Матяш І.Б. (ред.) Хрестоматія з архівознавства

Подождите немного. Документ загружается.

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

штовх виробленню державної політики в архівній галузі, офіційному

заснуванню Національного архіву, Української Академії Наук та істо-

ричної секції в її структурі. Національну архівну справу започаткува-

ла і Західно-Українська Народна Республіка, але реалізувати її в силу

відомих драматичних подій не вдалося.

Із встановленням радянської влади на Україні почалася націоналі-

зація архівів і реалізовувалась концепція так званого соціалістичного

централізму в архівній справі. Після включення України до складу

СРСР на її територію було остаточно поширено принципи і схему

архівного будівництва РРФСР. Однак політика коренізації або «ук-

раїнізації», що розгорнулася у відповідь на український рух опору

більшовикам, позитивно позначилась як на розвитку архівної спра-

ви, так і архівістики. Розроблення теоретичних засад архівної справи

взяли на себе представники традиційної архівної школи, зусиллями

яких були закладені наукові засади створення Державного архівного

фонду У СРР, розроблялась і впроваджувалась українська архівна тер-

мінологія, вироблялась методика описування фондів, експертизи

цінності документів. 1922 року курс архівознавства було запрова-

джено в Київському інституті народної освіти та в Київському архео-

логічному інституті. З 1923 р. в Києві стали проводити курси архівістів.

Помітний внесок у розвиток архівознавства зробив журнал «Архівна

справа» та інші видання. Найважливішою подією цього етапу став

вихід у світ книги В. Романовського «Нариси з архівознавства: істо-

рія архівної справи на Україні та принципи порядкування в архівах»

(1927), яка стала однією з перших узагальнюючих праць в українсько-

му архівознавстві.

Другий етап історіографії українського архівознавства завершив-

ся згортанням політики «українізації», дедалі глибшою ідеологізацією

всіх наук на так званих принципах партійно-класового підходу і ре-

волюційної доцільності використання джерел, що знайшло офіційне

ствердження у листі Й. Сталіна до журналу «Пролетарская револю-

ция» (1929).

Третій етап пов'язаний з остаточним утвердженням тоталітаризму

в СРСР, режиму одноособової влади і охоплює період 30-х - початку

50-х рр. На цьому етапі ще більше централізується архівна система,

опинившись у віданні Наркомату внутрішніх справ, максимально зву-

жується доступ до архівів. Масові репресії, великий терор торкнулися

працівників архівної галузі, істориків та архівознавців. Остракізму

і звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» підда-

вався перший посібник «Архівознавство. Елементарний підручник»

(Харків, 1932). І все ж опубліковані на сторінках «Радянського архі-

У» та «Архіву Радянської України» статті науковців і практиків були

42 ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

помітним внеском у обґрунтування архівної технології централізації

архівної справи, протиставлення радянської архівної системи захід-

ноєвропейським. Значних втрат архівознавство, як і архіви в цілому,

зазнало в роки Другої світової війни. У повоєнні роки були здійснені

деякі заходи не тільки щодо відбудови архівів, повернення з евакуації

документальних ресурсів, але й для кадрового оновлення галузі, що

мало вплив на архівознавчі дослідження. Важливою подією стало

відкриття в рамках історичного факультету Київського державного

університету ім. Тараса Шевченка кафедри архівознавства (1944), яку

очолив Ф. Шевченко, а згодом історико-архівного відділення та аспі-

рантури. Низку актуальних проблем архівної практики та архівознав-

ства як окремої дисципліни було піднято на сторінках «Архівів Ук-

раїни».

З середини 50-х окреслюється четвертий етап історіографії архі-

вознавства, який тривав до розпаду СРСР. Його початок пов'язаний з

хрущовською «лібералізацією» суспільства, критикою культу особи

Сталіна, що не могло не зачепити архівну систему і архівістику.

