Курсова робота - Навчально-методичний комплекс до уроку історії Розвиток української мови, освіти та науки у І пол. ХУІІ ст

Подождите немного. Документ загружается.

Методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи:

групові та фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (на

практиці від 2 до 6-ти осіб), другі – спільну роботу та взаємонавчання всього

класу.

Час обговорення в малих групах – 3-5 хвилин, виступ – 3 хвилини, виступ

при фронтальній роботі – 1 хвилина.

Групові методи:

Робота в парах.

Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну

думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є

часомісткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію,

вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв’ю один в одного, проанкетувати

партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед класом про результати.

Робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в

трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи

навпаки, виділення несхожих думок).

Змінювані трійки. Цей метод трохи складніший: всі трійки класу отримують

одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один

в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї.

2+2=4. Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3

хвилини), обов’язково доходять до спільного рішення, потім об’єднуються і

діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або

об’єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.

Карусель. Учні розсаджуються в два кола – внутрішнє і зовнішнє.

Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти

використання методу – для дискусії (відбуваються “попарні суперечки” кожного з

кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані

докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись,

збирають дані).

Робота в малих групах. Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: “спікер” –

керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання,

визначає доповідача, заохочує групу до роботи), “секретар” (веде записи

результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні),

“посередник” (стежить за часом, заохочує групу до роботи), “доповідач” (чітко

висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи).

Можливим є виділення експертної групи з сильніших учнів. Вони

працюють самостійно, а при оголошенні результатів рецензують та доповнюють

інформацію.

Акваріум . У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі класу,

після обговорення викладає результат, а решта груп слухає, не втручаючись.

Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ групи і власні здобутки.

Фронтальні методи:

Велике коло. Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з

приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися.

Вчитель може взяти слово після обговорення.

Мікрофон. Це різновид великого кола. Учні швидко по черзі

висловлюються з приводу проблеми, передаючи один одному уявний “мікрофон”.

Незакінчені речення. Дещо ускладнений варіант великого кола: відповідь

учня – це продовження незакінченого речення типу “можна зробити такий

висновок…”, “я зрозумів, що…”

Мозковий штурм. Загальновідома технологія, суть якої полягає в тому, що

всі учні по черзі висловлюють абсолютно всі, навіть алогічні думки з приводу

проблеми. Висловлене не критикується і не обговорюється до закінчення

висловлювань.

Аналіз дилеми (проблеми). Учні в колі обговорюють певну дилему

(простіше) чи проблему (складніше, бо поліваріантно). Кожен каже варіанти, що

складаються внаслідок вибору. Найкраще давати завдання вибору з особистісним

сенсом (наприклад, “чи платити податки, якщо країна не здатна їх правильно

розподілити?”).

Мозаїка. Це метод, що поєднує і групову, і фронтальну роботу. Малі групи

працюють над різними завданнями, після чого переформовуються так, щоб у

кожній новоствореній групі були експерти з кожного аспекту проблеми

(наприклад, кожна первинна група аналізувала один вірш Т.Шевченка, після

переформування перша нова група повинна узагальнити тематику всіх

опрацьованих віршів, друга – ідейне навантаження, третя – образи, четверта –

форму).

У процесі застосування інтерактивного навчання постійно виникають різні

проблеми та труднощі. Отже, типові проблеми:

 Головна проблема: учень часто не має (!) власної думки, а якщо і має,

боїться її висловлювати її відкрито, на весь клас. Самі учні пояснюють це так: “В

нас рідко запитують власну думку”, “Чи цінна моя думка?”, “А раптом вона не

співпаде з думкою вчителя чи колективу?”, “Вона суперечить думці учня, що має

в класі авторитет з цього предмету” тощо.

 Часто школярі не вміють слухати інших, об’єктивно оцінювати їх

думку, рішення.

 Учень не готовий в процесі обговорення змінювати свою думку, йти

на компроміс.

 Учням важко бути мобільними, змінювати обстановку, методи

роботи.

 Труднощі в малих групах: лідери намагаються “тягнути” групу, а

слабші учні відразу стають пасивними.

