Кульчицький С.В. (кер.авт.кол.) Історія державної служби в Україні
Подождите немного. Документ загружается.
401
Розділ 10
цивільних “начальств”, серед яких з попереднім неуцтвом вирішуватимуться серйозні
і болючі життєві питання змученого краю»
108
.
Тому в російських урядових і громадсько-політичних колах переважала думка
не вводити на окупованих теренах цивільної адміністрації в повному обсязі, а зосе-
редити управління в руках воєнних властей. Проте, вважали вони, складність такого
правління полягатиме в тому, що підтримка мірою можливості торгово-промислового
життя краю, а також задоволення потреб місцевого населення вимагатимуть призна-
чення осіб для допомоги воєнним властям. Їх бажано призначати з числа офіцерів,
евакуйованих з армії по хворобі або поранених, але які одужали і можуть виконувати
адміністративні обов’язки. Такий порядок гарантуватиме закономірні дії російської
адміністрації. Зазначалося також, що на час війни всі адміністративні та судові справи
слід вирішувати згідно з законами, до яких звикло місцеве населення.
Російський уряд після спеціального обговорення цього питання відмовився від
пропозиції ввести на окупованих місцевостях Галичини і Буковини цивільну адміні-
страцію, а встановлене там воєнне управління мало діяти до кінця війни. Головною під-
ставою для прийнятого рішення були труднощі, котрі за тодішніх умов пов’язувалися
з формуванням кадрів досвідчених цивільних чиновників, які б повністю відповідали
складним умовам служби на окупованих землях
109
.
Слід зазначити, що москвофіли наполягали, щоб при російських властях у Га-
личині були представники «Русского Народного Совета» (РНС), бо тоді російські вій-
ська зустрічатиме або «безпорадна маса “русского” простолюду, позбавленого своїх
інтелігентних представників, або ті, до кого були прихильними австрійські власті», і
тоді як представники місцевих інтересів неминуче виступлять поляки. Деякі російські
політики радили ставитися до ідей РНС обережно, оскільки москвофіли Галичини і
Буковини «не завжди вміють заради державних інтересів відректися від своїх пар-
тійних почувань і точок зору»
110
.
Зі стабілізацією російсько-австрійського фронту в жовтні 1916 р. новим генерал-
губернатором Галичини і Буковини було призначено Ф.Трепова. Російські власті, як і
в попередню окупацію, розпочали активне переслідування українців, масові арешти,
репресії і виселення до Росії «підозрілих» осіб, звинувачуваних в австрофільстві та
шпигунстві. 19 серпня 1916 р. генерал-губернаторство видало розпорядження про
виселення тих, хто зберегли посади, всіх службовців (державними службовцями в
більшості були лісники). 18 вересня 1916 р. чернівецький губернатор видав своє роз-
порядження про арешт лісників, яких звинувачували у шпигунстві на користь Австро-
Угорщини. Наприкінці 1916 – на початку 1917 р. було заарештовано 87 лісників з
Галичини і Буковини, з яких 35 осіб вислали в глиб Росії, зокрема в Іркутську губернію,
Тургайську та Якутську області
111
.
Під час третьої російської окупації Буковини (18 червня 1916 – 3 серпня 1917 р.)
з Чернівців і повіту було депортовано 123 особи, Вижницького повіту – 35
112
. Важким
тягарем були для галичан і буковинців реквізиції, які здійснювали російські війська,
нерідко без погодження з місцевими властями, і які носили грабіжницький харак-
тер. 5 листопада 1916 р. російська адміністрація видала постанову про реквізиції,
згідно з якою в Карпатах у населення примусово вилучалося 50% худоби, а в інших
частинах Галичини і Буковини – 5-20%. Сіно і солому забирали у великій кількості, а
402
Розділ 10
овес – повністю. Згідно з циркуляром генерал-губернатора від 14 листопада 1916 р.,
селяни зобов’язані були давати підписки про продаж певної кількості харчів за ціною,
встановленою даною постановою, хоча вартість компенсації була набагато нижчою
від ринкової
113
.
