Писаревський І.М. і колектив авторів. Туризм як національний пріоритет

Подождите немного. Документ загружается.

Інсентив-туризм – широко використовується в багатьох країнах для

заохочення співробітників підприємств

Ділові туристи сьогодні найбільш поширена категорія постояльців

Харківських готельних підприємств. Однак не тільки спеціалізація на надання

розміщення саме цієї категорії може стати істотним джерелом збільшення

готельних доходів. Найбільш перспективне для готельних підприємств – надання

приміщень для проведення різноманітних ділових заходів – конференцій,

семінарів, навчальних занять, виставок і презентацій та ін.

Класифікація ділового туризму дуже важлива для розвитку готельного

господарства. Знання структури ділового сегмента клієнтів готелів, дозволить

найбільше точно виявити його в процесі сегментації готельних споживачів,

визначити його потреби, орієнтувати на нього свої послуги.

Під час ділової поїздки бізнесмен витрачає в день коштів у 3 рази більше

ніж звичайний турист. Так, за даними звіту Міжнародної Асоціації конгресів і

конференцій (ICCA) в 1999р. середні щоденні витрати учасника міжнародного

заходу склали 1055 дол. США. Річний грошовий обіг у цій сфері обчислюється

десятками мільярдів доларів.

У сьогоднішній структурі світового ділового туризму превалюють

індивідуальні ділові поїздки (70,8 %), приблизно рівні частки приходяться на

поїздки для участі в конференціях і семінарах (12,6 %) і відвідування виставок

(10,9 %). Приблизно по 3 % складають конгрес- тури і інсентив-туризм.

70,80 %

2,40 %

3,30 %

10,90 %

12,60 %

Індивідуальні ділові

подорожі

Конференції і

семінари

Виставки

Конгрес-туризм

Інсентив - туризм

Рис. 1.4.3 – Структура світового ділового туризму

Узагалі ж про діловий туризм можна говорити як про один з

економічних феноменів минулого століття. А процес глобалізації світової

економіки і зв'язана з цим активізація ділових, наукових і культурних зв'язків

перетворили його в одну з найбільш стрімко розвинених галузей світового

господарства.

Навіть світова криза туріндустрії, що пішла за подіями 11 вересня,

торкнула цей сектор турбізнесу незначно. Прогнозується, що до 2020 р. обсяг

ділових поїздок у світі зросте в 3 рази — з $564 млн у рік до $1,6 млрд, а

прибутковість галузі в цілому збільшиться в 5 разів — з $399 млрд

до $2 трлн.

Багатогранний динамічний ринок MICE забезпечує щорічно 610 млн.

туристських поїздок і майже $430 млрд фінансового обороту.

Самим великим ринком корпоративних поїздок залишаються США.

Його ємність у 2003 р. склала $233,6 млрд. Майже 70% ділових поїздок

відбуваються усередині країни. За даними американської організації

"Круглий стіл по законодавчих ініціативах в сфері Business travel", кількість

ділових мандрівників у США за останні 10 років виросло на 28%. Кожен

відсоток збільшення ділових мандрівників приносить близько $1 млрд

прибутку і створює 100 тис. робочих місць. За даними аналітиків, внесок

іноземних ділових мандрівників в економіку США в 2007 р. перевищить

$800 млрд.

Вітчизняні традиції ділового туризму тільки зароджуються, а

інфраструктура практично відсутня. Проте в останні роки намітилася

стабілізація економіки, повільне, але неухильне зростання іноземних

інвестицій, прогрес у розвитку ділових і партнерських відносин із зовнішнім

світом, вихід країни з глибокої політичної кризи - усе це вселяє оптимізм і

змушує задумуватися про створення в нашій країні цивілізованого ринку

ділового туризму.

Коло вітчизняних туроператорів, що спеціалізуються винятково на

діловому туризмі, досить компактне. Причому практично всі компанії

орієнтовані на організацію ділових поїздок за кордон. При наявності

величезного числа туристських фірм рівень розвитку ділового туризму в

нашій країні, на жаль, залишає бажати кращого. Протягом довгого часу ніхто

серйозно не займався цим питанням, розглядаючи діловий туризм тільки в

якості супутнього масовим видам даної індустрії.

Результати успішного проведення Міжнародного workshop MICE

Ukraine підтвердили зростаючу увагу до динамічної індустрії MICE і

потенціал для розвитку цієї галузі в Україні. Учасниками MICE Ukraine 2006

були 42 компанії - основні учасники ринку ділового туризму України.