Залишаючись централізованою і під повним партійно-державним кон-

тролем, архівна система сформувалась в окрему галузь, на чолі якої

було поставлено союзно-республіканський орган управління - Головне

архівне управління при Раді міністрів СРСР (1960). Підготовка

фахівців архівної справи і далі зосереджувалась у Московському істо-

рико-архівному інституті (нині підрозділ Російського гуманітарного

університету), який поряд з Всесоюзним науково-дослідним інститу-

том документознавства та архівної справи залишився важливим цен-

тром науково-теоретичної роботи в сфері архівознавства. На цьому

етапі архівознавство остаточно набуває статусу науки і навчальної

дисципліни, було опубліковано низку праць і посібників.

У 60-80-ті рр. помітно розширилась тематика архівознавчих дос-

ліджень в Україні, світ побачили нові праці з історії, теорії і практики

архівної справи, захищено декілька кандидатських дисертацій.

Центром архівознавчих досліджень залишилась кафедра архіво-

знавства та джерелознавства Київського університету, посилилась ува-

га до науково-дослідної роботи в центральних державних архівах, зріс

науково-теоретичний рівень публікацій на сторінках Науково-інфор-

маційного бюлетеня «Архіви України». На стан наукових досліджень

негативно впливала загальна атмосфера ідеологічного терору, обста-

новка застою, орієнтація на суто прикладну тематику, провінціалізм.

З проголошенням у серпні 1991 р. державної незалежності Украї-

ни, розгортанням національно-культурного відродження, демократи-

зації країни, її входженням у світове співтовариство започатковуєть-

ся п'ятий, сучасний етап в історіографії архівознавства. Він пов'яза-

ЗА

Розділ 1. Архівознавство як наука

ний із зрослою потребою суспільства і держави в історико-архіво-

знавчих, джерелознавчих та археографічних досліженнях, з прийнят-

тям Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні ус-

танови» (1993), з реформуванням самої архівної системи в Україні.

Важливою віхою у розвитку архівознавства стало заснування Україн-

ського державного науково-дослідного інституту архівної справи та

документознавства (1994), який дедалі повніше виступає координу-

ючим центром наукових досліджень з архівознавства. При Націо-

нальній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського функціонує Інсти-

тут архівознавства. [...].

З інтенсифікацією науково-дослідної роботи в галузі архівознав-

ства активізується й процес оновлення навчальних курсів, адже архі-

вознавство не лише наукова система, але й навчальна дисципліна.

Воно має своїм завданням сприяти, з одного боку, підготовці безпо-

середніх фахівців з архівної справи, працівників різних рівнів архів-

них установ, а з іншого боку, надавати необхідні знання історикам,

правникам, культурологам, філологам, фахівцям з державного управ-

ління та ін., які в тій чи іншій мірі в своїй науковій і практичній діяль-

ності стикаються з діяльністю установ, що формують документаль-

но-інформаційні потоки, з використанням архівних фондів у науко-

во-дослідній роботі, юриспруденції. Разом з реформуванням і демо-

кратизацією архівної системи України особливе місце відводиться

оновленню довідково-інформаційного апарату архівних установ,

інструктивно-нормативних актів, пов'язаних з використанням архів-

них документів.

