Лекции фінансовий ринок - Тема 5. Фондовий ринок

Подождите немного. Документ загружается.

Тема 5. Фондовий ринок.

1. Основи функціонування фондового ринку та історія його розвитку

Фондовий ринок зародився в надрах ринку споживчих товарів. Перші операції з цінними паперами

відбувалися на оптових ринках і товарних біржах. Батьківщиною фондової біржі вважається

бельгійський порт Антверпен, який відігравав в епоху великих географічних відкриттів значну роль у

світовій торгівлі. Слідом за Антверпеном котирування майже всіх цінних тогочасних паперів почали

здійснювати в нідерландському порту Амстердамі, де було створено одну з перших у світі фондових

бірж. Ці події відбувалися 400 років тому — на межі ХVІ і ХVІІ ст.

Розвиток міждержавної торгівлі став основним рушієм розвитку ринку цінних паперів і фондових бірж.

Позитивний вплив на цей процес справив і прогрес державної організації та державних фінансів: поява

державних (казначейських) облігацій та векселів розширила коло цінних паперів на фондових біржах,

передовсім Англії, Франції та Німеччини.

На початку ХІХ ст. роль фондових бірж в економіці зростає, адже з’явився третій фактор: первісне

нагромадження капіталу. Промислова революція сприяла інтенсивному зростанню суспільного

виробництва, яке випереджало зростання споживання, а отже, було джерелом накопичення великих

фінансових коштів. Свою частку у розвиток фондового ринку вніс і розвиток організаційних форм су-

спільного виробництва у вигляді промислових корпорацій та акціонерних банків.

Фондовий ринок не тільки став наслідком розвитку економіки, а й помітно вплинув на цей розвиток,

оптимізуючи господарські структури. Вільна конкуренція на фондових біржах, що не залежала від

державного розподілу, забезпечувала переливання грошових активів у галузі, які були потрібні

суспільству. Фондовий ринок активно сприяв розвитку виробництва. Саме акціонерні товариства йшли

в авангарді будівництва залізниць, металургійних заводів, шахт, розвитку хімічної й текстильної

галузей.

Наприкінці ХІХ ст. поряд з концентрацією фінансових коштів у великих фінансових і виробничих

інститутах, із розвитком державно-монополістичної системи управління економікою змінюється

фондовий ринок. Кількісні зміни вплинули на якість процесу обертання цінних паперів. Фондовий

ринок удосконалюється, що, однак, не рятує його від злетів і падінь. В історію фондової біржі ХІХ ст.

увійшли кризи 1869, 1873 і 1895 рр. Якщо швидкий розвиток фондового ринку позитивно впливає на

поступальний розвиток продуктивних сил людства, то періодичні біржові кризи і спади активності на

ринку цінних паперів є не тільки передвісниками загальних економічних криз, а й їхніми детонаторами.

Світова економічна криза 1929—1933 рр. почалася саме з краху на Нью-Йоркській фондовій біржі 22

жовтня 1929 р., коли масовий продаж цінних паперів спричинив паніку інвесторів та біржовиків.

Цю історичну подію яскраво описав у своїй книзі Г.DП.DЧерніков: “Очевидці розповідають, що

становище на біржі тоді нагадувало кінець світу, його порівнюють з апокаліптичним кошмаром.

Гігантський потік продажу цінних паперів буквально затопив біржу. Натовп людей атакував її, і з ними

не могла впоратись поліція… Біржові маклери одержували тільки одне замовлення: “Продавати,

продавати!” БіржовіD спекулянти, які прибули на засідання в каділаках, поверталися пішки… Одружені

чоловіки, які мали коханок і розорилися, повернулися до законних дружин” [38].

За три роки після “чорного жовтня” вартість акцій провідних американських компаній упала:

“Дженерал електрик” — в 11 разів, “Монтгомері вард” — у 23, “Радіокорпорейшн” — у 33, “Нью-Йорк

сентрал” — у 51, “Дженерал моторз” — майже у 80 разів.

Постає цілком логічне питання: чи можна вважати діяльність фондового ринку позитивною, якщо він

може спричинити загальну кризу економіки?.. Повернемося до другої половини ХІХ ст. Тоді (у першій

чверті ХХ ст. — також) швидке зростання великої промисловості й транспорту підштовхнуло розвиток

акціонерних форм концентрації капіталу. Особливої популярності у маси дрібних і середніх інвесторів,

кількість яких постійно збільшувалась, набула така форма акціонерних підприємств, як товариства з

обмеженою відповідальністю. Вони привели в рух грошовий капітал у незнаних до того розмірах.

