Навчальній посібник Джерелознавство історії України

Подождите немного. Документ загружается.

Зазначено, що із гір біля Крем'янця добувається камінь

"для різних фігур", млинів і у великих кількостях для

будівництва. У с. Сапанів працює спеціальний завод

виробів з каменю та кременю, а у містечку Ямпіль — для

виробництва вапна.

Із захопленням описані поліські озера і найбільше з них —

Свитязьке, що має "окружность" понад ЗО верст. Названі

види риб у тих озерах, а також ріках губернії: щука, лин,

окунь, сом, лящ, марена, йорші, плотва. У штучних

поміщицьких ставах розводять коропів і сазанів на продаж,

і це також дає дохід поміщикам. Названі фарфорові та

фаянсові фабрики у м. Корець, на яких виробляється

чимало всілякого посуду і продається "за весьма

умеренную цену".

Подані відомості про поміщицькі залізоробні фабрики,

яких у губернії налічуються 168.

Дуже детально описано бердичівські ярмарки. Вони прово-

дяться 4 рази на рік. Сюди з'їжджаються надзвичайно

багато купців "різних націй і з різними іноземними

товарами". Найголовнішим є Онуфріївський ярмарок, що

триває впродовж чотирьох тижнів. Лише коней, наприклад,

приганяють на ці ярмарки від 20 до ЗО тис. "Містечко

Бердичів вважається найпершим комерційним містом у

всьому приєднаному від Польщі до Російської імперії

краю", — зазначено в описі. Швейцарські, німецькі й інші

купці мають у Бердичеві власні будинки та склади.

Описано роботу митниць в Радивилові, Дубно, митних

застав у Волочиську, Устилугу, Котербургу, Торчині,

Несухоїжах.

Ще раз перечислені представники волинської дикої фауни:

вовки, зайці, лисиці, борсуки, куниці, дикі кози, кабани,

лосі, рідко ведмеді, з птиць — дрофи, журавлі, гуси, качки,

голуби, тетереви, різних підвидів куропатки, рябчики.

Закінчується текстова частина описом герба Волинської

губернії чотириконечного червоного хреста на золотому

полі, "який був вживаний ще в древності у часи

володарювання великих "російських" князів, а для

означення приєднання цього краю до Російської імперії

вживається державний герб, на грудях якого прикріплено

зображений у щиті хрест".

Починаючи з 30-х років XIX ст. Генеральний штаб

російської армії кожні три роки робив своєрідні військово-

статистичні огляди губерній, окремі з яких вміщалися у

періодичному виданні "Материалы для географии и

статистики России, собранные офицерами Генерального

штаба".

В середині й у другій половині XIX ст. описова література

про губернії та край набула переважно характеру зведених

статистичних матеріалів, що відповідно коментувалися.

Твори цього жанру найчастіше писали окремі автори.

Деякі з них були опубліковані, наприклад: 1862 р. —

статистичні матеріали з відповідним коментуванням з

Катеринославської губернії, опрацьовані В. Павловичем;

1863 р. — з Херсонської губернії, опрацьовані А.

Шмідтом; в тому ж році — з Чернігівської губернії, зібрані

М.Домонтовичем, та ін.

Зазначалося, однак, що опубліковані у виданні

статистичні матеріали не завжди точні.

У 40-50-х роках XIX ст. мало серійний характер видання

"Военно-статистическое обозрение Российской империи",

в якому "обозрения" окремих губерній друкувалися певним

випуском. Так, Київській губернії присвячувався т. 10, ч. 1

(СПб, 1848); Подільській — т. 10, ч. 2 (СПб., 1849);

Волинській — т. 10, ч. З (СПб., 1850); Херсонській — т. 11,

ч. 1 (СПб., 1849); Катеринославській — т. 11, ч. 4 (СПб.,

1850); Харківській — т. 12, ч. 1 (СПб., 1850); Чернігівській

— т. 12, ч. 2 (СПб., 1851).

