Онуфрієнко Г.С. Риторика

Подождите немного. Документ загружается.

Р и т о р и к а 361

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Судова промова

громадського

захисника

Подати характеристику особи

підсудного, виходячи з його трудової

та громадської діяльності; викласти

обставини, що пом’якшують вину

підсудного або виправдовують його;

обґрунтувати можливості пом’як-

шення покарання, умовного

засудження чи відстрочки виконання

вироку

? ? ?

Судова промова

захисника

Розглянути всі факти й докази під

кутом зору інтересів підсудного;

розтлумачити їх так, щоб

спростувати обвинувачення, а якщо

воно безсумнівно доведене, пом’як-

шити вину й відповідальність

підсудного

? ? ?

4. Проілюструйте яскравими прикладами різні жанри судового

красномовства. З’ясуйте спільні й відмінні риси між ними.

5. Відомо, що монологічна судова промова містить елементи

діалогічності, які, на думку юристів, і складають основну ознаку судової

промови. З’ясуйте функції і схарактеризуйте сутність таких форм вияву

діалогічності, як інтригуючі запитання, авторські, для встановлення

контакту. Наведіть переконливі приклади.

6. З’ясуйте, чому судовий оратор має володіти логікою розмірко-

вувань, тобто вмінням обґрунтовувати свою правоту й логічно

доводити неспроможність тез опонента. Проілюструйте прикладами

свою відповідь.

3.2.3. Традиції слов’янської судової риторики

1. Прокоментуйте в контексті судової риторики відомий вислів

Цицерона:

“Необхідно знати всю історію давнини, аби черпати з неї

приклади”.

2. Відомо, що прекрасними взірцями судового ораторського

мистецтва кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст. справедливо вважають судові

промови таких талановитих російських юристів, як А.Коні, В.Спасович,

362 Г.С.О н у ф р і є н к о

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П.Александров, С.Андрієвський, Ф.Плевако, М.Казаринов, А.Лохвицький.

За часів дореволюційної Росії судове красномовство ставило за мету не

тільки об’єктивно дослідити і з’ясувати обставини справи, але й

активно вплинути на почуття присяжних засідателів. Проілюструйте

прикладами з художньої літератури цю специфіку дореволюційних

судових промов.

3. Пригадайте, які непересічні достоїнства судового

красномовства об’єднували таких талановитих юристів: а) А.Коні,

В.Спасович, М.Карабчевський, М.Холева; б) В.Спасович, К.Арсеньєв;

в) Ф.Плевако, С.Андрієвський, В.Жуковський. 

4. Ознайомтеся з наведеними фактами з біографій видатних

російських адвокатів. Коротко запишіть і відтворіть біографічні довідки

українською мовою, акцентуючи увагу на особливостях ораторського

мистецтва кожного з юристів. У разі потреби, скористайтеся збірником

“Судебные речи известных русских юристов”.

 В.Д. Спасович (1829-1908)

Владимир Данилович Спасович родился в городе Речице

Минской губернии. В 1849 г. закончил юридический факультет

Петербургского университета. Двадцати двух лет защитил

магистерскую диссертацию по кафедре международного права,

причем некоторые главы его диссертации вошли в состав

Парижских деклараций 1856 г. В адвокатуру он вступил в 1866 г.,

до этого же получил известность как преподаватель и автор одного

из лучших в свое время учебников русского уголовного права,

после опубликования которого ему была присуждена степень

доктора наук уголовного права.

Как и многие его коллеги, Спасович был большим эрудитом,

обладал ораторским талантом, литературным даром, о котором

можно судить по его опубликованным статьям о Пушкине, Гете,

Шекспире и других, но, кроме того, он был крупным ученым,

разрабатывающим, например, помимо работ по международному

праву, теорию судебно-уголовных доказательств. Речи свои

отрабатывал до мельчайших подробностей. Они поражают силой

чеканного слова, богатством языка и глубиной мысли, умелым

использованием сравнений. Однако сила его речей была в их

внутреннем содержании. Из замечательной плеяды

дореволюционных адвокатов никто так умело и широко не

пользовался научными знаниями, как Спасович. Глубокие,

поистинне энциклопедические знания были его могучим оружием в

судебном поединке.