Найшвидшими темпами фондовий ринок розвивався в США. Тоді як європейські підприємці для

збереження своїх коштів користувалися банківськими послугами, у США потік грошей спрямовувався

не в банки, а на фондові біржі. Американські підприємці стали віддавати перевагу інвестуванню

капіталів у фінансові активи — з підвищеним ризиком, щоправда, але з надією на велику удачу, коли

пощастить. Відтак фондовий ринок США випередив у своєму розвиткові ринки інших країн і саме тут

почав складатися сучасний механізм фондових операцій. З початку ХХ ст. у світовій економіці тривав

процес кількісних змін. Великі банки і спеціалізовані фондові біржі з конкурентів перетворювалися на

партнерів. Зокрема, банки широко користувалися послугами бірж, де відбувалося систематичне

порівнювання цінностей і котирування цінних паперів. Особливо зросла роль фондових бірж із

розвитком вторинного ринку, тобто перепродажу раніше випущених цінних паперів.

Але поглянемо на зворотний бік медалі. Високі темпи зростання виробництва, технічний прогрес, нові

галузі, нові підприємства і, як наслідок, збільшення випуску цінних паперів та підвищення їх ринкового

курсу (ціни) породили в суспільстві розвинутих країн ейфорію — зростання багатства діловому світові

уявлялося безмежним. Постійному збільшенню попиту на цінні папери відповідало й постійне

збільшення їхнього випуску. Акції купували вже не тільки за власний кошт, а й за позички комерційних

банків, не боючися програшу, оскільки розрив між номіналом багатьох акцій та їх біржовим

котируванням постійно зростав. Ось тут і виявилася справедливість іншої назви цінних паперів —

“фіктивний капітал”. Хоч цінний папір номінально відображує вартість якогось реального товару,

власної вартості він не має. Коли ринковий попит на цінні папери перевищує їх пропонування, на ринку

формується висока ціна на них, і номінальна сума випущених цінних паперів може перевищити капітал,

реально втілений у виробничих ресурсах.

До кінця 20-х рр. на Нью-Йоркській фондовій біржі розрив між номіналом акцій та їх біржовим

котируванням досягав великих розмірів. І це робило знамениту біржу прикладом для всього

фінансового світу. А того факту, що однією з причин зростання курсу акцій був кредит (у тім числі

продаж на виплат), якось не помічали. Поступово безконтрольна біржова діяльність ставала все більше

махінаторською, усе більше наближалася до кризи.

Коли курси акцій у своєму нестримному зростанні наблизилися до критичної межі і їхній відрив від

номіналу став надто великим, почався “несподіваний” колапс, стрімке падіння курсу. Його прискорили

біржові спекулянти, котрі відразу ж стали продавати акції, щоб розрахуватися з кредиторами, які

вимагали негайного повернення боргів.

До 1933 р. обсяг виробництва у провідних країнах західного світу скоротився вдвічі. Епідемія кризи і

безробіття перекинулася до Європи. Рятувати економіку США довелося президентові Рузвельту. Його

“Новий курс” став широкою програмою заходів державного регулювання економіки. У кілька разів

було збільшено державні фінансові вкладення, запроваджено обов’язковий мінімум заробітної плати,

посилено урядовий контроль за банківською та підприємницькою діяльністю. Такі заходи в цілому

відповідали опрацьованій у 30-ті рр. Д.DМ.DКейнсом теорії, котра доводила необхідність державного

втручання для стримування стихійного ринкового процесу й підтримування зайнятості населення на

високому рівні.

“Велика криза” стала етапом не лише глобальної економічної політики, а й історії фондового ринку. З

того часу “дика” біржа поступилася місцем “культурній”. У США 1933 р. було прийнято закон про

емісію цінних паперів, а 1934 р. — закон про біржову торгівлю цінними паперами. Реєстрація цінних

паперів стала обов’язковим правилом. У багатьох країнах було створено державні органи з контролю та

економічного регулювання обігу цінних паперів, опрацьовано правила, які в деталях регламентували

біржові процедури (цей процес триває і нині). Особливо ретельно перевіряли підприємства, які мали

намір продавати свої цінні папери на біржі. Було встановлено обмеження коливань котирування,

державне страхування вкладів, законодавчо захищено інтереси дрібних вкладників. Опіка держави над

фондовим ринком дала відчутні результати.

Зрозуміло, що ліквідації біржі ніхто не пропонував. Фондова біржа, як добровільно створена

організація для вільної торгівлі цінними паперами, мала була залишитися, і вона залишилася, так само

як залишилися ті функції, котрі виконують цінні папери в ринковій економіці. Тільки через цінні

папери можна набути доступу до реальних цінностей і(або) забезпечити перехід цих цінностей від

одного власника до іншого. Альтернативою є лише адміністративне списання цінностей з балансу на

баланс, яке широко застосовувалося ще донедавна. Воно й справді, цінні папери і фондовий ринок —

досить небезпечний фінансовий інструмент, але нічого ліпшого людство ще не винайшло, так само як і

досі не навчилося, на жаль, вправно ним користуватися.