[...]. Архівознавство як система знань, або комплексна наука про

архівну справу, тісно пов'язане з іншими науками і навчальними дис-

циплінами, насамперед з історією, правом і культурологією. Як струк-

турна одиниця історичної науки, її спеціальна галузь - архівознав-

ство пов'язане з вузловими проблемами всесвітньої історії, зокре-

ма з історією порубіжних з Україною держав: Білорусії, Польщі, Ру-

мунії, Росії, Молдови, Словаччини, Угорщини, Чехії, а також країн, з

якими пов'язане історичне минуле українського народу або де про-

живають українці діаспори, як, наприклад, Литва, Туреччина, Болга-

рія, Швеція, Великобританія, Німеччина, Австрія, Франція, Казах-

стан, Канада, Аргентина, Сполучені Штати Америки та ін. Числен-

ними зв'язками характеризується архівознавство та історія України,

української державності, української культури, але рельєфно ці зв'яз-

ки окреслюються з такими галузями знань, як історичне джерело-

знавство, археографія, історична географія, палеографія, дипломати-

ка, хронологія, сфрагістика, метрологія та ін. Архівознавство спи-

рається на здобутки політології, етнології, зокрема, в тих розділах,

ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

що стосуються історії політичних партій та громадських рухів, їх до-

кументальних масивів, формування етносів та етнічних груп, пам'я-

ток їх історії та культури.

Різноаспектні зв'язки поєднують архівознавство з документознав-

ством. Останнє виступає спеціальною дисципліною, що вивчає сис-

теми сучасної документації, шляхи вдосконалення та розвитку доку-

ментного забезпечення управління, організацію роботи з документа-

ми, принципи їх класифікації, уніфікації, стандартизації. Здобутки до-

кументознавства мають прямий вихід на практику фондоутворювачів

архівних ресурсів, що об'єктивно диктує співпрацю фахівців архі-

вознавства та документознавства, узгодженість тематики наукових

досліджень. Обидві науки мають справу з документами, але докумен-

тознавство досліджує ті, які функціонують у сфері управління, а ар-

хівознавство - у сфері їх зберігання та використання як носіїв істо-

ричної пам'яті та інформації. Опора на здобутки документознавства

дозволяє архівознавцям глибше проникати в зміст документів, вста-

новлювати їх походження, ідентичність, інформаційну цінність.

Важливими є зв'язки архівознавства з філологічними науками, які

вивчають письмові тексти, і на основі їх змістовного, мовного і стиліс-

тичного аналізу здобуваються знання з історії духовної культури сус-

пільства, її сучасного стану. Особливість інформаційних ресурсів На-

ціонального архівного фонду України в тому, що значна частина пред-

ставлена давньоукраїнською, церковнослов'янською, польською, ро-

сійською та іншими мовами: німецькою, англійською, давньотурець-

кою, французькою і т. д. Все це вимагає від працівників архівної га-

лузі знання як сучасних, так і класичних мов: старогрецької, латини.

Сказане ще більшою мірою стосується архівознавців.

У самій архівній справі, в технології зберігання та консервації до-

кументів, їх реставрації, перенесенні на інші носії інформації архіві-

стам доводиться мати справу з сучасними набутками природничих та

технічних наук, зокрема фізики, хімії, біології, вірусології, математи-

ки, кібернетики, інформатики. Важко уявити собі сучасне архівознав-

ство поза зв'язками з найновішими інформаційними системами та

технологіями. Досвід розвинутих західних держав засвідчує, які до-

даткові можливості для архівної галузі та архівознавчих досліджень

відкривають сучасні комп'ютерні системи, електронно-обчислюваль-

на техніка, особливо в науково-довідковій, інформаційній та видав-

ничій діяльності установ, іншими словами, архівознавство, що ста-

новить самостійну наукову систему і навчальну дисципліну, досить

тісно пов'язане з іншими галузями знань

дисциплін, причому ці зв'яз-

ки мають двосторонній та багатосторонній характер. Сучасна тен-

денція наукознавства переконливо засвідчує, що найвагоміші здобут-

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

ки досягаються на міждисциплінарному рівні досліджень, на по-

рубіжжі наук. Здобутки архівознавства стають дедалі частіше надбан-

ням інших наук, що в свою чергу підносить його роль і значення в

інтелектуальній та прикладній сферах суспільства.