Р и т о р и к а 363

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

В.И. Жуковский (1838-1899)

Владимир Иванович Жуковский родился в Санкт-Петербурге

и получил классическое юридическое образование в

Петербургском университете.

В двадцать три года, после получения звания кандидата наук,

он начал работать судебным следователем и, переменив затем

множество должностей, в 1870 г. стал товарищем (помощником)

прокурора. Работа в прокуратуре в течение последующих восьми

лет навсегда определила направленность ораторского таланта

Жуковского. Впоследствии, уже в качестве защитника, Владимир

Иванович все равно чаще занимал позицию обвинителя, выступая

представителем гражданского истца.

С 1878 г. В.И. Жуковский – в адвокатуре. Он принимает

участие в рассмотрении многих известных уголовных дел в

качестве защитника.

Выступления Жуковского в громких процессах быстро

сделали его знаменитым адвокатом, выявив и такую черту его

таланта, как остроумие – средство, которое он часто предпочитал

юридическим уловкам. Подчас художественные образы, яркие и

живые, действовали на присяжных лучше, чем сухая и скучная, но

выверенная с правовой стороны речь оппонента.

Главное в ораторском мастерстве Жуковского – остроумие и

находчивость, которые имели почву в глубоком изучении дела и

основательной предварительной подготовке к нему. Он легко

разрушал сильную аргументацию удачной шуткой, меткой

остротой. Его судебные речи отличает не только умение владеть

словом; они составляли неразрывное единство с мимикой,

жестикуляцией и иными внешними дополнениями его красноречия.

Он не умел мириться со злом, не знал уступок в вопросах чести. Но

сколько сердечности, душевной мягкости он проявлял, когда речь

шла о людских слабостях или ошибках, сколько было желания

принести пользу!

П.А. Александров (1838-1893)

Петр Акимович Александров родился в семье небогатого

священнослужителя Орловской губернии.

В 1860 г. Александров окончил юридический факультет

Санкт-Петербургского университета, после чего в течение 15 лет

занимал различные должности по Министерству юстиции,

последней из которых была должность товарища (помощника)

оберпрокурора кассационного департамента Правительствующего

Сената. В 1876 г. он был вынужден подать в отставку после

служебного конфликта, когда начальство не одобрило его

выступление в защиту свободы печати.

364 Г.С.О н у ф р і є н к о

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

После выхода в отставку Александров поступил в адвокатуру

и сразу же проявил себя как юрист-оратор, как талантливый

адвокат в политическом процессе “193-х” (1877-1878 гг.) в

Петербургском окружном суде. Но этот процесс был закрытым. А

вот дело Веры Засулич прославило его: речью в защиту Веры

Ивановны Засулич добился оправдательного приговора, что

принесло ему широкую известность не только в России, но и за

рубежом. После его победы в этом деле все увидели рождение

нового значительного юридического таланта, выступившего в

защиту женщины, отстаивавшей, пусть, может быть, и неверными

методами, с нашей современной точки зрения, права человека.

В деле Сарры Модебадзе П.А. Александров не просто

защитил четырех невиновных людей, а практически выступил

против реакционных идей разжигания национальной розни, что так

созвучно жизни нашего общества конца ХХ века.

Дело же Нотовича, которого Александров защищал во

вторичном слушании 10 февраля 1893 г., вообще можно считать

образцом для многочисленных современных дел, связанных с

публичным оскорблением и клеветой. Несомненно, речь

Александрова в защиту Нотовича послужила огромным

подспорьем современным российским адвокатам, выступающим по

таким новым делам. Его судебные речи отличались строгой

логичностью, грамматическим совершенством, остроумием,

деловитостью, убедительностью, глубоким и тонким анализом всех

деталей дела и выводов экспертизы. Слово Александрова имело

сокрушительную силу, ведь превосходное знание дела – лучшее из

красноречий.

Ф.Н. Плевако (1842-1908/09)

Пожалуй, самым знаменитым из всей плеяды блестящих

российских адвокатов был Федор Никифорович Плевако,

закончивший Московский университет и вступивший в адвокатуру

в 1864 г.