 Часто трапляється висловлення відверто антисуспільних думок з

метою завоювання “авторитету”, привертання уваги. При обговоренні замість

аргументувати свою думку, учень починає демагогію: “Ви ж самі сказали, цінною

є кожна думка, а я так думаю і Ви мене не переконаєте!”

1.4 Підготовка вчителя до уроку історії

Підготовка до уроків починається ще до початку навчального року з

вивчення державного стандарту й програм для всіх класів. Тільки в цьому

випадку вчитель буде давати не окремі уроки, а систему уроків по темі й курсу

історії в цілому. З цих документів вчитель виявляє систему фактів і понять,

вивчення яких буде заглиблюватися й уточнюватися в міру оволодіння учнями

знаннями, уміннями й навичками, розвитку їх як особистості, Потім

простежується, як ця система відбита в шкільних підручниках, яка їхня структура

й зміст, характер викладу історичного матеріалу, методичний апарат. Аналіз

підручників дасть можливість виявити взаємозалежні між собою уроки, їхню роль

і місце в досліджуваному курсі. Більш детальний перегляд державного стандарту,

підручника й програми дозволить намітити освітньо-виховні цілі вивчення

розділів і тим курсу [16, С. 37].

Після цього можна скласти тематичне планування уроків – систему їхнього

об'єднання з обліком історичних і логічних зв'язків, форм і типів занять. Учитель

визначає теми, зміст яких буде розкрито самим учителем і теми, доступні для

самостійного вивчення учнями. Лише з'ясувавши пізнавальні можливості учнів

конкретного класу, вчитель на базі тематичного планування складає поурочне

планування.

Не можна ототожнювати викладання з викладом матеріалу. Викладання це

єдність всіх етапів діяльності вчителі, починаючи з підготовки до уроку й

закінчуючи аналізом його результатів [6, С. 49].

Кожен етап підготовки до уроку історії реалізує ряд функцій. На першому

етапі дві функці: гностична й що конструююча.

1.Гностична функція передбачає реалізацію наступних етапів підготовки

уроку:

1)осмислення змісту навчального матеріалу;

2)Формулювання дидактичної мети відповідно до мети вивчення розділу й

теми, курсу в цілому;

3)Визначення типу уроку;

4)Виявлення структури уроку;

5)Відбір навчального матеріалу.

Таким чином, вчитель, відібравши зміст, продумує тип уроку, структуру,

що відповідає логіці учбово-пізнавальної діяльності учнів.

На цьому ж етапі визначається, які вміння школярів й як формувати; які

почуття будити. Вибравши джерела знань, учитель продумує способи їхнього

сполучення. До джерел знань можна віднести текст підручника, розповідь або

лекцію вчителі, документ, навчальну картину, навчальний фільм.

Підготовка до нового уроку історії включає аналіз домашнього завдання

попереднього уроку. Саме по ньому буде будуватися опитування учнів. Питання

й завдання розраховані на осмислення, поглиблення й систематизацію знань.

Вони можуть містити в собі елементи проблемності. Формулювання питання

повинна орієнтувати учнів на виклад головного, основного, на зіставлення й

аналіз фактів, оцінку історичних явищ. Питання по попередньому матеріалу

повинні бути пов'язані з матеріалом опитування або зі змістом нової теми.

2. Конструююча припускає:

1) аналіз особливостей складу учнів конкретного класу;

2) відбір прийомів і засобів викладання й навчання;

3) визначення домінуючого характеру діяльності учнів, що включає в себе

три рівні пізнання - відтворюючий, перетворюючий, творчо-пошуковий.

Найпростіший , примітивний - це відтворюючий рівень. Учень лише відтворює

все те, що дає на уроці вчитель (повторює міркування; креслить за вчителем

таблицю; показує об'єкт, що тільки що показав учитель). Більш складний

перетворюючий рівень пізнання (учень слухає лекцію й з її план; по декількох

параграфах підручника заповнює таблицю; за словесним описом показує об'єкт на

карті). Самий складний - це творчо-пошуковий рівень (учень з самостійні

висновки й прогнози; продумує альтернативні ситуації в розвитку історичних

подій).

