливи нормою 300-400 м

/га. При цьому до ко-

лосіння поливні норми повинні бути максимальними, залежно

від рівня ґрунтових вод, а в подальшому мінімальні, щоб за-

побігти поляганню рослин.

ПШЕНИЦЯ ЯРА

За біологічними особливостями пшениця яра подібна до

озимої форми. Передпосівний полив під яру пшеницю не про-

водиться, в зв’язку з ранніми строками сівби. Тому основна

увага повинна приділятися вегетаційним поливам. Перед ку-

щінням ярої пшениці в роки з дуже посушливим квітнем може

спостерігатися пересихання верхнього (5-10 см) шару ґрунту.

За таких умов необхідно провести полив нормою 200-250

/га на площах з глибоким рівнем ґрунтових вод і 150-200

/га на площах з близьким заляганням ґрунтових вод. Це до-

зволить рослинам сформувати потужну вторинну кореневу

систему і велику кількість продуктивних стебел.

Критичний щодо водоспоживання період пшениці ярої

(вихід в трубку – наливання зерна), а також визрівання зерна

(друга половина травня – перша половина липня) проходить

в умовах підвищених температур повітря. Тому в цей час ве-

гетаційними поливами необхідно підтримувати оптимальну

вологість ґрунту, на рівні не нижче 70% НВ у шарі ґрунту 0,5 м

до фази молочної стиглості зерна.

ЯЧМІНЬ ЯРИЙ

Має біологічні ознаки, які схожі з ячменем озимим.

Вологозарядковий полив під ячмінь ярий не проводиться.

Потреба у першому вегетаційному поливі, здебільшого, вини-

кає після виходу рослин в трубку. Однак, в окремі роки під час

кущіння рослин спостерігається пересихання верхнього (5-10

см) шару ґрунту і тоді, з тих же причин, що і в пшениці ярої,

виникає потреба у більш ранньому поливі.

Критичний період у ячменю ярого значно коротший, ніж у

пшениці ярої, і під час його проходження у посушливі роки по-

требується проведення, здебільшого, одного-двох поливів

зрошувальною нормою 700 – 800 м

/га. Норма першого поли-

ву (до колосіння) може бути максимальною, яка рекомендо-

вана для площ з різною глибиною залягання ґрунтових вод, а

другого мінімальною, щоб запобігти поляганню рослин.

КУКУРУДЗА

Кукурудза характеризується як посухостійка культура, ви-

тривала до дефіциту вологозабезпечення до 10-15 днів, а та-

кож має властивості після знаходження в стані значного зів'я-

нення зберігати здатність відновлювати нормальну життєзда-

тність після випадіння дощу або проведення поливів. Проте,

на тривалу нестачу вологи у ґрунті кукурудза реагує уповіль-

ненням чи взагалі припиненням росту.

Рослини можуть поглинати воду із значної глибини. Корені

проникають, як правило, до 1,5 м при посіві кукурудзи після

бобових культур, а на чорноземах – до 3-4 м. Перезволожен-

ня негативно впливає на продуктивність рослин, тому на ма-

сивах з кукурудзою глибина залягання ґрунтових вод повинна

бути глибше 1 м.

Посіви кукурудзи споживають воду у великій кількості. На

практиці вважають, що одна рослина витрачає за період ве-

гетації близько 200 л води. Наприклад, при густоті стояння

50-70 тис. рослин на 1 га, рослини можуть споживати 5000-

7000 м

/га. Однак польові виміри вологості ґрунту показують,

що для посіву кукурудзи досить 200-300 мм опадів за період

вегетації, інша потреба у воді покривається за рахунок ґрун-

тових запасів вологи і зволоженості повітря.

В різні періоди свого росту й розвитку кукурудза неодна-

ково реагує на нестачу вологи в ґрунті. Науковці розділяють

вегетаційний період кукурудзи по реакції вологості ґрунту на

декілька етапів. Процес поглинання води насінням кукурудзи

складається з двох фаз: перша – початкова, коли поглинання

води відбувається за рахунок сил набухання; швидкість цього

процесу залежить від структури запасних речовин ендоспер-

му і вологості середовища; друга – кінцева фаза, коли надхо-

дження води відбувається за рахунок сил, які виникають в ре-

зультаті діяльності зародку насіння; тому поглинання води в

цей період залежить від доступу повітря і температури.

Воду кукурудза витрачає економніше інших польових

культур. На створення 1 кг сухої речовини вона використовує

0,25-0,40 м

/га води, тоді як озима пшениця, ячмінь, овес зна-

чно більше – в межах 0,60-0,80 м

/га.

При водозберігаючих режимах зрошення кукурудзи, як і

інших пізніх ярих культур, не передбачається проведення

осінніх вологозарядкових та весняних передпосівних поливів.

На посівах зернової кукурудзи до утворення 12-13 листків

у середньоранніх і середньостиглих гібридів та 14-15 листків у

середньопізніх і пізньостиглих гібридів, а також після фази

формування зерна вегетаційні поливи можна призначати при

вологості ґрунту на 10-15% НВ нижче оптимальної, але фак-

тична поливна норма не повинна перевищувати максималь-

них показників, рекомендованих для площ з різними рівнями

ґрунтових вод.

У критичний період, який залежно від скоростиглості гіб-

ридів становить 40-48 діб, треба забезпечити підтримання оп-

тимальної вологості у розрахунковому шарі ґрунту, оскільки

протягом нього на кожні 100 м

поливної води посів формує

0,27-0,33 т/га зерна. Якщо після закінчення критичного пері-

оду спостерігається бездощова погода з температурами пові-

тря, які перевищують середньобагаторічні показники, то до

фази молочної стиглості зерна поливами слід підтримувати

оптимальну вологість ґрунту на рівні 70 – 75% НВ у шарі ґру-

нту 0,5 м.

Кукурудза дуже чутлива до низької вологості повітря під

час запилення рослин. Тому, якщо в цей період спостеріга-

ється повітряна посуха, то необхідно застосовувати освіжаючі

поливи нормою 50-100 м

/га, які запобігають утворенню че-

реззерниці у качанах і підвищують врожайність зерна на 1,5-

1,8 т/га.

Специфічним є водозберігаючий режим зрошення при ви-

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

рощуванні батьківських форм та насіння першого покоління

гібридів кукурудзи. Висока вартість насіння і, в першу чергу,

самозапилених ліній зумовлює необхідність максимального

зменшення втрат врожаю від недополивів. Тому при вирощу-

ванні насіння кукурудзи до початку критичного періоду поливи

можна призначати при вологості ґрунту на 5-10% НВ нижче

оптимальної, а в подальшому, до молочної стиглості зерна,

поливами слід підтримувати оптимальну вологість ґрунту.

При вирощуванні кукурудзи на силос вегетаційними поли-

вами слід підтримувати оптимальну вологість розрахункового

шару ґрунту, починаючи з фази 9-10 листків (початок періоду

інтенсивного листоутворення) і до закінчення критичного пе-

ріоду. В подальшому, до початку молочної стиглості зерна,

поливи можна призначати при вологості ґрунту на 10-15% НВ

нижче оптимальної.

СОЯ

Соя відноситься до вологолюбних культур. За період ве-

гетації вона споживає в 4-5 разів більше води, ніж пшениця.

Разом з цим, при перезволоженні, особливо на початку росту

й розвитку, сильно пригнічуються процеси азотфіксації буль-

бочковими бактеріями. У період від сходів до початку цвітіння

рослини здатні витримувати дефіцит вологи і високу темпе-

ратуру повітря. Проте, сходи сої мають слабку конкурентноз-

датність до бур'янів з швидким стартовим ростом, які погли-

нають велику кількість ґрунтової вологи та поживних речовин.

Потреба у волозі різко збільшується у фазі цвітіння, форму-

вання і наливання бобів. У цей час споживання води росли-

нами збільшується в 2-3 рази. Цей період у сої є критичним

щодо вологозабезпечення.