Ф.Н. Плевако выступал защитником как по уголовным делам,

так и в крупных политических процессах. Популярность и

признание, которые он приобрел на этих процессах, привели к

тому, что он стал членом 3-ей Государственной думы. Выступал

защитником на таких крупных политических процессах: 1) дело

люторических крестьян (1880); 2) дело севских крестьян (1905);

3) дело о стачке рабочих фабрики т-ва С.Морозова (1886); 4) дело о

братьях Янсенах.

Отточенность речи, глубокое изучение фактов и материалов

следствия, тонкое проникновение в психологию людей, умение

располагать к себе и завоевывать симпатии слушателей

Р и т о р и к а 365

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

характеризуют его яркий ораторский талант, принесший ему

огромную известность и в России, и за рубежом. По выражению

А.Кони, это был юрист, у которого ораторское искусство

переходило “во вдохновение”. В основе его профессионального

успеха лежало большое трудолюбие, настойчивая работа над

словом и мыслью, умение понимать и проникать в настроение

судебной аудитории. Образные сравнения увеличивали

впечатления от его эффектных речей.

А.Ф. Кони (1844-1927)

Анатолий Федорович Кони родился в Санкт-Петербурге в семье

доктора философии и актрисы, которые с детства привили ему вкус к

родному языку и литературе.

А.Ф. Кони закончил юридический факультет Московского

университета, затем занимал различные должности по

Министерству юстиции в Петербурге, Харькове, Казани, а в 1871 г.

был назначен прокурором Санкт-Петербургского окружного суда,

где очень быстро завоевал известность как блестящий оратор. В

1877 г. он стал председателем вышеназванного суда, впоследствии

около десяти лет проработал в сенате, занимался

преподавательской, литературной, общественной деятельностью.

Предельно убедительные, глубоко аналитичные судебные

речи Кони только при его жизни издавались четырежды. Он

опубликовал также большое количество статей и воспоминаний.

Сила ораторского искусства А.Кони проявлялась в умении показать

не только само событие, но и те условия, что привели к нему. Его

речи выявляли талант психологического анализа, дар совершенного

владения словом.

С.А. Андриевский (1847-1918)

Сергей Аркадьевич Андриевский родился в Екатеринославе. В

1869 г. закончил юридический факультет Харьковского

университета, затем занимал различные юридические должности,

где и приобрел огромный профессиональный опыт, а в 1873 г. он

был назначен товарищем (помощником) прокурора Петербургского

окружного суда, где зарекомендовал себя как первоклассный

судебный оратор.

Отказавшись от роли обвинителя по известному делу Веры

Засулич в 1878 г., Андриевский был уволен в отставку и по

прошествии некоторого времени поступил в адвокатуру.

С.А. Андриевский обладал несомненными литературными

способностями, опубликовал ряд публицистических и даже

стихотворных произведений. Свою защиту он предпочитал строить

не столько на конкретных фактах (хотя, разумеется, и на них тоже),

сколько на раскрытии психологии участников дела, побудительных

366 Г.С.О н у ф р і є н к о

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

мотивов преступления и, благодаря своему литературному дару и,

конечно же, связанному с ним красноречию, дела, построенные на

психологической защите, как правило, выигрывал.

Н.П. Карабчевский (1851-1925)

Николай Платонович Карабчевский родился в Херсонской

губернии. В 1874 г. закончил юридический факультет Петербургского

университета и поступил в адвокатуру.

Николай Платонович был всесторонне образованным

человеком, обладавшим, как и его коллега С.Андриевский,

литературным талантом. Он писал стихи, прозу и даже являлся

редактором журнала “Юрист”.

Во всех судебных процессах Н.Карабчевский проявил себя

как настойчивый адвокат, умеющий дать обстоятельный анализ в

сложных и запутанных делах. Судебные выступления

Карабчевского убедительные, уверенные и горячие.

