Лекції до курсу - Історія педагогіки

Подождите немного. Документ загружается.

1. Вступ до курсу «Історія педагогіки»

1.1. Значення, предмет, завдання та структура навчального курсу «Історія педагогіки»

1.2. Принципи історії педагогіки

1.3. Джерела історії педагогіки

Розділ I. Історія зарубіжної школи і педагогіки

Тема 1. Виховання у первісному суспільстві

1.1. Основні теорії походження виховання

1.2. Особливості виховання на різних етапах розвитку первісного суспільства

Тема 2. Виховання, школа і зародження педагогічної думки в державах Стародавнього Світу

2.1. Виховання та навчальна практика у країнах Стародавнього Сходу

2.2. Виховання й шкільна освіта в державах Стародавньої Греції. Освіта епохи еллінізму

2.3. Зародження педагогічної теорії у філософських вченнях древньогрецьких мислителів

2.4. Виховання, школа і педагогічна думка у Стародавньому Римі. Педагогічні ідеї М.Ф.Квінтіліана

Тема 3. Розвиток школи, виховання і педагогічних ідей у середньовічній Європі, в епоху

Відродження та Реформації

3.1. Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху Середньовіччя

3.2. Схоластика і її вплив на зміст і методику навчання

3.3. Розвиток університетської освіти в епоху середньовіччя

3.4. Школа i педагогічна думка у Європі в епоху Відродження

3.5. Реформація. Єзуїтське виховання

Тема 4. Педагогічна система Яна Амоса Коменського

4.1. Практична і теоретична діяльність Я. А. Коменського

4.2. Формування й основні риси світогляду Я. А. Коменського

4.3. Загальнопедагогічні ідеї Я. А. Коменського

4.4. Вчення Я.А.Коменського про школу

4.5. Організація навчання. Обґрунтування класно-урочної системи

4.6. Дидактичні погляди Я.А.Коменського

4.7. Вимоги до підручників. Підручники Я.А.Коменського

4.8. Питання виховання та шкільної дисципліни у працях Я.А.Коменського

4.9. Я.А.Коменський про вчителя та вимоги до нього

Тема 5. Шкільництво та педагогічна думка у Європі XVII-XVIII ст.

5.1. Англійська педагогіка XVII ст. Педагогічна концепція Дж.Локка

5.2. Французьке просвітництво XVIII ст.

5.3. Педагогічні ідеї Жан-Жака Руссо

5.4. Проблеми народної освіти у період французької революції кін. XVIII ст.

5.5. Народна освіта у країнах Західної Європи XVII-XVIII ст. Моніторіальна система Белл-Ланкастера

Тема 6. Розвиток школи і педагогіки у зарубіжних країнах у XIX ст.

6.1. Педагогічні погляди і діяльність Й.Песталоцці

6.2. Розвиток філантропізму і неогуманізму у Німеччині

6.3. Педагогічна система А.Дістервега

6.4. Педагогічна теорія Йогана Фрідріха Гербарта

6.5. Педагогічні погляди і діяльність соціалістів-утопістів Р.Оуена та Ш.Фур’є

6.6. Педагогічне вчення Фрідріха Фребеля

6.7. Прогресивна педагогіка Росії у XIX- поч. XX ст. (Л.Толстой, П.Лесгафт, С.Шацький)

Тема 7. Реформаторська педагогіка зарубіжних країн у кінці XIX — XX ст.

7.1. Нові тенденції у педагогічній теорії і практиці зарубіжних країн у кін. XIX – поч. XX ст.

7.2. Характеристика основних наукових напрямків у зарубіжній реформаторській педагогіці кін. XIX

– XX ст.

7.2.1. Педагогіка “вільного виховання“

7.2.2. Експериментальна педагогіка. Педологія

7.2.3. Педагогіка прагматизму

7.2.4. Педагогіка “громадянського виховання“ і “трудової школи“

7.2.5. Теорія “нового“ виховання і “нових шкіл“

Розділ II. Історія української школи і педагогіки

Тема 8. Виховання, школа і педагогічна думка Київської Русі

8.1. Виховання дітей у східних слов’ян

8.2. Виникнення й розвиток письма у східних слов’ян

8.3. Розвиток освіти й шкільництва в Київській Русі

8.4. Педагогічна думка Київської Русі

8.5. Розвиток шкільництва в Галицько-Волинській державі

Тема 9. Розвиток освіти і педагогічної думки в епоху українського Відродження (XVI- перша пол.