Щодо організації церковного управління в окупованих краях Святійший синод
вирішив не втручатися в справи церкви на Буковині, оскільки тут існувала право-
славна митрополія. Однак вимагав, щоб у молитвах вичитувалися імена імператора
і царського дому, а не цісаря Франца Йосифа. Відносно Східної Галичини існувало
дві думки: відновити ієрархічне верховенство волинського архієпископа Євлогія або
відкласти вирішення цього питання до кінця війни, доручивши керувати церквою в
краю протопресвітеру воєнного духовенства о. Шавельському. Остання думка пере-
могла, й у розпорядження протопресвітера Шавельського було призначено профе-
сора Київської духовної академії професора Титова для нагляду за церковним життям
в Галичині
114
.
Після Лютневої революції найодіозніші постаті російської окупаційної влади,
що реалізовували політику царизму в Галичині та на Буковині, в тому числі генерал-
губернатор Ф.Трепов, змушені були покинути свої посади. Частину російських уря-
довців, поліцаїв і жандармів (загалом понад 600), чиновників, які особливо себе дис-
кредитували під час перебування на окупованих теренах, було відправлено разом із
сім’ями назад до імперії
115
.
Крайовим керівником (з правами генерал-губернатора) у березні 1917 р. Тим-
часовий уряд призначив Д.Дорошенка – відомого українського діяча. У службових
відносинах він повністю підпорядковувався командувачу Південно-західного фрон-
ту О.Брусілову і був представником військового відомства. Д.Дорошенко подав
О.Брусілову проект відозви до населення Галичини і Буковини, в якому наголошува-
лося на збереженні новою владою всіх форм устрою прифронтового краю та інтересів
російської армії, дотриманні всіх розпоряджень воєнного часу, необхідності скасу-
вання всіх обмежень національного і релігійного життя. Натомість влада втілюватиме
в життя краю принципи нової, вільної Росії, позаяк це не суперечитиме інтересам
російської армії, котра воює тепер за право і свободу. Нарешті, населенню буде на-
дано право певної самоуправи в обсязі господарського і культурного життя за умов
дотримання рівного, справедливого відношення до всіх національностей краю. Хоча
Брусілов повністю схвалив цей проект, проте тут же дав таємну інструкцію буковин-
ському москвофілові А.Геровському проводити в Чернівцях широку агітацію проти
Дорошенківського проекту
116
.
Крайовий комісар насамперед почав звільняти колишніх царських повітових
начальників та їхніх помічників і замінювати їх українськими діячами, звільнив із посад
помічника генерал-губернатора С.Євреїнова, Тернопільського губернатора Чорториж-
ського. Так, з Петроградської української громади на посади повітових комісарів були
призначені у такі міста: М.Корчинський – Товмач, В.Приходько – Коломия, професор
К.Широцький – Городенка, М.Маслов – Борщів, П.Зайцев – Косів, К.Лоський – Бучач,
П.Балицький – Снятин. Згодом Корчинського призначили помічником Чернівецького
губернського комісара, а Лоського – Тернопільського.
403
Розділ 10
Із Києва на запрошення крайового комісара повіти очолювали: Г.Іваницький
(Вашківці), Л.Тимошенко (Гусятин), Сердюк (Чернівці), Ю.Гаєвський (Сторожинець).
Л.Юркевича було призначено помічником повітового комісара до Тернополя, а Ми-
хайленка – до Чорткова.
Губернським комісаром у Чернівцях став О.Лотоцький, а Тернопільську губер-
нію очолив І.Красовський. З-поміж призначених усі були з вищою освітою і половина
з них правники. У решті повітів залишили старих начальників, іноді перемістивши їх
до інших повітів. Це були люди, як згадував Д.Дорошенко, яких він знав особисто з
доброго боку, вони совісно виконували службові обов’язки, прихильно ставилися до
українського населення, або за яких (були й такі випадки) просило саме населення,
висилаючи спеціальні делегації
117
.