Таким чином, у запитанні, поставленому в заголовку статті, немає

протиріччя. Архівознавство є наукою і системою знання, яка розроб-

ляє теоретичні, методологічні та практичні проблеми збирання, сис-

тематизації і зберігання архівних документів, вивчає організацію та

історію архівної справи. Архівознавство, як спеціальна галузь істо-

ричної науки, тісно пов'язане з іншими дисциплінами: джерелознав-

ством, археографією, документознавством, державно-правовим і куль-

турним будівництвом, має свої власні структурні підрозділи, теорію і

методологію, зумовлені особливостями предмета, об'єктів і методів

дослідження, свій категоріально-понятійний апарат. Феномен архі-

вознавства, його роль і місце в системі знань і практичної діяльності

пов'язані з тим, що його основний об'єкт - архівна справа з усіма її

компонентами, з одного боку, сягає у сферу історії, історичної пам'я-

ті, а з другого боку, невід дільна від державно-політичного, культурно-

духовного, соціально-економічного життя суспільства, є явищем не

тільки національним, внутрідержавним, але й міжнародно-світовим.

З видання: Студії з архівної справи та документознавства.-

Т. 1,- 1996,-С. 43-49.

Автократов В. М.

СХЕМА ЗВ'ЯЗКІВ АРХІВОЗНАВСТВА

З ІНШИМИ ДИСЦИПЛІНАМИ

Міждисциплінарний синтез знання, опанування одними

науками результатів, отриманих іншими галузями знань, є найважли-

вішою умовою розвитку науки. Його вивчення дозволяє виявити ба-

гато сторін інтеграції науки, краще зрозуміти становище конкретних

Дисциплін у світі науки. [...].

Розмаїття зв'язків архівознавства вимагає обмежити їх розгляд

переважно галузями науки, що перебувають у безпосередній близь-

кості з архівознавством. Зв'язок об'єкта архівознавства зі сферою

Документостворення - основний історичний зв'язок, зв'язок за по-

ходженням. Він відразу виводить нас на цикл наукових дисциплін,

Що формується на стику правознавства, економічної науки і науки

про соціальну інформацію (за участю інших дисциплін), які часто

називають наукою про суспільне управління. Для архівознавства на-

ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

самперед важливий розгляд управлінської діяльності як багаторівне-

вого процесу вироблення, прийняття і виконання рішень, пов'язано-

го зі збором, переробленням і створенням нової документної інфор-

мації. Удосконалення управлінської діяльності активізувало розвиток

документознавства, яке, на наш погляд, варто було б визначити як

теорію документування управлінських процесів і роботи з докумен-

тами в управлінні, проектування форм документів і уніфікованих си-

стем документації. Основним поняттям документознавства є доку-

ментування, тобто процес і способи закріплення інформації для ви-

користання і збереження. Це поняття дуже важливе й для архівознав-

ства. Але саме документознавство - прикладна дисципліна науки про

суспільне управління, а не частина архівознавства.

Чим до більш раннього періоду належать архівні документи, тим

значнішим для архівознавства стає вивчення історичної частини до-

кументознавства - історії розвитку систем документування і діловод-

ства. Необхідність об'єднання завдань архівознавства, документо-

знавства і джерелознавства підкреслював Л. В. Черепній

. Вірним

є також висновок Л. Є. Шепелєва, що вивчення історії діловодства

є ефективним тільки у зв'язку з розробленням історії установ

О. С. Малитиков висловлювався навіть про можливість розглядати

архівознавство як «історичне документознавство»

, хоча цю думку

він не розвивав.

Історія установ пов'язана з історією держави і права, але більшою

мірою є частиною історичної науки, з якою її поєднує «історизм у

поясненні закономірностей і явищ, зв'язок... з конкретними історич-

ними обставинами», а з правовою наукою - «відома єдність об'єкта

вивчення» - політичними і правовими інститутами

. Історія установ

особливо успішно розвивається в МДІАІ (М. П. Єрошкін, О. Д. Сте-

панський, Т. П. Коржихіна та ін.). Вона - невичерпне для архівознав-

ства джерело найважливішого наукового матеріалу: конкретного і те-

оретично узагальненого, оскільки вивчає саму сферу документоство-

рення. Наприклад, оперуючи поняттями фондоутворювача, фонду,

принципами походження і неподільності фонду, ми маємо на увазі

передусім установи та їхню документацію. З професійної точки зору

архівістів, історія установ - в основному історія фондоутворювачів.

