Орленко В.І. Історія держави і права зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

що служили в армії понад 14 днів, діставали право на придбання

землі до виповнення їм 21 року. В зобов'язальному праві встановлю-

валася свобода укладання договору.

Сформувалося дві системи кримінального законодавства -

федеральне та законодавство штатів. Покарання за такі тяжкі злочини,

як підробка державних цінних паперів, піратство, зрада тощо, визнача-

лося федеральним законодавством, а за решту злочинів - законо-

давством штатів. Злочини поділялися на зраду, тяжкі кримінальні

злочини та провини.

У відповідь на визволення негрів від рабства в південних штатах

були видані особливі кримінально-правові й цивільно-правові

закони, що дістали загальну назву "чорних кодексів". Вони об'єднували

в собі закони про бродяжництво, учнівство, робітничі контракти та ін.

Ці закони мали на меті забезпечити робочою силою промисловість

і примусити негрів працювати на колишніх своїх господарів. Важливе

значення мала й прокламація "Про звільнення рабів" (вересень 1862 р.),

згідно з якою від 1 січня 1863 р. усі раби, що належали рабовласникам

Півдня, підлягали звільненню. Ці й інші закони надали Л. Лінкольну

можливість створити боєздатну армію та перемогги у війні.

Після закінчення громадянської війни було прийнято низку

документів, які відомі як акти про реконструкцію: 13-ти поправка

до Конституції (1865 р.) скасовувала рабство на всій території СШ А;

14-тапоправка (1868р.) наділяла негрів усіма цивільними правами

(громадянство, рівність перед законом тощо); 15-та поправка (1870 р.)

надавала виборче право всім, незалежно від кольору шкіри.

Після війни штати розгромленої Конфедерації були поставлені

під контроль федеральних військ. Місце загальних судів зайняли

військові трибунали. З обох палат конгресу виключено представників

Півдня. Особам, які брали участь у заколоті, заборонили брати участь

у політичній діяльності. Рішенням Верховного суду в 1868 р. федера-

ція проголошена непорушним союзом, право сецесії (виходу) було

скасовано.

ТЕМА 18

Буржуазна держава та право Японії

18.1. Реставрація Мейдзі

У період правління Бакумацу (династії Токугава, 1603-1867 рр.)

фактичним правителем Японії був диктатор - сегун. Імператора

практично усунено від участі в політичному житті країни. Сегунат

148

разом зі своїми прямими васалами володів четвертою частиною земель-

них угідь країни. Решта землі перебувала в денному користуванні великих

феодалів-князів (дайме) (приблизно 260 князівств у ХУШ-ХІХ сто-

літтях). Сегун і дайме, як уособлення феодального ладу, що гальмували

розвиток буржуазних відносин, спричинили незадоволення суспіль-

ства. Боротьба проти сегунату Токугави та великих феодалів, на яких

він спирався, стає тією ідейною платформою, на якій відбувається

зближення різноманітних антиурядових сил - широких мас селянства

та міської бідноти, торговельно-промислової буржуазії й нижчих

верств радикально налаштованого дворянства, придворної аристо-

кратії, опозиційне налаштованих великих феодалів та ін.

Скориставшись із такої ситуації, група феодалів економічно

розвиненого південного заходу країни, що була тісно пов'язана

з буржуазією, в 1867 р. розпочала збройний виступ, вимагаючи

від сегуна передати владу імператорові. Систему державного управ-

ління сегунату було паралізовано, антиурядові сили перемогли.

З січня 1868 р. від імені 15-літнього імператора Муцухіто, який

вступив на престол у 1867 р., лідери південно-західної коаліції оголосили

про повалення уряду сегуна й утворення нового уряду на чолі

з імператором. Події 1867-1868 рр. в історії Японії отримали назву

ІУІейдзі ісін, або "реставрація Мейдзі" (іноді революція Мейдзі)

(від яі ІоІ І. "мейдзі" -1 Іросвіті Іицькс правління) (1867-1912 рр.) - від офіцій-

ної назви епохи правління імператора Муцухіто. Реставрація Мейдзі

стала початком процесу, що сприяв розвиткові капіталістичних

відносин і прискорював становлення буржуазної держави в Японії.

18.2. Реформи 70-80-х рр. XVIII ст. в Японії

Перемога революціїМейдзі відкрила шлях до буржуазних соціально-

економічних перетворень, які втілилисьуреформах70-80-хрр. XVIII ст.

їхня суть полягала в такому:

-адміністративна реформа (1871 р.): ліквідовувалися князівства,

а натомість запроваджено префектури; на пости губернаторів замість

усунутих дайме було призначено урядом чиновників, але колишнім

князям надані величезні спадкові пенсії (приблизно 10 % колишнього

валового прибутку від їхніх володінь);

- аграрна реформа (1872-1873 рр.): законодавче закріпила

приватну власність на землю за тими, кому вона фактично належала

на момент реформи; було скасовано всі феодальні податки

та повинності й запроваджено єдиний щорічний податок у розмірі 3 %

від вартості землі, що стягувався центральним урядом у грошовій

формі;

-військова реформа (1871 р.): вводилася загальна військова

повинність, розпускалися самурайські загони;

149

-було розпущено цехові монополії, скасовано феодальну станову

систему (1871 р.);

-скасовувалися станові привілеї, проголошувалася рівність,

свобода вибору професії, місця проживання й інші буржуазні

свободи, що полегшували утворення національного ринку (1872 р.);

- скасовано внутрішні митниці та запроваджено новий податок

(грошовий);

- судова реформа: відокремлено суд від адміністрації, створено

єдину судову систему — Верховний суд і суди префектур;

- реформа правоохоронних органів: створювалася загально

державна поліція й орган, який мав здійснювати нагляд за поліцією

та судами - прокуратура;

- реформа системи освіти: початкова школа перебудовувалася

за європейським зразком, відкривалися спеціалізовані школи

й університети;

-фінансово-грошова реформа (1869 р.): були ліквідовані всі

1694 види грошових знаків, які до того перебували в обігу, та за-

проваджувалась єдина грошова одиниця - ієна; в 1872 р. засновано

державний банк.

Буржуазні реформи 1868-1873 рр., проведені імператорським

урядом, через слабкість тогочасної буржуазії, що не змогла захопити

владу та поділила її з феодальною знаттю, були половгінчатими,

мали обмежений характер. Однак вони справили значний уплив

на економічний розвиток країни (тільки за десять років (1868...1877 рр.)

було побудовано понад 500 промислових підприємств), сприяли

її централізації та створювали умови для успішного розвитку

капіталістичних відносин.

18.3. Реформа державного ладу

Імператор Японії Муцухіто, що прийшов до влади в результаті

реставрації Мейдзі, у своїй клятві в квітні 1869 р. пообіцяв створити

широкі збори й усі державні справи вирішувати беручи до уваги

громадську думку. Незабаром були створені дві палати: верхня

(з представників феодальної аристократії) та нижня (із самураїв

і буржуазних елементів). Та вже в 1873 р. через гальмування реформи

самурайську палату було ліквідовано. Наприкінці 70-х рр. XIX ст.

опозиційні течії (рух за свободу та народні права) й утворені політичні

партії (Ліберальна партія (Дзіюто), Партія конституційних реформ

та ін.) вимагають уведення парламентських форм правління,

політичних свобод і місцевого самоврядування.

У1881 р. імператор видав указ, в якому обіцяв увести парламент-

ське правління в 23-й рік Мейдзі (1890 р.). З огляду на перспективу

150

введення такого правління, в 1885 р. за європейським зразком

створюється Кабінет Міністрів (особлива роль в якому відводиться

його голові - міністру-президенту). У 1886 р. відновляється дорадчий

орган при імператорі - Таємна рада (спеціальним завданням

якої було затвердження проекту конституції); запроваджується

екзаменаційна система призначення на посади чиновників. У1888 р.

здійснено нову адміністративну реформу (в кожній префектурі

створено виборні органи управління з функціями та підпорядкова-

ністю міністерству внутрішніх справ). Уведено нові титули знатності

(князів, маркізів, графів, баронів, віконтів).

З відомих юристів і державних діячів створюється конституційна

комісія на чолі з графом Іто, що направляться в Європу для ознайом-

лення з констиіуційним досвідом провідних європейських держав. Після

восьми років роботи комісія подала на затвердження імператорові

Конституцію Японії, за основу якої було взято Конституційну хартію

Пруссії 1850 р. Та, обговорюючи цей проект, правлячі кола Японії визнали

її ліберальною й до проекту конституцій були внесені доповнення,

що закріплювали особливий статус імператора та необмеженість його

влади. 11 лютого 1889 р. імператор офіційно "подарував" підданим

Конституцію, що з 1 квітня 1890р. набувала чинності.

18.4. Конституція Японії 1889 р.

Уведена в дію з 1 квітня 1890 р. (обнародувана 11 лютого 1889 р.)

Конституція Японії складалася із 7 розділів, які об'єднували

76 статей. Згідно з нею, органами державної влади в Японії були

імператор, Кабінет Міністрів, Таємна рада та двопалатний Парламент.

Уся повнота влади в країні належала імператорові, особа якого про-

голошувалася священною та недоторканною, а правляча імператор-

ська династія - вічною. Він був главою держави: здійснював

законодавчу владу (разом із Парламентом), затверджував закони,

приписував їх виконання; скликав, відкривав і закривав Парламент,

а в разі потреби відстрочував його засідання та розпускав Палату

депутатів; призначав і звільняв усіх посадовців, був верховним

командувачем армії та флоту, оголошував війну, укладав мир,

надавав дворянство, чини, ордени тощо.

Парламент складався з двох палат: Палати перів (призначені

імператором на сім років члени його родини, носії дворянських

титулів, інші особи) та Палати депутатів (обиралася народом

на чотири роки, віковий ценз — 25 років, майновий ценз — сплата

прямих податків у розмірі 15 ієн). Формою роботи Парламенту були

щорічні сесії тривалістю в три місяці.

151