Навчальній посібник Джерелознавство історії України

Подождите немного. Документ загружается.

володимирський, Михайло Рогоза — єпископ київський,

Кирило Терлецький — єпископ луцький і острозький,

Григорій Загоровський — єпископ полоцький, Діонісій

Збируйський — єпископ холмський, Леон Пелчиць-кий —

єпископ пінський і туровський та ін.

Заглавним твором, що започаткував полеміку з

римського боку, став твір представника папського

престолу, Краківського єпископа Петра Скарги "Synod

Brzeski і jego obrona", опублікований того ж 1596 р.

Наступного року твір переклав Іпатій Потій українською

мовою і опублікував у Вільні під заголовком "Описаньє і

оборона собору руского берестейского".

Основні аргументи прихильників унії такі: папський

престол незалежний від світських володарів і тому здатний

краще турбуватися про справи віри Христової, ніж

залежний від турецького султана константинопольський

патріарх; догмати католицької віри про сходження Духа

Святого від Бога Отця і Бога Сина, про непорочне зачаття

Діви Марії, про чистилище, непорочність Папи у справах

церковних випливають зі Святого Писання як Ветхого, так

і Нового заповіту; унія угодна Богові, бо вона веде до

єднання церкви Христової. Не цуралися прихильники унії

різних звинувачень на адресу владик православ'я, нарешті

виправдувалися тим, що прийняття унії не заперечує

православного обряду.

Противники унії були, мабуть, чисельнішими. їх

представляли такі імена, як князь Костянтин Острозький,

єпископи Христофор Філалет, чернець Іоанн Вишенський,

письменник і педагог (перший ректор Острозької академії)

Герасим Смотрицький, церковні діячі Клірик Острозький,

Василь Суразький, Захарія Копистенський, Михайло

Андрелло та ін.

Захисники православ'я як головні висували такі доводи:

вони захищають батьківську віру, віру свого народу, а

догмати католицизму про сходження Святого Духа від

Бога Отця і від Бога Сина, так само про непорочне зачаття

Діви Марії, про чистилище та інші висміювали

(розуміється, голослівно). Особливому нападу піддавався

догмат про непогрішність Папи. Часто переспівувалася

легенда про Римського Папу-блудника Петра Гугнивого,

про Папу-Дєвіцу на ім'я Стефана-архідиякона (чи Іоанна

VIII), Папство змальовувалось як земне передпекло. У

творі "Ключ царства небесного" Герасим Смотрицький

критикував Папу Формоза, за якого "стался костьол

римский, як лице без носа". Осуджувався новий

Григоріанський календар.

Значний резонанс мали антикатолицькі твори Василя

Суразь-кого "О єдиній істинній православній вірі" (Острог,

1588 р.), Стефана Зизанія "Казаніє св. Кирила — патріарха

ієрусалимського о антихристе і знаках его", Христофора

Філалета "Апокриксіс", "Книжка Іоанна мниха

Вишенського..." та ін.

Як відомо, проблема Берестейської унії дотепер

залишається вразливою темою православно-католицької

полеміки.

Полемічну літературу кінця XVI—початку XVII ст. слід

вивчати в комплексі, у нерозривному зв'язку зі всебічним

вивченням епохи, об'єктивно. Тут потрібні глибокі наукові

монографії та статті, а не голосні конференції й конгреси.

Підсумовуючи огляд літературних пам'яток України до

початку XVII ст., зазначимо, що вони становлять головні

джерела до вивчення історії культури, громадсько-

політичної думки, історії церкви, самого літературного

процесу. І цілком зрозуміло, що автори праць з історії

України повинні уважно ставитись до відкритої та

прихованої інформації, що несуть літературні пам'ятки.

ЛІТЕРАТУРА

Володимир Мономах. Твори //Літопис Руський за

Іпатським списком. Переклав Леонід Махновець. — К.,

1989. — С. 453-464.

Избранные жития русских святых Х~ХУ вв. — М.,

1992.

Історія України в документах і матеріалах. Київська

Русь і феодальні князівства ХІІ-ХШ ст. — К., 1939. — С.

114-116, 203-214; 223-225.

Історія України в документах і матеріалах. Визвольна

боротьба українського народу проти гніту шляхетської

Польщі і приєднання України до Росії (1569-1654). — К.,

1941. — Т. 3. — С. 41-42.

Києво-Печерський Патерик. Вступ, текст, примітки

проф. Дмитра Абрамовича. — К., 1991. (Репринтне

видання, 1931).

Патерик Києво-Печерський. За редакцією 1462 р.

печерського ченця Касіяна. З благословіння Блаженнішого

Володимира, митрополита Київського і всієї України. —

К., 1998.

