Навчальній посібник Джерелознавство історії України

Подождите немного. Документ загружается.

1462), Кам'янці (з 1509), Києві (з 1516), Ковелі (з 1518),

Крем'янці (з 1533) тощо.

4. Суди гродські та земські, підкоморні, копні.

5. Скарб коронний.

6. Місцеві князі й інші вельможі та їх канцелярії.

7. Інші структури.

Королівська і великокнязівська канцелярія, як і загально-

державні сейми, творили законодавчі акти, що мали

загальнодержавне значення, хоч і монархи, і сейми часто

приймали певні рішення стосовно окремих земель, замків,

міст та ін.

Одним з перших державних актів Польщі й Литви, що

уніфі-ковував становище українських земель в обох

державах, був Городельський привілей 1413 р. Він

випливав з умов Городельської унії між польським

королем Ягайлом і Великим князем Вітовтом. Крім

домовленості, що після смерті Вітовта Великим князем

Великого князівська мав стати польський король

(династична унія), привілей передбачав уніфікацію органів

управління в обох державах, а головне — зрівняння в

правах і привілеях польських та литовських шляхтичів

католицького віросповідання. Оскільки привілей на

православну шляхту не поширювався, він толерував

католицизм і був засобом католицької експансії на схід.

Толерування католицької шляхти продовжив привілей

Великого князя Казимира з 1447 p., який звільнив шляхту

від обов'язку посилати своїх залежних селян для виконання

повинностей перед Великим князем. Католицькій шляхті

надавалось також право суду над "своїми" селянами. У

1468 р. був прийнятий Судебник Великого князівства

Литовського, який кодифікував норми кримінального

права за традицією Руської Правди і визначав систему

судочинства.

До важливих законодавчих документів Великого

князівства Литовського, Руського і Жемайтійського

належать так звані устави, що регулювали земельні

відносини, принципи феодального землеволодіння,

відносини між землевласниками і селянами. Так, 1514 р.

була прийнята Устава для Віленського і Трокського

повітів, 1557 р. — Устава на волоки, що мала набути

загальнодержавного значення. Вона була схвалена

Великим князем Великого князівства Литовського,

Руського і Жемайтійського, королем Польщі Сігізмундом

II Августом (останнім представником династії Ягеллонів).

Згідно з Уставою, вся земля поділялася на ділянки

величиною від 16,8 га до 21,3 га залежно від місцевості.

Ділянка називалася волокою. Селянин отримував одну,

половину або чверть волоки. Масиви кращих волок

становили земельну площу поміщицького господарства.

Залежно від того, якою частиною волоки користувався

селянин, визначалися його повинності перед поміщиком:

величиною грошового та натурального податку у вигляді

однієї-двох бочок вівса, кількох копиць сіна, гусей, курей,

яєць, а також стації (натурою або грішми) та виконанням

панщини у маєтку поміщика (два чи більше днів на

тиждень від волоки). Визначалася міра покарання селян за

невиконання повинностей, у тому числі панщини. За один

невихід селянин платив грошовий штраф, за два — барана,

а за три міг бути підданий фізичному покаранню —

побиттю різками. Городники, селяни, які користувалися

лише городами, відробляли на тиждень один день

панщини.

Генеральними правовими кодексами, що регулювали

державні й суспільні відносини в Литві, були Литовські

статути. Перший Литовський статут прийнятий 1529 р.

(Старий), Другий (Волинський) — 1566 р., Третій (Новий)

— 1588 р.

Основу Першого Литовського статуту становили норми

Руської Правди та польського шляхетського законодавства.

В преамбулі визначалися права й обов'язки Великого князя

— бути на сторожі шляхетських вольностей, погоджувати

свої рішення з радою панів. Земля, якою користувалися

селяни, оголошувалася власністю панів. За останніми у

власність закріплювалися землі, даровані їм за службу або

куплені. Узаконювався розшук селян-втікачів,

оголошувалася заборона на прийом феодалами чужих

селян.

Другий Литовський статут 1566 р. формально був

досконалішим правовим документом. Він складався з 14

розділів: першого — про Великого князя, другого — про

військову службу, третього — стосовно карного права,

інші розділи регулювали сферу земельного, цивільного,

адміністративного права, міського та сільського

самоуправління й інші сфери суспільного життя.

Встановлювався термін розшуку збіглих селян до десяти

років.

Третій Литовський статут прийнятий 1588 р., уже після

Люблінської унії. На ньому більшою мірою позначилися

норми права Польського Королівства. Термін розшуку

збіглих селян збільшувався до 20 років. У Київській,

Волинській і Подільській губерніях цей статут мав

чинність аж до 1840 р. Усі три Литовські статути, як й інші

законодавчі акти загальнодержавного значення Великого

князівства Литовського, опубліковані у виданні

"Законодательные акты Великого княжества Литовского

ХУ-ХУП вв." (Л., 1936).

Земельні відносини, зокрема панщизняні, на землях, що від

середини XIV ст. підпали під владу Польщі, регулювалися

Пйотрковським (прийнятим на з'їзді в Пйотркові 1346 р.

для Великопольщі) та Віслицьким (прийнятим у Віслиці

1347 р. для Малопольщі) статутами. їх дія на руські

воєводства поширювалась у XV ст. Статути відміняли

право "мертвої руки" (тапиэ mort . ua ), згідно з яким

поміщик присвоював собі частину спадщини після смерті

залежного від нього селянина, встановлювали умови

селянського виходу з панщизняної залежності,

передбачали перехід від натуральної ренти до грошової,

визначали норми карного права та ін. Тоді ж, у XV ст.,

статути були перекладені руською мовою (з латинської).

Пйотрковський статут мав 34 артикули, Віслицький — 59.

Згідно з "Єдиним декретом" угорського короля

Людовіка Анжуйського, з 1351 р. регулювались земельні та

суспільні відносини на українському Закарпатті, що до

1526 р. перебувало у складі Угорщини (до битви під

Мохачем). За декретом, феодали мали право володіти

землею. Селянам заборонялося переходити від одного

землевласника до іншого. Феодалам на території їх

володінь дозволялося втручатись в особисте життя

залежних селян, а також (що дуже важливо) чинити суд

над ними.

4. 3. Коронна та Литовська метрики.

Документи з історії України в польських

архівах

До найбільших зібрань джерельних матеріалів актового

характеру (дипломатики) належать матеріали Литовської

та Польської (Коронної) метрик. Ці метрики від XV ст.

серіями вписних книг велися при дворах відповідно

Великого князя Литовського і короля польського.

У книги, які відводилися на записи актів з певних сфер

державного та суспільного життя, вписувалися королівські

або великокнязівські універсали, декрети, мандати,

конституції та постанови сеймів, дарчі грамоти, вироки

трибуналів чи гродських судів, договори з іноземними

державами, важливі описові матеріали, що вели державні

службовці, наприклад, люстрації замків, міст чи

королівських маєтностей. Окрім актів, які виходили від

центральної влади, у книги метрик записувалися важливі

акти провінційного значення: договори між місцевими

князями, місцевими князями і монастирями, дарчі або інші

грамоти місцевих вельмож, архієпископів, умови

замирення ворогуючих між собою панів.

До Коронної (Польської) метрики входили такі серії книг,

як Книга вписів (КБІе^а л^рІБОШ, ЬіЬгі іпзсгіртлогит) за

1447-1794 рр. (налічує 361 одиницю збереження); Книга

посольств (ЬіЬгі ^аііопит) за 1501-1761 рр. (становить 44

одиниці збереження); Книга з печатками (Sigillata) за 1658-

1794 рр. (має також 44 одиниці збереження); Книга

публічних справ (ЬіЬгі тхапзастлопшп) або канцелярські за

1591-1794 рр. Зберігається 117 книг. Окремі серії Коронної

метрики становить Мазовецька метрика за 1414-1526 рр. у

21 книзі; Книги асесорського суду за 1591-1744 рр. у 21

книзі; Книги референдарського суду за 1591-1794 рр. у 65

томах; копії Литовської метрики за 1450-1551 та за 1775-

1792 рр. у 32 томах; Книги люстрацій за 1469—1820 рр. у

96 томах.

У Книгах вписів поміщена Руська метрика, або

Волинська, що містить вписи актів з Волині, Київщини,

Брацлавщини, Чернігівщини після того, як ці землі 1569 р.

ввійшли в Корону. "Руські" акти стосуються 1569-1673 рр.

Вони вписувалися в Коронну метрику (її руську частину)

давньоукраїнською і давньобілоруською мовами в

кириличній графіці.

