Плиса В.Й. Страхування

Подождите немного. Документ загружается.

2 класифікація страхування. Перестрахування іспівстрахування 35

17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я

тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової

установи;

18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці

родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом

України «Про нафту і газ»;

19) страхування медичних та інших працівників державних і

комунальних закладів охорони здоров'я та державних нау-

кових установ (крім тих, які працюють в установах і орга-

нізаціях, що фінансуються з державного бюджету України)

на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'яза-

ного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах

підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних

захворювань;

20) страхування відповідальності експортера та особи, яка від-

повідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів,

щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здо-

ров'ю людини, власності та навколишньому природному

середовищу під час транскордонного перевезення та утилі-

зації (видалення) небезпечних відходів;

21) страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфра-

структура), перелік яких затверджується Кабінетом Міні-

стрів України за поданням Національного космічного

агентства України;

22) страхування цивільної відповідальності суб'єктів косміч-

ної діяльності;

23) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інф-

раструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'я-

заних з підготовкою до запуску космічної техніки на кос-

модромі, запуском та експлуатацією

її

в космічному

просторі;

24) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних із

підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі,

запуском та експлуатацією

її

у космічному просторі;

25) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небез-

печних вантажів на випадок настання негативних наслід-

ків при перевезенні небезпечних вантажів;

26) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність

яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком,

встановленим Кабінетом Міністрів України;

36 Страхування

27) страхування відповідальності власників собак (за перелі-

ком порід, визначених Кабінетом Міністрів України);

28) страхування цивільної відповідальності громадян України,

що мають у власності чи іншому законному володінні

зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або

її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання

цієї зброї;

29) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, виму-

шеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних

випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встанов-

леними Кабінетом Міністрів України;

30) страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяль-

ності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або

його майну;

31) страхування відповідальності морського судновласника;

32) страхування ліній електропередач та перетворюючого

обладнання передавачів електроенергії від пошкодження

внаслідок впливу стихійних лих або техногенних ката-

строф та від протиправних дій третіх осіб.

33) страхування відповідальності виробників (постачальників)

продукції тваринного походження, ветеринарних препара-

тів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам;

34) страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового

знищення, пошкодження або псування.

35) страхування фінансової відповідальності управителя май-

ном за збитки при здійсненні управління цим майном;

36) страхування від ризиків загибелі або пошкодження неру-

хомості, набутої в результаті управління майном;

37) страхування фінансових ризиків неотримання, невчасного

отримання та отримання не у повній сумі платежів за дого-

ворами про іпотечні кредити та платежів за іпотечними

сертифікатами;

38) страхування будівельно-монтажних робіт забудівником

відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні

механізми і управління майном при будівництві житла та

операціях з нерухомістю»;

39) страхування відповідальності забудівника перед третіми

особами відповідно до Закону України «Про фінансово-

кредитні механізми і управління майном при будівництві

житла та операціях з нерухомістю»;

2. Класифікація страхування. Перестрахування і співстрахування

40) страхування майна, переданого у концесію;

41) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господа-

рювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або

здоров'ю людей під час зберігання та застосування пести-

цидів і агрохімікатів;

42) страхування цивільної відповідальності суб'єкта господа-

рювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам

унаслідок проведення вибухових робіт.

2.4. Системи страхування. Франшиза

У практиці страхування застосовують кілька систем страху-

вання. Загальноприйнятими вважають системи:

1) страхування за пропорційною відповідальністю;

2) відповідальності за першим ризиком;

3) граничної відповідальності.

1. Страхування за системою пропорційної відповідальності

означає неповне, часткове страхування об'єкта. Використання

цієї системи передбачає виплату страхового відшкодування,

яке обчислюють за формулою

де Q — страхове відшкодування; S — страхова сума за дого-

вором; W — вартісна оцінка об'єкта страхування; Τ — фак-

тична сума збитку.

За пропорційної системи виявляється участь страховика у

відшкодуванні збитку. Ступінь повноти страхового відшкоду-

вання тим більший, чим менша різниця між страховою сумою

й оцінкою об'єкта страхування.

2. Страхування за системою першого ризику передбачає виплату

страхового відшкодування у розмірі збитку, але в межах стра-

хової суми. За цієї системи весь збиток у межах страхової суми

(перший ризик) компенсується повністю, а збиток понад стра-

хову суму (другий ризик) взагалі не відшкодовується.