Міське самоуправління хоч і зберігалося, проте через воєнні події функціонува-
ло не на повну силу. В низці міст – Кіцмань, Вижниця – міська управа була однаковою
і за російської, і за австрійської влади. У м. Радауці, незважаючи на окупацію Буковини
влітку 1916 р., залишався старий магістрат, в якому з 41 працівника, 15 були німці,
9 – румунів, 3 – євреї, решту становили поляки, чехи і лише один українець. Члени
сільських управ головно залишалися на своїх місцях. Однак кожна воююча сторона
намагалася підібрати на ці посади своїх прихильників
118
.
У Тернополі, наприклад, управою міста керував директор учительської семінарії
поляк Е.Міхаловський, призначений російською владою ще в 1914 р. Після революції
найвищою військовою владою був «Исполнительный комитет», головою якого був
резервний старшина Іозефи, член міської думи Києва
119
.
З поваленням самодержавства на окупованих землях Галичини і Буковини на-
стала велика плутанина і безладдя. Повсюдно створювалися ради солдатських депу-
татів, які не допускали до виконання своїх обов’язків повітових начальників, ба навіть
просто виганяли їх і наставляли своїх комісарів (наприклад, у Сереті та Кіцмані), які
не мали щонайменшої уяви про край і про свої обов’язки.
Очевидець тогочасних подій, педагог і громадський діяч Тернополя Ілярій
Брикович у своїх спогадах писав: «Вояцька маса волочилася по місті й політикувала,
особливо біля залізничної станції, де було найбільше солдатів, або більші мітинги з
“ораторами”, або групки з часописами в руках, що живо дискутували. Не рідко можна
було бачити як відділи, що відходили на фронт, зупинявся перед станцією і починав
мітингувати, причому часто лунали оклики “Долой войну!”. У мужика, одягненого в
солдатську шинелю, не було військового запалу й охоти ризикувати своїм життям,
коли довкола нього лунало гасло “Земля і воля!”. Щоб його перейняти думкою про
“війну до переможного кінця”, потрібні були сильніші аргументи»
120
.
Д.Дорошенко, намагаючись захистити українське і єврейське населення від на-
сильств розбурханої солдатської стихії, видав наказ про сувору відповідальність (аж
до смертної кари) солдат за грабежі, знищення сіл і вбивства місцевого населення.
Він закликав місцевих жителів дотримуватися правових норм і спокою, часто з цього
приводу виступав перед солдатами і цивільними людьми.
Цивільна влада окупованих областей рахувалася з місцевим населенням і не
робила нічого незгодного з вимогами демократії. Утворювалися різноманітні україн-
ські комітети, які ставили на меті пропаганду української національної ідеї і приєд-
404
Розділ 10
нання західноукраїнських земель до Наддніпрянщини. На Буковині в багатьох містах
і селах дозволили відкрити греко-католицькі церкви. Офіцери і солдати-українці 11
квітня 1917 р. у Чернівцях, а згодом у Тернополі створили «Український військовий
клуб ім. П.Полуботка». Збиралися кошти на «Український національний фонд», взагалі
проводилася значна національно-освітня праця
121
.
Помітною подією на окупованих галицьких землях було відзначення 27 червня
1917 р. у Тернополі перших роковин від дня смерті І.Франка, на яке зібралося понад
15 тис. осіб. Серед них було багато солдатів-українців російської армії
122
.
З дозволу крайового комісара Д.Дорошенка та за ініціативи українських ор-
ганізацій 1917 р. в Тернополі відбувся з’їзд представників усіх повітів, захоплених
російським військом. На порядок денний було поставлено найзлободенніші питання,
що торкалися всієї окупованої території: відношення до нової революційної адміні-
страції, громадське управління та шкільництво. Однак накреслених справ не дове-
лося втілювати у життя, бо вже за тиждень австро-німецькі війська прорвали фронт
і російська армія змушена була покинути Східну Галичину і Буковину й відійти на
старий російсько-австрійський кордон. Невеликі частини Борщівського, Скалатського,
Збаразького і Бродовського повітів у Галичині, Сучавський повіт і частина Серетського
на Буковині ще деякий час залишалися в руках росіян. Д.Дорошенко вживав найради-
кальніших заходів, щоб відступ російських військ відбувався без грабежів і насильств,
але багато населених пунктів, у тому числі й Чернівці, зазнали значних пограбувань
і спалення. Наприкінці липня 1917 р. управління крайового комісара Галичини і Бу-
ковини було евакуйовано до Києва і за кілька тижнів ліквідовано.