Згаданий вже Центральний статистичний комітет

організував написання і сприяв виданню різних

статистичних збірників і матеріалів не тільки по імперії

загалом, а й по окремих губерніях. Серед статистико-

описових праць про українські губернії виділимо

"Историко-статистическое описание Харьковской

губернии 1836 года" Вадима Пассека, праці А.

Скальковського "Опыт статистического описания

Новороссийского края", ч. 1-2 (СПб., 1850); С. Кованка

"Статистическое описание Харьковской губернии" (1857)

та однойменну С. Турбіна (X, 1859); МАрандаренка

"Записки о Полтавской губернии" ч. 1-3 (Полтава, 1848-

1852); М. Аран-даренко, окрім історичного огляду краю,

вмістив багато інформації про розвиток і стан

промисловості, ремесел і торгівлі в губернії, багато

фольклорних, етнографічних відомостей. Особливо

вирізняються "Статистическое описание Киевской гу-

бернии" ч. 1-3 Дмитра Журавського, видане у Петербурзі

1852 р. У першому томі автор подав географічні відомості

про природу, міста, села і населення губернії, його поділ за

станами і заняттями. В другому описано земельні

відносини, напрями сільськогосподарського виробництва,

становище державних і кріпосних селян, життя поміщиків;

у третьому розглянуті різні галузі промисловості й

торгівлі. Праця Д.Журавського вирізняється критичним

підходом до різних статистичних відомостей, викорис-

танням при її написанні великої кількості джерел: карт,

описів, ревізій, інвентарів, звітів, наукових праць тощо; у

багатьох випадках критичному аналізу піддані самі

джерельні матеріали.

З останньої чверті XIX ст. у губерніях стали видаватися

описові праці на зразок "Памятных книжек губернии". Це

були серійні, але не періодичні видання. їх підготовляли і

видавали губернські статистичні комітети. Праці містили

відомості з різних ділянок життя і стану губернії. Поряд із

суто статистичними показниками в них неодноразово

вміщалися цікаві коментарі про стан господарства, склад

населення, систему освіти, культові споруди та ін.

Для конкретнішої ілюстрації того, який зміст мали

Памятные книжки...", розглянемо "Памятную книжку

Волынской губернии на 1906 год. — Житомир: Волынской

губ. стат. комитет, 1905". Книга мала розділи: Ярмарки (за

повітами); Перехід селян на хутори; Чисельність і склад

населення в губернії і повітах; Заборгованість земельних

власників банкам; Число фабрик і заводів та ін.

Повідомлялося, що в Дубнівському повіті ярмарки

відбувалися в Дубно, Варковичах, Мізочі, Олиці, Млинові,

Муравиці, Деми-дівці, Острожці, Берестечку, Лобачівці,

Боромлі, Козині та Вербі; в Кременецькому — Кременці,

Почаєві, Олексинці, Березнях, Вишнівці, Ямполі,

Вишгороді, Янівцях, Білозірці, Шумську, Радзивіллові; в

Острозькому — Острозі, Здолбунові, Анополі, Киликіїві,

Гощі, Куневі, Леховцях тощо.

Відомості про населення подавалися станом на 1904 р.

за такими показниками, як мова, повіт проживання,

приріст та ін. У губернії мешкало 3 млн 377 217 осіб, у

тому числі в містах — 299 286 (до міст відносили лише

губернські та повітові центри — СМ.). Давалась розбивка

населення за повітами, в тому числі за повітовими

центрами. Так, у Дубнівському повіті проживало 212 581

особа, у тому числі в Дубно — 16 708; в Рівненському —

290 694 особи, у тому числі в Рівному — 34 952; в

Луцькому — 249 521 особа, у тому числі в Луцьку — 20

596.

