Кузьміч О.К. Основи гірничої справи

Подождите немного. Документ загружается.

О. К. КУЗЬМІЧ

ОСНОВИ

ГІРНИЧОЇ СПРАВИ

СТАХАНОВ - 2004

УДК 622. 271 (075.8)

Основи гірничої справи. Навчальний посібник для студен-

тів за фахом 6.01010022 “Професійне навчання. Елект-

ромеханічне обладнання, автоматизація процесів видобу-

тку корисних копалин. О. К. Кузьміч. – Харків: УІПА, 2003. -

116 с.

Наведено основні відомості з геології корисних копалин: поняття про корисні

копалини; види корисних копалин; утворення вугілля й елементи

залягання вугіль-

них пластів та руд.

Надано характеристику гірничого підприємства, його параметрів; гірничі ви-

робки та їх функціональні та термінологічні характеристика; схеми розташування в

шахтному полі.

Наведено основні характеристики розкриття, підготовки та системи розробки

пластових родовищ; короткі відомості з видобутку корисних копалин відкритим спо-

собом.

Призначений для студентів гірничих спеціальностей усіх форм навчання в

якості навчального посібника з предметів “Вступ до фаху”, “Основи гірничого виро-

бництва”, “Технологія гірничого виробництва” і “Основи гірничої справи”, а також

для інженерів-педагогів гірничого профілю.

Рецензент: професор кафедри технології гірничого виробництва УІПА

С. Ф. Алексєєнко

. К. Кузьміч

Навчальне видання

ОСНОВИ ГІРНИЧОЇ СПРАВИ

Основи гірничої справи. Навчальний посібник для студентів за фахом

6.01010022 “Професійне навчання. Електромеханічне обладнання, автоматизація

процесів видобутку корисних копалин. О. К. Кузьміч. – Харків: УІПА, 2003. – 116 с.

Формат 60х84

. Умовн. друк. арк. 8,75. Тираж 50 прим.

61003, м. Харків, вул. Університетська, 16

Контрольні питання

Дайте визначення кар’єру, розрізу. Назвіть елементи кар’єру.

Зобразіть поперечний переріз кар’єру.

Визначте поняття “уступ” та охарактеризуйте його елементи.

Як визначається висота уступу, від чого вона залежить?

Охарактеризуйте борти кар'єру.

Охарактеризуйте поняття “берма”, які бувають берми?

Охарактеризуйте фронт робіт уступу та кар’єру.

Якими етапами характеризується

функціонування кар’єру?

Охарактеризуйте підготовчий та гірничо-будівельний етап.

Охарактеризуйте етап розкриття родовища.

Охарактеризуйте етап видобувних робіт.

Охарактеризуйте етап рекультивації порушених земель.

Охарактеризуйте поняття “коефіцієнт розкриву”.

За ознакою розмірності які коефіцієнти розкриву бувають?

Охарактеризуйте середній та поточний коефіцієнт розкриву.

Охарактеризуйте контурний та граничний коефіцієнт розкриву.

Охарактеризуйте плановий коефіцієнт розкриву.

Екскаваційні машини якої дії застосовуються?

Охарактеризуйте екскаваційні машини циклічної та безперервної дії.

Охарактеризуйте одноковшеві й багаточерпакові екскаватори.

Охарактеризуйте машини за типом силового обладнання.

Охарактеризуйте екскаватори за типом ходового обладнання.

Охарактеризуйте пряму й зворотну мехлопату та драглайн.

СПИСОК ПОСИЛАНЬ

1. Некрасовский Я. Э., Колоколов О. В. Основи технологии горного производства:

Учебн. -

М.: Недра, 1981. - 200 с.

2. Заплавский Г. А. Лесных

В. А. Горные работы, проведение и крепление горных

выработок. - М.: Недра. 1986. -272 с.

3. Килячков А. П. Технология горного производства. - М.: Недра, 1992. - 415 с.

4. Килячков А П., Брайцев В. А. Горное дело,- М.:Недра, 1989, - 422 с.

5. Горная энциклопедия / Гл. ред. Е. А. Козловский; Ред. колл.:М.И. Агошков, Н. К.

Байбаков,

А. С. Болдарев и др. - М.: Сов. знцикл. Т 1...Т 5, 1984...1991.

6. Бурчаков А.С., Гринько Н.К., Ковальчук А.Б. Технология подземной разработки

пластовых месторождений полезных ископаемых. – М.: Недра, 1983. – 487 с.

7. Заплавский Г.А., Лесных В.А. Технология очистных и подготовительных работ. –

М.: Недра, 1989.

8. Задачник по подземной разработке угольных месторождений. /

Сапицкий К.Ф. и

др. –М.: Недра, 1981. – 311 с.

9. Правила безпеки у вугільних шахтах. ДНАОП 1.1.30-1.01-00. –Київ, 2000.

10. Горное дело. Терминологический словарь. –М.: Недра, 1990.

11. Пахомов Е.М., Буянов М.И. Открытая разработка месторождений полезных ис-

копаемых. –М.: Недра, 1990.

12. Хохряков В.С. Открытая разработка месторождений полезных ископаемых. –М.:

Недра, 1990.

114

ПЕРЕДМОВА

Гірник — одна з найдавніших професій на землі.

Першими гірниками були первісні люди, більше мільйона

років тому почали шукати й добувати найбільш зручні міц-

ні камені для виготовлення найпростіших знарядь. Уже в

десятому тисячолітті до нової ери вівся видобуток глини

для виготовлення гончарних виробів. За сім тисяч років до

нової ери

на території сучасної Туреччини стали добувати карбонатні руди для ви-

плавки міді; розробка й плавка залізних руд ведеться із середини другого тисячоліт-

тя. Найбільшими гірничодобувними підприємствами в третьому тисячолітті були ка-

меноломні на березі Нілу, де добували гігантські блоки тонкозернистого вапняку, із

яких була побудована знаменита піраміда Хеопса — споруда висотою більше 140 м.

Гірничовидобувна галузь тепер — основне джерело палива, сировини для

чорної й кольорової металургії, хімічної промисловості, добрив для сільського госпо-

дарства, будівельних матеріалів для споруджень будинків і доріг. На мінеральну си-

ровину приходиться близько 70% загального обсягу природних ресурсів, використо-

вуваних у світовому господарстві.

Науково-технічний прогрес привів до зниження значимості й навіть до повно-

го зникнення ряду професій, за винятком професії гірника. Розвиток нових областей

промисловості: атомної енергетики, електроніки, лазерної техніки, космонавтики й ін.