У жовтні 1987 р. сталася чергова біржова криза. Вона не була такою драматичною, як у жовтні 1929 р.,

не призвела до всесвітньої економічної депресії, але наслідки її були дуже відчутними. Рахунок утрат

вимірювався мільярдами. На Лондонській фондовій біржі вартість акцій знецінилася більше ніж на 13

млрд фунтів стерлінгів, в Японії — на 57 млрд єн, у Франції — на 200 млрд франків, у США — на 700

млрд доларів. На початку грудня 1987 р. загальне знецінення акцій на біржах усього світу сягнуло 2000

млрд доларів. Однією з причин кризи стало збільшення фінансової заборгованості. За 20 днів до її

початку президент США Р.Рейган підписав законопроект про підвищення допустимого максимуму

державного боргу з 2300 млрд дол. до 2800 млрд дол., заявивши, щоправда, що він це робить з почуттям

“величезного внутрішнього опору”. Треба сподіватися, що певні висновки з цього уряди розвинутих

країн уже зробили.

У нашій країні початок фондового ринку датується ХVІІІ ст. Одеську фондову біржу було відкрито

1796 р. (більше, ніж на 40 років раніше відкриття такої в Москві). Фондові біржі в Петербурзі, Одесі та

Москві вважалися ліберальними (наприклад, до участі в біржових операціях допускалися жінки), але й

досить вимогливими: папери на біржу допускалися лише після ретельної перевірки їхнього власника, за

неправдиві відомості притягали до кримінальної відповідальності, дії маклерів контролював біржовий

комітет, урядові комісії стежили за котируванням паперів. Це, як писали тоді, спрямовувалося “не

проти біржі, а проти недобросовісних банкірів і біржовиків”.

У грудні 1917 р. радянський уряд заборонив операції з цінними паперами. Але в період нової

економічної політики (непу) знову з’явився організований обіг цінних паперів, здійснюваний, головне,

фондовими відділами при товарних біржах у кількох великих торговельно-промислових центрах, у тім

числі в Києві і Харкові. Після припинення непу з рішення радянського уряду всі товарні й фондові

біржі було ліквідовано (1930).

Чекати їх відродження довелося понад півстоліття — до початку 90-х рр. Приватизація та поява

акціонерних товариств стали визначальним фактором відновлення діяльності фондових бірж і

налагодження позабіржового обігу цінних паперів.

Нині світовий фондовий ринок розвивається в трьох основних напрямах. По-перше, відбувається

дальша автоматизація фондових операцій — окремі комп’ютерні системи поєднуються у всесвітню

мережу електронної комунікації. По-друге, триває робота над створенням нових видів і модифікацій

цінних паперів (передовсім безпаперових), у тім числі гібридних і паперів другого та наступних

порядків. По-третє, збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності, відповідно до загального

процесу економічної інтеграції країн.

До цих трьох напрямів Україні треба додати ще кілька своїх, актуальних тільки для неї напрямів

розвитку фондового ринку, а саме: своєчасне становлення системи державного регулювання фондового

ринку, сприяння підвищенню рівня організованості позабіржового ринку, створення сучасної

інфраструктури фондового ринку, у тім числі депозитарію, забезпечення умов для конкуренції в

середовищі посередників у фондовій діяльності, розвиток вторинного ринку цінних паперів, передовсім

у рамках системи фондових бірж України.

Реалізація діяльності за вказаними напрямами має базуватися на загальній структурі фондового ринку,

що складається з трьох підструктур:

цінних паперів, які є предметом торгівлі на фондовому ринку (визначається, ЩО САМЕ продається й

купується);

учасників (суб’єктів) фондового ринку (визначається, ХТО САМЕ купує і продає цінні папери);

процесу (технології) фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ відбувається обіг цінних паперів).

2. Фондовий ринок України та його інфраструктура.

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) - сукупність

учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо

розміщення, обігу та обліку цінних паперів.

Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або позичкові відносини,

визначають взаємини між особою, яка випустила їх, та їхнім власником і передбачають, як правило,

виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших

прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Створення ринку цінних паперів України вимагає врахування відомих загальносвітових принципів

та стандартів функціонування фондового ринку. Для того щоб фондовий ринок України став

ефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку і забезпечував належні

умови для інвестицій та надійний захист інтересів, його створення та подальше функціонування

повинно будуватися на таких принципах:

соціальна справедливість - забезпечення створення рівних можливостей та спрощення умов

доступу інвесторів та позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних

проявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів;

надійність захисту інвесторів - створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних,

правових) для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення захисту їх майнових

прав;

регульованість - створення гнучкої і ефективної системи регулювання фондового ринку;

контрольованість - створення надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і

профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів;

ефективність - максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку щодо мобілізації

та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме

забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;

правова упорядкованість - створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення

діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносин його суб'єктів;

прозорість, відкритість - забезпечення надання інвесторам повної і доступної інформації, що

стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської

діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку;

конкурентність - забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів,

емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення

вільних фінансових ресурсів та встановлення немонопольних цін на послуги фінансових

посередників за умов контролю за дотриманням правил добросовісної конкуренції

учасниками фондового ринку.