Після Віденського конгресу й утворення Царства

Польського Книги Коронної метрики були перевезені в

Петербург. Там з них вилучені книги Руської метрики і

долучені до Литовської метрики, де до цього часу

зберігаються в Центральному державному історичному

архіві Росії давніх актів (ЦДІА ДА Росії). Після Ризького

миру 1921 р. Польща зажадала від радянського уряду

повернення Коронної метрики у Варшаву. Це було

зроблено. В Коронній метриці містяться численні

документи, їх копії чи скорочений виклад з Руського і

Белзького воєводств, Галицької землі, зі Західного

Поділля. В 38-й Книзі вписів багато актів з міст Галичини,

у тому числі тих, що регулювали діяльність львівських

цехів шевців, мельників, купців, вірмен-передміщан.

У Книгах люстрацій вміщені люстрації з Белзького,

Руського і Подільського воєводств за 1563-1564 рр. Є

люстрації зі східних українських територій, проведені у

1569-1570 рр.

Дуже об'ємний акт люстрацій королівських володінь у По-

дільському, Брацлавському та Київському воєводствах за

1611 р., потім — за 1615-1616 рр., 1622 р., 1628 р. (з

Руського, Белзького та Волинського воєводств), 1629 р. і

1636 р. з Київського, Брац-лавського, Подільського і

Чернігівського воєводств. Люстрації засвідчували не лише

матеріальний стан королівських володінь, а й відносин

управителів та орендарів тих володінь з козаками, містами

і селянами. Наприклад, про козаків у люстрації Канева

написано: "Козацьких домів є 150, які жодних повинностей

ані послуху не відбувають, але всілякі пожитки як на

полях, так і на ріках собі роблять..., через що жодного

пожитку собі не маєш".

Аналогічно до Польської (Коронної) метрики мала серії

книг і Литовська метрика:

книги записів, до яких заносилися поточні державні акти

та важливі діловодні документи;

книги справ судових, куди заносилися листи-вироки,

судові рішення, листи-скарги, протоколи судових засідань;

книги публічних справ;

книги переписів;

книги виписів;

книги "невідмінног" ради;

книги оренд містили документи або їх скорочений

виклад про надання державою чи великими феодалами в

оренду земель, мит та ін.;

книги посольств, до яких заносились договори з

іноземними державами або їх виклад, зміст переговорів,

листи до урядів іноземних держав і листи урядів іноземних

держав, книга інвентарів; книга родоводів тощо.

У книгах більшості серій книг Литовської метрики є

документи з історії України, а окремі серії, як, наприклад,

книги переписів головно складаються з описів українських

(Середнього Подніпров'я) та волинських замків. Книги

записів становлять привілеї на уряди, землі, людей Волині,

Поділля, Київщини, в тому числі на магдебурзьке право

Луцьку, Києву та іншим містам. Багато документів книг

посольств відображають організацію охорони південного і

західного пограниччя Великого князівства Литовського.

Книги Литовської метрики велися в XV—першій

половині XVI ст. староруською мовою, з другої половини

XVI ст. — польською.

Наприкінці XVI ст. у зв'язку з тим, що книги мали

поганий вигляд, з них були зроблені копії, з яких близько

600 книг збереглося. Досі зберігаються в ЦДІА ДА Росії.

Оригінальні книги, за винятком кількох перших, під час

однієї з пожеж початку XVII ст. згоріли.

Крім метрик Коронної та Литовської, українські

історичні процеси відображені в джерелах, що

зберігаються в інших фондах Державного архіву актів

давніх Польщі у Варшаві (Archiwum Paсstwowe actуw

dawnych — АРАД). Так, у фонді згаданого архіву — Архіві

коронного скарбу (Archiwum skarbu koronnego)

зберігаються численні інвентарні описи з воєводств і

староств України, зокрема, інвентарі зі староств

Дрогобицького, Галицького, Коломийського, Белзького,

Остерського, Теребовлянського, Ковельського,

Хмільницького, Вінницького, Білоцерківського,

Канівського й інших, головно за період від 1508 р.

(найраніші) до 1636 р. (з Володимирського староства).

Значні блоки архівних джерел з історії України

зберігаються в іменних фондах польських магнатів: у

фонді Сангушка Краківського воєводського архіву

міститься 1127 одиниць збереження (інвентарі, виписки з

магістратських книг, міст України, різні огляди,

"Monumenta ducum in Ostrog" — книга Божа та ін.).

Багаті на джерела з історії України фонди:

Любомирських (АРАД), Радзивіллів (АРАД), Замойських

(АРАД), Потоцьких (АРАД) та ін. Чимало важливіших

архівних документів Польщі опубліковані.

