Навчальній посібник Джерелознавство історії України

Подождите немного. Документ загружается.

Іпатіївській редакції). Реально ж існуючих редакцій є дві:

Іпатіївська і Лаврентіївська.

Лаврентіївська так само, як і Іпатіївська, має ще кілька

аналогів — списків. Найвідоміший і оригінальний

Кенігсберзький, або Радзівіловський список. Він зберігся з

XV ст., а написаний на основі якогось списку з початку

XIII ст. у XVII ст. Список, виконаний у XV ст., належав

литовському князю Богуславу Радзівілу. В XVIII ст. він

опинився в бібліотеці Кенігсберзького університету, де

його виявили росіяни, котрі вступили в Кенігсберг у період

Семилітньої війни, і забрали в Петербург.

Опис історичних подій після "Повісті минулих літ" у

списку доведений до 1206 р. З-поміж усіх списків

Радзівілловський вирізняється тим, що в ньому по ходу

тексту як ПВЛ, так і наступного періоду за суздальським

літописанням, вміщено понад 600 мініатюр. Вони самі по

собі є історичним джерелом, оскільки ілюструють явища

очима художника XV, а, можливо, і XIII ст.

Існував ще Троїцький список, доведений до 1408 р.

Його дуже широко цитував М. Карамзін в "Истории

государства Российского". Список загинув 1812 р. М.

Присьолков на основі посилань на цей список і засобами

порівняльного аналізу з іншими редакціями реконструював

його.

Важливо зупинитись на методиці написання "Повісті

минулих літ" давніми літописцями. Порівняно з

методикою роботи сучасного історика, попередня була

дуже простою. Давній літописець брав літописний звод,

зроблений до нього попереднім літописцем, додавав до

того зводу опис подій, свідком яких він був уже сам, і

робив новий звод, новий літопис. Сучасною мовою це

називалось би плагіатом. Однак завдяки такому методу і

Лаврентія, і переписувачів Іпатіївської редакції до нас

дійшла "Повість минулих літ".

Попередні літописні зводи, які використовували

літописці пізнішого часу для написання нових літописів,

прийнято називати протографами. У згаданих

Іпатіївському та Лаврентіївському літописах, відповідно

доведених до 1292 р. і до 1305 р., "Повість минулих літ"

виступає протографом. У свою чергу, вона створена на

основі попередніх літописних зводів — протографів.

Нестор чи Сильвестр докладали до ранішого пізніший

звод, дещо доповнювали відомостями з інших джерел і в

такий спосіб писали твір. Літописознавці — з-поміж них

М. Костомаров, М. Грушев-ський, О. Шахматов, І.

Срезневський, Д. Ліхачов, Л. Махновець, М. Тихомиров та

інші — висували багато припущень про те, коли саме в

Києві з'явилися перші літописні зводи, з яких років зводи

"склали кістяк повісті". Вже згадувалось про припущення

М. Грушевського стосовно існування зводу 945 р. Л.

Махновець вважав, що літописний звод був створений у

Києві 996-997 рр. Його зробила група осіб духовного і

світського походження за князювання Володимира

Святославича. Зовні достатньо переконливим аргументом

для такого висновку є те, що після 997 р. у "Повісті

минулих літ" 16 років пройшло майже без історичного

матеріалу, а просто: "в літо 6509 (1001) преставився

Ізяслав, отець Брячиславів, син Володимирів"; "в літо

6510(1002)" — нічого; "в літо 6511 (1003) преставився

Всеслав, син Ізяславів, онук Володимирів" тощо.

Детальний опис подій знову розпочинається лише від 1014

р. В Ярославом у центрі уваги, який князював у Новгороді.

В 1018-1019 рр. Ярослав остаточно укріпився в Києві й

відтоді також перебував у центрі уваги літописця. Можна

допускати, що новий звод оформлений десь між 1054-1060

рр. Літописець 1054 року і наступних, очевидно, добре

знав події, пов'язані з діяльністю Ярослава; написане ним

про часи правління Ярослава долучив до зводу 997 р., а

маловідомі йому події 998-1113 рр. передав скоромовкою.

Новий звод у 1072-1073 рр. зробив, за припущенням,

ігумен Києво-Печерського монастиря Никон. У 1093-1095

рр. ігумен того ж монастиря Іоанн довів літопис до 1093 р.

Те, що мусив існувати звод 1095 р., засвідчує

Новгородський І літопис старшого зводу, доведений до

1352 р. У ньому історичні події до 1093 р. викладені так

само, як і в "Повісті минулих літ", а після 1093 р. — не так,

як у згаданому творі. Це означає, що й автор "Повісті

минулих літ", і автор Новгородського І літопису мали звод

1095 р. як протограф.