Цілісність ринку забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою

Національної фондової біржі, систем Національного депозитарію та клірингу (розрахунків) по

цінних паперах. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основних правил щодо

ціноутворення на ринку цінних паперів на всій території України.

Фондовий ринок поділяється на первинний та вторинний.

 Первинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з розміщенням

цінних паперів.

 Вторинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин,

пов'язаних з обігом цінних паперів.

Iнструменти фондового ринку

Забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку здійснюється через цінні папери,

які поділяються на такі групи:

пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його

діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в

управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини

майна при ліквідації емітента;

боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти,

інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні

справами емітента;

похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними

паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.

Учасниками фондового ринку є:

емітенти цінних паперів - юридичні й у випадках, передбачених законодавством, фізичні особи, які

від свого імені випускають цінні папери і зобов'язуються виконувати обов'язки, що випливають з

умов їх випуску. Цінні папери випускаються з метою залучення фінансових ресурсів для свого

розвитку. Емітентом цінних паперів може бути також держава в особі своїх органів та органи

місцевого самоврядування, які можуть випускати цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні

видатків відповідних бюджетів та окремими проектів;

інвестори - фізичні та юридичні особи, в тому числі інституціональні інвестори

(інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фонди, страхові компанії тощо), які мають

вільні кошти і бажають вкласти їх в цінні папери з метою одержання від вкладених коштів доходу

(відсотків) чи з метою збільшення ринкової вартості цінних паперів;

посередники - юридичні особи, діяльність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг щодо

опосередкування діяльності на фондовому ринку емітентів та інвесторів;

держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та створення відповідних державних органів

визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його

ефективного функціонування і захисту його учасників.

Необхідна умова функціонування ринку цінних паперів (ЦП) – наявність інфраструктури, яка б

створювала сприятливі умови для його роботи. Інфраструктура ринку цінних паперів – це складна

підсистема ринку цінних паперів, сутність якої полягає в забезпеченні ефективної взаємодії діяльності

емітентів та інвесторів, через організацію фінансового посередництва, технічних механізмів,

торговельного та інформаційного просторів для здійснення операцій із цінними паперами.

Інфраструктуру фондового ринку утворюють інститути, які забезпечують функціонування ринку,

створюють необхідні умови для обігу цінних паперів на біржовому чи позабіржовому ринках, сприяють

укладенню угод щодо цінних паперів між учасниками ринку.

Складовими елементами інфраструктури фондового ринку є: торгові системи, реєстраційні

мережі, розрахунково-клірингові та депозитарні системи, системи інформаційного забезпечення ринку.

Основою торгових систем на біржовому та позабіржовому ринках виступають біржі та

торговельно-інформаційні системи, які організовують укладення угод між учасниками ринку на

регулярній та впорядкованій основі.

Реєстраційну мережу утворюють реєстратори — суб'єкти підприємницької діяльності, для яких

ведення реєстру є винятковим видом діяльності, та емітенти цінних паперів, які мають право вести

реєстр власників цінних паперів згідно з чинним законодавством.

Розрахунково-клірингова діяльність щодо цінних паперів полягає у визначенні та виконанні

взаємних зобов'язань з поставкою цінних паперів учасникам операцій з цінними паперами,

розрахунково-клірингова діяльність щодо грошових коштів — у визначенні та виконанні взаємних

зобов'язань з поставки (переказу) грошових коштів у зв'язку з операціями з цінними паперами. В

результаті клірингу та розрахунків здійснюються передача цінних паперів від продавця до покупця та

грошові розрахунки покупця з продавцем відповідно до вимог контракту. Фактично кліринг між

учасниками біржової торгівлі встановлює, хто, кому і в які терміни має сплатити грошові кошти та

поставити цінні папери.

Депозитарна діяльність — це надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від

форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих

рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування

операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. Депозитарний облік цінних паперів можуть

здійснювати зберігачі для власників цінних паперів та депозитарії для зберігачів та емітентів.

Зберігачами цінних паперів можуть виступати комерційні банки, які мають дозвіл на здійснення

діяльності по випуску та обігу цінних паперів, і торговці цінними паперами за наявності відповідного

дозволу. Основними видами депозитарної діяльності є:

• зберігання й обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних

паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;

• кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

• ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Рейтингові агенції, інформаційно-аналітичні системи, консалтингові та маркетингові компанії

також є важливими елементами інфраструктури фондового ринку, які спільно з іншими підсистемами

інфраструктури повинні забезпечувати дієве розповсюдження інформації про цінні папери, учасників

ринку та ризики, пов’язані з інвестуванням.