Називались суми заборгованості землевласників губернії з

уточненням за повітами Земельним банкам: Дворянському,

Київському, Полтавському. Наприклад, заборгованість

землевласників Луцького повіту названим банкам

становила відповідно 2 706 527 крб, 1 076 652 крб і 56 957

крб.

Дуже детальними за кількістю зайнятих робітників та

обсягом продукції (у грошових сумах) є зведення про

промислові підприємства. Назвемо найбільші з них: у

Рівненському повіті такими були цукровий завод, де

працювало 248 робітників; вісім лісопильних заводів із

загальною кількістю робітників 272; сірникова фабрика на

65 робітників, паркетна фабрика на 326 робітників. На

дубнівських заводах працювало: на цукровому -— 530

осіб; у механічній майстерні — 170; на шкіряному заводі

— 24; на двох паперово-обгорткових фабриках — 46; на

двох лісопильних заводах — 81; на вапняному заводі — 25.

Аналогічно описано дані про підприємства Луцька,

Острога й інших повітових центрів.

Цікаво зазначити, що в розділі про перехід селян на хутори

останні називалися волоками, а поселення на хутори —

"виходом на волоки". На основі "Памятных книжек" можна

простежити соціальний і промисловий розвиток міст

губерній. У цьому відношенні "Книжки" є важливим

джерелом при написанні праць з історичного краєзнавства.

Крім загальних "Памятных книжек", нерідко видавалися

"Памятные книжки" з різних сфер суспільного життя

губерній, зокрема з питань освіти.

Звичайно, описова література про підросійську Україну

й українські губернії XIX— початку XX ст. може

слугувати цінним історичним джерелом з історії України, її

регіонів і міст лише за умови комплексного її

використання з такими джерелами, як законодавчі акти,

діловодна документація, що зберігаються в архівах,

періодика, мемуари та ін.

11.3. Описи й описові матеріали

західноукраїнських земель.

Иосифінська та Францисканська метрики

Описові твори про західноукраїнські землі в багатьох

випадках за композицією та жанровими особливостями

перегукуються з аналогічними творами про намісництва і

губернії підросійської України. Одним з найраніших творів

описового характеру про Галичину була книжка Е.

Куропатніцького "Географія, або докладний опис

королівства Галичини і Лодомерії", що вийшла польською

мовою в Перемишлі 1786 р. Ця праця — бібліографічна

рідкість. Наприклад, у каталозі Наукової бібліотеки

Львівського університету її немає. Аналогічна праця про

Галичину, але значно ширша тематично, видана 1869 р. у

Львові польською мовою. Йдеться про дослідження Г.

Ступніцького "Галичина під оглядом географічно-

топографічно-статистичним".

Проте більшість описових творів про Галичину

стосувалися окремих повітів або міст. Це праці С. Баронча

"Надзвичайне торговельне місто Броди" (Львів, 1865) і

"Пам'ятки міста Жовкви" (Львів, 1877), Я. Миколаєвича

"Опис географічно-статистичний повіта Кам'янецького"

(Львів, 1894) українською мовою, Б. Со-кальського "Повіт

Сокальський" (Львів, 1899), Ф. Папее "Сколе і

Тухольщина" (Львів, 1891), В. Кричинського "Замок в

Підгірцях" (Львів, 1894), з міжвоєнного часу А. Кучери

"Самбірщина" (Львів, 1935) тощо. Описово-статистичний

характер мали так звані монографії воєводства і повітів,

підготовлені під наглядом воєвод і старост у міжвоєнні

роки. Багато з цих праць, зокрема "Монографія

Станіславського повіту", "Монографія Долинського

повіту", "Монографія Чортківського повіту", "Монографія

Бродів-ського повіту" та інші, виконані відповідально і

містять не лише соціально-статистичну й економічну

інформацію, а також етнографічну, почасти й

антропологічну. Проте "монографії" цього циклу про

більшість повітів виконані формально і мало виходять поза

статистичні показники про населення, його національний і

релігійний склад, соціальне розшарування, земельні

відносини та деякі інші показники. Ці "монографії"

зберігаються в державних архівах областей.