XVIII ст.)

9.1. Загальна характеристика розвитку шкільництва

9.2. Виникнення і розвиток братських шкіл в Україні

9.3. Зародження вищої освіти в Україні

9.3.1. Перші вищі навчальні заклади в Острозі і Києві

9.3.2. Острозька школа-академія

9.3.3. Києво-Могилянська академія

9.4. Розвиток шкільництва на терені Запорозької Січі

9.5. Особливості розвитку освіти Лівобережної і Правобережної України у 2 пол. XVII- 1 пол. XVIII ст.

9.6. Розвиток педагогічної думки

Тема 10. Розвиток української педагогіки й шкільництва у другій половині XVIII — першій половині

XIX ст.

10.1. Система освіти в Україні під Російською імперією

10.2. Розвиток освіти на Правобережній та Західній Україні

10.3. Розвиток педагогічної думки

Тема 11. Педагогічна система Костянтина Дмитровича Ушинського

11.1. Практична і теоретична діяльність, світогляд

11.2. Теоретичне обґрунтування педагогіки

11.3. Принцип народності виховання

11.4. Дидактичні погляди

11.5. Проблема гармонійного розвитку і виховання особистості

11.6. Ушинський про вчителя і його підготовку

Тема 12. Розвиток української педагогіки й шкільництва у другій половині XIX — на поч. XX ст.

12.1. Освіта на територіях підросійської України

12.2. Освіта на західноукраїнських землях

12.3. Боротьба українського народу за національну освіту й рідну мову

12.4. Розвиток педагогічної думки

Тема 13. Розвиток освіти й шкільництва в Україні у XX ст.

13.1. Шкільництво в Українській державі 1917-1919 рр.

13.2. Освіта у перші роки становлення радянської влади в Україні (1917-1920 рр.)

13.3. Розвиток українського шкільництва у період між першою і другою світовими війнами

13.4. Українська школа в роки другої світової війни і в повоєнний час

Тема 14. Розвиток української педагогічної науки у XX ст.

14.1. Просвітницька діяльність і педагогічні погляди діячів української революції (М.Грушевський,

І.Стешенко, С.Русова)

14.2. Педагогічні погляди і діяльність П.Блонського

14.3. Педагогічна діяльність і теоретична спадщина А.Макаренка

14.4. Педагогічна спадщина Г.Ващенка

14.5. Педагогічна діяльність і теоретична спадщина В.Сухомлинського

Тема 15. Відродження національної системи виховання, школи і педагогіки в період становлення

незалежної України у кінці XX- початку XXI ст.

15.1. Демократизація суспільного життя в Україні у середині 80-х років та початок відродження

національної школи. Закон України “Про освіту”

15.2. Концепція середньої загальноосвітньої школи в Україні

15.3. Державна національна програма “Освіта” (“Україна XXI століття”)

1.1. Значення, предмет, завдання та структура навчального курсу «Історія педагогіки»

Розвиток суспільства і зміни у відносинах між людьми завжди знаходили своє відображення в

практиці освіти, навчання і виховання підростаючих поколінь, у меті та завданнях школи, в

педагогічних теоріях і системах. Освіта, навчання і виховання — процеси соціальні, історично

зумовлені, в яких завжди відображаються цілі та інтереси панівних класів суспільства, а також їх

політичних партій. Щоб правильно зрозуміти закономірності цих процесів, необхідно знати історію

розвитку освіти, виховання, школи та педагогічних теорій від найдавніших часів до наших днів.

Відомий німецький історик педагогіки К.Шмідт говорив, що лише той в змозі зрозуміти істинну

науку сучасної педагогіки, хто сам вжився в історію педагогіки. Вона вчить бути об’єктивним,

правильно оцінювати думки, що циркулюють в літературі. Вона допомагає усвідомлювати, що

багато з того, що приймається тим чи іншим дослідником за своє нове, оригінальне творіння,

давно вже існувало раніше і робилося часом чи намічалося ще вірніше і краще, ніж сьогодні, чи,

навпаки, визнане неправильним, давно засуджене багаторічним досвідом. Педагогіка без її історії

те ж саме, що будівля без фундаменту. Відсутністю твердих знань з історії педагогіки можна

пояснити немало помилок в діяльності педагогів-практиків і вчених-педагогів.