Основним показником, що характеризує ринок цінних паперів, є його ефективність, що

оцінюється відношенням отриманого доходу до витрат. Керуючись таким підходом та

загальноприйнятими принципами визначення економічної ефективності, пропонуємо виокремити такі

завдання інфраструктури ринку цінних паперів:

- мінімізація витрат інвесторів та емітентів;

- забезпечення стабільного обігу цінних паперів;

- зменшення та перерозподіл інвестиційних ризиків;

- спрощення та гарантування виконання укладених угод на ринку;

- надання інформації, необхідної для прийняття інвестиційних рішень;

- прискорення процесу акумуляції інвестиційних ресурсів.

Зменшення витрат щодо обігу цінних паперів та розподіл ризиків досягається за

рахунок функцій, що виконуються інфраструктурою фондового ринку:

– забезпечення інвесторів інформацією про емітентів цінних паперів, можливості

продажу і купівлі паперів, рівень цін, що склався на ринку. Інформаційна прозорість

зменшує витрати часу і грошей на вибір паперів, пошук контрагента з угоди, зменшення ризиків утрат;

– стандартизації процедури торгівлі знижує затрати на її проведення;

– розподілу функцій з обліку, зберігання цінних паперів, укладання контрактів

купівлі-продажу, обробки і надання інформації, що дозволяє зменшити витрати інвестора з

розрахунку на одну операцію;

– у випадку виникнення втрат інфраструктура забезпечує реалізацію відповідальності тим

учасником, котрому відповідний ризик був оплачений. Відповідно, ризик

курсових утрат може бути перекладений на фондового спекулянта за умови оплати

опціонної премії чи варіаційної маржі за ф’ючерсним контрактом; ризик утрат,

пов’язаних з обігом і зберіганням, беруть на себе відповідні спеціалізовані інститути – депозитарії,

клірингова система і т. д.

3. Біржовий ринок

У країнах розвинутих економік перерозподіл коштів на ринку цінних паперів здійснюється перш

за все на фондових біржах. На сьогодні фондові біржі є символом ринкової економіки розвинутих

країн, тобто зростає роль бірж як ринкового механізму. Фондова біржа - це передусім місце, де

знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються

попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами,

тобто це певним чином організований ринок цінних паперів. Фондова біржа сприяє придбанню на

певних умовах і на певний строк вільних грошей, залученню коштів за рахунок випуску і продажу

акцій, облігацій і спрямування їх на технічне оновлення підприємства, його переорієнтацію на випуск

продукції, яка має найвищий попит. Біржа може сприяти переливу капіталу з однієї галузі в іншу, а

завдяки державному регулюванню цих процесів він може спрямовуватись у ті соціальне важливі сфери,

які найбільше його потребують.

Фондові біржі можуть організовуватися за двома принципами: як приватні акціонерні суспільства

(Великобританія, Японія, Австрія) або як публічно-правові інститути (Німеччина, Франція). Для

прикладу, у Франції фондові біржі виступають урядовими установами, які підпорядковуються

міністерству фінансів. Для порівняння у США біржі є асоціаціями, отже уряд не може контролювати їх

діяльність. Особливий вид регулювання діяльності організованого фондового ринку використовується в

Швеції, де біржі є акціонерними підприємствами, на що 50% належать уряду.

У кожній з вищезгаданих країн існує дійсна певна національна система бірж з характерними

особливостями, які історично склалися й визначають функціонування біржової системи в цілому, а

також місце конкретної біржі в ній. Відповідно функціям країні виокремлюється класифікація як:

моноцентричні і поліцентричні. Моноцентрична національна система бірж характеризується

домінуванням однієї біржі, яка розташована в головному фінансовому центрі країни, а решта бірж є

місцевого значення (Англія, Японія, Франція). Таким чином, у Франції обороти другорядних бірж

мізерно перевищує 1% валових оборотів біржової системи. А також при моноцентричній системі

іноземні фондові цінності котируються тільки на одній – провідній біржі. При поліцентричній

системі в країні функціонує паралельно з головною біржею ще одна або декілька інших великих бірж

(Німеччина, Австрія, Канада), і іноземні цінні папери котируються на декількох біржах. Наприклад, в

Швейцарії акції ряду іноземних компаній одночасно котируються на біржах Базеля, Цюріха, Женеви,

Лозанни.

До основних функцій фондової біржі відносяться наступні;

 мобілізація і концентрація вільних грошових капіталів і нагромаджень за допомогою продажу

цінних паперів;

 кредитування і фінансування державних і інших господарських організацій за допомогою покупки

їхніх цінних паперів;

 забезпечення високого рівня ліквідності вкладень у цінні папери;

 поширення інформації про товари і фінансові інструменти, їхніх цінах і умовах звертання;

 підтримка професіоналізму торгових і фінансових посередників;

 вироблення правил;

 індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондового ринку;

котирування цін.

Біржа будує свою діяльність на наступних принципах:

1. особиста довіра між брокером і клієнтом (наприклад, угоди на біржі полягають усно й

оформляються юридично заднім числом);

2. гласність (публікуються зведення про всі угоди і дані, надані емітентом за згодою з біржею про

внесення акцій у біржовий список, незалежно від активності емітента) ;

3. тверде регулювання адміністрацією біржі й аудиторами діяльності дилерських фірм шляхом

установлення правил торгівлі й обліку.