Сказание о Мамаевом побоище. Книги: "Текст в

современной транскрипции и переводе на русский язык" и

"Факсимиле рукописи". — М., 1980.

Слово о пълку Игоревъ Игоря сына Святославля внука

Ольгова. Текст Первого издания // Онопенко Аксентий.

Словарь древнеславянских изданий. — М., 2003. — С. 100-

110 (Український переклад А. Онопенка. Там само.— С.

111-125.

Слово про Ігорів похід. Вступ, переклад, пояснення Петра-

Олександра Коструби. — Львів, 1928.

Українська література ХІУ-ХУІ ст. — К., 1988.

Українська література XVII ст. — К., 1988.

* * *

Абрамович Дмитро. Вступ //Києво-Печерський

Патерик. — К., 1991.

с. іх-хш.

Гудзяк Борис. Криза і реформа. Київська митрополія,

царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. —

Львів, 2000.

Єпископ Ігор (Ісіченко). Берестейська унія і українська

література XVII століття // Берестейська унія і українська

культура XVII століття. Матеріали Третіх "Берестейських

читань" 20-23 червня 1995 р. — Львів, 1996. — С. 35-62.

Садовнгк Т.Є. "Тестамент" Василя Загоровського —

програмний документ домашньої освіти Волині XVI ст. //

Шоста всеукраїнська наукова конференція з історичного

краєзнавства. — Луцьк, 1993. — С. 399-400.

Сулейманов Олжас. Аз и Я. Книга благонамеренного

читателя. — Алма-Ата, 1975.

Федака С.Д. Відкриття та першопублікація "Слова о

полку Ігоревім": Історико-культурні аспекти: Автореф.

дис.... канд. іст. наук. — Ужгород, 1992.

Розділ 7

ПІЗНЄ УКРАЇНСЬКЕ ТА БІЛОРУСЬКЕ

ЛІТОПИСАННЯ XV-XVIII ст.

7. 1. Українські та білоруські літописи XV-

XVn ст.

Останній запис у Галицько-Волинському літописі

внесений під датою "в літо 6800 (1292)". У формі багато

разів повторюваного літописного прийому повідомлялося

про смерть пінського князя Юрія, сина Володимирового,

який був "кроткий, смиренний, справедливий. І плакала по

ньому княгиня його, і сини його, і брат його Демид —

князь, і всі люди плакали за ним плачем великим.

Тої ж зими преставився степанський князь Іван, син

Глібів. І плакали за ним усі люди, од малого і до великого,

і став княжити замість нього син його Володимир".

Думаємо, після цього літописна традиція в Україні не

була припинена. На жаль, літописів, які були б написані в

Україні в XIV—першій чверті XV ст. і дійшли до нас,

наука не знає. Відомі лише літописні списки, складені

після 1430 р. До таких належать списки західноруських або

білоруських літописів, і їх збереглося багато. Одні

дослідники подають, що існує 25 списків західно-руських

літописів, інші — 14. (Порівн.: Українська література XIV-

XVI ст. — К, 1988. — С. 11, 531). Всі списки зводять до

трьох редакцій: старшої з 1440 р., складної — з 1550 р.,

повної — з 1560 р. У тексті одного зі списків є слова, що

дають змогу приблизно визначити час його написання.

Йдеться про найбільш "український" за змістом

Супральський список, або, як його ще називають,

Супральський літопис. Назва літопису походить від

Супральського монастиря біля Білостока (зараз у Польщі),

де він був виявлений. Західноруський літопис має три

частини: "Сказание о верных святых князей руських", що

становить компіляцію давньокиївських, волинських,.

подільських, новгородських і московських літописів до

1427 р., та польських хронік; "Літописець великих князей

литовских", складений за 1431 — 1446 рр. за

хронографічним принципом; літописні оповідання,

сказанія, повісті або й просто скупі замітки за 1447-1505

рр. У повісті "О подольской земли" як частині

Супральського літопису розповідається про київського

князя Скиригайла та ченця Фому, котрий мав намісництво

від митрополита у святій Софії. Літописець або

переписувач, переповідаючи чутки про отруєння ченцем

князя, після чого той незабаром помер, зауважив: "аз же

того не св-км, зан же б-кх тогды млад, но нецеи глаголють,

иже бы тот Фома дал князю Скиригайлу зелие травное

пити..." Відомо, що Скиригайло (Скиргайло) помер у 1396

р., і в тому році літописець "б-кх тогды млад". Отже,

можна допускати, що робив він Супральський список у

першій половині XV ст.