Всеохоплюючий характер мають відомості про населені

пункти, залізниці, пошту, ріки й інші важливі об'єкти,

вміщені у "Словнику географічному Королівства

Польського та інших слов'янських країв" варшавського

видання 1880-1900 рр. Словник налічує 15 томів. Перший

вийшов 1880 р., останній — 1900 р. Організаторами та

співавторами цього великого видання польською мовою

(Біошпік geograficzny Кг61е\лгегша Polskiego і іппусп

кга]6ш зІошіапзкісЬ) були Філіп Сулімірський, Броніслав

Хлєбов-ський, Владислав Валенський. Словник охоплював

усі місцевості, розташовані в тодішньому Королівстві

Польському, що було у складі Російської імперії; всі

важливіші місцевості надбалтійських, західних і південних

губерній Росії; губернські міста, поштові та телеграфні

станції, залізничні вокзали всіх губерній європейської

Росії; всі важливіші місцевості Західної та Східної Пруссії

князівства Познанського, Прусського Шльонська з

особливим виясненням слов'янських назв місцевостей, що

вже були забуті чи сфальсифіковані; всі місцевості

Галичини, австрійського Шльонська, Моравії, словацьких

комітатів Угорщини, Буковини з особливим виясненням

забутих або сфальсифікованих слов'янських назв, підданих

мадяризації, румунізації чи германізації.

Всі місцевості у словнику описані з огляду географічного,

статистичного, суспільного, історичного й археологічного.

Описи містять інформацію про шкільництво, конфесійні

стосунки, промисли, комунікації, торгівлю, відомості про

заснування міст, важливі події, перехід з-під одної влади

до іншої тощо.

Тексти про повітові центри достатньо великі — до 0,5 і

більше облікового друкованого аркуша, про села — дуже

різні за обсягом. Очевидно, це залежало від наявності

відповідних відомостей у розпорядженні авторів.

Наприклад, у нарисі "Бережани" (у словнику "Вггегапу"

автори, котрі ревниво ставились до згермані-зованих

польських топонімів на польсько-німецькому порубіжжі,

навіть не зауважили, що первинною назвою Вггегап була

Бере-жани) подаються географічні координати міста,

розповідається про надання королем Зигмунтом І 1530 р.

Миколі із Сеняви документа на магдебурзьке право для

Бережан, про торговельні шляхи на Свірж до Львова і на

Езловець у східному напрямку, роль вірмен у торгівлі

міста, а потім її перехід до рук євреїв. Наводиться історія

Бережанського замку. Зазначається, як через шлюбні

зв'язки він переходив від Сенявських до Чарторийських,

потім — до Любомирських, а від них — до Потоцьких. Є

історичні відомості про римсько-католицькі, греко-

католицькі, вірменські й іудейські культові споруди.

Наведено склад населення міста і повіту за релігійною

приналежністю: римо-католиків у місті налічувалося 3254,

греко-католиків — 1909, ізраелітів — 4071, акатоликів —

46; у повіті римо-католиків — 18331, греко-католиків —

41818, ізраелітів — 9051, вірмен — 46, євангелістів — 21,

унітаристів — 17. Цікаві дані про земельні володіння міста

і громадян; перелічені державні та громадські установи;

названі містечка повіту: Козова, Козлів, Нараїв. Описано

характер землеробства й інші заняття мешканців міста і

повіту. Безумовно, у нарисі "Бережани" та і в інших працях

головне джерелознавче значення мають відомості, що

відображають стан міста на період написання Словника. І

коли у 60-х, а потім у 70-х роках XX ст. в Україні

готувалось серійне видання "Історії міст і сіл Української

PCP", практично всі автори зверталися до згаданого

"Slownika geograficznego..."