Вже одне те, що архівні фонди називаються іменами відповідних фон-

доутворювачів, є істотний внесок історії установ в архівознавство.

Загалом історія установ показує в конкретному розвитку структу-

ру політичних і правових інститутів, пояснюючи тим самим зако-

номірність розподілу інформації в складі Державного архівного фон-

ду. На цьому матеріалі виникає можливість будувати науково обгрун-

товану мережу державних архівів, визначати їхні профілі, стратегію

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

архівного пошуку і т. д. Не менш важливий конкретний аналіз діяль-

ності державних установ, постійно застосовуваний у роботах з облі-

ку, фондування, у функціональному аналізі фондоутворювачів, складу

фондів і т. д. Тому обсяг робіт, виконуваних архівістами з вивчення

історії установ, величезний. Зібрані й опрацьовані дані про кожного

фондоутворювача включаються до історичних довідок про фонди, ар-

куші й картки фондів, путівники.

Усе сказане стосується також історії громадських організацій, що

виділяється в окрему дисципліну. За рядом ознак вона близька до

історії установ, але предмети вивчення в них різні. Спостерігаються

відмінності в їхніх архівознавчих додатках

. Процеси фондоутворення

властиві також родинам, родам і окремим особам за умови, що вони

не тільки створюють, але й накопичують документну інформацію.

Звертаючись до неї, архівознавство використовує дані генеалогії. Коли

чинні архівні правила пропонують перед роботою з фондами особо-

вого походження вивчати життя і діяльність фондоутворювачів, вони

мають на увазі використання фактів і методів генеалогії, основним з

яких є метод «генеалогічного дерева», тобто побудови моделі родин-

них зв'язків. При роботі з фондами однієї особи і «сімейними фонда-

ми» відтворювати всю генеалогію роду не завжди обов'язково, але

основні родинні зв'язки виявляються. Крім того, пошук фондів осо-

бового походження з метою комплектування державних архівів та-

кож вимагає генеалогічного вивчення". Генеалогічні знання застосо-

вуються в пошуку архівних документів. Таким чином, генеалогія ви-

конує роль, близьку до тієї, яка випадає на частку історії установ, коли

ми працюємо з документами управлінського походження.

З архівознавством традиційно пов'язується археографія (теорія і

методика публікації документів). Професійна близькість архівістів і

археографів, що доходить до сполучення цих спеціальностей в особі

тих самих працівників, створює ілюзію часткового збігу предметів

цих дисциплін. Але тепер археографія сформувалася в самостійну

дисципліну. Крім розуміння археографії як галузі публікації доку-

ментів, існує ширше, прийняте в «академічній науці». С. О. Шмідт

виділив три сфери археографічної (у широкому сенсі) діяльності:

польову археографію, що займається пошуком і вивченням пам'яток

писемності в середовищі їхнього побутування; камеральну археогра-

фію (опис зібраних документів у стаціонарних умовах); едиційну ар-

хеографію (публікаційна робота)

. Цей розподіл, очевидно, знімає

багато сумнівів прихильників вузького трактування: польова архео-

графія чітко близька до питань комплектування, камеральна ототож-

нюється з архівним описуванням. Третій напрямок збігається з архео-

графією у вузькому трактуванні.

48 ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

Відносини архівознавства з джерелознавством можна було б роз-

глядати у світлі їхньої логічної наступності з позицій споживача-істо-

рика, оскільки архівознавство забезпечує стадію роботи з докумен-

тами, що безпосередньо передує їхньому історичному дослідженню.

