Кісь Я., Педич В. Актуальні проблеми історії України. Курс лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

республік з метою знайти копромісну формулу нового

союзного договору.

Проте до літа 1991 р. ситуація в СРСР суттєво

ускладнилась: на фоні активізації консерваторів різко

погіршується економічна ситуація, радикалізується суспільно-

політична активність народних мас.

Незважаючи на те, що в Ново-Огарьово в основному було

узгоджено текст союзного договору і його підписання

передбачалося попередньо на 20 серпня 1991 р., український

парламент під тиском Народної ради вирішив відкласти

розгляд проекту на осінь.

Імперські сили зрозуміли, що Україна може залишитись

поза "оновленим Союзом", а допустити цього вони не могли,

тому перейшли до активних дій – силою і страхом взяти

реванш.

Які події привели до розпаду радянської імперії

в серпні-грудні 1991 р.?

Імперські сили готові були піти на все, аби зберегти союз і

свої привілеї.

На літо 1991 року довіряти дальший хід подій Горбачову

вони вже не відважувалися, бо він і без того пішов на більші

поступки, ніж дозволяла тоталітарна система. За традиційним

сценарієм (як із Микитою Хрущовим в 1964 році) Горбачова

було ізольовано під час чергового відпочинку в Криму.

Остання спроба врятувати імперію відбулася 19–21 серпня

1991 року. Це була "спроба приречених", які хотіли встановити

диктатуру військової хунти, відновити старі порядки, повністю

знищити паростки демократії і гласності, повернутися до

сталінської репресивної машини.

Шлях путчистам перекрили демократичні сили, в т.ч. нове

керівництво Росії на чолі з Б.Єльциним.

Будинок російського парламенту став символом захисту

демократії та обраної народом влади. Серед захисників "Білого

дому" було чимало українців.

271

Військово-диктаторська хунта планувала спочатку Україну

нейтралізувати, а після розгрому демократії в Росії ввести

війська до Києва, Львова та інших міст України і ліквідувати

суверенітет республіки.

Представник Державного комітету по надзвичайному

стану (ДКНС) генерал В.Варенников в ультимативній формі

вимагав покірності Верховної Ради та уряду України,

невтручання опозиційних сил, за непослух погрожував

репресіями.

Цікаво проаналізувати ставлення різних гілок влади і

посадових осіб в Україні до надзвичайної ситуації

19–24 серпня 1991р.:

- Голова Верховної Ради Л.Кравчук діяв стримано,

зважено, хитро, непослідовно, намагався запобігти

конфронтації і протистоянню, закликав зберігати витримку,

дотримуватись Конституції.

- Президія Верховної Ради УРСР після дводенної дискусії

опублікувала лише 22 серпня обтічну і невизначену заяву.

Пропонувалося зробити все, щоб уникнути загострення

соціально-політичної ситуації, утриматись від страйків,

мітингів і маніфестацій (як того вимагав ДКНС), хоча на

вимогу представників Народної ради (О.Ємець, Д.Павличко,

І.Юхновський) було внесено положення, що постанови ДКНС

"не мають юридичної сили на території України".

- Представники Народної ради ще 19 серпня заявили

протест проти антиконституційного державного перевороту і

вирішили згуртувати опозиційні сили. НРУ теж уже в середині

дня 19 серпня закликав громадян України до активного опору

путчистам. Багато інших демократичних партій, спілок,

об'єднань та рухів стали на захист суверенітету України.

- Серпневі події остаточно виявили антидемократичну,

антинароду, антиукраїнську суть КПРС та її філії в Україні.

Секретаріат ЦК КПУ того ж дня зобов'язав партійні комітети

на місцях сприяти ДКНС, керуватися його документами.

Хунту підтримали або лояльно поставились обкоми партій,

облвиконкоми, де переважала партійно-радянська верхівка,

272

догідницьки повелися українське телебачення, радіо,

компартійні газети.

Після провалу комуністичного путчу в Москві уже

21–22 серпня, саморозпуску КПРС 24 серпня 1991 р. ситуація

різко змінилася і в Україні. Компартійні структури повністю

дискредитували себе в очах народу, фактично КПУ перестала

існувати.

24 серпня 1991 року відкрилася позачергова сесія

Верховної Ради України, на якій було розглянуто питання

про політичну ситуацію в республіці і Акт незалежності

України, затверджений конституційною більшістю

депутатів – 346.

Це було торжество історичної справедливості, наслідок

тисячолітньої боротьби за українську державність.

− Україна ставала незалежною, демократичною державою.

− Територія України оголошувалась неподільною і

недоторканною.

− В Україні є чинними лише власні Конституція, закони та

постанови уряду.

З метою всенародного підтвердження Акта про

незалежність України сесія вирішила провести 1 грудня

1991 року Всеукраїнський референдум. 30 серпня 1991 р.

Л.Кравчук підписав Указ Президії Верховної Ради України

"Про заборону діяльності компартії України".

1 грудня 1991 р. на виборчі дільниці прийшло 31 млн. 891

742 громадян (84,2% із тих, хто мав право голосу).

Підтвердили Акт незалежності України 29 млн.

(90,35%) громадян. Проти було тільки 2,4 млн. (7,6%).

По окремих областях за незалежну Україну проголосувало:

Івано-Франківська, Львівська – 98%;

Черкаська – 97%; Харківська – 91%;

Донецька – 80%; Луганська – 72%;

Кримська АРСР – 56%.

Немає жодної області, де б більшість виборців

проголосувала проти незалежності.

Чому така переконлива і однозначна воля народу на

референдумі 1991р.?

273

− Це була реалізація мрій, сподівань, боротьби минулих і

нинішніх поколінь українських патріотів.

− Абсолютна більшість громадян України сподівалась на

краще життя в своїй державі.

− Частина населення довірилась рішенням і авторитетові

Верховної Ради та її Голови.

На урочистому засіданні 5 грудня 1991 р. Верховна Рада

України прийняла звернення "До парламентаріїв і народів

світу", в якому наголошувала, що договір 1922 р. про

утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і

недіючим.

8 грудня 1991 р. три держави (Росія, Україна, Білорусія),

які підписували союзний договір 1922 р., заявили, що СРСР

як держава припиняє своє існування. Вони заявили про

створення “співдружності незалежних держав”. 21 грудня в

Алма-Аті про приєднання до СНД заявили й інші республіки

колишнього СРСР (за винятком країн Балтії та Грузії). СРСР

перестав існувати.

Лекція 18.

Становлення незалежної держави.

Проблеми внутрішньої та зовнішної

політики України в кінці ХХ – поч. ХХI

ст.

1.Оознаки творення української державності,

конституційний процес та його завершення в 90-х роках.

Наступні події нашої історії підтверджують, що

найлегшим був етап проголошення української державності,

найважче виявилось творити, будувати свою власну державу.

274

Після проголошення незалежності одним з найперших

державотворчих кроків стало запровадження атрибутів

державності.

4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла закон "Про

державний кордон України", який проголошував

недоторканність кордонів, визначав порядок їхньої охорони та

правила переходу.

12 грудня 1991 р. Президент України підписав Указ "Про

утворення державного митного комітету України", хоча за

спеціальною домовленістю кордони між державами СНД

визнавались "прозорими" – без митного контролю.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія парламенту прийняла

постанову "Про військові формування на Україні", було

утворено Міністерство оборони України на чолі з генералом

К.Морозовим.

6 грудня 1991 р. прийнято Закон "Про збройні сили

України".

4 листопада 1991 р. прийнято Закон "Про національну

гвардію України".

20 вересня 1991 р. постановою Верховної Ради була

утворена Служба національної безпеки (з березня 1992 р.

СБУ).

5 листопада 1991 р . Верховна Рада прийняла закон "Про

прокуратуру".

8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про

громадянство України". Громадянство надавалося всім, хто на

момент набуття чинності Закону проживав на території

України і не був громадянином інших держав, не заперечував

проти отримання громадянства України.

Особливе місце у державній атрибутиці посідають

гімн, герб та прапор.

 15 січня 1992 р. Президія Верховної Ради затвердила

музичну редакцію Державного гімну "Ще не вмерла

Україна".

 4 вересня 1991 р. після триразового голосування синьо-

жовтий національний прапор урочисто піднято над

будинком парламенту.

275

 28 січня 1992 р. постановою Верховної Ради він був

затверджений Державним прапором.

 19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як

малий герб України.

Запровадження власної грошової одиниці.

 Листопад 1990 р. – запроваджено картки споживача, товари

продавалися за умови одночасної оплати їх не лише

рублями, а й одноразовими купонами. Ненасиченість ринку

товарами, незахищеність купонів бажаного результату не

дали.

 З 10 січня 1992 р. роль валюти в умовах галопуючої інфляції

виконували нові купони багаторазового використання з

певним захистом (виготовлені у Франції).

 2 вересня 1996 р. відповідно до Указу Президента Л.Кучми

на зміну купону прийшла справжня національна валюта –

гривня.

Реорганізація органів влади:

 25 лютого 1992 р. підписано Указ Президента "Про зміни в

системі центральних органів державної виконавчої влади в

Україні".

 28 лютого 1992 р. Указом Президента "Про Державну Думу

України" було утворено постійно діючий орган, який очолив

Президент. Держдума проіснувала до кінця року і не стала

ефективним органом управління.

 5 березня 1992 р. утворено інститут представників

Президента, як найвищих посадових осіб виконавчої влади

на місцях. Проте в 1994 р. Верховна Рада ліквідувала цей

інститут влади.

Оцінюючи реорганізацію органів влади, слід сказати, що

до сьогодні вона є неефективною, її реформування та

реорганізація не завершені. В основі державного устрою

республіки відбулося, по суті, механічне поєднання елементів

парламентської республіки, президентського правління і

276

радянської влади, що зумовлює чимало внутрішніх протиріч і

навіть протистоянь різних гілок влади.

Конституційний процес.

"Декларація про державний суверенітет України",

прийнята 16 липня 1990 р., стала правовою основою концепції

нової Конституції України, але події 24 серпня 1991 р. внесли

серйозні корективи у розвиток конституційного процесу.

Проте винесення на всенародне обговорення у 1992–1993

рр. двох варіантів проекту Конституції України закінчилось

невдачею. Верховна Рада не затвердила жоден з них, чинною

залишилася Конституція УРСР 1978 р., до якої було внесено

понад 200 поправок.

Після того як Президентом України став Л.Кучма, було

створено нову Конституційну комісію, але через протистояння

гілок влади і боротьбу політичних сил вона теж не була

результативною.

Певним компромісом став Конституційний договір,

схвалений Верховною Радою 8 червня 1995 р., який створив

умови для активізації конституційного процесу.

У червні 1996 р. Верховна Рада розглянула проект

Конституції в другому читанні. Найбільш спірними питаннями

були:

статус республіки Крим; державна мова; державна

символіка; приватна власність; розподіл владних повноважень.

Президент Л.Кучма уже готував Указ про проведення

референдуму з питання затвердження Конституції.

Нарешті, робота п'яти узгоджувальних комісій дала свої

наслідки – в ніч з 27 на 28 червня 1996 р. основні положення

були погоджені і затверджені, а вранці 28 червня 1996 р.

Конституція України прийнята.

В Конституції України (XV розділів) визначено базові

принципи організації вищих органів держави і місцевого

самоврядування, їхні взаємовідносини та компетенція, права,

свободи, обов'язки громадян, закріплено територіальний устрій

України, визначено порядок внесення змін та перехідні

положення.

277

Затвердження основного закону держави створило

юридичне підгрунтя для дальшого розвитку конституційного

процесу і утвердження правової, демократичної суверенної

України.

2.Парламенти України .

Перші порівняно демократичні вибори до Верховної Ради

УРСР відбулися в березні 1990 р.

На 450 мандатів претендувало близько 3 тис. кандидатів, у

середньому по шість-сім осіб на одне місце.

Хоч вибори відбулися ще в умовах монополії КПУ на

засоби масової інформації, Демократичний блок домігся

значного успіху: з 442 обраних депутатів Верховної Ради УРСР

його підтримкою користувалися 111.

Демблок отримав перемогу у п'яти областях: Львівській,

Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській та Київській,

причому у Львівській області усі 24 мандати одержали

кандидати від Руху.

У Верховній Раді утворилася парламентська більшість із

комуністів і консерваторів ("група 239") та парламентська

опозиція. Народна рада, до складу якої увійшло 125 осіб,

очолив Народну раду депутат, академік І.Юхновський.

На початку червня відбулися вибори голови Верховної

Ради, на цей пост претендувало 10 кандидатів. Комуністична

більшість обрала головою парламенту В.Івашка, який

одночасно був керівником комуністів республіки. Першим

заступником став І.Плющ, заступником – В.Гриньов. З липня

1990 р. головою Верховної Ради УРСР обрано Л.Кравчука, а з

5 грудня 1991 р. – І.Плюща.

З перших днів роботи Верховної Ради опозиція відігравала

помітну роль. Її представники (І.Юхновський, О.Ємець,

Д.Павличко, Л.Танюк, В.Яворівський та ін.) очолили 7 із 23

постійних комісій українського парламенту.

278

Історичною заслугою Верховної Ради України, обраної в

березні 1990 р., стало прийняття нею Декларації про

державний суверенітет України та Акта про незалежність

України.

Другі (дострокові) вибори до Верховної Ради України

відбулися в березні 1994 р.

У 450 виборчих округах окружними комісіями було

зареєстровано 5833 кандидати у народні депутати України, в

середньому по 13 осіб на один депутатський мандат.

На виборах, що проходили у два тури, з 27 березня до 10

квітня, було обрано 338 народних депутатів, половина з них –

члени політичних партій. Найбільше місць отримала в

парламенті КПУ – 101. Союзники комуністів СПУ і Сел ПУ

здобули відповідно 14 і 18 мандатів. Рух мав у парламенті 20

своїх членів (6%). Решта партій спромоглися провести у

Верховну Раду від одного до дев'яти своїх представників.

Отже, найбільшого успіху домоглися ліві партії, які

контролювали понад третину мандатів: КПУ – 25%, СПУ – 5%,

Сел ПУ – 6%.

Успіх комуністів на Сході, а націонал-радикалів на Заході

відображав глибоке невдоволення виборців політикою

правлячої еліти і кризу демократичного блоку, який не зумів

запропонувати реальної альтернативи складній економічній

ситуації.

18 травня 1994 р. головою Верховної Ради України обрано

лідера соцпартії О.Мороза, першим заступником – О.Ткаченка,

заступником – О.Дьоміна (пізніше В.Мусіяку).

Доробком другого українського парламенту стало значне

розширення правової бази реформ (прийнято 753 закони),

прийняття нової Конституції України, посилення

контролюючих функцій вищого законодавчого органу

(започатковані парламентські слухання, дні уряду).

Однак продовжувались серйозні протиріччя між гілками

влади, незбалансованість їх повноважень, політичні

протистояння, прийняття заполітизованих недіючих законів.

279

Треті вибори до Верховної Ради України відбулися

29 березня 1998 р. за новим виборчим законом – змішаною

мажоритарно-пропорційною системою (225 депутатів від

політичних партій і блоків, які подолали 4% бар'єр і 225 – від

одномандатних округів).

У виборах взяло участь 30 партій і блоків,

чотирипроцентний бар'єр подолало 8:

1. Компартія України – 24,7%, всього 121 місце.

2. Народний рух України – 9,4%, всього 40 місць.

3. Соціалістична та Селянська партії – 8,6%, 34 місця.

4. Партія зелених України – 5,4%, 19 місць.

5. Народно-демократична партія – 5%, 30 місць.

6. Об'єднання "Громада" – 4,7%, 22 місця.

7. Прогресивна соціалістична партія – 4,04%, 16 місць.

8. Соціал-демократична партія України (об'єднана) –

4,02%, 16 місць.

12 травня 1998 року XIV сесія Верховної Ради України

розпочала свою роботу. Відкрила сесію і зачитала текст

присяги найстарший за віком депутат від Івано-Франківщини

Слава Стецько.

На посаду голови Верховної Ради претендувало понад 50

депутатів (тільки кандидатура П.Симоненка пропонувалась

чотири рази). Врешті, після довгих спроб головою Верховної

Ради обрано представника Селянської партії О.Ткаченка,

заступниками – А.Мартинюка і В.Медведчука.

Наступні вибори до Верховної Ради України відбулися 31

березня 2002 року за змішаною мажиротарно-пропорційною

системою.У виборах взчло участь 33 партії і

блоки ,чотирохпроцентний барєр подолало шість. Найбільшу

довіру народу одержав блок “Наша Україна” – 23,6 % ,в Івано-

Франківській області – 74,6%., на другому місці була КПУ –

21,8 % ,в області тільки –2,2 % ,/на попередніх виборах

комуністи мали 24,7 % голосів/.Політичний блок

“НашаУкраїна “ одержав найбільшу підтримку виборців в 17

областях України. Блок “За єдину Україну” одержав підтримку

11,8 % виборців /в області –2,5 %/ , хоча по мажиротарних

округах представники від влади одержали найбільше мандатів

280