3. Система страхування за граничною відповідальністю перед-

бачає відшкодування збитків страховиком у визначених

межах. Визначається початковий (мінімальний) і кінцевий

(максимальний) рівень збитку, який підлягає компенсації з

боку страховика.

Частину збитків, які не відшкодовує страховик згідно з догово-

ром страхування, тобто власну участь страхувальника у покритті

38 Страхування

збитку виражають через франшизу, передбачену умовами дого-

вору страхування. Франшиза може бути визначена в абсолютних

або відносних величинах до страхової суми. Можлива також

франшиза, виражена у відсотках до збитку. Виділяють умовну

(інтегральну) і безумовну (ексцедентну) франшизу.

При умовній (інтегральній) франгшизі страховик звільняється

від відповідальності за збиток, що не перевищує визначену суму

франшизи, і повинен відшкодувати збиток повністю, якщо його

розмір більший за суму франшизи. Наприклад, якщо умовна

франшиза становить 2 тис. грн., а збиток, завданий страховою

подією, рівний 1,5 тис. грн., то збиток страховик не відшкодовує,

страхової виплати не проводить. Якщо збиток перевищує суму

умовної франшизи і становить, наприклад, 2,1 тис. грн., то його

відшкодовують повністю, тобто страховик виплатить страхове

відшкодування у розмірі 2,1 тис. грн.

При безумовній (ексцедентній) франшизі збиток у всіх випад-

ках відшкодовується за вирахуванням визначеної франшизи.

Наприклад, страхова вартість майна (С) — 10 тис.грн, страхова

сума договору страхування (S) рівна 8 тис. грн, безумовна фран-

шиза (Ф

) — 2 тис. грн., збиток унаслідок страхової події (У) стано-

вить 7 тис. грн. Тоді страхове відшкодування (В) розраховують за

формулою:

В = (У- Ф

) χ (S : С), тобто В = (7 - 2) χ (8 : 10) = 4 тис. грн.

2.5. Перестрахування і співстрахування

Перестрахування як самостійний інститут виникло з початком

проведення страхових операцій. Відомо про існування перестра-

хової угоди, укладеної в 1370 p., коли перестрахування знадоби-

лося при розміщенні страхування вантажів у рейсі Генуя (Іта-

лія) — Брюге (Бельгія). Є відомості про угоди, укладені на початку

XIX ст. Перше перестрахувальне товариство, утворене лише для

проведення перестрахувальних операцій, було засновано в 1846 р.

«Колонія Реіншуранс» (м. Кельн, Німеччина).

Перестрахування — це страхування одним страховиком

(цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умо-

вах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед

страхувальником у іншого страховика (перестраховика).

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідо-

мити перестраховика про всі зміни свого договору зі страхуваль-

ником.

2 Класифікація страхування. Перестрахування і співстрахування 39

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з пере-

страховиком договір про перестраховування, залишається відпо-

відальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з дого-

вором страхування.

Перестраховик

Рис. 2.1. Схема передачі страхового ризику.

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл

ризику, завдяки якому проходить кількісне та якісне вирівню-

вання страхового портфеля. За формою взаємно взятих зобов'я-

зань цедента і перестраховика договори перестрахування поділя-

ють на договори:

— факультативного перестрахування;

— облігаторного перестрахування;

— факультативно-облігаторного перестрахування.

Процес перестрахування за цими договорами називається

факультативним, облігаторним і факультативно-облігатор-

ним, відповідно.

При факультативному перестрахуванні перестрахувальник

пропонує перестраховику кожний конкретний ризик окремо. Цю

пропозицію оформлюють у вигляді перестрахувального сліпа.

Перестраху вальний сліп — це додаток до основного договору про

загальні умови факультативного перестрахування, який містить

найважливішу інформацію про ризик:

— страхувальника;

— об'єкт страхування;

— строк дії договору;

— страхові ризики;

— страхову суму та премію;

— власне утримання перестрахувальника;

Форми перестрахуванн

Пропорційна

Непропорційна

Квотний договір

Договір ексцедента суми

Квотно-ексцедентний

договір

Договір ексцедента збитку

Ризиковий ексцедент

збитку

Катастрофічний

ексцедент збитку

Договір ексцедента

збитковості (stop loss)

40 Страхування

— частку ризику, запропоновану для перестрахування.

Перестраховик може або відмовитися, або акцептувати ризик

повністю чи частково. Ризик, переданий у факультативне пере-

страхування, вважають перестрахованим тільки з моменту

акцепта перестраховиком.

Цей вид перестрахування для страховика трудомісткий, тому

що вимагає великих часових затрат. Для перестраховика він

вигідний, оскільки дозволяє проаналізувати кожний прийнятий

для перестрахування ризик.