Карабчевский сочетал в себе истинный профессионализм с

глубоким знанием психологии и талантом аналитика. Блестящий

полемист, умевший использовать любые упущения следствия и

промахи обвинения, он пользовался безусловным признанием и

участвовал почти во всех крупных процессах конца ХІХ – начала

ХХ в.

5. Опрацюйте наведені тексти і з’ясуйте, що є спільним у

біографіях видатних юристів ХХ ст., життя й діяльність яких пов’язана

з Україною, та які особистісні якості сприяли розвитку їх судового

красномовства. Складіть за матеріалами текстів доповідь на тему

“Слов’янська судова риторика: історія і традиції”.

 Сергій Андрієвський

Народився в Катеринославі. 1865 року із золотою медаллю

закінчив курс у місцевій гімназії й вступив на юридичний факультет

Харківського університету. Після закінчення його в 1869 році працює

у прокуратурі Харківської судової палати, потім слідчим у м.Карачеві,

товаришем (помічником) прокурора Казанського окружного суду. У

1873 році, за безпосередньої участі А.Коні, з яким був близьким по

спільній роботі у Харківській судовій палаті, Сергій Андрієвський

переводиться товаришем прокурора Петербурзького окружного суду.

Працюючи в прокуратурі столиці Російської імперії, він

зарекомендував себе першокласним оратором, одним із провідних

державних звинувачів.

Коли в 1878 році готувалася до слухання справа Віри Засулич,

яка звинувачувалася в замаху на вбивство Петербурзького

градоначальника Трепова, Андрієвському запропонували

виступити звинувачем у процесі, однак він відмовився брати участь

Р и т о р и к а 367

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

у цьому процесі. Самостійний у своїх міркуваннях, сміливий у

поглядах, молодий правник поставив умову надати йому право в

своїй промові визначити громадську оцінку вчинку Трепова і його

особистості. Зрозуміло, що адміністрація на таку вимогу не

погодилася. Більше того, після розгляду справи В.Засулич

Андрієвський був звільнений у відставку. Однак А.Коні підшукав

своєму другові місце юрисконсульта в одному із петербурзьких

банків, а потім рекомендував до вступу в адвокатуру. Уже перший

процес, в якому виступав Андрієвський, створив йому репутацію

сильного адвоката. Промова у справі Бекер принесла йому

репутацію одного із найблискучіших риторів і популярність за

межами Російської імперії.

В основу судової промови Андрієвський завжди висував

особу підсудного, умови його життя, внутрішні мотиви злочину.

Він не відзначався глибоким всебічним аналізом матеріалів справи,

недостатньо надавав уваги висновкам попереднього слідства. “Не

будуйте вашого рішення на доказаності вчинку, – говорив він в

одній справі, захищаючи підсудного, – а загляньте в його душу і в

те, що неминуче викликало підсудного на його спосіб дій”.

Сергій Андрієвський – майстер психологічного захисту,

оригінальний ритор, самостійний, з яскраво вираженою творчою

індивідуальністю. Вміло користувався місткими порівняннями,

часто вживав гострі співставлення.

Досить успішно Андрієвський займався й літературною

діяльністю. Він часто друкувався у “Вестнике Европы”. У книзі

“Литературные чтения” за 1881 рік опубліковано низку його

творів – критичних статей про Некрасова, Тургенєва,

Достоєвського, Баратинського.

Опубліковано два збірники його віршів. А згадувані вже

судові промови Сергія Андрієвського ще за його життя витримали

п’ять видань.

У 1997 році виповнилося 150 років від дня народження цього

видатного українця, про якого в Україні нині, окрім фахівців, мало

хто й знає.

Анатолій Коні

Народився в Санкт-Петербурзі в інтелігентній сім’ї: батько –

викладач історії в гімназії, доктор філософії, мати – актриса й

письменниця, українка з Полтавщини. 1865 року Анатолій Коні

закінчив юридичний факультет Московського університету.

Починав помічником секретаря Петербурзької судової палати.

Потім – товаришем прокурора окружного суду в Сумах, Харкові, де

звернув на себе увагу громадськості як сміливий, об’єктивний

обвинувач.