Зрозуміло, що за кілька місяців (травень, червень, липень) фактичного існуван-
ня нової адміністрації в Галичині та на Буковині за постійного поглиблення розкладу
і деморалізації російської армії, що закінчилося руїнами для краю, відворотом улітку
1917 р., не можна було зробити для змученого населення чогось такого, що радикаль-
но змінило б на краще його становище, для цього просто не вистачило часу
123
.
Так закінчилася майже трьохрічна, з перервами, російська окупації Галичини
і Буковини. Вона перервала процес українського національного відродження, який,
проте, під час війни перейшов з національно-культурної до національно-політичної
площини. Для галичан і буковинців розпочався новий період їхньої історії, який при-
вів до Листопадового чину й закінчився утворенням Західно-Української Народної
Республіки.
Посилання до розділу 10
1 Петрович І. Галичина під час російської окупації (серпень 1914 – червень 1915). – Львів,
1915. – С.7.
2 Современная Галичина. Этнографическое и культурно-политическое состояние ее в свя-
зи с национально-общественными настроениями. – К., 1914. – С.10.
3 Там само. – С.12.
4 Петрович І. Цит. пр. – С.11.
5 Андрусяк М. Нариси з історії галицького москвофільства. – Львів, 1935. – С.56.
405
Розділ 10
6 Москвофільство: Док. і матеріали. – Львів, 2001. – С.61.
7 Прикарпатская Русь. – Львів, 1914. – 6 окт.
8 Буковина: її минуле і сучасне. – Париж; Філадельфія; Детройт, 1956. – С.297.
9 Попик С. Українці в Австрії. 1914–1918. – К.; Чернівці, 1999. – С.93.
10 Мазур О., Патер І. Талєргоф – Голгофа галичан // Галицька Брама. – 2007. – №7-8. –
С.32.
11 Ботушанський В. Російські плани інкорпорації Буковини (1914–1916 рр.) // Наук. вісн.
Чернівец. ун-ту: Зб. наук. праць. – Чернівці, 2004. – Вип.229-230: Історія. Політичні науки.
Міжнародні відносини. – С.27.
12 Achmatоnіcz A. Pоlіtyka Rоsjі w kwestіі pоlskej w pіerwszym rоku Wіelkіej Wоjny 1914–
1915. – Warszawa, 2003. – S.366.
13 До історії Галицької Руїни (матеріал К.Паньківського) // Наше минуле. – 1918. – №1. –
С.64.
14 Janusz B. 293 dnі. – Lwów, 1916. – S.122-123.
15 Іbіd. – S.70-71.
16 Ботушанський В. Цит. пр. – С.28.
17 Международные отношения в эпоху империализма. Документы из архивов царского и
временного правительств. 1878–1917 гг. Сер.3. – М., 1935. – Т.VІ, Ч.1. – С.538.
18 Janusz B. Dоkumenty urzędоwe оkupacjі Lwоwu. – Lwów, 1916. – S.29.
19 Петрович І. Цит. пр. – С.13.
20 Там само. – С.14-15.
21 Центральний державний історичний архів у Львові (далі ЦДІАУЛ). – Ф.645. – Оп.1. –
Спр.2. – Арк.1.
22 Там само. – Спр.15. – Арк.1.
23 Отчет временного военного генерал-губернатора Галиции по управлению краем с 1-го
сентября 1914 года по 1-е июля 1915 года. Приложение 6. – К., 1916. – С.8.
24 Петрович І. Цит. пр. – С.17.
25 Буковина. Історичний нарис. – Чернівці, 1998. – С.208-209.
26 Ботушанський В. Цит. пр. – С.28.
27 ЦДІАУЛ. – Ф.645. – Оп.1. – Спр.172. – Арк.3-4; Спр.178. – Арк.1.
28 Машкин А. Третье отделение в Галиции // Секрет. материалы. – 2008. – №6. – С.22.