вимагає все нових видів сировини й матеріалів, що во лодіють винятково високою

міцністю, тугоплавкістю, електропровідністю.

Якщо в давні часи людина задовольнялася лише 18 хімічними елементами,

у XVIII столітті — 29, а в середині XX століття — 80 елементами, то тепер використо-

вуються майже всі елементи таблиці Д. І. Менделєєва, джерелом яких були й зали-

шаться земні надра. І навіть за умови дбайливого ставлення до корисних копалин,

що добуваються, максимальному вторинному використанні металів і іншої сировини

сучасне розширене відтворення матеріальних благ неможливо без постійного видо-

бутку

все нових обсягів корисних копалин, особливо безповоротно використовуваних

енергетичних ресурсів.

Велику частину мінеральних ресурсів тепер час в Україні добувають відкритим

способом, у кар'єрах. Відкриті гірські роботи повинні відіграти основну роль у забез-

печенні народного господарства сировиною й в доступній перспективі —і в найближчі

30…40 років.

По мірі відпрацьовування родовищ із найбільш сприятливими гірничо-

геологічними умовами в експлуатацію поступово утягують усе більш складні для ви-

робництва гірничих робіт родовища за глибиною залягання, зводненості, рельєфу мі-

сцевості, кліматичними умовами, формою й розмірами покладів, вмістом корисних

компонентів тощо. Збереження в цих умовах належного рівня забезпечення народ-

ного господарства країни мінеральною сировиною без залучення великих

додаткових

матеріальних і трудових ресурсів потребує не тільки технічного переозброєння гірни-

човидобувної галузі, упровадження передових інженерних рішень, але й найбільш

повного використання потенціалу робочих кол ективів, творчих можливостей кожного

з працюючих. Це особливо важливо при переході підприємств на повний госпрозра-

хунок і самофінансування, коли пошуки й реалізація внутрішніх резервів виробництва

стають основним джерелом поліпшення економічного становища підприємств і під-

вищення добробуту трудових колективів.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ З ГЕОЛОГІЇ

Види корисних копалин. Фази утворення вугілля.

Синоніміка вугільних пластів. Фізико-механічні властивості

гірських порід та їх класифікація

Мінеральні ресурси людство бере з твердої зовнішньої оболонки Землі, що

має назву – земна кора. Потужність її коливається від 5…10 км в океанах до 70…80

км на материках.

До складу земної кори надходить більш 300 хімічних

елементів та їх ізотопів.

На 8 із них приходиться близько 99% речовини земної кори: кисень 47%, кремній

29,5%, алюміній – 8,05%, залізо – 4,65%, кальцій – 2,96%, натрій – 2,5%, калій –

2,5%, магній – 1,87%. Більшість елементів міститься в земній корі в тисячних та міль-

йонних частках відсотка, наприклад, мідь – 0,0047%, олово – 0,0025%, срібло –

0,000007%, золото - 0,00000043%.

Хімічні елементи рідко знаходяться в земній корі у вільному вигляді. За зви-

чай, вони вступають у різні хімічні реакції та утворюють стійкі хімічні сполуки, що но-

сять назву мінерали (від латинського “мінера” – руда). Кожен із мінералів, а їх опи-

сано біля 3-х тис., характеризується постійними властивостями та ознаками.

В природі мінерали зустрічаються в найрізноманітніших формах. Слід зазна-

чити, що поодинокі кристали (

монокристали) спостерігаються порівняно рідко. Най-

частіше трапляються зростки кристалів. Вони поділяют ься на закономірні й незако-

номірні (або мінеральні агрегати). Прикладом закономірних зростків можуть служити

двійники, що утворюються внаслідок зростання (чи проростання) двох кристалів і ха-

рактерні для гіпсу, так званий “ластівчин хвіст” (рис. 1.1). Двійники, що утворені зрос-

танням кількох кристалів

, називаються полісинтетичними, вони типові для польових

шпатів.

Мінеральні агрегати поділяються на крис-

талічні, зернисті, землисті, щільні, форми запов-

нення порожнин, натічні форми, дендрити, псевдо-

морфози (рис. 1.2).

Серед кристалічних агрегатів виділяються

друзи і щітки. Друзи — скупчення кристалів на спі-

льній основі. Наприклад, друзи гірського кришталю,

аметисту й ін. Щітки — зростки

дрібних кристалів

на спільній основі.

Зернисті агрегати — це скупчення одного

чи кількох мінералів. Вони бувають моно - або по-

лімінеральні. Залежно від розміру зерен виділяють-

ся грубо -, середньо - й дрібнозернисті різновиди.

Наприклад, граніт, діорит, сієніт тощо.

Землисті агрегати — пухкі мучнисті ма-

си приховано-кристалічної структури.

Кристалики в них розрізняються лише за допомогою

мікроскопа. Вони легко розти-

раються руками. Прикладом можуть служити такі мінерали, як каолін, лимоніт, піро-

люзит тощо.

До форм заповнення порожнин належать конкреції й секреції.

Конкреції або сфероліти — це сферичні чи більш-менш округлі тіла, часто з

радіально-променистою будовою всередині. Характерні для марказиту, фосфориту.

Дрібні конкреції зі шкаралупчастою будовою називаються оолітами. Вони типові для

деяких вапняків, бурого залізняка.

річне зниження гірничих робіт.

Висота уступу звичайно встановлюється відповідно до робочих параметрів

екскаватора. Однак при цьому варто прагнути до того, щоб кожен уступ був наріза-

ний у товщі однорідних порід. По породі уступи звичайно мають висоту 10…15 м. Ви-

сота уступу по вугіллю залежить від потужності пласта й може складати від 3 до 30

м. Відпрацьовують уступи окремими смугами, або заходками. Довжина заходки дорі-

внює довжині уступу. Ширина заходки — ширині вибою. Ширина вибою при викорис-

танні механічних лопат дорівнює радіусу черпання, а при роботі драглайна визнача-

ється прийнятим кутом повороту стріли. Довжина блоку приймається в межах від 300

до 500 м. Кожен блок розробляється своїм екскаватором, бурильним станком тощо.

Це

забезпечує швидке відпрацьовування заходки, збільшує фронт робіт і виробничу

потужність кар'єру.

Робоча площадка призначена для розміщення гірничотранспортного устат-

кування. Ширина її змінюється від 25…30 до 100…130 м. Менші розміри приймають-

ся при розробці скельних порід з використанням автомобільного й конвеєрного

транспорту.