Але важливіше вказати на вплив джерелознавства на розвиток архіво-

знавства. Насамперед воно виливається у форму [...] джерелознавчо-

го підходу з його основними постулатами і прийомами «зовнішньої

критики». Розроблені низкою допоміжних історичних дисциплін

ці прийоми використовуються архівознавством для встановлення ав-

торства, фондової належності, часу і місця виникнення документів

та в інших цілях. Таким чином, джерелознавчий підхід включає прийо-

ми палеографії, історичної хронології, сфрагістики, геральдики, генеа-

логії, емблематики (особливо при аналізі емблем, що входять до фор-

муляра бланків документів) та ін. Зовнішні ознаки виступають також

як критерій науково-історичної цінності документів. В наявності злит-

тя прийомів допоміжних дисциплін з методами архівознавства.

Не менш важливе запропоноване джерелознавством виділення

категорії доджерел. Те, що іноді називається в літературі «джерело-

творчістю», таким, власне кажучи, майже ніколи не є, і це правильно

зауважено М. А. Варшавчиком

та іншими вченими. Звичайно доку-

мент створюється як засіб управління (не обов'язково адміністратив-

ного). У такій якості, з позицій джерелознавства, він усього лише

«джерельна субстанція». На цьому рівні з ним працює переважно ар-

хівознавство, що дозволяє характеризувати його як дисципліну «до-

джерельну».

[...]. Разом з тим архівознавство не може спиратися тільки на дже-

релознавчий підхід. Узятий ізольовано від інформаційного підходу,

він не забезпечує вирішення кардинальних завдань архівознавства.

Так, теорія експертизи цінності орієнтується на приймання до дер-

жавних архівів лише невеликого відсотка сучасних документів. Дже-

релознавство враховує практичну неминучість добору, але постанов-

ка питання про знищення документів йому не властива, оскільки істо-

ричну інформацію несе будь-який текст (зображення і т. д.), що дійшов

з минулого. «У семантичному відношенні немає джерел, непридат-

них для використання»,- у цих словах І. Д. Ковальченка акумульоване

джерелознавче ставлення до документа

Архівознавство зазнає помітного впливу від теорії інформації,

інформатики та документалістики. Багато їхніх положень виявили

високу проникну здатність, впровадилися в навколишні галузі науки,

у тому числі в архівознавство. Теорія інформації надала архівознав-

ству поняття про вільну і зв'язану, потенційну й актуальну інформа-

цію, пояснила з теоретико-інформаційних позицій зміст кінцевої мети

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

архівної діяльності (актуалізація ретроспективної інформації). Але

головне, звичайно, саме визначення інформації як відбитої розмаї-

тості реальної дійсності і як форми зв'язку елементів у системі, що

спирається на філософську категорію відображення. Інше найважли-

віше відкриття теорії інформації полягає в тім, що інформацію мож-

на вимірювати. Це означає, що з нею припустимо поводитися як з

деякими величинами, бачити в тому самому фізичному обсязі різних

документів то більшу, то меншу кількість інформації. У пізнавальних

же процесах відбувається обмеження розмаїтості, яка підвищує

кількість інформації щодо суб'єкта пізнання. [...].

В інформатиці та документалистиці

багато спільного в посилках

і понятійному апараті. їхній спільний внесок в архівознавство - по-

няття релевантності, інформаційного шуму, старіння інформації й

інші, що активізують архівознавчу думку. Однак інформатика і доку-

менталістика - різні дисципліни. Документалистиці, що виділилася

з теоретичної кібернетики, властиво аналізувати документи й інфор-

маційні процеси на найширшому матеріалі і на рівні абстрактних

побудов, виражених алгеброю логіки. Її особливий інтерес спрямо-

ваний на вивчення загальних властивостей документної інформації,

форм і «жанрів» документів, на оптимізацію великих документних

систем на базі інформаційної теорії документа, що з'єднала теорію

семантичної інформації з теорією комунікацій.