4.4. Польські видання актових і

діловодних матеріалів

Видання історичних джерел є давньою традицією

польської історичної науки. З-поміж серійних видань

документів виділяються такі:

Monumenta Poloniae histуrica. В серії, що у другій

половині XIX ст. виходила у Львові, вміщалися головно

наративні джерела та праці або уривки з праць давніх

польських хроністів та істориків;

Volumina legum — книга законів: зведення польських

законодавчих актів XIV-XVIII ст. — постанов-конституцій

сеймів у десяти томах. Перші вісім томів містять акти з

1347 до 1780 р., зведені католицьким чернечим орденом

піарів у Варшаві 1732-1782 рр.

У 1888 р. Краківська академія видала дев'ятий том, що

охоплював акти до 1792 р. Останній том виданий лише

1952 р. У ньому вміщено Конституцію Гродненського

сейму 1793 р. У "Volumina legum" вміщено багато актів, у

тому числі місцевих сеймиків, з історії України, зокрема

сеймова конституція 1590 р. "Порядок відносно низовців

та України".

Перший том — Volumen prima — охоплював акти ab

аппо 1347 — ad annum 1550. Всі документи в ньому

написані латинською мовою.

Другий том — Volumen secundum — містить акти від

1550 р., до 1609 р. Він, а також всі інші томи подані

польською мовою. Другий том має підзаголовок "Права і

конституції за панування Зигмунта Августа. Привілей

короля Зигмунта Августа, яким всі привілеї, права і

свободи підтверджує". Наступні книги містять акти з таких

років:

Volumen tertium — 1609-1640;

Volumen quartum — 1641-1668;

Volumen quantum — 1669-1697;

Volumen sectum — 1697-1736;

Volumen septimum — 1736-1768;

Volumen octavum — 1775-1780;

Volumen nonum — 1781-1792;

Volumen centum — Конституція 1793 p.

Історики часто звертаються до іншого польського

серійного видання "Zrуdla dziejowe". Двадцять другий том

цієї серії вийшов 1896 р. і має назву "Україна".

Організатори видання — відомі польські історики

Олександр Валер'ян Яблоновський і Адольф Павинський.

У деяких томах поряд з документами опубліковані наукові

розвідки, наприклад, в 11-му томі: "Староства українські в

першій половині XVII ст.", 12-му томі: "Земля Волинська в

середині XVI ст." Видання здійснювалося в 70-90-х роках

XIX ст.

Особливе значення для дослідження історії

західноукраїнських земель XVI ст. має багатотомне

видання "Akta grodskie і ziemskie z czasуw Rzeczpospolitej

Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyбskiego we

Lwowie. W skutek fundacji sw.p. Al-ra hr. Stadnickiego

wydane staraniem galicyjskiego wydzialu krajowego".

Видання розпочато 1868 p. Вийшли у світ 24 томи, 25-й

том був підготовлений у рукописі й залишився невиданим.

Том зберігається у Науковій бібліотеці Львівського

університету. Однак перед тим, як зупинитися на цьому

виданні, скажемо дещо про систему судівництва в Польщі

та на українських землях.

Отже, існували суди гродські, суди земські,

магістратські суди у містах за магдебурзьким правом та

селянські громадські копні суди. В гродських судах

головував воєвода або староста. До суддівського складу

входив ще суддя, підсудок і писар. Гродські суди

розглядали справи державного та військово-оборонного

характеру. Часто такі суди діяли при фортецях державного

значення.

Земські суди розглядали цивільні справи шляхти

певного повіту. Земський суд вели суддя, підсудок і писар

без адміністративного начальника. Справи земельні,

закріплення чи відчуження земельної власності, спори за

землю між шляхтичами розглядали так звані підкоморні

суди, які велися обраними шляхтою повіту підкоморіями

та писарями.

Сільські громади мали свої копні суди, своєрідні

селянський сход — копа або вибрана таким сходом копа:

копні суди були повноважними у королівщинах,

королівських селах. У поміщицьких селах їх повноваження

обмежувалися волею поміщика. Магістратські суди

розглядали кримінальні та цивільні справи.

При кожному суді — гродському, земському,

магістратському, підкоморному, копному — велися книги,

що називалися актами. У ті книги, поряд зі справами, які

розглядалися судами, записувалися всілякі старостинські,

воєводські, міські ухвали, договори й угоди, зобов'язання

та права, аііепасуі (ухвали про відчуження), застави, рівень

оподаткування нерухомого майна, привілеї та дарування,

сеймові конституції, lauda (ухвали) сеймиків воєводських і