Історія педагогіки — одночасно і педагогічна, і історична наука. Історична точка зору полягає в

описанні, у відкритті того, що було і як було. Історик прагне відповісти на питання: що? яке? як?

коли? Педагог же прагне пізнати особливості розвитку і суспільні функції освітніх явищ та

педагогічних поглядів, а також проаналізувати їх, оцінити їх слушність, встановити, чи були вони

виразом прогресу, чи актуальні сьогодні. При цьому педагог прагне до пізнання не через саму

історичну цікавість, а, і це головне, щоб поглибити свою педагогічну ерудицію, краще зрозуміти

напрямки розвитку школи і педагогічної думки, орієнтуватися в сучасних освітніх тенденціях,

шкільних системах і педагогічних теоріях. Тому педагога не все однаково цікавить в освітній

минувшині. Якщо історик може твердити, що все важливо, і може дійти до дріб’язкового

хронологічного вивчення минулого, то педагог, як правило, займає вибіркову позицію, цінну,

«утилітарну» з педагогічної точки зору.

Як окрема галузь знань історія педагогіки зародилася в другій половині XVII ст., однак її розвиток

припадає на другу половину XIX ст. і наступне століття. Серед першопрохідців-істориків педагогіки

насамперед слід назвати француза К.Фльорі («Про вибір і метод учбових занять», 1686), німців

К.Мангельсдорфа («Спроба викладу того, що протягом тисячоліть говорилося і робилося в галузі

виховання», 1779), Ф.Рухкопфа («Історія шкільної і виховної справи в Німеччині», 1794), К.Шмідта

(«Історія виховання від його виникнення до нашого часу», 1902). Протягом більш як століття історія

педагогіки розвивалась не як історія науки про виховання, оскільки її в сучасному розумінні ще не

існувало, а як історія практики виховання і освіти, з одного боку, і як виклад поглядів на виховання

тих чи інших мислителів — з другого.

В Україні історія педагогіки почала розроблятися з середини XIX ст. Увагу вітчизняних дослідників

привертали як історія зарубіжної, так і історія школи і освіти в Україні. В цей час виходить багато

перекладних праць з історії педагогічної думки зарубіжних авторів. Вітчизняна історія педагогіки

кінця XIX — початку XX ст. представлена незначною кількістю робіт дослідницького характеру, інші

ж страждали описовістю, відсутністю аналітичності.

Як окремий предмет викладання історія педагогіки входить в програму педагогічних закладів з

другої половини XIX ст.

Предметом історії педагогіки є вивчення історичних закономірностей розвитку виховання, школи і

педагогічної думки в різні історичні періоди з найдавніших часів до наших днів. Тут слід звернути

увагу на три принципово важливі особливості. По-перше, на послідовність слів: виховання, школа і

педагогічна думка, яка зовсім не випадкова. Як буде показано далі, у такій послідовності і

відбувався складний процес їх становлення і розвитку. По-друге, на те, що виховання, школа і

педагогічна теорія розглядаються в процесі їх взаємозв’язку і розвитку. По-третє, історія педагогіки

вивчає історичні закономірності цього розвитку, тобто намагається встановити все, що є спільним

для виховання, школи і педагогічної думки в різні історичні періоди.

Основні завдання історії педагогіки

Основні завдання історії педагогіки як науки:

• отримання достовірних наукових знань про закономірності розвитку різних педагогічних явищ і

трансформацію різних педагогічних теорій, обумовлених цими явищами;

• аналіз боротьби прогресивних і консервативних тенденцій в розвитку педагогіки;

• розкриття з наукових позицій причин якісних змін в розвитку педагогіки;

• встановлення шляхів, якими йшов процес формування нового теоретичного змісту педагогічної

науки (генезис прогресивних начал педагогічної теорії).