Західноруський літопис — це джерело, часто унікальне

і багате для вивчення багатьох історичних подій в Україні

наприкінці XIV-XV ст. Так, напружено передано битву на

Ворсклі 1398 р. між військами великого князя Вітовта з

татарським ханом Темір-Куклуєм. Хоч Вітовт зібрав

велике військо, він зазнав поразки: "И бысть бой велик

месяца августа 12, во второк... и попусти бог татаром.

Князь же великий побЪке во мале дружине. И цар Темир-

Куклуй тогда приде ко граду ко Києву, и взя с града окуп

3000 рублев литовских, и силу свою распусти по литовской

земли, и воеваша татарове да иже и до Великого Луцька, и

много зла сотвориша земли Литовской, и отыде во свою

землю". Тут наводилось 18 імен литовських і руських

князів, які загинули: князь Андрій Полоцкий Олигирдович,

брат его Дмитрей Брянский, князь Иоани Дмитрович

Кындыр, князь Андрій, пасынок Дмитреевич; князь Иоани

Евлашекович, князь Иоани Борисович киевский, князь

Глеб Святославич смоленский, князь Лев Корятович, брат

его князь Семен... князь Феодор Пат-рыкиевич

волинский... князь Выспытко краковский та ін.

Багата також інформація про боротьбу Швитригайла

(Свидри-гайла) з Жигімонтом Кестутовичем за

великокнязівський престол у 30-40-х роках XV ст. При

цьому особливо виразно показані методи боротьби, які

нічим не відрізнялися від татарських. "Той же зимы во

Друбыи град князь великий Швитригайло собра силу

многу руськую и поиде на Литву, и повоеваша Литовской

земли множество, и пож-кгоша, и полон поведоша... взяша

крепво мурований и сожже, а людей много посекоша и в

полон поведоша..."

Знову ж таки цікаві свідчення повісті "О подольской

земли" про те, як поляки закріпилися в Кам'янці після

смерті Вітовта 1430 р. Вони закликали Долкгірда, якого

Вітовт назначив старостою Кам'янця, на "раду к соб-к и до

рады не допустивши самого йняли и ограбили, и Каменець

заскли, и все тоє забрали, што Подольской земли

держать..."

Одна частина Супральського списку має назву "Кратная

Киевская Л-ктопись. От начала земли русской до 1516

года". Давня історія Русі подана на основі київського і

галицько-волинського літописання ХІ-ХШ ст., а період

1491-1516 рр. — крізь призму очевидця подій, котрий жив

на Волині. Дуже чітко передані руйнування і

плюндрування Волинської землі, вчинені татарськими

ордами 1491 р. "...Церкви божій пожгли... а людей по

містам, и по селам, и по дорогам без числа посекли и в

полон побрали". Водночас із захопленням описані

перемоги волинських князів і старост над татарськими

ордами. "И собрашася больший з ляхи... угониша их

недалече от Жеславля и побиша поганих, и полон

отполониша, мало нечто втекло их, и тыя от зимы измроша

недошедших своих влусов". З почуттям патріотичної

гордості зображені перемоги над ордами 1497 р., коли

князь Костянтин Острозький з дворянами великого князя у

Бреславській землі "избиша их всіх до конца, а шгЬн весь

отпліниша: убили царевича Акманлу и влана Мамышю

Биру Уланова сина, а всих их убито триста и сорок, а

наших один человек и то от простых".

З-поміж інших найцікавіших західноруських літописів

виділяють Літопис Биховця, що до 1840 р. був власністю

О. Биховця, голови волковиського межового суду.

Вважають, що в його основі міститься "Літопис великих

князів литовських" редакцій 40-х років XV ст. Він охоплює

події історії Великого князівства Литовського з XIII до

XVI ст., відображає міжусобну боротьбу литовських

князів, відносини Литви з Польщею, Тевтонським

орденом, Золотою Ордою, Кримським ханством. Містяться

матеріали про боротьбу українського населення проти

литовського та польського панства.

Оригінальним серед білоруських (західноруських)

літописів є Баркулабівський літопис, що дістав назву від

містечка Барку-лабово біля Орші. Його автором вважається

священик Федір Филимонович. Описано події з 1563 до

1608 р. Автор особливо багато уваги приділяв опису життя

простих людей. Дуже зворушливо зобразив наслідки

неврожайного 1601 р., після якого "множества людей

убогих з голоду на Низ з жонами и детками и з семею, што

иж страшно было не толко видети, але трудно и выписати,

то ест з верх волости Шкловское, з Друцка, з Дуб-ровны, з

Круглы, з Бобря, з Витебска, с под Полоцка, с под Менска,

и с инших многих украин". Багато людей помирало з

голоду. "Отец сына, сын отца, матка детки, детки матку,

муж жену, жена мужа, покинувши детки свои, розно по

местам, по селам розышлися, один другого покидали, не

ведаючи один о другом, мало не вси померли". Водночас у

полі зору автора були і політичні події широкого

масштабу. Наприклад, у літописі розповідається про

повстання під проводом С.Наливайка, про Лжедмитрія І і

московське повстання 1606 р., боротьбу між

православними та прихильниками унії.