Від обраного рівня діяльності учнів будуть залежати методи роботи вчителі

на уроці історії. У слабко підготовленому класі прийдеться скоротити опитування

й більше часу виділити на роз'яснення нового, у сильному класі збільшити

кількість логічних завдань. Від активності й підготовленості учнів класу залежить

темп викладу матеріалу. Варто мати на увазі, що на уроці виклад матеріалу

повільніше темпу розмовної мови.

Уроки історії, однакові за змістом, можуть значно відрізнятися за

методикою їхнього проведення з урахуванням пізнавальних можливостей учнів

класу. Вільний вибір видів діяльності розкриває здібності й захоплення учнів, їхні

інтереси, показує рівень оволодіння навчальними вміннями.

Третя, четверта й п'ята функції реалізуються як при підготовці уроку, так й

у ході його проведення.

3. Організаційна функція тісно пов'язана з попередніми. Реалізуючи її,

учитель продумує: як почати урок; чим учні будуть займатися на уроці; як їх

націлити на сприйняття нового; у які види робіт утягнути всіх учнів; яка

діяльність викличе інтерес учнів; які дати пізнавальні завдання; які будуть

завдання на висловлення особистої думки; як поставити проблемне питання; як

організувати домашнє завдання і як воно буде враховувати засвоєння знань

уроку; яким умінням навчаються учні, а які продовжують удосконалюватися.

4. Інформативна, або що викладає, функція стосується навчального змісту

уроку: які прийоми викладу змісту будуть на уроці; які використати при викладі

засобу навчання. Розробляючи зміст, вчитель визначає, який матеріал - основний,

додатковий, - у якій формі, обсязі дати; розробляє прийоми розкриття нового

змісту; підбирає навчальні посібники до уроку.

На уроці історії вчитель буде не просто переказувати матеріал підручника, а

викладати головні, основні питання теми, докладно пояснювати те, що

представляє труднощі для учнів. Учитель намічає, що із програмного матеріалу

треба виділити, що викласти докладніше або коротше. На конкретних фактах

підручника він буде розкривати й конкретизувати нові поняття, барвисто й

образно викладати сухий матеріал підручника (якщо цей матеріал важливий у

освітньо-виховному значенні). Учителеві часто доводиться давати матеріал

яскравіше, цікавіше й конкретніше, ніж у підручнику.

5. Контрольно-облікова функція передбачає продумування: як будуть

перевірятися, закріплюватися знання; як учні зможуть висловити власну думку,

відношення до досліджуваного; як оцінити знання [25, С. 238].

Які ж існують критерії оцінки знань учнів?

Н.В. Кухарев виділяє наступні з них:

1) об'єктивність, коли оцінка відповідає знанням, умінням і відношенню

школярів до навчання;

2) всесторонность оцінки, коли враховуються знання, уміння й навички

учнів, глибина, науковість і свідомість розкриття історичного змісту, образність й

емоційність, культура мови;

3) гласність й ясність у виставлянні оцінки, коли до учня доводять її

обґрунтованість, підтримується моральний тонус на досягнення успіху,

указуються шляхи подолання недоліків у роботі [16, С. 90].

Третій етап - аналіз якості й ефективності роботи на уроці в результаті

самоаналізу й перевірки знань учнів.

6. Коригувальна функція підбиває підсумок уроку: чи правильно відібраний

матеріал, цікаві й чи змістовні факти, чи істотні проблеми; чи правильна

дидактична мета уроку й наскільки вона досягнута; чи врахував учитель

особливості класу; чи правильно обраний тип уроку, чи ті навчальні методи,

прийоми, форми навчання; цікаві й чи доступні пізнавальні завдання; що й чому

засвоєно слабко; яка може бути оцінка рівня засвоєння знань.

Коригувальну функцію вчитель здійснює після кожного уроку, виявляючи

свої удачі й промахи, намічаючи зміни своєї наступної роботи. У конспекті або

плані уроку вчитель робить короткі записи: "підсилити теоретичну частину

уроку", "зняти зайві факти", "увести для опитування таблицю". Ці зауваження

враховуються при підготовці до уроку в наступному році [25, С. 239].