В Україні фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства

(крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або

дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами. Прибуток фондової біржі

спрямовується на її розвиток та не підлягає розподілу між її засновниками (учасниками. Фондова

біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які

мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх

об'єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного

торговця цінними паперами не може бути більшою ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової

біржі. Членами фондової біржі можуть бути виключно торговці цінними паперами, які мають

ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку та взяли на себе

зобов'язання виконувати всі правила, положення і стандарти фондової біржі.

У разі анулювання отриманої торговцем цінними паперами ліцензії на право

провадження професійної діяльності на фондовому ринку його членство у фондовій біржі

тимчасово зупиняється до поновлення ним ліцензії або надання на біржу листа щодо виключення

його з членів біржі. Інші підстави припинення або тимчасового зупинення членства у фондовій

біржі визначаються правилами фондової біржі.

Фондова біржа зобов'язана оприлюднювати та надавати Державній комісії з цінних

паперів та фондового ринку інформацію про: перелік торговців цінними паперами, допущених до

укладення договорів купівлі - продажу цінних паперів на фондовій біржі; перелік цінних паперів, які

пройшли процедуру лістингу; обсяг торгівлі цінними паперами (кількість цінних паперів, загальну

вартість укладених договорів, курс цінних паперів щодо кожного емітента окремо) за період,

установлений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Існує дві основні форми вторинного ринку цінних паперів -DD біржовий та позабіржовий, який

виник як альтернатива біржі.DD Об'єктивною причиною існування позабіржового ринку є тойDD факт,

що багато фірм-емітентів не можуть через різні причини потрапити на біржу, так як показники їх

діяльності не відповідаютьDD вимогам реєстрації на біржі. В сучасних умовах в позабіржовомуDD обігу

перебуває переважна частина всіх цінних паперів. Це акціїDD невеликих фірм традиційних галузей,

акції великих нових компаній що працюють в новітніх галузях економіки та мають великіDD потенційні

можливості перетворитися в майбутньому у величезніDD корпорації, цінні папери кредитних

інститутів, облігації корпорацій, державні та муніципальні боргові цінні папери, нові випуски акцій та

інше.

Позабіржовий ринок можна поділити на дві частини: організаційно оформлений (торгівельні

системи) та неорганізований („вуличний", дилерський). Значення дилерськогоDD ринку в не однакове

для різних країн. Дилери, як правило,DD спеціалізуються на різних інструментах: одні торгують

акціями,DD інші облігаціями корпорацій, ще інші - державними цінними паперами, купуючи певну

кількість відповідних цінних паперів як запас, котрий потім розпродують, виходячи з ринкової

кон'юнктури. Ціни на вуличному ринку встановлюються в ході переговорів між продавцем і

покупцем, посередником виступає дилер.

Організований позабіржовий ринок в Україні представляють дві торгівельно-інформаційні

системи: „Перша фондова торгівельна система" - „Технічний центр ,,ПФТС"(ПФТС) на яку припадає

найбільша питома вага укладених на організованому ринку угод - 95,97% та „Південноукраїнська

торговельно-інформаційна система - „Південь-Сервер"(ПТІС) - 0,02%.

До торгівлі в ПФТС допускаються цінні папери, випущені згідно з чинним законодавством

України, які викликають зацікавленість у учасників торгівлі. Корпоративні цінні папери мають бути

випущені емітентом, статутний фонд якого становить не менш як 500 тис. грн. Торговельні правила

ПФТС не передбачають проведення аукціонів. Учасники системи - торговці цінними паперами

об'єднані комп'ютерною мережею, на терміналах якої вони знайомляться з попитом-пропозицією на

окремі види цінних паперів, вибирають позиції, що задовольняють їх вимоги, і укладають відповідні

угоди. Ціни купівлі-продажу цінних паперів нерідко відрізняються від запропонованих на початку

цін.

4. Регулювання ринку цінних паперів

Сучасний фондовий ринок України вимагає стрункої системи правового регулювання дій

учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами (державно-правове

регулювання) та окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).Обидва види правового

регулювання фондового ринку є взаємопов'язаними, в багатьох випадках вони доповнюють одне

одного.

Головним завданням державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб’єктів

фондового ринку встановленням необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також

непрямим втручанням у їхню діяльність. Державне регулювання ринку цінних паперів включає:

законодавчі та підзаконні акти; органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у

діяльність суб’єктів ринку цінних паперів; непряме втручання держави у фондовий ринок.

У більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства

щодо фондового ринку його учасниками. В Україні — це Державна комісія з цінних паперів та

фондового ринку. Основними завданнями Комісії є:

 формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та

функціонування ринку цінних паперів в Україні, сприяння адаптації українського ринку

цінних паперів до міжнародних стандартів;

 координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань

функціонування в Україні ринку цінних паперів;

 забезпечення державного контролю за додержанням законодавства України з питань

функціонування фондового ринку;

 організаційне забезпечення запровадження системи заходів щодо захисту інтересів суб’єктів

фондового ринку, упорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами та інших

фінансових посередників;

 підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для

розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю

за їх реалізацією;

 узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних

паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

узагальнення та поширення досвіду іноземних держав щодо формування та розвитку

добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів».

Непряме втручання держави у ринок цінних паперів

Важелями непрямого втручання держави у фондовий ринок є:

податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у фінансових ресурсах;

регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка;

зовнішньоекономічна політика — регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-

імпортних операцій тощо;

гарантії держави по позиках приватного сектора;

вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та

підприємствами-емітентами.

ПРОСТО ПОДИВИТИСЬ:

Лістингові вимоги щодо внесення та перебування цінних паперів

у Котирувальному списку ПЕРШОГО РІВНЯ лістингу УФБ

Для акцій:

1. Емітент існує не менше трьох років;

2. Вартість чистих активів емітента складає не менше 100 000 000 грн.;

3. Річний дохід від реалізації товарів, робіт, послуг за останній фінансовий рік становить не менше

100 000 000 грн.;

4. В емітента відсутні збитки за підсумками двох фінансових років з останніх трьох фінансових років;

5. Ринкова капіталізація емітента складає не менше 100 000 000 грн.;

6. Кожен з останніх 6 місяців з цінними паперами емітента укладалось не менше 10 біржових угод та

виконувалось не менше 10 біржових контрактів, при цьому середньомісячна вартість біржових угод з цінними

паперами емітента протягом останніх 6 місяців складає не менше 1 000 000 грн.;

7. Загальна кількість акціонерів емітента становить не менше 500 осіб.

8. Емітент повинен подавати УФБ:

8.1. Щоквартально протягом 30 (тридцяти) календарних днів після закінчення кварталу:

 копії квартальних балансів та звітів про фінансові результати за встановленою формою;

 довідки про загальну кількість акціонерів посвідчену підписом керівника і печаткою емітента;

 довідки про вартість чистих активів за формою згідно вимог нормативних актів ДКЦПФР.

8.2. Копію останнього аудиторського висновку до фінансового звіту, який має бути отриманий УФБ не пізніше 30

(тридцяти) календарних днів після дати його офіційного підписання аудитором.

8.3. Протягом 10 (десяти) робочих днів після відбуття подій надавати УФБ інформацію та копії документів, що

відображають події про:

 внесення змін до Статуту емітента;

 зміну номінальної вартості акцій, процедури деномінації, чи анулювання акцій;

 реєстрацію проспекту емісії додаткового випуску цінних паперів;

 реєстрацію додаткового випуску цінних паперів;

 закінчення строку обігу цінних паперів емітента;

 особливу інформацію про емітента відповідно до чинного законодавства України та чинних нормативних

актів ДКЦПФР.

8.4. Регулярну інформацію, яку емітент розкриває згідно з чинним законодавством.

Для облігацій підприємств:

1. Емітент існує не менше трьох років;

2. Вартість чистих активів емітента або особи, яка надає забезпечення виконання зобов’язань за випуском,

складає не менше 100 000 000 грн.;

3. В емітента або особи, яка надає забезпечення повного виконання зобов’язань за випуском, відсутні збитки за

підсумками двох фінансових років з останніх трьох фінансових років;

4. Номінальна вартість серії випуску облігацій складає суму, не меншу 10 000 000 грн.;

5. Кожен з останніх 6 місяців з облігаціями емітента цієї серії випуску укладалось не менше 5 біржових угод та

виконувалось не менше 5 біржових контрактів, середньомісячна вартість біржових угод з облігаціями цієї серії

випуску протягом останніх 6 місяців складає не менше 500 000 грн.;

6. Емітент повинен подавати УФБ:

6.1. Щоквартально протягом 30 (тридцяти) календарних днів після закінчення кварталу:

 копії квартальних балансів та звітів про фінансові результати за встановленою формою;

 довідки про вартість чистих активів за формою згідно вимог нормативних актів ДКЦПФР.

6.2. Копію останнього аудиторського висновку до фінансового звіту, який має бути отриманий УФБ не пізніше 30

(тридцяти) календарних днів після дати його офіційного підписання аудитором.

6.3. Протягом 10 (десяти) робочих днів після відбуття подій надавати УФБ інформацію та копії документів, що

відображають події про:

 внесення змін до Статуту емітента;

 зміну параметрів цінного паперу;

 реєстрацію проспекту емісії наступного випуску цінних паперів;

 реєстрацію наступного випуску цінних паперів;

 закінчення строку обігу цінних паперів емітента;

 особливу інформацію про емітента відповідно до чинного законодавства України та чинних нормативних

актів ДКЦПФР.

6.4. Регулярну інформацію, яку емітент розкриває згідно з чинним законодавством.