Серед створених історичних творів літописного жанру

на українському ґрунті вирізняється Густинський літопис,

названий так тому, що 1670 р. у Густинському монастирі

був переписаний Михайлом Лосицьким з якогось раніше

зробленого списку. Оригінальна ж і повна назва твору

починалася: "Кройника, которая начинается от потопу

первого мира, и столпотворенія, і разділенія язык, і

разсіянія по всей вселенній, и о разных народах, таже и о

початку славенского Россійського народу, — и егда сіде в

Кіеві и како крести благоверный князь Володимеръ

Рускую землю, и о великом княжении Киевском, по

Греческих царіх. Списася сія Кройника в Малой Россіи, в

монастирю святой Живоначальной Троици

общежительном Густинском Прилуцком... игумена тоей же

обители, року 1670, месяца августа 2 дня". Автор

Густинського літопису, як і чимало інших літераторів,

вживав слова "Росія", "Россія" у грецькому звучанні на

означення слова "Русь".

Відомий український історик Михайло Марченко дав таку

характеристику літопису: "...це оригінальний твір,

побудований на значному використанні різних джерел".

Літописець використав вагому колекцію творів

середньовічної історичної, проповідницької, житійної та

іншої літератури, зокрема, грецької та польської. Давніший

період вітчизняної історії висвітлений на основі

староруського літописання ХІ-ХШ ст. інших жанрів

літератури, польської історіографії. Наприкінці літопису

вміщені тематичні розділи: "О началі Козаков", "О

приміненіи нового календаря", "О уній, како почася в

Руской земли". Останнім оповіданням і закінчується

літопис.

На основі аналізу змісту та джерел літопису А.Єршов

висловив думку, що його автором міг бути Захарія

Копистенський, котрий помер 1627 р., автор відомого

полемічного твору "Полінодія". Як вважав А. Єршов, твір

був написаний 1623-1627 рр. Але оскільки верхня

хронологічна межа подій, висвітлена літописом, доведена

лише до 1597 р., цілком можливо, що він був створений

раніше. Автор супроводжує текст літопису багатьма

патріотичними та філософськими роздумами про вітчизну,

роль історичних знань, покликання людини. "Чому кожній

людині читання історій дуже корисне? — запитував він. І

відповідав: — Бо коли б не описано і світу не подано,

разом би з тілом без вісті все сходило б у землю, і люди, як

у темряві будучи, не відали, що'За минулих віків діялося".

Проте не все в літописі написано на основі раціональних

знань. Чи не за традицією тогочасної історіографії

літописець переповідає багато неймовірних легенд і чуток,

написаних до нього в історичних творах. Наприклад, він

повторює легенду про смерть Олега від укусу змії, яка

виповзла з черепа коня, що "давно уже здох"; написав

також, як Кромер і Бєльський, про пані Вербо-славську

Малгорату, котра 21 січня 1269 р. недалеко від Кракова

нібито за одними пологами народила 36 дітей; про те, що

того ж року на восьмий день після Різдва у Калуші

народилося теля з сімома головами, та ін. Однак не ці

небилиці, в полоні яких продовжував залишатися автор,

визначають цінність Густин-ського літопису, а оригінальна

історична інформація другої його частини, відображення в

ньому духовної атмосфери в Україні першої третини XVII

ст.

Поряд з Густинським літописом завжди називають ще

Літопис Густинського монастиря, який має назву

"Літописець про заснування і створення монастиря

Густинського". Він охоплює 1600-1640 pp., розповідає не

лише про монастирське життя, а й про важливі події всього

українського народу: діяльність П. Сагайдачного,

відновлення православної ієрархії, відносини між

православ'ям і унією.

На початку XVII ст. у Києві створений збірник літописних

оповідань — "Летописцы Волыни и Украины". В Києві він

був опублікований 1888 р. у "Сборнику летописей,

относящихся к истории Южной и Западной Руси".

"Летописцы Волыни и Украины" закінчувались записками

Богдана Балики, сина київського війта Яцька Балики,

котрий помер 1613 р. Записки Богдана Балики — перший

історичний твір в Україні, написаний світською людиною.

Основна тема твору — московський похід 1612 р., в якому

автор брав особисту участь.