Методист О.Ю. Стрілова немаловажним питанням вважає формулювання

теми уроку історії, продумувати яку треба при підготовці до нього. Традиційним

способом є вказівка місця й часу досліджуваної події в заголовку. У назві уроку

може бути схований план, по якому піде вивчення теми. Або зазначений

напрямок руху - від якого пункту все буде почато і яким закінчиться. Найбільш

популярними формулюваннями тем уроків історії є цитати з художніх творів.

Вони відразу пожвавлюють тему. Яскраве емоційне вираження може представити

всю тему в новому ракурсі або створити проблемну ситуацію [6, С. 51].

Продумавши зміст і методику проведення уроку, вчитель виконує розробку

конспекту. У ньому вчитель фіксує все те, до чого він прийшов у результаті

вивчення спеціальної й методичної літератури, структурно - функціонального

аналізу й своїх міркувань над майбутнім уроком. Конспект відбиває педагогічний

задум уроку і є його моделлю, сценарієм, розкриваючи хід уроку, діяльність

учителя й учнів на всіх його етапах. Конспект потрібний для підготовки до уроку

історії, тому що робота над ним допомагає організувати навчальний матеріал,

логічну послідовність його викладу, визначити співвідношення ланок уроку,

уточнити формулювання й поняття. На уроці ж варто керуватися розгорнутим

планом [23, С. 118].

Розробляючи конспект, учитель з'ясовує, чи потрібна на цьому уроці

перевірка знань, умінь і навичок, вивчення нового, закріплення й повторення,

завдання додому; яка послідовність розташування цих ланок навчання; скільки

часу варто відвести на кожен етап роботи. Він відбирає оптимальне з методів,

прийомів, засобів й організаційних форм навчання. Це можуть бути словесні,

друковані, наочні або практичні методи, проблемно-пошукові або репродуктивні,

самостійні види діяльності або під керівництвом учителя. Треба чітко собі

представляти слабкі й сильні сторони методів й їхніх сполучень. Рішення про

методи й прийоми роботи вчитель приймає після відбору змісту й планування

завдань із урахуванням специфіки класу й свого стилю роботи. Враховуються

також стан учнів, їхній можливий настрій (наприклад, у святкові дні) і

працездатність (який по рахунку урок), наявний час (для всіх етапів уроку з

обліком виконуваних учнями завдань).

У конспекті вчитель дає формулювання питань для опитування, прописує

перехід до початку викладу нового матеріалу, записує висновки, формулювання й

узагальнення. Викладається також той або інший вид розповіді вчителі на уроці,

методика викладання. Учитель намічає питання й завдання учнем по ходу

накладення нового, способи роботи з картиною, картою, ілюстрацій, передбачає

запис термінів, схем на класній дошці. Все це дозволяє досягти чіткості й

виразності на уроці, зробити розповідь яскравим, емоційним і переконливим.

Дослівний запис дає можливість підготуватися до вільного (без конспекту)

викладу матеріалу на уроці.

Конспект включає найменування теми уроку, мету, перелік устаткування,

зміст навчального матеріалу й методику його вивчення.

Освоївши викладання, учитель замість конспекту користується на уроці

розгорнутим планом. У ньому прописані структурні елементи уроку, по пунктах

зазначено, що входить у кожну ланку уроку і яка діяльність учителі й учнів. У

робочому плані викладається порядок пояснення нового матеріалу, вказується

обсяг головного й неголовного матеріалу, виділяються ключові положення,

поняття, персоналії. Тут же позначки, як співвіднести усний виклад нового з

підручником.

У вигляді складного плану вчитель записує основні й додаткові питання для

повторення. Поруч із питаннями й завданнями позначає прийоми перевірки:

"фронтальна бесіда", "запис на дошці", "розгорнута відповідь", "питання

сильному учневі" і так далі. Робляться також вказівки по використанню

устаткування уроку, навчальних посібників, документів, перераховуються

завдання [16, С. 39].

План уроку повинен бути посильним для учнів, реальним. Треба продумати,

як пристосувати теоретичний і методичний зміст уроку до конкретного класу, яка

ситуація зложилася до уроку, як буде стимульована діяльність учнів, які можливі

їхні досягнення на уроці. У доброму плані словесної інформації небагато, але

багато графічних і схематичних позначень, тут також різні стрілки, підкреслення,

вказівки по веденню уроку. Це програма керування процесом навчання. Важливо

визначити, який обсяг роботи виконують учні на всіх етапах уроку, що буде

робити при цьому кожен учень.