Окремі літописознавці подають дещо інші роки

складання попередніх від "Повісті минулих літ"

літописних зводів у Києві. Микола Костомаров, наприклад,

допускав існування літописного зводу 1043 р. Автори

московською підручника з джерелознавства — зводу 1039

р. тощо.

Стосовно існування зводів київського літописання з 1073 р.

і 1095 р., то з цього питання розбіжностей між

дослідниками літописів майже 'нема.

2.3. Київський літопис

Київський літопис — це частина рукописного збірника

літописів, відомого як Іпатіївський літопис. Охоплює

період з 1118 р. до 1198 р. У свою чергу, Київський літопис

складений (зведений) з кількох окремих зводів:

1. Звод Полікарпа, був складений 1171р. Він написаний з

літопису самого Полікарпа та із записок його сучасника

Петра Бориславича, доведений до 1168 р. Окрім цього,

Полікарп використав фрагменти з літописання Юрія

Долгорукого й Андрія Боголюбського. Особливо Полікарп,

ігумен Печерського монастиря, прославляє князювання

Ростислава Мстиславовича (1154-1155 рр.; 1159-1167 рр.).

За Рибаковим, Полікарп вів літописання впродовж 1141-

1171 рр. Спочатку він був при князеві (ще не називаючись

Полікарпом) Святославові Ольговичу постійним

супутником його походів. Коли ж постригся у монахи, то й

далі з Києва стежив за життям Святослава Ольговича, його

дітей і близьких. Святослав Ольгович характеризувався

дуже позитивно, а його вороги — негативно. Дати в

літописі точні, детально описується князівське майно, різні

руйнування та втрати під час воєн.

2.Наступний звод оформлений 1179 р. при дворі

київського князя Святослава Всеволодовича. Тут

виділяються записи, зроблені літописцем великого князя, і

використано деякі матеріали, присвячені володимиро-

суздальським справам.

3.Звод 1190 р. створювався при дворі князя Рюрика Рости-

славовича. До нього ввійшов звод 1179 р. і давніші записки

літописця Святослава Всеволодовича, а також особисті

записки упорядника зводу 1190 р. Петра Бориславича та

його помічника Галичанина, що додав зведення про події в

Галицькому князівстві. Літописний звод 1190 р. був

продовжений хронікою, яку вів Петро Бориславич до 1197

р. З цього року хроніку продовжив ігумен Мойсей

Видубецький, котрий 1198 р., залучивши ще матеріали про

сімейство Ростиславичів, створив Київський звод, який

дійшов до нас.

Отже, Київський літопис — твір багатьох авторів,

написаний неоднаково, з неоднаковими акцентами на події,

інтереси та ін. Б. Рибаков, наприклад, зазначає, що

Полікарп "любить подробиці, точність описів, але надає

перевагу опису реальних цінностей, а не ратних подвигів.

В його похвалах і ганьбленні багато церковної фразеології

і нерідко відчувається наївне згущення тонів, розраховане

на наївного читача. Політичної широти в нього нема.

Полікарп уміє використовувати діалог, пряму мову, яка

дуже оживляє його виклад", Петро Бориславич (звод 1190

р.) називав князів лише іменами, а літописець Святослава

Всеволодовича (1171-1179 рр.) зазвичай подавав ім'я і по

батькові.

Петро Бориславич називав торків чорними клобуками, а

літописець Святослава Всеволодовича — берендеями.

Половців Бориславич називав половцями, а літописець

Святослава Всеволодовича — поганими половцями.

Наскільки різні стилі "Київського літопису",

засвідчують хоча б такі ілюстрації з часу Мстислава

Володимировича 1130 р., лаконічність в описуванні подій:

"У сей же рік заслав Мстислав полоцьких князів із жонами

і з дітьми в Греки, бо вони переступили хресне цілування.

У тім же році преставився Ярослав Святославович у

Муромі". У 1131 р. Мстислав послав своїх синів

Всеволода, Ізяслава, Ростислава "на чюдь. І взяли вони їх і

наклали на них данину". У цьому ж році "прийшов

митрополит Михаїл. У сей же рік потрусилася земля

(місяця) липня. У двадцять і четвертий день, о третій

годині дня. У тім же році була освячена церква св. Андрія

Янчиного монастиря". "В літо 6640 (1132) ходив Мстислав

на Литву із синами своїми (Всеволодом, Ізяславом,

Ростиславом), із Ольговичами, і з Всеволодовом (Дави-

довичем) городенським, і попалили вони їх. Та самі вони

(Литва) поховалися, а киян тоді багато побила Литва, бо не

встигли вони були з князем, а пізніше йшли услід за ним,

окремо.

У цей же рік була закладена кам'яна церква святої

Богородиці, звана Пирогощею.

