Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Платники податку, які не подали або несвоєчасно подали до податкового органу

податкову декларацію про прибуток, розрахунок податку на прибуток, платіжні

доручення щодо перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі

10% від суми нарахованого податку за кожний випадок порушення.

Якщо має місце приховування або заниження сум податку на прибуток, платник

сплачує:

- суму донарахованого податку,

- штраф у розмірі 30% від донарахованої суми податку,

- пеню, обчислену, виходячи зі 120% облікової ставки Національного банку

України, що діяла на момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки (без

урахування штрафів) за весь її строк.

Оподаткування дивідендів. Як уже зазначалось вище, Законом "Про

оподаткування прибутку підприємств" передбачене оподаткування дивідендів. На

рис. 5.5 зображено схему оподаткування дивідендів, її аналіз і аналіз відповідних

положень Закону дають змогу дійти таких висновків:

1) платником податку на дивіденди в бюджет є акціонерне підприємство (емітент

корпоративних прав);

2) джерелом сплати податку на дивіденди є частина прибутку, яка спрямовується

на їх виплату. Отже, на суму вказаного податку зменшується сума дивідендів, які

отримають власники корпоративних прав (юридичні та фізичні особи);

3) виплата дивідендів нерезидентам, а також у вигляді акцій звільняє емітента

корпоративних прав від сплати податку на дивіденди;

4) підприємству-емітенту відшкодовується сума сплаченого податку на дивіденди

через відповідне зменшення нарахованого податку на прибуток;

5) отримані юридичними особами дивіденди не враховуються за визначення

їхнього оподатковуваного прибутку.

5.3. ПЛАТЕЖІ ЗА РЕСУРСИ

5.3.1. Плата за землю

5.3.2. Фіксований сільськогосподарський податок

5.3.3. Податок із власників транспортних засобів

5.3.4. Податок на нерухоме майно (нерухомість)

Виробничо-господарська діяльність суб'єктів господарювання пов'язана із

залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх використання

справляє безпосередній вплив на результати фінансово-господарської діяльності

підприємств. В ефективному використанні цих ресурсів заінтересоване й

суспільство в цілому. З метою раціонального ефективного використання ресурсів

суб'єктами господарювання та формування централізованих фінансових ресурсів

держава може встановлювати відповідні платежі.

До передбачених податковим законодавством України для суб'єктів

господарювання платежів за ресурси, можна віднести: плату (податок) за землю;

податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне використання

природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за корисні копалини);

збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності

підприємств досягається через формування собівартості і розподіл прибутку.

Зменшення суми вказаних платежів, якщо вони здійснюються за рахунок прибутку,

збільшує обсяг чистого прибутку. Якщо вказані платежі відносяться на

собівартість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності,

що в кінцевому підсумку збільшує обсяг прибутку.

5.3.1. ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

- заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості

грунтів;

- відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов'язані з

веденням господарства на землях гіршої якості;

- розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Структурно-логічну

схему податку на землю зображено на рис. 5.6.

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України "Про

плату за землю" від 19.06.1996 р. та подальшими доповненнями до нього.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і

встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують

земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна

плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або

користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та

землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі

сільськогосподарського призначення (придатні для сільськогосподарського

виробництва або призначені для цієї мети); землі населених пунктів (у межах

населених пунктів, установлених законодавством).

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку

встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках від грошової

оцінки цих угідь.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного по датку встановлено в

розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних ділянок не

проведено, то використовуються середні ставки земельного податку (за 1 м2). Ці

ставки диференційовано залежно від кількості населення в населеному пункті:

вони збільшуються зі збільшенням його кількості.

Передбачене також застосування підвищувальних коефіцієнтів до встановлених

ставок у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя, гірських і

пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Місцеві ради можуть диференціювати й затверджувати ставки (виходячи із

середніх ставок) податку залежно від місцезнаходження земельної ділянки на

території населеного пункту та її функціонального використання.

З 1 липня 1997 року ставки податку на землю було підвищено в 1,81 раза проти

ставок, передбачених Законом "Про плату за землю".

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно

обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого

надають відповідні дані податковій адміністрації. Податок нараховується з дня

виникнення права власності або права користування землею.

Щодо знову відведених земельних ділянок розрахунки податку здійснюються

протягом місяця з дня виникнення права власності або користування ділянкою.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, перебуває у спільній

власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з

них, пропорційно до частки його власності на будівлю.

Розмір, умови і терміни внесення орендної плати за землю встановлюються за

згодою учасників договору оренди - орендодавця (власника) та орендаря.

Суб'єкти підприємницької діяльності сплачують земельний податок за рахунок

собівартості. Одночасно земельний податок включається до складу валових

витрат. Отже, він зменшує суму оподаткованого прибутку, а відтак і податку на

прибуток.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня в розмірі 0,3% суми

заборгованості за кожний день несплати. Розмір пені за несвоєчасне внесення

орендної плати передбачається в договорі оренди: однак вона не повинна

перевищувати розміру пені за несвоєчасну сплату податку на землю.

5.3.2. ФІКСОВАНИЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ПОДАТОК

Згідно із Законом України від 17 грудня 1998 р. "Про фіксований

сільськогосподарський податок" з 1 січня 1999 р. відбулися зміни в оподаткуванні

сільськогосподарських товаровиробників, котрі використовують землю як засіб

виробництва.

1. Для сільськогосподарських товаровиробників встановлюється фіксований

сільськогосподарський податок замість таких податків і зборів (обов'язкових

платежів):

- податок на прибуток підприємств;

- плата (податок) за землю;

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і

механізмів;

- комунальний податок;

- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- збір на обов'язкове соціальне страхування;

- збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг;

- збір до Державного інноваційного фонду;

- збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

- плата за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

- збір за спеціальне використання природних ресурсів (за користування водою для

потреб сільського господарства).

Інші податки та збори, установлені Законом України "Про систему оподаткування",

повинні сплачуватися сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і

розмірах, визначених відповідними законодавчими актами.

2. Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські

підприємства різних організаційно-правових форм господарювання та власності

(колективні й державні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства,

агрофірми, фермерські господарства), які займаються виробництвом

(вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а їхній

валовий дохід від операцій з продажу сільськогосподарської продукції власного

виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік

перевищує 50% загальної суми валового доходу підприємства.

Якщо у звітному періоді валовий дохід підприємства від операцій з реалізації

сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки

становить менше ніж 50% загального обсягу реалізації, підприємство

сплачуватиме податки у наступному податковому періоді на загальних підставах.

3. Платники фіксованого сільськогосподарського податку мають право на вибір

форми сплати вказаного податку - у грошовій формі або у вигляді поставок

сільськогосподарської продукції.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських

угідь встановлюється на початку року і не підлягає коригуванню залежно від зміни

ціни на сільськогосподарську продукцію протягом податкового року.

Обрахування кількості сільськогосподарської продукції з одного гектара

сільськогосподарських угідь, що має поставлятися в рахунок фіксованого

сільськогосподарського податку, здійснюється, виходячи з такого еквівалента -

однієї тонни пшениці м 'якої третього класу за цінами, які щорічно визначатимуться

Кабінетом Міністрів України.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських

угідь, яка має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського

податку, визначається як співвідношення вартості однієї тонни пшениці, узятої за

еквівалент, до вартості однієї тонни відповідної продукції. Таке співвідношення

встановлюється обласними радами щорічно, але не пізніше 1 січня.

4. За об'єкт оподаткування береться площа сільськогосподарських угідь,

переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому

в користування, у тім числі на умовах оренди.

5. Ставки фіксованого сільськогосподарського податку встановлюються з одного

гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до грошової їх оцінки в таких

розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,5;

- для багаторічних насаджень - 0,3.

6. Платники фіксованого сільськогосподарського податку у грошовій формі

визначають його суму-на поточний рік у порядку та розмірах, передбачених

Законом, і до 1 лютого подають розрахунок до державної податкової служби за

місцем їхнього знаходження.

Протягом поточного року щомісяця до 20 числа місяця, наступного за звітним,

указаний податок сплачується в розмірі третини суми податку, визначеної на

кожний квартал. Установлено такий квартальний розподіл річної суми податку: І

квартал - 10%, II квартал - 10%, III квартал - 50%, IV квартал - 30%.