29 Там само.
30 Российский государственный военно-исторический архив (далі РГВИА). – Ф.2068. – Оп.1. –
Спр.114. – Арк.131.
31 Центральний державний історичний архів у Києві (далі ЦДІАУК). – Ф.361. – Оп.1. –
Спр.107. – Арк.10.
32 РГВИА. – Ф.2068. – Оп.1. – Спр.114. – Арк.10.
33 Отчет временного военного генерал-губернатора Галиции в период с 19 августа 1914 г.
по 1-е июля 1915 г. – К., 1916. – С.4.
34 Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923. – Ужгород, 1932. – Т.1. – С.7.
35 Кульчицький В., Бойко І., Настасяк І., Мікула О. Апарат управління Галичиною в складі
Австро-Угорщини. – Львів, 2002. – С.59.
36 Бахтурина А. Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы Первой ми-
ровой войны. – М., 2000. – С.83-84.
37 Там само. – С.86.
38 Украинская Жизнь. – 1914. – №11-12. – С.98-99.
39 Бахтурина А. Цит. пр. – С.88.
406
Розділ 10
40 Украинская Жизнь. – 1915. – №34. – С.165-166.
41 Bіałynіa-Chоłоdeckі J. Lwów w czasіe оkupacjі rоsyjskіej (3 wrześnіa 1914 – 22 czerwca 1915).
Z własnych przeżyć і spоstrzeżeń. – Lwów, 1934. – S.77; Прикарпатская Русь. – 1914. – 12
сент.
42 Украинская Жизнь. – 1914. – №11-12. – С.100.
43 Центральний державний історичний архів України у Києві (далі ЦДІАУК). – Ф.361. –
Оп.1. – Спр.588. – Арк.88.
44 Отчет временного генерал-губернатора Галиции… – С.9.
45 Петрович І. Цит. пр. – С.95.
46 Андрусяк М. Нариси з історії галицького москвофільства. – Львів, 1935. – С.60.
47 Петрович І. Цит. пр. – С.19.
48 Украинская Жизнь. – 1914. – №8-10. – С.104-105.
49 Петрович І. Цит. пр. – С.24.
50 Украинская Жизнь. – 1914. – №11-12. – С.100.
51 Історія Львова. – Львів, 2007. – Т.2. – С.513.
52 Гуйванюк М. Ставлення російської окупаційної влади до січового руху в Галичині та на
Буковині під час Першої світової війни // Перша світова війна: історичні долі народів
Центральної та Східної Європи. – Чернівці, 2000. – С.40-41.
53 Ботушанський В. Цит. пр. – С.29.
54 Львів: Історичні нариси. – Львів, 1966. – С.311.
55 РГВИА. – Ф.2003. – Оп.2. – Спр.538. – Арк.15.
56 Буковина. Історичний нарис. – С.210.
57 Украинская Жизнь. – 1914. – №8-10. – С.101.
58 Дорошенко Д. Арест и ссылка митрополита А.Шептицкого (Из недавнего прошлого). –
Б.м., 1922. – С.160.
59 Отчет временного военного генерал-губернатора Галиции… – С.67.
60 Історія Львова. – Т.2. – С.531.
61 РГИА. – Ф.2003. – Оп.2. – Спр.538. – Арк.13.
62 Дорошенко Д. Цит. пр. – С.162.
63 Отчет временного военного генерал-губернатора Галиции… – С.43.
64 РГИА. – Ф.2003. – Оп.2. – Спр.538. – Арк.15.
65 Там само.
66 Бахтурина А. Цит. пр. – С.181.
67 Дорошенко Д. Цит. пр. – С.164-165.
68 Нива. – Львів, 1916. – №4. – С.262-264.
69 Przysіeckі F. Rządy rоsyjskіe w Galіcjі Wschоdnіej. 1914–1915. – Pіоtrków, 1915. – S.57.
70 Международные отношения в эпоху империализма… – С.336.
71 Там само. – С.352.
72 Савченко В. Восточная Галиция в 1914–1915 годах (этносоциальные особенности и проб-
лема присоединения к России) // Вопр. истории. – 1996. – №11-12. – С.103.