Для облігацій місцевих позик:

1. Номінальна вартість серії випуску облігацій складає суму, не меншу 3 000 000 грн.;

2. Середньомісячна вартість біржових угод з облігаціями цієї серії випуску протягом останніх 6 місяців складає

не менше 400 000 грн.

3. Не пізніше 10 (десяти) днів після погашення облігацій (кожної серії у разі випуску облігацій різними серіями)

емітент подає УФБ звіт про погашення облігацій (серії облігацій) за формою згідно вимог нормативних актів

ДКЦПФР.

Для цінних паперів інститутів спільного інвестування, у тому числі акцій корпоративних інвестиційних

фондів:

1. Термін існування не менше трьох років;

2. Вартість чистих активів інституту спільного інвестування на останню звітну дату становить не менше 20 000

000 грн.;

3. Середньомісячна вартість біржових угод з цінними паперами протягом останніх 6 місяців складає не менше

100 000 грн.

4. Емітент щоквартально подає УФБ:

- довідки про вартість чистих активів за формою та у терміни згідно вимог нормативних актів ДКЦПФР;

- протягом наступного за звітним періодом місяця копії квартальних балансів та звітів про фінансові

результати емітента.

5. Компанія з управління активами ІСІ закритого типу має подати УФБ не пізніше 30 квітня року, що настає за

звітним, річний звіт про результати діяльності ІСІ.

6. Диверсифіковані ІСІ не пізніше двох місяців з дати закінчення півріччя повинні подати УФБ звіт про

результати діяльності за відповідне півріччя.

ПРИМІТКИ:

1. Показники, наведені у пунктах 5, 6 лістингових вимог для акцій, пункті 5 лістингових вимог для облігацій

підприємств, пункті 2 лістингових вимог для облігацій місцевих позик та пункті 3 лістингових вимог для цінних

паперів ІСІ визначаються УФБ без урахування їх значень на інших фондових біржах.

2. Цінні папери ІСІ відкритого типу до торгівлі на біржі не допускаються.

Лістингові вимоги щодо внесення та перебування цінних паперів

у Котирувальному списку ДРУГОГО РІВНЯ лістингу УФБ

Для акцій

1. Емітент існує не менше одного року;

2. Вартість чистих активів емітента складає не менше 50 000 000 грн.;

3. Річний дохід від реалізації товарів, робіт, послуг за останній фінансовий рік становить не менше 50 000 000

грн.;

4. В емітента відсутні збитки за підсумками останнього фінансового року;

5. Ринкова капіталізація емітента складає суму, не меншу 50 000 000 грн.;

6. Кожен з останніх 6 місяців з цінними паперами емітента укладалось не менше 10 біржових угод та

виконувалось не менше 10 біржових контрактів, при цьому середньомісячна вартість біржових угод з цінними

паперами емітента протягом останніх 6 місяців складає не менше 250 000 грн.;

7. Загальна кількість акціонерів емітента становить не менше 100 осіб.

8. Емітент повинен подавати УФБ:

8.1. Щоквартально протягом 30 (тридцяти) календарних днів після закінчення кварталу:

 копії квартальних балансів та звітів про фінансові результати за встановленою формою;

 довідки про загальну кількість акціонерів посвідчену підписом керівника і печаткою емітента;

 довідки про вартість чистих активів за формою згідно вимог нормативних актів ДКЦПФР.

8.2. Копію останнього аудиторського висновку до фінансового звіту, який має бути отриманий УФБ не пізніше 30

(тридцяти) календарних днів після дати його офіційного підписання аудитором.

8.3. Протягом 10 (десяти) робочих днів після відбуття подій надавати УФБ інформацію та копії документів, що

відображають події про:

 внесення змін до Статуту емітента;

 зміну номінальної вартості акцій, процедури деномінації, чи анулювання акцій;

 реєстрацію проспекту емісії додаткового випуску цінних паперів;

 реєстрацію додаткового випуску цінних паперів;

 закінчення строку обігу цінних паперів емітента;

 особливу інформацію про емітента відповідно до чинного законодавства України та чинних нормативних

актів ДКЦПФР.

8.4. Регулярну інформацію, яку емітент розкриває згідно з чинним законодавством.

Для облігацій підприємств

1. Емітент існує не менше одного року;

2. Вартість чистих активів емітента складає не менше 10 000 000 грн.;

підсумками останнього фінансового року;

4. Номінальна вартість серії випуску облігацій складає суму, не меншу 5 000 000 грн.;

5. Середньомісячна вартість біржових угод з облігаціями цієї серії випуску протягом останніх 6 місяців складає

не менше 150 000 грн.

6. Емітент повинен подавати УФБ:

6.1. Щоквартально протягом 30 (тридцяти) календарних днів після закінчення кварталу:

 копії квартальних балансів та звітів про фінансові результати за встановленою формою;

 довідки про вартість чистих активів за формою згідно вимог нормативних актів ДКЦПФР.