Для сплати фіксованого сільськогосподарського податку у формі поставок

сільськогосподарської продукції встановлені такі терміни. Щодо поставок зерна

термін встановлюється за погодженням з районною державною адміністрацією,

але не пізніше 15 жовтня (ранні зернові культури) та 1 грудня (пізні зернові та

технічні культури). Поставка продукції тваринництва для сплати податку має

здійснюватись щомісячно, але не пізніше останнього дня поточного місяця. При

цьому витрати, пов'язані з транспортуванням сільськогосподарської продукції до

заготівельних підприємств і організацій, несуть платники податку.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку переказують кошти на

окремий рахунок Казначейства України.

З метою стабілізації сільськогосподарського виробництва з 1 січня 1999 року до 1

січня 2001 року звільняються від сплати фіксованого сільськогосподарського

податку сільськогосподарські товаровиробники, які є платниками податку згідно з

розглянутим вище Законом.

При цьому вказані платники не звільняються від сплати коштів на обов'язкове

державне пенсійне страхування та на обов'язкове соціальне страхування.

5.3.3. ПОДАТОК ІЗ ВЛАСНИКІВ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

Кошти, що надходять від стягнення податку, спрямовуються на фінансування

будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів

загального користування, проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Податок зараховується до бюджетів місцевого самоврядування. Структурно-

логічну схему податку на транспортні засоби зображено на рис. 5.7.

Порядок обчислення та сплати податку на транспортні засоби регулюється

Законом України "Про податок із власників транспортних засобів та інших

самохідних машин і механізмів" від 18 лютого 1997 р.

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні особи) -

власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Згідно із законодавством об'єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні,

спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти та судна парусні,

човни моторні і катери. Не оподатковуються: трактори на гусеничному ходу;

машини та механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої

допомоги та пожежні; спортивні яхти, судна парусні і човни; транспортні засоби

(підйомні й самохідні), що використовуються на заводах, складах, у портах для

перевезення вантажів на короткі відстані.

Ставки податку визначено в розрахунку на рік: зі 100 см об'єму двигуна, з 1 кВт

потужності двигуна, зі 100 см довжини транспортного засобу. Усі ставки податку

встановлені з 1 січня 2000 р. в грн. за видами транспортних засобів і

диференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу, його

призначення й використання.

Обчислення податку здійснюється на підставі даних про кількість транспортних

засобів за станом на 1 січня поточного року.

Податок сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб на спеціальні рахунки

територіальних дорожніх фондів.

Територіальні дорожні фонди 85% податку спрямовують на фінансування витрат,

пов'язаних із будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням

автомобільних доріг загального користування. Решту (15%) вони спрямовують до

бюджетів місцевого самоврядування на фінансування відповідних витрат.

Податок сплачується щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що

настає за звітними кварталами.

За придбані транспортні засоби протягом року податок сплачується перед їх

реєстацією.

Податкові пільги. Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного

транспорту загального користування (стосовно транспортних засобів, зайнятих

перевезенням пасажирів, у тому разі, коли законодавче встановлено тарифи на

оплату проїзду на цих транспортних засобах) незалежно від форми власності.

Сільськогосподарські підприємства-товаровиробники сплачують податок на

трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей (з

кількістю місць менше 10) у розмірі 50%.

Для підприємств встановлено достатньо високу відповідальність за сплату

податку. У разі заниження податку стягується вся сума несплаченого податку і

штраф у двократному розмірі від тієї ж суми. За браком обліку об'єктів

оподаткування або за ведення обліку з порушенням установленого порядку

(неподання, несвоєчасне подання розрахунків та інших документів, необхідних для

обчислення та сплати податку) стягується штраф у розмірі 10% від суми податку,

що підлягає сплаті. За несвоєчасну сплату податку стягується пеня у розмірі 120%

річних від облікової ставки Національного банку на день складання акта перевірки,

від суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових витрат

платника, а отже, зменшує оподатковуваний прибуток і суму податку на нього.

Податок на транспортні засоби включається в собівартість перевезень, що

впливає на розмір прибутку підприємства.

Аналіз механізму стягнення податку на транспортні засоби дає змогу зробити

висновок, що поряд із фіскальною функцією вказаний податок виконує регулюючу

функцію. Він спрямований на підвищення інтенсивності використання