Важливими поняттями документалістики є інформативність та ін-

формаційна щільність. Перше виражає кількість інформації, що вилу-

чає (здатний вилучити) з документа конкретний реципієнт. Друге -

це відношення інформативності до «інформаційної ємності», тобто

до реальної кількості інформації, вміщеної у певному фізичному об-

сязі документів. Як бачимо, документалістика ставить властивість

інформативності в залежність від особистих установок і можливос-

тей споживача. Таке «суб'єктивне» трактування інформативності

приймається архівознавством при розгляді конкретного споживача в

його окремо взятій роботі в архіві (пошук, процес задоволення інфор-

маційної потреби). Але коли зважуються питання експертизи цінності

и архівного опису, орієнтація на конкретного споживача беззмістов-

на. Тому, поспіль із «суб'єктивним» трактуванням, близьким до доку-

менталістики, архівознавство розвиває іншу форму поняття інформа-

тивності, що спирається на ступінь інформаційної розмаїтості фондів

і документів. Це може бути пояснене через поняття про кількість

аспектів можливого використання документів, що звичайно виступає

судженнях типу «багато», «менше», «мало» (аспектів). Нескладно

побачити, що поняття інформативності в об'єктивному змісті збли-

жається і навіть зливається з поняттям щільності інформації. У теорії

ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

експертизи, яка віддає перевагу документам і фондам, що об'єктивно

мають високу інформаційну щільність, названі поняття практично не-

розрізнені. Для цієї теорії (як і для теорії архівного описування) інфор-

маційно щільне завжди інформативне.

Головне прагнення інформатики - розроблення засад і методів на-

уково-інформаційної діяльності. Її істотним внеском в архівознавство

є поділ документів на первинні і вторинні (первинними архівознав-

ство вважало самі архівні документи, а вторинними - науково-довід-

ковий апарат до них і «інформаційні документи», якоюсь мірою до-

кументи архівного обліку), поняття інформаційного запиту, інформа-

ційного пошуку, адресності інформації й інші поняття.

Сказане не вичерпує галузей науки, з якими архівознавство всту-

пило в тісний контакт, одержуючи від них важливу інформацію тео-

ретичного чи фактологічного характеру. Варто вказати, наприклад,

на розділ історичної географії, що займається історією адміністра-

тивно-територіального поділу. Архівознавство зв'язує ці дані з по-

няттям про походження і закладає в основу фондування документів,

їхнього опису і пошуку. Зрозуміло, що архівна робота з кожним кла-

сом, родом, а іноді навіть видом документів викликає необхідність

застосування понять і методів тих галузей знання, що вивчають ці

документи в процесі їхнього створення і практичного застосування.

Усе це збагачує понятійний апарат, методи і методики архівознавства

і відбивається на його термінології. Так, мистецтвознавство, літера-

турознавство і текстологія надали поняття сюжету, основного авторсь-

кого тексту і його варіантів, автографа, методи атрибуції текстів і зоб-

ражень. Робота зі статистичною документацією передбачає володін-

ня основами і термінами статистичної науки, а з бухгалтерською -

бухгалтерського обліку і т. д.

Одержуючи з багатьох галузей знання інформацію про їхні досяг-

нення, архівознавство робить її своїми внутрішніми ресурсами.

Схематично можна виділити три основні потоки: похідний від істо-

ричних наук (джерелознавство, історія установ, допоміжні історичні

дисципліни, історична географія й ін.); від наук, що вивчають сферу

управління (наука про суспільне управління, документознавство); від

наук, що вивчають інформацію. Широта діапазону міждисциплінар-

них зв'язків архівознавства визначається тим, що воно, будучи дис-

ципліною історичного циклу наук, має об'єктом дослідження доку-

менти і системи документів і вирішує інформаційні завдання. Ця ха-

рактеристика показує місце архівознавства в системі наук.

Не можна відволікатися від того, що широкому світу наук, але в

першу чергу історичному пізнанню, архівознавство постійно повідом-

ляє вироблені ним «факти своєї науки»: знання структури державно-