Дослідники, підраховуючи кількість загиблих, зіставляють дані
переписів 1926 і 1939 років як найбільш достовірні. Але при цьому
випускається з уваги той каламутний потік , що йшов до нас з Росії. Адже в
Україну направлялися різні емісари для «зміцнення» й «надання допомоги».
Правильне уявлення про цілеспрямованість голодомору і його наслідків
може дати зіставлення змін у кількості населення за його національною
ознакою, а не за територією. У матеріалах Міжнародної комісії для
розслідування голоду в Україні 1932-1933 років так дані наводяться. З 1926
по 1939 роки кількість росіян у СРСР збільшилася майже на 22 мільйони,
білорусів - більш як на 0,5 мільйонів, а українців зменшилась на 3 мільйони,
тобто було 33,2 мільйона, стало 28,1 мільйона. Якщо врахувати, що в
попередні більш менш благополучні роки кількість українців щороку
зростала приблизно на 0,6 мільйона осіб, то за 12 років ми недорахуємося
понад 10 мільйонів українців.
Аналіз даних демографічної статистики 30-х років свідчить про те, що
прями втрати населення України вiд голоду 1932 року становлять близько
150 тисяч чоловiк, а вiд голоду 1933 року-вiд 3 до 3.5 млн. чоловiк. Повнi
демографiчнi втрати, включаючи катастрофiчне зниження народжуваностi
пiд впливом голоду, сягають за 1932-1933 роки понад 5 млн. чоловiк.
Експропрiацiя українського селянства як класу зустрiла масовий опiр.
Придушуючи цей опiр, держава вживала репресивнi заходи аж до найбiльш
потворних - у формi геноциду. Лише перед вiйною вдалося подолати,
викликане насильницькою колективізацією, падiння продуктивних сил
сiльського господарства.