В результаті ведення гірничих робіт з видобутку корисних копалин відкритим

способом

відбувається порушення земної поверхні. Крім котловану, великі площі ви-

являються зайнятими під відвали. Щоб повернути них у сільськогосподарський обо-

рот, необхідно зробити рекультивацію.

Рекультивація земель — комплекс гірничотехнічних, інженерно-

будівельних, меліоративних, сільськогосподарських і лісових робіт, спрямованих на

повне відновлення поверхні, порушеної відкритими гірничими роботами, що раніше

використовувалася в народному господарстві. Комплекс робіт з рекультивації здійс-

нюється в два етапи: гірничотехнічний та біологічний.

Гірничотехнічний етап полягає в плануванні відвалів і виположування укосів,

пристроїв дренажної мережі для запобігання заболочування відновлюваної території;

хімічної меліорації ґрунтів (вапнування, гіпсування) перед покриттям і покритті їх

ґрунтовим родючим шаром; створенні ложа й берегів водойм.

Біологічна рекультивація полягає в проведенні заходів щодо відновлення

родючості земель, підготовлених гірничотехнічною рекультивацією (посів трав, вне-

сення мінеральних добрив), виробництва сільско- і лісогосподарських робіт, а також

робіт з освоєння водойм.

Рекультивація значно полегшується, якщо в технологічному процесі гірничих

робіт були заздалегідь передбачені магазинування ґрунтів, рівномірне відсипання

порід розкриву й інших заходів, спрямовані на створення культурного ландшафту.

113

Рис. 1.1. Двійники: a –

двійник зростання гіпсу; б

– двійник проростання ор-

токлазу

Рис. 9. 13. Транспортні схеми систем розробки за класифікацією Є.Ф.Шешко

кліматичних умовах застосовують і гідравлічне руйнування (розмив) порід і їхнє

транспортування у відвал.

При залізничному й автомобільному транспорті порода вивозиться в зовні-

шні відвали, що звичайно розташовують на безвугільних площах поблизу кар'єрного

поля. Розвиток відвала починається з утворення первісного насипу за допомогою

одноковшевого екскаватора (або драглайна). На насип, що утворився

, настилають

рейкові шляхи, по яких потім падають вагони з породою. При розвантаженні вагонів

частина породи скачується під укіс, а інша частина залишається біля колії, утворюю-

чи своєрідний гребінь. Ця порода скидається під укіс відвальними плугами, і подаль-

ший розвиток відвала здійснюється механічними лопатами, що виконують повторну

перевалку породи.

Під системою відкритої розробки родовищ вважається встановлений

порядок виконання розкривних, видобувних і гірничопідготовчих робіт на уступах ро-

бочих горизонтів.

Застосовувана система розробки вважається ефективною, якщо вона забез-

печує планову виробничу потужність кар'єру, мінімальні втрати вугілля, низьку його

собівартість, високу продуктивність устаткування й праці, безпечні умови робіт.

Системи розробки горизонтальних і пологих пластів у період експлуатації

характеризуються тільки порядком виконання розкривних і видобувних робіт, змінами

довжини фронту робіт або висотою уступів. Гірничо-прохідницькі роботи в цьому ви-

падку закінчуються створенням, первинного фронту розкривних і видобувних робіт і

здачею кар'єру в експлуатацію. Ці системи розробки називаються суцільними; для

них характерно постійне положення робочої

зони.

Характерна риса розробки похилих і крутих пластів — неминуче по мірі роз-

витку гірничих робіт у глибину збільшення висоти робочої зони й необхідність вико-

нання гірничо-підготовчих робіт протягом усього періоду експлуатації для розкриття

чергових горизонтів, останнє забезпечує створення стійкого фронту розкривних і ви-

добувних робіт. Такі системи розробки називають углубочными

; для них характерно

перемінне положення робочої зони.

Системи розробки класифікуються по різних ознаках. Так, проф. Е. Ф. Шешко

в основу класифікації поклав ознаку напрямку переміщення порід розкриву; акад. В.

В. Ржевский — принцип генерального розвитку гірничих робіт з відношення до конту-

рів кар'єрного поля.

По класифікації Е. Ф. Шешко виділяються наступні три системи розробки:

• (з поперечним переміщенням розкривних порід з вибою у внутрішні відвали

(рис. 9.13, а);

• з подовжнім (уздовж фронту уступу) переміщенням розкривних порід у вну-

трішні або зовнішні відвали (рис. 9.13, б);

• комбіновані, об'єднуючі в межах одного кар'єру особливості систем першо-

го й другого класу (рис. 9.13, в).

Системи з перевалкою породи у внутрішні відвали — найбільш прості й еко-

номічні. Однак вони застосовуються при наявності відповідного устаткування й при

можливості організації відвалів у виробленому просторі, головним чином при розро-

бці горизонтальних і пологих пластів.

Система з перевезенням у зовнішні відвали більш складна в технічному від-

ношенні

й менш економічна. Однак тут транспортування породи відбувається уздовж

уступу, а тому не обмежує розмірів кар'єру. Система широко використовується при

розробці похилих і крутих пластів, коли внутрішнє відвалоутворення виключається.

Основними параметрами систем розробки є: висота уступу, ширина заходки

й вибою, довжина блоку, ширина робочої площадки, фронт роботи, річне посування,

112

Секреції утворюються при заповненні мінералами порожнин у породі. При

цьому в них часто буває концентрична будова, що відображає стадійність мінерало-

утворення. Великі секреції називаються жеодами, дрібні – мигдалинами.

Дендрити – деревоподібні, плоскі, у вигляді плівки агрегати, що утворюєть-

ся на стінках, тріщинах порід чи мінералів. Типовий приклад – дендрити льоду на вік-

нах у

мороз; характерні також для оксидів марганцю, заліза, самородних золота й

срібла.

В печерах часто зустрічаються натічні форми мінеральних агрегатів – ста-

лактити й сталагміти. Вони утворюються при повільному стіканні розчинів, що швидко

кристалізуються. Сталактити ростуть зверху вниз, сталагміти – назустріч їм, нарос-

таючи на дні порожнини, і часто зливаються зі сталактитами у

колоноподібні утво-

рення. Найвідоміші сталактити – бурульки льоду на дахах будинків. Вони характерні

для кальциту.

Інколи в природі зустрічаються мінеральні утворення. Не властиві за фор-

мою певному мінералу. Це псевдоморфози. Наприклад, унаслідок окислення кристал

піриту (FeS

) може бути повністю заміщений лимонітом (Fe

O). При цьому збе-

рігається форма знаходження у природі попереднього мінералу – куб, не характерна

для лимоніту, що утворює землисті маси, ооліти.

Гірськими породами називаються агрегати мінералів постійного складу, які

утворюють самостійні геологічні тіла певної форми, що складають земну кору. Гірські

породи поділяються на мономінеральні, що складаються з одного мінералу, і полімі

неральні — з кількох мінералів. За походженням гірські породи бувають магма-

тичні, осадові й метаморфічні.

Магматичні гірські породи утворюються при охолодженні та кристалізації

магми у товщі земної кори або при охолодженні й застиганні лави на земній поверхні.

Різниця в умовах формування зумовлює утворення різних за будовою порід — у

першому випадку інтрузивних, у другому — ефузивних. Під будовою магматичних

порід розуміють їх структуру й текстуру. Структура породи визначається її внутрі-

шніми особливостями, тобто розмірами зерен мінералів, їх формою й співвідношен-

нями між ними. Текстура — зовнішні ознаки породи, зумовлені взаємним розміщен-

ням її складових частин і способом заповнення простору.

Структури інтрузивних порід визначаються

умовами їх утворення (повільне

застигання й кристалізація магми при підвищених температурах і тисках) і найчастіше

бувають рівномірно-зернистими та нерівномірно-зернистими. Серед останніх виді-

ляються породи крупнозернисті (розмір зерен мінералів від 1 до 0,3 см),

Рис. 1.2. Форми знаходження мінералів у

природі: а – друза кристалів кварцу; б – же-

ода заповнена агатом і кварцом; в – конк-

реція марказиту; г – дендрити; д – кристали

марказиту в породі; е – сталактити лимоніту

середньозернисті (0,3...0,1 см), дрібнозернисті (0,1...0,05 см), тонкозернисті (менше

0,05 см). Найпоширенішими текстурами інтрузивних порід є масивна й щільна, для

яких характерне щільне прилягання мінералів один до одного, відсутність будь-якої

орієнтації у їх розміщенні.

У кожній інтрузивній породі є її ефузивний аналог, тобто порода тотожна за

хімічним і мінералогічним складом і відмінна від

неї лише структурою й текстурою.

Останні визначаються швидким застиганням магми на поверхні Землі чи на невели-

кій глибині. Для ефузивних порід характерні такі структури як порфірова (на фоні од-

норідної нерозкристалізованої основної маси виділяються окремі зерна мінералів),

афанітова (порода складається з дрібних зерен мінералів, що не розрізняються не-

озброєним оком

) і склувата (виникає при швидкому застиганні лави, подібна до

скла).

Типовими текстурами ефузивних порід є пориста (характеризується наявні-

стю пор і виникає при швидкому застиганні лави, з якої видаляються газоподібні про-

дукти), мигдалекам'яна (утворюється тоді, коли пори чи порожнини в породі запов-

нюються вторинними мінералами), флюїдальна (виділяються чітко виражені

сліди те-

чії лавового потоку) тощо.

Виверження вулканів часто супроводжуються потужними вибухами, що при-

зводить до утворення уламкового матеріалу. При його подальшому ущільненні й це-

ментації формуються породи із уламково-пористою структурою.

До складу магматичних порід входять породоутворюючі мінерали, що є ос-

новною масою даної породи, та акцесорні, які містяться в ній у незначних кількостях.

Головними породоутворюючими мінералами є польові шпати (ортоклаз, мікроклін

тощо), кварц, рогова обманка, олівін, піроксени, амфіболи, слюди. Як акцесорні най-

частіше наявні апатит, хроміт, магнетит, циркон, ільменіт тощо.

Усі магматичні породи за вмістом кремнекислоти розподіляються на кислі,

середні та ультраосновні.

Кислі породи характеризуються світлим забарвленням через переважання

у них польових шпатів і кварцу. Найпоширенішими породами цієї групи є граніт і його

ефузивний аналог – ліпарит.

Середні породи як і кислі характеризуються в основному світлим забарв-

ленням. До цієї групи порід належать пари діорит-андезит і сієніт-трахіт.

Основні породи через значну кількість у них темноколірних мінералів відрі-

зняються темним забарвленням габро, базальт, лабродорит).

Ультраосновні породи репрезентовані переважно інтрузивними відмінами.

Темнозабарвлені. Найпоширенішими серед них є перидотит і дуніт.

Осадові гірські породи. Приповерхневі товщі земної кори на 75% склада-

ються із осадових гірських порід. Останні є продуктами фізичного й хімічного вивіт-

рювання магматичних і метаморфічних порід й власне осадових процесів. Деякі

оса-

дові породи утворюються з органічних решток — скелетів, панцирів, черепашок тощо.

Осадові породи формуються на дні океанів і морів, озер, боліт, річок, рідше на по-

верхні суші. За місцем відкладання вони розподіляються на морські й континентальні,

причому найпоширеніші з них перші. За умовами утворення й складом осадові поро-

ди бувають

уламкові, глинисті, хемогенні й органогенні. Інколи виділяються також по-

роди змішаного походження: уламково-глинисті (суглинок, супісок, лесоподібний суг-

линок тощо), уламково-хемогенні (мергель), органогенно-хемогенні (вапняк, трепел).

Уламкові породи утворюються внаслідок накопичення продуктів механічного

вивітрювання різноманітних гірських порід на поверхні Землі. Продукти при цьому

або залишаються на місці утворення, або переносяться

зовнішніми геологічними аге-

нтами (вітром, атмосферними водами, річками, льодовиками) у понижені ділянки

велика продуктивність, здатність переміщати матеріал під великим кутом нахилу (до

16—18

), а також порівняльна простота автоматичного управління й контролю.

Розкривні породи відвозяться у відвали. Відвал — породний насип, що

утвориться в результаті планомірного розміщення порід розкриву. Сукупність проце-

сів по прийманню і розміщенню розкривних порід у відвали — відвальні роботи. Від-

вали бувають внутрішні й зовнішні. Внутрішні відвали розташовуються у

вироблено-

му просторі даного кар'єру, зовнішні — за його межами.

Внутрішні відвали можливі при розробці родовищ з кутами падіння пластів

не більше 12

, розроблювальних відразу на повну потужність. В зовнішні відвали по-

рода розміщається при розробці похилих і крутих пластів з поступовим розвитком

гірничих робіт у глибину, а також у початковий період розробки горизонтальних плас-

тів до утворення виробленого простору необхідної місткості.

Для переміщення породи у внутрішні відвали застосовують потужні драглай-

ни з

місткістю ковша 4…125 м

і довжиною стріли до 125 м (ЕШ-25/100; ЕШ-80/100),

механічні лопати з місткістю ковша 35 м

і довжиною рукояті до 65 м (екскаватори

ЕКГ-35/65, ЕВГ-100/70). Для утворення внутрішнього відвала використовують і спеці-

альні відвалоутворювачі – абзетцери (рис. 9.11) і транспортно-відвальні мости (рис.

9.12). Вони мають пролітну будову з двома самохідними опорами й відвальну кон-

соль, на яких змонтовані конвеєри.

Робочі параметри консольних відвалоутворювачів забезпечують високу їхню

продуктивність. Так, відвалоутворювач ОШР-225/11200 має довжину відвальної кон-

солі 225 м, забезпечує максимальну висоту відсипання до 83 м і продуктивність з

розпушеної породи 11200 м

/т. Складування породи у відвал відрізняється просто-

тою й економічністю. Комплекс забезпечує потокову технологію робіт, порівняно лег-

ко піддається повної автоматизації.

При розкривних роботах для видалення м'яких сипучих порід у сприятливих

111

Рис. 9.10. Велі-

ковантажні

кар’єрні автоса-

москиди

Рис. 9.11. Консольний відва-

лоутворювач (абзетцер)

Рис. 9.12. Транспортно-відвальний міст

потребуючі розпушування підривними роботами (буре вугілля, піски, суглинки й ін.).

Багаточерпакові екска-

ватори в порівнянні з одноков-

шевими відрізняються більш ви-

сокою продуктивністю й меншою

витратою енергії на екскавацію 1

ґрунту. Конструкція дозволяє

використовувати їх разом з висо-

копродуктивними транспортними

засобами: стрічковими відвалоу-

творювачами й транспортно-

відвальними мостами. Застосу-

вання роторних екскаваторів до-

зволяє робити роздільну виїмку

вугілля й породи при розробці

зближених пластів або пластів

складної будови, що знижує втрати вугілля, а також засмічення їх породою.

Основний недолік багаточерпакових

екскаваторів — сезонність їхньої робо-

ти, що особливо відчутно при роботі в районах із суворим кліматом і нетривалим літ-

нім періодом.

Транспортування вугілля й породи — один з найважливіших технологічних

процесів через величезну кількість переміщуваної гірської маси. Одержали поширен-

ня залізничний, автотракторний, конвеєрний і гідравлічний транспорт, а також без-

транспортне переміщення породи у відвали. Основне значення має залізничний

транспорт, що забезпечує досить високі техніко-економічні показники при великих

вантажообігах і відстанях перевезення.

Рухомий склад складається з локомотивів і вагонів. В якості локомотивів ви-

користовуються паровози й електровози різних марок зчіпною вагою до 1500 кН, теп-

ловози й тягові агрегати зчіпною вагою до 2400...3200 кН. Вагони

застосовують трьох

типів: самоскиди (думпкари), з донним розвантаженням (хопери) і з глухим кузовом

(гондоли).

Думпкар постачений автоматично перекидним на бік кузовом, перекидання і

повернення якого в первісне положення здійснюється стисненим повітрям безпосе-

редньо з локомотива. Вантажопідйомність думпкарів складає 46...180 т. Думпкари

застосовують для перевезення як корисної копалини, так і розкривних порід. Хопери

й гондоли використовуються в основному для перевезення вугілля.

При залізничному транспорті має місце великий розвиток шляхового госпо-

дарства. Залізничні колії у вибоях і на відвалах систематично переміщаються по мірі

посування фронту робіт. Поперечне переміщення шляхів виконується механічними

засобами: шляховими кранами, колієпереміщувачами перерваної та безперервної

дії. Шляхові крани переміщають колії колієпереміщувачами

окремими ланками, —

без його розбирання.

При автомобільному транспорті перевезення здійснюється автосамоскидами

вантажопідйомністю 5…75 т і більше (Краз-18, Белаз-549 і ін; рис. 9.10). Цьому спо-

собу властиві гнучкість, маневреність, здатність працювати в різноманітних кліматич-

них умовах, переборювати з вантажем значні підйоми, забезпечувати високі експлуа-

таційні показники. Автотранспорт застосовується в основному на кар'єрах малої і

середньої виробничої потужності з вантажообігом до 10 млн т на рік.

Конвеєрний транспорт використовують в основному для переміщення вугіл-

ля від вибою до навантажувальних бункерів на поверхні, а також неміцних порід від

вибою у відвал. Переваги конвеєрного транспорту: безперервність транспортування,

110

рельєфу і там перевідкладаються. Уламкові осадові породи класифікуються не за хі-

мічним чи мінеральним складом, а за розмірами й формою уламків, з яких склада-

ються. Таким чином, уламкові породи з однією й тією самою назвою можуть мати різ-

ний хімічний і мінеральний склад. Крім цього, уламкові осадові породи поділяються

на зцементовані (щільні, компактні) й незцементовані (сипучі). Перші — уламковий

матеріал, зцементований будь-якою речовиною (вапном, глиною, фосфатами, крем-

неземом) у суцільну масу або ущільнений.

Так, кутасті уламки гірських порід різноманітні за складом, понад 100 мм у

поперечнику, називаються брилами. Зцементовані брили — це брилова брекчія.

Обкатані уламки розміром понад 100 м - валуни і, відповідно,

зцементовані валуни —

це валунний конгломерат. Кутасті уламки розміром 100…10 мм називаються ще-

бенем, зцементований щебінь — це брекчія. Обкатані уламки гірських порід розмі-

ром 100…10 мм характерні, наприклад, для скелястих морських узбереж, називають-

ся галькою. Зцементована галька — це вже конгломерат.

Глинисті породи на відміну від уламкових складаються не з уламків маг-

матичних, метаморфічних і осадових порід, а із нових мінералів, утворених унаслідок

хімічного вивітрювання. Розмір зерен глинистих мінералів — менший від 0,01 мм, то-

му мінеральний склад глин неможливо встановити візуально (діагностика можлива

лише за допомогою барвників). Найпоширенішими мінералами глинистих порід є ка-

олініт, монтморилоніт і гідрослюди. Найчастіше глинисті породи складаються із сумі-

ші

багатьох глинистих мінералів. Каолінітові глини стають брудно-фіолетовими, гід-

рослюдисті — брудно-зеленими, монтморилонітові — грав'янисто-зеленими. Крім

цього, каолінітові глини добре діагностуються за білим, сірувато-білим кольором, жи-

рністю на дотик, слабким набуханням у воді. Монтморилонітові глини, як правило, сі-

рі чи рожевуваті, навпаки, сильно набухають у воді, збільшуючись в об'ємі кілька ра-

зів. У табл. 9 наведено дві глинисті породи: незцементовану глину й зцементований

аргіліт.

Хемогенні породи утворюються внаслідок випадання в осадок із пересиче-

них розчинів, найчастіше в умовах засушливого клімату, а органогенні — це резуль-

тат життєдіяльності організмів або скупчення решток відмерлих організмів. Породи

цих груп пов'язані між собою взаємними переходами і часто є змішаними органоген-

но-хемогенними утвореннями (крейда, мергель і ін.). Їх звичайно класифікують за хі-

мічним складом. Виділяються карбонатні, кременисті, залізисті, марганцеві, галоїдні,

сульфатні, глиноземисті, фосфатні осадові гірські породи й каустобіоліти.

Для структур осадових гірських порід єдиної класифікації не створено. Розрі-

зняють окремо структури уламкових, хемо

- і органогенних порід.

Для уламкових порід характерні структури, що виділяються за розмірами пе-

реважаючих уламків: псефітова (грубоуламкова) — уламки понад 1 мм, псамітова

(піщана) — уламки від 1 до 0,1 мм, алевритова (пилувата) — 0,1...0,01 мм, пелітова

(глиниста) — менше 0,01 мм.

Хемогенні породи мають переважно зернисті структури (крупно-, дрібнозер-

нисті), а також оолітові (складаються з округлих утворень концентричної будови),

приховано-кристалічні (окремі зерна непомітні неозброєним оком) і ін.

Для органогенних порід типові такі структури як біоморфна (у разі, якщо по-

рода складається з добре збережених черепашок вимерлих організмів) і детритова

(порода складається з уламків органічних решток різної величини).

Типовими для осадових порід є шаруваті текстури, серед яких

виділяються горизонта-

льно-шарувата, горизонтально-хвиляста, косошарувата і ін. Зустрічаються також такі

текстури, як масивна, пориста, трубчаста тощо.

Метаморфічні породи утворюються у глибинних зонах земної кори із оса-

дових чи магматичних порід унаслідок видозміни їх під дією високих температур і

Рис. 9.9. Роторний екскаватор

тисків, а також хімічно активних розчинів і газів, що виділяються із магматичних осе-

редків. Під впливом вказаних чинників відбувається часткова чи повна пере-

кристалізація гірських порід із утворенням нових мінералів і структур.

Серед мінералів метаморфічних порід розрізняються:

а) утворені під час пе-

рекристалізації без суттєвої зміни складу (кварц, польові шпати, карбонати тощо); б)

нові, що утворились внаслідок різноманітних метаморфічних процесів (гранат, епідот,

хлорит, тальк, кальцит, магнетит, графіт тощо);

в) реліктові, що лишились від пер-

винних порід.

Структури метаморфічних порід найчастіше кристалічні чи кристалічно-

зернисті, тобто подібні до тих, що спостерігаються у магматичних порід. Однак вони

утворювались у процесі перекристалізації (бластезу) у твердому стані на відміну від

магматичних, що формувались внаслідок кристалізації розплавів. Їх прийнято на-

зивати кристалобластовими. Залежно від форми зерен серед кристалобластових

структур виділяються: гранобластова (з переважанням зерен ізометричної форми),

характерна для кварцитів, мармурів, роговиків; лепідобластова або луската (фо-

рма зерен пластинчаста, луската), типова для кристалічних сласланців; порфіроб-

ластова (з виділенням кристалів одного чи кількох мінералів на тлі основної маси

породи), характерна для деяких сланців, і пойкілітова (з

великою кількістю вклю-

чень у зернах деяких мінералів польових шпатів, рогової обманки тощо), типова для

амфіболітів.

Особливо важливе значення для діагностики метаморфічних порід мають їх

текстури. Найтиповішими є так звані орієнтовані текстури, виникнення яких пов'язу-

ється з дією орієнтованого тиску, при якому відбувається переорієнтація у породі го-

лчастих і пластинчастих кристалів. До текстур цього типу належать: сланцювата

(зумовлена взаємно паралельним розміщенням у породі мінеральних зерен призма-

тичної чи пластинчастої форми), гнейсова (крім паралельного розміщення плоских

мінералів, спостерігається чергування смуг різного мінерального складу — у разі чер-

гування смужок світлих і темнозабарвлених мінералів текстура стає смугастою),

плойчаста (зі смугами мінералів,

зібраних у дрібні складки, гофрованими), очкова

(коли овальні зерна мінералів оточені сланцюватими, плойчастими ділянками поро-

ди), волокниста (що складається з волокнистих чи голчастих мінералів, орієнтова-

них

паралельно один до одного). Для метаморфічних порід характерні також масив-

ні, щільні текстури.

До групи кристалічних сланців, тобто порід зі сланцюватою текстурою, вклю-

чено: гнейси, слюдяний, хлоритовий і тальковий сланець, філіт. Група масивних по-

рід, для якої характерні кристалічні структури й масивні текстури, репрезентована

мармуром і кварцитом.

Кожна гірська порода

утворює в земній корі об’ємне тіло у вигляді шару, пла-

ста, лінзи, масиву, потоку та ін., має певний хімічний та мінеральний склад та специ-

фічну внутрішню будову.

Гірські породи та мінеральні утворення (тверді, рідинні та газоподібні), що

при даному стані техніки та технології можуть бути використані для потреб людини,

називають

корисними копалинами. Серед корисних копалин виділяють наступні

групи:

• металічні (чи рудні), із яких вилучають метали чи сполуки металів;

• неметалічні (чи нерудні), що використовуються як готовий мінеральний

агрегат (наприклад, кам’яні будівельні матеріали, кам’яна сіль, гіпс), чи як сировина,

із якої виділяють певні мінерали чи сполуки (наприклад, азбест,

слюда та ін.);

• горючі корисні копалини, до яких відносять кам’яне вугілля, горючі сланці,

торф, нафту, природний газ;

в – з бічним навантаженням у транспортні засоби, що розташовані вище гори-

зонту установки екскаватора; г – в тупиковому вибої з навантаженням у транс-

портні засоби на горизонті установки екскаватора; д – в тупиковому вибою з

верхнім навантаженням у транспортні засоби; е – в тупиковому вибої з розташу-

ванням породи на бортах траншеї

Навантаження

гірської маси виконується екскаваторами, що розділяються на

одноковшеві й багаточерпакові. Найважливіші типи одноковшевих екскаваторів —

пряма (рис. 9.5) й зворотна (рис.9.6) механічні лопати й драглайн (рис. 9.7). У механі-

чній лопати ківш жорстко скріплений з рукояттю. У драглайна ківш підвішується до

стріли на сталевому канаті. Для видобутку вугілля застосовують екскаватори з ков-

шем місткістю

2…8 м

, а для розкривних робіт — 15…35 м

(ЕКГ-8; ЕКГ-35/65 і ін.).

Драглайни — крокуючі екскаватори

(типу ЕШ-15/90 і ін.) використовуються на ка-

р'єрах для перевалки порід розкриву у вироб-

лений простір, а також для зачищення пласта

при наявності нерівності в його покрівлі.

Вибій драглайна звичайно торцевий, рідше фронтальний. Параметри вибою

залежать від місця розміщення драглайна і способу черпання. Вибій може відпра-

цьовуватися нижнім, комбінованим і верхнім черпанням (рис. 9.8).

Рис. 9.8. Технологічні схеми роботи драглайнів:

a – нижнє черпання; б – комбінова-

не; в – верхнє черпання

При розробці уступу нижнім черпанням драглайн розміщують на верхній

площадці уступу за межами можливої призми обвалення. В цих умовах висота вибою

залежить від глибини черпання і кута його укосів. Драглайн розміщують на про-

міжному горизонті і відпрацьовують два уступи нижнім і верхнім черпанням.

Найважливіші типи багаточерпакових екскаваторів — ланцюгові й роторні

(

рис. 9.9), їхня робота базується на потоковості всього комплексу виробничих проце-

сів (виїмки, транспортування, розвантаження й відвалоутворення). Однак застосу-

вання цих типів екскаваторів можливо тільки при породах пухкіх і сипучих, не

109

Рис. 9.5. Пряма

мехлопата

Рис. 9.7. Драг-

лайн

Рис. 9.6. Зво-

ротна мехло-

пата

частина процесів, перерахованих вище, виключаються, але додаються складські ро-

боти для корисної копалини. Тому нижче розкривні й добувні роботи розглядаються

спільно.

Добувні роботи, тобто роботи з витягу корисної копалини, роблять після то-

го, як у результаті розкривних робіт буде оголена частина запасів корисної копалини

й пройдена по ньому розрізна траншея.

Підготовка гірських порід до виїмки виражається в руйнуванні масиву різни-

ми способами на шматки, зручні для наступного навантаження, і виконується БВР

або безпосередньо екскаваторами.

На напівскельних і скельних породах застосовують БВР. Розрізняють методи

свердловинних, шпурових, накладних, котлових і камерних зарядів, що відрізняються

способом розміщення заряду вибухової речовини, його формою й величиною.

При

свердловинному методі за допомогою станків ударного або обертального буріння

бурять один або два ряди свердловин. Діаметр свердловин на розкривних роботах

150...200 мм, у вугільних вибоях 100...120 мм при глибині до 30...40 м.

Метод шпурових зарядів використовують при розробці пластів складної кон-

фігурації і незначної потужності, при селективній виїмці вугілля й порід, вторинному

дробленні негабаритів, вирівнюванні підошви уступів.

Накладні заряди розміщають зовні негабариту, тобто шматка, розміри якого

перевищують максимально припустимі, і застосовують при його дробленні, а також

на допоміжних роботах у важкодоступних умовах.

Для проведення БВР застосовують в основному гранульовані ВВ (грануліти,

ігданіт тощо), рідше порошкоподібні ВВ (амоніти, амонали). При заряджанні сверд-

ловин використовують суцільні й розосереджені заряди. Підривають вогневим і елек-

тричним способами.

В результаті вибуху вугілля або порода повинні роздрібнитися на шматки,

розмір яких визначається місткістю ковша екскаватора, місткістю й міцністю вагонів,

вимогами споживача й ін. Розміри негабариту змінюються в широких межах і зале-

жать від характеристики навантажувальних засобів.

Виїмка пухких і

м'яких порід виконується

безпосередньо екскава-

торами. У цьому випадку

виїмка і навантаження

зливаються в один про-

цес — виймально-

навантажувальні роботи.

Основні схемироботи

механічних лопат у вибої

надано рис. 9.4.

Рис. 9.4. Основні схеми

роботи механічних лопат

у вибої: а – з бічним на-

вантаженням у відвал; б

– з бічним навантажен-

ням у транспортні за-

соби, що розташовані

на горизонті установки

екскаватора;

108

• вода – питна, технічна, мінеральна.

Родовище корисних копалин – природне скупчення корисної копалини, яке в

кількісному та якісному відношенні може бути предметом промислової розробки. За-

раз іноді розробляють відходи старих виробництв – відвали шлаків, золи, хвости зба-

гачення, вміщуючі породи. Ці скупчення мінеральної сировини, що зроблені люди-

ною, називають техногенними родовищами.

Тіло чи поклад корисної копалини – скупчення природної мінеральної си-

ровини. Кожне тіло корисної копалини має три виміри в просторі. У залежності від

співвідношення цих величин розрізнюють тіла ізометричні, плитоподібні та скла-

дної форми.

Ізометричні тіла мають приблизно однакові виміри в різних напрямках. Тіла

незначних розмірів (сотні й тисячі квадратних метрів) називають штоком

(штокопо-

дібний поклад), малі, розміром не більше 1 м у перерізі – гніздом. Крупні масиви ви-

вержених порід, що залягають серед осадових товщ у формі куполів, називають ла-

колітами (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Лаколіти: караваєподібні та лаколіт-крапля

Плитоподібними, що витягнуті переважно у двох напрямках при відносно

малої

потужності (пласти й пластоподібні поклади, рис. 1.4, 1.5).

Проміжними й перехідними між указаними формами є лінзи (рис. 1.5), жили

(рис. 1.6, 1.7), сідловинні поклади, склади, перегіби, тектонічні порушення свити пла-

стів тощо (рис.1.4, а, б, в, г, д, е, ж, з, і).

Лінза представляє собою немов би стиснуте ізометричне тіло, що має мак-

симальну

потужність в центрі. Лінзоподібну форму частіше мають рудні тіла поліме-

талічних, міднорудних, хромітових родовищ.

Рис. 1.4. Пластове залягання вугілля

Природне місцеве скупчення корисної копалини в товщі земної кори за кіль-

кістю, якістю й умов залягання, що придатне для промислової розробки, називається

родовищем корисної копалини.

Замкнута область безупинного чи майже безупинного поширення пластових

осадових корисних копалин, зв'язаних з визначеною формацією гірських порід, нази-

вається басейном корисної копалини. Серед басейнів корисних копалин розрізня-

ють: вугленосні, нафтогазоносні, соленосні, а також гідрогеологічні.

Вугілля викопне – тверді пальні гірські породи, що утворилися з відмерлих

рослин. Залягають у вигляді шарів

і прошарків чи потужних (десятки, рідше перші со-

тні м) шароподібних і лінзоподібних покладів в осадових товщах, що виділені як вуг-

леносні формації. Мають землисту, масивну, шарувату чи зернисту текстуру, однорі-

дну чи смугасту структуру; колір від коричневого до сіро-чорного, блиск від матового

до металоподібного.

Вугілля викопне – один з

найбільш розповсюджених видів корисних копалин,

вони виявлені на всіх континентах земної кулі. Відомо близько 3000 вугільних родо-

вищ і басейнів. Загальні ресурси вугілля оцінюються в 14,8 трлн. т у натуральному

вираженні, чи 12 трлн. т умовного палива; розвідані в 1, 24 трлн. т.

Утворення кам'яного вугілля характерно майже для всіх геологічних систем

(див. табл

. 1.1) – від девону до неогену (включно); широке поширення вони одержали

в карбоні, пермі, юрі. Залягають у формі шарів і лінзоподібних покладів різної потуж-

ності (від часток м до декількох десятків та сотень м) на різних глибинах (від виходу

на поверхню до 2500 м і глибше).

Наведена в табл. 1.1 геохронологічна (стратиграфічна) шкала відображає

низку природних інтервалів в історії Землі, кожному з яких відповідає певний етап у

розвитку органічного світу (еони, ери, періоди, епохи). Наприкінці кожного з інтерва-

лів відбуваються значні зміни у складі органічного світу (вимирання одних груп орга-

нізмів і поява нових). Організми, які еволюціонували відносно короткий проміжок ча-

су, але мали значне географічне поширення, називаються керівними й використо-

вуються для встановлення відносного віку тих осадових шарів, де їх знаходять.

Кам'яновугільний період або карбон включає родовища різноманітних корис-

них копалин, найголовнішим з яких – вугілля. Поклади їх у карбоні складають близько

25% загальних світових запасів викопного вугілля. Вугільні басейни й родовища кар-

бону широко

представлені в Європі й Північній Америці, де сконцентровано більше

80% загальних геологічних запасів вугілля цього віку. Основні вугільні басейни в Єв-

ропі: Південний Уельс, Ланкашир, Нортумберленд, Кент у Великобританії, Астурийс-

кий в Іспанії, Валансьен у Франції, Льєж і Кампин у Бельгії, Нижнєрейнск-

породних, інша — вугільних уступів. Цей спосіб застосовують при розробці горизон-

тальних і пологих пластів великої потужності, що залягають на значній глибині.

Розкриття всіх уступів кар'єру одною загальною траншеєю застосовують при

розробці глибоких родовищ або родовищ, що розташовуються на косогорах.

При розкритті похилих і крутих покладів капітальні й розрізні траншеї прово-

дять, як правило, на контакті з висячим боком пласта, що скорочує обсяг гірничо-

капітальних робіт і поліпшує умови виїмки вугілля.

Лінія, положення якої в просторі визначає план і профіль полотнини транс-

портного шляху — траса траншеї. Траса називається простою, якщо вона розта-

шована на одному борті кар'єру і не змінює

свого напрямку в плані (рис. 9.3).

Розкриття всіх уступів ка-

р'єру одною загальною траншеєю

застосовують при розробці глибо-

ких родовищ або родовищ, що

розташовуються на косогорах.

При розкритті похилих і

крутих покладів капітальні й розрі-

зні траншеї проводять, як правило,

на контакті з висячим боком плас-

та, що скорочує обсяг гірничо-

капітальних робіт і поліпшує умови

виїмки вугілля.

Лінія, положення якої в

просторі визначає план і профіль

полотнини транспортного шляху —

траса траншеї. Траса назива-

ється простою, якщо вона розта-

шована на одному борті кар'єру і

не змінює свого напрямку в плані (рис. 9.3).

Складна траса складається з ділянок різного напрямку, розташованих як на

одному, так і на декількох бортах кар'єру.

Тепер застосовуються три технологічні схеми розробки корисних копалин

відкритим способом: екскаваторна, гідравлічна й комбінована (їхнє сполучення). Пе-

рший спосіб універсальний, він базується на застосуванні різних типів екскаваторів,

транспортних засобів, устаткування й способів розпушування порід і корисної копа-

лини. Другий спосіб, базується

на використанні енергії струменя води, знаходить за-

стосування на розкривних роботах при породах, що легко піддаються розмивові й

транспортуванню водою.

Гірничі роботи на кар'єрі, крім гірничопідготовчих (проведення траншей),

складаються з розкривних і добувних.

Розкривні роботи полягають у видаленні пустих порід, що покривають корис-

ну копалину, у результаті чого відкривається доступ до родовища. Їх починають від

розрізної траншеї.

Обсяг породи від розкривних робіт залежить від глибини залягання розроб-

лювального пласта. Однак трудомісткість розробки визначається не тільки абсолют-

ним, але і відносним обсягом розкривних робіт, що характеризується коефіцієнтом

розкриву.

Розкривні роботи включають наступні процеси: підготовку гірських порід до ви-

їмки, виймально-навантажувальні

роботи, переміщення гірської маси з вибоїв на пове-

рхню, відвальні роботи для складування розкривних порід. При добувних роботах

107

Рис. 1.5. Лінзоподібна форма залягання ву-

гілля (Південно-Уральський басейн)

Рис. 1.6. Жильний поклад: 1 –

жила; 2 - прожилок

Рис. 1.7. Пластові жили: 1 – пластові

жили; 2 – осадові породи

Рис. 9.3. Комбінація спиральної та тупикової

траси