У створенні інфраструктури в'їздного ділового туризму в нашій країні в

останні роки робляться деякі кроки — у великих містах будуються бізнеси-

готелі і бізнеси-центри, створюються конгрес-бюро і виставочні організації,

розширюється календар конгресів, форумів та інших ділових заходів.

Однак безперечно, що для подальшого розвитку цього сегменту

туріндустрії потрібно вивчати світовий досвід та поширювати кращі його

традиції на Українському ринку ділового туризму.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сорокина Л. Где остановиться бизнесмену в России: обзор

гостиничного рынка // Российская туристская газета. – 2000. - №47 (20-26

ноября). – С.5

2. Тимошенко Н.Л. Візити / Політика і час. – 1998. - №10. – С.61-65.

3. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов / Под ред. чл.-

корр. АН СССР Н.Ю. Шведовой. – 19-е изд., испр. – М.: Рус. яз., 1987. – 750 с.

4. Папирян Г.А. Маркетинг в туризме. – М.: ФиС, 2001. – 160 с.

5. Большой Глоссарий терминов международного туризма / Под ред. М.Б.

Биржакова, В.И. Никифорова. – СПб.: Издательский дом Герда, Невский Фонд,

2002. – 704 с.

6. Гуменюк Б. Міжнародні конференції / Політика і час. – 1998. - №8. –

С.52-56.

1.5. Особливості організації і просування екологічного туризму

Андренко Ірина Борисівна

к.е.н, доцент кафедри

туризму і готельного

господарства Харківської

національної академії

міського господарства

Науковці приділяють особливу увагу виявленню перспективних

напрямків розвитку туризму в Україні, одним з яких є екологічний туризм.

У літературі зустрічається кілька термінів, що відносяться до сфери

екотуризму.

Біотуризм (wіldlіfe tourіsm - у перекладі з англійської мови) - туризм,

об'єктами якого є будь-які прояви живої природи, будь то окремі види або

біоценози.

Природний туризм (nature tourіsm - у перекладі з англійської мови) -

туризм, об'єктом якого є будь-яка природа, як живаючи, так і нежива

(наприклад, печери, гори, водойми та ін.). Природний туризм містить у собі

біотуризм як один з тематичних напрямків.

Всесвітня туристська організація використовує термін пригодницький

туризм (adventure tourіsm - у перекладі з англійської мови) як більше широке

поняття, що включає в себе екотуризм.

Однак екотуризм, хоча й має пригодницький елемент, не завжди має на

увазі пригоди в чистому вигляді. Тому справедливо вважати, що поняття

"пригодницький туризм" й "екотуризм" багато в чому перетинаються, але

перше не поглинає другого.

Все більше поширення одержує агротуризм, або агроекотуризм

(agroeco-tourіsm - у перекладі з англійської мови). Це туризм у сільській

місцевості, при якому туристи під час свого відпочинку ведуть сільський

спосіб життя на фермах і хуторах. Розвиток такого виду туризму найбільш

актуальний для країн Західної Європи (і почасти США) з невеликим

відсотком природних ландшафтів і високим рівнем сільськогосподарського

освоєння території.

У широкому побуті перебувають також синонімічні терміни: стійкий,

або підтримуючий туризм (sustaіnable tourіsm - у перекладі з англійської

мови), "зелений" туризм (green tourіsm - у перекладі з англійської мови).

Вони мають на увазі туризм із застосуванням технологій, що роблять

мінімальний вплив на навколишнє середовище. Але не всякий стійкий

туризм можна вважати екологічним, тому що екологічні технології можуть

бути використані й в організації пляжного туризму, і в готельній справі у

великих містах, і навіть в авіаперевезеннях.

Екотуризм має багато визначень. Зокрема, Ільїна О.В. дає таке

визначення екологічної туризму - це складова рекреаційної діяльності, за якої

негативний вплив на природне середовище, його компоненти є мінімальним.

Туризм екологічний передбачає гармонійне єднання людини, засобів

рекреації, природного середовища й рекреаційної інфраструктури.

Це форма туризму, що передбачає відвідування природоохоронних

територій (національних природних парків, заповідників, заповідних урочищ,

пам'яток природи, дендрологічних, ботанічних, зоологічних садів, парків-

пам'яток садово-паркового мистецтва тощо) з метою ознайомлення з

природою даного краю, методами й формами охорони природи, пропаганди

цих методів і боротьби з негативним впливом діяльності людини природу [4].

