Марчук В.П. Словник юридичних термінів

Подождите немного. Документ загружается.

Правова система — система всіх юридич-

них явищ, які існують у певній державі або в

групі держав.

Правова сім’я — достатньо велика су-

купність національних правових систем у ме-

жах одного типу права, що об’єднані спіль-

ністю історичного формування, структури

джерел, провідних галузей та правових інсти-

тутів, юридичної культури та мислення, а та-

кож їх правозастосування. Існують англо-

саксонська, романо-німецька та мусульман-

ська правові сім’ї.

Правове виховання — цілеспрямована

діяльність по керівництву управлінню проце-

сом підготовки членів суспільства до вико-

нання правових норм, по підвищенню рівня

правосвідомості та правової культури. Зміст

правового самовиховання складає діяльність

людей по оволодінню правовими знаннями,

формуванню позитивних правових мотивів і

установок, навичок правомірної поведінки.

Правове виховання поділяється на правову

агітацію, правову пропаганду, правове на-

вчання.

Правове навчання — конкретний вид на-

вчального процесу, під час перебігу якого

під керівництвом досвідчених юристів члени

суспільства оволодівають правовими знан-

нями, навичками, вмінням застосувати нор-

ми права.

Правове регулювання — форма впливу на

суспільні відносини, що здійснюються за до-

помогою правових засобів.

Правовий звичай — санкціоноване і забез-

печуване державою звичаєве правило пове-

дінки загального характеру.

Правовий прецедент — об’єктивне рішен-

ня органу держави з конкретної справи, яко-

му надається формальна обов’язковість при

розв’язанні всіх наступних аналогічних справ

(судових, адміністративних).

Правовий статус особи — сукупність за-

кріплених у законах та інших правових актах

прав, свобод і обов’язків особи, а також га-

рантій, які забезпечують їх повне і безпереш-

кодне здійснення, захист та поновлення.

Правові форми здійснення функцій держа-

ви — специфічні засоби здійснення її діяль-

ності, які тягнуть правові наслідки і за допо-

могою яких здійснюються державні функції.

До правових форм відносять: а) правотворчу;

б) управлінську чи виконавчо-розпорядчу; в)

правоохоронну.

Правозастосовний акт — індивідуально-

конкретний, державно-владний припис, ви-

несений відповідним органом у результаті

вирішення юридичної справи.

Правоздатність — закріплена у законо-

давстві і забезпечена державою можливість

суб’єкта мати юридичні права і нести юри-

дичні обов’язки.

Правосвідомість — система понять, по-

глядів, уявлень, почуттів та дій з приводу

чинного або бажаного юридичного права.

Правонаступництво — перехід прав і обо-

в’язків від одного суб’єкта до іншого. П.

може бути універсальним, частковим або

зовсім відсутнім.

Правомірна поведінка — вчинки (діяння),

які не суперечать приписам правових норм або

основним принципам права певної держави.

Правопорушення — протиправне, винне

діяння деліктоздатного суб’єкта, яке є особисті-

сно або суспільно шкідливим чи небезпечним.

Правопорядок — режим упорядкованості,

організованості суспільних відносин, що

існує в державі за умови належного дотри-

мання законності (див. ст. 30 КПК).

Правове регулювання — здійснюваний

державою за допомогою всіх юридичних за-

собів владний вплив на суспільні відносини з

метою їх упорядкування, закріплення, охоро-

ни й розвитку.

Правові відносини — врегульовані норма-

ми права суспільні відносини, учасники яких

є носіями суб’єктивних прав і обов’язків. Ви-

никають при настанні передбачених законом

юридичних фактів.

Правоохоронні органи — система держав-

них та уповноважених державою громадсь-

ких формувань, основною функцією яких є

боротьба зі злочинністю та іншими право-

порушеннями. До складу П. о. відносять про-

куратуру, органи Міністерства юстиції, внут-

рішніх справ, Службу безпеки, адвокатуру,

нотаріат, різні державні комісії та комітети,

що здійснюють правоохоронну діяльність.

Правопорядок — стан фактичної впоряд-

кованості суспільних відносин, врегульова-

них правом, який виражає реальне, практич-

не здійснення законності.

Правосвідомість — вид (форма) суспільної

свідомості, що містить сукупність поглядів,

почуттів, емоцій, ідей, теорій та концепцій, а

також настанов, які відбивають відношення

людей, суспільних груп і суспільства в цілому

до права, форм і методів правового регулю-

вання. Розрізняється правосвідомість сус-

пільна, групова, індивідуальна або теоретич-

на, професійна, буденна.

Правосвідомість індивідуальна — сукуп-

ність правових знань, емоцій та настанов

конкретного суб’єкта права.

Правосвідомість професійна — сукупність

професійних правових знань, почуттів, емо-

цій, оцінок, настанов, мотивів, які характерні

для представників відповідної групи та фор-

муються в результаті професійної діяльності і

навчання.

Правосуб’єктність — здатність виступати

суб’єктом у правовідносинах, складається з

право-, діє-, деліктоздатності.

Правоутворення — складається з процесів

формування і формулювання права (право-

творчість).

Формування права — процес утворення

взаємодії між індивідами, які, виникаючи

стихійно, є виразом об’єктивних законів сус-

пільного розвитку, зумовлених соціальним,

економічним і духовним устроєм суспільства.

Формулювання права — процес утворення

правил, що стихійно склались у суспільстві,

які перекладаються на мову нормативів, при-

писів та існують у письмовій або усній юри-

дичній формах.

Право юридичне — створений і забезпече-

ний суспільством регулятор соціальних

відносин, що становить систему загально-

обов’язкових, формально певних приписів,

які зумовлені соціально-економічним устро-

єм суспільства, втілюють свободу і справед-

ливість.