На площах під сою при посушливій і вітряній погоді вес-

ною, коли швидко висушується посівний шар ґрунту і немає

гарантії отримання дружніх сходів, доцільно провести перед-

посівний полив нормою 200-250 м

/га.

Соя слабо реагує на зрошення до початку цвітіння, тому у

посушливі роки до настання цієї фази, здебільшого, потребу-

ється проведення тільки одного вегетаційного поливу.

Найбільшу віддачу вегетаційні поливи забезпечують під

час критичного періоду, коли прибавка врожаю на 100 м

по-

ливної води становить, в середньому, 0,07-0,1 т/га, а воло-

гість ґрунту утримується на рівні 70 – 75% НВ у шарі ґрунту

0,5 м. Закінчувати поливи сої необхідно через 10-15 діб після

повного наливу бобів середнього ярусу.

СОНЯШНИК

Тривалість вегетаційного періоду соняшника суттєво змі-

нюється від кількісних показників вологозапасів у ґрунті. При

зрошенні вегетаційний період соняшника продовжується на

14-27 днів, особливо збільшується тривалість періоду від цві-

тіння до повної стиглості. У зв'язку з цим продовжується і пе-

ріод олієутворення, що сприяє підвищенню вмісту олії у на-

сінні на 2-5%.

Незважаючи на те, що соняшник належить до групи посу-

хостійких культур, він чудово реагує на штучне зволоження.

Поливи підвищують вміст води в листках, їх тургор, ступінь

відкривання продихів, посилюють асиміляцію, прискорюють

нагромадження і пересування пластичних речовин у росли-

нах. Максимальні врожаї формуються при підвищеному зво-

ложенні ґрунту в період росту сім'янок і помірному – під час їх

наливання.

У період вегетації рослини соняшника витрачають воду

нерівномірно: до утворення кошика – 22,4% загальної кількос-

ті води, від утворення кошика до цвітіння – 60, від цвітіння до

збирання – 17,6%. Найбільшої шкоди врожаю завдає нестача

води в період розкриття кошиків - цвітіння.

Соняшник має потужну кореневу систему, що проникає на

глибину до 2 м і в боки – до 1,5 м. Стрижневий корінь несе

добре розвинене коріння першого порядку і відзначається ви-

сокою вбирною здатністю. Соняшник реагує на полив силь-

ним ростом коренів першого порядку, розміщених у шарі 0-60

см. Після опадів у верхньому зволоженому шарі утворюються

у великій кількості вторинні (дощові) корінці.

Застосування зрошення при вирощуванні соняшника за

високою агротехніки забезпечує прибавку врожаю, в серед-

ньому, на 1,5 т/га, а в посушливі роки – до 2,0-3,0 т/га. Най-

більш ефективними є вегетаційні поливи в період від утво-

рення кошику до початку наливу насіння, а вологість ґрунту

повинна бути не нижче 70% НВ у шарі ґрунту 0,5 м. Подальші

вегетаційні поливи можуть призвести до розвитку небезпеч-

них хвороб, і, як наслідок, до суттєвого зниження врожаю.

При повітряній посусі під час цвітіння доцільно застосову-

вати освіжаючі поливи.

БАВОВНИК

Бавовник завдяки своїм біологічним особливостям і, в пе-

ршу чергу, тривалому вегетаційному періоду навіть у ранніх

сортів, використовує велику кількість води на формування

врожаю. Проте, утворюючи глибоко проникаючу кореневу си-

стему, він добре використовує вологу з глибоких шарів ґрунту

і тому потреба в поливній воді у бавовнику незначна.

Бавовник сіють у досить пізні строки на глибину 3-5 см і

тому в роки з посушливою весною виникає потреба у перед-

посівному поливі нормою 200-250м

/га.

Вегетаційні поливи до бутонізації неефективні, а найбіль-

ша потреба в них виникає під час цвітіння і формування коро-

бочок, що в умовах півдня України спостерігається в липні.

Припиняти зрошення бавовнику необхідно у першій декаді

серпня. Поливи у більш пізні строки призводять до посилено-

го вегетативного росту, затягування вегетації і затримання з

визріванням коробочок, що, в поєднанні з опадами та низьки-

ми температурами вересня, значно зменшує врожайність до-

морозного сирцю.

ЛЮЦЕРНА В РІК СІВБИ

Люцерна внаслідок своїх біологічних особливостей хара-

ктеризується високим водоспоживанням, що пов’язано з ве-

ликими витратами вологи протягом тривалого вегетаційного

періоду, інтенсивним ростом, нагромадженням великої веге-

тативної маси до кожного укосу. Транспіраційний коефіцієнт її

становить 600-900.

Люцерна добре реагує на штучне зволоження, при зро-

шенні урожай її за посушливих умов зростає більше, ніж у 10

разів. Одночасно вона вважається посухостійкою рослиною

завдяки властивості переносити з невеликою для себе шко-

дою короткочасну посуху, проте затяжний дефіцит вологи

суттєво знижує її продуктивність.

Зрошення дещо затримує цвітіння і значно більше – утво-

рення і достигання бобів. Недостатнє вологозабезпечення в

період бутонізації викликає опадання зав'язі, яке посилюється

при суховіях, сильній жарі, недостатньому живленні. Під дією

цих факторів спостерігаються недорозвиток окремих органів

квітки та її безплідність. Разом з цим, надлишок вологи може

призвести до гілкування і вилягання насіннєвих посівів.

При доброму водопостачанні люцерна позитивно реагує

на внесення добрив. Зрошення посилює діяльність бульбоч-

кових бактерій, що забезпечують рослини азотом. Розвитку їх

сприяють також органічні добрива, які різко підвищують на-

громадження вегетативної маси рослин. Вирішальну роль у

ґрунтовому живленні та водопостачанні люцерни відіграє по-

тужна коренева система.

Стрижневий корінь її проникає на глибину до 2,5-3 м і бі-

льше. Люцерна відзначається відносно невисокою солестійкі-

стю, яка, проте, підвищується з віком при розвитку на засоле-

них ґрунтах. У зв'язку з тим, що на таких ділянках насіннєва

продуктивність різко знижується, для насінників підбирають

найменш засолені ґрунти.

При зрошенні люцерну сіють весною або наприкінці літа.

При весняних строках сівби люцерни на товарні цілі, здебіль-

шого, сіють її під покривом кормових або зернових культур, а

для отримання насіння – в чистому вигляді.

На ранніх етапах розвитку люцерна дуже чутлива до не-

стачі вологи, тому необхідно забезпечити регулярне зволо-

ження ґрунту і поливи призначати при оптимальній його воло-

гості в шарі 30-40 см. Це стосується площ як з глибоким, так і

з близьким заляганням ґрунтових вод.

При вирощуванні люцерни у чистому вигляді на насіння

до цвітіння поливи необхідно проводити при оптимальній во-

логості ґрунту, а в подальшому можна зменшувати передпо-

ливну вологість на 10-15% НВ, порівняно з оптимальною

(70% НВ в шарі ґрунту 0,5 м).

При вирощуванні люцерни під покривом кормових або зе-

рнових культур режим зрошення повинен відповідати біологі-

чним особливостям покривної культури. Після збирання по-

кривної культури необхідно у максимально стислі строки про-

вести полив на відростання, нормою, яка передбачена для

площ з різним рівнем ґрунтових вод (див табл. 8). При загрозі

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

підняття рівня ґрунтових вод норму цього поливу можна зме-

ншити до 300-350 м

/га, однак в подальшому слід планувати

проведення додаткового поливу на початку бутонізації. Під

черговий укіс застосовується така ж схема поливів.

При сівбі люцерни влітку, після збирання попередника і

основного обробітку ґрунту, проводиться передпосівний по-

лив. У подальшому поливи проводять при вологості 70% НВ в

шару ґрунту 0,3-0,4 м.

ЛЮЦЕРНА МИНУЛИХ РОКІВ

На насіннєвих посівах люцерни при глибокому заляганні

ґрунтових вод позитивні наслідки дає проведення вологоза-

рядкового поливу, який забезпечує зволоження до найменшої

вологоємності 0,5-0,6 м шару ґрунту. У весняно-літній період

водозберігаючий режим зрошення люцерни на насіння фор-

мується за такою схемою: до цвітіння – поливи проводяться

при оптимальній вологості (70% НВ в шарі ґрунту 0,5 м), а в

подальшому, до закінчення наливання насіння, поливи про-

водяться тільки на площах з глибоким рівнем ґрунтових вод

при вологості ґрунту на 10-15% НВ нижче оптимальної. Од-

нак, фактична поливна норма при цьому повинна бути не бі-

льше 400 м

/га. Такий режим зрошення дещо стримує нарос-

тання листостеблової маси й вилягання рослин.

На товарних посівах люцерни під перший і другий укоси

поливи проводяться при оптимальній вологості ґрунту (70%

НВ в шарі ґрунту 0,5 м), а під третій та наступні укоси за та-

кою схемою: один полив на відростання нормою, рекомендо-

ваною для площ з різним рівнем ґрунтових вод, або 2 поливи

нормою 50-60% від рекомендованої – перший на відростання

і другий на початку бутонізації. При дефіциті поливної води та

енергоносіїв таку ж схему поливів можна застосовувати і під

другий укіс.

БУРЯКИ КОРМОВІ ТА ЦУКРОВІ

Буряки кормові за біологією близькі до цукрових, проте

вони менш посухостійкі й краще реагують на штучне зволо-

ження.

Вибагливість до вологи змінюється за трьома періодами

росту й розвитку: перший – формування листків і кореневої

системи – триває 50-60 днів після появи сходів, це період по-

вільного росту рослин, від нього залежить лише 10-12% уро-

жаю; другий період характеризується інтенсивним ростом ко-

ренеплоду в товщину з наростанням основної маси урожаю

до 75-80%, триває цей період 40-50 днів; термін третього пе-

ріоду росту 30-35 днів, він характеризується нагромадженням

сухих речовин, що забезпечує наростання 10-13% всієї маси

врожаю. Найбільше потребують вологи буряки і найбільш чу-

тливі до її дефіциту – в другому (критичному) періоді.

Буряки відрізняються певною солевитривалістю, оскільки

краще інших культур переносять підвищену концентрацію

ґрунтового розчину при внесенні високих норм мінеральних

добрив. При регулярному зрошенні буряки кормові та цукрові,

незважаючи на добре розвинуту й глибоко проникаючу коре-

неву систему, слабо реагують на проведення вологозарядко-

вого поливу, застосування якого не скорочує кількість вегета-

ційних поливів і не підвищує врожай коренів.

До початку критичного періоду розвитку рослин (кінець

другої декади червня) і після нього (з третьої декади серпня)

погіршення умов вологозабезпечення рослин практично не

впливає на накопичення сирої та сухої маси коренів, змен-

шення вмісту цукру. Тому в ці періоди вегетаційні поливи мо-

жна призначати при вологості розрахункового шару ґрунту на

10-15% НВ нижче оптимальної (70% НВ в шарі ґрунту 0,5 м).

В критичний період, протягом якого відбувається інтенси-

вне накопичення маси коренеплодів і підсилюються процеси

цукроутворення, а температурний режим перевищує біологіч-

ний оптимум буряків, необхідно забезпечити безперебійне

водопостачання рослин і підтримувати поливами оптимальну

вологість ґрунту не нижче 70% НВ в шарі ґрунту 0,5 м.

Закінчувати вегетаційні поливи необхідно за 20-25 діб до

початку масового збирання врожаю, а при нестачі енергоносі-

їв та поливної води – наприкінці серпня.

КАРТОПЛЯ

Проростання бульб картоплі залежить від вологості ґрун-

ту. При весняному садінні досходова вологість не повинна бу-

ти нижче 70%, а при літніх строках – 80-85% НВ. Важливе

значення у підвищенні рівня вологозапасів в період від садін-

ня до появи сходів мають перед- чи післясадивні поливи не-

великою нормою (150-250 м

/га).

У перший місяць вегетації закінчується ріст столонів і за-

в'язування бульб. Період бутонізації і початку цвітіння харак-

теризується швидким ростом бульб, інтенсивність якого в

значній мірі залежить від температури і вологості ґрунту.

Зрошення знижує ураження картоплі хворобами виро-

дження, епіфітотії яких спостерігаються при високих темпера-

турах повітря та дефіциті легкодоступної вологи. Попередити

поширення цих небезпечних хвороб в умовах посушливої зо-

ни Степу України можна при літніх строках садіння картоплі,

фаза бульбоутворення якої зміщується на осінній період з

помірним температурним режимом.

На початку росту й розвитку картопля слабо реагує на

проведення вегетаційних поливів. У період утворення і по-

довження столонів потреба у волозі суттєво зростає. Перебої

у водопостачанні в ці фази розвитку призводять до утворення

на столонах материнської рослини дрібних дочірніх бульбо-

чок, що знижує урожайність на 25-30%. Критичним щодо во-

логи є період утворення і активного росту бульб, який збіга-

ється із цвітінням картоплі. Оптимальним рівнем передполив-

ної вологості ґрунту є 75-80% НВ в шарі 0,5 м. Дефіцит вологи

у період інтенсивного формування бульб викликає їх дефор-

мацію і різке зниження врожайності. Надмірна вологість ґрун-

ту при бульбоутворенні сприяє загниванню кореневої системи

і загибелі рослин від нестачі повітря. Транспіраційний коефі-

цієнт картоплі становить 400-550.

В південному регіоні картоплю вирощують у два строки

садіння: весняного та літнього для отримання високоякісного

насіннєвого матеріалу.

При весняному садінні на товарні цілі використовують со-

рти різних груп стиглості: ранні для отримання ранньої проду-

кції, середні та пізні для споживання у зимово-весняний пері-

од. Безумовно, що режими зрошення різних за скоростиглістю

сортів значно відрізняються, особливо за кількістю поливів та

зрошувальною нормою. Однак, усім їм притаманна одна біо-

логічна особливість – найбільш відповідальний щодо умов

вологозабезпечення рослин період починається наприкінці

бутонізації і продовжується до закінчення інтенсивного нако-

пичення маси бульб (початок пожовтіння бадилля). Саме у

цей час вегетаційні поливи слід призначати при оптимальній

вологості ґрунту (75-80% НВ в шарі 0,5 м), а при повітряній

посусі додатково застосовувати і освіжаючі поливи. До цього

періоду в середньо- та пізньостиглих сортів передполивна

вологість ґрунту може бути на 5-10% НВ нижчою від оптима-

льної, а у ранньостиглих сортів, які до бутонізації формують

15-20% майбутнього врожаю, поливи слід призначати при оп-

тимальній вологості ґрунту.

Після закінчення критичного періоду за спекотливої та

бездощової погоди поливи призначаються при вологості ґрун-

ту на 10-15% НВ нижче оптимальної, однак розрахункову по-

ливну норму необхідно зменшувати на 30-40%, щоб запобігти

погіршенню якості бульб.

При літньому садінні картоплі застосовується така схема

режиму зрошення: передпосадковий полив, 2-3 поливи до по-

яви сходів по 200-250 м

/га і в подальшому вегетаційні поливи

призначаються при вологості в 0,3-0,4 м шарі ґрунту 80% НВ,

які припиняються за 7-10 днів до збирання врожаю.

ПОМІДОРИ

При вирощуванні в зоні зрошення помідори потребують

великих обсягів води. Транспіраційний коефіцієнт їх близько

800. При доброму зрошенні підвищується транспірація рос-

лин, вони охолоджуються, що поліпшує асиміляцію і посилює

їх ріст.