У сей же рік народився у Мстислава син і нарекли його

ім'ям Володимир".

Але читаємо той же літопис про період на 20 років

пізніше.

"В літо 1151". Опис подій здійснюється не за роками чи

місяцями, а за окремими днями, часто у вільній

напівбелетрис-тичній формі. Наприклад, про ніч на 6

квітня 1151 р. йдеться: "Володимир бо прийшов до

Білгорода, до містка (через Ірпінь) уборзі. А Борис

(білгородський князь. — СМ.) у той час пив у Білгороді на

сінцях з дружиною своєю і з попами білгородськими. Коли

б митник не встеріг і моста не підняв, то вони (Бориса)

захопили б. А то, приїхавши до містка, війська зчинили

крик, у труби затрубили, і Борис, це почувши, втік із

Білгорода. Білго-родці ж побігли назустріч до містка,

кланяючись і кажучи: "Княже, поїдь! Борис он побіг! І тоді

вони спішно помостили моста, а Володимир в'їхав у

Білгород..." Це засвідчує, що Полікарп для свого зводу

використовував різні за стилем протографи.

Відмінними є записи, що робилися при дворі київського

князя Святослава Всеволодовича у 1171-1179 рр. Тут всі

події кожного разу розглядаються крізь призму Божої волі,

Божої милості, підступів диявола.

Уривок з "літо 1173": "Через підступ много лукавого

диявола, що воює проти християн, отож, Андрій князь, сей

такий розсудливий в усіх ділах, доблесний сей, і погубив

розум свій, і, нездержливістю розпалившись, у гніві такі й

випустив слова похвальби. Адже Богові стидна і мерзенна

похвальба і погорда, бо це все було од диявола проти нас,

який всіває в серце наше похвальбу і погорду. Як ото

Петро говорить: "Гордим Бог противиться, а смиренним

дає благодать". Отак і збулося слово, яке мовив апостол

Петро".

Зрозуміло, що записи при княжому дворі Святослава

Всеволодовича містять більше раціональної інформації.

Однак весь хід подій час від часу спрямовується то Богом,

то дияволом. Особливо з огляду божественного зв'язку

зображено князя Андрія Юрійовича Володимирського

(Боголюбського). У 1174 р. Київський

літопис так само, як і інші, використовував інше

літописання: переяславське, суздальське, чернігівське

тощо.

Під 1187 р. у Київському літописі вперше вжито слово

Оукраина в такому контексті: коли помер переяславський

князь Володимир Глібович ("місяця квітня у вісімнадцятий

день"), то "покладений був у церкві святого Михайла, і

плакали по ньому всі переяславці", бо "був же він князь

добрий і сильний у бою і мужністю кріпкою відзначався, і

всякими доброчесностями (був) сповнений. За ним же

Україна багато потужила" ("О нем же Оукраина много

постона"). Під 1189 р. у тому ж літописі йдеться про

"Україну Галицьку", куди приїхав на князювання

Ростислав Берладничич. Під 1217-1218 рр. у Галицько-

Волинському літописі розповідається про те, як князь

Данило в поході проти польського князя Лестька "забрав

Берестій, і Угровськ, і Верещин, і Столп'є, і Комов, і всю

Україну".

Вже пізніше в польській і російській історіографії

надали літописній назві Оукраина значення окраїни.

Польської та російської інтерпретації дотримувалося

чимало українських учених, у тому числі й М.

Грушевський. Проте таке тлумачення нам видається

необгрунтованим. Кожного разу зміст літописного тексту

стає зрозумілим лише тоді, коли слову Оукраина надамо

значення країни (польською kraj, російською — страна).

Останнім часом в українській історіографії висловлено

припущення, що вже у часи Київської Русі слово Оукраина

стосовно Середнього Подніпров'я набуло етнічного

значення як власна назва центрального регіону Південної

Русі, на зразок Волині, Сівера, Поділля та ін. Назва

Україна стосовно згаданого регіону виступала як власна аж

до кінця XVIII ст., коли після поділів Польщі почала

вживатися і до західних українських земель.

Київський літопис — дуже цінне історичне джерело з

історії Києва та центральних і східних українських земель.

Його припинення 1198 р. дуже звузило джерельну базу до

вивчення історії після 1198 р. З цього приводу М.

Грушевський зауважував: "Бідність відомостей про

Подніпров'є, що дає себе відчувати уже зараз, скоро

уривається Київська літопись, доходить до крайности в

другій половині XIII ст. Часто минають десятолітя за

десятолітями, не приносячи для цілої землі ніякої, навіть

найелементарнійшої відомості; витворяються страшенні

прогалини, трохи не в цілі століття завбільшки, прогалини,

котрих не годні ми часом ніяк заповнити, мовбито в яких

початках історичного життя..."