368 Г.С.О н у ф р і є н к о

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Двадцятисемирічний Анатолій Коні стає прокурором

Петербурзького окружного суду, а через шість років призначається

головою столичного окружного суду – першого суду Російської

імперії. Як голова суду, пов’язав своє ім’я з одним із найвідоміших

політичних процесів того часу – процесом Віри Засулич.

Олександр ІІ, висока судова адміністрація вимагали від голови

суду винесення звинувачувального вироку, причому якнайсуворішого.

Проте А.Коні не лише не пішов на компроміс з власною совістю, але й

відстояв незалежність своїх поглядів. Розгляд справи В.Засулич

закінчився виправдувальним вердиктом. На непокірного суддю падає

гнів начальства. “Вигнати” із суду його не могли, оскільки судді

обиралися довічно, і Коні переводять в цивільну колегію “воювати з

паперами”. А ось його покровитель – міністр юстиції граф Пален був

звільнений “за недбале ведення справи В.Засулич”.

Після семирічного забуття, коли вляглися політичні пристрасті,

вже за іншого царя, А.Коні присвоюють генеральський чин дійсного

статського радника й призначають обер-прокурором Урядового

Сенату, сенатором, членом Державної ради. У 1888 році він знову в

Україні, у Харкові керує слідством у справі про аварію царського

потягу в районі ст. Борки. Невдовзі вченою радою Харківського

університету йому присвоюється вчений ступінь доктора

кримінального права за сукупністю робіт.

У 1917 році указом Тимчасового уряду призначений головою

касаційних департаментів Сенату. А через рік його обирають

професором Інституту Живого Слова – унікального навчального

закладу, де готували судових ораторів, спеціалістів з мистецтва

мовлення, письменників, акторів. На той час лише в

Оксфордському університеті існувала кафедра поезії. До цього слід

додати, що ще в 1910 році Академією наук Російської імперії

А.Коні (разом з Л.Толстим, А.Чеховим і В.Короленком) був

обраний академіком словесності. Нагороджений шістьма золотими

медалями Академії наук, вісьмома орденами царського уряду,

причому перший орден Святого Станіслава ІІ ступеня з

імператорською короною отримав у 24 роки в Харкові, останній

орден – орден Олександра Невського – у віці 71 року. За архівними

даними, майже 150 разів обирався почесним членом юридичних,

медичних, філологічних та інших товариств.

У 1927 році, читаючи лекцію в холодному приміщенні,

захворів на запалення легень, що й призвело до смерті. Похований

у Санкт-Петербурзі поруч із могилами І.Тургенєва, І.Гончарова,

М.Салтикова-Щедріна. На могилі зберігся напис: “МЫСЛИЛ,

ЧУВСТВОВАЛ, ТРУДИЛСЯ”. Про Анатолія Коні написано багато,

всі відзначають його прекрасне ораторське мистецтво,

Р и т о р и к а 369

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

оригінальність промов, відсутність шаблону. Він по праву

вважається першим серед судових ораторів “чародієм слова”, як

його називали сучасники. І така оцінка беззаперечна.

Упродовж 1966-1969 рр. у Москві видавництвом

“Юридическая литература” було випущено зібрання творів А.Коні

у восьми томах. Його праця “Судові промови” вперше вийшла

1888 року, в ній зібрано обвинувачувальні промови, керівні напутні

слова присяжним засідателям, касаційні висновки.

Сучасники відзначали, що навряд чи був обвинувач більш

небезпечний, стійкий і сильний завдяки такту й почуттю міри,

відсутності натяжок і односторонності, ніж А.Коні. Він завжди

глибоко вивчав і добре знав матеріали справи, хоча виписки робив

рідко. Сила ораторського мистецтва А.Коні проявлялася і в тому,

що він умів показати не лише саму подію, але й ті умови, які до неї

призвели. У А.Коні хист психологічного аналізу поєднувався з

даром художника слова. Його промова була багата образами,

порівняннями, узагальненнями, влучними зауваженнями. Це все

надавало життєвості й правдивості, захоплювало слухачів.

Микола Карабчевський

Народився в Херсонській губернії. Після закінчення (із

срібною медаллю) Миколаївської реальної гімназії вступив на

юридичний факультет Петербурзького університету, який у 1874

році успішно закінчив із ступенем кандидата прав.