Наприкінці XIX—початку XX ст. були видані твори слов-

никового жанру німецькою мовою, в яких відображена

значна соціально-економічна та культурно-гуманітарна

інформація про місцевості Галичини, Буковини й

українського Закарпаття. Це Die цsterreichische Monarchie

in Wort und Bild. — Wien, 1898. Band 14. Galizien;

Gemeindelexicon von Galizien — Wien, 1907; Gemein-

delexikon von Bukowina. Czernowitz; Wien, 1907; Handbuch

des Lemberger Statthalterei Gebietes in Galizien fьr das Jahre

1860. — Lemberg, 1860. (Австрійська монархія в словах і

картинах. — Відень, 1898— Т. 14. Галичина; Загальний

Словник Галичини. — Відень 1907; Загальний Словник

Буковини. — Відень, 1907; Довідник Львівської столичної

області в Галичині на 1860 рік. — Львів, 1860).

При вивченні етносоціального розвитку

західноукраїнських земель дослідники також звертаються

до довідкових церковних єпархіальних видань, які мали

назву шематизмів. У них перечислялися всі парафії, і

кожного разу по кожній парафії подавалися не лише

кількість належних до греко-католицької релігії, а й до всіх

інших конфесій, передусім до римо-католиків та ізраелітів.

Ці серійні видання (видавалися через 5-15 років) мали

назви на зразок: "Шематизмъ всего клира греко-

католицкого митрополицкой архиепархии Львовской на

рокъ 1903" (Львов, 1908). У Галичині, крім львівської

єпархії, діяли ще Станіславська і Перемишльська, які так

само видавали шематизми. Додамо, що єпархії видавали

шематизми також про освітню статистику, наприклад,

"Шематизм народних школ и учителей в архиепархии

Львовской... на рок-ь 1866" (Львов, 1866). Часто у цих

працях подавалися відомості про монастирі, культові

споруди й інші краєзнавчі матеріали.

Зрештою, скажемо про Йосифінську та Францисканську

метрики як надзвичайно об'ємні документи описового

характеру поселень і господарств Галичини. Йосифінська

метрика створена 1786-1787 pp. на виконання патенту

австрійського імператора Йосифа II від 12 квітня 1785 р.

Згідно з патентом висувалось завдання обміру й опису

земельних володінь і господарств поміщиків та селян,

маєтностей сільських громад. Описи стверджували

систему земельних відносин і стали підставою для

визначення величин оподаткування. В процесі опису були

виготовлені тисячі великих гросбухів — по одному або

кілька на кожне поселення.

Францисканська метрика складалась 1819-1820 pp. на

виконання патенту імператора Франца І. Порівняно з

Йосифінською метрикою, Францисканська додатково мала

на меті кадастрову оцінку земельних володінь. У ній

описані також ремісничо-промислові виробництва у

маєтностях і громадах.

Тепер усі книги Йосифінської та Францисканської

метрик із поселень Галичини зберігаються у Центральному

державному історичному архіві України у Львові.

Вважають, що для того, аби людина змогла лише

перегорнути матеріали обох метрик, затрачуючи на

ознайомлення зі сторінкою не більше 20 секунд, їй треба

було б 100 років. Навіть через це дослідники звертаються

до книг найчастіше тоді, коли досліджують історію якогось

села, міста чи містечка, як це, наприклад, було при

написанні нарисів і довідок у період підготовки вже

згаданої "Історії міст і сіл Української PCP". На допомогу

дослідникові з метою полегшення пошуку матеріалів про

те чи інше поселення 1965 р. було видане спеціальне

довідкове видання (див. список літератури).

Ми зупинились лише на окремих описових працях,

створених про українські адміністративні утворення, міста

і села наприкінці XVIII—на початку XX ст. Нашим

завданням було показати джерелознавче значення

описових творів насамперед з методичного погляду. Дати

ж системний науковий аналіз цього історичного жанру —

це завдання спеціальних монографічних досліджень, а не

навчального видання.

ЛІТЕРАТУРА