Правотворчість — це діяльність компе-

тентних державних органів, їхніх посадових

осіб або всього народу по встановленню, змі-

ні чи скасуванню юридичних норм.

Президентська республіка — форма прав-

ління, при якій голова держави — президент,

який керує урядом, що формує сам, — у ряді

випадків з наступним схваленням своїх при-

значень верхньою палатою законодавчого

органу (США, Аргентина, Мексика, Росія).

Презумпція невинності — правовий прин-

цип, за яким щодо особи, яка підозрюється у

скоєнні злочину, припускається невинність

до того часу, поки її вину не буде доведено в

порядку, передбаченому законодавством і

встановленому вироком суду, що набрав

чинної сили.

Предмет правового регулювання — конк-

ретні вольові суспільні відносини, що регу-

люються правом чи об’єктивно потребують

правового впливу.

Прем’єр-міністр України — особа, яка очо-

лює Кабінет Міністрів (уряд). Повноваження

П-м. визначаються Конституцією держави і

Законом “Про Кабінет Міністрів”.

Приватна власність — форма власності, за

якої засоби виробництва, продукти праці, ін-

ші предмети належать окремим приватним

особам або їхнім групам.

Приватне право — на відміну від публіч-

ного права регулює відносини, що забезпечу-

ють приватні інтереси, автономію та ініціати-

ву індивідуального власника. До приватного

права відносять: цивільне право, сімейне пра-

во, торгове право тощо.

Прийняття спадщини — дія, спрямована

на набуття майна, що переходить за спадщи-

ною особі, яка є спадкоємцем за законом або

заповітом (вступ у володіння майном, подача

заяви до нотаріальної контори про прийнят-

тя спадщини). Такі дії мають бути здійснені

протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.

Принцип законності — верховенство зако-

ну, єдність законності; реальність законності;

непротиставлення законності доцільності;

неминучість відповідальності за правопору-

шення; зв’язок законності та культурності;

зв’язок законності та справедливості.

Принципи правотворчості — основопо-

ложні ідеї, відправні засади, на яких будуєть-

ся правотворчість. Принципами правотвор-

чості є демократизм, гуманізм, сполучення

національного й інтернаціонального, закон-

ність, науковість.

Прогалини у праві — відсутність (неповно-

та) правових норм, які регулюють суспільні

відносини у межах предмета фактичного пра-

вового регулювання, встановленого законо-

давцем. Усуваються у процесах правотвор-

чості або застосування за аналогією.

Прогул — відсутність на роботі без поваж-

них причин понад три години протягом

робочого дня.

Протиправна поведінка (правопорушен-

ня) — суспільно небезпечна, свідомо-вольо-

ва, винна поведінка суб’єктів права, яка вира-

жається в діянні чи бездіяльності, суперечить

нормам права, тягне за собою правові на-

слідки у формі юридичної відповідальності і

відновлення порушених суб’єктивних прав.

Ознаки правопорушення: суспільна небезпе-

ка, винуватість, протиправність, покарання.

За критерієм ступеня суспільної небезпеки

поділяється на злочини та проступки.

Протиправність — властивість діяння (дії

або бездії), яка полягає у його формальній за-

бороні юридичною нормою.

Професійні спілки — добровільні само-

врядні громадські організації, що об’єднують

громадян, пов’язаних спільними інтересами,

за родом їхньої діяльності для захисту трудо-

вих і соціально-економічних прав та інтересів

членів цієї організації.

Процесуальне право — частина норм пра-

вової системи, яка регулює відносини, що ви-

никають при розслідуванні злочинів, роз-

гляді та вирішенні кримінальних і цивільних

справ.

Пряма демократія — форма здійснення

влади через безпосереднє волевиявлення на-

роду, певної соціальної групи.

“Психологічна” теорія права — виникла в

середині XIX ст. і розвинута Л. Петражиць-

ким, Тардом, Россом та ін. Вони заперечува-

ли об’єктивну реальність права (сукупність

правових норм) і стверджували, що право є

“психічним переживанням” (почуттями чи

емоціями). Представники цієї теорії стверд-

жують, що можна знищити кодекси законів,

але право залишається у головах людей, ос-

кільки тільки у них міститься правове почут-

тя чи ідея права. Право, на думку Л. Петра-

жицького, це “імперативно-атрибутивна

(обов’язково правочинна) емоція”, яка спо-

нукає одну зі сторін виконувати якусь дію, а з

іншого боку, надає повноваження вимагати

виконання цієї дії. Предметом теорії права

він вважав правові переживання, які поділя-

ються на переживання офіційно-ділового

(позитивного) права та інтимного права.

Публічне право — сукупність галузей пра-

ва, що регулюють відносини, які забезпечу-

ють загальнодержавні інтереси домінуючої

частини суспільства, одним з учасників яких є

орган держави як владний суб’єкт.

Рада Безпеки ООН — один із головних

органів ООН. Згідно зі Статутом цієї органі-

зації на Р. Б. покладено основну відпові-

дальність за підтримання міжнародного

миру і безпеки. Лише за її рекомендацією Ге-

неральна Асамблея приймає до ООН нових

членів і може позбавляти за певних обставин

членства. За рекомендацією Р. Б. призна-

чається Генеральний секретар ООН. Кожна

держава — член Р. Б. має один голос. Скла-

дається з п’яти постійних і 10 непостійних

членів, які обираються Генеральною Асамб-

леєю на два роки.

Расизм — антинаукова соціальна доктри-

на і людиноненависницька практика, спря-

мована на поневолення і знищення “расово