Не отримавши посвідчення про благонадійність, яке

вимагалося для роботи по лінії Міністерства юстиції, Микола

Карабчевський вступає до адвокатури Петербурзької судової

палати. Досить швидко завоював популярність як один із кращих

захисників. З успіхом виступав у багатьох “гучних” процесах: про

інтендантські зловживання під час російсько-турецької війни

(кримінальна справа розглядалася особливим присутствієм

Петербурзького Військово-окружного суду); на захист Ольги

Палем, яка звинувачувалася в убивстві студента Довнар; братів

Скитських; мулатських вотяків, у вирішенні долі яких активну

участь брав його земляк, письменник В.Короленко; широкою

популярністю користувалася його промова в справі про катастрофу

пароплава “Володимир”, захисні промови з політичних справ.

Захисні промови Миколи Карабчевського переконливі,

впевнені, пристрасні. Він завжди детально вивчав матеріали

попереднього розслідування, досить активним був на судовому

слідстві. Вмів показати помилки й похибки протилежної сторони.

У 1894 році М.Карабчевський виголосив знамениту промову у

справі Сазонова, який звинувачувався в убивстві міністра

внутрішніх справ Плеве. Надзвичайно збуджений, оратор

проголосив: “Панове судді! Мабуть, бомба, яку кинув Сазонов,

370 Г.С.О н у ф р і є н к о

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

була наповнена не динамітом, а гнівом народу!” Тут його

перебиває головуючий: “Це крамола!”. Але М.Карабчевський

швидко зорієнтувався і відповів: “Так думав Сазонов”.

Інтереси Миколи Карабчевського були надзвичайно

багатогранними: активно займався наукою, публіцистикою,

критикою, художньою прозою й віршами. Його літературні твори

опубліковані у збірнику “Піднята завіса”. Окремими виданнями

вийшли дві фундаментальні роботи – “Около правосудия” (СПб.,

1902) і “Речи” (М., 1916). Редагував журнал “Юрист”.

Помер Микола Карабчевський за кордоном в еміграції.

Микола Холева

Народився в м.Керчі Таврійської губернії. Після закінчення

курсу місцевої класичної гімназії 1877 року вступив на юридичний

факультет Санкт-Петербурзького університету. З 1881 року

працював в адвокатурі при Петербурзькій судовій палаті.

Характерною особливістю М.Холеви як адвоката є рідкісна

сумлінність і виняткова працьовитість. Він завжди багато уваги

приділяв детальному вивченню справи, всіх її обставин. Його

промови – це результат великої попередньої праці й ґрунтовної

підготовки до процесу. Для адвоката не існувало дрібниць в

обставинах справи. Будь-який факт – суттєвий чи другорядний – не

проходив повз його увагу. Промови чіткі, послідовні. Доти, поки не

закінчував всебічного розгляду одного питання, він не переключав

своєї уваги на щось інше.

Промова у справі Максименка дуже добре відбиває особливості

ораторського обдарування Миколи Холеви. У ній плавно й

послідовно висвітлюються всі події справи. Аналіз доказів вичерпний

і всебічний. Дуже ґрунтовний розбір висновків експертів. У захисній

промові відсутні відступи з питань, що не мають відношення до

справи. В інших промовах, наприклад, у справі про катастрофу

пароплава “Володимир”, вдало використано літературно-художній

опис окремих подій, образні порівняння.

Микола Йосипович займався літературною роботою. Брав

участь у виданні журналів і газет, працював секретарем комісії зі

збирання юридичних звичаїв при етнографічному відділенні

Географічного товариства (за В.Молдованом).

6. Ознайомтеся з наведеною мовою оригіналу заключною

частиною промови видатного судового оратора А.Коні щодо справи

начальника Харківського повіту В.Протопопова, котрого було засуджено

Харківською судовою палатою до звільнення зі служби за перевищення

влади. Згідно з апеляційною скаргою В.Протопопова справа слухалася у

кримінальному департаменті Сенату в лютому 1893 р.