6
ченко назвав їх трьома сходженнями на Голгофу. А за ними іще
починалась жорстка, здебільшого зовсім не об’єктивна критика,
що переростала і в ідейне шельмування.
Однак мужньо, стійко зносячи незаслужені образи, В. Винни-
ченко через коротку паузу, віддану літературі, знову повертався в
середовище, яке проклинав і не раз обіцяв порвати з ним назавжди
– в політику. Що ним рухало? Що надихало?
Гадається, що серед численних талантів Володимира Винни-
ченка найбільший – то особлива чутливість до народного болю,
щире співпереживання поневоленим, скривдженим, ображеним,
мабуть, уроджена непримиренність до будь-яких проявів неспра-
ведливості.
В.Винниченко прийшов у цей світ і знайшов його дуже недо-
сконалим і несправедливим. Він не хотів з тим миритись і вважав,
що просто зобов’язаний зробити все від нього залежне, все, що
тільки можливе, щоб перебудувати, поліпшити життя, вдосконали-
ти суспільні відносини. Іншого сенсу свого земного призначення
він не бачив.
Він не раз говорив, що в революцію, в політику його тягне,
штовхає “те, що більше за нас”. Намагаючись осягнути себе само-
го, свою вдачу, розгадати код свого життя, Володимир Кирилович
апелює до образу Канопуса – зірки Всесвіту, світло якої майже у 8
тис. разів сильніше за сонячне. При цьому його, Винниченків Ка-
нопус – то не лише путівна зоря, а й образ внутрішньої організації
свідомості, яка скеровує думки, волю, характер, вчинки згідно з
найвимогливішими, по-суті ідеальними критеріями.
То щоб правильно зрозуміти й гідно оцінити Винниченка-по-
літика, варто намагатись міряти його не примітивно-пігмеївськими
стандартами на кшталт того, що “політика – то брудна справа” і
порядних політиків не буває за визначенням”. Його позиція, пове-
дінка детермінувалися “тим, що було більше за нього”, його рідкіс-
ною альтруїстичною вдачею – підкоряти всього себе не особистим
інтересам, а вищим потребам народу нації. Гору над усе брала все-
перемагаюча любов до рідної України, поневоленого народу, ба-
жання якнайбільше прислужитись національній ідеї, національній
справі, подвижницьке прагнення будь-що домогтися справжнього
соціального і національного прогресу.