Критичним щодо вологи є період утворення і активного

росту перших зав'язей і плодів, який триває більше місяця.

Дефіцит водоспоживання в критичний період затримує фор-

мування бутонів і призводить до опадання зав'язі. Плоди у

цьому випадку достигають пізніше, урожай істотно знижуєть-

ся.

Помідори добре переносять помірну сухість повітря, проте

при різкій зміні посухи і надмірного зволоження плоди можуть

розтріскуватися. Оптимальна вологість повітря – 50-70%. При

більш високій вологості повітря рослини легко уражаються

грибними хворобами, затримується достигання пилку, погір-

шуються умови запліднення. Гостра повітряна посуха, яка по-

єднується з суховіями, також несприятлива для рослин. При

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

надмірному нагріванні ґрунту (до 50°С і вище) – помідори

уражуються стовбуром. Усунення перегрівання ґрунту пері-

одичними поливами знижує небезпеку розвитку цієї хвороби.

Коренева система заглиблюється в ґрунт на 150-200 см і

при вільному розвитку досягає в ширину 245 см. Проте при

розсадній культурі головне коріння не проникає глибше 40-50

см. Основну масу коренів після пересаджування становлять

регенеративні корені, які поширюються горизонтально в раді-

усі до 60-70 см. Розвиток коренів після пересаджування роз-

сади залежить, головним чином, від водопостачання. При

зменшенні вологості ґрунту погіршується приживання рослин,

запізнюється і послаблюється плодоношення, посилюється

небезпека захворювання стовбуром.

При безрозсадному способу вирощування культури помі-

дорів формується стрижневий корінь, заглиблений у ґрунт, і

збільшується глибина поширення кореневої системи. При

цьому способі вирощування рослини набувають стійкості про-

ти посухи і хвороб, частково проти стовбура. Відмінності у

формуванні кореневої системи і стійкості рослин проти не-

сприятливих умов при розсадній і безрозсадній культурі необ-

хідно враховувати при вирощуванні помідорів на зрошуваних

землях.

Враховуючи те, що помідори вирощуються розсадним і

безрозсадним способами, треба враховувати специфіку фор-

мування режимів зрошення, особливо на ранніх етапах роз-

витку рослин. Для покращання приживлення розсади після

садіння проводять 1-2 поливи невеликими нормами (250-300

/га). За умов пересихання верхнього шару ґрунту застосо-

вують передпосадковий полив такою ж нормою.

Сходи помідорів, як правило, отримують за рахунок вихід-

них запасів вологи, акумульованих у осінньо-зимовий період.

Однак, при пересиханні верхнього шару ґрунту перед сівбою

застосовують передпосівний полив нормою 200-250 м

/га.

До початку плодоутворення на розсадних помідорах по-

ливи, як правило, не проводяться, а на посівних - виникає по-

треба у 1-2 поливах.

Найбільшу чутливість щодо дефіциту вологи помідори

проявляють в період від початку плодоутворення до початку

достигання плодів. В цей період поливи необхідно призначати

при вологості ґрунту 80% НВ у шарі 0,3 м.

В період масового достигання плодів інтенсивність поли-

вів необхідно зменшити і проводити їх при вологості ґрунту на

5-10% НВ нижче оптимальної.

КАПУСТА

Капуста внаслідок своїх біологічних особливостей най-

більш вибаглива до вологості ґрунту і повітря. За споживан-

ням води вона займає одне з перших місць серед овочевих

культур. Це пояснюється великим розміром та інтенсивним

випаровуванням вологи листковою поверхнею рослин. Витра-

та вологи за фазами росту різна: добова потреба води на 1 га

від садіння до початку наростання розетки в ранньої капусти

становить 22 м

; при наростанні розетки і початку зав'язуван-

ня головок – 36; в період наростання і достигання головок –

55 м

. При високій температурі й низькій відносній вологості

повітря щодобова транспірація рослин становить 80-100

/га. Оптимальне вологозабезпечення рослин підтримує ви-

соку обводненість тканин і нормальний фотосинтез.

Коріння капусти дуже мичкувате. Воно проникає на глиби-

ну більше 1 м при сівбі культури насінням у ґрунт і на 70-80

см – при садінні розсади. Основна маса коріння поширюється

в шарі ґрунту до 40-50 см. Після підгортання з надземної час-

тини стебла капуста утворює велику кількість додаткових ко-

ренів, що швидко ростуть.

Після висадки розсади для кращого приживання рослин

проводять 1-2 поливи нормою 200-250 м

/га. Якщо пізню ка-

пусту розміщують після проміжної культури, то після основно-

го обробітку ґрунту застосовують передпосівний полив.

Найбільші втрати врожаю від нестачі легкодоступної воло-

ги у капусти спостерігаються в період наростання розетки та

дозрівання качанів. Тому в період розвитку розетки, залежно

від зони вирощування, погодних умов і сортового складу, слід

планувати 1-2 поливи. В період зав’язування, розвитку та до-

зрівання качанів поливами необхідно підтримувати оптима-

льну вологість ґрунту не нижче 80% НВ у шарі 0,3-0,4 м, а

якщо в цей час спостерігається повітряна посуха, то доцільно

проводити й освіжаючі поливи.

Огірки. Огірки ставлять підвищені вимоги до вологості

ґрунту і повітря. Це пов'язано з великою асиміляційною пове-

рхнею, погано захищеною від посиленого випаровування,

слабо розвинута коренева система не встигає забезпечити

рослину водою при недостатній кількості вологи в ґрунті.

Окремі коріння досягають глибини 100-120 см, але основна їх

кількість розміщується в шарі 20- З0 см, який швидко переси-

хає. Особливо ця культура чутлива до вологості ґрунту в пе-

ріод проростання насіння, закладання і розвитку продуктив-

них органів, формування і росту плодів. При цьому кращому

розвитку рослин сприяє поєднання підвищеної вологості ґру-

нту і повітря з високою температурою.

До утворення зав’язі вегетаційні поливи слід призначати

при вологості ґрунту на 5-10% нижче за оптимальну (80% НВ

в шарі ґрунту 0,3 м). На початку цвітіння від поливів необхідно

утримуватися, щоб запобігти погіршенню умов плодоутворен-

ня, не викликати опадання квіток та затягування початку фази

плодоношення.

Після утворення зав’язі та під час збирання огірків необ-

хідно застосовувати інтенсивне зрошення з призначенням

поливів при вологості ґрунту 80% НВ в шарі ґрунту 0,3 м, а

при сухій, спекотливій погоді - при показниках на 5-10% НВ

вище оптимальних для даного типу ґрунту. За такої погоди

ефективне застосування освіжаючих поливів, які треба про-

водити у вечірні та нічні часи доби.

ЦИБУЛЯ

Цибуля потребує високої і постійної вологості та хорошої

аерації ґрунту, оскільки коренева система її слабо розвинута,

основна маса коріння розміщується на глибині 14-40 см. На

початку вегетації рослини розвиваються повільно. Тільки піс-

ля появи четвертого – п'ятого листка розміри їх збільшуються,

при сприятливих умовах утворюються у великій кількості нові

і, відповідно, росте цибулина. При нестачі вологи ріст листків

припиняється і формується цибулина, причому подальше по-

кращення рівня вологозабезпечення шляхом частих поливів

або дощова погода вже не компенсує втрати врожаю.

При вирощуванні цибулі з насіння (чорнушки) відповіда-

льним є період від сівби до появи сходів, у який посівний шар

ґрунту повинен постійно знаходитися у вологому стані. При

посушливій погоді це досягається за рахунок поливів нормою

100-150 м

/га.

Після отримання сходів і до початку утворення цибулини

(5-6 листків) поливи призначають при оптимальній вологості

0,25-0,3 м шару ґрунту на рівні 80% НВ. Період від утворення

цибулини до початку вилягання листків найбільш відповіда-

льний для формування високого врожаю і тому поливи у цей

час слід призначати при вологості ґрунту на 5-10% НВ вищій

за оптимальну.

Під час визрівання цибулі потреба у легкодоступній волозі

зменшується і тому поливи необхідно призначати при волого-

сті ґрунту на 5-10% НВ нижчій за оптимальну і закінчувати їх

за 20-25 днів до збирання врожаю.

ПІСЛЯУКІСНІ ТА ПІСЛЯЖНИВНІ ПОСІВИ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

Основною складовою частиною водозберігаючих режимів

зрошення культур у післяукісні строки (кукурудза на зерно та

силос, соя, соняшник, гречка, просо та інші) є передпосівний

полив, який залежно від попередника та рівня ґрунтових вод

повинен зволожити 0,3-0,4 м шар ґрунту до найменшої воло-

гоємності. При затриманні зі строками сівби його можна замі-

нити сходовикликаючим поливом.

На відміну від режиму зрошення культур в основних стро-

ках сівби, на ранніх етапах розвитку культур у післяукісні

строки поливи призначають при оптимальній вологості 0,3 м

шару ґрунту 70% НВ. В подальшому режим зрошення пови-

нен формуватися відповідно рекомендаціям по зрошенню

культур в основні строки сівби.

Культури в післяжнивні строки вегетують порівняно корот-

кий проміжок часу при високих температурах і низькій волого-

сті повітря і тому для формування високого врожаю необхідно

створити оптимальні умови з метою швидкого отримання

сходів і нормального розвитку рослин. Це досягається такою

схемою зрошення: сходовикликаючий полив, вегетаційні по-

ливи при оптимальній вологості 0,2-0,5 м шару ґрунту 70%

НВ, залежно від рівня ґрунтових вод, фаз розвитку рослин та

погодних умов вегетації.

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

100

А.О.Лимар, д.с.-г.н.; , професор

ІНСТИТУТ ПІВДЕННОГО ОВОЧІВНИЦТВА ТА БАШТАННИЦТВА НААНУ

ЗРОШЕННЯ, ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ АГРОЕКОЛОГІЧНОГО

ПОТЕНЦІАЛУ

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЗРОШЕННЯ

Відомі російські вчені В.В.Докучаєв, П.А.Костичев, А.А.Із-

маїльський, Г.Н.Висоцький приділяли увагу розробці сміливих

пропозицій щодо освоєння півдня України та проектів по бо-

ротьбі з посухою.

Поштовхом до розвитку зрошення в цьому регіоні послу-

жили створені тут в результаті діяльності Південно-Руської

експедиції (дев'яності роки XIX ст.) дослідно-виробничі зро-

шувані ділянки.

Загальна площа зрошуваних земель на півдні Україні до

1917 року була мізерно малою - близько 17 тис.га. В основ-

ному це дрібні ділянки поблизу міст і великих

сіл. Вирощувалися на них переважно овочі.

Матеріали проведеного у 1923-1925 рр. обстеження зро-

шуваних господарств півдня України (О. І. Петровський, 1926)

показують, що найбільша кількість зрошуваних господарств

розташовувалась у долинах річок. У долинах балок зрошувані

господарства були в двох місцях: у гирлі балки Вірьовчиній

біля м. Херсона і в балці Терновій, поблизу м. Миколаєва.

Господарства на Нижньо-Дніпровському піщаному масиві

зосереджувались головним чином навколо міста Олешки (ни-

ні Цюрупинськ), поблизу сіл Радянське та Великі Копа-

ні. Середній розмір зрошуваних ділянок у заплаві річки Інгулу

та по Вірьовчиній балці, по берегах Дніпра - до 3 деся-

тин. Джерелами зрошення, крім річок Дніпро, Інгул, слугували

і підземні води. Вода на зрошувані ділянки подавалася з до-

помогою примітивних водопідйомних пристроїв, працюючих

на тягловій силі тварин або за допомогою ручних насосів.

Всі роботи на зрошуваних ділянках виконувалися вручну

за винятком оранки. Основними способами зрошення були

полив по борознах і лунках. При всій їх недосконалості в доб-

ре поставленому зрошуваному господарстві були отримані

сталі урожаї. Переваги зрошення особливо проявлялись у

неврожайні роки.

Розширення площі зрошуваних земель на Херсонщині зо-

бов'язане будівництву в 1930-1932 рр. великого консервного

заводу. Для створення надійної сировинної бази заводу були

організовані радгосп «Городній Велетень» з площею зрошу-

ваного масиву 3200 га, елітне господарство радгосп" Овоче-

вий ", плодові радгоспи" Паризька комуна ", ім. Фрунзе.

Починаючи з 1957 р., вводяться в експлуатацію зрошувані

землі державних зрошувальних систем і так званого "малого"

зрошення. Завдяки цьому площі зрошуваних земель на півдні

України різко збільшуються.

Особливо значний приріст зрошуваних земель був відзна-

чений з 1966 року (табл. 1). За 1976-1985 рр. щорічний при-

ріст зрошуваних земель по регіону склав понад 65 тис. га, або

на 1163 тис. га більше, ніж за 1971 - 1975 рр. А в порівнянні з

1966-1970 рр. площі зрошуваних земель збільшилися: по За-

порізькій області - в 4,8 рази, Криму - в 2, Миколаївській - в

2,7, Одеській - 3,6, по Херсонській області - в 3 рази. За тем-

пами приросту зрошуваних земель вперед вийшли Одеська

та Запорізька області. Разом з тим 56% зрошуваного клину

півдня України приходиться на Автономну Республіку Крим і

Херсонську область. Взагалі ж у південному регіоні України

зосереджено 83% її зрошуваного фонду, тут спостерігається і

основний приріст (72%) зрошуваних земель.

ТАБЛИЦЯ 1. ЗРОСТАННЯ ПЛОЩ ЗРОШУВАНИХ ЗЕМЕЛЬ НА ПІВ-

ДНІ УКРАЇНИ (ТИС. ГА)

Роки

Область

1966—1970 1971 — 1975

1976—1980 1981 — 1985

1986—1990

Запорізька 44,5 84,4 154,7 200,3 245.9

Республіка Крим 163.1 246,9 299,2 320,2 295.9

Миколаївська 61,8 93,1 133,5 159,8 179.2

Одеська 54,4 103,1 153,8 187.3 211,8

Херсонська 131.1 195,7 307,5 376,4 414.8

Всього по регіону 454,4 723,2 1048,7 1244.0 1347.6

На півдні України введено в експлуатацію ряд зрошуваль-

них систем. Серед них Каховська, Північно-Кримська, Явкин-

ськиа, Краснознам’янська, Каменська, Північно-Рогачикська,

Південно-Бузька, Спаська та інші.

Відповідно до загального зростання площ зрошуваних зе-

мель помітно збільшується і їх питома вага в загальній струк-

турі сільськогосподарських угідь. Динаміка цього процесу за

останні роки наведена в табл. 2.З наведених даних видно, що

найбільш значна питома вага зрошуваних земель спостеріга-

ється в Криму і Херсонській області.

ТАБЛИЦЯ 2.ДИНАМІКА РОСТУ ПИТОМОЇ ВАГИ ЗРОШУВАНИХ ЗЕ-

МЕЛЬ ДО ПЛОЩІ РІЛЛІ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ (%)

Області

Роки

Запорізька АРК Миколаївська Одеська Херсонська

По регіону

1975 5,0 15,8 5.7 5,0 12,9 9,0

1976 6.1 16,8 6.1 5,6 14,2 9.2

1977 6,7 14,0 5.7 6,1 15,2 9,6

1978 7.0 17,0 6,8 6.2 16,1 10,2

1979 7.7 17,8 7,2 6,4 16,8 10,7

1980 7.9 18,0 7.7 6.8 17,7 11.1

1981 8.5 18,4 7,9 7,2 18,6 11.6

1982 9.2 18,4 8.1 7.6 19,6 12.1

1983 9.8 18,5 8.3 8.1 20,7 12.6

1984 10.3 22,7 9,0 8,9 22,0 13,7

1985 11.0 23,2 9,4 9.3 23,0 14,3

1986 11,5 23,5 9,9 9,8 23,6 14,8

1987 11.5 24,2 10,0 9.6 23,3 14,8

1988 12,5 24,5 10,7 10.1 24,0 15,5

1989 13.1 25,5 10,4 10.4 23,9 15,8

1990 13.6 25,9 10,8 13,3 24,2 16,8

1991 13.7 27,0 10,7 12,2 24,9 16,7

1992 13,7 27,6 10,8 11.2 25,6 16,9

1993 13.4 27,9 10,8 11,2 25.8 16,9

1994 13,3 28,5 11,0 11.2 26,2 17,1

1995 13,4 28,7 11.0 11,2 26,4 17,2

Говорячи про позитивні сторони зрошення, не можна не

сказати, що в останні роки стала актуальною проблема нега-

тивного, руйнівного впливу зрошувальних меліорацій на ґрун-

товий покрив. Інтенсивна подача величезної маси зрошува-

льної води призвело до переущільнення, осолонцювання, за-

солення земель. Це визначає задачі подальших досліджень

для вирішення екологічних проблем зрошувальних меліора-

цій. Тому будівництво нових і реконструкцію раніше побудо-

ваних зрошувальних систем необхідно здійснювати з ураху-

ванням досягнень науково-технічного прогресу. Доцільна роз-

робка комплексу екологічних вимог до зрошувальних систем,

що забезпечують запобігання підйому рівня ґрунтових вод,

збіднення на гумус і мінеральні речовини орних горизонтів,

заболочування, осолонцювання, погіршення функціонування

водних та наземних екосистем на ландшафтному і регіональ-

ному рівнях. Слід більш успішно вирішувати сучасні завдання

з реконструкції зрошувальних і дренажних споруд з метою

підвищення їх ефективності, поліпшення загального еколого-

меліоративного стану агроландшафту, широкого застосуван-

ня наукоємних технологій зрошення.

Реконструюючи і зводячи зрошувальні та дренажні об'єкти

опрісненням дренажних стоків, можна створювати замкнуті

системи водокористування з екологічно чистими технологіями

сільськогосподарського виробництва в зрошуваному земле-

робстві. Корисним у цьому напрямку є досвід експлуатації за-

мкнутой рисової системи в Інституті рису НААНУ.

Не менш важливим аспектом екологізації сільськогоспо-

дарського виробництва залишається попередження стоку по-

ливних вод і ерозії ґрунтів при зрошенні. Для ерозійно небез-

печних районів зрошуваного землеробства необхідні розроб-

ки нових методів і технологій поливу. Заслуговують на увагу

пропозиції Н.І.Блохіна, Н.І.Муранцева, Ю.А.Михайлова,

В.В.Морозова (1993) про необхідність введення та подальшо-

го вдосконалення служби еколого-меліоративного моніторин-

гу, як системи спостережень, оцінки і прогнозування агроеко-

системи. Саме на основі одержуваної таким чином інформації

можливі розробки щодо збереження і підвищення родючості

ґрунту. Всі ці заходи дозволять пом'якшити негативний вплив

зрошення на ґрунт і навколишнє середовище.

У Південному регіоні зрошуються ґрунти різної природної

родючості - від найбільш родючих південних чорноземів, що

мають 60-80 балів, до менш родючих каштанових з боните-

том 35-45 балів (Карманов, 1980).

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

101

У загальній біоенергетичній системі (Волобуєв, 1978) ці

ґрунти займають різні ряди і відповідно характеризуються різ-

ними природними коефіцієнтами зволоження та радіаційного

балансу. При зрошенні ці показники найбільш змінюються в

зоні каштанових ґрунтів, що свідчить про потенційно високу їх

продуктивність, пов'язану насамперед з дефіцитом природних

запасів ґрунтової вологи і наявністю величезних резервів

природного тепла.

У 1966-1990 рр. спостерігалося стійке зростання врожай-

ності практично всіх сільськогосподарських культур, деякі з

них на зрошенні збільшували надбавку значно швидше, ніж у

незрошуваних умовах (табл. 3). Поливне землеробство має

значно більш високий потенціал подальшого збільшення вро-

жайності. У Херсонській області, де досягнута найвища кон-

центрація зрошуваних земель, врожайність більшості сільсь-

когосподарських культур вище, ніж в інших областях регіо-

ну. У багатьох господарствах регіону зрошуваний гектар ози-

мої пшениці дає 50-60 ц / га, кукурудзи на зерно - 90-100, ку-

курудзи на силос - 400-500, сіна багаторічних трав - 100-120

ц/га.

Проте негативний вплив посушливих погодних умов по-

значається і в зрошуваних умовах. Від атмосферної посухи

найбільше страждають зернові культури (озима пшениця),

менше - кормові багаторічні трави. Цим пояснюється той

факт, що в 1981 - 1985 рр., доволі несприятливі для сільсько-

го господарства регіону врожайність більшості сільськогоспо-

дарських культур зменшилася, а багаторічних трав - зросла і

в зазначені роки досягла свого максимуму.

У середньому по регіону в 1966-1985рр. забезпечено стій-

ке зростання виробництва кормів на зрошуваній площі (у пе-

рерахунку на кормові одиниці з гектара). Але ефективність

зрошення визначається не тільки загальним рівнем врожай-

ності сільськогосподарських культур, але й збільшенням про-

дукції в порівнянні з багарной одиницею площі (Табл. 4).

ТАБЛИЦЯ 3. ВРОЖАЙНІСТЬ ОСНОВНИХ КУЛЬТУР НА ЗРОШУВА-

НИХ І БАГАРНИХ ЗЕМЛЯХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ.

Культури Зрошення Богара

1966—

1970

1971—

1975

1976—

1980

1981—

1985

1986—

1990

1966—

1970

1971—

1975

1976—

1980

1981—

1985

1986—

1990

Зернові 39,7 40,2 41,9 37,9 55,5 22,4 24,4 24,3 21,5 25,0

Оз. пшениця 38,9 41,0 43,1 38,8 47,1 23,9 26,6 27,6 23,4 27,4

Кукурудза на

зерно

36,2 43,3 47,6 39,9 42,1 26,5 25,2 25,6 21,9 25,2

Цукр. буряк 337,1

326,1

323,5

241,5

304,1

229,6

203,1

250,1

176,2

168,0

Соняшник 17,4 18,0 18,0 17,8 18,9 15,4 14,8 14,4 13,3 11,5

Соя 10,7 11,9 10,0 11,6 14,1 6,6 4,4 7,8 7,0 7,3

Овочі 145,8

159,8

183,1

171,3

183,6

88,1 93,4 108,2

116,4

84,7

Кукурудза на

силос і зеле-

ний корм

287 296,4

329,9

309,7

297,2

116,5

126,2

152,6

154,0

103,6

Коренеплоди 348,1

438,5

560,4

533,0

646,0

217.0

241,6

296,8

258,4

230,8

Однорічні

трави (в пе-

рерахунку на

сіно)

33,8 36,8 47,3 53,9 62,2 20,3 22,4 24,3 29,4 24,9

Багаторічні

трави (в пе-

рерахунку на

сіно)

49,8 55,7 62.3 68,8 90,3 22,8 26,0 33,9 37,1 38,3

ТАБЛИЦЯ 4. ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗРОШЕННЯ ПО ОКРЕМИМ КУЛЬТУ-

РАМ В ЗОНІ ПІВДНЯ УКРАЇНИ.

Прибавка урожаю від зрошення

в ц/га в %

Культури

1966

—

1970

1971

—

1975

1976

—

1980

1981

—

1985

1986

—

1990

1966

—

1970

1971

—

1975

1976

—

1980

1981

—

1985

1986

—

1990

Зернові 17.3

15,8

17,6

16.4 27,7 77.2 64,8 72,4 76.3 99,6

Оз. пшениця 15.0

14,4

15,5

15.4 13,5 62.8 54.1 56,2 65,8 40.0

Кукурудза на

зерно

9.7 18.1

22,0

18.0 19,1 36,6 71,8 85.9 82.2 83,0

Цукр. буряк 105,7

123.0

73,4

65.3 84,1 46.8 60,6 29,3 37.1 38.2

Соняшник 2,0 3.2 3.6 4.5 3,7 13,0 21.6 25.0 33.8 24,0

Соя 4.1 7,5 2.2 4.6 6,8 62,1 170,4

28.2 65.7 86,0

Овочі 57,7

66.4

74.9

54,9 60,1 65.5 71.1 69,2 47.2 49,0

Кукурудза на

силос і зеле-

ний корм

171.0

170.2

177.3

155.7

137.2

146.8

134.8

116,2

101.1

86,0

Коренеплоди 131,1

196,9

263.6

274.6

351.8

60,4 81.5 88,8 106.3

120,0

Однорічні

трави

13.5

14.4

23,0

24.5 32.9 66.5 64.3 94,6 83,3 112.0

Багаторічні

трави

27,0

29,7

28.4

31.7 52.0 118,4

114,2

83,8 85,4 136,0

Істотне зниження врожайності зернових культур у 1981 -

1985 рр. і на її фоні в 1976 - 1980 не пов'язане з регресом

ефективності зрошення: збільшення врожаю від зрошення в

1981-1985рр. таке ж, як у 1976-1980рр.. Більше того, незва-

жаючи на деяке зниження в 1981-1985рр. врожайності кормо-

вих коренеплодів і цукрових буряків, саме на ці роки припа-

дають максимальні прибавки врожаю на зрошенні.

При порівнянні ефективності зрошення на прикладі окре-

мих культур повинна враховуватися відносна різниця у врожаї

на поливних і богарних землях, виражена у відсотках. Аналі-

зуючи цей показник, приходимо до висновку про високу ефек-

тивність кукурудзи на силос і зелений корм, кормових корене-

плодів, однорічних і багаторічних трав, що розміщуються на

зрошуваних площах. Особливо високий ефект названих куль-

тур, вирощуваних в Республіці Крим та Херсонській області.

На зрошуваних землях слід розміщувати кормові корене-

плоди, кукурудзу на зерно, силос і зелений корм, багаторічні

трави та сорго. А площі, що звільнилися з-під цих культур на

богарі найкраще відводити під пари.

Внаслідок збільшення зрошуваних площ і врожайності на

них зростає частка поливного клину в загальному виробницт-

ві. При цьому для багатьох культур характерна така особли-

вість: темпи приросту валової продукції випереджають збіль-

шення площі поливних земель. А це також є одним з факторів

інтенсивного використання зрошення (табл. 5).

ТАБЛИЦЯ 5. ДОЛЯ ЗРОШЕННЯ В ЗАГАЛЬНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

ОСНОВНИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР ТА В ПОСІВ-

НИХ ПЛОЩАХ ПО ПІВДНЮ УКРАЇНИ (5 ОБЛАСТЕЙ).

Доля зрошення в валовому

виробництві, %

Доля зрошення в посівній площі, %

Культури

1966

—

1970

1971

—

1975

1976

—

1980

1981

—

1985

1986

—

1990

1966

—

1970

1971

—

1975

1976

—

1980

1981

—

1985

1986

—

1990

Зернові 4,4 8,4 12.4

16,6 18.4

2,5 5,0 7,5 10.2 12,6

Оз. пшениця 3.5 6,7 11.1

13.1 14,2

2,2 4,4 7,4 8,3 10,5

Кукурудза на

зерно

2,1 8,0 23.2

33,7 43.4

1.5 4,8 14,0 21,8 29,5

Цукр. буряк 11,6 9,2 8.4 10.4 12,4

8,2 6.0 6,7 7.1 9,1

Соняшник 0,4 2,1 2.1 3,1 5,8 0,3 0,8 1.7 2,3 4.7

Соя 21,2 41.3 66,9

77.3 81,0

14.3 20,6

61.1 67,3 69,5

Овочі 58,1 62,1 65,8

63,9 76,0

44,9 48,9

53.3 64,5 68,0

Кукурудза на

силос і зеле-

ний корм

11,9 16,2 19,9

26,3 28,7

25.2 7,6 10,3 15,0 17,8

Коренеплоди

23,2 27.7 35,0

44,3 53,4

15,9 17.4

22,2 27,8 34,2

Однорічні

трави

5.7 10.4 16,3

24,4 32,7

3,5 6.6 9.1 14,9 17,7

Багаторічні

трави

20,0 32.2 38,9

43.2 56,3

10,3 18.1

24,2 29,2 35,3

В даний час в регіоні зрошення дає більше половини ва-

лового виробництва овочів та сої, майже половину - багаторі-

чних трав і кормових коренеплодів, третю частину - кукурудзи

на зерно. Істотно зростає роль зрошення у валовому вироб-

ництві кукурудзи на силос і зелений корм, однорічних трав,

озимої пшениці.

Зона гарантованого виробництва зерна створюється в Ре-

спубліці Крим та Херсонській області, де на частку зрошення

вже зараз приходиться 28,0-28,1% його валового виробницт-

ва. Високої концентрації на зрошенні досягло тут виробництво

кукурудзи на зерно (71,1-78,9%), сої (86,3-92,9%), овочів

(69,3-73,8%), кормових коренеплодів (64,7-71,4%), багаторіч-

них трав (62,5-70,4%).

Наведені приклади ще раз підтверджують, що зрошення -

потужний засіб підвищення агроекологічного потенціалу регі-

ону.

У той же час ряд господарств і цілі райони регіону в умо-

вах зрошення отримують продукції на 30-40% менше розра-

хункової. Більш того, окремі господарства на поливних гекта-

рах отримують урожаї нижче, ніж на богарних. Серед бага-

тьох причин такого стану звернемо увагу на одну, найбільш

характерну, загальну - незадовільний меліоративний стан зе-

мель, що вимагає проведення спеціальних робіт по їх якісно-

му поліпшенню.

У той же час проведений аналіз врожайності на поливних

землях, літературні дані та досвід передовиків виробництва

показують, що при дотриманні технологічної дисципліни ви-

рощування сільськогосподарських культур зрошення забез-

печує більш повне і раціональне використання агроекологіч-

ного потенціалу, техногенних факторів, біологічні можливості

культур і на цій основі різке підвищення продуктивності агро-

фітоценозів.

ПОСІБНИК УКРАЇНСЬКОГО ХЛІБОРОБА 2011

102

І.Т.Слюсар, заслужений діяч науки і техніки України, д.с.-г.н., професор,

завідувач лабораторії землеробства на осушених землях

ННЦ “ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕРОБСТВА ПІВДЕННОГО РЕГІОНУ НААНУ”

ОСНОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬ-

КОГО ВИРОБНИЦТВА НА ЗЕМЛЯХ ГУМІДНОЇ ЗОНИ

Аграрна галузь народного господарства в Україні є най-

більш важливою і перспективною. Про її роль розвиток не го-

ворив і не писав лише лінивий. Вона була на слуху і в поза-

минулому столітті (земельна реформа 1861 року), і на почат-

ку минулого століття (реформа Столипіна), і після 1917 року

(НЕП, колгоспи, радгоспи), і вже в наш час незалежності Укра-

їни – розпаювання землі, фермерська система, оренда землі і

таке інше.

Наразі проблема аграрних питань не зменшилася, а збі-

льшилася не тільки з точки зору економіки країни, а й збере-

ження національної ідентифікації українського народу, розви-

тку національної особливості українців, бо всім відомо, що

носіями національної культури, збереження національних

традицій завжди було сільське населення, так як воно завжди

було консервативним у доброму розумінні цього слова.

Що ж відбувається в аграрній сфері в наш час? Чисель-

ність сільського населення різко скорочується з кожним ро-

ком, про що свідчать щорічні статистичні дані. З цього питан-

ня можна наводити багато об’єктивних і суб’єктивних причин.

Про них не будемо згадувати, бо це завдання інших дослі-

джень. Я хотів би торкнутися лише однієї проблеми, яка від-

носиться до розвитку сільськогосподарського виробництва.

Розглядаючи розселення народів світу в історичному ас-

пекті ми знаємо, що цей процес відбувався з розвитком того

чи іншого народного господарства (промисловості, сільського

господарства, туризму тощо). Чим швидше і глибше розвива-

лися ці напрямки, тим швидше народи заселяли землі, буду-

вали міста і села; тобто в місцях, де відкривалися фабрики,

заводи, шахти, ферми, і оселялися люди, бо з’являлися заро-

біток та умови для існування людини.

Наші політики і багато державних управлінців говорять

про допомогу сільському люду, а інколи і виділяються певні

кошти для села, але це скритий обман розвитку сільських те-

риторій, бо є одноразовою “подачкою”, яка не гарантує розви-

тку села. Ці державні “подачки” нічого не вирішують, це свого

роду милостиня попрошайці на вулиці з протягнутою рукою.

Ми не вирішуємо причини занепаду економічного стану нашо-

го села. Ми часто чуємо з різних трибун про низьку ефектив-

ність наших земель, але не чуємо про причини такого стану. А

причини лежать на поверхні, як говорить наш народ, і мало-

му, і старому відомі. Це відсутність робочих місць на селі, не-

має заробітку, немає можливості утримувати сім’ю і нормаль-

но жити в сучасних умовах.

Які ж галузі розвивати в селі, в основному є три основні:

рослинництво, тваринництво і переробка цієї продукції. Тепер

розглянемо, що в нас розвивається на селі: більш-менш роз-

вивається рослинництво, але це лише сировина, з якої ще

потрібно створити продукцію і довести до споживача. А два

інші напрямки в даний час загублені для сільської місцевості.

Поголів’я великої рогатої худоби скоротилося за останні два-

дцять років більше ніж у 5 разів, корів – майже в 4 рази, овець

– більше ніж у 5 разів. Переробні підприємства розмістилися

у містах або за кордоном. Про який розвиток села після цього

ми говоримо.

Що потрібно зробити для виходу з цієї ситуації, щоб дати

селянам роботу, зберегти їхні сім’ї, забезпечити сучасними

умовами життя, а державу прибутками, ефективним викорис-

танням землі та зберегти основні носії національної ідентифі-

кації українців.

Найголовнішим завданням владних структур держави по-

винно стати відродження і розвиток за сучасними технологія-

ми тваринництва (ферми великої рогатої худоби, оленярства,

конярства, вівчарства тощо). Розвиток цих галузей забезпе-

чить розвиток переробної промисловості, яка повинна буду-

ватися безпосередньо в сільській місцевості. Без сумніву, як і

у всіх країнах світу, ці галузі повинні мати державні дотації як

через прямі грошові надходження на одиницю виробленої

продукції, так і опосередковано через податки, інвестиції то-

що. До того ж, цей розвиток повинен проводитися через при-

йняття законів Верховної Ради, щоб забезпечити дану галузь

довготривалим і стабільним конкурентоздатним розвитком.

Аналізуючи розвиток тваринництва, як основної галузі

сільського господарства, яка забезпечує роботою сільських

трударів, можна відмітити, що в зоні надлишкового зволожен-

ня (Полісся і частково північна частина Лісостепу) нарахову-

ється близько 1,5 млн. дійних корів і приблизно стільки ж

шлейфу ВРХ (молодняк, тварини на відгодівлі). Природних

кормових угідь близько 6-7 млн. га. Осушуваних земель в цій

зоні нараховується близько 3 млн. га, з яких понад 70% за-

ймають кормові культури, виходячи з їхньої специфіки. Отже,

близько 8 млн.. га земель знаходиться винятково під кормо-

вими культурами, а для випасання і годівлі худоби достатньо

1 млн.. га землі (3 голови на 1 га), така ж кількість потрібна

для заготовки сіна, сінажу та силосу на зиму, тож достатньо

3-4 млн.. га землі для забезпечення близько 5 млн.. голів ве-

ликої рогатої худоби. Постає питання: де дівається продукція,

створена матінкою природою, з інших 5 млн.. га? Вона просто

пропадає. А це не мало, не багато, а близько 25 млн. кормо-

вих одиниць, тобто 20 млн. т зерна (урожайність 1 га землі в

зоні достатнього зволоження складає близько 3-4 т з 1 га

кормових одиниць у природному стані). Отже, на цій землі

лише за природних умов можна ще додатково прогодувати

мінімум 15 млн. голів ВРХ, а якщо додати внесення мінераль-

них добрив, то це поголів’я можна збільшити ще на 5 млн. го-

лів ВРХ.

Слід врахувати і 0,5 млн. га сільськогосподарських угідь,

які забруднені радіонуклідами. На цих землях достатньо про-

вести поверхневий обробіток з внесенням 5 т вапна або цео-

літу з щорічним внесенням N

120

і вони забезпечать що-

річне отримання 7-8 т з 1 га кормових одиниць природного

корму для тварин. Це додатково можна вирощувати ще бли-

зько 0,8 млн. голів ВРХ.

Інколи журналісти закидають звинувачення меліораторам,

що землі осушили, а ефективність віддачі меліорантів низька.

А постає питання: кому потрібна кормова продукція, вироще-

на в зоні надлишкового зволоження на осушуваних землях?

Селянин випасає і заготовляє сіно з природних угідь, на яких

не потрібно вносити добриво, витрачати гроші на догляд за

меліоративною системою. Які б не були модні і красиві чобо-

ти, але влітку людина їх не носить і догляд за ними не прово-

дить. Теж саме і з меліоративною системою. Якщо вирощена

продукція немає збуту, то й ці землі погано використовуються.

Подібна проблема і на зрошувальних землях, бо зрошу-

вання не ефективне без вирощування люцерни (основної

культури фітомеліорації), яка забезпечує грунт азотом, роз-

солює його, знижує рівні ґрунтових вод на підтоплених ґрун-

тах і поліпшує загальну родючість зрошуваних земель, а

отримані корми також потребують реалізації і знову ж через

розвиток тваринництва.

До того ж Поліські ґрунти є бідними за родючістю (за ви-

ключенням торфовищ) і потребують внесення гною, а якщо на

основі гною і торфу створити компости, то і рослинний напря-

мок сільського господарства зони надмірного зволоження різ-

ко підвищить свою продуктивність за рахунок підняття вро-

жайності сільськогосподарських культур на слабо родючих

ґрунтах.

Слід зазначити і те, що багато науковців-аграрників Украї-

ни, з точки зору екології, виступають за виведення з орної зе-

млі, з метою стабілізації і поліпшення екології довкілля, бли-

зько 10 млн. га і переведення їх в основному під кормові куль-

тури. Це додатково ще можна прогодувати близько 15 млн.

голів великої рогатої худоби. А ще є значні відходи рослинни-

цтва з існуючих польових сівозмін. З цього виходить, що роз-

мова про виведення 10 млн. га земель з обробітку може вес-

тися лише за умов розвитку тваринництва. В іншому випадку

ми побачимо великі площі наших угідь із заростями бур'янів,

осотів, чагарників тощо.