Матяш І.Б. (ред.) Хрестоматія з архівознавства

Подождите немного. Документ загружается.

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

працівників, що вже мають стаж роботи. Набагато більше значення

має підготовка в щоденній праці, яка охоплює не тільки професійне

навчання, але передусім формування певних особистих якостей, не-

обхідних для виконання завдань архівів. Ця проблема вимагає також

серйозного вивчення, що дозволило б визначити комплекс рис, які по-

винен мати справжній архівіст, та методи, якими ці риси формувати.

Насамкінець підходимо до історії архівів, архівістики та до архі-

вознавства.

Історія - це не лише опис, а й з'ясування процесу розвитку архівів

з точки зору організаційних форм, завдань, методів праці та певних

закономірностей, що керують цими процесами. Вона повинна визна-

чити перед читачами основоположні проблеми архівістики в процесі

їх наростання, їх критичне обговорення, напрямки та потреби подаль-

шого розвитку архівістики. Історія архівів, опрацьована згідно з вик-

ладеною тут точкою зору, приводить також до намічання основних

архівних форм, а отже, до того, що, згідно з деякими німецькими те-

оретиками, має бути справжнім предметом методики науки про архіви.

Автори «Польського архівного словника» включають історію

архівів до сфери архівознавства, дисципліни, що виокремлена тільки

в польській науці та охоплює, на думку авторів «Словника», крім

історії архівів, також опис архівів

На мою думку, поняття, представлені термінами «історія» та «архі-

вознавство», не тотожні та не підпорядковані один одному, йдеться

скоріше про перехрещування їх галузей. Якась різниця між ними існує.

Бачу її в тім, що на противагу історії, яка досліджує процес розвитку

архівних установ, в архівознавстві головна увага приділяється вив-

ченню архівного фонду з точки зору форми, а також його корисності

для історії.

Отже, пропонуємо зберігати термін «історія» для досліджень архі-

вотворчих процесів, а «архівознавство» для опису архівів та архіваліїв.

Мета та суспільна роль архівістики

Основою для подальших роздумів на цю тему треба прий-

няти тезу, що архів - це установа, створена для збирання документів

і такого їх опрацювання, щоб вони могли виконати завдання, важливі

на даний момент. Але незалежно від того, яку роль відводять архівам,

їхньою остаточною метою є виконання ролі «арсеналу документації»,

яка може бути використана з різноманітними цілями та у різний спосіб.

В Польщі, СРСР, Угорщині та деяких країнах Західної Європи, на

Думку X. Альтмана, архіви виконують подвійну роль: служать потре-

бам управління та цілям науки

. Але дійсна роль архівів в польській

ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

державі дещо інакша. Адміністративні потреби по відношенню до

архівів відходять на другий план, на перший висуваються потреби

науки, особливо історії. Але незважаючи на те, які завдання поклада-

ються на архіви, завжди виконання цих завдань вимагало такої орга-

нізації архівного фонду, яка б дозволяла найкоротшим та найлегшим

шляхом дійти до потрібних знань.

Як кожна наука, архівістика створена людиною не сама для себе,

але для того, щоб служити та допомагати найкраще задовольнити її

потреби, отже, архівістика є певним засобом та знаряддям людської

діяльності. Метою архівістики як науки є вироблення принципів та

методів архівної роботи. Це головна та незмінна мета. Але принципи

та методи архівної роботи змінюються, залежать від завдань, які сто-

ять перед архівами. Коло завдань архівів - це не лише сукупність зав-

дань, котрі вже усвідомлені та реалізуються, але й ті прийдешні, по-

требу в яких бачимо або здогадуємось, як, зрештою, і тих, які

—

за-

хоплені реалізацією наказів сучасності - ще не бачимо. У зв'язку з

цим з'являється необхідність не обмежувати архівістику лише прак-

тичними завданнями, але й надання практичній науці широких тео-

ретичних підстав.

[...]. Службовий характер архівів та самої архівістики не супере-

чить самостійності останньої як науки. Самостійність її випливає пе-

редусім з того факту, що архівістика має власний предмет досліджен-

ня, власні засоби та спосіб обґрунтування своїх тез незалежно від

інших галузей знання.

Службовий характер архівістики ніякою мірою не применшує важ-

ливість цієї науки, навпаки - робить її суспільно цінною та необхід-

ною. Особливе значення має завдання опрацювання найбільш точ-

них способів оцінки архівних матеріалів, для того, щоб надати історії

повний набір джерел, потрібних для пізнання дійсності, та звільнити

історію від баласту непотрібних гіпотез.

Здавалося, що архівістика, на відміну від історії, є наукою, поз-

бавленою будь-якого ідеологічного аспекту, але насправді архівіст,

який не пише ані підручників історії, ані історичних монографій, за

винятком історії архівів, також створює певні ідеологічні конструкції,

що знаходить свій прояв у підборі матеріалів, призначених до трива-

лого зберігання, та в розташуванні документів у певному взаємо-

зв'язку, який відповідає об'єктивній реальності або класовим інтере-

сам. Через цей добір матеріалів архівіст може впливати на формування

свідомості користувачів архівними матеріалами.

Зрештою, належить згадати про особисте задоволення архівіста,

що досягається в пошуку та здобуванні знань, в реалізації інтелекту-

альних потреб.

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

Методи наукового дослідження

теорії та практики архівної роботи

Архіви є справою людини, яка створила їх для того, щоб

вони їй служили. Цілі, які суспільство та особистості ставлять перед

архівами, змінювались та будуть змінюватися. Якщо архіви мають

свою практичну мету, то й наука про архіви мусить бути цій меті підпо-

рядкована. Метою архівістики є вироблення засад та методів архів-

ної роботи, які дозволяють найефективніше реалізувати завдання

архівів. Методи архівної роботи стосуються, чи принаймні мають сто-

суватися, як практичної, так і теоретичної сторін архівної діяльності.

В першому випадку мова йде про методологію практичної діяльності,

т. зв. праксеологію. [...]. У другому випадку йдеться про методи тео-

ретичних досліджень.

[...]. Переходячи до методології [...] теоретичної діяльності, обми-

наю такі давні методи, як індуктивний та дедуктивний, властиві та-

кож архівістиці, та хочу вказати на непересічне значення таких ме-

тодів, як генетичний, спостереження, порівняльний та висновок за

аналогією. Генетичний метод застосовується не тільки в дослідженні

історії архівів та архівістики, але також в процесі впорядкування

фондів методом відновлення давніх укладів. З генетичним методом

тісно поєднується метод спостереження, корисний при дослідженні

явищ матеріальної природи. Без уважного та невпинного спостере-

ження, а значить, вивчення даного фонду, який є предметом роботи

архівіста, головним чином з точки зору його будови, неможлива, на-

приклад, реалізація принципу фондової належності документів, які

знаходяться в опрацюванні.

Певну користь, особливо в практичній діяльності і в архівно-істо-

ричних дослідженнях, можуть принести порівняльний метод та вис-

новок за аналогією. Застосовується передусім в роботах із впорядку-

вання документів, створених в канцеляріях сучасних установ такого

ж ступеня та виду. Не здається можливим застосування цієї методики

Щодо старопольських канцелярій, які, крім подібності форм, мають

притаманні тільки їм особливості. Це саме стосується документів,

створених різними суспільними інституціями та підприємствами ка-

піталістичного періоду.

Порівняльний метод не знаходить безпосереднього застосування

в теоретичній діяльності, в теорії, що стосується канцелярій передка-

піталістичнош періоду. Щонайбільше може він відіграти дуже корисну

Допоміжну роль, поглиблюючи та розширюючи науковий світогляд

архівіста завдяки пізнанню споріднених чи подібних явищ в інших

фондах.

ХРЕСТОМАТІЯ

АРХІВОЗНАВСТВА

Загальне обговорення цих методів та способів їхнього застосування

в розв'язанні проблем архівістики виходить за межі нинішньої статті,

тим більше що йшлося б значною мірою про те, як не належить ними

користуватися. Є це тим бажаніше, що архівістика, як багато інших

наук, не знає способів перевірки доцільності використовування того

чи іншого методу. [...].

Визначення терміна архівістика

Архівістика - це теорія архівної роботи, пов'язаної із зби-

ранням та науковим опрацюванням фонду, також з інформацією про

фонд. Мета архівістики - опрацювання, з допомогою відповідних дос-

лідницьких методів, принципів та методів архівної роботи, згідно з

головним принципом єдності теорії та практики архівної роботи.

В архівістиці потрібно виділити такі частини:

• Історія архівів.

• Наука про архів як форму управління державним архівним фон-

дом: архівне право, державний архівний фонд, реалізація поло-

жень про державний архівний фонд (установи, що створюють

документи, важливі для історії, відбір установ з точки зору архів-

ної цінності створених документів, небезпеки, що створюють-

ся внаслідок неправильного відбору, завдання архівів з відбору

документів). Державні архіви, загальні та спеціальні, архіви ус-

танов, завдання архівів різних типів та їхня суспільна функція,

організація, організаційні недоліки та потреби.

• Наука про архів як скарбницю документації: збирання архівних

матеріалів, організація фонду відповідно до існуючих принципів

формування фондів, принципи та техніка упорядкування доку-

ментів, опрацювання фото- та фонографічних матеріалів та ін.

Принципи та техніка описування, з врахуванням специфіки ма-

теріалу, що підлягає описуванню, види описів. Консервація до-

кументів. Зберігання документів: оснащення архівосховищ, за-

хист від злому, вогню та негативних впливів, господарська час-

тина архівосховищ, методи розміщення документів відповідно

до їх виду. Облік фонду, його завдання та форми. Доступ до

документів, політика та техніка доступу.

З видання: Archeion.- 1970,-

LIII.- С. 7-23.

Переклад з польської

Р.

В. Романовського

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

Калакура Я. С.

АРХІВОЗНАВСТВО: НАУКА

ЧИ СИСТЕМА НАУКОВИХ ЗНАНЬ?

[...]. Термін «архівознавство» увібрав у себе два компо-

ненти: наукові знання і архіви. Знання про архіви і архівну справу

(у 20-30-ті рр. її називали «архівництвом») зародилися дуже давно,

але наукового характеру вони набули лише у ХУІІІ-ХІХ ст. На зламі

ХІХ-ХХ ст. з'явились терміни «архівістика», а згодом - «архівознав-

ство». Незважаючи на це, в літературі продовжуються дискусії на-

вколо самого поняття «архівознавство», предмета і характеру науки.

[...]. Архівознавство як відносно окрема галузь знань формувало-

ся в рамках історичної науки. На перших порах воно ув'язувалось з

археологічними розвідками, з пошуками старожитностей, зокрема

писемних, пізніше - з діяльністю археографічних комісій, що займа-

лися розбором і публікацією давніх актів. Поява терміна «архівісти-

ка» була зумовлена потребами самої практики архівної справи (архів-

ництва), необхідністю розробки наукових основ збирання, описування,

колекціонування і зберігання документів. Водночас неухильно зрос-

тав інтерес до історії архівів, організації вітчизняного та зарубіжного

архівництва. Ось чому поступово поряд з архівістикою дедалі часті-

ше став вживатися термін «архівознавство», який підкреслював не

лише прикладне, але й теоретико-методологічне призначення цієї га-

лузі знань. Оскільки архівознавство складалося в межах історичної

науки і виділилось в окрему галузь на етапі диференціації наук, три-

валий час його відносили до допоміжних історичних дисциплін, а

починаючи з 70-х рр - до спеціальних галузей історичної науки. Од-

нак з розширенням сфери діяльності архівів, збагаченням їхніх

функцій і підвищенням ролі у державно-політичному та науково-куль-

турному житті, самовизначення інших дисциплін, пов'язаних з різни-

ми сферами архівної галузі, архівознавство частково вийшло за межі

галузі історичної науки і набуло статусу автономної наукової систе-

ми, яка інтегрує різні знання історії, теорії і практики архівного будів-

ництва і водночас тісно пов'язана з історичними та іншими науками.

На нашу думку, архівознавство

—

це комплексна система знань,

яка, з одного боку, органічно вплітається в історичну науку, а з іншо-

го - інтегрує в собі низку спеціальних знань з теорії, історії і практи-

ки архівної справи, її правових засад, державного будівництва, доку-

ментознавства, інформаційних систем. Архівознавство вивчає також

наукові основи управління галуззю, його правові та економічні ас-

пекти. Таким чином, архівознавство - це система наукових знань,

яка вивчає історію, теорію і практику архівної справи, правові та

ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

економічні засади, архівний менеджмент та інформаційні системи,

принципи формування і використання архівного фонду, технологію

зберігання та реставрації документів. Таке визначення архівознав-

ства як системи наукових знань про історію, теорію і практику архів-

ної справи ніяк не означає, що воно перестало бути галуззю історич-

ної науки, органічною ланкою її структури.

Як відомо, кожна наука має свій предмет, об'єкти і методи дослі-

дження. Предметом архівознавства є тенденції та закономірності ста-

новлення і розвитку архівної справи, наукові принципи роботи з до-

кументами, експертизи їх цінності та ідентифікації, класифікації,

відбору для зберігання, його технологія, методи використання. Уза-

гальнення, теоретичне осмислення цих проблем, виведення законо-

мірностей розвитку архівної справи становить головне завдання архі-

вознавства.

Об 'єктами архівознавства виступають система архівних установ

(на різних етапах розвитку), їхні фонди, органи управління архівами,

архівознавчі наукові центри. Серед об'єктів архівознавства чільне

місце посідають комплекси архівних документів, фонди, Національ-

ний архівний фонд. Архівні документи відбираються, оцінюються,

обліковуються, описуються, зберігаються і використовуються як

інформаційний об'єкт. Центральну ланку українського архівознавства

становить архівна україніка, під якою розуміють документальну спад-

щину українського народу, яка відклалася у вітчизняних та зарубіж-

них архівах.

З предмета та пріоритетів об'єктів архівознавства випливає його

основна функція - розроблення теорії, історії і методики комплекту-

вання, реєстрації, зберігання документів та інформування про них.

Кожна наука, в т. ч. й архівознавство, користується своїм науковим

апаратом, певними категоріями, поняттями, термінами як вищою фор-

мою раціональної фіксації знань про той чи інший предмет, явище,

факт. Поняття є способом відображення самого знання та інструмен-

том наукового дослідження. Серед понять, якими оперує архівознав-

ство, важливе місце займають такі як: «архівна система», «архівна

галузь», «система архівних установ», «архівне будівництво», «архів-

не законодавство», «мережа архівних установ», численні суто про-

фесійні терміни архівної справи.

Архівознавство стало наукою завдяки тому, що опирається як на

загальнонаукові, так і на специфічні методи наукового пізнання.

Сукупність цих методів і основоположних принципів: історизму,

об'єктивності та всебічності складає методологічну основу архіво-

знавства. В основі методів та принципів архівознавчого досліджен-

ня лежить загальна теорія історичного пізнання, яка широко послу-

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

говується універсальними методами наукового аналізу, синтезу, що

дозволяють досліджувати структуру архівного фонду, аналізувати всі

його елементи, ідентифікувати документи. Водночас за допомогою

синтезу досягаються узагальнюючі висновки, робляться теоретичні

викладки, обґрунтовуються рекомендації.

Розглядаючи методи архівознавства, можна помітити, що пріори-

тетним серед них є історичний, який разом з хронологічним та логіч-

ним дає змогу ґрунтовно дослідити витоки архівної справи, історію

заснування і розвитку окремих архівів, виявити основні віхи і прин-

ципи формування архівної системи, виокремити внесок провідних

архівістів у архівну науку і практику, простежити вплив конкретно-

історичних чинників на стан і характер архівної галузі.

Важливу роль відіграють методи ретроспективи та порівняльний

метод. Перший дає змогу відштовхнутись від сьогодення і поступово

заглиблюватись у архівну минувшину, виділяючи при цьому найбільш

характерні риси кожного етапу архівного будівництва, розвитку архі-

вознавчої думки. За допомогою другого вдається порівняти нові і старі

знання, нові і старі архівні технології, виявити реальний приріст на-

укових знань і здобутки прогресивних методик опрацювання архів-

них фондів.

Оскільки до першочергових завдань архівознавства належить вив-

чення документів, воно найчастіше звертається до методів історич-

ного джерелознавства: наукової евристики, критики джерел, їх іден-

тифікації та ін. За останні роки в архівознавстві дедалі ширше засто-

совуються методи конкретно-соціологічних досліджень, статистич-

но-математичної обробки матеріалів із застосуванням електронно-об-

числювальної техніки та новітніх інформаційних та комп'ютерних

систем.

Однак жоден з названих методів не є універсальним і не може бути

абсолютизованим. Оптимальних результатів архівознавці досягають

за умов комплексного використання багатьох або й усіх методів, пріо-

ритетними серед яких є ті, що найповніше відбивають специфіку дос-

лідження, його проблематику та дослідницькі завдання.

Усі компоненти архівознавства, насамперед історія, теорія і прак-

тика архівної справи, ґрунтуються на основоположних принципах на-

уковості, історизму, об'єктивності та всебічності. Послідовне дотри-

мання всіх принципів є гарантом правдивого висвітлення будь-якої

архівознавчої проблеми. Принцип науковості застерігає від описо-

вості, фактології, кон'юнктури та заідеологізованості. Неодмінною

Умовою успішного архівознавчого дослідження є постійне дотримання

принципу історизму. Він орієнтує дослідника на необхідність ґрун-

товно з'ясувати, коли і за яких обставин виникло те чи інше явище в

ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

архівній сфері, які основні етапи у своєму розвитку воно пройшло,

чим стало сьогодні або які уроки для сьогодення випливають з мину-

лого. Саме цей принцип вимагає від дослідника глибоко вникати в

конкретно-історичні умови, в яких розвивалась архівна справа, в

діяльність тогочасних установ, уникати будь-яких проявів модерні-

зації історичного процесу.

Винятково важливим є принцип об'єктивності. Як відомо, всі об'єк-

ти історичного, джерелознавчого і архівознавчого дослідження ма-

ють об'єктивний характер, але несуть на собі печать суб'єктивізму.

Документи, що передаються на зберігання в архіви, в тому числі й

законодавчі акти, міжнародні угоди, є продуктом праці і творчості

конкретної людини або групи людей. Отже, фактор суб'єктивності

присутній в самому об'єкті пізнання і з цим мусить рахуватися дослід-

ник. У ролі суб'єкта по відношенню до об'єкта вивчення виступає

сам дослідник, що неминуче відбивається на його власних оцінках

подій, явищ, осіб. Досягти об'єктивності можна лише в тому випад-

ку, якщо дослідник враховує всі точки зору на ту чи іншу подію, зістав-

ляє їх аргументацію і конструює оптимальні за вірогідністю версії.

З принципом об'єктивності дуже тісно пов'язаний принцип все-

бічності. Його дотримання має бути нормою всіх етапів досліджен-

ня: від відбору та вивчення джерел і літератури до реконструкції подій

і явищ в архівній галузі. Всебічність дослідження застерігає від упе-

реджених схем, однобічних оцінок, замовчування тих подій і фактів,

які «не вписуються» в дослідницьку доктрину.

Окремо слід вказати на принцип зв'язку архівознавства як науко-

вої системи з практикою архівної справи. Цей принцип має першо-

чергове значення для прикладних досліджень з організації архівної

справи, її технології, науково-довідкової роботи архівів. Неодмінною

рисою таких досліджень має бути наукове обґрунтування практич-

них рекомендацій і пропозицій, спрямованих на удосконалення ро-

боти архівних установ, підвищення її ефективності. У зв'язку з прак-

тикою мають провадитись і дослідження з історії та теорії архівного

будівництва. Історіософія позитивізму орієнтує на виявлення пози-

тивного, прогресивного у процесах та явищах минулого, узагальнен-

ня кращого досвіду, винесення уроків з минулого, застереження від

повторення помилок і негативних явищ.

Архівознавство має власну багатоаспектну джерельну базу, завдя-

ки чому воно набуло характеру наукової системи. Його джерельна

база включає як загальноісторичні, так і спеціальні, суто архівознавчі

джерела. За своїм характером основну масу становлять історичні

джерела, які набувають архівознавчого характеру там і тоді, коли ве-

деться архівознавче пізнання. Класифікація архівознавчих джерел про-

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

вадиться за критеріями, прийнятими в сучасному історичному дже-

релознавстві.

Насамперед, це законодавчі і нормативні акти та інші документи

державних органів і владних структур, політичних партій, громадсь-

ких і релігійних організацій, творчих спілок, пов'язані із заснуван-

ням і комплектуванням архівів, визначенням їхніх функцій, профілю

і структури, правових засад. Це - нормативні документи органів уп-

равління архівною справою, адміністрації архівів.

По-друге, праці, промови і виступи державних і громадських діячів

з питань архівної політики, діяльності архівних установ. Цю групу

джерел утворюють праці відповідальних працівників архівної галузі

всіх рівнів, що містять інформацію про діяльність відповідних установ.

Третя група джерел охоплює матеріали преси. Серед них пріори-

тетними є матеріали архівної періодики, зокрема «Архівна справа»

(1926-1931), «Радянський архів» (1931-1932), «Архів Радянської

України» (1932-1933), «Бюлетень Центрального архівного управлін-

ня УРСР» (1947-1965), «Архіви України» (з 1965 р.) та ін. На сто-

рінках періодики висвітлювався досвід роботи архівних установ, да-

валась інформація про нові надходження, спорудження архівосховищ

і архівних комплексів. Все це теж служить джерелом для досліджен-

ня історії та організації архівної справи.

До четвертої групи джерел належать інструктивні та довідково-

інформаційні матеріали органів та установ архівної сфери. Йдеться

про службові інструкції, правила, довідники, путівники, які дають

цінну інформацію стосовно технології архівної роботи. З певною

мірою умовності до цієї групи можна віднести самі архівні фонди,

облікову документацію, акти експертизи, каталоги і тематичні карто-

теки, програми інформаційних систем тощо.

Джерельне значення мають і наукові праці з історії, теорії та органі-

зації архівної справи, матеріали науково-практичних конференцій. Це

п'ята група джерел, які виступають здебільшого носіями вторинної

інформації і служать насамперед історіографічним джерелом архі-

вознавства.

Як окрему, шосту, групу можна виділити мемуари, спогади, листу-

вання істориків, архівознавців, архівних працівників, політичних і гро-

мадських діячів. Хоча кількість джерел цієї групи досить обмежена,

але є спогади М. Костомарова, Д. Дорошенка, І. Крип'якевича, Н. По-

лонської-Василенко, О. Оглобліна та ін. істориків, особові фонди ви-

датних архівознавців.

На основі комплексного використання джерел усіх названих груп

архівознавство збагачується новими знаннями, узагальненнями, на-

повнюється маловідомими фактами, теоретичними положеннями.

ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

Будучи відносно «молодою» наукою, архівознавство проте має

досить високу і багату історіографію. Під історіографією архівознав-

ства розуміють галузь знань про історію розвитку архівознавчих дос-

ліджень. Завдання цієї галузі полягає в тому, щоб дати відповіді на

три основних групи питань: 1) які проблеми архівознавства дослі-

джені з достатньою повнотою; 2) які архівознавчі питання висвітлені

частково або неповно чи невірно; 3) які проблеми не порушувались і

не досліджувались. До завдань історіографії архівознавства належить

вироблення наукової періодизації розвитку архівознавчих знань, ви-

явлення найбільш вагомих наукових концепцій, з'ясування персональ-

ного вкладу учених у розвиток архівознавства.

Спробуємо окреслити періодизацію українського архівознавства.

Як відомо, архівознавство в Україні має давню традицію, але транс-

формація архівознавчих знань у науку відбувалася в середині та другій

половині XIX ст., причому цей процес відбувався майже одночасно

на всіх українських землях - і тих, що входили до складу Російської

імперії, і тих, що були в Австро-Угорській імперії, історія українського

архівознавства тісно пов'язана з традиціями Києво-Могилянської ака-

демії, з документалізмом київської історичної школи, підхопленими

Університетом св. Володимира та Київською археографічною комі-

сією (1843-1921). Збирання давніх актів, підготовка і публікація «Ар-

хіву Південно-Західної Росії» (1858-1914), «Актів, які відносяться

до історії Західної Росії» (1844-1853) супроводжувались розробкою

теоретичних та методологічних питань архівістики. Акцент було зроб-

лено на джерелознавчі та археографічні аспекти архівної справи. Йшов

процес відпрацювання методик пошуку, відбору, оцінки, реєстрації,

описування давніх актів як бази архівістики, вироблялись підходи до

її понятійно-категоріального апарату. Біля витоків української архі-

вістики стояли такі видатні вчені, як М. Максимович, перший ректор

Київського університету, М. Костомаров, П. Куліш, О. Левицький,

М. Іванишев, В. Іконников, М. Владимирський-Буданов, В. Антоно-

вич, Д. Багалій, І. Каманін та ін. [...]. Отже, другу половину XIX ст.

можна розглядати як перший етап становлення і розвитку україн-

ського архівознавства, якому попри всі суперечності судилося сфор-

муватися у окрему галузь знань, а згодом набути статусу системи на-

укових знань.

На тлі XX ст. простежується кілька етапів подальшого розвитку

українського архівознавства, які за хронологічними межами збігають-

ся з періодизацією української історіографії, а також історії архівної

справи. Рубіжною віхою другого етапу стала українська народно-де-

мократична революція 1917-1920 рр., вході якої відродилася Україн-

ська національна держава. Національне державотворення дало по-