При облігатпорному перестрахуванні перестрахувальник

зобов'язаний передати, а перестраховик зобов'язаний прийняти

всі ризики перестрахованого портфеля. Для страховика цей вид

перестрахування найвигідніший, оскільки дозволяє йому отри-

мати автоматично перестрахувальний захист за певним видом

страхування або по всьому страховому портфелю. Перестраховик,

навпаки, не може відбирати ризики. Цедент сам приймає рішення

стосовно вибору ризиків та визначення страхової премії.

Факультативно-облігаторне страхування — це змішана

форма перестрахування, так званий «відкритий ковер». За цією

формою страховик має право передавати не всі, а тільки певні

види ризиків, а перестраховик зобов'язаний їх прийняти, права

відмовитися від ризику в нього немає.

Рис. 2.2. Форми перестрахувального захисту

2 Класифікація страхування. Перестрахування і співстрахування

Залежно від ролі, яку відіграють цедент і перестраховик в

укладеному між ними договорі, перестрахування поділяється на

активне та пасивне. Активне перестрахування полягає у передачі

ризику, пасивне — у прийнятті ризику. Наступна передача ризику

від перестраховика третій стороні називається ретроцесією.

У практиці страхової справи прийнято позначати страхове

товариство, яке передає ризик у перестрахування, як таке, що веде

активне перестрахування, а яке приймає ризик — як страхове

товариство, яке веде пасивне перестрахування. Передача ризику є

передачею відповідальності, прийняття ризику є прийняттям від-

повідальності.

Об'єкт страхування може бути застрахований за одним дого-

вором страхування та за згодою страхувальника кількома страхо-

виками (співстрахування). У договорі повинні міститись умови,

що визначають права і обов'язки кожного страховика.

Співстрахування — страхування, при якому два та більше

страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні

одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси,

кожний на страхову суму у своїй частці.

За наявності відповідної угоди між співстраховиками та стра-

хувальником один зі співстраховиків може представляти всіх

інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись від-

повідальним перед ним лише в розмірі своєї частки.

На практиці страховик, який бере участь у страхуванні в мен-

шій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком,

що має більшу частку.

Інколи співстрахування розглядають як окремий випадок

перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним

узгодженням приймають чи передають на страхування великі

ризики.

Контрольні запитання

1. Які ознаки характеризують економічну категорію страхування?

2. Які особливості обов'язкової форми страхування?

3. Хто визначає загальні умови і порядок проведення добровільного

страхування?

4. У яких формах можна проводити соціальне страхування?

5. На яких принципах ґрунтується комерційне страхування?

6. На яких принципах ґрунтується соціальне страхування?

Страховий

• ринок

3.1. Загальна характеристика страхового ринку

3.2. Суб'скти страхового ринку

3.3. Товариства взаємного страхування

3.4. Інститут аварійного комісара

3.5. Об'єднання страховиків

3.6. Страховий ринок України: проблеми становлення, перспек-

тиви розвитку та інтеграції у світовий страховий простір

3.1. Загальна характеристика страхового ринку

Поняття «страховий ринок» містить два складових елементи:

ринок і страхування. Деякі економісти розглядають ринок як від-

носини з приводу купівлі-продажу, інші на перше місце ставлять

наявність певних інститутів, які зводять покупців і продавців.

Примирити ці сторони можна шляхом тлумачення ринку і як вза-

ємовідносин з обміну, і як структури, що дозволяє його здійсню-

вати. Страхування, як ми пам'ятаємо, це вид цивільно-правових

відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридич-

них осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визна-

чених договором страхування або чинним законодавством, за

рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати гро-

мадянами та юридичними особами страхових платежів (страхо-

вих внесків, страхових премій). Отже, страховий ринок — це

особлива соціально-економічна структура, певна сфера грошових

відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист, форму-

ються пропозиція і попит на нього. Страховий ринок можна роз-

глядати також як форму організації грошових відносин з форму-

вання та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового

захисту суспільства, як сукупність страхових організацій (страхо-

виків), які беруть участь у наданні відповідних послуг.

На практиці страховий ринок — це складна інтегрована система,

яка охоплює різноманітні структурні ланки. Первинною ланкою

страхового ринку є страхове товариство, або страхова компанія.

Саме тут відбувається процес формування і використання страхо-

вого фонду, формуються одні та проявляються інші економічні від-

носини, переплітаються особисті, групові, колективні інтереси.

3. Страховий ринок

У структурі страхового ринку виділяють ринок страховика і

ринок страхувальника. Коли попит на страхові послуги значно

перевищує їхню пропозицію, то маємо справу з ринком страхо-

вика. На практиці переважає ринок страхувальника. Перед потен-

ційним страхувальником відкривається багато можливостей

вибрати конкретні умови договору страхування. Страхувальник

порівнює різні варіанти страхових продуктів, оцінює відповід-

ність бажань (страхового інтересу) гарантіям, які надають відпо-

відно до того чи іншого договору страхування.

Структура страхового ринку може бути охарактеризована в

інституційному та територіальному аспектах.

В інституційному аспекті вона має приватну і публічну основу.

Представлена акціонерними, корпоративними, взаємними та дер-

жавними страховими компаніями. У територіальному аспекті

можна виділити місцевий (регіональний) страховий ринок, націо-

нальний (внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки. Роз-

виток ринкових відносин усуває територіальні перепони на шляху

суспільно-економічного прогресу, посилює інтеграційні процеси,

сприяє входженню національних страхових ринків у світовий.

Прикладом такої інтеграції може бути створення загальноєвро-

пейського страхового ринку країн-учасниць ЄЕС.

Залежно від масштабів попиту та пропозиції на страхові

послуги можна виділити внутрішній (регіональний), зовнішній і

міжнародний страхові ринки.

Внутрішнім (регіональним) страховим ринком називають міс-

цевий ринок, у якому є безпосередній попит на страхові послуги.

Зовнішнім страховим ринком називають ринок, який виходить

за межі внутрішнього ринку.

Під світовим (міжнародним) страховим ринком розуміють

пропозицію і попит на страхові послуги в масштабі світового гос-

подарства.

За галузевою ознакою розрізняють ринок особистого страху-

вання і ринок майнового страхування, в якому виділяють ринок

страхування відповідальності. Кожний із цих ринків можна

поділити на окремі сегменти, наприклад, ринок страхування від

нещасних випадків, ринок страхування домашнього майна тощо.

Учасниками страхового ринку є продавці, покупці і посеред-

ники, а також їхні асоціації. Категорію продавців становлять

страхові та перестрахувальні компанії. У ролі покупців висту-

пають страхувальники. Посередниками між продавцями та

Страхування

покупцями є страхові посередники (страхові агенти і страхові

(перестрахові) брокери).

Специфічний товар, який пропонують на страховому ринку, -

страхова послуга. Її споживча вартість — забезпечення страховим

захистом. Ціна страхової послуги виражається у страховому тарифі. її

складають на конкурентній основі, зіставляючи попит і пропозицію.

Перелік видів страхування, якими може скористатися страху-

вальник, становить асортимент страхового ринку.

У світовій практиці страхування посилюються дві тенденції:

спеціалізація та універсалізація діяльності страховиків. Спеціа-

лізація безпосередньо пов'язана з суспільним поділом праці: від-

повідний процес стає об'єктивно необхідним і у страховій справі.

Поряд зі спеціалізацією страховиків посилюються тенденції до

універсалізації їхньої діяльності.

Брати участь у ринкових відносинах як страховик може також

і держава через систему державних страхових організацій.

Сучасний рівень розвитку страхового ринку в індустріально роз-

винутих країнах характеризується посиленням тенденцій до моно-

полізму в страховій справі, концентрації нею капіталу. З огляду на

це виділяють чотири організаційні форми виявлення цієї тенденції.

Горизонтальна інтеграція — це зосередження в руках неве-

ликої кількості великих страхових компаній значних обсягів

страхової премії і страхових послуг.

Вертикальна інтеграція — це проникнення страхових ком-

паній в інші сфери, тісно пов'язані зі страховою справою (банків-

ська, біржова діяльність).

Створення міжнаціональних страхових компаній.

Диверсифікація — розширення сфери діяльності страховика у

різних підприємствах інших галузей, які не перебувають у пря-

мому зв'язку зі страховою справою. У цьому виражається нама-

гання середніх і дрібних страховиків вижити в умовах гострої

конкурентної боротьби й отримати стійкі доходи від суміжних

підприємств для покриття витрат з основної діяльності, тобто

страхової справи.

Виділяють такі основні типи диверсифікації:

1) страхові компанії стають частиною концерну;

2) страхові компанії починають самостійно володіти підпри-

ємствами в інших галузях матеріального виробництва;

3) страхові компанії створюють дочірні компанії у фінансово-

кредитній сфері.