За визначенням Смаля Й.В., екологічний туризм - це вид активного

відпочинку в межах відносно недоторканих і природоохоронних територіях,

де поряд із науково-пізнавальними, культурно-виховними й спортивно-

оздоровчими функціями акцентується увага на зв'язках між природним і

соціальним середовищем, на наслідках антропогенного тиску, набуваються

навички гармонійних стосунків між людиною і природою, формується

ресурсозберігаючий стереотип поведінки на рівні особистості [5].

Екотуризм – “будь-які види туризму й рекреації в природі, які не

наносять збитку природним комплексам, сприяють охороні природи й

поліпшенню добробуту місцевого населення” (за визначенням екотуризму,

прийнятим суспільством екотуризма США, Міжнародною спілкою охорони

природи, Всесвітнім фондом дикої природи).

Отже екотуризм - це тимчасове переміщення населення з місця

постійного проживання в оздоровчих, естетичних або пізнавальних цілях, яке

передбачає злиття людини з довкіллям, отримання задоволення від краси

ландшафтів, спостерігання за природою, ознайомлення з місцевими

звичаями, культурою та мінімізацію навантаження на довкілля. Іншими

словами - це подорож з метою пізнання природних та культурних

ландшафтів за для збереження ландшафтного різноманіття.

Головна мета екотуриста - естетична насолода природою в контексті

здорової цікавості: пізнати даний куточок Землі, порівнюючи його з іншими,

які вже бачив учора й може побачиш завтра.

Концептуальні положення екологічного туризму:

- мінімізація негативного впливу туристів на природне та соціально-

культурне середовище;

- гармонійне поєднання людини, природного середовища та

рекреаційної інфраструктури;

- науково-пізнавальне освоєння природного різноманіття територій,

естетична насолода від перебування на природі;

- підвищення екологічної свідомості й розуміння як туристами, так і

місцевим населенням необхідності охорони й захисту природних та

культурних цінностей;

- дотримання звичаїв і традицій місцевого населення;

- гарантія довготривалого збереження природних та історико-

культурних ресурсів.

Основні ознаки екологічного туризму – це:

- спрямованість до природи (природна спадщина у формі природних

ландшафтів і їхніх компонентів - головне в екологічних подорожах);

- екологічна безпека (екологічні подорожі не повинні завдавати збитку

природному середовищу);

- освітній компонент (туристи не тільки спостерігають природні

феномени, але й здобувають сучасні наукові знання про них);

- культурний аспект ( взаємозв'язок між природними особливостями

районів подорожей і культурою їхнього населення);

- соціалізація (забезпечення привабливості екологічних подорожей для

місцевого населення, з урахуванням його економічних інтересів).

Основними функціями екологічного туризму є:

- релаксаційна (найбільш повноцінний й ефективний відпочинок на

лоні природи, у постійному спілкуванні з нею);

- оздоровча (постійне активне спілкування із природою є традиційною

й найбільш ефективною формою профілактики захворювань, посилення

захисних функцій організму людини);

- освітня (спілкування з природою під керівництвом кваліфікованого

гіда це один з ефективних способів отримання життєво важливих

екологічних знань);

- виховна (прищеплення екологічної культури як органічної і

незамінної частини загальної культури сучасної людини).

Розрізняють два типи екотуризму:

- екотуризм у кордонах особливо охороняюваних природних територій

(акваторій);

- екотуризм поза кордонами особливо охороняюваних природних територій

й акваторій (широкий спектр видів екологічно орієнтованого туризму, починаючи

від агротуризма й аж до круїзу на комфортабельному лайнері).

Виділяють такі форми екотуризму: активний екотуризм (піший,

велосипедний, водний, кінний, збиральництво, рибальство, мисливство),

фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, фотополювання,

тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Географія екологічного туризму своєрідна. Якщо основні міжнародні

потоки традиційних туристів спрямовані у розвинені країни, серед яких

лідирують Франція, США, Іспанія, Італія, то екотуристи направляються

головним чином у країни, що розташовані переважно в тропіках, з

екзотичною природою привабливою для мешканців помірних широт. Серед

лідерів - Кенія, Танзанія, Еквадор, Коста-Рика, Непал, а також Австралія,

Нова Зеландія й ПАР.

Екологічний туризм – це перспективний напрямок внутрішнього і

в’їзного туризму і в Україні, яка має значну базу для його розвитку.

До проблем розвитку екологічного туризму в Україні відносять:

відсутність відповідної законодавчої бази, яка б регулювала відносини в цій

сфері; відсутність необхідної інформації та низька розрекламованість; страх

інвесторів вкладати гроші в цю нову для нас галузь. До основних завдань

розвитку екологічного туризму в Україні належать:

- законодавче і нормативно-правове оформлення екотуристської діяльності;

- впровадження економічного механізму надання платних туристських

послуг, створення на засадах самозабезпечення, самофінансування та

самоокупності госпрозрахункових рекреаційних структур України;

- фінансове та організаційне забезпечення рекреаційно-туристичною

інфраструктурою відповідно до міжнародних стандартів (умови проживання

туристів, транспортні засоби тощо);

- формування у відпочиваючих інтелектуально-гуманістичного світобачення

та патріотичного ставлення до природної і культурної спадщини країни;

- розробка й облаштування науково-пізнавальних туристських маршрутів та

еколого-освітніх екскурсійних стежок відповідно до параметрів внутрішнього й

зовнішнього пейзажного різноманіття природних ландшафтів;

- обґрунтування і механізм визначення допустимих величин

рекреаційних навантажень на ландшафтні комплекси природно-заповідних

територій, які використовуються з метою відпочинку, туризму і лікування;

- інвентаризація та кількісно-якісна оцінка наявних на природно-заповідних

територіях рекреаційних природних (бальнеологічні, кліматичні, лісові, пейзажні) та

історико-культурних (музеї, пам'ятки архітектури, фортифікаційні споруди) ресурсів.

1.6. Особливості застосування логістичного підходу для управління

підприємствами туристичної індустрії

Погасій Сергій Олександрович,

к.т.н, доцент кафедри

туризму і готельного

господарства Харківської

національної академії

міського господарства

У сучасних умовах розвитку суспільства вплив туризму на економіку і

політику багатьох держав і регіонів динамічно зростає. Туризм стає одним із

самих прибуткових видів бізнесу в світі, а за ефективністю інвестування

виходить на перше місце у світовій економіці.

За останній час роль та значення туризму в економіці України значно

зросли. Це характеризується створенням значної кількості туристських

підприємств, зростанням конкуренції на ринку туристських послуг,

збільшенням попиту на туристські послуги серед різних верст населення.

Туризм в Україні стає все більш масовим.

В останні роки туристський бізнес все більше привертає увагу

підприємців, оскільки невеликі стартові інвестиції і має зростаючий попит на

туристські послуги, високий рівень рентабельності і мінімальний термін

окупності витрат. Туризм – одна з галузей, що динамічно розвиваються

Високі темпи розвитку туризму, великі об'сяки валютних надходжень

активно впливають на різні сектори економіки, що сприяє формуванню

туристської індустрії.

Туризм належить до сфери послуг, яка є однією з найперспективніших

галузей, що швидко розвивається і охоплює широке поле діяльності: від

торгівлі і транспорту до фінансування і посередництва самого різного рівня.

Однак слід зазначити, що з розвитком туризму розвивається і

загострюється конкурентна боротьба між підприємствами туристської

індустрії. Зміцнення конкурентних переваг підприємств, що займаються

туристським бізнесом, потребує нових підходів до управління. У сучасних

умовах логістика є новим науково-практичним напрямком та інструментом,

який дозволяє значно підвищити ефективність роботи підприємства в

ринкових умовах.

Застосування логістики в сфері туризму є відносно новим напрямком, в

даний час існує невелика кількість наукової і навчальної літератури

[1,3,5,6,7], в якій висвітлюються різні аспекти цього процесу. На

сьогоднішній день не вдалося знайти літературу, в якій було б системно

розглянуто особливості застосування логістичної термінології в туризмі.

Логістика почала бурхливо розвиватися після Другої Світової війни і

застосовуватися перш за все для промислових підприємств. Використання

напрацювань логістики для підприємств сфери обслуговування має певні

особливості.

Аналіз закордонної й вітчизняної літератури показав, що на

сьогоднішній день під визначенням логістики розуміють [1]:

1. Новий напрямок в організації руху вантажів.

2. Теорія планування різних джерел у суспільно-машинних системах.

3. Сукупність різних видів діяльності з метою отримання необхідної

кількості вантажів у потрібному місці призначення в необхідний час із

мінімальними витратами.

4. Інтеграція перевізного й виробничого процесів.

5. Процес планування витрат по переміщенню й збереженню вантажів

від виробництва до споживання.

6. Інфраструктура економіки.

7. Ефективне керування виготовленою продукцією від місця

виробництва до місця споживання.

8. Новий науковий напрямок, пов'язаний з розробкою раціональних

методів управління матеріальними та інформаційними потоками.

9. Наука про раціональну організацію виробництва й розподіл товарів.

Усю сукупність визначень логістики можна розділити на дві групи.