Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови

Подождите немного. Документ загружается.

РОЗДІЛ 3. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ ЯК РЕГЛАМЕНТОВАНІ СХЕМИ НАВЧАЛЬНИХ

ДІЙ ПРИ АНАЛІТИЧНОМУ ОПРАЦЮВАННІ ІНФОРМАЦІЇ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА

— 171 —

1. Широка актуалізація мовних одиниць, що належать до різних

тематичних груп:

а) основні суспільно-політичні терміни й поняття: електо-

рат, виборча система, президентське правління, імпічмент,

багатопартійність, національна свідомість;

б) поняття, які складають зміст певної ідеології, системи на-

ціональних поглядів: націоналізм, національне відроджен-

ня, тоталітаризм, лобізм, національна незалежність, роз-

будова незалежної держави, інтернаціоналізм;

в) назви політичних партій, груп, ідейних течій, напрямків,

їх представників: народні демократи, “зелені”, селянська

партія, народний рух, комуністи, праві, ліві, конгрес укра-

їнських націоналістів, соціалістична партія, фракція соці-

алістів;

г) назви інститутів соціального устрою: парламент, націо-

нальна держава, двопалатність, президентська адміні-

страція, професійні спілки, Рада (Кабінет) Міністрів;

д) назви явищ і понять із сфери державного управління:

представник президента, прем’єр, голова обласної адміні-

страції, губернатор;

е) назви суспільних прошарків: нові українці, акціонери, ве-

терани Чорнобиля, посадові особи, військові пенсіонери.

2. Активне вживання суспільно-політичних термінів, що відоб-

ражають зрушення в суспільно-політичному житті України:

парламент, вето, багатопартійність, вільна преса, політична

еліта, імпічмент, екстремізм, екстремістські прояви, автори-

тарність.

3. Дійовим засобом створення емоційно-експресивної виразнос-

ті тексту є вживання перифраз замість суспільно-політичних

термінів: “грошові мішки”, практикум з демократії, солов’ї

ринку, корумповані клани, корумповані елементи, чиновницька

братія, часи “ідеологічної комфортності”, ковток свободи.

4. Суспільно-політичні терміни в газетно-публіцистичному

стилі часто виступають складником численних суспільно-

політичних понять із метафоричним компонентом: прокрус-

тове ложе адміністративних розпоряджень, стискування

інтересів народу, останній “колапс” науки й освіти, епідемія

“ерзац-культури” Заходу, каста привілейованих, буйне цвітіння

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 172 —

адміністративно-командного керівництва, “фантастичні”

привілеї керівництва.

5. На базі суспільно-політичної лексики та фразеології творять-

ся оказіоналізми, які позначають ті чи інші явища суспільно-

політичного життя України: референдум — референдумники,

приватизація — прихватизація, процент — процентоманія,

компанія — компанійщина, кон’юнктура- кон’юнктурщина,

вождь — вождизм, рекет — рекетирство.

6. В аналізованому функціональному підстилі мовлення суспіль-

но-політична лексика та термінологія набувають невластивих

їй у відповідних терміносистемах емоційно-експресивних

відтінків. Так, характерним є іронічне вживання лексичних

одиниць, що позначають представників, певних соціальних

груп населення, партій та політичних груп: “демократи”, “роз-

будовники”, “реформатори” тощо.

7. У газетно-публіцистичних текстах для вираження оцінки часто

вживаються слова типу справжній, глибокий, застійний, новий,

реальний. Кожне з таких визначень містить у собі компоненти

загально-аксіологічної оцінки, а інколи частково оцінні смис-

ли, які не завжди піддаються строгій однозначній класифікації.

В результаті виникають оцінні структури, конструктивними

елементами є певні значення, що містять імпліцитну сему, на-

приклад, меліоративної оцінки: реальна демократія, реальна

перебудова, справжнє народовладдя, справжня гласність.

