При інженерному прогнозуванні використовують теоретичні i
експериментальні засоби аналізу i синтезу. Прогнозування - це не передбачення,
а наукове теоретичне обгрунтування того, що повинно здійснитись.
Існує два принципових шляхи побудови прогнозу, котрі
використовуються паралельно:
1) той, що йде від існуючого базису у майбутнє (дослідницьке або
наукове прогнозування);
2) той, що рухається від мети, яка повинна бути досягнута у
майбутньому, до теперішнього (нормативне прогнозування).
Процес прогнозування, виходячи з вимог по точності, може бути
розподілений на такі три частини:
1) детерміновану, яка піддається точному розрахунку;
2) вірогідну, яка дозволяє встановити допустиму закономірність
протікання процесу;
3) "чисто" раптову, котра не піддається розрахунку.
Співвідношення між частинами залежить від рівня наукового пізнання
розглядуваного процесу і може змінюватись з часом. Науково-технічний
прогрес сприяє підвищенню впливу детермінованої частини і зниженню впливу
інших частин. Тому підвищення значимості детермінованої частини і точності
вірогідної частини сприяє підвищенню загальної точності прогнозування.
Необхідність створення техніки за короткий термін на рівні кращих
світових зразків висуває особливі вимоги до другого (конструкторського)
етапу, котрий поділяється на творчий і технічний етапи.
Процес творчого проектування ТС носить багатоваріантний характер, є
складними е послідовним рішенням багаторівневих, багатоциклічних,
багатокритеріальних і багатоекстремальних задач синтезу, аналізу і
вимірювання, починаючи з вибору технічних ідей (технологічний принцип,
спосіб формоутворення, принцип затиску і т.д.) і закінчуючи створенням
конструкції з оптимальними параметрами.