Завдання історії педагогіки як предмету педагогічної освіти (навчальної дисципліни):

Історія педагогіки відіграє важливу роль у професійній підготовці майбутніх учителів, розв’язуючи

такі завдання:

• виявити й ознайомити студентів із основними шляхами та закономірностями розвитку

виховання, школи і педагогічної думки у різні історичні періоди;

• сформувати в студентів систему знань про світовий історико-педагогічний процес та про місце

української педагогіки в ньому; ознайомити з сучасними формами виховання і педагогічними

течіями через їх історичний родовід;

• розкрити кращі здобутки педагогічної мудрості українського й інших народів та виробити уміння

застосовувати їх у своїй майбутній професійній діяльності;

• виховання любові до педагогічної професії, формування ідеалу вчителя на основі яскравих

прикладів життя відомих педагогів (Коменський, Песталоцці, Ушинський, Макаренко тощо) і

формування основ педагогічної майстерності;

• сформувати самостійне історико-педагогічне мислення (навчити бачити і розуміти

закономірності розвитку педагогічних категорій); формувати критичне ставлення до педагогічної

спадщини минулого, що буде утримувати майбутнього педагога від консерватизму і рутини, а

також від псевдоноваторства в учительській роботі;

• оволодіти методами ретроспективного аналізу історико-педагогічних явищ і фактів;

• розширити професійний світогляд, збагатити духовну культуру майбутніх педагогів.

У контексті поставлених завдань історія педагогіки дає змогу зрозуміти зв’язок педагогічних явищ

із суспільно-культурними відносинами епохи і країни, виробляє історичну перспективу, дозволяє

глибше, критичніше і більш всебічно оцінити стан освітніх і педагогічних систем і прагнень

сучасності, збуджує живе зацікавлення педагогічними проблемами, прищеплює культ

педагогічних традицій, може служити засобом формування почуття патріотизму та

інтернаціоналізму.

Структура курсу «Історія педагогіки»

Курс складається із двох розділів:

1. Історія зарубіжної класичної школи і педагогіки;

2. Історія української школи і педагогіки.

1.2. Принципи історії педагогіки

Основними принципами побудови історії педагогіки є:

1. Історизм, що передбачає вивчення будь-якого явища в процесі його виникнення, становлення і

розвитку, розгляд педагогічних явищ стосовно конкретної історичної епохи, соціально-

економічних особливостей цієї епохи, що детермінують зміст, методи і організацію навчально-

виховного процесу.

Багато дослідників, прагнучи «актуалізувати» свою роботу, намагаються встановити безпосередні

зв’язки між явищами, фактами, поглядами віддалених від нас епох і сучасністю, проводять

неправомірні історичні паралелі, затрачають час і зусилля на пошуки у педагогів минулого

висловлювань, що обґрунтовують сучасні ідеї, посилаються на поняття і факти з минулого, лише

зовнішньо схожі з сучасними. Зовсім ігнорується той факт, що багато термінів і понять, що

зустрічаються в літературі минулих століть, при всій їх подібності на сучасні мали зовсім інше

трактування і в ході історичного розвитку суттєво змінили свій зміст.

Історичний підхід до педагогічних явищ передбачає врахування низки моментів, а саме:

соціально-економічні особливості епохи, що детермінує зміст, методи і організацію навчально-

виховного процесу, а також напрям шляхів пошуків їх зміни, а звідси — виникнення тих чи інших

педагогічних теорій і концепцій; вплив у кожну епоху успіхів загальнонаукового прогресу на

концепції виховання і педагогічної теорії; еволюцію і трансформацію ідей, концепцій, теорій,

понять і термінів; виділення тенденцій розвитку.

2. Системності, що передбачає розгляд фактів і явищ виховання і навчання в рамках всієї шкільної

системи і шкільних традицій відповідної епохи; аналіз ідей, висловлювань, теорій педагогів

минулого в рамках їх цілісних концепцій виховання; вивчення педагогічних систем минулого в

системі конкретних соціальних відносин, політичного ладу, суспільних та ідеологічних поглядів із

врахуванням боротьби між окремими їх напрямками.