Про наявність оцінних значень у лексемах, що безпосередньо не

належать до категоріальних одиниць із частково оцінним значенням,

свідчать, зокрема, антонімічні протиставлення, що функ ціонують у

мові періодики. Причому антонімічні пари, як правило, виражають

сугестивні оцінки, тобто кожне оцінне значення належить не до од-

нієї категорії, а здебільшого до двох. Наприклад, антонімічна пара

“новий — старий” містить оцінні смисли, які можна одночасно відне-

сти до нормативних та ідеологічних оцінок: нове політичне мислення,

новий суспільний лад, нові суспільні відносини — старе політичне мис-

лення, старий утриманський підхід, стереотипи старого мислення.

Продуктивно в мові аналізованої періодики вживаються лексе-

ми, що набувають значення суспільно-політичних термінів: застій,

застійність, застійні явища в суспільстві, нові форми управ ління, нові

підходи до виборної системи.

РОЗДІЛ 3. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ ЯК РЕГЛАМЕНТОВАНІ СХЕМИ НАВЧАЛЬНИХ

ДІЙ ПРИ АНАЛІТИЧНОМУ ОПРАЦЮВАННІ ІНФОРМАЦІЇ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА

— 173 —

Наші спостереження над розвитком оцінних значень підтвер-

джують висновки дослідників щодо їх функціонування в мові. “Різне

сприйняття суспільно-політичних понять викликають і відповідну

оцінку термінів, що називають ці поняття. Лінгвістичними засобами

вираження соціальної оцінки є визначення сполучуваності слів си-

нонімія — антонімія. Особливо важливу роль у вираженні ідейного

змісту відіграють епітети” (Л. Сахарова, 1976, с. 31).

До яскравих ознак мови газетно-публіцистичного стилю нале-

жить активне вживання лексики пасивного складу мови. Здебільшого

це мовні одиниці на позначення представників різних соціальних

верств, політичних течій, угруповань тощо: князь, пан, отаман, най-

мит, колонізатор.

Усі зазначені вище моменти найтісніше пов’язані, з одного

боку, із загальномовними процесами розвитку суспільно-політич ної

лексики та фразеології, з другого — із закономірнос тями функціо-

нально-стильової організації прагматичної спеціалізації газетно-

публіцистичних текстів (Л. Гур’єва).

Література

1. Бельчиков Ю. А. Общественно-политическая лексика В. Г. Бе лин с-

кого. — М., 1962. — С. 16–125.

2. Ленець К. В. Лексичні зміни та їх відображення в мові сучасної пре-

си // Мовознавство. — 1988. — № 6. — С. 37–43.

3. Панько Т. І. Стан і методологічні перспективи дослідження суспільно-

політичної термінології // Мовознавство. — 1988. — № 6. — С. 3–12.

4. Сахарова Л. В. Об идеологическом аспекте общественно-политических

терминов (на материале протоколов Франкфуртского национального собра-

ния) // Вестник МГУ. — 1976. — №1. — С. 22–33.

5. Скворцов Л. И. Вопросы терминологии и терминотворчества в эпоху

НТР // Терминология и культура речи. — М., 1981. — С. 5–37.

6. Туркин В. Н. К изучению социальных терминов // Вопросы языко-

знания. — 1975. — № 2. — С. 62–67.

Основні галузі права і їх коротка характеристика

Однією з основних галузей права є конституційне право. Іноді

його називають державним. Ця галузь права є провідною, оскільки

її норми виражають і закріплюють основи суспільного й державного

ладу, форми правління, національно-державний устрій, організацію,

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 174 —

функції і принципи діяльності державних органів, політичну систе-

му громадянського суспільства, основні права та обов’язки громадян,

принципи виборчої системи, форми політичного режиму і т.п.

Головним джерелом конституційного права є Конституція —

основний закон України. Крім Конституції, сюди відноситься

Консти туційний договір між Верховною Радою України і Прези-

дентом від 10.06.1995 р.; інші закони: Закон “Про громадянство”,

“Про вибори депутатів Верховної Ради України” тощо.

Цивільне право — це сукупність норм, які регулюють майнові і

тісно пов’язані з ними особисті немайнові правовідносини громадян,

державних та кооперативних організацій. Вони закріплюють і вста-

новлюють форми власності, цивільно-правові способи захисту, під-

стави виникнення зобов’язань і угод.

Норми права регулюють купівлю-продаж, підряд, оренду, пи-

тання авторського права, винахідництва й раціоналізаторства і т.п.

Основним джерелом цивільного права є Цивільний кодекс.

Кримінальне право — це сукупність норм, що визначають, які

суспільно небезпечні дії є злочинами, і встановлюють міру покаран-

ня. Ці норми зобов’язують громадян та посадових осіб утримуватис

від такої поведінки й діяльності, а відповідні державні органи — по-

рушувати кримінальні справи. Основним джерелом цієї галузі є

Кримінальний кодекс.

Кримінально-процесуальне право регламентує порядок і проце-

дуру попереднього слідства, судового слідства, права та обов’язки

учасників кримінального процесу, порядок розгляду криміналь-

них справ і винесення вироку. Ці норми закріплено в Кримінально-

процесуальному кодексі України.

Цивільно-процесуальне право регулює порядок, процедуру і

принципи розгляду цивільних, трудових, сімейних та інших спо-

рів між громадянами і юридичними особами. Ці норми викладено в

Цивільно-процесуальному кодексі.

Трудове право регулює трудові відносини між працівником і влас-

ником (чи адміністрацією) з приводу укладання трудового договору,

розірвання його, умови роботи й оплати праці, розгляд трудових спо-

рів тощо. Основне джерело — Кодекс законів про працю.

Сімейне право регулює порядок і умови реєстрації шлюбу, права

та обов’язки подружжя, порядок розірвання шлюбу, стосунки між ді-

тьми й батьками, опіку та піклування.

РОЗДІЛ 3. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ ЯК РЕГЛАМЕНТОВАНІ СХЕМИ НАВЧАЛЬНИХ

ДІЙ ПРИ АНАЛІТИЧНОМУ ОПРАЦЮВАННІ ІНФОРМАЦІЇ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА

— 175 —

Фінансове право регулює дуже складні відносини — такі, як по-

рядок формування і розподілу державного бюджету, податкова сис-

тема й інші важливі питання.

Система законодавства

та основні види його систематизації

Система права дуже тісно пов’язана з системою законодавства.

Вона включає законодавство і підзаконні нормативні акти. Разом

із тим у системі права виділяються окремі структури, які не можна

віднести ні до окремих інститутів права, ні до галузей, ні до підга-

лузей права. До такої специфічної форми вираження нормативно-

го матеріалу належить система законодавства. Якщо система пра-

ва складається в суспільстві історично, то система законодавства

створюється раціонально у процесі впорядкування нормативних

актів, створення кодексів, збірників законів. Термін “система зако-

нодавства” має два значення. По-перше, в наукових і навчальних

цілях до поняття “системи законодавства” включають як самі за-

кони, так і підзаконні нормативні акти. По-друге, термін “законо-

давство” включає тільки закони. Тому таке розуміння є більш точ-

ним, оскільки воно включає систему законів, створених Верховною

Радою України. Система законодавства відрізняється від системи

права такими ознаками:

1) розглядаючи співвідношення “системи права” і “системи зако-

нодавства”, потрібно враховувати, що первинним елементом

системи права є норма права, а первинним елементом систе-

ми законодавства є нормативний акт;

2) за об’ємом матеріалу, законодавство є ширшим від системи

права, оскільки воно включає до свого змісту, крім норм пра-

ва, правові поняття, завдання, цілі й мотиви прийняття нор-

мативних актів, програмні положення, декларації, які не вхо-

дять до системи права;

3) внутрішня структура системи права не збігається з внутріш-

ньою структурою системи законодавства;

4) законодавство не збігається з галузями та інститутами сис-

теми права, оскільки воно включає норми різних галузей пра-

ва й виконує потреби громадянського суспільства. Так, окремі

закони можуть включати норми цивільного права, фінансово-

го, кримінального і т.ін. Верховна Рада, приймаючи закони, не

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 176 —

може виходити тільки з галузей та інститутів права, оскільки

закон регулює різноманітні суспільні відносини.

Таким чином, система законодавства — це сукупність законів і

підзаконних нормативних актів, які виражають зміст правових норм,

принципів, декларацій і спрямовані на регулювання неоднорідної сукуп-

ності суспільних відносин.

Нормативно-правові акти від стародавніх часів підлягали пев-

ній систематизації й консолідації. Це давало змогу мати під рукою

ті нормативні акти, які були потрібні для застосування. В окремих

галузях права існує надзвичайно багато нормативно-правових актів,

особливо з цивільного та трудового права. Без систематизації ними

важко користуватись. У стародавньому світі проводилась системати-

зація звичаєвого права: Закони ХІІ таблиць у Римі, “Руська Правда”

в Київській Русі тощо.

Систематизація законодавства почала інтенсивно розвиватися з

виникненням буржуазних держав, які почали приймати велику кіль-

кість законів для регулювання економічних та політичних відносин.

У цей період дуже швидко відбувається кодифікація законодавства.

В Європі відбулася рецепція Римського права, тобто пристосування

норм римського права до нових відносин. Відбулась і консолідація

нормативних актів, тобто об’єднання нормативних актів різних епох.

Систематизація законодавства відбувається в трьох формах

(видах):

1. Інкорпорація — це така систематизація нормативних актів,

яка не вносить ніяких змін до змісту норм права і норматив-

них актів. Вона може проводитися на різних підставах: хро-

нологічно (за роком видання нормативних актів), за сферами

правового регулювання. Наприклад: Збірники Постанов Ради

Міністрів УРСР, СРСР.

За юридичним значенням інкорпорація може бути офіційною й

неофіційною. За обсягом вона може бути загальною (генеральною),

галузевою, міжгалузевою, спеціальною (за інститутами і галузями).

За критерієм об’єднання нормативно-правових актів — пред-

метною, хронологічною, суб’єктною (за тими органами, які видавали

нормативні акти).

2. Другий вид систематизації — кодифікація. Це систематиза-

ція або впорядкування нормативних актів, пов’язана з пере-

робкою їх змісту. Кодифікація може бути тільки офіційною.

РОЗДІЛ 3. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ ЯК РЕГЛАМЕНТОВАНІ СХЕМИ НАВЧАЛЬНИХ

ДІЙ ПРИ АНАЛІТИЧНОМУ ОПРАЦЮВАННІ ІНФОРМАЦІЇ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА

— 177 —

Наприклад, у 1992 році було створено 5 комісій і робочих

груп із депутатів та спеціалістів для переробки п’яти кодек-

сів (КК, ЦК, КПК, ЦПК, ВТК). Кодифікація за обсягом може

бути галузевою, міжгалузевою, спеціальною. Форми вира-

ження її — основи законодавства, кодекси, статут, закон, по-

ложення.

3. Третьою формою систематизації є створення Зводу Законів —

це поєдання всіх форм систематизації, в тому числі і прийнят-

тя нових нормативних актів.

Гарантії законності і правопорядку

Стан законності залежить від цілого комплексу соціально-

політичних, економічних обставин і факторів, а також від рівня куль-

тури населення, в тому числі й від того, як рішуче захищають своє

право громадяни. Режим законності забезпечує міцний і стабільний

правопорядок.

Гарантії законності — це система засобів, за допомогою яких у

суспільному житті впроваджується, охороняється, й у разі порушен-

ня, відновлюється законність.

Усі гарантії законності можна поділити на загальносоціальні і

юридичні. До загальносоціальних належать політичні, економічні, іде-

ологічні та інші гарантії. Вони повинні забезпечуватися політичною й

економічною системами суспільства.

Політичні та економічні гарантії обумовлені закріпленням основ

суспільного і державного ладу, основних прав людини, принципів

правової держави і громадянського суспільства. Політична й еконо-

мічна системи обумовлюють стабільне законодавство, нормальну ді-

яльність правотворчих органів. Ці гарантії вимагають переборення

політичної та економічної кризи, стабілізації економічного розвитку,

усунення протистоянь між різними політичними силами і партіями.

В умовах переходу до нової політичної й економічної системи ці га-

рантії малоефективні, оскільки кризові явища негативно впливають

на стан законності та правопорядку.

Ідеологічні гарантії забезпечуються цілеспрямованою діяльніс-

тю держави й суспільства з формування високого рівня правосвідо-

мості та правової культури населення і посадових осіб. Формування

правової культури може відбуватися стихійно і цілеспрямовано.

Цілеспрямоване формування здійснюється за допомогою правового

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 178 —

виховання, яке має різноманітні форми й методи: правове навчання

(правовий всеобуч), правова пропаганда та агітація, правова просвіта.

Надзвичайно великий вплив на формування правосвідомості і право-

вої культури має практична діяльність правоохоронних та місцевих

органів влади й управління. Таким чином, сам стан законності і пра-

вопорядку має великий вплив на їх формування.

Юридичні гарантії законності — це передбачені законодавством

і державою спеціальні засоби впровадження, охорони і, в разі пору-

шення, відновлення законності. Ці гарантії обумовлені діяльністю

законодавчих, виконавчо-розпорядчих та правоохоронних органів.

Юридичних гарантій досить багато, їх добре систематизував і класи-

фікував проф. П. М. Рабінович. Загалом класифікація здійснюється

за суб’єктами застосування, за характером юридичної діяльності, за

онтологічним статусом у правовій системі та іншими критеріями.

1) За суб’єктами застосування гарантії поділяються на парла-

ментські, президентські, судові, прокурорський нагляд, му-

ніципальні, адміністративні (управлінські), контрольні, гро-

мадські, міжнародні тощо.

2) За характером юридичної діяльності є гарантії правотворчі,

правороз’яснювальні, правореалізаційні.

3) За онтологічним статусом у правовій системі існують норма-

тивно-документальні (правові акти: нормативно-правові акти,

інтерпретаційні акти, індивідуальні акти застосування права)

та діяльнісні (практична діяльність із застосування норм пра-

ва й реалізації норм права) гарантії.

4) Крім того, спеціально виділяють конституційні гарантії і

процесуальні гарантії законності. Однією з важливих гаран-

тій законності та правопорядку є висока юридична техніка

правотворчості, кодифікація й інкорпорація законодавства

(В. Котюк).

Історія становлення Конституції України*

Конституція України спирається на багатовікові традиції

укра їнського конституціоналізму. Хоч він, на відміну від багатьох

інших країн Європи та світу, формувався переважно в умовах “без-

державної нації” (тобто браку власної національної держави), проте

* Див.: Конституційне право України/ За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка,

Ю. М. Тодики. — К., 1999. — С. 41–44.

РОЗДІЛ 3. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ ЯК РЕГЛАМЕНТОВАНІ СХЕМИ НАВЧАЛЬНИХ

ДІЙ ПРИ АНАЛІТИЧНОМУ ОПРАЦЮВАННІ ІНФОРМАЦІЇ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА

— 179 —

його розвиток тісно пов’язаний з утвердженням української держав-

ності. Про це свідчить, зокрема, той факт, що часи найвищого злету

українського конституціоналізму припадають на періоди підйомів

національно-визвольного руху та спроб Українського народу утвер-

дити свою незалежну державу. Причому не можна оминути увагою

той факт, що в утвердженні своїх суверенних прав Український на-

род навіть за браком оформленої державності не тільки не поступався

іншим “державницьким” народам, а й з певного погляду переважав

їх. Яскравим свідченням цього слугують “Пакти й конституції за-

конів та вольностей Війська Запорозького”, укладені новообраним

Гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом у вигляді дого-

вору з виборцями та Військом Запорозьким 5 квітня 1710 року в міс-

ті Бендерах. В історію цей документ увійшов під назвою “Бендерська

Конституція”, або ж “Конституція Пилипа Орлика”. За сформульо-

ваними в ній принципами побудови держави, демократичним духом,

вона по праву вважається однією з найцікавіших пам’яток політичної

думки тогочасної Європи.