73 Отчет временного генерал-губернатора … – С.4, 66.
74 Савченко В. Восточная Галиция в 1914–1915 годах (национально-политическая ситуация
и политика российской администрации) // Отечественная история. – М., 2005. – С.84.
75 Петрович І. Цит. пр. – С.112.
76 Пілінкевич А. Львів в умовах російської окупації // Галицька Брама. – 2007. – №7-8. –
С.24.
77 Международные отношения в эпоху империализма… – С.337.
407
Розділ 10
78 Там само. – С.335.
79 Буковина. Історичний нарис. – С.200.
80 Компанієць І. Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на
початку ХХ ст. – К., 1960. – С.228-229.
81 РГИА. – Ф.2003. – Оп.2. – Спр.538. – Арк.15.
82 Петрович І. Цит. пр. – С.115.
83 Там само. – С.116.
84 Украинская Жизнь. – 1914. – №11-12. – С.72.
85 Патер І. Селяни на українських землях Австро-Угорської імперії // Історія українського
селянства. – К., 2006. – Т.1. – С.501.
86 Украинская Жизнь. – 1915. – №4. – С.8.
87 Патер І. Цит. пр. – С.502.
88 Вістник Союза визволення України (далі Вістник). – Відень, 1915. – №33-34. – С.8.
89 Петрович І. Цит. пр. – С.44-45.
90 ЦДІАУЛ. – Ф.146. – Оп.6. – Спр.1201. – Арк.27.
91 Історія Львова. – Т.2. – С.515.
92 Пілінкевич А. Цит. пр. – С.25.
93 Діло. – Львів, 1915. – 12 листоп.
94 Bіałynіa-Chоłоdeckі J. Lwów w czasіe оkupacjі rоsyjskіej (3 wrześnіa 1914 – 22 czerwca 1915).
Z własnych przeżyć і spоstrzeżeń. – Lwów, 1930. – S.165-167.
95 РТИА. – Ф.2003. – Оп.2. – Спр.538. – Арк.15.
96 Компанієць І. Цит. пр. – С.227.
97 Украинская Жизнь. – 1915. – №8-9. – С.136-137.
98 Бахтурина А. Цит. пр. – С.192-193.
99 Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та куль-
турних процесах (1914–1939). – К., 2004. – С.41.
100 Вістник. – 1915. – №35-36. – С.9.
101 Діло. – 1916. – 14 берез.
102 Дорошенко Д. Історія України 1917–1923. – Ужгород, 1932. – Т.1. – С.11-12.
103 Вістник. – 1915. – №45-46. – С.9-10.
104 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920). – Мюнхен, 1969. – С.105.
105 Украинская Жизнь. – 1916. – №7-8. – С.146.
106 Там само. – С.147.
107 Там само.
108 Там само. – С.147-148.
109 Там само. – С.117-118.
110 Савченко В. Восточная Галиция в 1916–1920 годах (этимологическая ситуация в крае) //
Отеч. история. – М., 2004. – №2. – С.99.
111 Костючок П. Гуцульщина в роки російської окупації в період Першої світової війни //
Галичина. – Івано-Франківськ, 2007. – С.199.
112 Буковина. Історичний нарис. – С.210.
113 Костючок П. Цит. пр. – С.200.
114 Украинская Жизнь. – 1916. – №7-8. – С.118-119.
115
Буковина. Історичний нарис. – С.259.
116 Дорошенко Д. Мої спомини… – С.110-111.
117 Там само. – С.105-106.
118 Компанієць І. Цит. пр. – С.226.
408
Розділ 10
119 Тернопіль: погляд крізь століття. – С.68-69.
120 Брикович І. В окупованому Тернополі після російської революції // Тернопіль: погляд
крізь століття. – С.67.
121 Буковина. Історичний нарис. – С.212.
122 Тернопіль: погляд крізь століття. – С.71.
123 Дорошенко Д. Мої спомини… – С.122.
Організація
управління в УНР
доби Центральної
Ради
Розділ 11.
410
Розділ 11