Таким чином, уроку історії властиві всі вимоги, що ставляться до сучасного

уроку, але, проте, урок історії - особливий урок і це відбиває запропонована глава.

Якісний урок характеризується спільною активною роботою й тісною

творчою взаємодією вчителя й учнів, на основі чого може бути досягнута

триєдина мета: навчити, виховати, розвити. З обліком цього загальні вимоги до

якісного, сучасного уроку конкретизуються в дидактичних, виховних і

розвиваючих вимогах.

Типова риса якісного уроку - його результативність, тобто засвоєння

учнями основного досліджуваного матеріалу в класі, на уроці, уміле сполучення

вивчення нового матеріалу з повторенням вивченого раніше, підготовка учнів у

процесі уроку до наступної самостійної роботи. Нарешті, ретельна діагностика,

прогнозування, проектування й планування кожного уроку є його якісною

ознакою.

При висвітленні історичних подій необхідно використати весь арсенал

образно - емоційних засобів, пам'ятаючи про те, що надлишкова емоційність

придушує раціональне розуміння, перешкоджаючи пізнанню історичних

закономірностей, розумінню змісту історії. Навпаки, недостатній емоційний

вплив народжує певне спрощенство, зайву соціологію історичного процесу.

Поєднання індивідуальної й колективної роботи в процесі вивчення нового

матеріалу, опитування, повторення й закріплення, уміння враховувати при цьому

індивідуальні особливості кожного що вчиться, сильні й слабкі сторони в їхніх

знаннях і навичках – також одна з найбільш важливих, характерних рис якісного

уроку.

Такі основні характерні риси кожного якісного уроку історії. Головними

його ознаками є високий науково-теоретичний і методичний рівні, поєднання

провідної ролі вчителі й активною навчальної діяльності учнів.

Розділ 2. Навчально-методичний комплекс до уроку історії «Розвиток

української мови, освіти та науки у І пол. ХУІІ ст.»

2.1.Методичні рекомендації до викладення уроку

Матеріал для розробки уроку історії «Розвиток української мови, освіти та

науки у І пол. ХУІІ ст.» викладається в 8 класу, в першому семестрі, після першої

теми: Тема 1. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ХVІ ст., перед третьою темою: Тема 3.

ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

СЕРЕДИНИ XVII ст., в другій темі: Тема 2. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ПЕРШІЙ

ПОЛОВИНІ ХVІІ ст.

Зміст теми. Православна церква в другій половині XVI ст. Реформаційні та

контрреформаційні рухи в Україні. Братський рух. Пересопницьке Євангеліє

(1556-1561 рр.). Берестейська церковна унія (1596 р.) та її вплив на церковне

життя. Утворення греко-католицької церкви. Православна церква в першій

половині ХVII ст.. Петро Могила (1596-1647 рр.). Розвиток освіти та культури.

Острозька академія. Києво-Могилянський колегіум. Друкарство (Швайпольт

Фіоль, Франциск Скорина, Іван Федоров).

Тема 3: Українські землі у другій половині 16 – першій половині 17 ст.

Національно-культурний рух в другій половині 16 – першій половині 17 ст. -

20.11.2009 р. викладається по підручнику С.В. Кульчицького, Ю.А.Мицика,

В.С.Власова – стор.103-135; по підручнику Т.Ю.Земерової, І.М.Скирди –

стор.61-87, підручник: Віталій Власов, Історія України 8 клас – стор. 54-88. При

підготовці можна використовувати і інші підручники.

Учень (учениця):

- показує на карті воєводства Речі Посполитої на українських

землях та територіальні зміни, що відбулися за зазначеного періоду,

території, охоплені національно-визвольним рухом у 20—30-х роках ХVІІ

ст., місця розташування Запорізьких Січей-фортець, найважливіших подій

та створення найвизначніших культурних пам’яток;

- встановлює хронологічну послідовність подій періоду.

- На основі різних джерел інформації: