Кісь Я., Педич В. Актуальні проблеми історії України. Курс лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

– 66 . /”Наша Україна – 42/ За пропорційною системою

/набрали більше 4 % голосів/ в склад парламенту ввійшли –

СПУ /7,3%/,БЮТ/7,3 %/,СДПУ/о/-6,3%.

В травні 2002 р. обрано керівний склад парламенту -

головою Верховної Ради України – Володимира

Литвина ,заступниками –Генадія Васильєва і Олександра

Зінченка ,після обрання в 2003 році генеральним прокурором

України Генадія Васильєва першим заступником Голови

Верховної Ради обрано Адама Мартинюка.

З 2000 року в українському парламенті ведеться складна і

напружена робота по реформуванню політичної системи влади

та внесенню змін до Конституції України.

Її суть зводиться до:

-переходу до парламентсько – президентської форми

правління;

-перерозподілу влади і відповідальності між Парламентом,

Презедентом і урядом України;

-зміни у виборчій системі – перехід до пропорційної

системи виборів та ін.

3. Президенти та уряди України

В липні 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла пакет

законів щодо запровадження посади Президента в республіці; з

вересня 1991 р. розпочалось висунення кандидатур.

Визначений законом рубіж у сто тисяч підписів змогли

подолати лише сім (із 45 претендентів, які одержали підписні

листи): В.Гриньов, Л.Кравчук, Л.Лук'яненко, О.Мороз,

Л.Табурянський, О.Ткаченко, В.Чорновіл, І.Юхновський. (У

ході передвиборчої кампанії О.Ткаченко свою кандидатуру

зняв на користь Л.Кравчука).

1 грудня 1991 р. 32 млн. громадян (84% внесених у списки

виборців) взяли участь у голосуванні.

Л.Кравчук отримав 20 млн. голосів (62%) і став першим

всенародно обраним Президентом України.

281

В.Чорновіл був на другому місці і одержав 7,4 млн. голосів

виборців (23,3%).

В основі програми Л.Кравчука було 5 "Д" – Державність,

Демократія, Достаток, Духовність, Довіра, але реалізувати

вдалось частково лише одне – Державність. Справді, основи

державності в 1991–1994 рр. було закладено. Проте ряд

економічних, політичних, духовних проблем не тільки не було

вирішено, вони ще більше загострились і привели до

економічної, політичної, духовної кризи.

Уряд першого прем'єр-міністра незалежної України

В.Фокіна (листопад 1990 – жовтень 1992 р.) припустився ряду

серйозних прорахунків:

- погодився з нав'язаною російською стороною оцінкою

частини вкладу України в економіку СРСР – 16,37%, тоді як

більшість економістів оцінюють 21–23%, хоча і погодженої

частини Україна не отримала;

- дозволив двотижневе (з 2 по 16 січня 1992 р.) масове і

безконтрольне пограбування України Росією);

- перехід Росії на світові ціни за енергоносії призвів до

великого державного боргу, залежності України від

поставок пального з Росії; відхід від ринкових реформ

привів до спаду виробництва, зниження рівня життя,

некерованості економіки.

Уряд Л.Кучми (листопад 1992 р. – жовтень 1993 р.) мав

надзвичайні повноваження, але економіка України

продовжувала розвалюватися. За 9 місяців 1993 року

виробництво промислової продукції знизилося на 21%.

В жовтні 1993 р. Президент України сам очолив Кабінет

Міністрів (виконуючим обов'язки був Ю.Звягільський), але

стабілізувати економіку не вдалося й урядові Кравчука-

Звягільського. У першому кварталі 1994 р. національний дохід

скоротився проти відповідного періоду 1993 року на 36%,

обсяг виробництва промислової продукції на 38,4%.

До парламентських і президентських виборів 1994 року

Україна підійшла у стані глибокої кризи.

Процес зміни політичної влади в Україні завершили другі

президентські вибори, що проходили в червні – липні 1994 р.

282

На посаду президента було зареєстровано сім кандидатів:

В.Бабич, Л.Кравчук, Л.Кучма, В.Лановий, О.Мороз, І.Плющ,

П.Таланчук.

27 червня у першому турі виборів найбільше голосів

набрали Л.Кравчук (37,68%) і Л.Кучма (31,25%), які вийшли в

другий тур.

У другому турі 10 липня 1994 р. Л.Кучма набрав 52,14%

голосів, Л.Кравчук – 45,06%.

Л.Кучма вів передвиборну боротьбу під гаслами:

− відновлення зв'язків з Росією та іншими країнами СНД;

− надання російській мові статусу офіційної;

− боротьби з корупцією та організованою злочинністю;

− зупинити спад і стабілізувати економічну ситуацію в

країні.

Л.Кучма спирався на підтримку промислового

директорату, частини державної номенклатури і лівих

політичних сил (в т.ч. комуністів). Національно-демократичні

сили підтримували Л.Кравчука.

Після виборів була зроблена спроба перейти до реалізації

соціально-економічних реформ. Новообраний Президент

переніс центр уваги з питань ідеологічних на економічні,

зайняв центристську позицію для згуртування всіх сил

суспільства.

Однак і на цьому етапі розбудови Української держави

досягти значних успіхів не вдалось, відчувались серйозні

протиріччя між гілками влади, економічна і політична криза

поглибилась.

Кабінет Міністрів залишався найнестабільнішим - пішли у

відставку уряди:

В.Масола – червень 1994 р. – березень 1995 р.;

Є.Марчука – березень 1995 р. – травень 1996 р.;

П.Лазаренка – травень 1996 р. – липень 1997 р.

В.Пустовойтенка – липень 1997 р. – грудень 1999 р.

В.Ющенка – грудень 1999 р. – червень 2001 р.

З червня 2001 до листопада 2002 р. Кабінет Міністрів

України очолював А.Кінах. В листопаді 2002 році Премєр-

міністром України обрано Віктора Януковича.

283

З червня 1999 р. почалась передвиборна кампанія по

виборах третього Президента незалежної України 31 жовтня

1999 р.

Кандидатами в Президенти України зареєстровано 15 осіб:

О.Базилюк, Н.Вітренко, М.Габер, В.Кононов, Ю.Костенко,

Ю.Кармазін, Л.Кучма, Є.Марчук, О.Мороз, В.Онопенко,

П.Олійник, О.Ржавський, Г.Удовенко, П.Симоненко,

О.Ткаченко. В першому турі виборів більшість голосів набрав

Л.Кучма – 36.38%, П.Симоненко – 22.38%.

14 листопада 1999 р . відбувся другий тур виборів.

Президентом України на наступні п’ять років обрано (56%

голосів виборців) Л.Д.Кучму.

В 2004 році розпочалася активна підготовка до чергових

виборів Президента України.

4.Особливості економічної політики, причини кризови явищ

в суспільно-економічному житті України в 90-і рр. ХХ – поч.

ХХ1 ст.

Політична незалежність України не стала передумовою

здобуття республікою економічного суверенітету. Україна

самостійно не обрала своєї моделі переходу до ринку, а була

втягнута в ринкові перетворення за російським зразком, які

також себе не виправдали.

Вже навесні 1992 р. Україна знаходилась в кризовій

ситуації. Так, національний дохід в 1991 р. знизився на 10%, а

наступного року – на 14%. Валова продукція промисловості за

1991 – 1992 рр. скоротилася на 13,4%, сільського господарства

– на 18%. Виробництво товарів народного споживання

становило 84% рівня 1990 р.

На кінець 1992 р. економіка із стану глибокої кризи

вступила в етап некерованої руйнації. Інфляція досягла рубежу

50%.

В 1993 р., незважаючи на надзвичайні повноваження уряду

Л.Кучми, економіка продовжувала розвалюватися. Випуск

товарів народного споживання за 1993 р., скоротився на 21,3%.

284

Виробництво промислової продукції знизилось на 21%.

Інфляція перевищила 75%.

В першому кварталі 1994 р. національний дохід

скоротився на 36% проти відповідного періоду минулого року,

обсяг промислової продукції – на 38%.

Зниження інфляції в середині 1994 р. було досягнуто,

головним чином, за рахунок відстрочення бюджетних виплат і

величезного зростання заборгованості. Наприклад, виконання

бюджетного фінансування на освіту становило 64%, медицину

– 69%, культуру – 30%. Тіньовий сектор економіки сягнув у

кінці 1994 р. 60%, грошова маса, що перебувала поза

банківським обігом, становила 40%.

Купівельна спроможність зменшилась у 5 разів, за межею

бідності опинилося близько 70% населення, а кількість багатих

становить до 10%.

У жовтні 1994 р. було проголошено курс на прискорення

реформування як єдиний вихід із кризи і досягнення

економічної стабілізації.

Основними напрямками реформування стали:

− фінансова стабілізація, послаблення податкового пресу,

подолання платіжної кризи;

− регульована та контрольована державою лібералізація

цін;

− структурна перебудова виробництва на основі ринкової

економіки;

− лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;

− соціальний захист населення, підтримка власного

виробника, вирішення соціальних, духовних проблем.

Ліберально-монетаристська модель реформування не

змогла подолати кризові явища і вирішити соціальні проблеми.

В 1995 р. було визнано необхідність кореляції реформ,

пошуку власної, української моделі ринкового

трансформування економіки. Нові ідеї лягли в основу

програми антикризових дій, яку Президент обнародував в

1997 р.

В економічній сфері в 1995–1999 рр. відбулися певні

зрушення, появилися паростки позитивних тенденцій:

285

− часткова, але періодична фінансова і цінова

стабілізація, зниження інфляції;

− певні структурні зрушення: недержавний сектор

виробництва в 1998 р. виробляв 66% промислової

продукції;

− започаткувався процес повернення капіталу в Україну;

− інтенсифікувався процес приватизації, мала

приватизація фактично завершена;

− відбулося роздержавлення землі і майна

сільськогосподарських підприємств та інше.

Проте ці тенденції не набули сталого характеру.

В 1998 р.:

− збитково працювали 51% підприємств;

− нову конкурентноспроможну продукцію освоїли

тільки 9% підприємств;

− на кінець 1998 р. знову почався спад промислового

виробництва на 2–3% (в загальному спад

промислового виробництва порівняно з 1990 р. 60%);

− зросла заборгованість по зарплаті, її рівень досяг 7

млрд. гривень;

− скоротилося виробництво зерна на 58%, молока – на

76%, цукру – на 60% в порівнянні з 1990 р.;

− життєвий рівень населення знизився у 10–20 разів

порівняно з 1990 р., спостерігається стрімкий ріст

безробіття і т.д.

Можна називати безліч причин, які привели українське

суспільство до такого катастрофічного стану, але серед них

треба насамперед визначити дві загальні:

1. Продовження і наслідки тих кризових явищ, які мали

місце в радянській економіці, особливо в 70-х – на поч.

80-х років.

2. Помилки, прорахунки, негативні явища, які допущені і

зроблені на етапі розбудови уже самостійної

Української держави.

Про першу групу причин і явищ уже йшла мова, серед

других можна назвати:

− нерішучість і стихійність у проведенні реформ;

286

− повільне реформування правової бази, недієвість

прийнятих законів;

− протистояння між гілками влади і недієздатність урядів

України;

− недостатня увага і недосконалий механізм соціальних

компенсацій;

− зовнішньоекономічні прорахунки, за безцінь вивезені

величезні багатства за межі України;

− неефективна, антиселянська аграрна політика,

пограбування села;

− наявність величезного бюрократичного, командно-

адміністративного апарату, диктат центру;

− економічну свободу одержав не законний власник,

виробник, господар, а директорський корпус,

адмінапарат, мафіозні структури;

− нехтування, неувага до виховної, духовної, моральної

сфери і т.д.

Певна стабілізація економічної ситуації почалася з 2000

року.В Україні зростають темпи економічного розвтику,вони

найвищі серед країн СНД. Ріст ВВП за останні роки становить

16-20 % ,інфляція на рівні 5 відсотків.

Збільшився випуск продукції кінцевого

виробництва,зокркма в машинобудуванні,легкій та харчовій

промисловості.

Відчутним став перелом у реформуванні відносин

власності. Три чверті від загального обсягу промислової

продукції виробляється недержавними підприємствами.

Здійснено роздержавлення сфер будівництва,

транспортуторгівлі.

Відбуваються позитивні зміни на селі,де реалізується

земельна реформа. Практично вся аграрна продукція

виробляється в приватному секторі.

Намітились тенденції розширення внутрішнього і

зовнішнього ринку, збільшення іноземних інвестиції в

українську економіку.

Актуальною проблемою влади залишається зниження

тінізації економіки, боротьба з корупцією.

287

Помітні зрушення в соціальній сфері,- зростають реальні

доходи населення, поступово скорочується безробіття,

заборгованість з виплат заробітної плати, декілька разів

підвищувались трудові пенсії,зросли банківські вклади

населення. Збережено стабільність грошової одиниці –гривні.

Проте ,на початку ХХ1 ст. зроблено лише перші кроки по

реалізації завдань економічної,соціальної та духовної політики

держави.

5.Особливості сучасної геополітичної ситуації та

зовнішньополітичної діяльності незалежної України.

Зовнішня політика української державності протягом всієї

багатовікової історії носить виразно демократичний

миролюбний курс, хоча, перебуваючи в центрі Європи, вона

завжди була важливим об'єктом світової геополітики.

2 липня 1993 р. Верховна Рада схвалила "Основні

напрямки зовнішньої політики України".

− Зовнішня політика України спрямована на утвердження і

розвиток незалежної демократичної держави.

− Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до

співробітництва з усіма зацікавленими партнерами.

− Україна не висуває жодних територіальних претензій до

сусідів, як і не визнає жодних територіальних претензій до

себе.

− Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності є:

розширення участі у європейському співробітництві;

співробітництво в рамках СНД; активна участь в діяльності

ООН; співпраця з державами ЄС і НАТО.

− Україна має свої інтереси на Сході і на Заході, тому вона

повинна відігравати роль мосту для взаємного їх

проникнення і збагачення, гармонійно поєднуючи зовнішню

політику як у східному, так і в західному напрямках, в

основі якої незалежність, рівноправність, партнерство без

сили і диктату.

288

В цьому суть багатовекторності зовнішньої політики

України, враховуючи її геополітичну ситуацію в сучасному

світі.

Які основні напрямки і результати

зовнішньополітичної діяльності України в 90-і роки?

1. Вирішення проблеми ядерного роззброєння.

Тільки відмовившись від ядерного потенціалу Україна

могла розраховувати на визнання світового товариства і

надання ним гарантій безпеки і територіальної цілісності.

У січні 1994 р. під час зустрічей президентів США, Росії і

України у Москві було підписано тристоронню заяву,

відповідно до якої США і Росія обіцяли надати Україні гарантії

безпеки, як тільки вона завершить процес ядерного

роззброєння і стане учасником договору про

нерозповсюдження ядерної зброї.

У 1996 р. Україна виконала взяте зобов'язання - вивезла і

знищила третій за розміром ядерний арсенал світу, що

спричинило своєрідний позитивний перелом у ставленні

держав світу до України.

2. Інтеграція у світові, європейські політичні та економічні

структури.

Україна – член понад 40 міжнародних організацій, бере

участь у роботі понад 100 постійних або тимчасових органів,

утворених в рамках цих організацій.

В січні 1992 р.Україна стала членом Наради з безпеки і

співробітництва у Європі /НБСЄ/: членом Світового банку,

Міжнародного валютного фонду ,членом Чорноморського

економічного співробітництва.

В березні 1994 р. Україна підписала угоду про партнерство

і співробітництво з Європейським Союзом, в листопаді 1995 р.

ввійшла до Ради Європи, є повноправним членом

Центральноєвропейської ініціативи.

3. Налагодження регулярного політичного діалогу зі США

та іншими державами світу.

Україну визнали і встановили дипломатичні, консульські

відносини 148 держав світу.

289

Активізація відносин зі США почалася з 1994 р. Візити до

США Президента України Л.Кучми і Президента США

Б.Клінтона до України, утворення і робота двосторонньої

комісії Кучма-Гор вивели наші відносини на рівень

партнерських.

Вашингтон, як і ряд інших провідних країн світу, розуміє,

що Україна нині є важливим чинником гарантування

стабільності та безпеки у Європі, політичним фактором

міжнародного життя.

Плідно розвиваються відносини з Німеччиною. За обсягом

інвестицій вона займає друге місце після США, успішно

працюють понад 250 українсько-німецьких підприємств.

Активізувалось співробітництво із Великобританією,

Францією, Австрією, Канадою та іншими державами.

4. Зміцнення зв'язків з НАТО.

У програмі інтеграції до європейських структур

активізувались контакти України і НАТО.

У травні 1997 р. у Києві відкрито інформаційний центр

НАТО.

9 липня 1997 р. у Мадриді підписано Хартію про особливе

партнерство між Україною і НАТО. Документ підписали

Президент України та лідери 16 держав-членів альянсу. З

травня 2002 року чітко визначена мета держави – вступ до

НАТО.

5. Відносини з країнами СНД і насамперед Росією.

З 21 грудня 1991 р. до складу СНД увійшло 11 колишніх

республік СРСР (без Грузії і держав Прибалтики).

Суть відносин між державами СНД – спроба перейти від

відносин залежності та підкорення в рамках єдиної унітарної

держави до відносин рівноправних партнерів.

Інтеграційний процес в межах СНД має суперечливий

характер. З одного боку, певна консолідація країн СНД дає

змогу задовольнити взаємовигідні інтереси на основі

багатостороннього співробітництва. З іншого – в

інтеграційному процесі простежується домінуюча роль Росії, її

бажання перетворити СНД у наддержавну структуру.

290