2.4. Галицько-Волинський літопис

З 1205 р. до 1292 р. у центрі Іпатіївського "Руського

літописця" перебувають події в Галичині та на Волині.

Очевидно, в ньому були описані й раніші події, але текст

про це в протографі — Хлєбніковському списку —

втрачений. Відомостей про події Ц99-1204 рр. нема, а

відразу йде згадка про смерть Романа Мстиславовича 19

червня 1205 р.

За Л. Махновцем, над Галицько-Волинським

літописним зводом працювало щонайменше п'ять авторів-

укладачів (або редакторів). Перший довів розповідь до

1234 р. включно; другий писав про 1235-1265 рр. (у 1269

р.). У 1286 р. працював третій укладач і закінчив виклад

1285 р. Четвертий писав у 1289 р. і довів літопис до 1289

р., але ґрунтовно переробив також матеріали від 1261 р.,

п'ятий працював над літописом на початку XIV ст.,

написав сам усього кілька сторінок і 1292 р. закінчив

остаточну редакцію літопису.

Перший і другий укладачі належали до оточення

Данила Романовича і діяли в Холмі. Із середовища

Володимира Василь-ковича були третій і четвертий

укладачі, можливо, духовні особи з Перемишля та

Любомля. П'ятий, допускають, міг бути мешканцем

Пінська.

Більша половина літопису стосується подій у Галицькій

землі аж до 1260 р. У зв'язку з цим у науці згадана частина

називається ще Галицьким літописом. У центрі розповіді

— яскрава постать Данила Романовича. Містяться окремі

сюжети з життя інших руських земель. Саме тут

змальовано трагічну картину оборони Києва в грудні 1240

р., що використовувалася всією майбутньою

історіографією для ілюстрації татарської перемоги над

Києвом: "І поставив Батий пороки під город коло воріт

Лядських — бо тут підступили були дебрі — і пороки

безперестану били день і ніч... Вийшли татари на стіни і

сиділи (там) того дня й ночі, а городяни зробили ще друге

укріплення навколо Святої Богородиці (Десятинної).

А назавтра прийшли (татари) на них, і була битва межи

ними велика. Люди тим часом вибігли і на церкву, і на

склепіння церковне з пожитками своїми (і) од тягара упали

з ними стіни церковні, і так укріплення було взяте

(татарськими) воями. Дмитра ж вивели (до Батия)

пораненого, але вони не вбили його через мужність його".

З 1261 р. подана друга — Волинська частина літопису. В

центрі — Волинська земля і волинські князі. На відміну від

"Повісті минулих літ", від певних частин Київського

літопису в Галицько-Волинському — значно менше зв'язку

з релігійними повчаннями, притчами тощо. Галицько-

Волинський літопис — виразно світський твір.

Наголосимо, що він за своїм жанром дуже відрізнявся від

інших літописних творів. «Вчені аж давно звернули увагу

на те, — пише М. Котляр, — що Галицько-Волинський

літопис зовсім не є літописом у традиційному розумінні

слова. Він являє собою щось на зразок великої повісті чи

низки повістей". М.Грушевський зазначав також, що автор

літопису оповідав про "події в їх зв'язку і розвою, а не по

роках". Галицько-Волинський літопис вивчали й

аналізували також українські історики А. Генсьорський, І.

Крип'якевич, М. Марченко, О. Оглоблин, О. Пріцак, В.

Франчук, російські В. Пашуто, М. Присьолков, Л.

Черепній та ін.

2.5. Північноруське літописання

та його зв'язок з літописанням

південноруським

Найбільшими осередками обласного північноруського

літописання були Суздаль, Новгород, Псков, Володимир,

від початку XV ст. — Москва й інші міста. Увага

літописців північноруських зосереджена на регіональних

інтересах Новгорода, Пскова, Володимира на Клязьмі,

Суздаля й інших князівств. Як уже зазначалося, у

Новгородському І літописі вміщено текст, аналогічний

тексту "Повісті минулих літ" до 1093 р., але з певною

своєю редакцією, що дає важливий матеріал для

відповідних зіставлень і порівнянь при виясненні

хронології подій, особливо формування літописних зводів

ранішого періоду. Зроблені припущення, що для написання

Київського зводу 1095 р. використовувався Новгородський

звод 1050 р.

Новгородський літопис вирізняється діловою мовою.

У московському літописанні, початок якого датується

XV ст., дуже рано почала обґрунтовуватися ідея так

званого третього Риму, суть якої полягала в тому, що після

падіння Константинополя 1453 р. місія столиці

християнського світу перейшла до Москви.

У північносхідному літописанні, хоч увага його

зосереджена більше на місцевих подіях, міститься певна

історична інформація з історії України, якої нема в інших

джерелах.

Отже, доходимо таких висновків: