Матяш І.Б. (ред.) Хрестоматія з архівознавства

Подождите немного. Документ загружается.

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

Звичайно, ступінь науковий у різних архівів неоднаковий; ці сту-

пені різні і в двох основних типах архівів, що зазначено і вище, цебто

в архівах (чи архівних частинах) установ чинних і архівах самостійних

установ науково-дослідчого типу. Конкретно ця різниця ступенів в

обох типах архівів, насамперед, виявляється в тому, що в архівах на-

уково-дослідчого типу йде поглиблене, історичне своїм напрямком і

характером опрацьовання - дослідження, вивчення матеріялу, що ви-

являється в складанні таких нарисів та описів матеріялу, які вже нау-

ково-історично до краю виявляють зміст даного матеріялу, щільно

підходячи до суто науково-дослідчого будування в їхньому змісті.

Архіви установ до такої межі поглиблености своєї роботи в опи-

сах матеріялів не доводять, зупиняючись на елементарніших, на про-

стіших первісних моментах. Проте - і це треба підкреслити і не забу-

вати - їх також треба збудувати цілком науково, як того вимагає архі-

вознавча теорія і почасти історична наука.

Конкретно говорячи, архіви установ своїх описів не дають в тих

вищих, найтонших і точних формах, в яких їх дають архіви науково-

дослідчого типу. Крім того, сама поглибленість розбирання й кляси-

фікації для архівів при установах не викликається потребою, через

що і форми опису й описування для архівів при установах не дається

такими складними і уточненими, як це треба для архівів науково-дос-

лідчого типу.

Архів установи має на увазі, насамперед, завдання довідково-діло-

вого характеру, а для того завдання не треба нічого, крім описів і спи-

сування первісних видів, більш зовнішнього, формального типу, що

не аналізує більш-менш докладно самого змісту архівного матеріялу

в його суті, що треба для архівів іншого типу.

Отже, справжній архів завжди має функціонувати, він завжди має

бути живою установою, що безперестанно концентрує, опрацьовує

весь той архівний матеріял, яким архів має відати, опрацьовуючи й

виявляючи і ввесь новий діловодний та інший матеріял, який надхо-

дить до нього з усяких архівних покидьків, архівної макулятури.

Справжній архів працює коло відповідного застосовання в цілому

його архівного матеріялу, коло можливо повного довідкового і науково-

дослідчого його використання. Такий архіві працює коло виконання в

цьому розумінні всяких ударних завдань, що їх викликає та або інша

потреба життя. Такий архів працює, нарешті, коло збереження своїх мате-

ріялів од псування й загибелі, які гинуть насамперед од часу, якщо за

ними ввесь час не стежити і не вживати потрібних запобіжних заходів.

Із книги:

Веретенников В.

Архівознавство: Лекція 1,—

Харків: Рад. школа, 1931.-С. 2-3, 10-13, 18-20.

ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

Романовський В. О.

ЩО ТАКЕ АРХІВОЗНАВСТВО

Звичайно архівознавство опреділяли як помічну для історії

науку. Дійсно, архівознавство дає змогу історикові знати про те,

в яких архівах зберігається потрібний для його дослідів матеріял, і як

він там зберігається. Але всякому ясно, що таке визначення науки

архівознавства дуже вузьке, бо не вичерпує всього змісту архіво-

знавства.

Справді, при такій формуліровці лишається на боці вивчення

архівів з метою практичного використування архівних багацтв. Че-

рез те мені здається, що краще не особливо підкреслювати значіння

архівознавства для історії, як науки допомічної, а спробувати встано-

вити її реальний зміст і самостійне значіння цієї дисципліни, а тоді

вже спробувати визначити її як науку.

Архівознавство є наука про архіви. Вона вивчає історію архівів,

бо це дає їй змогу стежити за архівним матеріялом, що переходив до

архівів з давних віків і, що головне, дає можливість спостерігати як

корисні, так і шкідливі для архівалій способи збереження, способи

опису, системи розміщення, способи керування й користування архі-

вами, видання архівного матеріялу і впливи названих фактів як на

наукову розробку історичного матеріялу, так і на можливість корис-

тування архівами з практичною метою.

Таким чином, архівознавство має не тільки допомічне для істо-

ричної науки значіння, але й самостійне, і це останнє полягає як у

вивченню історії архівів та архівного законодавства (в цьому архіво-

знавство стикається з історичною наукою і в певній мірі допомагає

їй), так і в розробці самостійних проблем збереження архівалій для

зручного користування ними з практичною та науковою метою.

Беручи на увагу ці спостереження, можна визначити поняття на-

уки архівознавства як такої системи знаннів про архіви та архівне

влаштовання, яка, з'єднуючи матеріял в загальну категорію історич-

них джерел, дає можливість раціонального обліку, класифікації, збе-

реження і видавання друком цього матеріялу, з метою найліпшого його

використування як для практичних, так і для наукових потреб.

Давши таке поняття про архівну науку, легко визначити й її обсяг.

Архівознавство повинно охопити історію архівів і архівних фондів,

історію розвитку архівної науки, архівного законодавства, дати керу-

ючі вказівки для раціональної класифікації архівного матеріялу, форм,

і засобів для охорони, обліку та вивчення і, нарешті, встановити відно-

шення до архівознавства близьких до нього наук. Вважаю за доцільні-

ше почати саме з останньої точки, бо кінець кінцем самий raison d'être

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

архівознавства полягає в збереженню матеріялів у далекі майбутні

часи, для майбутньої історичної науки. В цьому розумінні архіво-

знавство - допомічна історична дисципліна.

Що таке архів

Архів слово давнє, походить від латинського агсЬіит або

агсЫуит, що значить «письмо схованка». Це є слово своїм порядком

запозичене з грецького ар%єтоу, що визначало в широкому розумін-

ню все те, що зберіглося, доховалося з старих часів, все старовинне.

З незапам'ятних часів у всіх народів, що досягай вже певного ступіня

розвитку, існували схованки стародавніх актів офіційного походжен-

ня. Цікаво тут зазначити, що саме слово ар^єтоу надавало особливу

увагу офіційности і в класичну пору визначало місце перебування

влади, державну або урядову установу. Це варто зазначити, бо і в наші

часи офіційне походження акта чи документу є найхарактернішою

ознакою його архівної приналежносте. Не всяке писання, стародавнє

чи й новітнього часу, є документ архівальний. Таким буде тільки те,

що має діловий характер, цебто те, що вийшло з урядової установи

або вступило до неї. Написана приватньою особою заява і не подана

до установи не є архівний документ, вона робиться таким лише з мо-

менту передачі до офіційної установи. Таким чином, архівними до-

кументами будуть лише ті, що вийшли з однієї установи до другої в

формі наказу, пояснення, відповіди, інструкції або виконання, або всту-

пили до інституції в формі заяви або прохання

. Через те приватний

лист, записка, меморіял, щоденник, літературний твір - не будуть ар-

хівними паперами аж до того часу, як їх не буде вжито як доказ або

приклад вчинку чи факта, який цікавить тим або іншим офіційний

заклад чи установу. Архівним документ буде тоді, коли він вийшов

від урядової чи громадської інституції чи вступив до неї.

Така точка погляду англійських архівістів. Щоправда, вона має

свою логіку й певний резон, особливо коли зважити архівні англійські

традиції. Але континентальна практика і надто практика РСФСР та

УСРР висунула інші принципи. З самого визначення архівознавства

[—] випливає, що архівний матерьял з'єднується в загальну катего-

рію історичних джерел. Тому було б нелогічно викидати з архіву такі

Цінні історичні джерела, як родинні архіви, оскільки вони відбива-

ють на собі діяльність особи як громадської істоти. Тому до архівних

Документів слід залічити всі ділові папери (неділові, як от листи, літе-

ратурні твори - приєднуються до архівного фонду, оскільки твердо

встановлений принцип непорушности фонду - такого сорту докумен-

и м

ожуть бути включені в склад архіву тільки з огляду на їх гро-

ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

мадський або науковий інтерес і завжди вони будуть творити в архіві

додаток, не зв'язаний з архівальними фондами органічно).

Встановивши таке поняття архівного матерьялу, ми можемо тепер

визначити й поняття архіву. Це, очевидячки, буде місце схованки до-

кументів офіційного походження, або, принаймні, ділового характе-

ру, де ці документи зберігаються в певному порядку, з метою науко-

вого або практичного їх використування. [...].

Протягом віків архів мав значіння місця схованки офіційних до-

кументів і утворювався і зберігався з чисто практичними цілями. Та-

кий точнісенько характер мали архіви до самого XVIII в. Тільки в

цьому столітті звернута була увага на другий бік справи - на те, що

архіви мають величезне наукове значіння, бо збірки офіційних па-

перів, що переховуються в них, являють собою першорядні історичні

джерела для вивчення всіх боків минулого життя. Ця ідея повела до

утворення історичних архівів, цебто таких, що містять в собі пере-

важно матеріал, вже мало потрібний для практичного, буденного

життя. Але, поки дійшли до цієї думки, архіви багато потерпіли від

вогню, води, зловживаннів та недбальства. [...]. Був ще один ворог

старовинних паперів - це підробка їх із тією метою, щоб осягнути

права на землю, титул або привелеї.

Архіви загальнодержавного значіння перебували, звичайно, під

охороною верховної влади в кожній державі - решту ж архівного ма-

теріялу розкидано було по всій Європі напризволяще, під охорону

кожного з окремих володарів архівів. [...].

Наукове і практичне значіння архівів

Був час, коли під впливом гегелівської філософії зміст істо-

ричної науки вважали в тому, що вона вивчала розвиток народнього

духу, який виявлявся в найбільш визначних персонах нації - князях,

царях, героях, в державних і громадських установах. Найтиповішим

істориком, істориком-біографом можна вважати англійського пись-

менника Карлейля, який прямо висловився, що єдине, що варто ува-

ги в вивченню історії - це герої, історичні особи. Вся історія, за Кар-

лейлем, це біографії визначних людей. Але час минав, людські думки

шукали чогось іншого. Середина XIX в. й особливо кінець його при-

несли з собою розвиток наук природничих, а з ними ідею еволюції.

Пекуче шукання закономірности історичного процесу висунуло на

перший план розвиток маси - народу, а історичний матеріялізм по-

ставив на перше місце дослідження продукційних форм - економіч-

ний фактор, який у попередніх дослідників грав другорядну ролю або

й зовсім ігнорувався. Таке розуміння історії не могло не відбитися на

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

розумінні цінности історичного джерела. Випадковий, анекдотичний

матеріял чим далі, тим більш став грати ролю ілюстрації для певного

часу, епохи. Саме ж вивчення історичного процесу почало базувати-

ся на вивченню масового, статистичного, головним чином, матерія-

лу. Особливо це треба сказати про часи капіталізму. Щоб зрозуміти

хід історичного процесу, дослідникам потрібно осягнути економічні

відношення між ріжними класами людности в державі - через це ті

ріжні документи, що відносяться до статистики людности, розподілу

земельної власности, способів виробництва, фінансового устрою,

стану торговлі та промисловости, вивозу та ввозу краму - почали ста-

вати в історичних дослідах на перше місце. Архіви, які до недавньо-

го часу мало звертали уваги на такі документи, тепер примушені при-

вести до ладу подібний актовий матеріял, щоб дати можливість дослід-

никам використати його в своїх студіях. Стає цілком зрозуміло, що

чим далі, тим більше прогрес історичної науки, розуміючи тут істо-

рію як науку про минуле в самому широкому значінню слова, стає все

в більшій залежности від стану архівів. Я маю тут на увазі не тільки

абстрактний інтерес до знання, але також і інтерес, викликаний по-

требами практичного життя - інтерес політика, громадського діяча

або адміністратора. Щоб використати увесь досвід минулих часів, щоб

запобігти помилкам в дальшому будівництві, щоб зрозуміти розви-

ток і напрямок життя, однаково і адміністратор, і політик повинні

звернутися до архіву, щоб знайти відповідь на пекучі питання сучас-

ного. Такі питання, як землеустрій селянства, підняття продуктивно-

сте праці і ліпша організація виробництва і т. ін., можна вирішити

тільки вивчивши докладно кожне з них в минулому, щоб зрозуміти їх

у сучасному.

Подібним же чином організація нормальних відносин Радянсько-

го Союзу з державами Західньої Європи теж повинна базуватися на

вивченні наших відносин в минулому до цих країн, коли ми, звичай-

но, не хочемо, щоб нас немилосердно покривдили при розрахунках з

ними. Як на доказ важливости володіти архівами і вміти використу-

вати дані, що ці архіви зберігають, вкажу на недавній факт перегово-

рів СРСР з Польщею. Польща, посилаючись на Ризьку умову, вимагала

від нас повернення культурного майна, яке належало Київському уні-

верситетові. Поляки вважали справу несуперечною і вже лагодилися

вивозити з Києва культурні цінности. Але раптом картина змінилася.

Експертиза, що уряджена була в Харкові на чолі з ак. Д. І. Багалієм,

а в Києві під проводом ак. М. П. Василенка, простудіювавши історію

переводу Кремінецького ліцею до Київа на підставі архівних джерел,

приишла до наочного висновку, що претензії поляків цілком без-

підставні. Експертизу було обґрунтовано такими солідними наукови-

ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

ми доказами, що навіть польська експертиза була їми переконана...

Результат був той, що майно на сотні тисяч карбованців і несчислимої

культурної ваги залишилося за Україною. Цікаво, що поляки сами ви-

знали ґрунтовність нашої експертизи, пославшись на той факт, що

українська делегація розпоряжає, мовляв, архівами, яких Польща не має.

Я вже не кажу про чисто історичні студії. Вони були й будуть в

найтіснішому зв'язку з архівним матеріялом. Ні одна солідна істо-

рична праця не може обійтися без архівальних джерел. Міняються

погляди на ті чи інші події, дається те чи інше освітлення якомусь

факторові чи періодові, але щоб докладно вивчити якесь питання,

треба використати всі приступні джерела, а як це не скоро ще при-

йде, та навряд коли й наступить такий час, що всі джерела будуть

надруковані, отже, всякому історикові доводиться звертатися до архіву.

Може здається, що добре впоряджена архівна справа потрібна без-

посередньо тільки невеликій кількості людей - діячам науки та гро-

мадським діячам. Але думати так теж помилково. Я вже не кажу, що

і вчений, і політик мають в своїх працях на оці інтерес громадський,

спільний, але кожному громадянинові по його приватній справі може

бути потрібна справка по справах, яким час давно минув, і вони збе-

рігаються вже не в установі, а передані в архів. Коли архіви працю-

ють добре, влаштовані правильно - громадянин за кілька годин одер-

жить довідку йому потрібну, коли ж архівна справа занедбана - да-

ремне він буде сподіватися її знайти.

Для чого архівістові потрібне архівознавство

Звідки ж архівіст може дістати відповідь на всі ті численні

питання, які я вище зазначив? Для відповіді треба звернутися до історії

архівної справи, до історії окремих архівів. [...]. Але мало того. Щоб

знати архівну справу і вміти розібрати архівні фонди, треба знати істо-

рію установ та їхню компетенцію й діяльність. Треба нарешті знати

історію архівних фондів України, їхню долю, склад і місце теперіш-

ньої їх схованки. Через те, що історична доля зв'язувала в минулому

Україну з Литвою та Польщею, а потім з Московською державою -

українське архівознавство мусить торкнутися організації архівної

справи по цих двох державах, бо історичні джерела вийшли з канце-

лярій установ цих двох народів і в значній мірі переховуються по ар-

хівах теперішньої Польщі та Росії.

З праці:

Романовський

В. Вступні уваги /

Нариси з архівознавства: Історія архівної справи

на Україні та принципи порядкування в архівах. -

Харків, 1927,-С. 5-10.

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

Стрельський В. І.

АРХІВОЗНАВСТВО

Архівознавство - наукова дисципліна, що вивчає і розроб-

ляє теоретичні, методологічні, організаційні питання архівної спра-

ви та її історію. Архівознавство займається питанням обліку, збері-

гання, наукової систематизації та класифікації документ, матеріалів,

розробляє види та форми науково-довідкового апарату, методи та

прийоми всебічного використання документів. Архівознавство вив-

чає документ, матеріали, що виникли внаслідок діяльності установ,

організацій та окремих осіб у вигляді текстів на пергаменті, папері,

фотокопій, кінофотофонодокументів тощо. В Росії архівознавство як

наука зародилося в 19 ст. Справжній розвиток архівознавства почав-

ся після Великої Жовтневої Соціалістичної революції. Декрет Ради

Народних Комісарів РРФСР від

.VI. 1918 «Про реорганізацію та цен-

тралізацію архівної справи в РРФСР», підписаний В. І. Леніним, по-

станова Раднаркому УРСР від 20.IV. 1920 та ряд ін. постанов Радянсь-

кого уряду забезпечили централізацію, охорону і планомірне викори-

стання архівних матеріалів. Радянське архівознавство базується на

марксистсько-ленінській методології. Воно тісно пов'язане з усіма

галузями історичної науки та з допоміжними (спеціальними) історич-

ними дисциплінами. В сучасному архівознавстві починається засто-

сування машинних методів пошуків документальних матеріалів з ок-

ремих проблем, тем, питань.

З питань теорії і практики А. на Україні виходили і виходять пе-

ріодичні видання: «Архівна справа» (1926-31), «Радянський архів»

(1930-32), «Архів Радянської України» (1932-33), «Архіви України»

(з 1947). У 1944 постановою Ради Народних Комісарів УРСР при Київ-

ському університеті створено кафедру архівознавства та спеціальних

історичних дисциплін.

Із видання: Радянська енциклопедія історіїУкраїни-

К„ 1969.-С. 88.

Арламовський Казімєж

АРХІВІСТИКА, її СУТНІСТЬ

ТА ВИЗНАЧЕННЯ

[...]. Розбіжності між значеннями терміна «архівістика»

зводяться до двох головних положень: 1) архівістика - це наука про

архіви та архівалії, або про архівну роботу; 2) архівістика - це лише

одна з дисциплін науки про архіви. Ці розбіжності не додають ясності

ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

нашій науці та є причиною багатьох непорозумінь. Усунення їх є, без-

перечно, складною справою. [...]. Розбіжності будуть існувати, на-

певно, завжди, але це добре тоді, коли вони зумовлюють розвиток та

глибше проникнення в сутність проблеми. Існування цих розбіжностей

не повинно стримувати вироблення хоча б для практичних цілей єди-

ного, ясного та повного визначення терміна «архівістика».

Розглядаючи дану проблему, слід враховувати не лише те, що на

цю тему написано, а й коли була висловлена та чи інша думка. Архі-

вістика - наука жива, і, як кожна гуманітарна наука, є другорядним

явищем щодо свого предмета, тому часто не встигає за розвитком

архівної практики.

[...]. Значення поняття «архівістика» в польській мові визначено

цілком довільно. Саме поняття увійшло до польської мови через різних

авторів та мало неоднакове значення, звідси й виникають непорозу-

міння. Здається, ці непорозуміння можна легко ліквідувати, надавши

поняттю «архівістика» якнайширшого значення разом з історією та

архівознавством, так, як це зробили автори «Архівного Словника»,

А. Камінський та ряд закордонних дослідників.

З предметної сфери архівістики надалі виключаю історію установ,

історію канцелярії та організацію діловодства. На мій погляд, до сфери

архівістики належить не те, чим займаються архівісти на маргінесі ар-

хівних робіт, але те, що безпосередньо поєднується з архівами та архів-

ними фондами, та не становить предмет окремих, спеціальних дисциплін.

У своїй роботі архівіст, подібно до історика, користується дороб-

ком ряду наук, таких як, наприклад, наука про документ, палеографія

та неографія, хронологія, геральдика та ін., але, незважаючи на це, їх

не включають до архівістики.

Історія установ є повністю сформованою самостійною дисциплі-

ною. Історія канцелярії не пов'язана виключно з архівістикою. Знан-

ня конкретної канцелярії може бути потрібно архівісту, що опрацьо-

вує окремий фонд, але лише стосовно організації діловодства, а влас-

не щодо організації обігу актової документації в даному періоді часу,

а це ще не історія канцелярії.

Контакти між архівістикою та іншими науками є безсумнівними

та постійно розширюються, але вони не повинні позначатися на архі-

вістиці як окремій дисципліні, що має свої власні предмет, завдання

та цілі. Загальновідомим є твердження, що окремі розділи архівісти-

ки потрібні історикові, який трактує їх як допоміжні знання. Проте

історик не встановлює жодних архівних правил чи норм та викорис-

товує лише кінцевий результат архівної роботи.

[...]. Вирішальним чинником є те, що архівістика, як допоміжна

історична дисципліна, не охоплює всіх проблем, які теоретики вва-

ЗА Розділ 1. Архівознавство як наука

жають належними до архівістики і які є предметом роботи архівіста,

а що казати про багатство змісту слова «архів» в усіх його аспектах.

Зрештою, не підлягає сумніву, що без розв'язання ряду питань, бай-

дужих для історика, не можна сподіватися на належне, згідно з заса-

дами архівістики, та й навіть потребами історика, опрацювання архів-

ного фонду.

Предмет архівістики

Розмірковуючи на тему предмета архівістики, візьмемо за

основу положення, що архівістика є наукою. Цей погляд знайшов якщо

не загальне, то принаймні широке визнання. І слушно. Поділяю точ-

ку зору, висловлену С. Камінським, що «наука - це певного роду

пізнання, яке відповідає визначеним умовам».

Прийняття цього

твердження розв'язує суперечку щодо того, чи архівістика є наукою, та

одночасно вказує напрямок подальших міркувань. Будуть вони стосу-

ватися передусім предмета нашого пізнання, яким не може бути ніщо

інше, як тільки архів, в усіх значеннях цього терміна. Може він нас

цікавити як певна форма управління державним архівним фондом або

як скарбниця історичної документації для потреб управління та науки.

У першому аспекті предмет нашого вивчення, з одного боку, нале-

жить до галузі права (адміністративного), з іншого - до історії архівів.

Дослідження в цій галузі стосуються передусім положень архівного

права. Творення таких положень часто виходить поза сферу наукових

досліджень. Це передусім галузь політики. Напевно, і вона повинна

враховувати досягнення та потреби різних галузей науки, проте ідеоло-

гічні чинники є вирішальними при розв'язанні цих проблем. Роль архі-

вістики в цьому випадку обмежується дослідженнями, чи існуюче архів-

не право відповідає потребам життя, повідомленням про ці потреби,

також до визначення найкращих шляхів вирішення актуальних проблем.

У другому аспекті архів розглядається як установа, створена для

збирання та наукового опрацювання державного архівного фонду.

І оловною проблемою є тут розміщення архівів у відповідних будин-

ках та зберігання архівних документів. Йдеться не лише про техніку

зберігання, а передусім про те, щоб зберігання відповідало умовам

всебічної безпеки. Це вимагає вивчення таких умов та опрацювання

відповідної теорії у формі науково обґрунтованих технологічних ре-

комендацій. На цю галузь, досить занедбану, належить звернути особ-

ливу увагу.

Третім напрямком досліджень повинні бути проблеми архівного

фонду, найважливіші в роботі архвістів. Головна увага має приділя-

тись передусім виробленню теоретичних підстав формування фонду

зо ХРЕСТОМАТІЯ З АРХІВОЗНАВСТВА

державних архівів. Розумію під цим як відбір установ, зобов'язаних

передавати документи до державних архівів, опрацювання принципів

відбору документів, так і їх оцінки в реєстрах документів, яка викли-

кає ряд серйозних застережень. Це також і опрацювання принципів

розміщення фонду, особливо з точки зору територіальної належності

та походження.

[...]. Німецькі архівісти виділяють архівну термінологію як окре-

мий розділ архівістики. Це питання вимагає ширшого розгляду.

Основні поняття архівної термінології є результатом роботи попе-

редніх поколінь архівістів. Застосовані до актуальних потреб свого

часу, побудовані на основі тодішнього рівня знань, вони постійно по-

требують осучаснення, головним чином шляхом творення похідних

понять та термінів, наприклад: архівний фонд, фонд закритий, відкри-

тий, фрагментарний, неповний та

ін.

Зміст та сфера цих понять сформу-

валися не внаслідок теоретичних роздумів, а спираються на досвід

практичної діяльності, набутий під час впорядкування архівного фонду.

Це вирішальний чинник, який, на мій погляд, приводить до вис-

новку: архівну термінологію не можна вважати окремою, самостійною

дисципліною архівістики, вона є результатом вивчення архівного фон-

ду та його частин. Якщо можна говорити про архівну термінологію

як про дисципліну архівістики, то лише в тому значенні, що завдан-

ням архівістики повинно бути також творення архівних термінів, до-

слідження процесів формування понять та придатності утворених по-

нять (термінів) до реальності, яка постійно змінюється. Під останнім

поняттям розумію постійне збагачення нашого знання предмета, зміна

цілей архівів та ін.

Напевно, можливо різні архівні терміни робити предметом само-

стійних досліджень, але тоді можна хіба що дискутувати, чи залучати

такі дослідження до галузі термінологічних досліджень, чи також до

проблем, пов'язаних з архівом як формою управління архівним фон-

дом чи скарбницею архівних матеріалів. Погоджуюся з останнім.

Залишається широка та важлива сфера практичної діяльності

архівів, яка в нашій практиці управління архівами регулюється ря-

дом положень, що видаються у формі директив та розпоряджень, на-

приклад, розпорядження про передавання архівних матеріалів до дер-

жавних архівів, у справі обліку архівного фонду та ін.

Німецькі автори включають до сфери практичної діяльності про-

блеми підготовки архівістів

. З цим можна погодитися, але за умови,

якщо мова не йде лише про організаційний бік проблеми. Значно важ-

ливішою справою є вироблення відповідних методів підготовки кадрів.

Це відбувається не тільки та не стільки на курсах. Така форма підго-

товки може дати позитивний результат лише як спеціальне навчання