Ідеї українського конституціоналізму, започатковані Пилипом

Орликом, активно розвивались і в наступні століття. Вони втілились,

зокрема, в таких проектах політичних діячів та основних держав-

ницьких документах, як “Проект основаній устава українського об-

щества “Вольный Союз” — “Вільна Спілка” (М. Драгоманов, 1884 р.),

“Основный Закон Самостійної України” (М. Міхновський, 1905 р.),

Третій Універсал Центральної Ради (листопад 1917 р.), Четвертий

Універсал Центральної Ради (9 (22) січня 1918 р.), Конституція

Української Народної Республіки (Статут про державний устрій,

права і вольности УНР) 1918 р., Закони про тимчасовий державний

устрій України (1918 р.), Акт Соборності України 22 січня 1919 р.,

Проект Основного державного Закону УНР 1920 р., Конституція

Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 р. та ін.

Істотним внеском у скарбницю українського конституціоналізму

стала ухвалена Верховною Радою України (на той час УРСР) 16 лип-

ня 1990 року Декларація про державний суверенітет України, яка

фактично започаткувала новітній конституційний процес в Україні,

поставивши ідею підготовки її нової Конституції в практичну пло-

щину. У заключній частині Декларації прямо сказано про те, що вона

є “основою для нової Конституції…” 24 квітня 1990 року Постановою

Верховної Ради УРСР було створено Комісію з розробки нової

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 180 —

Конституції України (Конституційну комісію) під головуванням

тодішнього Голови Верховної Ради УРСР Л. Кравчука. До складу

Конституційної комісії нарівні з народними депутатами увійшла ко-

горта відомих юристів-практиків та науковців, серед яких були й ав-

тори даного підручника. Важливим результатом роботи цієї комісії

стала, насамперед, підготовка Концепції нової Конституції України,

яка після тривалих жорстких дебатів 19 червня 1991 року була схва-

лена Верховною Радою й опублікована у пресі.

Концепція сформулювала загальнометодологічні принципи

майбутньої Конституції України, в основу яких покладені ідеали не-

залежної, демократичної, правової української держави, найвищою

цінністю в якій є людина. Вона містила багато нетрадиційних для то-

дішньої конституційної практики положень щодо організації держав-

ної влади в Україні та забезпечення прав і свобод людини. Основою

суспільного і державного життя України Концепція проголошувала

економічний, політичний та ідеологічний плюралізм; запроваджува-

ла принцип розподілу влади, постійно діючий на професійних засадах

парламент України, вводила інститут Президента України, місцевого

самоврядування та ін. Принципових, концептуальних змін зазнавав

інститут прав і свобод людини. Вони визначалися такими, що не дару-

ються державою, а є природними, тобто іманентно належать людині

від народження, а відтак є невідчужуваними і непорушними. Каталог

прав і свобод людини і громадянина, за Концепцією, мав відповіда-

ти міжнародним стандартам, усі права і свободи підлягали захистові

в судовому порядку, вводився інститут Уповноваженого Верховної

Ради України з прав людини тощо. Концепція стала помітною віхою

на шляху розвитку конституціоналізму в Україні та її становлення як

незалежної держави.

Віддаючи належне оригінальності, загальноцивілізаторській, за-

гальнодемократичній і прогностичній спрямованості Концепції нової

Конституції України, разом із тим необхідно враховувати, що вона

розроблялась і схвалювалась до прийняття Акта проголошення неза-

лежності України 24 серпня 1991 року, тобто в умовах, коли Україна

ще перебувала у складі Союзу РСР. У зв’язку з цим Концепція не-

сла на собі певні відбитки стереотипного мислення, політичних

компромісів, що проявилось, зокрема, в суперечливості ряду позицій

Концепції, непослідовності логіки викладу нормативного матеріалу

та деяких інших її вадах.