3. Науковості. В період розвитку демократії, коли дано імпульс творчому мисленню, необхідно

осмислити минуле з позиції глибшого, більш справедливого і чесного підходу до тих подій, які ми

переживаємо. Науковість, що передбачає об’єктивність дослідника, вимагає від нього

неупередженого ставлення до всіх етапів розвитку виховання, школи і педагогічної думки.

4. Партійності. Особливу увагу слід надавати виявленню в педагогічних ідеях і концепціях

минулого відбиття класових, політичних інтересів окремих соціальних груп, завжди ставлячи

питання «Кому це вигідно?».

1.3. Джерела історії педагогіки

За своєю природою та способом донесення інформації джерела історії класифікуються у ряд груп.

При цьому слід враховувати, що всі вони поділяються на прямі і непрямі.

Класифікація Прямі Непрямі

Предметні Залишки засобів пращ.

Твори образотворчого мистецтва.

Письмові Твори видатних педагогів.

Архівні матеріали.

Педагогічна преса. Пращ з історії, історії літератури, історії культури, мемуари педагогів,

художньо-педагогічна література.

Етнографічні Культура і побут.

Етногенез.

Розселення та культурно-побутові зв’язки.

Лінгвістичні Походження і розвиток основних педагогічних понять. Розвиток мови.

Усні Педагогічний фольклор (казки, байки, легенди, пісні, приказки).

Кіно-, фоно-, фотоматеріали Документальне кіно, хроніка, відео- та аудіозаписи. Художні

кінофільми.

Комплексне використання цих джерел дає змогу давати достовірну, об’єктивну оцінку

різноманітним фактам і явищам, що мали місце в історії педагогіки.

1.1. Основні теорії походження виховання

Існує ряд теорій про походження виховання. Представники біологізаторської теорії (Г. Спенсер, Ш.

Летурно) вважають, що виховання успадковане людьми з тваринного світу. З позицій

психологічної теорії (П. Монро) в основі виховання лежить несвідоме інстинктивне прагнення

дітей активно наслідувати дії старших. Релігійна концепція (К. Шмідт) в основу кладе твердження,

що Бог, створивши людину, наділив її особливим даром – умінням виховувати. Представники

трудової теорії (Ф. Енгельс, Л. Морган) стверджують, що поштовхом до виникнення виховання в

людському суспільстві було виробництво найпростіших знарядь праці.

Майже всі дослідники сходяться у тому, що виховання невіддільне від людського суспільства і

притаманне йому з самого початку його існування. Виховання виникло як наслідок потреби у

передачі наступним поколінням нагромадженого виробничого, соціального i духовного досвіду.

1.2. Особливості виховання на різних етапах розвитку первісного суспільства

В історії виховання відправною точкою стала педагогічна практика первісних людей. Повністю

реконструювати цей феномен сьогодні досить важко. Єдині доступні нам джерела – речові

знахідки археологів. Але вони недостатні для отримання вичерпної інформації. Дослідники також

відтворюють виховну практику первісних людей шляхом аналогій, використовуючи етнографічні

дані про найбільш відсталі у своєму розвитку племена, що подекуди ще зустрічаються на Землі.

Існування первісного ладу вимірюється сотнями тисяч років. У своєму розвитку він пройшов кілька

періодів: первісне стадо, родова община, розклад первісного ладу. Виховання підростаючого

покоління на кожному його етапі мало свої особливості.

За первісного стада, коли тільки завершується процес біологічного становлення людини, ніяких

організованих форм виховання ще нема. Не існує диференціації виховних впливів морального,

трудового, тим більше інтелектуального спрямування. Виховання відбувається стихійно і

обмежується прямим відтворенням небагатого суспільного досвіду.

Епоха родового устрою характеризується значним розширенням суспільного досвіду та

перетворенням людських стад у сталі колективи родичів – роди, племена. У людей з’являються

релігійні уявлення.

Первісна родова сім’я спочатку ділилася на три вікові групи: перша – діти i підлітки; друга –

дорослі, повноправні учасники життя i праці; третя – люди похилого віку, старики. Кількість таких

вікових груп з часом збільшувалася. Для багатьох первісних родів перехід у групу дорослих

супроводжувався спеціальними актами, які дістали назву “ініціація“.